“Я відпочиваю, коли працюю”: Пабло Пікассо

25 жовтня виповнилося 140 років від дня народження Пабло Пікассо – іспанського та французького художника, основоположника кубізму. Відомий також як скульптор, гравер, кераміст, дизайнер, поет і драматург.

Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в місті Малага в іспанському регіоні Андалусія. У 7 років він почав допомагати батькові в написанні полотен. У 13 років Хосе дозволив синові завершити об’ємну частину роботи і був здивований майстерністю Пабло.

У цьому ж році юнак вступає до Академії мистецтв до міста Барселони. Пабло не легко вдалося переконати викладацький склад вузу у своїй професійній спроможності. Через три роки навчання, набравшись досвіду, юний студент переводиться в Мадрид до престижної академії «Сан Фернандо», де протягом півроку вивчає техніку роботи іспанських художників Дієго Веласкеса, Франсіско Гойї та Ель Греко. Тут Пікассо створює картини “Перше причастя”, “Автопортрет”, “Портрет матері”.

Юному живописцю не вдалося в силу норовливого характеру та вільного способу життя утриматися у стінах навчального закладу, тому, покинувши навчання, Пабло пускається у вільне плавання. Його близьким другом на той час стає такий самий норовливий американський студент Карлес Касагемас, з яким Пабло неодноразово відвідує Париж.

Перші поїздки друзі присвячували вивченню живопису Делакруа, Тулуз Лотрека, Ван Гога, Гогена, стародавніх фінікійських, єгипетських фресок, японських гравюр. Молоді люди завели знайомство не лише з представниками богеми, а й із багатими колекціонерами.

Вперше Пабло починає підписувати власні картини псевдонімом Пікассо, дівочим прізвищем своєї матері. У 1901 році трапляється трагедія, яка наклала відбиток на творчість художника: його друг Карлес закінчує своє життя самогубством через нещасне кохання. На згадку про цю подію Пабло створює ряд картин, які прийнято відносити до першого «Блакитного періоду».

Різноманітність синіх і сірих кольорів на картинах пояснюється як пригніченим станом юнака, а й відсутністю коштів у масляну фарбу інших відтінків. Пікассо пише роботи “Портрет Хайме Сабартеса”, “Побачення”, “Трагедія”, “Старий єврей з хлопчиком”. Всі картини пронизані відчуттям тривоги, зневіри, страху та туги. Техніка письма стає незграбною, рваною, перспектива замінюється жорсткими контурами плоских фігур.

У 1904 році, незважаючи на відсутність фінансів, Пабло Пікассо вирішується на переїзд до столиці Франції, де на нього чекають нові враження та події. Зміна місця проживання дала поштовх другому періоду творчості художника, який прийнято називати «Рожевим». Багато в чому на життєрадісність картин та їх сюжетний ряд вплинуло місце, де мешкав Пабло Пікассо.

Починаючи з 1908 року з’являються полотна “Бідон і миски”, “Три жінки”, “Жінка з віялом”, “Портрет Амбруаза Воллара”, “Завод у Хорта де Сан Хуан”, “Портрет Фернанди Олів’є”, “Портрет Канвейлера”, “Натюрморт із плетеним стільцем», «Пляшка перно», «Скрипка та гітара». Нові роботи характеризуються поступовим посиленням плакатності зображень, наближенням до абстракціонізму. Нарешті Пабло Пікассо, незважаючи на скандальність, починає добре заробляти: картини, написані в новому стилі, приносять прибуток.

У роки іспанської революції та війни Пабло Пікассо знаходиться у Парижі. Художник у 1937 році створює полотно «Герніка» у чорно-білих тонах на замовлення уряду Іспанії для Всесвітньої виставки у Парижі. Невелике містечко на півночі Іспанії було повністю стерте з землі навесні 1937 року німецькою авіацією. Народна трагедія знайшла відображення у збиральних образах загиблого воїна, скорботної матері, розрубаних на частини людей. Символом війни Пікассо стає зображення бика Мінотавра з великими байдужими очима. З 1992 полотно зберігається в музеї Мадрида.

Наприкінці 30-х років з’являються картини «Нічна рибалка на Антибах», «Жінка, що плаче». Під час війни Пікассо не емігрував із окупованого німцями Парижа. Навіть у стиснутих побутових умовах художник продовжував працювати. У його картинах «Натюрморт з бичачим черепом», «Ранкова серенада», «Бійня» та скульптурі «Людина з ягням» з’являються теми смерті та війни.

Радість життя знову поселяється у картинах майстра, створених у післявоєнний період. Барвистість палітри та світлі образи знайшли своє втілення у циклі життєстверджуючих панно, які Пікассо створював для приватної колекції у співдружності з художниками Паломою та Клодом Уже.

Улюбленою тематикою цього періоду для Пікассо стає давньогрецька міфологія. Вона знаходить втілення у мальовничих полотнах майстра, а й у кераміці, якої захопився Пікассо. 1949 року для Всесвітнього Конгресу прихильників світу художник пише полотно «Голуб світу». Створює майстер та варіації у стилі кубізму на теми живописців минулого – Веласкеса, Гойї, Мане.

Джерела:

1. Пабло Пикассо [Текст] : Мастер модернизма / Лесли, Ричард ; Под ред. Э.Дунан; Дизайн. М.Вайнберг; Пер. с анг. Л.С.Мельник. – Минск. : Белфаксииздатгрупп, 1997. – 128 с.
2. Пикассо: Альбом / Пер.с итал. и ред. А.Сабашникова, Е.Сабашникова. – М. : Белый город, 1998. – 64 с.
3. От Моне до Пикассо [Текст] : Французская живопись второй половины XIX-начала XX века в Эрмитаже: Альбом / Костеневич, Альберт Григорьевич ; Под ред. В.Волковой; Худож. Ю.Крылов. – Л. : Аврора, 1989. – 524 с.
4. Пікассо: живопис, що шокував світ [Текст] : Науково-популярне видання / Юнгер, Майлз Дж. ; Пер. з англ. О.Татаренко. – Харків : Ранок; Фабула, 2019. – 448 с.
5. Думай як митець і живи на повну [Текст] : Популярне видання / Гомперц, Вілл ; Пер. з англ. М.Ільницької. – К. : ArtHuss, 2018. – 176 с.
6. 33 найвідоміші картини та скульптури [Текст] = Stories of Pictures and Sculptures : Для дітей старшого дошкільного та молодшого і шкільного віку / Секанінова, Штепанка, Ценкл, Якуб ; Худож. Я.Ценкл; Пер. з англ. – Х. : Ранок, 2019. – 64 с.
7. Мистецтво суперництва. Чотири історії про дружбу, зраду й подвиги в мистецтві [Текст] = The Art of Rivalry: Four Friendships, Betrayals, and Break-throuhs in Modern Art : Науково-популярне видання / Смі, Себастіан ; Пер. з англ. Г.Лелів. – К. : ArtHuss, 2020. – 292 с.
8. Энциклопедия импрессионизма: мастера, предшественники и последователи. : Энциклопедия / Грицак, Елена Николаевна. – М. : Эксмо, 2003. – 224 с.
9. Пабло Пікассо
10. Правила життя Пабло Пікассо

Станіслав Боклан

Станіслав Боклан – справжній символ українського кіно й театру. Глядачі його знають і люблять завдяки ролям у серіалах «Центральна лікарня», «Століття Якова», «Кріпачка».

Станіслав Володимирович Боклан народився 12 січня 1960 року в селі Брусилів на Житомирщині. Після закінчення школи юнак за компанію з другом вирушив вступати до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Однак ця спроба виявилася невдалою – Станіславу в приймальній комісії сказали, що у нього немає таланту. Та хлопець не здався і через рік знову з’явився на іспити. Як іронізує сам актор, ймовірно, тоді дар у нього з’явився, оскільки його зарахували на курс Бориса Ставицького. Трохи пізніше по стопах Станіслава пішов і його молодший брат Микола.

Після закінчення інституту артист працював 10 років у Донецькому обласному російському драматичному театрі (м. Маріуполь), а тоді перебрався до столиці і влаштувався в трупу Київського Молодого театру. За роки роботи в Молодому театрі виявив себе актором широкого діапазону з необмеженими творчими здібностями. Ролі, зіграні Станіславом у Молодому театрі, відзначаються оригінальністю трактування, глибиною замислу, виразністю створюваного образу.

Але найбільшу популярність актору приніс не театр, а кіно. Виконавець знявся в численних стрічках, таких як «Нескорений», «Дев’ять життів Нестора Махно», «П’ять хвилин до метро», «Зачароване кохання», «Острів непотрібних людей», «Матч», «Одеса-мама», «Страсті по Чапаю» та багатьох інш. Надзвичайно яскравою вийшла роль сліпця Івана Кочерги у фільмі Олеся Саніна «Поводир», з якою на Одеському міжнародному кінофестивалі Станіслав Боклан переміг у номінації «Найкраща акторська робота». А після зйомок в українському комедійному серіалі виробництва студії «Квартал-95» «Слуга народу» артиста стали називати прем’єр-міністром.

У 2018 році вийшов серіал «Кріпачка», який відразу полюбився глядачам. За сюжетом костюмованої драми Станіслав Боклан перетворився на багатого поміщика Петра Червінського. Його герой – надзвичайно складна, сильна та нещадна людина, нестримна у своїх непередбачуваних вчинках. «Дуже цікаво грати яскравих персонажів – з сильним характером, багатогранністю. Людина не народжується поганою, вона стає такою через якісь життєві обставини. Якщо є час розібратися в персонажі, спробувати його зрозуміти і навіть виправдати, виходить цікава робота. Граючи негідника, намагаюся зрозуміти його», – зауважує актор.

Окрім акторської діяльності Станіслав Боклан деякий час займався педагогікою. Він викладав в Національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, де колись і сам навчався.

Джерела:

1. https://1plus1.ua/novyny/stanislav-boklan-biografia-osobiste-zitta-ta-najkrasi-filmi – Станіслав Боклан. Найкращі фільми
2. https://kino-teatr.ua/uk/person/boklan-stanslav-6868.phtml – Станіслав Боклан
3. https://www.stb.ua/ru/2019/09/02/stanislav-boklan-biografiya-tvorchestvo-i-lichnaya-zhizn-aktera/ – Станіслав Боклан. Творчість

Дмитро Сова

Творчим кредо українського актора Дмитра Сови став девіз – «ні секунди не сумніватися у виборі життєвого шляху». Мрія з’явилася в артиста ще в юності, а згодом вона набула реальних рис. Сьогодні виконавець вражає точністю створених ним образів, будь то мелодрами, детективи або екшен.

Дмитро Павлович Сова народився 9 липня 1983 року в місті Прилуки на Чернігівщині. У його родині не було професійних артистів. Батьки мають технічну освіту, свого часу були гарними спортсменами. Однак в оселі завжди панувала творча атмосфера: батько у вільний час пише вірші, гуморески, поеми; мати – створює кулінарні шедеври. У дитинстві Дмитро разом зі старшим братом Петром займався в дитячому музичному театрі. У цьому театрі юних любителів мистецтва навчали азам акторської майстерності: діти брали участь у всіляких постановках, вчилися сценічної мови, займалися вокалом і хореографією. Батьки намагалися в усьому підтримувати хлопчиків. Закінчивши школу, Дмитро услід за братом вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Одразу після вузу став актором театру «Вільна сцена» — експериментальної студійної сцени під керівництвом Дмитра Богомазова.

У кіно почав зніматися з 2005 року. Дебют актора – роль у серіалі «Сестри по крові». Запам’ятався він і участю в серіалі «Повернення Мухтара – 2». Актор так полюбився глядачам, що пізніше з’явився і в продовженні проєкту. Дмитро Сова знявся в понад 70-и стрічках, з-поміж яких «Я з тобою», «За законами воєнного часу», «Офіцерські дружини», «Острів непотрібних людей», «Гречанка», «Сувенір з Одеси», «Село на мільйон», «Свати-3», «Свій чужий син», «Мереживо долі», «Дочки-мачухи» та багатьох інших.

Актор має численні роботи з дубляжу українською та російською мовами. Він озвучує голлівудські фільми. Зокрема, кіноперсонажі актора Джейка Джилленгола в дубльованому перекладі українською розмовляють саме голосом Дмитра Сови. Артист має і неабиякі здібності до співу. Так для фільму «Секрет майя» актор виконав пісню, що увійшла до саундтреку картини.

Дмитро дуже спортивний. Він займався кікбоксингом та боксом, захоплюється вейкбордингом та катанням на роликових ковзанах. Уміє їздити верхи і має свого коня, якого звати Ельф. Фізична підготовка артиста дозволяє йому інколи зніматися в кіно в ролі каскадера. Так у цій нелегкій ролі актор виступив у фільмі «Тарас Бульба».

Постійно зайнятий на знімальному майданчику, Дмитро зумів знайти і своє кохання. Його обраниця – молода талановита українська актриса Дар’я Легейда, з якою він одружився влітку цього року.

Джерела:

1. https://kino-teatr.ua/uk/person/sova-dmitro-9613.phtml – Дмитро Сова
2. https://stuki-druki.com/authors/Sova-Dmitriy.php – Знамениті люди. Дмитро Сова
3. https://24smi.org/celebrity/3703-dmitrii-sova.html – Дмитро Сова
4. https://rustars.tv/biography/dmitrij-sova.html – Дмитро Сова

Зі злетів рук народжений оркестр

Сьогодні виповнюється 210 років від дня народження видатного угорського композитора, піаніста, педагога й диригента Ференца Ліста – представника музичного романтизму й засновника угорської композиторської школи.

Ференц Ліст – перший піаніст, що виступав із сольними концертами, завдяки яким заслужив визнання професіоналів і публіки. Попри те, що немає жодного звукозапису гри віртуоза, його визнано одним із найвпливовіших піаністів його епохи. 

Ференц Ліст народився в 1811 році в селищі Добор’ян в Угорщині. Його батько служив у князя Естергазі доглядачем поголів’я овець. Він був музикантом-аматором і у вільний від основної роботи час грав в оркестрі князя. Побачивши талант Ференца, батько сам почав учити сина музики. У церкві хлопчика вчили співу, а місцевий органіст – грі на органі. Після трирічних занять хлопчик у восьмирічному віці вперше виступив на публічному концерті. Батько все робив для музичної освіти сина. З 10 років Ференц навчався у Відні грі на фортепіано у Карла Черні, який погодився вчити хлопчика безкоштовно. Теорією Ференц займався з Антоніо Сальєрі. Виступаючи на концертах, хлопчик став сенсацією для віденської публіки. Під час одного з виступів Л. Бетховен поцілував його. Ліст про це згадував протягом усього життя.

У 1823 році сім’я Лістів виїхала до Парижа. Метою була Паризька консерваторія, але хлопчика туди не взяли, тому що приймали тільки французів. Тож Ференц займається індивідуально з педагогами з консерваторії і підкорює своїми виступами Париж – і цей тріумф остаточно закріпив за Лістом славу нового Моцарта. У цей час хлопець пише і власні музичні твори. У 14 років він створює оперу «Дон Санчо, або Замок любові», що навіть була поставлена в Гранд-Опера в 1825 році. На початку 1830-х років композитор познайомився із графинею Марі д’Агу, подругою Жорж Санд. Графиня мала деякі літературні здібності й друкувалася під псевдонімом Данієль Стерн. Марі та Ференц покохали одне одного. Графиня пішла від свого чоловіка і разом з Лістом поїхала до Швейцарії. У пари народилося троє дітей, та згодом подружжя розлучилося.

Композитор багато подорожував. За десять років (1837-1847) він об’їхав всю Європу – від Лісабона до Москви, від Гетеборга до Афін. Свою майстерність піаніста він довів до досконалості. Ференц Ліст міг майстерно відтворювати на роялі звучність повного оркестру, а в читанні нот з листа йому не було рівних. У 1847 році композитор побував у багатьох містах України – Києві, Львові, Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Одесі, Миколаєві. Саме тут народжуються його фортепіанні п’єси «Українська балада» та «Думка» на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні», твори, присвячені Іванові Мазепі. У Києві Ференц познайомився з княгинею Кароліною Сайн-Вігенштайн, яка стала його музою впродовж усього його наступного життя. Згодом саме їй він присвятить усі свої симфонічні поеми.

Ференц Ліст багато зробив для розвитку музичного мистецтва в різних країнах. За його ініціативою в 1875 році в Будапешті відкрилася Музична академія, у якій композитор став першим професором і президентом. У Веймарі він безкоштовно займався з численними учнями з різних країн, а у Відні славилися «Лістівські тижні», програми яких складалися з його симфонічних та фортепіанних творів. Часто музиканта можна було побачити на естраді разом із його учнями.

Ференц Ліст – композитор широкого спектру. Він був автором хорової, вокальної та симфонічної музики, а його органні твори посіли чільне місце в репертуарі органістів. Багато з фортепіанних творів композитора увійшли до «традиційного репертуару» –  зокрема, «Угорські рапсодії», «Соната сі-мінор» та два фортепіанні концерти. Імператор Франц Йосиф в 1859 році звів Ференца Ліста в лицарі.

Також композитор був відомий через свою благодійність: він допомагав жертвам стихійних лих, сиротам, навчав безкоштовно талановитих студентів, сприяв фонду пам’яті Бетховена.

Джерела:

1. Мільштейн Я. Ференц Ліст. – М.: Музика, 1999. – 654 с., нот., іл., с. 75 – 219
2. https://lib.oa.edu.ua/funds/music/romantyzm/franz-liszt – Ліст, Ференц
3. https://dovidka.biz.ua/ferents-list-biografiya-skorocheno-ta-tsikavi-fakti/ – Ференц Ліст
4. https://muzabetka.com.ua/biograf_list.html – Ференц Ліст

Римма Зюбіна

Українська артистка театру й кіно Римма Зюбіна визнана «найкращою актрисою 2016 – 2019 років» за рейтингом «Знято в Україні».  Виконавиця зіграла понад 50 ролей у театрі та 100 ролей у кіно. І кожна з її робіт – яскрава й самобутня. Актриса увійшла до переліку 100 визначних жінок у 2019 році, відзначених Всеукраїнським рейтинговим журналом «Гордість та краса України».

Римма Анатоліївна Зюбіна народилася 23 серпня 1971 року в Ужгороді на Закарпатті. Дошкільні роки дівчинка прожила в Угорщині, оскільки її батько був військовим. Саме в Угорщині після перегляду вистави «Попелюшка», де головну роль виконувала її старша сестра, народилася дитяча мрія стати актрисою. До речі, сестра, яка так майстерно виконала роль казкової героїні, не пов’язала своє життя з творчою професією, а стала кандидатом технічних наук. А Римма, яка після вистави надихалася образами мачухи й злих сестер, стала режисером двору військового містечка, збирала всіх дітей і ставила вистави.

До втілення своєї мрії дівчинка йшла наполегливо. З дитинства займалася балетом, навчалася в музичній школі, а також у дитячому театрі «Ровесник», театрі-студії при Закарпатському облмуздрамтеатрі, де з 17 років грала вже у виставах цього театру в масових сценах. Римма з дитинства брала участь у радіо- та телепередачах, конкурсах читців, вела концерти. По закінченню з «червоним дипломом» ужгородського культурно-освітнього училища дівчина вступила на режисерський курс Київського інституту культури. У 19 років Римма вже почала працювати актрисою в театрі. Вона працювала в різних київських театральних трупах: у Театрі юного глядача, Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, театрі «Золоті ворота», театрі «Сузір’я». Вона є лауреаткою багатьох театральних премій, зокрема є двічі лауреаткою найпрестижнішої театральної премії України «Київська пектораль».

У 1992 році відбувся дебют Римми як кіноактриси в головній ролі у фільмі «Про шалене кохання, снайпера та космонавта» режисера  Д.Томашпольського. За словами актриси, вона дуже любить зніматися в кіно. Її улюблені роботи – це «Жіноча інтуїція», «Скарб», «Пограбування по-жіночому», «Абонент тимчасово недоступний», «Терміново шукаю чоловіка». Велике досягнення актриси – головна роль у фільмі «Гніздо горлиці» (2016), де розповідається про долю жінки, яка вирушила на заробітки до Італії. На чужині героїня зустріла велике кохання, та їй довелося повернутися на батьківщину в Україну, де на неї чекають чоловік і дочка. Фільм отримав кілька нагород на міжнародних кінофестивалях, а Римма здобула перемогу в номінації «Найкраща акторка року» на Національній кінопремії «Золота дзига 2017». Римма Зюбіна має своїх улюблених режисерів. Особливо їй до смаку зніматися у фільмах Оксани Байрак. Відома українська режисерка навіть жартома представляє виконавицю як «свою улюблену актрису».

Римма Зюбіна має чітку громадянську позицію. Вона першою з українських митців відреагувала на анексію Криму і заявила, що більше не співпрацюватиме в телепроєктах виробництва Росії. Актриса займається волонтерством, допомагає українським військовим. У 2014 році вона оголосила, що в рамках конкурсу «Коронація слова» буде призначений спеціальний приз від Римми Зюбіної за твір про відому американську співачку українського походження Квітку Цісик. Актриса також кілька років була президентом фестивалю дитячого кіно «ФільмФестБук» у дитячому центрі «Буковель-Артек».

Артистка щаслива в подружньому житті. Її чоловік – режисер Станіслав Мойсеєв, який очолював Київський Молодий театр (1986 – 2012) та обіймав посаду художнього керівника Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.

Джерела:

1. https://stuki-druki.com/authors/Zyubina-Rimma.php – Римма Зюбіна
2. https://kino-teatr.ua/uk/person/zyubna-rimma-11862.phtml – Римма Зюбіна
3. https://24smi.org/celebrity/115994-rimma-ziubina.html – Римма Зюбіна

Олександр Кобзар

Один із найпопулярніших український артистів театру й кіно Олександр Кобзар також отримав визнання як режисер. Він відомий своїми роботами в численних українських та російських проєктах. Найвідоміші фільми з його участю – «Матч», «Забудь і згадай», «За законами воєнного часу».

Олександр Миколайович Кобзар народився 18 травня 1976 року в Києві. Раннє дитинство майбутньої зірки пройшло в столичному районі Оболонь. Коли Олександр був підлітком, серйозно захворів батько – і лікарі порадили переїхати до тихого провінційного містечка. Тому сім’я перебралася до Ніжина, де Олександр закінчив школу. Юнак планував стати студентом педагогічного вузу, та за компанію з найкращим другом вступив до Ніжинського училища культури, де брав участь у театральних постановках і буквально закохався в професію актора. І згодом вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого.

Після розподілу Олександр працював у Донецькому театрі російської драми. Через 2 роки уже був у трупі Ніжинського театру, причому як виходив на сцену, так і ставив вистави. Так разом із групою колег артист поставив авторську виставу «Морфій» за повістю Михайла Булгакова. 12 років Олександр відпрацював у Театрі драми й комедії на лівому березі Дніпра. Там артист у парі з Андрієм Самініним зробив інсценівку вистави «Граємо Чонкіна» за романом Володимира Войновича, за яку отримав ряд найпрестижніших театральних премій. А згодом була робота в Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки.

Дебют Олександра Кобзаря в кінематографі відбувся в 1997 році у фільмі «Час танцюриста». Актор запам’ятався своїми ролями в картинах «Не скажу», де він знявся разом з Єлизаветою Боярською і Максимом Матвєєвим, у стрічках «Дев’ять життів Нестора Махно», «Секунда до...». Широку популярність виконавець здобув у глядачів після виходу спортивної драми «Матч» (2012), де виконав роль Віктора Шевцова і співпрацював із Сергієм Безруковим, Остапом Ступкою та знову ж таки з Єлизаветою Боярською. У картині йдеться про реальні події – «матч смерті» між німецькими й радянськими футболістами, що відбувся в 1942 році в окупованому Києві. Картина була заборонена в Україні, та після численних націоналістичних протестів привернула увагу громадськості і все ж таки вийшла на екрани. 

Олександр яскраво зіграв ролі і в картинах «Поводир», «Таємне місто», «Закохані жінки», «За законами військового часу», «Тяжіння», у детективі «Ніконов і Ко», в мінісеріалі «Перехрестя» та багатьох інш. У 2020 році актор знявся у фільмі «Зраджена», де виконав головну роль лікаря Ангера, і в містичному фільмі жахів «У чорній, чорній кімнаті».  А спортивна українська драма «Пульс» (2021) за участю актора відкрила Міжнародний кінофестиваль FLIC в Америці. Талант і акторська майстерність артиста мають визнання. У 2017 році Олександр отримав звання «Заслужений артист України».

Олександр Кобзар щасливий у подружньому житті. Під час навчання в театральному вузі він познайомився з однокурсницею Вірою, яка незабаром стала його дружиною. Вони разом їздили і в Донецьк, разом переходили і з театру в театр. Віра вважає себе театральною актрисою, тож на екрані з’являється рідко. Пара виховує двох дітей.

Джерела:

1. https://24smi.org/celebrity/3267-aleksandr-kobzar.html – Олександр Кобзар
2. https://kino-teatr.ua/uk/person/kobzar-oleksandr-6723.phtml – Олександр Кобзар
3. https://www.stb.ua/ru/2019/05/13/aleksandr-kobzar-biografiya-tvorchestvo-i-vse-novosti-ob-aktere/ – Олександр Кобзар
4. https://stuki-druki.com/authors/Kobzar-Alexandr.php – Олександр Кобзар

Ахтем Сеітаблаєв

Стрічки українського актора й режисера кримсько-татарського походження Ахтема Сеітаблаєва «Хайтарма», «Кіборги. Герої не вмирають», «Захар Беркут» розкривають трагічні сторінки історіі і в той же час відображають наявність великої внутрішньої сили й відчуття патріотизму в людині.

Ахтем Сеітаблаєв народився в місті Янгіюль неподалік від Ташкента 11 грудня 1972 року. Ахтем походить із родини депортованих за часів Сталіна кримських татар, що повернулися на батьківщину. Сім’я хлопчика була відома своїми артистичними талантами: з материнської лінії в роду були і актори, і співаки. І мама майбутнього актора закінчила музучилище й навчалася в театральному училищі. Тому й не дивно, що Ахтем вирішив зробити мистецтво своєю професією. Після закінчення школи хлопець із родиною переїхав до Криму. У 1992 році закінчив акторське відділення Кримського культурно-просвітницького училища, а в 1999 році – відділення режисури й драматургії Київського університету театру, кіно та телебачення. Потім актор 12 років відпрацював у Криму в Сімферопольському державному кримськотатарському академічному музично-драматичному театрі, де як режисер поставив театральні вистави «Моя любов Електра» (за п’єсою угорського драматурга Л. Дюрко), «Лісову пісню» (за Лесею Українкою), «Браво, Амадео!» (за О. Пушкіним). А з 2005 року актор працює в трупі Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.

2003 року Ахтем дебютував у кінематографі, зігравши роль в українській драматичній стрічці Олеся Саніна «Мамай». Далі були епізодичні ролі в серіалі «Повернення Мухтара – 2», у фільмах «Золоті хлопці», «Навіжена», «Богдан-Зиновій Хмельницький». Паралельно з акторською діяльністю артист займається режисурою і пише сценарії до своїх фільмів. Для Ахтема професія режисера прекрасна тим, що «вона нескінченна в своїй можливості пізнавати нове, нескінченна в контексті самовдосконалення». Першою режисерською роботою стала телевізійна стрічка «Квартет для двох». Згодом вийшли комедія «Фабрика щастя» й мінісеріал про радянську акторку Едіт Береш «Осінні квіти».

У 2013 році виходить історична військова драма «Хайтарма», яку Ахтем Сеітаблаєв присвятив історії депортації кримських татар. Сюжет фільму заснований на реальних подіях. Роль головного персонажа, військового льотчика, виконав сам артист. У фільмі зіграла і старша донька актора – Назли. Стрічка отримала бгато премій, а Ахтем був визнаний найкращим режисером 2014 року на італійському фестивалі «Кімерія» в Термолі. У 2017 році Ахтем Сеітаблаєв зняв воєнну драму про оборону донецького аеропорту під назвою «Кіборги. Герої не вмирають», у якій розкрив життя українців, які захищали Донецький аеропорт протягом 242 днів, виживаючи під обстрілами російської артилерії з мінімумом води і їжі. Стрічка отримала позитивні відгуки критики і глядачів, а також ряд номінацій і нагород. Зокрема, Ахтем отримав у день прем’єри орден «За заслуги» III ступеня.

Дуже яскравим вийшов і історичний фільм «Захар Беркут». Це спільний українсько-американський художній фільм режисерів Ахтема Сеітаблаєва і Джона Винна, до створення якого приєдналися продюсери й актори з Голлівуду. У 2019 році на 72-му Каннському міжнародному фестивалі відбулася прем’єра фільму «Додому» Нарімана Алієва, де головну роль виконав Ахтем.  До речі, Український оскарівський комітет обрав цю драму національним претендентом від України на премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.

Ахтем щасливий і в подружньому житті. Його дружина –  Іванна Дядюра – продюсер багатьох його фільмів. У сім’ї четверо дітей: двоє доньок і двоє синів.

А ще Ахтем Сеітаблаєв любить спорт. Він має перший розряд з баскетболу та звання кандидата в майстри спорту з дзюдо. Вміє Ахтем і танцювати. Він брав участь у шоу «Танці з зірками», де підкорив публіку в парі з Оленою Шоптенко.

Джерела:

1. https://kino-teatr.ua/uk/person/setablav-ahtem-6024.phtml – Ахтем Сеітаблаєв
2. https://1plus1.ua/novyny/ahtem-seitablaev-biografia-osobiste-zitta-i-najkrasi-filmi – Ахтем Сеітаблаєв. Найкращі фільми
3. https://www.vokrug.tv/person/show/ahtem_seytablayev/ – Ахтем Сеітаблаєв
4. https://stuki-druki.com/authors/Seytablaev-Ahtem.php – Ахтем Сеітаблаєв

Ганна Кошмал

Молода українська актриса Ганна Кошмал досягла слави на зорі творчої кар’єри. Незважаючи на велику кількість проєктів у фільмографії, виконавицю пам’ятають в образі Жені Ковальової – ролі, яка стала вдалим стартом у її професійній біографії.

Ганна Сергіївна Кошмал народилася 22 жовтня 1994 року в Києві. ЇЇ батько був військовим, а мама – педагогом. Уже в ранньому дитинстві дівчинка мріяла стати артисткою, але тоді її однаково приваблювали хореографічне мистецтво й вокальна майстерність. Ганна відвідувала студію бального та сучасного танцю, музичну школу і театральну студію для дітей «Республіка KIDS». Після здобуття середньої освіти дівчина подала документи до Київської академії естрадного та циркового мистецтв на музичний факультет, де провчилася за фахом «естрадний вокал», а згодом вступила відразу на 3-й курс режисерського відділення Київської академії. «Актори, як ні крути, – мавпочки, які виконують вказівки режисера, а режисер – це щось більш об’ємне», – говорила Ганна в інтерв’ю.

Актрисою дівчина стала за випадковим збігом обставин. Коли вона прийшла на чергове заняття, її помітили режисери серіалу «Свати» і запросили пройти кастинг на роль онучки Жені. Виконавиця зіграла дівчину-гота перехідного віку з непростим характером, яку батьки влітку залишили на піклування двох бабусь і двох дідусів, яких онучка до того ж не бачила багато років. Для того, щоб відповідати образу, Ганні довелося перефарбувати волосся в чорний колір. Актриса зазначила, що перетворюватися в неформалку для неї було не складно, оскільки вона сама в підлітковому віці була вельми норовливою ​​і запальною. Робота Ганни в «Сватах» була відзначена номінацією на українську телевізійну премію «Телетріумф» у номінації «Актриса телевізійного фільму / серіалу».

Після цієї ролі Ганну часто запрошують зніматися в фільмах і серіалах, а її участь у проєктах стає запорукою глядацького успіху. Серед героїнь актриси багато яскравих молодих осіб, які вже на початку життєвого шляху стикаються з перешкодами. Це персонажі стрічок «Дочки-мачухи», «Танець метелика», «Перехрестя», «Гарний хлопець». А були ще помітні ролі в фільмах «Слуга народу», «Балерина», «Благими намірами», «Смак щастя», «Таємниця Марії», «Кошик для щастя», «Замок на піску» та інш. Багатосерійна комедія «Село на мільйон» запам’яталася глядачам ще тим, що разом із Ганною в ряді сцен знявся і її собака – східно-європейська вівчарка на прізвисько Фред. Актриса бере участь і в театральних виставах. Вона працює в київському Театрі офіцерів і в 2021 році була задіяна у виставах «Третій зайвий» і «Сильні слабкі жінки».

Актриса має і співочі здібності. У «Сватах» разом з екранним дідусем Ганна виконала пісні «Мій календар», «Все повториться», «Радісний смуток» і «Я без тебе», а в ансамблі з іншими артистами виконала старі хіти «Буковель» і «Клен». На хвилі успіху дівчина записала і власний сингл «Поставлю на повтор».

Ганна – веган, тобто не вживає їжу тваринного походження, а під час важких зйомок переходить на сироїдіння. Вільний від роботи час актриса проводить з родиною і друзями, дивиться фільми, грає на фортепіано і багато читає. Особливо їй до душі серйозні романи 20-30-х років XX століття, а улюблену книгу «Джен Ейр» перечитує мало не щороку. Нещодавно артистка почала практикувати йогу.

Джерела:

1. https://24smi.org/celebrity/3390-anna-koshmal.html – Ганна Кошмал
2. https://kino-teatr.ua/uk/person/koshmal-anna-12686.phtml – Ганна Кошмал
3. https://stuki-druki.com/authors/Koshmal-Anna.php – Ганна Кошмал
4. https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-anna-koshmal.html – Ганна Кошмал

Дар’я Трегубова

Дар’я Трегубова – справжній приклад успішної жінки в багатьох сферах життя. Дар’я – одна з найталановитіших актрис, телеведучих і сценаристів в Україні. Артистка зуміла побудувати не лише вражаючу кар’єру, але й стала зразковою матір’ю.

Дар’я Ігорівна Трегубова народилася 26 березня 1980 року в Києві. Дівчинка закінчила школу з поглибленим вивченням англійської мови і музичну школу за класом фортепіано. Дар’я вирішила пов’язати життя з кіно і отримала диплом режисера Інституту кіно і телебачення. Випробувати себе в телевізійній справі дівчина почала з першого року навчання у вузі. Бралася за будь-яку роботу, іноді не отримуючи за це належної оплати. Кожен досвід Дар’я вважала корисним: будь це редакторська робота, написання сценаріїв чи робота режисера.

З 2003 року Дар’я розвиває кар’єру як телеведуча. У її професійному арсеналі робота з найзатребуванішими медіа України. У результаті наполегливої ​​праці виходять такі програми: «Корисна погода» (телеканал СТБ), «Мій роман» (канал К2), «Ранок з Інтером» (канал Інтер), телешоу «Легко бути жінкою» (Перший національний канал ), «ШіCARние історії» (Автомобільний канал), програма «Готуй!» (Новий канал). У 2018 році актриса стає ведучою мотиваційного шоу «Цієї миті рік тому». У цьому проєкті каналу СТБ герої озвучували свою мрію і протягом року втілювали її. Дівчина настільки надихнулася історіями героїв, що була готова сама за рік виконати заповітну мрію – заспівати складну і красиву пісню. Також Даша стала співведучою «Битви екстрасенсів», експертом проєкту «Все буде добре» та інших шоу на телеканалі СТБ, а в 2019 році талановита артистка стала ведучою 10 сезону вокального шоу «Х-фактор».

Беручи участь у популярних шоу, Даша також грає в кіно й серіалах. Актриса дебютувала в кіно в 2007 році, зігравши другорядну роль у мелодрамі «Кольє для снігової баби». А потім режисери почали пропонувати ролі одну за одною. Артистка знялася більше ніж у 50-ти картинах. Завдяки своїй привабливій зовнішності вона часто грає ролі журналістів, директорів та інших посадових осіб. В основному її героїні красиві, амбітні й… стерви. Як стверджує сама актриса, позитивні ролі – це не її типаж. Артистка знялася в таких кінострічках, як «Брат за брата», «Повернення Мухтара», «Гречанка», «Правило бою», «Слідчі», «Роман вихідного дня», «Вихід», у серіалах, що полюбилися глядачам: «Диво за розкладом», «Перехрестя», «Забудь мене, мамо», «Друге дихання» та багатьох інш.

За свою творчу діяльність Дар’я Трегубова нагороджена титулами «Ведуча року» й «Актриса року». Але головна нагорода в її житті – це дочка Поліна. У свої 10 років дівчинка активно знімається на телебаченні і в кіно, пробує себе в модельному бізнесі, беручи участь у показах.

У житті і на відпочинку Дар’я дуже активна. На своєму байку вона об’їздила майже всю Україну і пів Європи. Актриса любить поєднувати подорожі з екстримом: вона підкорила Кіліманджаро і навіть стрибала з парашутом. А ще багато часу проводить у спортзалі, що допомагає їй завжди бути в тонусі.

Джерела:

1. https://www.stb.ua/ru/2019/09/13/dasha-tregubova-biografiya-lichnaya-zhizn-i-vse-novosti-o-vedushhej/ – Дар’я Трегубова
2. https://clutch.net.ua/stars/31-dasha-tregubova – Дар’я Трегубова
3. https://www.vokrug.tv/person/show/darya_tregubova/ – Дар’я Трегубова

Олексій Зубков

Заслужений артист України, актор театру і кіно Олексій Зубков часто постає в амплуа мужніх героїв у різних за жанром роботах: чи то в мелодрамах, чи в гостросюжетних фільмах. Тим більше, що його зовнішні дані сприяють цьому. Високий на зріст, зі спортивною фігурою актор має виразні риси обличчя.

Олексій Михайлович Зубков народився 27 березня 1975 року в Києві. Його батьки були військовими: мама служила матросом I статті, а батько – розвідником Північного флоту. Через півроку після народження сина сім’я відбула до Мурманська, де перебувала до 14-річчя Олексія. Вийшовши на пенсію, батьки повернулися на батьківщину – у Київ. Олексій ріс талановитим хлопчиком. Відвідував гімназію з поглибленим вивченням історії, де хлопців регулярно відправляли на археологічні розкопки. Успіхи були і в музичній школі, де Олексій засвоював уроки гри на трубі, а пізніше сам навчився грати на гітарі. А насправді юнак марив кар’єрою моряка. Двічі намагався вступити до Суворовського або Нахимівського училищ, але не пройшов медогляд – підвів зір.

Тоді юнак вступив до Київського національного університету телебачення, кіно і театру ім. І. Карпенка-Карого. Та навчання не надихнуло студента, і, провчившись 3 курси, він залишив вуз. Лише через 4 роки Олексій зрозумів, що не може жити без театру, і поновився в університеті. Після закінчення навчання  він увійшов до складу акторської трупи Національного академічного театру драми ім. І. Франка. Особливо глядачам запам’яталася участь артиста у виставах «Отелло», «Брати Карамазови», «Сентиментальний круїз», «Тев’є-Тевель», «Езоп», «Цар Едіп» та інш. Робота в театрі дозволила отримати дорогоцінний досвід, який допоміг у подальшій акторській кар’єрі.

У 2002 році Олексій розпочинає кар’єру в кіно. Його помічають не лише українські режисери, але й російські, запрошуючи у фільми «Банкирши», «Міф про ідеального чоловіка», «Колекція». Роль у картині «Копальня» стала кращою роботою артиста, з якої і почався творчий шлях кінозірки. Олексій став знаменитим після виходу цієї картини. За ним надовго закріпилося амплуа сильного й надійного чоловіка. Актор зіграв мужніх героїв також у фільмах «Бій місцевого значення», «Коли ми були щасливі».

Особливе місце в репертуарі актора займають мелодрами, до того ж у стрічках про любов партнерками Олексія стають найкращі виконавиці цього жанру. Найблискучішим тандемом вважається спільна робота артиста з Марією Куликовою. Актори разом з’являлися у фільмах «Заїжджий молодець» і «Мріяти не шкідливо».

У 2016 році Олексій повернувся в Україну. Зараз він з родиною живе в Києві і позиціонує себе як український актор. Виконавець бере активну участь у створенні нових кінострічок. Українські телеглядачі спостерігали блискучу гру артиста в серіалі «Запитайте у осені», у фільмах «Королева Марго», «На краю безодні», «Референт», «Замок на піску» та інш.

Джерела:

1. https://24smi.org/celebrity/962-aleksej-zubkov.html – Олексій Зубков
2. https://stories-of-success.ru/iskusstvo/aktera-alekseya-zubkova – Актор Олексій Зубков
3. https://biographe.ru/znamenitosti/alexey-zubkov/ – Олексій Зубков