Іван Руткович

Іван Руткович  — український галицький іконописець кінця XVII — початку XVIII століття доби бароко, який працював переважно у Жовкві.

З прізвищем Івана Рутковича (підписувався деколи Руткевич) пов’яза­на одна з кращих сторінок західноукраїнського малярства на зламі XVII—XVIII ст. 

Засвідчена авторськими підписами професійна діяльність Рутковича простежується від створених 1680 р. намісних ікон Спаса та Богородиці для монастирської Вознесенської церкви у Волиці-Деревлянській (нині село Буського р-ну Львів. обл.). Тим же роком датоване “Моління” в церкві Собору архангела Михаїла у Волі-Висоцькій (нині село Жовківського р-ну Львів. обл.).

У січні 1682 р. намальоване “Моління” (в церкві Святої Трійці у Потеличі; нині село Жовківського р-ну Львів. обл.), й того ж року — “Моління” з “Тайною вечерею” і “Нерукотворним образом” Вознесенської церкви у Волиці-Деревлянській, 1683 р. — “Моління” з церкви Зішестя Святого Духа в Потеличі (Національний музей у Львові ім. [митрополита] Андрея Шептицького) та втрачене храмове “Різдво Богородиці зі сценами історії Марії” з церкви у Вижлові біля Сокаля. Обидва потелицьких “Моління” як унікальний приклад в укр. мист-ві мають портрети подружніх пар замовників.

Наступна група робіт майстра належить до кінця 1680-х рр. і збереглася у церкві Собору архангела Михаїла у Волі-Висоцькій — апостольський ряд із датою 15 жовтня 1688 р. на іконі апостолів Симона та Пилипа. 20 червня 1689 р. датовані дияконські двері з архангелом Михаїлом та “Воплочення” посеред пророчого ряду. Очевидно, тоді ж виконана група Розп’яття із пристоячими в завершенні.

У липні 1689 р. закінчено крила вівтаря з Іоанном Предтечею та пророком Іллею з Троїцької церкви в Білому Камені (нині село Золочівського р-ну Львів. обл.; Львівська галерея мистецтв). 1693 р. намальований, імовірно, храмовий “Святий Дмитрій” (Львів, церква Святого Дмитрія).

Наприкінці життя Руткович із помічниками створив ансамбль ікон для жовківської міської церкви Різдва Христового. Найпізнішою віднайденою роботою майстра є знищена “Богородиця” 1700 із церкви Покрову Богородиці в Митулині (зберігається у приватній збірці).

Окрім того, на підставі почерку йому можуть бути приписані царські врата, дияконські двері з архангелом Михаїлом та ікони апостолів Матвія, Андрія і Марка з околиць Жовкви з давньої збірки місць василіанського монастиря (Червоноградський музей історії релігії).

Джерела:

1. Іван Руткович – видатний майстер малярства епохи Українського бароко
2. РУТКОВИЧ ІВАН
3. ІВАН РУТКОВИЧ

Музей Волинської ікони

Музей волинської ікони в Луцьку, відділ Волинського краєзнавчого музею, відкритий у серпні 1993 року. Це єдиний в Україні музей, який представляє самобутню регіональну школу волинського іконопису. Збірка музею нараховує більше 1,5 тис. пам’яток сакрального мистецтва, а саме понад 600 ікон XVI-XIX ст., предмети металопластики (шати ікон, церковне начиння, іконки), декоративну різьбу (царські врата, кіоти ікон) та скульптуру.

Створення колекції пов’язане з іменем відомого українського мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904-1986), який очолював наукові експедиції Волинського краєзнавчого музею 1980-х років з вивчення та збору історичних і культурних пам’яток у храмах Волині.

Безцінною перлиною збірки є Холмська Чудотворна ікона Божої Матері, унікальна пам’ятка візантійського мистецтва ХІ-ХІІ ст., одна з найшанованіших християнських святинь.

У залах музею експонується біля 100 творів іконопису XVI – XVIII ст., які характеризують розвиток волинського малярства в цілому, його напрямків і течій, дозволяють простежити основні етапи становлення волинської малярської школи.

XVI століття представлене іконами “Спас у славі”, “Розп’яття”, “Юрій Змієборець”. Про майстерність волинських іконописців XVII ст., різноманітність стилів, творчої манеи, малярських осередків свідчать ікони “Зішестя Святого Духа на апостолів”, “Різдво Богородиці” та “Вознесення пророка Іллі”, “Зішестя до пекла”, “Св.Варвара з житієм”.

Діяльність монастирських іконописних осередків на Волині у XVII – поч.XVIII ст. представлена творчістю Волинського іконописця 1630 р. (ікони “Юрій Змієборець”, “Покрова Богородиці”, “Богородиця Одигітрія”); Майстра ікон з Михнівки (ікони “Різдво Богородиці”, “Причащання Святого Онуфрія”). 

Вершиною професійного малярства Волині є твори видатного українського живописця Йова Кондзелевича, в яких органічно поєднані східна та західноєвропейська іконописні традиції. В експозиції можна побачити роботи Йова Кондзелевича – одвірки дияконських та царських врат 1696 р., ікони “Спас Вседержитель” та “Святий Георгій”, фрагменти пророчого ряду іконостасу.

Підписний апостольський ряд 1750 р. відкриває імена обдарованого народного маляра Слави Михальського та його сина Томаша. їх творам та іконам “Свята Катерина”, “Коронування Богородиці”, “Святий Миколай” притаманні яскрава декоративність, елементи світськості, портретність ликів окремих персонажів.

У музеї щороку влаштовуються виставки з музейних фондів та приватних колекцій. Музей волинської ікони відомий в Україні і за її межами.

Віртуальна екскурсія Музеєм волинської ікони

Перейти до віртуальної екскурсії

Джерела:

1. Музей волинської ікони [Текст] : Книга-альбом / Авт.-упоряд. В.С.Александрович, С.І.Василевська, А.П.Вигодник та ін. – К. : АДЕФ-Україна, 2012. – 400 с.
2. Музей волинської ікони 
3. Музей волинської ікони в Луцьку

Йов Кондзелевич

Йов Кондзелевич  — український іконописець, православний ієромонах.

Богородчанський іконостас – одна з найвидатніших пам’яток українського сакрального мистецтва – був створений у 1698–1705 роках. Його автор – мистець Йов Кондзелевич, творчість якого припадає на кінець XVII століття і завершується у XVIII столітті, є одним із найяскравіших постатей в історії українського малярства.

Кондзелевич народився в м. Жовква, що на Львівщині 1667 p., у дев’ятнадцять років постригся в ченці. З 1686 р. він перебував у Білостоцькому монастирі поблизу Луцька, а через рік у написі на «Ірмологіоні», закупленому в Турійську, засвідчив про себе, що він ієромонах. Очевидно, основним заняттям його було малярство, проте не єдиним. Акти градської книги м. Луцьк від 16 червня 1710 р. та 13 вересня 1713 р. згадують про нього як ігумена Луцького братського монастиря.

З Жовквою Кондзелевича єднало не лише місце народження, а й прилучення до малярства, що стало важливою метою його життя. Тут він здобув досить широку виучку, в яку входило іконописне ремесло та ознайомлення з європейським мистецтвом. Ранні твори художника, насамперед престол (кіот) для Загоровського монастиря із зображеннями Іоакима та Анни, а також «Успіння» (1696) апостольський чин, «Богородиця-Елеуса» і «Зішесття Святого Духа» з церкви Св. Михаїла в Білостоку (90-і роки XVIІ ст.) розкривають жовківське художнє середовище, як джерело і витоки його творчості.

Всі попередні роки творчості підготували Йова Кондзелевича до створення найвизначнішого твору його життя – Богородчанського Іконостасу.

В 1698–1705 рр. він на чолі групи іконописців працював над іконостасом для Скиту Манявського (зберігається з 1924 р. в Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького).

Іконостас був наслідком колективної праці, проте Кондзелевичу належить все найцінніше в ньому: дві великі композиції «Успіння» і «Вознесіння», що розміщувалися обабіч іконостаса в північному і південному раменах, дияконські врата з зображенням архангелів Михаїла та Гавриїла, «Тайна вечеря», «Деісус», «Розп’яття» з пристоячими, намісні ікон «Спас» і «Богородиця», «Святі Антоній і Феодосій Печерські» та «Воздвиження Чесного Хреста», а також голови апостолів і деякі сцени неділь-п’ятидесятниць.

Після закінчення живописних робіт у Скиті Манявському Кондзелевич повернувся до Білостоцького монастиря. Можливо, він ще працював у селі Свистільники на Рогатинщині в 1704 р. або виконував замовлення інших сіл Прикарпатського краю, про що свідчить намісна Ікона «Спас» з церкви в с. Вільшаниця, яка підписана і датована: «Іовь во скить РБ (1705)».

Подальша творча спадщина, виявлена в околицях Луцька, свідчить про те, що художник не покидав Волині. Творчий шлях Кондзелевича був складним, а подекуди і надто тернистим. Тим вдячніше сприймається збережена ним величаво-епічна і поетично-одухотворена сутність традицій, бо його мистецтво стало їх важливою ланкою, такою ж благородно-величавою І духовно близькою високим потребам свого часу.

Джерела:

1. КОНДЗЕЛЕВИЧ ЙОВ
2. Йов Кондзелевич
3. «УКРАЇНСЬКИЙ РАФАЕЛЬ» І ЙОГО БОГОРОДЧАНСЬКИЙ ІКОНОСТАС
4. Йов Кондзелевич – український Рафаель у рясі єромонаха

Охапкін Олександр

Олександр Ігорович Охапкін — сучасний український живописець, що працює переважно в галузі іконопису, чи, більш точно, «хатньої ікони», заслужений художник України.

“Віра у Бога – це сокровенна частина людського життя і кожен, звертаючись до Нього, також поступово сходить від зневіри до повного злиття і розчинення в Вірі. Мій шлях, мабуть, полягає в сприйнятті «розчинення» у Вірі через призму національного, українського, що йде з минувшини дідів-прадідів, які, я твердо впевнений, не могли відділити Бога від своєї землі, від Неньки – України.” 

(Олександр Охапкін)

Олександр Охапкін народився 28 січня 1962 року в Житомирі. Середню художню освіту отримав у Дніпропетровському художньому училищі, де навчався у 1978—1982 рр. Після закінчення училища викладав в дитячій художній школі міста Олександрії. У 1984 році вступив на факультет живопису Київського державного художнього інституту (зараз Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури). Навчання в художньому інституті закінчив у серпні 1990 року, після чого повернувся до Олександрії, де продовжив викладання. Нині працює викладачем в Олександрійській дитячій художній школі.

Олександр Охапкін працює у галузі станкового малярства. В його творах талановито синтезуються традиційні техніки стародавнього іконопису і сучасного виконання, такий стиль називають творчою іконою поставлену на національну основу.

Картини художника виставлялись на багатьох виставках в Україні і за кордоном. Вони зберігаються у фондах Спілки художників України, приватних збірках Німеччини, Франції, США, Канади, Польщі, Італії та інших країн. Його ікони також прикрашають різні українські церкви, зокрема, Церкву святого Володимира в Парижі та Собор святого Юра у Львові, київську церкву Святого Миколая на Аскольдовій могилі, церкви Олександрії та Кропивницького. Ним виконано ікони для іконостасу церкви з с. Конори у Національному музеї народної архітектури та побуту України, Пирогів (Київ).

Спільно з Степаном Ніколенком він виконав живописні панно, дерев’яні та металопластикові композиції для приміщення Олександрійської центральної міської бібліотеки для дітей ім.Ю.Гагаріна, написав ікони та сюжетні композиції для Свято-Покровського кафедрального собору та церкви Святих Анастасії і Федора в Олександрії, ікони та сюжетні композиції для церкви Петра і Павла в Кропивницькому. Також О. І. Охапкін займається ілюстраторською роботою, співпрацюючи з видавництвом імені Олени Теліги.

Творіння митця насичені теплими кольорами, в них дотримано всіх правил іконописної колористики (в кутках ікон натрапляєш на оберемки квітів, маленькі суцвіття чи квітки-німби). Ікони Олександра Охапкіна випромінюють таке тепле світло, яке зачаровує людину життєдайністю і змушує наші очі так само випромінювати світло.

За значний особистий внесок у культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм, з нагоди Дня Конституції України – Охапкіну Олександру Ігоровичу присвоєно звання «Заслужений художник України» (2016 рік).

Джерела:

1. Охапкін Олександр Ігорович
2. Олександр Охапкін: «Образи української душі»
3. Олександр Охапкін: «Малюючи картину, сподіваюся, що вона стане іконою»
4. Iконосвіт Олександра Охапкіна

Долинський Лука

Лука Долинський – український живописець, портретист, іконописець та монументаліст, представник пізнього українського бароко, рококо та класицизму.

Видатний іконописець та портретист Лука Долинський народився близько 1745 року в Білій Церкві. Навчався в Київській духовній академії, де талант молодого художника привернув увагу київського греко-католицького митрополита Пилипа Володковича. Саме з ним молодий Лука у 1770 році прибув до Львова, де протягом кількох років працював писарем Собору святого Юра. Проте талант Долинського потребував розвитку. Львівський єпископ Лев Шептицький призначив йому стипендію на навчання у Віденській Академії мистецтв, де Лука протягом 1775-1777 років вивчав монументальне і станкове мистецтво.

Після повернення до Львова йому було доручено оздоблення собору святого Юра, яке він завершив приблизно 1785 року. Через 2 роки виконане особисто оцінив імператор Йосиф ІІ, і подарував маляру перстень з власної руки.

Загалом Долинський створив сотні робіт, багато з яких до нас не дійшли. Працював переважно у Львові, однак брав участь і в оздобленні храмів у Вороблевичах (Дрогобицький район), Мшані (Городоцький район), Підкамені та Жовкві.

Серед найвідоміших робіт майстра портрети владики і свого покровителя Пилипа Володковича та князя Лева Даниловича, ансамбль ікон собору Святого Юра: іконостас (ікони «Христос», «Богородиця», «Святий Юрій», «Покрова Богородиці», 16 празникових образів, овальні ікони пророків для собору Святого Юра), картини у пресвітерії, «Христос проганяє купців з храму», частково збережений нині іконостас семінарської Зішестя Святого Духа, частково збережені бічні вівтарі церкви Петра і Павла на Личакові, стації Бернардинського монастиря, з яких сьогодні збережено шість, і розписи у церкві святої Параскеви П’ятниці. Ці роботи назавжди ствердили Луку Долинського як одного з найвидатніших іконописців Львова.

Крім того, у 1807-1810 роках Долинський створив цикл робіт для Успенської церкви Почаївської лаври: іконостас (замінений за вказівкою царя Алєксандра ІІ 1861 року), головний і бічні вівтарі, численні композиції на тему «Чудес Христа» на пілястрах, настінний живопис, пов’язаний з історією монастиря,монастирських легенд, портрет архимандрита Левинського.

Лука Долинський є автором десятків ікон, перед якими за останні 200 років молилися до Бога напевно сотні тисяч, якщо не більше, людей. Він малював і портрети. У його творах увійшов до вічності цілий період мистецтва України: перехід від народної школи іконописання до академічного малярства. Його можна назвати людиною-епохою з суперечностями, втратами, здобутками.

Окрім монументальних полотен і настінних розписів в храмах, створив галерею церковних ієрархів. Частина творів сьогодні зберігається в Львівському Національному музеї.

Джерела:

1. ДОЛИНСЬКИЙ Лука. Образи Божі та людські
2. Лука Долинський і мистецька спадщина українського портретного малярства
3. Лука Долинський: начерки до портрету

Владика Святослав

Владика Святослав Романович – український митець, громадський діяч, магістр сакрального мистецтва, лауреат Державної Премії України в галузі архітектури.

Закінчив львівську національну академію мистецтв відділ сакрального живопису. Владика Святослав – голова та засновник Асоціації Сакрального Миcтецтва, співзасновник іконописних студій при Ужгородській духовній академії та при храмі Різдва Пресвятої Богородиці м. Львів, член Української спілки іконописців, викладач курсу “Іконографічний рисунок” іконописної школи “Радруж” при Українському Католицькому Університеті, входить до складу комісії з сакрального мистецтва Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви.

В 2013 році у львівській галереї “ICONART” відкрили перший персональний проект іконописця Святослава Владики “Частина цілого”. До проекту увійшла серія ікон “Зішестя в ад”, триптих “Не ридай мене, Мати”, “Св Миколай”, “Блага вість”, “Свят”. Дерев’яні ікони автор зробив у мозаїчному стилі – кубики із дерев склав у мозаїку.

Автор розписів інтер’єрів храмів:
церква Йосипа Обручника, м. Львів
церква Успіння Пресвятої Богородиці, м. Мукачево
церква Положення Поясу Пресвятої Богородиці, м. Львів
церква Різдва Пресвятої Богородиці, м. Львів
церква Петра і Павла, м. Новояворівськ
каплиця Іоанни Мироносиці, с. Суховоля, Городоцького району, Львівської області.

Виставки:
Україна / Греція / Чеська Республіка / Франція / Іспанія
Роботи знаходяться в приватних колекціях: Іспанії / Канади / Франції / Німеччини

Джерела:

1. Святослав Владика
2. Львівський іконописець представив мозаїку із дерев’яних брусків
3. СЕМІНАР З ІКОНОГРАФІЧНОГО РИСУНКУ Святослава Владики 

Василик Роман

Роман Якимович Василик — український художник, іконописець. Завідувач кафедри сакрального мистецтва Львівської Національної академії мистецтв, професор, Заслужений діяч мистецтв України, Народний художник України.

Народився 1947 року. Закінчив Бучацьку художню школу .У 1968 р. закінчив Ужгородське художнє училище ім. Ерделі. У 1973 р. закінчив Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (тепер Львівська Національна академія мистецтв). Наприкінці 1980-х уперше у Львівській академії мистецтв упровадив до навчальних програм завдання на сакральну тематику. В 1990-х роках став одним із ініціаторів відновлення школи іконопису при монастирі студитів у Львові. Ініціював та створив у 1995 р. першу в Україні кафедру сакрального мистецтва.

З 1997 до 2000 р. був завідувачем кафедри проектування інтер’єрів Львівської академії мистецтв. За час педагогічної діяльності проводив спеціальну підготовку студентів, здійснював керівництво дипломними роботами випускників (понад 70), зокрема керував комплексними дипломними проектами, що об’єднували дипломників кафедр різних спеціалізацій. Значна частина цих робіт була реалізована на об’єктах, поміж іншими:
– комплексне оформлення інтер’єру та екстер’єру церкви Пресвятої Покрови у м.Львові;
– комплексне оформлення середньої школи з українською мовою навчання у м.Перемишль (Польща);
– комплексне оформлення церкви УГКЦ в м.Сен-Жермен (Франція).

Василиком запроектовано і втілено в життя близько 60 об’єктів. Має відзнаки та нагороди від українських посольств Англії, Італії, Бразилії, Австралії та Польщі, Університету штату Парана (Бразилія), Міністерства культури і туризму України, нагороджений Благословенною грамотою Патріарха Київського та всієї Руси-України Філарета, Благословенною грамотою Патріарха Української Греко-Католицької Церкви Любомира Гузара, Грамотою та Орденом Верховних апостолів Петра і Павла Папою Римським Бенедиктом.

Серед найвизначніших об’єктів оформлення:
– музеї та музейно-меморіальні комплекси, зокрема: Музей Прикарпатського воєнного округу, м.Львів; Музей курорту Трускавець, Музей-садиба І.Нечуя-Левицького, м.Стеблів, музей франкознавства Національного університету ім. І.Франка у Львові, каплиця меморіального комплексу-садиби Патріарха Йосипа Сліпого в с.Заздрість на Тернопільщині.

Сакральні споруди:
– іконостас єпархіальної каплиці в м.Коломия;
– іконостас церкви УГКЦ у м.Вулвергамптон (Англія);
– запрестольна ікона «Пресвята Богородиця Покрова» для монастиря студиток у Львові;
– іконостас церкви УГКЦ в с.Бартошиці, Польща;
– ікони іконостасу та інтер’єру церкви св. Василія Великого монастиря ЧСВВ в Києві;
– проект комплексного оформлення церкви св. Володимира і Ольга у Львові;
– проект комплексного оформлення церкви св. Андрія і Варвари в с.Хоружівка на Сумщині;
– ікони іконостасу церкви св. Жінок Мироносиць в с.Вороняки на Золочівщині;
– ікони іконостасу церкви УГКЦ в Амстердамі, Голандія ;
– ікони іконостасу церкви «Богородиця Миру» в м. Брум , Австралія;
– ікони іконостасу церкви преображення Господнього в м.Гобарт, Австралія;
– іменний антимінс патріарха УГКЦ Любомира Гузара;
– ікони іконостасу церкви Всіх святих українського народу у Львові

Василик був автором проекту вівтаря для Літургії з нагоди візиту Святішого Отця Папи Івана Павла II в Україну (м.Київ), а також куратором Всеукраїнського проекту «Українці в світі», що представляє видатних діячів, народжених Україною, які відіграли важливу роль у творенні світової цивілізації, автором низки ікон та портретів в межах вказаного проекту.

Джерела:

1. Василик Роман Якимович
2. Роман Василик перебував у Бучачі
3. Роман ВАСИЛИК. Шлях до ікони
4. Роман Василик: ІКОНОПИС

Бродлакович Ілля

Ілля Бродлакович — український живописець, іконописець 17 століття, працював у Судовій Вишні, потім в Мукачевому на Закарпатті.

Ілля Бродлакович-Вишенський, родом зі Судової Вишні, Львівської області. Він відомий зі своїх підписів на іконах у селі Руськім і Шелестовім, написаних 1666 р.

• 

• 

Ранні його ікони написані в першій половині XVII ст.: Покрова з 1646 р. (зараз у Львівському музеї українського мистецтва), св. Архангел Михаіл (Ужгородський художній музей) та Деісус (приватна збірка в Москві), виконані в яскравому колориті та чіткій композиції, вражають своєю величністю.

Пізніші його варіанти, з другої половини XVII ст., як: Христос Вседержитель, св. Миколай, Пресв. Богородиця і Собор св. Архангела Михаїла, визначаються м’якшим, трохи ліричним колоритом, стриманим малюнком та площинною формою картин.

Розбіжність манери виконання ікон з підписом Бродлакович-Вишенський викликала думку про двох майстрів з таким іменем, можливо, батька й сина. Більшість Бродлаковичевих ікон, включно з прославленою іконою св. Архангела Михаїла з Шелестівської церкви, сьогодні знаходяться в Закарпатському художньому музею в Ужгороді.

Джерела:

1. Духовні та мистецькі виміри українcьких ікон
2. ІКОНИ Й ІКОНОПИСАННЯ НА ЗАКАРПАТТІ
3. БРОДЛАКОВИЧ

Аліпій Печерський

Аліпій Печерський один з перших давньоруських іконописців, чиє ім’я збереглося в історії.

Преподобний Аліпій Печерський народився близько 1065 або 1070 року і є наслідувачем євангеліста Луки. З молодих років Аліпій був відданий батьками на навчання до грецьких іконописців, які прийшли для прикрашання святої Печерської церкви. І він був свідком того дивного дива, яке описане в оповіді про святу Печерську церкву, коли під час робіт іконописців із прикрашання вівтаря в ньому зобразилася сама собою ікона Пресвятої Богородиці, засяяла яскравіше сонця, потім голуб вилетів з її вуст і після довгого літання влетів в уста ікони Спасителя.

Він приймає чернечий постриг у Печерському монастирі від ігумена Никона і починає удосконалюватися не тільки в іконописній справі, але і в чернечих подвигах, створюючи в собі гідну оселю Святого Духа.

Відомий іконописець весь свій час присвячував роботі, від якої відволікався тільки заради Богослужінь. Він досить часто працював безкорисливо, відновлюючи та реставруючи старі ікони. Кошти від замовлень, за переказами, живописець розділяв на декілька частин: третина йшла на поповнення арсеналу матеріалів для роботи, другу він жертвував нужденним, і тільки третю частину залишав задля власних життєвих потреб.

Існує припущення, що святий Аліпій виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, знесеного у 1934-1936 рр. у зв’язку з проектом створення на йому місці… урядового центру. 

Церковні перекази також пов’язують з ім’ям Аліпія Печерського ряд особливо шанованих образів; у першу чергу, ікони “Предста Цариця”, що нині знаходиться в іконостасі Успенського собору Московського Кремля. В її композиції втілена ідея містичного шлюбу Христа і Церкви. Богоматір в образі Цариці Небесної, одягнена в царські шати з лором, тримаючи в руках жезл, зображена праворуч перед престолом, на якому сидить Христос. У зображенні Ісуса поєднані риси Царя і Великого архієрея. Він одягнений в парадний стрій візантійських імператорів, про Його архієрейський чин свідчать омофор і Патріарший жезл, притулений до ніг.

Найвідомішою з існуючих робіт преподобного Аліпія вважають ікону Божої Матері Свенсько-Печерську, яка дивом збереглася до наших днів. Святий образ був написаний для Києво-Печерського монастиря, де й перебував до 1288 р. Після чудесного зцілення від сліпоти чернігівського князя Романа Михайловича вона стала головною святинею Успенського Свенського монастиря Брянська, куди її доправили на його прохання, й де сталося диво. Монастирський собор був знищений у радянську епоху, тому з 1927 року ікона зберігається у Третьяковській галереї Москви.

Існує також думка, що знаменита Ярославська Оранта, або: Велика Панагія, знайдена в 1919 р. у Спаському монастирі Ярославля, належить пензлю Аліпія Печерського.

Ще Києво-Печерський патерик відзначав високу майстерність прабатька українських художників, вважаючи, що преподобний Аліпій Печерський: – Добре извык хитрости иконнѣй, иконы писати хитр бѣ зѣло.

Тропар преподобного Аліпія, іконописця Києво-Печерського, у Ближніх печерах, глас 8: – Лики святих зображуючи на дошках, / їхній подвиг правдиво, / як добрий художник, славний Аліпій, / написав на скрижалях серця свого / і через це, як приклад, божественно прекрасний, / благодаттю священства, як золотом, прикрашений був / від Христа Бога й Спаса душ наших.

Кондак преподобного Аліпія, іконописця Печерського, у Ближніх печерах, глас 2: – Від юності Божественне в собі маючи призначення, / відданий був ти в науку написання ікон; / і завжди небесний образ Богородиці писав у церквах, / ти цим прославився / і бачив сяйво Духа Святого, / від Нього прийняв подарунок чудотворства, / бо ікони твої чудотворними робилися, / через це почитаємо й прославляємо тебе, чудотворець Аліпій.

Преподобний Аліпій славився даром чудотворіння: неодноразово він допомагав зцілитися безнадійно хворим, які зверталися до нього. Ікони, які він писав, також вважалися чудотворними. До них зверталися з молитвами про допомогу, про зцілення. Існує багато переказів, як ікони залишалися неушкодженими після пожеж. Сучасники вірили, що Аліпію Печерському в написанні ікон допомагають ангели. 30 (17 по старому стилю) серпня 1114 року відомий іконописець помер. Він був похований у Ближніх печерах. Там, на території Києво-Печерської лаври, мощі святого зберігаються і нині.

Джерела:

1. Прп. Аліпій іконописець (1065-1114)
2. АЛІПІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ ІКОНОПИСЕЦЬ
3. АЛІМПІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ
4. Аліпій. Той, хто зцілював фарбами

ІКОНА СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Святий Миколай є найбільшим чудотворцем зі всіх святих. Його ікони поміщені майже на кожному іконостасі і вважаються найчисленнішими після ікон Матері Божої. З мощей св. Миколая, при яких діються численні чуда, витікає цілюще миро. З іменем св. Миколая пов’язана давня традиція: дарувати дітям у навечір’я його празника подарунки.

БАТУРИНСЬКИЙ КРУПИЦЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ЖІНОЧИЙ  МОНАСТИР, С. ВЕРБІВКА, ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Древній Крупицький монастир святителя Миколая, розташований в 120-ти км. від Чернігова, і в 7-ми від містечка Батурина, заснований ще до татаро-монгольської навали явленням у лісі ікони святителя Миколая. Відомо, що на місці явлення ікони була побудована церква на ім’я святителя, почали селитися люди, які бажали жити благочестиво, а потім було засновано монастир.

У XV ст. монастир було перенесено на нове місце, де зараз і знаходиться. Була перенесена туди і ікона святителя Миколая Чудотворця, але вона сама вночі тричі поверталася на попереднє місце монастиря в старовинну дерев’яну церкву, тому образ святителя назавжди залишили в ній. З часом цю церкву стали називати “церква в скиту”. З північно-східного боку скиту знаходився курган, на якому раніше з’являвся образ святителя Миколая. Під час нападу татар на цьому місці переховувались і терпіли голод люди. Їм була послана Небесна допомога – з хмар падали крупи (манна небесна), тому монастир називається Крупицьким.

Чудотворний  образ  Святителя  Миколая, який прославлений багатьма чудовими зціленнями знаходиться в Свято-Преображенській церкві монастиря. На поклоніння до Миколи Чудотворця за допомогою в бідах, напастях і хворобах до монастиря приїздять звідусіль.

СВЯТО-ІЛЛІНСЬКИЙ ХРАМ, М. ЧОРНОБИЛЬ, КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

Чудотворна Ікона Святителя і Чудотворця Миколая  з XVIII століття називається в Чорнобилі “Микола, який зціляє багатьох”. Перші згадки про чудеса зцілення від Святого Образу Св. Миколая в стародавньому Чорнобилі з’являються  задовго до XVIII століття. З покоління в покоління городяни з особливою дбайливістю оберігали і зберігали свою безцінну Святиню. Уже з 1840 року історик Лаврентій Похилевич описує і наводить деякі документальні свідоцтва, зокрема, коли Ікону хотіли перевезти до іншого храму, на річці трапилася буря. У 30-ті роки минулого століття Святиня піддалася знущанню: агресивно налаштовані безбожники, які увірвалися до храму під час Божественної літургії, кинули Образ Святителя на землю і стали рубати сокирою. Незабаром всі вони померли, а на іконі залишилися сліди наруги.

Потім Велика Вітчизняна війна не обійшла стороною Чорнобиль. Храм двічі намагалися підірвати. Чорнобильці лягали на церковну підлогу і просили заступництва у Св. Миколая.

Після катастрофи на ЧАЕС 1986 року та евакуації в покинутому місті Святитель Миколай кілька разів рятує Свято-Іллінський храм від навали мародерів, кожен раз злодії приймали Ікону за живого сторожа і в паніці тікали. Після аварії на ЧАЕС Чорнобилю довелося пережити ще одне випробування: посушливе літо принесло лісові пожежі, радіоактивний фон підвищився в кілька разів. На ліквідацію пожежі було кинуто сотні пожежників, вогонь був такий сильний, що нічого не вдавалося зробити. Тоді віруючі, взявши Чудотворний Образ, хресним ходом обійшли Чорнобиль. Стихія поступово стала вщухати. Чуду, що сталося, було багато свідків.

Коли після 12-річної перерви в Свято-Іллінському храмі відновилися постійні богослужіння, Ікона стала відновлюватися, потемнілі з роками фарби відобразилися новими світлішими тонами. Щоб поклониться і помолиться Чудотворцю Миколаю, звідусіль стали прибувати віруючі. Але приїзд до зони відчуження досі пов’язаний з труднощами і формальностями, властивими особливому режиму даної території. Тому жителі багатьох міст стали просити про можливість перебування Ікони в їхніх містах. Святиня, відвідуючи міста, з такою ж силою, як і багато століть тому, стала допомагати всім, хто просить допомоги і заступництва. Сьогодні налічується кілька десятків засвідчених чудес і зцілень, які відбувалися під час її перебування. На знак подяки за допомогу Ікона нині обвішана дарами від духовенства і мирян. Швидкий помічник Святитель Миколай нині безліччю чудес допомагає всім спраглим, і донині захищає Чорнобильську землю, наближаючи час її зцілення.

Джерела:

1. Крупицький (Батуринський) Миколаївський жіночий монастир
2. Храм на священному місці – Свято-Миколаївський Крупицький жіночий монастир
3. ДО НАШОГО ХРАМУ ПРИБУЛА ЧУДОТВОРНА ІКОНА СВТ. МИКОЛАЯ (ЧОРНОБИЛЬСЬКА)
4. Ікона Святого Миколая Чудотворця
5. До Києва привезли Чудотворну Ікону Святителя і Чудотворця Миколая
6. Чудотворні ікони українських храмів