Основоположник українського модерну

12 січня виповнилося 150 років від дня народження одного з найталановитіших майстрів українського мистецтва початку ХХ століття Василя Григоровича Кричевського! Він був творцем національного архітектурного стилю та найкращим представником ліричного «українського імпресіонізму». До того ж митець створив проєкт прийнятого Центральною Радою в 1918 році Державного Герба УНР.

Василь Григорович Кричевський народився1873 року в селі Ворожба на Слобожанщині в родині повітового фельдшера і був найстаршим з 8 дітей. Після закінчення Харківського залізничного училища працював у відомих архітекторів і досяг високого ступеню майстерності. Роботи Василя, подані на вступний іспит до Петербурзької академії мистецтв, наукова рада визнала за твори майстра, який має підготовку, рівну академічному курсу. Навчаючись в Академії, митець створює живописні роботи аквареллю й олійними фарбами. І чимало подорожує. Мандруючи містами та селами, майстер робить замальовки різних будиночків, церков, цікавиться й народною архітектурою.

У 1903 році Василь одержав першу нагороду на конкурсі за будинок Полтавського земства, який був побудований за його планом і став зразком нового архітектурного стилю (український архітектурний модерн), основою якого стали спадщина та традиції української народної архітектури. Згодом постала ціла низка стилістично вдалих будов, з-поміж яких будинок Грушевських та школа ім. С. Грушевського в Києві, проєкт відновлення будинку Т. Шевченка, будинок письменників «Роліт» у Києві, меморіальний музей Т. Шевченка в Каневі та інш. Від Центральної Ради митець також отримав замовлення на художній проєкт паперових грошей, зокрема, для купюри номіналом 2 гривні.

Від 1922 року Василь Кричевський звертається до викладання. Він став ініціатором створення Українського (Київського) архітектурного інституту, де зайняв посаду завідувача кафедрою, мав звання професора, згодом доктора мистецтвознавства. Майстер керував мистецькою частиною у виробництві українських фільмів: «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «Звенигора», «Назар Стодоля», а в 1937 році оформив перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». У 1940 році в Києві пройшла велика індивідуальна виставка робіт майстра, яка охоплювала 1055 експонатів.

Захоплений народним мистецтвом майстер багато років  збирав предмети української народної творчості і зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що зберігалася в будинку Михайла Грушевського, згоріла в 1918 році під час артилерійського обстрілу більшовиків.

Під час ІІ світової війни Василь Кричевський з родиною покинув Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої образотворчої студії. Пізніше переїхав до Німеччини, а 1949 року – на постійне місце проживання до Каракаса (Венесуела).

Нині частина робіт художника знаходиться за кордоном, найбільша зберігається в Українському музеї Нью-Йорка. У 2003 році онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт митця в дарунок українським музеям у Харкові, Полтаві, Лебедині, Києві. Зокрема, до 40 творів містяться в колекції Харківського художнього музею. Унікальна колекція картин художника зберігається і в Музеї української діаспори в Києві. 

Джерела:

1. https://ostrohcastle.com.ua/ya-zrobyv-use-shho-mig-nehaj-zrobyt-krashhe-toj-hto-mozhe/ – «Я зробив усе, що міг…»
2. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=1645 – Кричевський Василь Григорович

Життя і війна крізь призму мистецтва

Наші митці продовжують привертати увагу світової громадськості до подій в Україні!

У Нью-Йорку на Мангеттені у галереї міського університету відкрилася виставка сучасних українських художників, роботи яких презентуються за допомогою проєкторів та екранів. На виставці представлені майже сорок творів відомих українських митців, серед яких Алла Горська, Олег Тістол, Олександр Ройтбурд, Олег Голосій, Микола Маценко, Алевтіна Кахідзе та інші. Частина робіт присвячена сучасній російській війні.

Виставка спланована таким чином, щоб відвідувачі могли глибоко відчути українське мистецтво й навіть стати його частиною. За задумом організаторів проєктори розташовані так, щоб глядачі, рухаючись по залу, перекривали потоки світла, які відтворюють зображення на стінах. Як пояснила авторка ідеї Тетяна Ходаківська, таке «мерехтіння проєкцій створює враження, що роботи ніби одночасно присутні та відсутні в залі, що передає ідею екзистенційності – існування на межі в умовах війни». Глядачі відкидають тіні, проходячи між проєкторами, та стають учасниками виставки: частина зображень відбивається на них самих.

Організатори нью-йоркської виставки також мали на меті передати єдність та спадкоємність української художньої школи в останні півсотні років – від сімдесятих до воєнного сьогодення.

Виставка триватиме до 10 лютого.

Джерела:

1. https://www.ukrinform.ua/rubric-diaspora/3635202-u-nujorku-vidkrilasa-vistavka-sucasnogo-ukrainskogo-mistectva-na-akij-roboti-odnocasno-prisutni-i-vidsutni.html – Новини. Сучасне українське мистецтво
2. https://meta.ua/uk/news/society/61870-u-nyuiorku-vidkrili-vistavku-suchasnih-ukrayinskih-hudozhnikiv-foto/ – Виставка сучасних українських художників у Нью-Йорку

Засновник монументального мистецтва України

30 жовтня виповнилося 140 років від дня народження українського художника Михайла Бойчука, одного із засновників монументального мистецтва України XX століття, заснованого на національних традиціях.

Михайло Бойчук – засновник самобутньої школи українського мистецтва «бойчукізм». Належить до групи представників «Розстріляного відродження».

Михайло Львович Бойчук народився 1882 року в селі Романівка на Галичині в родині рільника. Хлопчик був найстаршим з-поміж дев’яти дітей. Надзвичайно талановитий юнак отримав європейську освіту. На кошти Наукового товариства ім. Т. Шевченка на чолі з Михайлом Грушевським і митрополита Андрея Шептицького  він навчався у Віденській академії мистецтв, потім – у Краківській. Згодом були Мюнхенська академія і Паризька. Вивчаючи досягнення світової культури, художник водночас заглибився в народне примітивне мистецтво. Студіюючи в Парижі історію мистецтв, Михайло Бойчук невдовзі прийшов до орієнтації на мистецтво Візантії та Київської Русі, вбачаючи в ньому вершинні явища художньої творчості. У 1909 році він засновує майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи. Група митців, так званих «бойчукістів», що утворилася під його началом, свідомо пішла на авторське самозречення, працюючи колективно.

Михайло Бойчук проводив велику творчу роботу. Він ілюстрував книги, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських, відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі, працював над художнім оформленням вистав Леся Курбаса, разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві та інш. А коли в Києві організовували Українську академію мистецтв (1917), Михайла Бойчука запросили на посаду професора. Митець реставрував кілька творів у збірці Богдана Ханенка, декорував Київський оперний театр, оформив приміщення Харківського оперного театру.

Наприкінці 1925 року в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об’єднувала бойчукістів. Художники прагнули до національної своєрідності українського мистецтва. Вони були самобутніми, тож їхній керівник був небезпечним для влади. Ідейно-художні принципи Михайла Бойчука не вкладалися в канонізовані рамки «радянського мистецтва», викликали з боку «войовничих соціалістів» звинувачення у спотворенні образів соціалістичної дійсності. 

У 1926 – 1927 роках митець разом із дружиною Софією та учнями мав творчу подорож до Німеччини, Франції та Італії. Поїздка за кордон стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації». 1936 року Михайло Львович був заарештований і 13 липня 1937 року в Києві разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром був розстріляний. Дружину митця стратили 11 грудня 1937 року також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.

Усі фрески художника були терміново заштукатурені після його арешту і вже 1952 року були вилучені з Національного музею Львова і знищені. Проте вдалося зберегти деякі твори митця завдяки львівській художниці Ярославі Музиці, яка з 1914 року зберігала твори Михайла Бойчука та його невеликий, але високої наукової вартості архів. У 2000 році Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва й дизайну було названо іменем Михайла Бойчука.

Пам’ятаємо свій рід і великих українців, яким радянська влада перервала життя й творчу долю. Не забудемо й не пробачимо біль минулого й сучасного.

Усе буде Україна!

Джерела:

1. Білокінь С. І. Бойчук та його школа. – К.: Мистецтво, 2017. – 256 с.: іл.
2. Соколюк Л. М. Бойчук та його школа. – Х.: Видавець Савчук О. О., 2014. – 386 с.: іл.
3. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/30/1882-narodyvsya-myhaylo-boychuk-hudozhnyk-monumentalist – Михайло Бойчук, художник-монументаліст
4. https://dovidka.biz.ua/mihaylo-boychuk-b-ograf-ya-skorocheno-ta-ts-kav-fakti/ – Михайло Бойчук

Пейзажний живопис і натюрморт

22 жовтня виповнюється 100 років від дня народження українського живописця Віктора Толочка!

Митець створив багато робіт на воєнну тематику, а також є одним із кращих майстрів кримського живопису ХХ століття.

Віктор Іванович Толочко народився 1922 року в Мелітополі в сім’ї простого робітника-шевця, а більшу половину свого життя провів у Криму. Ще з дитинства малював усе, що було навкруги. Згодом опанував фортепіано, скрипку, гітару, балалайку, мандоліну, домбру, баян. Музичне сприйняття згодом відбилося у його живописній творчості.

Віктор Толочко – учасник німецько-радянської війни. З кінця 1942 року митець воював на Центральному фронті. Віктор був розвідником і один захопив у бліндажі німецьких солдатів. У нього було кілька серйозних поранень. Після госпіталю повернувся до частини і літав на штурмовику стрільцем-радистом. За мужність та героїзм митець був нагороджений численними орденами та медалями.

Після війни Віктор закінчив Харківський художній інститут і був призначений директором Музею українського мистецтва в Ялті, який розміщувався на той час у залах Воронцовського палацу. У 1963 році митець почав будувати будинок-майстерню в Ялті й повернувся до творчої роботи. У 1970 році Віктор Толочко переїздить до Донецька, де очолює Донецьке відділення Спілки художників України. Незабаром повертається до рідного серцю Криму, де живе до кінця життя. Митець працював у галузі пейзажного живопису й натюрморту («Місячна ніч у Криму», «Тиша», «Пісня», «Чайки», «Херсонес», «Осінній натюрморт»). Був учасником численних виставок, у тому числі тридцяти персональних – у Києві, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Стамбулі та інших містах.

У творчості митця провідною є тема війни з німецькими загарбниками. Його дипломна робота була присвячена мужнім захисникам Берестейської фортеці, які першими прийняли на себе нищівний удар нацистської навали. Працюючи над картиною, митець п’ять місяців прожив у гарнізоні фортеці й створив понад п’ятдесят етюдів та ескізів. Саме це занурення в історичну атмосферу, уміння відчути психологізм ситуації та використання власних фронтових спогадів дали можливість із високою майстерністю втілити творчий задум.

Пензлю Віктора Толочка належать і численні дивовижні пейзажі його улюбленого Криму. Кримське узбережжя, море, барвиста природа просякнуті світлом, сонцем і чистотою.

Віктор Толочко був почесним академіком Кримської академії наук, лауреатом премії Кримської Автономної Республіки. У 1999 році був включений до альманаху «Життя чудових людей Криму».

Джерела:

1. http://oknasocrealisma.com/authors/tolochko-viktor-ivanovich/ – Галерея. Толочко Віктор Іванович
2. https://socrealizm.com.ua/gallery/artist/tolochko-vi-1922 – Донецький художник Віктор Толочко

Одеські краєвиди

3 жовтня виповнилося 170 років від дня народження відомого українського художника й педагога Киріака Костанді!

Митець довгі роки працював в Одесі, з любов’ю змальовував одеські краєвиди й був чудовим викладачем місцевого художнього училища. Киріак Костанді був засновником Товариства південноросійських художників і директором першої Державної картинної галереї в Одесі!  

Киріак Костянтинович Костанді народився 1852 року в селищі Дофінівка на Одещині в родині рибалки. Хлопчик був шостою дитиною в сім’ї православних греків. Родина рано втратила батька, тож хлопчику з дитячих років прийшлося працювати: у бакалійній крамниці, у шинку, ретушером у майстерні. З 1870 року талановитий юнак розпочав навчання в безоплатному класі Одеської малювальної школи. Потім було навчання за сприяння Івана Айвазовського та завдяки матеріальній підтримці грецького консула в Одесі в Імператорській академії мистецтв. Серед наставників Киріака були Іван Крамський, Ілля Рєпін, Архип Куїнджі. За час навчання в академії талановитий студент  здобув кілька заохочувальних премій та срібних медалей. 

Ще навчаючись в академії, митець був запрошений викладати в Одеській школі малювання і 1885 року був зарахований старшим викладачем. Тут він пропрацював до кінця життя. Він був чудовим педагогом і передав свої знання багатьом молодим людям. Невдовзі Киріак Костанді зміг здійснити свою давню мрію – поїздку за кордон. Він відвідав Францію, Німеччину, Австрію, Італію. Потім будуть ще дві закордонні подорожі. Усюди митець знайомився з музеями та новітніми течіями в мистецтві, що допомагало йому удосконалювати власний художній стиль. 1900 року на Всесвітній виставці в Парижі картина майстра «Рання весна» була відзначена бронзовою медаллю. Киріак Костанді стає відомим. У 1902 році на виставці південноруських художників велике захоплення викликала його картина «Квітучий бузок».

За свою плідну творчість і педагогічну діяльність митець був визнаний гідним звання академіка. Він був одним із засновників Одеського музею мистецтв та його директором від 1917 року. За роки свого життя Киріак Костанді написав сотні картин і етюдів. Їхні сюжети не складні: одеські краєвиди, монастирі, родина, але кожну з них Ілля Рєпін називав «діамантовою». Кожна робота просякнута любов’ю до рідного краю і філософським осягненням життя.

Дивно, але за життя художника не було жодної його персональної виставки. Виставки відбулися в 1924, 1941 і 1952 роках в Одесі й у 1941 й 1977 роках у Києві. У 1996 році Одеський художній музей і Грецький фонд культури організували виставку «Киріак Костанді, його учні та інші художники-греки в Одесі».

Нині роботи чудового українського митця зберігаються в Національному художньому музеї України, в Одеському художньому музеї, в Миколаївському музеї, в Третьяковській галереї, а також багатьох приватних колекціях.

Джерела:

1. Шедеври українського живопису: альбом. – К.: Мистецтво, 2012. – 512 с.: іл, с. 248 – 253
2. https://antikvar.ua/100-rokiv-potomu-kyriak-kostandi/ – 100 років потому. Киріак Костанді
3. https://uamodna.com/articles/odesyt-hudozhnyk-yakyy-ne-malyuvav-more/ – Одесит-художник, який не малював море

Чарівність місячної ночі

27 вересня виповнилося 150 років від дня народження одного з видатних українських майстрів світло­вого живопису, що став першим народним художником України, – Світлицького Григорія Петровича!

Митець створив чудові пейзажі з зображенням мі­сячної ночі, які стали найбільш характерними для його індиві­дуального почерку. Майстер своєрідно передавав світло й колорит і розробив особливу технологію фарб, завдяки якій його картини з часом не тьмяніють.

Світлицький Григорій Петрович народився 1872 року в Києві на Подолі в родині валторніста Київського оперного театру. Хлопчик був різнобічно обдарованим. У 4 роки він почав вчитися гри на скрипці, згодом на фортепіано та віолончелі, а також писати музику. У 15 років він був уже готовим оркестровим музикантом, та світ чарівних звуків існував для хлопчика поруч зі світом фарб. З дитинства він добре малював, і в 14 років батько віддав сина до Київської рисувальної школи М. Мурашка, де в нього викладали М. Пимоненко, М. Врубель. Як один із кращих студентів рисувальної школи Г. Світлицький під керівництвом М. Врубеля розписував Володимирський собор у Києві, реставрував настінний живопис Успенського храму Києво-Печерської лаври. 

Згодом митець закінчив Петербурзьку академію мистецтв, де навчався в українців І. Рєпіна та А. Куїнджі. Робота в храмах, релігійний живопис займали велику частину життя художника. Перелік храмів, де працював Г. Світлицький, чималий. З 1901 по 1917 роки митець очолював групу з реставрації Ісаакіївського собору, за що одержав почесний дворянський титул. У Києві майстер виконував розписи в Хрестовоздвиженській церкві на Подолі.

У своїх пейзажах митець відображав красу рідного краю. Українська природа постала в його полотнах в усьому розмаїтому багатстві й неповторності. Григорія Світлицького називали «поетом місячних ночей», а ще тонким ліриком, творам якого притаманна особлива музична виразність. Одна з найвишуканіших та найпоетичніших картин митця – «Хата в місячну ніч»: серед високих тополь постає проста українська мазанка, яка чи то від променів сонця, чи то місяця стала яскраво білою, святковою, наповненою яскравим світлом, наче ліхтарик. Як композитор митець багато живописних творів пов’я­зав із музикою, яку відчував так само тонко, як і природу («Ноктюрн», «Елегія»). 

У 1918-1920 роки Г. Світлицький працював переважно в техніці графіки: ілюстрував книжки, створював портрети, плакати. У 1946 році митець став першим народним художником УРСР і через рік отримав почесне звання професора Київського художнього інституту.

Нині роботи майстра зберігаються в Національному художньому музеї України, художніх музеях Одеси, Харкова, Сум та інших українських міст. У картинах митця багато почуттів, душі, любові та високої майстерності, тому вони є художніми творами, які захоплюють та хвилюють глядача.

Джерела:

1. Шедеври українського живопису: альбом. – К.: Мистецтво, 2012. – 512 с.: іл., с. 224 – 227
2. Український живопис: альбом. – К.: Мистецтво, 1985. – 105 с.: іл., с. 51 – 52
3. https://vechirniy.kyiv.ua/news/71996/ – Видатний український майстер світлого пейзажу
4. https://sverediuk.com.ua/grigoriy-svitlitskiy-pershiy-narodniy-hudozhnik-ukrayini/ – Григорій Світлицький – перший народний художник України

“Митецька спадщина художниці”

Народилася Кульчицька Олена Львівна 15 вересня 1877 року в місті Бережани на Тернопільщині. Олена з дитинства любила малювати. На розвиток її таланту вплинули уроки батька, що сам цікавився живописом, мальовнича природа рідного краю, пам’ятники архітектури, поетика народних пісень, казок, переказів. 1894 року закінчила 8-класовий навчальний заклад при монастирі Сакраменток у Львові. Кілька місяців (у 1901—1902 роках) разом із сестрою Ольгою відвідувала Львівську Художньо-промислову школу (нині ЛДКДУМ ім. І. Труша), де отримала перші уроки роботи з аквареллю у інспектора середніх шкіл Стефановича. Пізніше навчалась у щойно відкритій приватній художній школі С. Батовського-Качора та Р. Братковського. Згодом вступає до Львівської студії художників реалістичного напрямку. В 1907 році Олена Кульчицька закінчує Академію мистецтв у Відні.

У 1909 році Кульчицька вперше виставила свої роботи у Львові, із надзвичайним успіхом. Мисткиня творила своєрідний літопис народного життя. Такими є живописні твори: жанрові композиції «Жнива», «Діти зі свічками», портрети «На прощу», численні пейзажі, натюрморти. В 1912 році вперше взяла участь у Київській українській художній виставці, що стало поворотною віхою в її мистецткій кар’єрі.

Кульчицька повністю присвятила себе мистецтву. Співзаснувала музей «Стривігор» у Перемишлі, де певний час проживала і творила. Олена яскраво виявила себе в різних видах мистецтва: живопис, графіка, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство; проєктувала меблі. Усі свої роботи наповнювала гуманістичним характером. Офорти «При лямпі», «Біля криниці», дереворити «Довбуш», «Зима», цикл «Історія княжих часів», численні ліногравюри, серед них знаменитий цикл «Українські письменники» значно наблизили українське малярство до Європи.

Олена активно займалася килимарством: створювала ескізи орнаментів для килимів, які ткала її сестра. Створила неповторні перлини з емалі, бронзи, майоліки. У роботах мисткиня відтворювала дух народу, як його відчувала.

Померла Олена Кульчицька 8 березня 1967 року у Львові.

Джерела:

1. Українки в історії: нові сторінки: Нариси / Відп. ред. В.Борисенко і кол. авт. А.Атаманенко, Л.Тарнашинська та ін.; Вст. ст. П.Кононенко, В.Борисенко; Худож.-оформ. О.Григір. – К. : Либiдь, 2010. – 264 с.
2. Владич, Леонід Володимирович. Живі традиції: Українські радянські художники про себе і свою творчість / Владич, Леонід Володимирович, Блюміна, Ірина Михайлівна ; Автор – упорядник Л.В.Владич; Редакт. Т.В.Коляда; Художн. Є.Ф.Сєндзюка; Кор.С.І.Гайдука. – К. : Мистецтво, 1985. – 176 с.
3. Сенів І. О.Л.Кульчицька: Нарис про життя і творчість / І. Сенів ; Під ред. Л.Нізькової; Худож. В.Хоменко; Корект. Н.Кожем’якіної. – К. : Мистецтво, 1955. – 57 с.
4. Художники Прикарпаття = Artists of Subcarpathia : Альбом / Авт. тексту та упоряд. Р.В.Дреботюк. – В суперобкл. – К. : Мистецтво, 1989. – 254 с.
5. Говдя, Петро Іванович. Державний музей Українського образотворчого мистецтва УРСР Альбом / Говдя, Петро Іванович ; Під ред. З.С.Єременко; Худ. Єрмакова В.Д.; Корект. Н.А.Сухоренко. – К. : Мистецтво,1972. – 180 с.
6. Український живопис : Сто вибраних творів : Альбом / Авт.- упоряд.Ю.В.Беличко. – К. : Мистецтво, 1985. – 119 с. : ил. – Перелік репродукцій: с.113.

Надбання нашої нації

Росія намагається не лише фізично знищити нашу націю, але й привласнити українську культуру. Протягом століть держава-агресорка намагалася приписати собі заслуги видатних митців. Однак українські майстри ніколи не забували про своє походження, і в їхній творчості простежуються національний колорит і мотиви.

Іван Айвазовський, геніальний мариніст, народився в Криму у вірменській родині, що емігрувала туди з Галичини, до якої його предки, у свою чергу, перебралися з Вірменії. У своїй творчості художник часто звертався до української культури («Весілля в Україні», «Український пейзаж з чумаками при місяці», «Очерет на Дніпрі», «Млин на березі річки» та інш.)

Особливе задоволення, у зв’язку з сучасними подіями, можна отримати від споглядання його картини «Пожежа Москви»! І. Айвазовський багато років прожив у рідній йому Феодосії. Виручені від продажу картин кошти він передав місту для проведення питної води, будівництва залізниці та порту, заснував у місті художнє училище, археологічний музей та картинну галерею, яка названа на його честь. За своє творче життя митець створив понад 6 тисяч полотен. Його роботи виставлялися в Луврі, він писав і на замовлення турецьких султанів. Нині 30 робіт майстра зберігаються в Музеї імперії в стамбульському палаці Долмабахче.

Живописець Іван Рєпін також народився в Україні, у місті Чугуєві на Харківщині. Його дід був козаком. У своїй творчості митець часто звертався до української тематики (згадаємо найвідомішу роботу «Запорожці пишуть листа турецькому султану», а також картини «Вечорниці», «Гайдамаки», «Чорноморська вольниця», «Українка біля тину», «Отаман Іван Дмитрович Сірко» та багато інш.) До речі, листи до рідних в Україні живописець писав українською мовою, а до мами звертався лагідно – «матуся».

Український художник-авангардист Казимир Малевич, пензлю якого належить відома в усьому світі картина «Чорний квадрат», народився в Києві в українсько-польській католицькій родині. Навчався в Київській мистецькій школі. Його вчителем був відомий український художник Микола Пимоненко.

1904 року митець переїхав до Москви, та неодноразово підкреслював, що його художнє бачення світу сформувало саме українське село, та що його національність – українець. Майстер захоплювався українською вишивкою, малював ескізи для неї, писав статті українською мовою. Наприкінці 20-х років митець мешкав у Києві. У 1930-і роки під час репресій проти інтелігенції щодо нього було порушено кримінальну справу. Під час допиту чекістів Казимир Малевич наголошував, що за національністю він – українець. Його звинувачували в польському шпигунстві, йому загрожував розстріл. У в’язниці митець пробув три місяці.

Архип Куїнджі – видатний виходець із героїчного Маріуполя. Художник мав грецьке походження, але любив Україну, де народився й жив, великою любов’ю.

Рідний Маріуполь, чарівний Дніпро та ще чимало українських пейзажів сплелися у творчому доробку живописця. Головною картиною своєї творчості художник вважав «Місячну ніч на Дніпрі». Інші його роботи за українськими мотивами -«Українська ніч», «Чумацький шлях у Маріуполі», «Дніпро вранці», «Україна». У Маріуполі був відкритий музей Архипа Куїнджі. У ході російської агресії будівля музею була зруйнована ворожими військами, однак картин А. Куїнджі та інших українських митців, за повідомленнями Маріупольської міської ради, на той час там не було – їх встигли врятувати.

Давида Бурлюка знають у світі як «батька російського футуризму», однак народився художник у Сумській області та мав козацьке коріння. Сам митець представлявся як «татарсько-запорозький футурист». У дитинстві він зачитувався М. Гоголем, а батько уголос читав українською вірші Кобзаря.

Серед численних робіт митця є низка, присвячених Україні: «Святослав», «Запорожці в поході», «Рибалки», «Тарас Шевченко». Найвідомішою роботою, звісно, є картина «Козак Мамай». Митець визначав свій національний стиль: «Мій колорит глибоко національний. Жовтогарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють Ніагарами з-під мого пензля!». Під час революції 1917 року, усвідомивши, що не зможе жити в більшовицькій країні, він емігрував до Японії, пізніше – до США.

Пам’ятаємо свій рід і пишаємося великими українцями! Українська культура, творчість наших митців, народжених в Україні, просякнута національними мотивами, – надбання нашої нації!

Джерела:

1. Горбачов Д. О. Авангард. Українські художники першої третини ХХ ст. – К.: Мистецтво, 2017. – 320 с.: іл.
2. Жабцев В. М. Іван Айвазовський. – Мінськ: Харвест, 2008. – 128 с.: іл.
3. Казимир Малевич. Київський період 1928 – 1930. – Київ: Родовід, 2016. – 335 с.: іл.
4. https://tsn.ua/lady/news/obschestvo/kradene-mistectvo-ukrayinski-hudozhniki-yakih-rosiya-nespravedlivo-vidaye-za-svoyih-2028541.html – Вкрадене мистецтво: українські художники, яких росія несправедливо видає за своїх
5. https://nasze-slowo.pl/gogol-skovoroda-ta-malevych-ukrayinski-kulturni-diyachi-yakyh-pryvlasnyla-rosiya/ – Українські культурні діячі, яких привласнила росія

Художник світла

3 вересня народився чудовий український художник Михайло Беркос!

Митець працював переважно в жанрі пейзажу, зазнавши помітного впливу європейського імпресіонізму. Писав олією та аквареллю. Був надзвичайно залюблений в українську природу, що своєю красою надихає, надає сили й крила для життя й творчості. Світ на картинах майстра наповнений потоком сонця, світла й кольору.

Михайло Андрійович Беркос народився 1861 року в Одесі в заможній родині грецького підданого та російської дворянки. Михайло вивчав живопис спочатку в Одеській художній школі, потім продовжив свою освіту в Петербурзькій академії мистецтв. За успіхи в навчанні отримав усі можливі відзнаки – малі й великі срібні та золоті медалі, що давало право на чотирирічну закордонну поїздку за казенний рахунок. Тож М. Беркос подорожував Європою, вивчаючи живопис музеїв Франції, Німеччини, Іспанії, Італії, Швейцарії. Разом з тим удосконалювався в техніці малювання та зазнав впливу імпресіонізму з його культом світла й повітря, чистих кольорів.

У другій половині 1890-х років митець переїхав до Харкова. Там він писав етюди й викладав у школі малювання. За ініціативи Михайла Беркоса в 1912 році було відкрито Харківське художнє училище, де митець став одним із провідних викладачів. Багато зусиль доклав художник і до збагачення колекції першого в Україні Художньо-промислового музею.

Основною темою мистецтва художника протягом усього його творчого шляху був український пейзаж. Одним із улюблених мотивів було цвітіння природи – весняні поля та сади, пишні літні клумби, червоні краплі маків на луках та біло-рожеве кипіння яблуневого цвіту… («Льон цвіте» (1893), «Гречка цвіте» (1894), «Липень. Маки розквітають» (1913), «Яблуня цвіте» (1919) та інш.) І ще митець любив зображати тихі старовинні садиби й вулички провінційних містечок. Окремий цикл складають його романтичні італійські пейзажі, створені в 1899 році. Картини майстра – наче вікно в чарівний світ природи, яку створено на втіху й радість людині. Споглядаючи її, забуваєш про важкі реалії життя, і почуваєш себе наповненим і щасливим.

На жаль, багато робіт українського художника втрачено. Майже вся його творчість (350 полотен і етюдів!), що зберігалися у нього вдома, після смерті митця були спалені його дружиною. Вона завжди ревнувала чоловіка до його творчості. На щастя, роботи Михайла Беркоса збереглися в музейних фондах Харкова, Києва, у Німеччині, Франції та Швейцарії. І ми маємо чудову можливість переглянути дивовижні полотна й осягнути художній талант митця.

Джерела:

1. http://museum.net.ua/hudognik/berkos-mihail-andreevich/ – Художники України. Беркос Михайло Андрійович
2. https://uahistory.com/topics/famous_people/5877 – Видатні люди. Михайло Беркос

Залюблений у рідний край

24 серпня народився визначний український живописець і педагог Фотій Красицький.

Його ім’я невідоме широкому загалу. Та з роботами митця, просякнутими любов’ю до рідної землі, з його портретами відомих українців ми знайомі і часто їх зустрічали навіть у хрестоматійних посібниках.

Фотій Степанович Красицький народився 1873 року в селі Зеленій Діброві на Черкащині в селянській родині. Фотій був нащадком Тараса Шевченка: його батько був сином рідної сестри Кобзаря Катерини. Будучи нащадком великого українця і завдяки своєму художньому таланту, Фотій зміг утілити в життя свою мрію. Коштом Миколи Лисенка обдарований хлопчик навчався в Київській рисувальній школі М. Мурашка, згодом продовжував освіту в Одеському художньому училищі в майстерні Киріака Костанді, а далі була вища художня школа при Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі в майстерні самого Іллі Рєпіна. 1901 року митець створив одне з перших своїх великих полотен – «Гість із Запоріжжя». Це була конкурсна робота після закінчення Академії. Картину купила Рада Імператорської академії мистецтв за 600 рублів, що було великою честю для випускника! Через кілька років це полотно придбало Наукове товариство імені Т. Шевченка, і незабаром воно посіло своє місце в постійній експозиції Львівського музею українського мистецтва.

З 1903 року Фотій Красицький постійно працював у Києві (декілька років свого життя прожив на Андріївському узвозі, у «замку Річарда»). Писав картини, видавав свої твори на листівках у власному видавництві «Квітка», друкував свої малюнки та політичні карикатури в сатиричному журналі «Шершень». Творчість Фотія Красицького глибоко національна за характером. Національні риси простежуються в пейзажах майстра, де передано ліричний образ рідної природи, у відображенні з любов’ю та шаною життя й побуту народу, вірним сином якого був художник.

Фотій Красицький створив широку галереєю портретів видатних діячів української культури: Михайла Старицького, Дмитра Яворницького, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Грушевського, Миколи Садовського, Олени Пчілки та інш. Художник хотів, щоб кожна сім’я могла мати портрет Кобзаря – і виконав портрет поета літографічним способом. Така листівка коштувала 20 копійок. З цього часу Ф. Красицький став «неблагонадійним» для царської, а згодом і для радянської імперії.

Фотій Красицький був визначним педагогом. Викладав художню майстерність у художньому училищі, в архітектурному інституті, у Київському художньому інституті, де займав посаду професора. Митець – автор першого українського посібника «Рисування та малювання» (1929)!

Та життя не було легким для митця. Біди почалися за радянської влади. У 1934 році був заарештований чоловік середньої дочки Фотини – поет Олекса Влизько. Ф. Красицький писав в усі інстанції, намагаючись захистити зятя, але марно. Поет помирає у в’язниці, а дочку висилають за межі України, на Урал. У 1937 році заарештовують другого зятя художника – письменника Петра Мельника, а старшу дочку Ірину під конвоєм з маленьким сином відправляють до Башкирії. Довелося пережити митцю і бомбардування Києва в 1941 році, і німецьку неволю наймолодшої доньки. Усі ці події вплинули на здоров’я митця, та до останнього він продовжував працювати.

Самобутня творчість Фотія Красицького – яскрава сторінка в історії українського мистецтва. Іменем художника названо одну з вулиць Києва.

Джерела:

1. https://uamodna.com/articles/naschadok-tarasa-shevchenka/ – Нащадок Тараса Шевченка
2. https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/fotiy-krasitskiy/ – Українські художники. Фотій Красицький
3. https://uartlib.org/fotiy-krasitskiy-nashhadok-tarasa-shevchenka/ – Фотій Красицький – нащадок Тараса Шевченка