Багато доброго можна зробити, якщо у тебе гарний настрій

Сьогодні виповнюється 100 років від дня народження Юрія Нікуліна, знаменитого радянського артиста цирку і кіно!

Юрія Нікуліна любила вся країна. Про таку популярність, яка була в артиста, можна було тільки мріяти. Він уже пішов з життя, але назавжди залишився в пам’яті людей як талановита та добра людина.

Юрій Володимирович Нікулін народився 1921 року в місті Демидові Смоленської губернії. Його батько був засновником пересувного театру, у якому виконував функції режисера і актора. Коли хлопчикові було 5 років, родина перебралася до Москви. Свій веселий характер Юрій виявляв з дитинства. У школі всі вчителі скаржилися на поведінку хлопчика: за їхніми словами, він поводив себе, «немов клоун». Та така характеристика була для хлопця справжнім компліментом. 

У ході Другої світової війни Юрій був на фронті. Воював під Ленінградом і виявив себе хоробрим солдатом, удостоївшись 3-х нагород: «За відвагу», «За оборону Ленінграда» та «За перемогу над Німеччиною». Після закінчення війни намагався вступити до театральних закладів, та йому всюди відмовляли: у юнака не знаходили акторських задатків. Зрештою, вступив до школи-студії розмовних жанрів при Московському цирку на Цвітному бульварі.

На початку своєї циркової кар’єри артист став працювати асистентом популярного тоді клоуна Олівця, разом з яким неодноразово їздив на гастролі країною та набирався циркового досвіду. Через 2 роки Юрій почав працювати самостійно і створив знаменитий клоунський дует з іншим артистом «Нікулін і Шуйдін». У країні Ю. Нікулін був одним із найбільш затребуваних клоунів. Йому достатньо було просто з’явитися на манежі – і глядачі вже вмирали від реготу. До того ж, чим серйозніше він зображував своїх персонажів, тим комічніше виглядала реприза. Артист перестав виступати в цирку, коли йому виповнилося 60 років, а з 1983 року зайняв посаду директора Московського цирку на Цвітному бульварі. За часи його директорства для цирку було збудовано нову будівлю, відкриття якої відбулося 1989 року. Загалом Юрій Нікулін відпрацював у цирку близько 50 років!

У кіно артист дебютував у 36 років і з перших картин зарекомендував себе як неповторний різнохарактерний та професійний актор. Він переніс із циркової арени на екран різні ролі-маски, широко використовуючи циркову ексцентрику та фактуру. Кінодебютом актора стала музична комедія «Дівчина з гітарою» (1958), де він зіграв роль піротехніка-невдахи. Всесоюзна популярність прийшла до артиста в 1961 році, після ролі в короткометражці Леоніда Гайдая «Пес Барбос і незвичайний крос». Саме тоді радянський глядач перший раз побачив прославлену трійцю: Бувалого (Є. Моргунов), Бовдура (Ю. Нікулін) і Боягуза (Г. Віцин). До речі, ця стрічка була в числі номінантів на «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі. А згодом незабутній образ Бовдура і далі тішив своєю життєрадісністю публіку в кінокомедіях «Самогонщики», «Операція „И“ та інші пригоди Шурика», «Кавказька бранка, або Нові пригоди Шурика».

У 1968 році побачила світ картина «Діамантова рука» режисера Леоніда Гайдая, завдяки чому Ю. Нікулін став живою легендою радянського кіно. У цій стрічці, до речі, були також задіяні дружина та син актора. А згодом у Юрія були яскраві ролі в картинах «12 стільців», «Старі-розбійники», персонажі яких – наївні диваки, ліричні, добродушні та безпосередні. Але актор грав не лише комічні ролі. Його драматичний талант відкрився у фільмах «Коли дерева були великими», «Андрій Рубльов» «До мене, Мухтаре!» та в картинах про Другу світову війну («Вони боролися за Батьківщину», «Двадцять днів без війни»).  Одна з останніх ролей артиста – у фільмі «Опудало» – роль дідуся дівчинки Олени, яку зіграла Христина Орбакайте.

Юрій Володимирович також запам’ятався і піснями, які сам виконував у фільмах. Можна без перебільшення стверджувати, що «Пісню про зайців», «Якщо б я був султан» і «Зупинися, паровозе…» знала вся країна.

Юрій Нікулін став автором близько десятка книг, багато з яких були присвячені творчості. Найвідомішою є його автобіографія у вигляді численних історій з життя під назвою «Майже серйозно…».

Нині на честь великого клоуна і актора названий цирк на Цвітному бульварі, у якому значну частину свого життя відпрацював Юрій Володимирович. Сьогодні директором цирку є син артиста – Максим.

Джерела:

1. Майже серйозно… / Нікулін, Юрій Володимирович. – М. : Вагріус, 1998. – 576 с.
2. Клоун і час [Текст] : Карандаш. О. Попов. Ю. Нікулін. Л. Енгібаров / Рум’янцева, Наталія Михайлівна ; Ред. Е.Г. Розенберга; Худ. Е.Е. Дмитренко; Корект. М.Л. Лебєдєва. – М.: Мистецтво, 1989. – 176 с.
3. https://moyaosvita.com.ua/mustectvo/%E2%9C%85yurij-nikulin-biografiya-tvorchist-fakti/ – Юрій Нікулін. Творчість.
4. https://jak.koshachek.com/articles/jurij-nikulin-biografija-osobiste-zhittja-foto.html – Юрій Нікулін
5. https://24smi.org/celebrity/639-iurii-nikulin.html – Актор, режисер і клоун Юрій Нікулін

Богатир з Красенівки

Ім’я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним із найбільш відомих. Упродовж двадцяти п’яти років борець був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності й техніки. Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, яким до нього ніхто не володів.

Іван Максимович Піддубний народився 26 вересня 1871 року в селі Красенівка на Полтавщині в родині спадкового козака. Батьківський рід славився силачами, а материні прадіди – довгожителями. І Іванові у спадок дісталося богатирське здоров’я і прищеплені з дитинства чесноти — працелюбство, любов до рідного краю і висока моральність. До зрілої молодості Іван прожив у селі, дивуючи земляків розвинутою статурою та міццю, а потім поїхав на заробітки. Одного разу Іванові до рук потрапила книга про спорт, у якій автор стверджував, що постійними тренуваннями можна збільшити свою природну силу втричі. Іван вирішив серйозно тренуватися, щодня вправлявся з гирями, займався гімнастикою. На початку 1898 року І.Піддубний переїхав до Севастополя. Він вступив до місцевого цирку Жіжетто Труцці, де почав перемагати суперників не лише грубою силою, але й за допомогою техніки, викликаючи красивими і спритними прийомами схвалення глядачів.

Згодом артист переїхав до Одеси, потім – Новоросійська. Одного разу українець змагався зі шведським борцем Андерсоном. Дирекція цирку вимагала, аби Піддубний піддався. В іншому випадку довелося б повернути людям гроші за квитки, а це б призвело до розорення цирку. Та Іван не міг збезчестити себе. Під час поєдинку він схопив шведа за пояс, підняв над собою, як кошеня, і, тримаючи на витягнутих руках, ліг на лопатки, а противника поклав собі на груди. Публіка божеволіла від захвату, а осоромлений швед утік з арени. У 1900 році Іван переїхав до Києва, де почав виступати в київському цирку братів Нікітіних. Тут він уперше знайомиться з прийомами класичної французької боротьби. У 1905 році артист здобув перемогу на чемпіонаті світу в Парижі.  Могутній, досвідчений, обережний І.Піддубний мав таку перевагу в силі й тактиці ведення боротьби, що спокійно й упевнено перемагав своїх набагато молодших самовпевнених і гарячкуватих супротивників.

У 1927 році Іван Піддубний отримав титул найкрасивішої людини в США. За це йому мав належати приз у розмірі 500 000 доларів, однак отримати його він міг лише за однієї умови – йому слід було прийняти американське громадянство. Проте Іван махнув рукою і з порожніми кишенями повернувся на батьківщину. За 4 роки спортсмен шість разів ставав чемпіоном світу з боротьби. За 40 років І.Піддубний не програв жодного чемпіонату, побував на гастролях за кордоном у 50 містах і 14 країнах світу. 

Спортсмен усе життя відчував себе українцем. Свої перемоги в спорті він пояснював так: «Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!». Коли в 1930-роках І.Піддубному видали російський паспорт, він власноруч написав «і» замість «о», а замість «русский» написав «українець». Іван Максимович упродовж усього життя, до 70-річного віку, коли він залишив заняття спортом, не припиняв щоденного тренування і дотримувався правильного режиму. Вечорами він, тримаючи в руках двопудову металеву палицю, прогулювався. Залишивши спорт, Іван Піддубний був забутий усіма й останні роки життя провів у злиднях.

Артист залишив по собі легендарну славу атлета, ім’я якого стало символом незламної сили нашого народу. Донині в Україні, коли говорять про людей великої сили, кажуть: «Він — як Піддубний».

Джерела:

1. Рибаков М. О. Київський цирк: люди, події, долі. – 2-е вид., доп. і випр. – К.: Атіка, 2006. – 304 с.
2. https://uamodna.com/articles/chempion-chempioniv-ivan-piddubnyy/ – Чемпіон чемпіонів Іван Піддубний
3. http://heroes.profi-forex.org/ua/poddubnyj-ivan-maksimovich – Великий українець і визнаний у світі борець
4. https://galinfo.com.ua/news/147_rokiv_tomu_narodyvsya_ivan_piddubnyy_297329.html – Іван Піддубний

Борис Едер

Ім’я Бориса Едера записано в літопис циркового мистецтва. Багато років він виступав на манежі, спочатку як гімнаст і акробат, а потім як приборкувач хижаків. Він започаткував новий гуманний напрямок в області дресирування хижих звірів.

Борис Опанасович Едер народився в цирковій сім’ї 24 липня 1894 року під час гастролей батьків у місті Батумі. З чотирнадцяти років хлопець уже виступав на манежі, як акробат, вольтіжер, а потім – як повітряний гімнаст. У 1932 році прийняв групу левів, придбаних у німецького приборкувача Карла Зембаха, і в рекордний термін, не маючи наставника і ніякої попередньої спеціальної підготовки, розпочав роботу з ними і в тому ж році вже виступав на манежі. Б.Едер виробив оригінальну методику дресирування хижаків, що лягла в основу радянської школи циркової дресури і поширилися після 1950-х років за кордоном, і продовжує застосовуватися в усьому світі до теперішнього часу. Артист докорінно змінив систему поводження з дикими звірами, відмовившись від залякування і побиття левів, як це робили багато іноземних приборкувачів.

Він намагався ласкою і смаковим заохоченням підпорядкувати хижака, зробити його слухняним виконавцем своєї волі. Артист виступав з хижаками, як правило, у незвичайному для приборкувача вбранні: звичайному костюмі з краваткою чи метеликом, без револьвера й батога, з маленьким стеком у руці. Він називав кожного зі своїх вихованців по імені, жестом руки запрошував звіра виконати трюк. Лише в крайньому випадку, коли лев виявляв непокору, дресирувальник підштовхував його стеком, щоб змусити виконати завдання.

Номер вибудовувався як гармонійна взаємодія дресирувальника з хижаками, причому небезпека перебування дресирувальника поруч зі звіром глядачами не сприймалася зовсім або здавалася їм набагато меншою, ніж насправді (в дійсності Б.Едер переніс безліч травм від своїх тварин і багато разів був госпіталізований). М’яка, невимушена манера роботи створювала у глядачів враження, що перед ними в клітці не грізні царі пустелі, а величезні, прекрасно вимуштрувані кішки. Артист виступав також із тиграми, леопардами, зі слонами і страусами.

Згодом Бориса Опанасовича зацікавили білі ведмеді. Видресирувавши їх, він створив виставу «У льодах Арктики». Борис Едер вирушав на «дрейфуючу крижину», зустрічався там з білими мешканцями мовчазної крижаної пустелі і розігрував з ними кілька веселих, оригінальних за трюками сцен. Артист підготував новий атракціон і з бурими ведмедями, у якому тварини виконували складні трюки на канаті під наметом цирку. У світовій цирковий практиці ще не було подібного номера. Аби позбавити ведмедів інстинктивного страху висоти, дресирувальник водив клишоногих на дах триповерхового будинку, де проводив із ними кілька годин. Борис Едер просто обожнював свою небезпечну професію. У нього ніколи навіть не виникало думки, щоб повернутися до колишнього більш спокійного гімнастичного номеру. Артист брав активну участь у створенні кінофільмів, у яких знімалися хижаки – «Цирк», «Небезпечні стежки», «Приборкувач тигрів», «Дон Кіхот». У фільмі «Приборкувач тигрів» (1954) в ролі Антона Опанасовича Телегіна артист зіграв самого себе. Про багатий досвід роботи з хижаками в цирку і в кіно Борис Опанасович написав захоплюючу книгу «Мої вихованці».

Джерела:

1. http://www.ruscircus.ru/eder – Легенда цирку Борис Едер
2. http://www.ruscircus.ru/zhizn_v_poiskah_132 – Життя в пошуках
3. https://www.peoplelife.ru/335187 – Едер Борис Опанасович

Король клоунів

Швейцарський клоун-музикант на ім’я Грок по праву вважається одним із кращих клоунів світу. Його називали «королем клоунів» та «найвидатнішим клоуном Європи». У свій час він був найбільш оплачуваним у світі естрадним артистом. На сьогодні міжнародний приз «Золота маска Грока» є найвищим визнанням майстерності клоуна.

Шарль Адрієн Веттах народився 10 січня 1880 року в містечку Ловрес у Швейцарії у родині селянина. Згодом родина переїхала до міста Біля. У місті часто гімнасти й клоуни влаштовували святкові гуляння. Під час карнавалів уся площа тонула в барвистих балаганах, і Адрієн намагався не пропустити жодної вистави. Одного разу він побачив клоуна, який грав на пляшках, наповнених водою до різного рівня. Юнак, прийшовши додому, намагався повторити цей номер. Батько, побачивши такий «концерт», не посміявся над сином, а вирізав з дерева молоточки і подарував хлопцю. Згодом батько, помітивши любов сина до музики, став купувати йому музичні інструменти в Берліні, і за короткий термін Адрієн опанував десять музичних інструментів. Крім цього він займався акробатикою, міг буквально зав’язати себе вузлом, чудово виконував стійку на руках, ходив по цирковому дроті, одного разу пройшовши навіть на висоті третього поверху. Він вступив до мандрівного цирку, де виступав разом з відомим клоуном Альфредо, а згодом вступив до Національного швейцарського цирку, де розпочав із посади касира, а з часом став виступати і на манежі.

Адрієн увзяв собі ім’я Грок, під яким уперше вийшов на манеж у 1903 році. Артист виступав із різними партнерами. Він одягався в яскраві картаті панталони і широкі сорочки. За три роки роботи Адрієн побував у Франції, Бельгії, Іспанії та в Південній Америці. У 1914 році Грок виступав у Росії.  Його виступи в Москві, Санкт-Петербурзі і Ризі обернулися справжнім тріумфом. Грока називали «інтелектуальним клоуном», «клоуном-філософом». Він з’являвся на сцені в широкому піджаку і булькаючих панталонах з величезною валізою в руці, з якої виймав крихітну скрипку. Добувати з такого карликового інструменту нормальні звуки зовсім не просто, а Грок виконував таку складну річ, як увертюру до «Травіати». Він виконував музику, сповнену філософського звучання, і тут же доводив публіку до реготу сценкою, у якій наполегливо намагався наблизити рояль до стільця, а не навпаки. Кришка рояля била його по пальцях, та клоун навчився її «обманювати»: він навчився грати, ледве торкаючись пальцями клавіш, і встигав у останню мить висмикнути руки.

Неповторним був його трюк зі стільцем, коли він, ламаючи сидіння, провалювався в нього, опинившись зігнутим навпіл, але раптом вискакував зі стільця і ​​сідав на його спинку, по-турецьки підібравши ноги. Грок залишив нам свої спогади. У 1931 році він створив фільм, а після війни ще два нових, у які включив кращі свої номери. У 50-х роках артист відкрив власний цирк-мюзик-хол. Артист працював до останнього, поки були сили веселити публіку. Останні свої виступи Грок дав у Гамбурзі 31 грудня 1954 року у віці 74-ьох років.

Джерела:

1. https://www.peoples.ru/art/circus/clown/grock/ – Грок
2. http://www.ruscircus.ru/grok._istoriya_moih_tryukov_476 – Грок. Історія моїх трюків
3. http://www.ruscircus.ru/grok_596 – Грок

«Сонячний клоун»

Легендарний клоун Олег Попов за час кар’єри зумів підкорити міжнародну арену. Йому аплодувала сама королева Англії Єлизавета II, у Мюнхені та Брюсселі з’явилися вулиці, названі його ім’ям. У Книзі рекордів Гіннеса він вважається найпопулярнішим клоуном планети.

Олег Костянтинович Попов народився 31 липня 1930 року в підмосковному містечку Вирубово. Його батько працював на годинниковому заводі. У 1937 році він був заарештований і зник без вісти. Щоб перемогти злидні, Олег 12-річним підлітком почав працювати помічником слюсаря. Через постійне недоїдання він ріс слабким і часто хворів, тож мати вирішила віддати хлопчика до спортивної секції – гуртка акробатики. А згодом Олег навчатиметься в Державному училищі циркового мистецтва за фахом «ексцентрик на дроті». Потрапивши до цирку, він асистував відомому майстрові комічного жанру Карандашу. Потім розпочав власну кар’єру, створивши артистичний образ «Сонячного клоуна» – безжурного хлопчини з копицею русявого волосся в широких смугастих штанях і картатій кепці. Його принцип: приносити людям хоч краплину радості в будь-якій ситуації, – був лейтмотивом його життя до останніх днів.

У своїх виступах О.Попов використовував такі прийоми, як еквілібристика, акробатика, жонглювання, пародіювання циркових номерів. О.Попов часто знімався в кіно. Артист зіграв більше ніж у 10-и фільмах. Найбільш відомими картинами з його участю стали «Клишоногий друг», «Пригоди жовтої валізки», «Карнавал», «Мама», «Синій птах», «Стороннім вхід дозволений». Найчастіше артист грав у фільмах самого себе, з’являючись у своїй знаменитій картатій кепці.

Олег брав участь у гастролях радянського цирку в країнах Західної Європи. Ці поїздки принесли йому світову славу. У 1981 році О.Попову в Монте-Карло присудили цирковий аналог «Оскара» – премію «Золотий клоун». Її циркач отримав особисто з рук княгині Монако Грації Патриції. На початку 1990-х артист іммігрував до Німеччини. Потрапивши в 61 рік до чужої країни, він не залишив кар’єру. У місті Еглофштайн він почав працювати клоуном під сценічним ім’ям Щасливий Ганс і став найзнаменитішим артистом у країні. «Шпігель» – головний інформаційно-політичний журнал Німеччини навіть помістив на обкладинку його фото. Лише двом акторам за всю історію видання вдалося там опинитися – Чарлі Чапліну і Олегу Попову.

Артист продовжував дарувати людям радість до останнього дня життя. Він посміхався, роздавав автографи, знову посміхався … І ніколи нічого не відповідав. За 25 років, прожитих у Німеччині, він так і не вивчив німецької мови. Зовсім.

Олег Попов прожив яскраве, наповнене сонцем життя довжиною у 86 років. Похований він у Німеччині, за його останньою волею – у клоунському вбранні.

Джерела:

1. ^{Дмитрієв Ю. А. Видатні клоуни. – К.: Мистецтво, 1989. – 222 с, с. 140 – 168}
2. ^{https://24smi.org/celebrity/1345-oleg-popov.html – Олег Попов}
3. ^{https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-oleg-popov.html – Олег Попов}
4. ^{https://kinoreporter.ru/za-kogo-agitiruyut-golosovat-amerikanskie-zvezdy/ – Як Сонячний клоун перетворився на Щасливого Ганса}

Артист цирку Вальтер Запашний

«Я – артист цирку. У ньому народився, у ньому залишуся до кінця своїх днів. Усе моє життя, усі її злети й падіння пов’язані з цим крихітним шматочком землі. Бо все, що тільки й надає життю смак, а саме: ризик, боротьба і любов – зосереджено на цих милих моєму серцю тринадцяти метрах», – писав легендарний Вальтер Запашний.

Артист належав до відомої циркової династії приборкувачів, клоунів,акробатів, гімнастів, яка веде свій початок з 1882 року.

Вальтер Михайлович Запашний народився 2 квітня 1928 року в Москві. Його батько, Михайло Запашний, прийшов у циркові артисти «з вулиці». Своїх дітей він хотів захистити від циркової долі блукачів і сподівався, що сини отримають пристойну освіту і припинять поневірятися по світу з цирком. Він навіть ніколи не брав дітей з собою на гастролі. Та доля повернула по-іншому. Наприкінці війни брати Вальтер, Сергій, Мстислав та Ігор  почали працювати в цирку разом з матір’ю через матеріальну скруту. Так з’явилася циркова група «Брати Запашні». У 1954 році юнаки створили номер «Акробати-вольтижери». Це була віртуозна робота: брати бездоганно виконували унікальні трюки, деякі з яких ніхто не зміг повторити до сьогодні. Багато їхніх трюків було занесено в Книгу рекордів Гіннеса.

Переломними в долі Вальтера Запашного стали 60-і роки, коли він став працювати з тваринами. Спочатку артист мав намір побудувати перший в СРСР океанаріум, а коли його заявку не затвердили, спланував номер із хижаками. На прем’єрі його атракціону «Серед хижаків» в 1961 році на дресирувальника напала тигриця Багіра й серйозно його травмувала. Вийшовши через кілька місяців з лікарні, він продовжив приборкання хижаків і домігся в цьому значних висот. Вальтерові вдалося вивести одночасно на арену 38 хижаків, і вперше на манежі він осідлав лева. Приборкувач і його вихованці знімалися у фільмах «Дерсу Узала», «Три плюс два», «Руслан і Людмила».

На відміну від свого батька, Вальтер Запашний з дитинства готував своїх дітей до циркової кар’єри, і його діти продовжили циркову династію і справу відомого дресирувальника. Дочка Маріца  – відважна дресирувальниця левів і пантер, яка нині виступає зі своїм сином Даном. Брати Едгард і Аскольд – також відомі дресирувальники.

Вальтер Запашний пішов з манежу в 70 років, але до кінця своїх днів був художнім керівником трупи «Брати Запашні». Про своє життя в цирку він розповів у своїй книзі «Ризик, боротьба, любов».

Іменем відомого артиста названо малу планету.

Джерела:

1. https://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/star/341834/bio/ – Запашний Вальтер Михайлович
2. https://www.peoples.ru/art/circus/trainer/walter_zapashny/ – Вальтер Запашний
3. https://m.polit.ru/news/2018/04/02/m_zapashnyi/ – Меморія. Вальтер Запашний

Дресирувальник Михайло Багдасаров

Михайло Багдасаров – відомий дресирувальник хижих тварин, творець багатьох циркових програм і родоначальник циркової династії. Перед його чарівністю неможливо встояти. Він вражає іскрометним гумором і божевільним темпераментом.

Михайло Ашотович Багдасаров народився 23 травня 1945 року в Баку. Одного разу сусідка, колишня артистка цирку, повела хлопчика на виставу.  Михайлик був приголомшений побаченим. З цього часу він буквально марив цирком. У 13 років юнак  всупереч батьківській волі прийшов до цирку, де починав із самих азів як конюх та уніформіст. Його помітила дресирувальниця Маргарита Назарова, зірка фільму «Смугастий рейс», і взяла до своєї групи. І протягом дев’яти років Михайло працював під її керівництвом. З 1973 року М.Багдасаров починає виступати з самостійною програмою. Перший великий успіх прийшов до нього в 1979 році, коли він представив свій новий атракціон за мотивами вірменського епосу «Давид Сасунський»,  у якому під музику з балету А. Хачатуряна «Спартак» виводив на манеж левів, тигрів, пантер, ягуарів, леопардів і пум. Артист створив номер з тваринами, які ніколи не спілкуються між собою в природі, живуть на різних континентах, мають різні звички.

У  1991 році дресирувальник представив свій новий атракціон «Тигри-шоу» з 18 амурськими тиграми. Михайло Багдасаров – родоначальник циркової династії. У виставах його головною помічницею виступала його дочка Карина. Син Артур з семи років разом з батьком заходив до кліток з хижаками, і його, маленького хлопчика, тигри слухалися краще, ніж  асистентів. Особливо Михайло Ашотович любив виступати з тиграми, тому що вони для нього -«найкрасивіші». Артист вважає, що не лев – цар звірів, а тигр амурський. Він брав на виховання і маленьких кошенят, і дорослих тварин. Розмовляв з ними, знаходив спільну мову. Вони його травмували, але артист вибачав і працював далі. Його тигри – усі різні. Серед них є трагіки, коміки, хулігани, кокетки – це цілий театр тварин.

Сьогодні Михайло Багдасаров через поважний вік уже не виходить на манеж, передавши весь свій досвід і талант дітям. Та присвятивши багато років свого життя цирку та своїм смугастим підопічним, він сумує. Іноді виходить на порожню арену, вдихає циркове повітря, слухає звуки з минулого.

Джерела:

1. https://www.circus.ru/press-service/interview/9495/ – Якщо цирку не стане, я створю його знову
2. http://www.zooprice.ru/noev-kovcheg/zoopark/worldzoo/intervyu-s-mikhailom-bagdasarovym.html – Михайло Багдасаров та його тигри
3. https://nsk.aif.ru/society/ya_v_eyforii_byl_krichal_golovoy_bilsya_mihail_bagdasarov_o_schaste – Михайло Багдасаров про щастя
4. https://smotrim.ru/article/2410313 – Дресирувальник Михайло Багдасаров

«Смугастий рейс» Маргарити Назарової

Маргарита Назарова – легендарна дресирувальниця хижаків, яку називали «королевою тигрів» і «принцесою цирку». Мініатюрна красуня з блакитними очима і променистою посмішкою з легкістю входила в клітку з ведмедями і  клала руку в пащу тигра.

Маргарита Петрівна Назарова народилася 26 листопада 1926 року в м. Царське село (нині Пушкін) у родині лісника. Якось батько приніс із лісу маленьке ведмежа, що лишилося без матері. Дівчинка доглядала його, годувала і вчила танцювати. Це був її перший досвід дресирувальниці. Під час німецько-радянської війни Маргарита була відправлена на примусові роботи до Німеччини. Спочатку дівчина служила прислугою в багатому домі в Гамбурзі, а потім виступала в місцевому кабаре танцівницею. З Німеччини артистка повернулася до Латвії, де мешкала її родина. Дівчина стала виступати в кордебалеті і згодом одружилася з директором театру Костянтином Костянтиновським.

Переїхавши до Москви, подружжя стало виступати на цирковій арені. Маргарита за підтримки чоловіка випробовує себе в ролі дресирувальниці. Її улюбленцем на довгі роки стає тигр Пурш. Приборкувачка змалечку  вигодовувала його з пляшечки – у таких умовах тигри виростають абсолютно ручними. Пурш був по-справжньому унікальним: М.Назарова виводила його гуляти на повідку, купалася разом з ним у річці і катала тигра в машині, навіть водила до ресторану.

У 1954 році артистка знялася (дублером Людмили Касаткіної) у фільмі «Приборкувачка тигрів». Тоді ж отримала серйозну травму від свого Пурша: граючись бантом на голові власниці, він пошкодив їй скроневу артерію. У 1961 році вийшов фільм «Смугастий рейс», у якому Маргарита виконала головну роль. Стрічка принесла артистці приголомшливий успіх. А оскільки вона була першою у світі приборкувачкою тигрів, то про неї писала вся світова преса. Глядачі із захопленням спостерігали, як відважна красуня ніжиться на «килимі» з живих тигрів, плаває з ними в морі і тягає їх за хвости, як кошенят. Вона була втіленням радянської мрії, в основі якої лежала казка про Попелюшку.

Маргарита казала, що входити в клітку їй ніколи не було страшно. Адже вона завжди знала: за її спиною стоїть Костянтин, готовий прийти у будь-який момент на допомогу. Після смерті чоловіка популярність артистки пішла на спад. Ручний тигр Пурш – єдиний, хто беззаперечно слухався Маргариту, – помер. А інші тварини поводилися агресивно. У 1983 році М.Назарова вийшла на манеж в останній раз. Після вистави тигр, який так і не визнав в артистці ватажка, кинувся на приборкувачку і порвав кігтями спину. Працювати артистка більше не могла. Естафету прийняв син Олексій, який теж став дресирувальником. Останні 20 років життя зірка манежу провела, відгородившись від світу. Померла на 79-му році життя в бідності і самотності.

 Долі видатної дресирувальниці присвячений телесеріал «Маргарита Назарова», що вийшов на екрани в 1916 році.

Джерела:

1. https://ygashae-zvezdu.livejournal.com/288067.html – Зірка «Смугастого рейсу»
2. https://stuki-druki.com/authors/Nazarova-Margarita.php – Маргарита Назарова
3. https://www.cosmo.ru/stars/krupnim-planom/ukrotitelnica-tigrov-margarita-nazarova-tragediya-sovetskoy-cirkachki/ – Приборкувачка тигрів Маргарита Назарова

Легенда цирку Ірина Бугримова

Ірина Миколаївна Бугримова – видатна артистка цирку, яка прославилася на весь світ як відчайдушна дресирувальниця левів. Вона була першою в СРСР жінкою, яка приборкувала хижаків. Оскільки розробки методів дресури левів на той час не були відомі, молода дресирувальниця змушена була простувати вперед на дотик, методом проб і помилок, довіряючи власній інтуїції. І завдяки довгій наполегливій праці, тренуванням, волі, азарту, мужності Ірина досягла результатів в умінні ладнати з тваринами.

Ірина Бугримова народилася 13 березня 1910 року в Харкові в родині професора ветеринарії. Батько часто лікував тварин на іподромі та в цирку, і з 12 років дівчинка допомагала йому при операціях. Ірина була талановита в багатьох речах. Вона навчалася в музичній школі  і в балетній студії при Харківському оперному театрі. Але справжнім захопленням став спорт – біг, стрибки, штовхання ядра, хокей. Дівчина стала чемпіонкою України в штовханні ядра, а через рік – у метанні диска. Кілька разів здобувала призові місця на Всесоюзних спартакіадах. Незважаючи на заняття видами спорту з підняттям важких предметів, дівчина залишалася стрункою й тендітною. Любила шикарні вбрання й коштовні старовинні прикраси. Часто сама собі кроїла і шила одяг.

Уперше артистка вийшла на сцену цирку разом зі своїм чоловіком – мотогонщиком Олександром Буслаєвим. Подружжя представило повітряний атракціон «Політ на санях з-під намету цирку». Коли в 1937 році радянський цирк закупив групу дресированих леопардів, керівник цирками Данкман несподівано запропонував І.Бугримовій поєднати трюки й дресуру, бажаючи отримати першу в радянському цирку жінку-приборкувача. Та Ірина бажала працювати з левами, незалежними «царями звірів»: «Мені хотілося довести самій собі і всьому світу, що я зможу підкорити гордих тварин». Першими її вихованцями стали левенята Кай, Юлій і Цезар. Цезар став її улюбленцем – вони працювали разом 23 роки.

За своє циркове життя І.Бугримова видресирувала 80 левів, з якими працювала впродовж 1946—1976 років. Під час роботи з небезпечними хижаками неодноразово траплялися травми: «То лев шкіру порвав, то поламав, то пів обличчя відірвав – кінця не було! Але я жодного разу не пошкодувала про свій вибір». З мистецтвом талановитої приборкувачки були знайомі глядачі всього світу. Ірина виступала в Ірані, Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Німеччині, Мексиці, Японії. Кожен її номер ставав маленькою виставою. Її леви ходили по канату, разом з приборкувачкою гойдалися на гойдалках. Величезне враження справляв на глядачів «левиний килим»:  артистка лягала на тіла хижаків, які розляглися на арені так, що виходив справжній килим.

У 1976 році під час гастролей у Львові леви несподівано збунтувалися і напали на Ірину просто на арені. Помічники змогли відбити її від хижаків, але після цієї події дресирувальниця припинила свої виступи. Після завершення циркової кар’єри артистка вела активне громадське життя: вона входила до Товариства захисту тварин, написала книгу про свою роботу в цирку, була консультантом усіляких циркових починань.

Іменем відважної дресирувальниці левів названо площу в Харкові – місті, де вона народилася й росла.

Джерела:

1. Бугримова І. На арені й навколо неї. 2-е вид. – М.: Мистецтво,1990. – 205 с., іл.
2. https://stuki-druki.com/authors/Bugrimova-Irina.php – Ірина Бугримова
3. https://www.peoples.ru/art/circus/trainer/bugrimova/ – Ірина Бугримова
4. https://aif.ru/culture/person/cena_oshibki_kak_irina_bugrimova_buntarey_ukroshchala – Як Ірина Бугримова бунтарів приборкувала

Приборкувач хижаків Ісаак Ван Амбург

Першим у світі дресирувальником хижаків (як професійний артист) був американець Ісаак Ван Амбург. Він першим в історії розробив теорію навчання дресирування диких тварин, і ця теорія діє і сьогодні. Ван Амбург вважається першим артистом, який поклав голову в пащу лева.

Ісаак Ван Амбург народився 28 травня 1808 року в містечку Фішкіл неподалік від Нью-Йорка. З дитинства хлопчик не виявляв такого ж інтересу до матеріальних предметів або навіть ігор, як інші діти. З більшою радістю він проводив час в оточенні тарганів, мишей і щурів, годував їх шматочками свого обіду, намагаючись чомусь навчити. Прочитавши одного разу в Біблії оповідь про Данила й лева, вирішив стати приборкувачем хижаків. Юнак був упевнений, що людина може приборкувати звірів лише силою свого погляду і що дикі звірі тільки тому можуть напасти на людину, що вона їх боїться і тікає від них. Ісаак запевняв, що вовк – найрозумніший і найлагідніший з диких тварин.

Ісаак розпочав свою кар’єру в Зоологічному інституті Нью-Йорка прибиральником кліток. Незважаючи на гучну назву, Зоологічний інститут був зовсім не зоопарком, а скоріше крихітним пересувним звіринцем. Тут юнак показав здатність дресирувати диких звірів. Власник звіринця  торгував дикими тваринами, тож заохочував Ісаака до дресирування: розумні тварини коштували набагато дорожче. Юнака одягли в костюм – римську тогу на честь гладіаторів Великого цирку Стародавнього Риму – і він почав виступати на публіці. Сміливий приборкувач хижаків отримав ім’я «Король Лев». У 23 роки Ван Амбург мав уже свій власний пересувний звіринець, який у середині 1840-х років  став найбільшим пересувним шоу в Америці. Ісаак на своїх виставах показував публіці небачене видовище: він вкладав голову в пащу лева, а також, обмочивши по лікоть у свіжій крові руку, засовував її в пащу хижака. Дресирувальник демонстрував глядачам найрізноманітніших тварин, аби показати, як він може навчати звірів, які зазвичай не уживаються разом, співіснувати в одному приміщенні. Зазвичай він проводив свої шоу в клітках, які можна було транспортувати.

Ісаак Ван Амбург з гастролями відвідав Європу, де виступав у багатьох столичних містах, отримуючі високі гонорари. Перебуваючи в Англії, виступав для королеви Вікторії. Її Величність дуже любила цирк, і їй шалено сподобалася вистава Амбурга з групою хижаків – левом, тигром, леопардом і пантерою. Королева також любила спостерігати, як дресирувальник годує своїх підопічних.  Вона доручила художнику Едвіну Ландсир написати портрет артиста і його кішок. Картина після завершення була виставлена ​​в Королівській академії, що було в ті часи великим визнанням.

Європейські газети не раз повідомляли про смерть дресирувальника від ран, нанесених оскаженілим звіром. Але він помер від серцевого нападу. Ім’я Ісаака Ван Амбурга було настільки всесвітньо відомим, що продовжувало звучати в цирковому світі ще понад століття потому.

Джерела:

1. http://istoriashedevra.blogspot.com/2013/07/blog-post_31.html – І тигри сіли біля ніг моїх
2. https://ru.qaz.wiki/wiki/Isaac_A._Van_Amburgh – Ісаак Ван Амбург
3. https://www.liveinternet.ru/users/2010239/post264873446/ – Виставка однієї картини