«Я прийшов у цей світ, щоб співати…»

25 вересня виповнюється 90 років від дня народження всесвітньо відомого українського співака Анатолія Солов’яненка!

Артиста називали українським соловейком і одним з найкращих тенорів у світі. Він виступав на сценах «Метрополітен-опера» та «Ла Скала». Йому пропонували залишитися в Італії і росії, але серце українського співака назавжди було віддане рідній землі. 30 років він прослужив у Національному театрі опери і балету.

Анатолій Борисович Солов’яненко народився 1932 року в Донецьку в шахтарській сім’ї. Змалку захоплювався музикою і виступав в аматорських виставах українських опер. Після закінчення школи вступив до Донецького політехнічного інституту, закінчив аспірантуру й працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Та всі ці роки продовжував удосконалювати свою вокальну майстерність, беручи уроки у видатного тенора Олександра Коробейченка і виступаючи в концертах художньої самодіяльності. Київську консерваторію співак закінчить у 1978 році, вже будучи народним артистом СРСР. Перемога в конкурсі молодих вокалістів у 1962 році дала право Анатолію стажуватися в міланському театрі «Ла Скала», де співак став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 року Анатолій Солов’яненко став солістом Київської опери.

У репертуарі видатного виконавця – 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Анатолій Борисович співав у найкращих театрах світу. Йому аплодували в міланському «Ла Скала» та в нью-йоркському «Метрополітен-опера». Тріумфальні виступи були і в Болгарії, Румунії, НДР, Японії, Австралії, Канаді та багатьох інших країнах. Співак вільно володів італійською мовою. Пласідо Домінго і Лучано Паваротті вважали, що майстерність українського співака не поступалася їхній власній.

Анатолій Борисович був одним із небагатьох українських співаків, таких як Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу. І де б український виконавець не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, –  казав митець, – я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання…»

Видатний українець був високоморальний і чесний і досягнув найвищих світових вершин завдяки своєму таланту й праці. Він ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Заради української сцени пожертвував спокусливими пропозиціями з «великого театру» (москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.

У 2008 році Анатолію Солов’яненку посмертно присвоєно звання «Герой України». На честь українського співака названо малу планету. У 1999 році ім’я артиста було присвоєно Донецькому державному академічному театру опери та балету.

Пишаємося великим українцем, творчість якого належить до золотої мистецької спадщини нашого народу! Наша нація творча, сильна й непереможна!

Джерела:

1. Терещенко, А. К. Анатолій Солов’яненко. Творчий шлях. – К.: Либідь, 2009. – 352 с.: іл.
2. https://gazeta.ua/articles/necrology/_skromnogo-ukrayinskogo-spivaka-viznali-odnim-iz-najkraschih-tenoriv-svitu/785471 – Один з найкращих тенорів світу
3. https://www.pisni.org.ua/persons/14.html – Анатолій Солов’яненко

Неперевершена й неповторна

23 вересня виповнюється 150 років від дня народження відомої української співачки Соломії Крушельницької!

Ще за життя вона визнавана найвидатнішою співачкою світу і входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Співати з українкою на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін… А італійський композитор Джакомо Пуччіні після приголомшливого виступу Соломії в його опері подарував їй свій портрет із написом «найпрекраснішій і найчарівнішій «Баттерфляй».

Соломія прославила Україну та нашу пісню на весь світ, адже завжди в її репертуарі, де б вона не виступала, були українські пісні.

Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 1872 року в селі Білявинці на Галичині в сім’ї греко-католицького священника. Уже з юних років дівчина вирізнялася сильним чистим голосом з-поміж дівчат, що співали в садку чи на майдані. У 1891 році Соломія вступила до Львівської консерваторії. Ще під час навчання отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте вона прагнула української опери. Восени 1893 року співачка їде до Мілану, аби продовжити музичну освіту. Своїм голосом і артистизмом Соломія відразу ж звернула на себе увагу педагогів і заслужила звання «найталановитішої та найбільш вихованої» з-поміж усіх учениць міланської школи бельканто.

Через рік молода вокалістка вже виконувала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. А згодом на неї чекали тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Іспанії, Франції, Португалії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі – в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших. Видатна українська співачка завжди включала у свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: М. Лисенка, С. Людкевича, А. Вахнянина, Д. Січинського.

1910 року Соломія Крушельницька одружилася з відомим італійським адвокатом, мером міста В’яреджо Чезаре Річчоні – тонким знавцем музики, ерудованим аристократом. Подружжя оселилися у В’яреджо, в італійській Тоскані, де співачка купила віллу, яку назвала «Саломеа». Триповерхова вілла з видом на Тірренське море і розкішним садом давала Соломії відчуття спокою і щастя. Тут оперна діва влаштовувала музичні вечори, співала українських пісень і навіть власноруч готувала українські страви.

Соломія продовжувала гастролювати, виконуючи свої пісні вісьмома мовами. Протягом 1894 –1923 років майже щороку виступала з концертами в Україні: у Львові, Тернополі, Стрию, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. У 1928 році Соломія на запрошення «Союзу українок» Америки прибула до Нью-Йорка. Вона стала першою українською оперною співачкою, яка відвідала з гастрольним туром США та Канаду. 4 лютого в концертному залі «Мекка Темпл» відбувся її перший виступ. Соломія співала шедеври світової музики і українські пісні. Вечір завершився співом пісні «Многая літа» та «Ще не вмерла Україна».

Після смерті чоловіка в 1939 році Соломія Крушельницька відвідала рідну Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися до Італії. До Західної України прийшли «совєти», і велика артистка, яку знав весь світ, стала «заручницею» нової влади. Радянська влада націоналізувала будинок співачки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. Розкішну італійську віллу їй також прийшлося передати державі. Аби отримати радянське громадянство. У післявоєнний період співачка викладала у Львівській державній консерваторії. Востаннє співала у Львівській філармонії в 77-річному віці. Мало хто знав, що на той час Соломія мала вже важку хворобу.

Пам’ятаємо й пишаємося великою українкою!

Сьогодні ім’я української співачки мають Тернопільське музичне училище (де виходить газета «Соломія») і Львівський оперний театр. У Львові в мирний для України час проводилися Міжнародний конкурс оперних виконавців і Всеукраїнський конкурс вокальних і аматорських колективів імені Соломії Крушельницької.  

Джерела:

1. Топська Н. Неперевершена. Соломія Крушельницька. – К.: ТОВ “КТБ “Альфа”, 2020. – 64 с.
2. Оперний світ Соломії Крушельницької . – Львів: Апріорі, 2018. – 184 с.
3. https://etnosvit.com/uk/solomiya-krushelnicka/ – Соломія Крушельницька
4. https://www.radiosvoboda.org/a/desyat-faktiv-pro-solomiyu-krushelnytsku/31474241.html – Співачка, якій аплодував світ

“У музиці – і лагідність, і пристрасть”

Євген Станкович народився у місті Свалява 19 вересня 1942 року, в сім’ї вчителів. Український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР , Герой України, Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, голова Національної спілки композиторів України. Його постать є однією з центральних у сучасному музичному житті України.

З перших композицій  Євген Станкович проголосив себе композитором драматичного спрямування. Його емоційно-заряджені твори відображають виклик і проголошують оптимізм. Композитор використовує музику як засіб для вираження власних філософських та драматичних думок. Кожен новий твір Майстра стає справжньою подією в культурному житті нашої держави. Його творчий доробок представлений усіма музичними жанрами: фольк-опера «Коли цвіте папороть», опера «Rustici», 6 балетів («Княгиня Ольга», «Прометей», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Вікінги», «Володар Борисфену»), 6 великих симфоній (Симфонія № 3 «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини відзначена Національною премію України імені Тараса Шевченка), 10 камерних симфоній, велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен («До Тебе, Господи взиваю»), а також окрема сфера камерних творів, музика до 6 драматичних вистав і більш ніж до 100 художніх та документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» тощо. У композиторському доробку Є. Станковича – твори, присвячені трагічним сторінкам історії України: «Панахида за померлими з голоду» («Жертвам голодомору»), «Каддиш-Реквієм» («Бабин Яр»), «Поема скорботи», «Музика Рудого лісу» (на тему Чорнобильської трагедії). Творчість Станковича надзвичайна щодо емоційної свободи, мелодійної майстерності та гнучкості форми. Його композиторська техніка, з детальною поліфонічною фактурою, є досконалою, а пост-романтична оркестровка додає музичному полотну теплоту та експресію. Унікальність музики митця полягає в поєднанні фольклору з найскладнішою багатопластовою поліфонією, в сполученні народної інтонації з сучасними оркестровими барвами.

Твори композитора звучать у концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Англії, Швейцарії, Югославії, Китаю, Філіппін та країн постсоціалістичного об’єднання. В 1992 році Євген Станкович очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада). У 1996 році, на запрошення уряду Швейцарії, був композитором в резиденції кантона Берн (Швейцарія). Його Третя камерна симфонія увійшла в десятку найкращих творів світу організації ЮНЕСКО за 1985 рік. Він переможець низки вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів. Станкович як педагог, в першу чергу, скеровує молодих композиторів до традицій української музичної культури. Євген Станкович – глибоко національний композитор світового рівня: український, бо національна константа (чи то фольклор, чи то вітчизняна професійна традиція) є найважливішим джерелом його наснаги; світовий – бо творчі досягнення Майстра вийшли за межі українського виміру і стали загальнолюдським надбанням.

Джерела:

• Лісецький, С.Й. Євген Станкович: Нарис / С. Й. Лісецький ; Під ред. Л.В.Мокрицької; Худож. Б.Й.Бродський. – К. : Музична Україна, 1987. – 64 с. : іл. – (Творчі портрети українських композиторів). – Список основних творів Є.Станковича: с.62.
• Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття: Науково-популярне видання / Корній, Лідія Пилипівна ; Передм. авт. – К. : Музична Україна, 2018. – 364 с. – Література: с.350. – Передмова: с.5; Іменний покажчик: с.354.
• Станкович, Євген Федорович. Камерно-інструментальні твори: Нотне видання / Станкович, Євген Федорович ; Під ред. О.А.Голинської; Муз. ред. Б.Л.Кривопуст, Р.Є.Станкович, А.І.Баженов; Вст. сл. А.Луніна. – К. : Музична Україна, 2013. – 304 с.

“Митецька спадщина художниці”

Народилася Кульчицька Олена Львівна 15 вересня 1877 року в місті Бережани на Тернопільщині. Олена з дитинства любила малювати. На розвиток її таланту вплинули уроки батька, що сам цікавився живописом, мальовнича природа рідного краю, пам’ятники архітектури, поетика народних пісень, казок, переказів. 1894 року закінчила 8-класовий навчальний заклад при монастирі Сакраменток у Львові. Кілька місяців (у 1901—1902 роках) разом із сестрою Ольгою відвідувала Львівську Художньо-промислову школу (нині ЛДКДУМ ім. І. Труша), де отримала перші уроки роботи з аквареллю у інспектора середніх шкіл Стефановича. Пізніше навчалась у щойно відкритій приватній художній школі С. Батовського-Качора та Р. Братковського. Згодом вступає до Львівської студії художників реалістичного напрямку. В 1907 році Олена Кульчицька закінчує Академію мистецтв у Відні.

У 1909 році Кульчицька вперше виставила свої роботи у Львові, із надзвичайним успіхом. Мисткиня творила своєрідний літопис народного життя. Такими є живописні твори: жанрові композиції «Жнива», «Діти зі свічками», портрети «На прощу», численні пейзажі, натюрморти. В 1912 році вперше взяла участь у Київській українській художній виставці, що стало поворотною віхою в її мистецткій кар’єрі.

Кульчицька повністю присвятила себе мистецтву. Співзаснувала музей «Стривігор» у Перемишлі, де певний час проживала і творила. Олена яскраво виявила себе в різних видах мистецтва: живопис, графіка, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство; проєктувала меблі. Усі свої роботи наповнювала гуманістичним характером. Офорти «При лямпі», «Біля криниці», дереворити «Довбуш», «Зима», цикл «Історія княжих часів», численні ліногравюри, серед них знаменитий цикл «Українські письменники» значно наблизили українське малярство до Європи.

Олена активно займалася килимарством: створювала ескізи орнаментів для килимів, які ткала її сестра. Створила неповторні перлини з емалі, бронзи, майоліки. У роботах мисткиня відтворювала дух народу, як його відчувала.

Померла Олена Кульчицька 8 березня 1967 року у Львові.

Джерела:

1. Українки в історії: нові сторінки: Нариси / Відп. ред. В.Борисенко і кол. авт. А.Атаманенко, Л.Тарнашинська та ін.; Вст. ст. П.Кононенко, В.Борисенко; Худож.-оформ. О.Григір. – К. : Либiдь, 2010. – 264 с.
2. Владич, Леонід Володимирович. Живі традиції: Українські радянські художники про себе і свою творчість / Владич, Леонід Володимирович, Блюміна, Ірина Михайлівна ; Автор – упорядник Л.В.Владич; Редакт. Т.В.Коляда; Художн. Є.Ф.Сєндзюка; Кор.С.І.Гайдука. – К. : Мистецтво, 1985. – 176 с.
3. Сенів І. О.Л.Кульчицька: Нарис про життя і творчість / І. Сенів ; Під ред. Л.Нізькової; Худож. В.Хоменко; Корект. Н.Кожем’якіної. – К. : Мистецтво, 1955. – 57 с.
4. Художники Прикарпаття = Artists of Subcarpathia : Альбом / Авт. тексту та упоряд. Р.В.Дреботюк. – В суперобкл. – К. : Мистецтво, 1989. – 254 с.
5. Говдя, Петро Іванович. Державний музей Українського образотворчого мистецтва УРСР Альбом / Говдя, Петро Іванович ; Під ред. З.С.Єременко; Худ. Єрмакова В.Д.; Корект. Н.А.Сухоренко. – К. : Мистецтво,1972. – 180 с.
6. Український живопис : Сто вибраних творів : Альбом / Авт.- упоряд.Ю.В.Беличко. – К. : Мистецтво, 1985. – 119 с. : ил. – Перелік репродукцій: с.113.

У кадрі українського кінематографа

10 вересня відзначається День українського кіно!

За 31 рік незалежності вітчизняний кінематограф пройшов нелегкий шлях: від повного занепаду до отримання престижних нагород на міжнародних кінофестивалях. Завдяки державному фінансуванню після багатолітнього застою українське кіно сьогодні розвивається. Воно різноманітне, цікаве, подекуди експериментальне і не боїться гострих тем. Згадаємо деякі цікаві моменти в історії українського кіно.

• Перша Київська кінофабрика відкрилася в 1928 році. А вже в 1930 році на ній було знято видатний шедевр Олександра Довженка «Земля», що на Всесвітній виставці в Брюсселі увійшов у десятку найкращих фільмів світу!

• Як і в усьому світі перші фільми в Україні були німими. Лише в 1930 році з’явилася перша озвучена документальна кінострічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу».
• У 1964 році відбулася прем’єра геніального фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Кінокартина отримала 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях у різних країнах світу!

• Перший телесеріал української кіностудії «Царівна» з’явився 1994 року і складався з двадцяти серій.
• Найбільшим міжнародним кінофестивалем в Україні є київський кінофестиваль «Молодість», який заснований у 1970 році і проходить кожного року в жовтні.

Українське кіно сьогодні визнається у світі і отримує міжнародні нагороди. Свою першу нагороду на Каннському міжнародному фестивалі українські кінематографісти отримали в 2005 році за фільм режисера Ігоря Стрембіцького «Подорожні». У стрічці зображене життя самотніх акторів, що доживають вік у будинку ветеранів. Фільм про мрії, які не збуваються. На Каннському кінофестивалі здобув відразу 3 нагороди в 2014 році і фільм М. Слабошпицького «Плем’я» про кримінальне життя вихованців інтернату з вадами слуху. Це був перший фільм у світі, знятий без єдиного слова – виключно українською жестовою мовою. У 2018 році отримав нагороду за найкращу режисерську роботу фільм С. Лозниці «Донбас» і був відзначений його документальний фільм «Бабин Яр. Контекст», у якому йдеться про вбивства євреїв під час нацистської окупації Києва під час Другої світової війни.

З 1997 року Україна висуває свої фільми на премію «Оскар». Першим фільмом, що представляв нашу державу, був «Мамай» Олеся Саніна. У 2019 році претендентом від України став фільм «Додому» Нарімана Алієва як найкращий фільм іноземною мовою. Ця стрічка про долю кримськотатарської родини, її бажання повернутися на батьківщину після анексії Криму. У 2020 році претендентом на «Оскар» став фільм Валентина Васяновича «Атлантида». Драма розповідає про життя на Донбасі після перемоги України у війні з Росією.

Українське кіно невід’ємне від життя народу і завжди реагувало на всі значущі події в історії нашої держави – від Помаранчевої революції до російської окупації. Серед найбільш касових фільмів про російсько-українську війну – «Кіборги» (2017) Ахтема Сейтаблаєва, «Позивний Бандерас»(2018) Зази Буадзе, «Донбас»(2018) Сергія Лозниці, «Наші котики» (2020) Володимира Тихого та інш.

Українське кіно продовжує жити в країні і під час війни. Нещодавно в Держкіно відбувся перший показ фільму «Ля Палісіада» – повнометражного дебюту режисера Філіпа Сотниченка, призера українських та міжнародних кінофестивалів. 

Джерела:

1. Тримбач, Сергій Васильович. Кіно народжене Україною. Альбом антології українського кіно. К.: Саміт-книга, 2019. – 384 с.: іл.
2. Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання. – К.: видавництво “Задруга” – 2010. – 252 с.Б іл.
3. https://prm.ua/suchasne-ukrainske-kino-vid-stanovlennia-do-mizhnarodnoho-vyznannia/ – Сучасне українське кіно: від становлення до міжнародного визнання
4. https://nzl.theukrainians.org/startuye-pokaz-najkrashhyh-ukrayinskyh-strichok-do-30-yi-richnyczi-nezalezhnosti.html – Нове українське кіно

Надбання нашої нації

Росія намагається не лише фізично знищити нашу націю, але й привласнити українську культуру. Протягом століть держава-агресорка намагалася приписати собі заслуги видатних митців. Однак українські майстри ніколи не забували про своє походження, і в їхній творчості простежуються національний колорит і мотиви.

Іван Айвазовський, геніальний мариніст, народився в Криму у вірменській родині, що емігрувала туди з Галичини, до якої його предки, у свою чергу, перебралися з Вірменії. У своїй творчості художник часто звертався до української культури («Весілля в Україні», «Український пейзаж з чумаками при місяці», «Очерет на Дніпрі», «Млин на березі річки» та інш.)

Особливе задоволення, у зв’язку з сучасними подіями, можна отримати від споглядання його картини «Пожежа Москви»! І. Айвазовський багато років прожив у рідній йому Феодосії. Виручені від продажу картин кошти він передав місту для проведення питної води, будівництва залізниці та порту, заснував у місті художнє училище, археологічний музей та картинну галерею, яка названа на його честь. За своє творче життя митець створив понад 6 тисяч полотен. Його роботи виставлялися в Луврі, він писав і на замовлення турецьких султанів. Нині 30 робіт майстра зберігаються в Музеї імперії в стамбульському палаці Долмабахче.

Живописець Іван Рєпін також народився в Україні, у місті Чугуєві на Харківщині. Його дід був козаком. У своїй творчості митець часто звертався до української тематики (згадаємо найвідомішу роботу «Запорожці пишуть листа турецькому султану», а також картини «Вечорниці», «Гайдамаки», «Чорноморська вольниця», «Українка біля тину», «Отаман Іван Дмитрович Сірко» та багато інш.) До речі, листи до рідних в Україні живописець писав українською мовою, а до мами звертався лагідно – «матуся».

Український художник-авангардист Казимир Малевич, пензлю якого належить відома в усьому світі картина «Чорний квадрат», народився в Києві в українсько-польській католицькій родині. Навчався в Київській мистецькій школі. Його вчителем був відомий український художник Микола Пимоненко.

1904 року митець переїхав до Москви, та неодноразово підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало саме українське село, та що його національність – українець. Майстер захоплювався українською вишивкою, малював ескізи для неї, писав статті українською мовою. Наприкінці 20-х років митець мешкав у Києві. У 1930-і роки під час репресій проти інтелігенції щодо нього було порушено кримінальну справу. Під час допиту чекістів Казимир Малевич наголошував, що за національністю він – українець. Його звинувачували в польському шпигунстві, йому загрожував розстріл. У в’язниці митець пробув три місяці.

Архип Куїнджі – видатний виходець із героїчного Маріуполя. Художник мав грецьке походження, але любив Україну, де народився й жив, великою любов’ю.

Рідний Маріуполь, чарівний Дніпро та ще чимало українських пейзажів сплелися у творчому доробку живописця. Головною картиною своєї творчості художник вважав «Місячну ніч на Дніпрі». Інші його роботи за українськими мотивами -«Українська ніч», «Чумацький шлях у Маріуполі», «Дніпро вранці», «Україна». У Маріуполі був відкритий музей Архипа Куїнджі. У ході російської агресії будівля музею була зруйнована ворожими військами, однак картин А. Куїнджі та інших українських митців, за повідомленнями Маріупольської міської ради, на той час там не було – їх встигли врятувати.

Давида Бурлюка знають у світі як «батька російського футуризму», однак народився художник у Сумській області та мав козацьке коріння. Сам митець представлявся як «татарсько-запорозький футурист». У дитинстві він зачитувався М. Гоголем, а батько уголос читав українською вірші Кобзаря.

Серед численних робіт митця є низка, присвячених Україні: «Святослав», «Запорожці в поході», «Рибалки», «Тарас Шевченко». Найвідомішою роботою, звісно, є картина «Козак Мамай». Митець визначав свій національний стиль: «Мій колорит глибоко національний. Жовтогарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють Ніагарами з-під мого пензля!». Під час революції 1917 року, усвідомивши, що не зможе жити в більшовицькій країні, він емігрував до Японії, пізніше – до США.

Пам’ятаємо свій рід і пишаємося великими українцями! Українська культура, творчість наших митців, народжених в Україні, просякнута національними мотивами, – надбання нашої нації!

Джерела:

1. Горбачов Д. О. Авангард. Українські художники першої третини ХХ ст. – К.: Мистецтво, 2017. – 320 с.: іл.
2. Жабцев В. М. Іван Айвазовський. – Мінськ: Харвест, 2008. – 128 с.: іл.
3. Казимир Малевич. Київський період 1928 – 1930. – Київ: Родовід, 2016. – 335 с.: іл.
4. https://tsn.ua/lady/news/obschestvo/kradene-mistectvo-ukrayinski-hudozhniki-yakih-rosiya-nespravedlivo-vidaye-za-svoyih-2028541.html – Вкрадене мистецтво: українські художники, яких росія несправедливо видає за своїх
5. https://nasze-slowo.pl/gogol-skovoroda-ta-malevych-ukrayinski-kulturni-diyachi-yakyh-pryvlasnyla-rosiya/ – Українські культурні діячі, яких привласнила росія

Художник світла

3 вересня народився чудовий український художник Михайло Беркос!

Митець працював переважно в жанрі пейзажу, зазнавши помітного впливу європейського імпресіонізму. Писав олією та аквареллю. Був надзвичайно залюблений в українську природу, що своєю красою надихає, надає сили й крила для життя й творчості. Світ на картинах майстра наповнений потоком сонця, світла й кольору.

Михайло Андрійович Беркос народився 1861 року в Одесі в заможній родині грецького підданого та російської дворянки. Михайло вивчав живопис спочатку в Одеській художній школі, потім продовжив свою освіту в Петербурзькій академії мистецтв. За успіхи в навчанні отримав усі можливі відзнаки – малі й великі срібні та золоті медалі, що давало право на чотирирічну закордонну поїздку за казенний рахунок. Тож М. Беркос подорожував Європою, вивчаючи живопис музеїв Франції, Німеччини, Іспанії, Італії, Швейцарії. Разом з тим удосконалювався в техніці малювання та зазнав впливу імпресіонізму з його культом світла й повітря, чистих кольорів.

У другій половині 1890-х років митець переїхав до Харкова. Там він писав етюди й викладав у школі малювання. За ініціативи Михайла Беркоса в 1912 році було відкрито Харківське художнє училище, де митець став одним із провідних викладачів. Багато зусиль доклав художник і до збагачення колекції першого в Україні Художньо-промислового музею.

Основною темою мистецтва художника протягом усього його творчого шляху був український пейзаж. Одним із улюблених мотивів було цвітіння природи – весняні поля та сади, пишні літні клумби, червоні краплі маків на луках та біло-рожеве кипіння яблуневого цвіту… («Льон цвіте» (1893), «Гречка цвіте» (1894), «Липень. Маки розквітають» (1913), «Яблуня цвіте» (1919) та інш.) І ще митець любив зображати тихі старовинні садиби й вулички провінційних містечок. Окремий цикл складають його романтичні італійські пейзажі, створені в 1899 році. Картини майстра – наче вікно в чарівний світ природи, яку створено на втіху й радість людині. Споглядаючи її, забуваєш про важкі реалії життя, і почуваєш себе наповненим і щасливим.

На жаль, багато робіт українського художника втрачено. Майже вся його творчість (350 полотен і етюдів!), що зберігалися у нього вдома, після смерті митця були спалені його дружиною. Вона завжди ревнувала чоловіка до його творчості. На щастя, роботи Михайла Беркоса збереглися в музейних фондах Харкова, Києва, у Німеччині, Франції та Швейцарії. І ми маємо чудову можливість переглянути дивовижні полотна й осягнути художній талант митця.

Джерела:

1. http://museum.net.ua/hudognik/berkos-mihail-andreevich/ – Художники України. Беркос Михайло Андрійович
2. https://uahistory.com/topics/famous_people/5877 – Видатні люди. Михайло Беркос

«Божественна комедія» Сальвадора Далі

Поціновувачі творчості іспанського художника Сальвадора Далі нині мають чудову нагоду ознайомитися з книжковою графікою митця. У Національному музеї «Київська картинна галерея» проходить виставка унікальних ілюстрацій художника до «Божественної комедії» Данте.

Ім’я Сальвадора Далі неодмінно асоціюється із сюрреалізмом. Митець застосовував сюрреалізм практично в усіх видах мистецтва: живописі, скульптурі, архітектурі, кінематографі, театрі, книжковій ілюстрації, дизайні логотипів, одягу й оформленні вітрин. Власною епатажністю, а також яскравим і впізнаваним стилем робіт С. Далі здобув шалену славу та фінансовий успіх. І не лише в Європі, а й у США.

Сальвадор Далі народився 11 травня 1904 року у Фігерасі, Іспанія. Здібності до малювання виявилися дуже рано: першу свою картину, невеличкий імпресіоністичний пейзаж, хлопчик намалював у 6 років. Вищу мистецьку освіту здобував у Мадридській художній академії, та школа живопису поступово розчарувала його – і митець покинув заклад. Він відправився до Парижа, намагаючись знайти там щось до душі. Захоплювався роботами футуристів, кубізмом Пабло Пікассо, та вирішив винайти свій власний стиль у живописі. Так стали народжуватися з-під пензля майстра перші сюрреалістичні роботи. А згодом епатажний митець упевнено заявив: «Сюрреалізм – це я!»

Незмінними темами творінь С. Далі були руйнування, тлінність, світ сексуальних переживань людини. Художник зі своєю епатажністю постає в центрі уваги. Його картини купувалися за величезні гроші шанувальниками та любителями розкоші. Величезні полотна оцінювалися у величезні суми. У багатьох мільйонерів вважалося шиком мати в колекції картини митця.

У 1957 році італійська влада звернулася до Сальвадора Далі з проханням створити серію зі 101-єї акварелі для нового видання «Божественної комедії», приуроченого до 700-річчя від дня народження Данте Аліг’єрі. Далі завзято взявся за роботу, але коли перші з акварелей художника були виставлені для огляду в римському палаці, італійська публіка залишилася незадоволеною. Італійське суспільство вибухнуло по-справжньому, ситуацію обговорювали навіть парламентарії. Національна бібліотека Італії, яка вже уклала контракт із Далі, опинилася перед ви­бором між репутаційним скандалом та відмовою від співпраці з відомим сюрреалістом. І… обрала останнє. Але Далі це не збентежило, і він закінчив роботу над ілюстраціями. А тоді запропонував французькому видавцеві Жозефу Форе зробити нове видання поеми Данте Аліг’єрі з його ілюстраціями. Видавець з ентузіазмом поставився до такого проєкту і реалізував його.

Ілюстрації майстра до «Божественної комедії» створюють сюрреалістичну інтерпретацію пекла і всіх його покарань. Тут проглядається неперевершена фантазія майстра, що змушує нас по-новому, «по-Сальвадорівськи» подивитися на літературну класику, наблизити її до сприйняття сучасного глядача.

Під час війни в нашій країні, коли ми часто почуваємося знесиленими, знайомство з творчістю відомого іспанця, ковток зі спадщини світового мистецтва будуть приємними й живильними для нас.

Джерела:

1. Кетрін Інґрем. Це Далі. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 80 с.: іл.
2. Рохас К. Міфічний і магічний світ Сальвадора Далі. – М.: Республіка, 1998. – 303 с.: іл.
3. https://www.legaltechnique.org/articles/kultura/kak-salvador-dali-spustilsya-v-ad-dante-bull-novosti-v-fotografiyah.html – Сальвадор Далі
4. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3558430-magia-imeni-dali-i-100litta-kiivskoi-kartinnoi-galerei.html – Магія імені Далі

Грай, музико моя!

31 серпня виповнюється 75 років від дня народження відомого українського композитора й естрадного співака Миколи Мозгового!

Композитор – золоте ім’я української естради. Його пісні і сьогодні є популярними серед артистів і слухачів.

Микола Петрович Мозговий народився 1947 року в селі Сарнів на Хмельниччині. Був талановитим і наполегливим у навчанні. Навчався в Чернівецькому музичному училищі, Харківському юридичному інституті, в Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва в м. Києві і, нарешті, в Київській державній консерваторії ім. П. І. Чайковського. Микола Мозговий багато років працював солістом «Укрконцерту». У 1974 – 1975 роках був художнім керівником ВІА «Беркут» (Івано-Франківськ), а в 1986 році зібрав та очолив власний гурт «Вересень», з яким і гастролював.

Композитор написав чимало пісень, віршів, які стали популярними. Слава прийшла до митця в 1979 році, коли Софія Ротару заспівала його «Рідний край». В «Укрконцерті» співак виконував тільки власні пісні: «Моя перша любов», «Горянка», «Минає день», «Дві качелі» та інш., що також полюбилися слухачам. Кілька пісень написав для доньки Олени («Білі лілеї», «Ти згадай», «Матіола» тощо), бо сподівався, що вона стане співачкою. Та Олена з часом відійшла від співочої діяльності. Виконуючи сольну авторську програму, Микола Мозговий деякий час був найоплачуванішим співаком в Україні. У 1986 році він був удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».

Активно композитор займався і менеджерською діяльністю: очолював Український мистецький фонд імені В. Івасюка, був засновником і незмінним головою журі міжнародного телевізійного фестивалю «Пісня буде поміж нас», фестивалю сучасної української пісні ім. Володимира Івасюка (м. Чернівці) та фестивалю «Море друзів» (м. Ялта). Був завідувачем кафедрою теорії та методики постановки голосу Інституту мистецтв Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, професор.

У своїх поглядах і висловлюваннях Микола Мозговий був щирим і навіть категоричним. У 1997 році митець дав скандальне інтерв’ю київському тижневику «Бульвар», у якому вкрай негативно висловився про сучасну українську естраду та звинуватив українських співаків у повальному співі під фонограму. Після оприлюднення інтерв’ю Микола Петрович набув багато ворогів, йому навіть негласно заборонили виступати.

Пам’ять про українського композитора, його мелодійні проникливі пісні залишаються в наших серцях.

На 70-річчя Миколи Мозгового біля Палацу мистецтв «Україна», де він працював генеральним директором, було відкрито йому пам’ятник. І щороку в мирний час за сприянням дочки композитора Олени проходили вечори пам’яті митця, на яких у виконанні сучасних артистів звучали його пісні.

Джерела:

1. Лепша І. Д. 100 облич української естради. – Чернівці: Молодий буковинець, 2010. – 408 с., 188 – 201
2. https://www.pisni.org.ua/persons/27.html – Українські виконавці. Микола Мозговий
3. https://www.last.fm/ru/music/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0+%D0%9C%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9/+wiki – Микола Мозговий

«Мої ролі – як діти…»

27 серпня виповнився б 81 рік актору від Бога, легенді українського театру й кіно – Богдану Ступці!

Богдан Сильвестрович – один із найвидатніших акторів нашого часу, якому були підвладні будь-які образи та персонажі. Знаменитий польський режисер Єжи Гоффман назвав його «найталановитішим драматичним актором Європи»!

Богдан Сильвестрович Ступка народився 1941 року в селищі Куликові на Львівщині в мистецькій родині. До сцени хлопця привчили рідні: батько співав у хорі Львівського оперного театру, там же працювали мамин брат і тітка. У 14 років Богдан уже сам дебютував на сцені в п’єсі «Дні Турбіних» – брав участь у масовці. Після школи Богдан навчався на філологічному факультеті Львівського державного університету ім. І. Франка. Але потяг до сцени переважив: юнак закінчив акторську студію при Львівському академічному драматичному театрі ім. М. Заньковецької (до 1978 року працював у цьому театрі), а з часом закінчив театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І Карпенка-Карого.

З 1978 року Богдан Сильвестрович став актором Київського драматичного театру ім. І. Франка, а 2001 року очолив його. Одним із ключових епізодів для театру стали гастролі в США з виставою «Тев’є-Тевель». Починаючи з дати прем’єри вистави в 1989 році, головну роль незмінно виконував Богдан Ступка. Вистава була одним із найголовніших досягнень української театральної сцени. Тому показово, що на один з виступів в Америці потрапила письменниця Белл Кауфман, онука Шолом-Алейхема. За її словами, багатьох акторів вона бачила в образі Тев’є-молочника, проте Б. Ступка був найкращим!

За свою кар’єру актор зіграв понад 100 ролей у кіно і стільки ж у театрі. Дебют у кіно відбувся у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою»(1971), де актор виконав роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але оскільки це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, аби її грав І. Миколайчук. Тож затвердили Б. Ступку – та його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль є одною з найкращих у списку актора. У переліку ролей видатного українця багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан  («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Остап Вишня («Із життя Остапа Вишні») та інш.

Професіоналізм видатного актора полягав не тільки в майстерній передачі характерів своїх персонажів, але і в тій моральній і фізичній самовіддачі, з якою він працював на майданчику. Богдан Сильвестрович грав жадібно, красиво і професійно. Завжди був доброзичливим до своїх колег і мав чудове почуття гумору. Сам актор часто називав себе «Актьор Актьорич» і любив, коли на знімальному майданчику до нього зверталися «Бодя», ласкавим «Ступочка» чи навіть більш імпозантним – «Сильвестр Сталоновий». 

А ще Богдан Сильвестрович дуже любив свою країну і мріяв, аби її культура, на ниві якої він працював, розквітала. У 2008 році Богдан Ступка отримав нагороду від Міжнародного кінофестивалю в Римі за роль у фільмі польського режисера Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні». Тоді зі сцени актор промовив: «Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в цілому світі! Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому».

Джерела:

1. Коломієць, Ростислав. Пристрасті за Богданом. – К.: Факт, 2006. – 416 с.: іл.
2. Богдан Ступка: митець і людина. – К.: Книга, 2008. – 240 с..: іл.
3. https://suspilne.media/182229-bogdan-stupka-fakti-ta-nevidome/ – Богдан Ступка: факти та невідоме
4. https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/vidomyy-i-nevidomyy-bogdan-stupka – Відомий і невідомий Богдан Ступка