Фред Астер

Фред Астер – американський актор, танцівник, хореограф, співак. Один із основоположників музично-танцювального жанру в кінематографі. Його кар’єра в кіно та на телебаченні тривала загалом 76 років. Він знявся у більш ніж 10 мюзиклах на Бродвеї та Вест-Енді, зняв 31 музичний фільм, чотири телевізійні спецвипуски.

 Виконав ролі в музичних фільмах («Танцююча леді», «Ритм свінгу», «Потанцюймо», «Великодній хід» (1948), «Смішне обличчя» (1957), у театрі («На останньому березі»), в драматичних фільмах, («На березі», 1959.) Знявся в 10 фільмах зі своєю найпопулярнішою партнеркою в танцях, Джинджер Роджерс. У списку 100 найкращих акторів усіх часів, складеному Американським інститутом кіномистецтва, Астер зайняв п’яте місце.

Народився в родині емігрантів з Австрії. Почав танцювати з 6 років разом із старшою сестрою Адель. Згодом вони виступали разом у кабаре, мюзик-холі, в оперетах і мюзиклах на Бродвеї та в Лондоні («На вершині», 1917; «Леді, будьте хорошою», 1924 та ін.).

1933–1939 рр. знявся у низці фільмів («Політ у Ріо», 1933; «Весела розлучена», 1934; «Роберта», 1935; «Безтурботний», 1938 та ін.), де танцював у дуеті разом із Дж. Роджерс (вони стали найпопулярнішим танцювальним дуетом на кіноекрані). У цих фільмах Астер виступав не лише танцівником, а й хореографом. Його танцювальні імпровізації продовжували сюжет фільму, були втіленням вишуканості, елегантності, вирізнялися відчуттям стилю. Він майстерно будував танцювальні сцени, відчуваючи специфіку кінематографу.

Фред Астер поєднував різні форми танцю – степ, джазовий, бальний, елементи класичного балету. Швидкість і точність його чечітки викликала захоплення афро-американських фахівців із цієї техніки.

У 1949 р. дует Астера і Роджерс востаннє грав разом у фільмі «Родина Берклі з Бродвею». Він грав і танцював також разом з іншими акторками: Е. Пауелл («Бродвейська мелодія», 1940; «Королівське весілля», 1951), Р. Гейворд («Ти ніколи не будеш багатою», 1941), С. Ландфілд («О ти, моя чарівна!», 1942), С. Чарріс («Фургон з оркестром», 1953), Л. Курон («Довгоногий татко», 1955) та ін.

Астер вважався також талановитим співаком, виконував пісні у кінофільмах. Завдяки його манері виконання багато пісень стали шлягерами. У 1960-1970 рр. зіграв кілька драматичних ролей у фільмах: «На останньому березі» (1959), «Задоволення від його присутності»(1961); «Хазяйка з поганою репутацією» (1962), «Пекло у піднебессі», «Бузкове таксі» (обидва -1977).

Написав мемуари «Кроки у часі» (1949).

Нагороджений почесною премією «Оскар» за творчу діяльність і внесок у розвиток музичної комедії (1950).

Серед інших нагород – «Золотий глобус» (1951, 1961, 1975), премія «Еммі» (1959,1961, 1978).

Удостоєний Зірки на Голлівудській алеї слави (1960).

Джерела:

1. Фред Астер
2. Фред Астер
3. Фред Астер

Майкл Флетлі

Майкл Флетлі – ірландсько-американський танцюрист, хореограф, музикант та продюсер, відомий постановкою танцювальних шоу Lord of the Dance та Feet of Flames. Двічі ставав рекордсменом Книги Гіннесса як найшвидший танцюрист чечітки в світі (у 1989 році – 28 ударів на секунду, у 1998 році 35 ударів на секунду).

Майкл Флетлі вперше вийшов на світову сцену, коли гастролював з The Chieftains. У 1994 році він назавжди змінив обличчя ірландського танцю своїм захоплюючим творінням Riverdance. Він продовжив створення Lord of the Dance, який дебютував у театрі «Пойнт» у Дубліні в 1996 році.

Його ім’я та бренд Lord of the Dance («Володар танцю») стали синонімом вражаючого артистизму та масштабних постановок, які заворожували публіку по всьому світу.

Майкл змінив форму традиційних ірландських танців, включивши рух верхньої частини тіла та створивши різкі ритм-моделі, що відрізнялись від традиційних. Він створив, поставив та продюсував кілька успішних шоу, включаючи Lord of the Dance, Feet of Flames та Celtic Tiger («Кельтський тигр»).

Його шоу Lord of the Dance побило рекорди прокатів у всьому світі. У 1998 році Lord of the Dance встановив рекордну серію з 21 послідовного шоу на легендарній лондонській «Арені Уемблі». Це рекорд, який зберігається донині. Продажі відео у всьому світі перевищили 12 мільйонів примірників.

Feet of Flamesу – це перше шоу, яке було здійснено на історичному лондонському “Route of Kings” у Гайд парку. Celtic Tiger дебютував у 2005 році і розпочав нову еру танцю. У шоу постала історія Ірландії та давні ірландські легенди, від глибокої давнини до наших днів. Майкл Флетлі також майстер-флейтист, його альбом On a Different Note поєднує традиційну музику з сучасною.

Майкл Флетлі отримав незліченну кількість нагород за свій внесок у індустрію розваг, популяризацію та збагачення Ірландії, ірландського танцю та музики. У 2010 році він повторив свою роль у Lord of the Dance, яка вперше була знята в новаторському 3D. Шоу знімали протягом 3 днів на аренах O2 у Дубліні, Лондоні та Берліні. У 2014 році відбулася прем’єра Майкла Флетлі Lord of the Dance: Dangerous Games у знаменитому театрі “Палладіум” на лондонському Вест-Енді, а в 2015 році у театрі “Домініон” він з’явився на сцені “Вест-Енд”, перш ніж знову відвідати “Арену Уемблі” для свого фінального виступу у Великобританії.

11 грудня Майкл відбулося відкриття його портрета, який прикрашав знамениті стіни театрального округу “Sardi’s”. Майкл розпочав свій останній тур 19 лютого 2016 року і востаннє виступав на сцені в Колізеї Цезаря у Лас -Вегасі, штат Невада, 17 березня 2016 року, але продовжує бути творцем, продюсером та хореографом шоу.

Джерела:

1. Майкл Флетлі
2. Майкл Флетлі

Хоакін Кортес

 Хоакін Кортес – відомий іспанський танцюрист фламенко, хореограф та актор.

Він почав танцювати, коли йому було дванадцять років, під впливом свого дядька Крістобаля Рейєса. Через три роки він уже був частиною Національного балету Іспанії, подорожуючи по всьому світу.

Кортес працював з такими майстрами як Майя Плісецька, Сільві Гіллем та Пітер Шауффус. У 1992 році Хоакін Кортес заснував власну компанію «Балет фламенко Хоакіна Кортеса», перше шоу якої «Cibayí» виступало в Японії, Франції, Італії, Венесуелі та США.

У 1995 році Кортес поставив своє друге шоу — Pasión Gitana («Циганська пристрасть»), його побачили понад мільйон глядачів по всьому світу. В тому ж році він дебютував у кіно, знявшись у фільмі «Квітка моєї таємниці» режисера Педро Альмодовара.

Потім він повторив цей досвід, працюючи під керівництвом Карлоса Саури у “Фламенко”, де він танцює фарруку. У 1999 році він виступив на церемонії відкриття чемпіонату світу з легкої атлетики в Севільї. У 2000 році відбувся прем’єрний показ фільму Мануеля Паласіоса “Гітано”, в якому він знімається разом із моделлю Летицією Каста.

У 2001 році він також виступив в якості гостя на концерті Дженніфер Лопес у Пуерто -Ріко.

Хоакін Кортес виступив як постановник ряду танцювальних шоу:

• Cibayí (1992)
• Pasión Gitana / Gipsy Passion (1995)
• Soul (1999)
• Live (2001)
• Amor y Odio (2004)
• Mi Soledad (2005)
• Calé (2009)
• Unleashed (2009)
• Gitano (2014)
• Esencia (2017)

Джерела:

1. Хоакін Кортес
2. Хоакін Кортес
3. Хоакін Кортес

Вейн МакГрегор

Вейн МакГрегор – британський хореограф і режисер, який отримав безліч нагород, відомий у всьому світі завдяки інноваційним технологіям, які радикально змінили танець в сучасному світі. Він є художнім керівником студії Вейна МакГрегора і резидентом Королівського балету Великобританії.

«Вейн МакГрегор перетворює історію свого життя на танець. У заворожливому, неповторному шоу, що ґрунтується на генетичному коді автора», —The Guardian

«Невтомний експериментатор, який постійно розширює межі своєї аудиторії, творчості й самого себе” — New York Times

МакГрегор народився у Стокпорті, Англія, у 1970 році. Вивчав танцювальне мистецтво в Університетському коледжі Бреттон-хол і школі Хосе Лімона в Нью-Йорку. У 1992 році МакГрегор заснував Random Dance, зараз студія Wayne McGregor. Його ансамбль висококваліфікованих танцюристів, був оригінальним інструментом, за допомогою якого МакГрегор розвивав свій характерний візуальний стиль, унікальну різноманітну лексику, обумовлену особливостями будови його тіла – витягнутого, тонкого і гнучкого – і його здатністю фіксувати рух на межі гостроти і швидкості. МакГрегор реалізував понад тридцять робіт у своїй студії, і сьогодні вона продовжує бути його лабораторією для нових амбітних та експериментальних хореографічних творів.

Студія Вейна МакГрегора – це творчий центр, який включає гастрольну трупу Вейна МакГрегора, а також всі його творчі роботи в області танцю, кіно, театру, опери, моди, технологій, телебачення, візуального мистецтва, наукових досліджень і освітніх програм. У березні 2017 року студія Вейна МакГрегора розташувалась на Here East в Олімпійському парку імені королеви Єлизавети.

У 2006 році Вейн МакГрегор став штатним хореографом Королівського балету Великобританії. Вперше в історії трупи цю посаду зайняв хореограф, що працює в області сучасного танцю. Він написав понад 20 творів для “Королівського балету”, включаючи балети Qualia (2003) і Engram (2005), за якими послідував неймовірно успішний спектакль Chroma (2006). У 2007 році з’явився балет «Німб», а в 2008 році МакГрегор став куратором нового фестивалю театру Ковент-Гарден Deloitte Ignite, на якому представив свій новий балет «Інфра».

У 2012 році хореограф виступив на конференції TED Global і став учасником програми Бі-бі-сі Hardtalk. 2017 року в доробку танцюриста з’явився балетний спектакль «Автобіографія» — абстрактний роздум про життя і творчість поза часом. У центрі уваги хореографа — тіло, що виступає архівом, створеним з хореографічних портретів, міцно пов’язаних разом науковою розшифровкою власного геному автора-постановника. Балет «Автобіографія» постійно оновлюється; порядок танцювальних номерів алгоритмічно зібраний з 23 хореографічних епізодів, що розкриваються унікально на кожному спектаклі.

МакГрегор ставить хореографію для провідних балетних труп світу включаючи Паризький оперний балет, Американський театр балету, Bayerisches Staatsballett Мюнхен, Нью-Йоркський балет, Великий балет, NDT1, Австралійський балет, Балет Сан-Франциско та Королівський датський балет. Експериментує зі сплетінням жанрів та дослідженням нових територій – від постановок для драматичного театру (Donmar Warehouse, Old Vic, National Theatre, Royal Court), опери (Англійська національна опера, Ла Скала, Королівський оперний театр) і кіно («Гаррі Поттер і Кубок Вогню», «Фантастичні звірі і де їх шукати», «Тарзан. Легенда») до відеокліпів (Radiohead, Thom Yorke, The Chemical Brothers), показів мод (Гарета П’ю на Лондонському тижні моди 2015 та 2017 років, “MOVEment” для журналу “AnOther”) та телебачення (відкриття церемонії вручення музичної премії Brit Awards 2016, виступ Паломи Фейт у рамках Brit Awards 2015).

Вейн МакГрегор – професор хореографії в Консерваторії музики і танцю Трініті Лабан, має почесні звання доктора наук Плімутського університету, Університету Лідса, Університету Честера, а також є членом клубу культурологів у Королівському коледжі Лондона. У 2017 році він був нагороджений почесною стипендією Британської наукової асоціації. Він є віце-президентом Раундхауса, опікуном Aerowaves, покровителем The Place та стипендії для подорожей Лізи Улман. МакГрегор очолив список танців на святкуванні найвпливовіших людей Лондона The Progress 1000 у 2018 році. Він став послом Фонду мистецтв у 2019 році, а з 2021 року директор танцю на Венеціанській бієнале до 2024 року.

Робота МакГрегора принесла йому безліч нагород, включаючи чотири премії  Critics’ Circle, дві премії журналу Time Out за видатні досягнення в галузі танцю, дві премії South Bank Show Awards, дві премії «Олів’є», премію «Benois de la Danse» та дві нагороди «Золота маска». У 2011 році МакГрегор став кавалером ордену Британської імперії за заслуги в галузі танцю, а в 2021 році був відзначений Lifetime Achievement Award.

Джерела:

1. Вейн МакГрегор 
2. Хореограф Royal Ballet Вейн МакГрегор представить в Україні сенсаційний балет на межі технологій і науки

Саша Вальц

Саша Вальц – німецька хореограф, танцівниця, режисер та керівник танцювального гурту Саша Вальц та Гості (Sasha Waltz and Guests).

Після її навчання в Школі розвитку нового танцю в Амстердамі вона приєдналася до постмодерністської танцювальної сцени Нью-Йорка. У 1986 та 1987 роках вона танцювала з нью-йоркськими групами Pooh Kaye, Йошико Чуми та Лізи Краус. Після повернення до Європи у 1988 році вона розпочала співпрацювати з хореографами, художниками та музикантами, такими як Трістан Хонсінґер, Франс Поелстра, Марк Томпкінз, Девід Замбрано та Воре. У 1992 році вона приїхала до Берліна за грантом Кюнстлерхаус Бетанієн, де вперше створила серію з п’яти інтердисциплінарних «Діалогів» з танцівниками та музикантами. Для своїх танцювальних проектів, сольних та виступів дуетом, вони використовували різні творчі майданчики у Берліні.

Разом з Йозефом Зандіґом вона заснувала в 1993 році танцювальну компанію Sasha Waltz & Guests, а в 1996 році – «Софійські зали» (Sophiensaele) як відкритий майданчик для промоції молодих артистів та художників, який з часом став місцем проведення багатьох сучасних фестивалів. У 2000-2004 роках вона була одним із директорів Schaubühne на Lehniner Platz. У сезоні 2019/20 Саша Вальц разом з Йоганнесом Охманом була директором Берлінського державного балету.

Протягом свого першого десятиліття в Берліні вона створила всесвітньо відомі та впливові танцювальні твори, такі як трилогії «Путівник» та «Керпер», а також захоплюючу танцювальну інсталяцію «Навиворіт». У наступні роки вона застосувала мову та стратегію сучасного танцю, щоб оживити ї дослідити історичні та нові опери та балети. З «Дідоною та Енеєм» (2005), «Медеєю» (2007) та «Мацуказе» (2011) вона реалізувала три твори про жінок і водночас встановила жанр хореографічної опери. У 2007 році вона поставила «Ромео і Джульєтта», інтерпретуючи драматичну симфонію Гектора Берліоза для Національної опери Парижа.

Одночасно Саша Вальц займається викладанням танців та просуванням їх як засобу соціального спілкування. В рамках цієї ініціативи вона заснувала берлінську «Kindertanzcompany» (дитячу танцювальну компанію) у 2007 році, а на запрошення Берлінського філармонічного оркестру розробила хореографію з більш ніж 100 учнями, щоб танцювати «Кармен-сюїту» Щедріна.

У своїй нинішній хореографічній роботі Вальц зосереджується на інтенсифікації спільних процесів, таких як синхронний розвиток хореографії та музики. Спільно з Soundwalk Collective та дизайнером костюмів Айріс ван Герпен вона створила хореографію «Kreatur» (2017), а потім твір «Exodos» (серпень 2018), обидві прем’єри відбулися в Берліні. У березні 2019 року відбулася світова прем’єра її останнього проекту «rauschen» отримав у Берліні Фольксбюне.

У 2020 році Саша Вальц відреагувала на виклики пандемії коронавірусу різними проектами в режимі онлайн та офлайн. З березня по червень 2020 року танцювальна компанія Sasha Waltz & Guests опублікувала онлайн -танцювальний щоденник, у якому танцюристи представляли свої інтерпретації соло з хореографій Саші Вальц. У серпні 2020 року Саша Вальц розробила проект під відкритим небом «Dialoge 2020 – Relevante Systeme». Тоді ж Вальц розробила адаптацію її хореографії “Sacre” та показала прем’єру хореографії до “Болеро” Моріса Равеля, а також соло “Георгу Фрідріху Хаасу” “Я не можу дихати”. У вересні Вальц відкрила фестиваль Romaeuropa проектом під відкритим небом «Dialoge Roma 2020 – Terra Sacra». У грудні Саша Вальс завершила 2020 рік серією імпровізацій під назвою «Dialoge 2020 – Relevante Systeme II», що транслювалася в прямому ефірі в Берліні.

У 2009 році хореограф була нагороджений французьким культурним орденом «Officier de l’Ordre des Arts et des Lettres». У 2011 році Саша Вальц була нагороджена орденом «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина». З 2013 року є членом Берлінської академії мистецтв.

Джерела:

1. Саша Вальц

Начо Дуато

Начо Дуато – відомий іспанський танцівник і хореограф, театральний художник, один з найкращих хореографів сучасної Європи.

Начо Дуато народився у Валенсії, Іспанія. У 16 років Дуато підробляв танцівником в музичних комедіях, мюзиклах і шоу, таких як «Gospel», «Волосся», «Шоу жахів Роккі хоррора». У 18 років вступив до лондонської Школи Марі Рамбер, найсильнішої в Європі в плані розуміння modern dance. Дуато протягом двох років навчався в Рамберті, а потім продовжив навчання у Моріса Бежара в Мудрі в Бельгії.

Захопившись американським модерном, Дуато відправляється в Нью-Йорк в Школу Американського театру танцю Елвіна Ейлі. Після закінчення навчання він не зміг залишитися працювати в Америці, так як у нього не було карти резидента.

Свій перший професійний контракт він підписав у Стокгольмі в 1980 році з трупою Кульберг-балет, а вже через рік хореограф Іржі Кіліан запросив його в знаменитий Нідерландський театр танцю (NDT). Свою першу нагороду як танцівник – «Золотий приз танцю» – він отримав в Амстердамському міському театрі у 1987 році. Дуже скоро Дуато почав працювати також як хореограф. Перший же хореографічний досвід обернувся тріумфом: балет «Jardí Tancat» ( «Огороджений сад») на музику композитора Марії дель Мар Бонет приніс йому великий успіх і завоював перший приз на Міжнародних хореографічних майстернях в Кельні. У 1988 році Дуато поряд з Іржі Кіліаном і Гансом ван Маненом став постійним хореографом Нідерландського театру танцю.

У 1995 році Дуато отримав титул кавалера французького Ордена мистецтв і літератури. У 1998 році уряд Іспанії нагородив його золотою медаллю за заслуги в галузі мистецтва. У квітні 2000 року Начо Дуато в Штутгарті отримав міжнародний балетний приз Benois de la Danse як кращий хореограф року за постановку балету «Багатогранність. Форми тиші і порожнечі». У 2003 році Дуато став лауреатом національної танцювальної нагороди Іспанії, в 2010 році він був удостоєний нагороди Союзу художніх критиків Чилі, а його балет «Na Floresta» ( «У лісі») був номінований на премію «Золота маска».

У 1990 році Начо Дуато на запрошення Національного інституту сценічних мистецтв і музики Міністерства культури Іспанії очолив Національний театр танцю Іспанії (Compañía Nacional de Danza). У липні 2010 року він залишив свій пост і оголосив про своє рішення з 1 січня 2011 року очолити балетну трупу Михайлівського театру.

У 2011-2014 роках Дуато займав пост художнього керівника балетної трупи Михайлівського театру. За ці роки репертуар театру поповнився одноактними балетами Начо Дуато Nunc Dimittis, «В лісі», «Без слів», «Дуенде», «Прелюдія», «Біла тьма», «Невидиме», а також багатоактними балетами «Спляча красуня», «Ромео і Джульєтта», «Лускунчик ». У 2014 – 2018 роках Начо Дуато очолював трупу Берлінського балету і був постійним запрошеним хореографом Михайлівського театру. З 2019 року Начо Дуато обіймає посаду художнього керівника балету Михайлівського театру.

Його хореографічні твори увійшли до репертуару Паризької опери, Кульберзького балету, Канадського балету Les Grands, Німецького оперного балету, Австралійського балету, Штутгартського балету, Балету Гульбенкяна, Балету Сан-Франциско, Бостонського балету, Балету Готембурга, Королівського шведського балету, Національного балету Португалії, Американського театру балету тощо.

Стиль Дуато – рідкісна суміш босоногої неокласики та вільної суми канонів сучасного танцю. Балети іспанського хореографа ніжні, чутливі, поетичні. Його спектаклі видають походження хореографа: у них пломеніє пристрасна і похмура напруженість іспанського бароко. 

Джерела:

1. Начо Дуато
2. Начо Дуато

Дуайт Роден

Дуайт Роден – американський хореограф, співзасновник і художній керівник всесвітньо відомого Complexions Contemporary Ballet. Він почав танцювати у 17 років, навчаючись акторській майстерності.

The New York Times визнали його одним з найбільш затребуваних хореографів сучасності, а Los Angeles Times – одним з найкращих хореографів сьогодення. Його хореографія та авторський стиль вплинули на розвиток сучасного танцю в цілому.

Ставши в 1994 році одним із засновників Complexions, Роден поставив понад 80 балетів для цієї трупи, для Американського танцювального театру Елвіна Ейлі, Балету Арізони, Балетної трупи Aspen Santa Fe, Танцювального театру Гарлема, Балету Колорадо, Трупи сучасного танцю Дейтона, New York City Ballet / Diamond Project, Танцювального театру Північної Кароліни, Балету Пеннсильванії, Маріїнського театру, Піттсбурзького Балетного театру та інших.

Він ставив номери для телебачення, кіно, драматичного театру і різних шоу, в тому числі в проектах «So You Think You Can Dance» і «Tribute to Style» каналу E! Entertainment, Amici і Zumanity для Cirque Du Soleil, а також працював постановником і актором у фільмі «Останній танець» ( «One Last Dance»).

Дуайт Роден працює у стилі модерн-танцю. У своїх постановках він осучаснює класичний балет, роблячи його близьким та зрозумілим усім глядачам: і шанувальникам традиційного балету, і прибічникам новаторства в усьому. Роден скеровує рух сучасного танцю та визначає його тенденції.

Роботи Родена наповнюють найпрестижніші театри по всьому світу, в тому числі Великий театр, Маріїнський театр, Maison De La Danse (Ліон), The Dorothy Chandler Pavilion (Лос-Анджелес), Оперний театр Каїра (Єгипет), Центр мистецтв Мельбурна (Австралія) , Оперний театр Тель-Авіва (Ізраїль), The ASB Theater (Нова Зеландія), Holland Dance Festival, Isle De Dance Festival (Париж) і багато інших. Балет Complexions і роботи Родена були представлені на п’яти континентах і в більш ніж 20 країнах.

Роден ставив номери для таких знаменитих артистів, як Прінс, Ленні Кравітц, Девідом Боуї, Келлі Кларксон, Ніна Сімоун, Марвін Гейі, U2 і Патрік Свейзі. Йому ж довірили постановку номерів для святкування сторіччя знаменитого художника Ромаріо Бердена.

Володар численних премій і нагород, в тому числі премії Нью-Йоркського фонду мистецтв, премії The Choo San Goh Award за хореографію та премії Ailey School’s Apex як визнання його величезного внеску в мистецтво танцю.

Навесні 2017 року в Україні відбулася одна з постановок Дуайта Родена The Great Gatsby з одним із найуспішніших українських танцівників Денисом Матвієнком у головній ролі.

Джерела:

1. Найзатребуваніший хореограф у світі про успіх, стереотипи та Україну
2. Дуайт Роден
3. Дуайт Роден