Жорж Брак

Жорж Брак – французький художник, графік, сценограф, скульптор і декоратор; разом із Пабло Пікассо започаткував кубізм у світовому мистецтві.

Жорж Брак народився 13 травня 1882 р. в Аржантьо, передмісті Парижа в ремісничій родині. Образотворчому мистецтву навчався у художній школі Гавра, потім – в Академії Ембера в Парижі.

Брак починав як художник-декоратор. У творчих пошуках близький до фовізму, зазнавши впливу Матісса та Дерена. Виставляв свої роботи в паризькому Салоні незалежних у 1906 році.

У 1907 році після ознайомлення з живописом Сезанна і зустрічі з Пікассо круто змінив свою художню манеру, прагнучи лаконізму живописних засобів і геометризації зображуваних об’єктів.
У 1909-12 роках співпрацюючи з Пабло Пікассо, теоретично і на практиці обґрунтував новий напрямок мистецтва – кубізм, ставши одним із його співзасновників.

У І Світову війну Брака було мобілізовано – на фронті в 1915 році зазнав тяжкого поранення, змігши повернутись до занять живописом лише в 1917 році.

З кінця 1910-х років він працював великими серіями або циклами, варіюючи той самий мотив («Натюрморти на круглому столі», 1918-1942; «Каміни», 1922-1927; «Більярди», 1944-1952). Його колорит висвітлюється, будується на тонких градаціях охристих, блакитних, сірих, оливкових, теракотових відтінків. Речі, окреслені округлими, пружно вигнутими контурами, розташовуються за паралельними тісно зближеними планами, різка тінь ділить обсяги предметів навпіл («Круглий стіл», 1922, Нью-Йорк, Музей Метрополітен; «Буфет», 1920, Базель, Галер). Плани коливаються у діапазоні малої глибини, поверхні колишуться, збуджуючи майже тактильне відчуття просторових інтервалів.

У подальшій своїй творчості Жорж Брак шукає більшої просвітленості й гармонічності зображення, деякою мірою його декоративізму. Не залишаючи жанру натюрморту, він звертається до композицій із людськими фігурами в інтер’єрі. Ці роботи пройняті прихованою символікою, що виражає узагальнені філософські сенси та тонкі душевні стани («Жінка з мандоліною», 1937, Нью-Йорк, Музей сучасного мистецтва; «Пасьянс», 1942, Лозанна, приватні збори). Створені в період окупації натюрморти, пронизані трагічним світовідчуттям, близькі за духом до класичних алегорій Vanitas (Графін і риби, 1941, Париж, Національний музей сучасного мистецтва). У серії «Біліардів» контурні лінії множаться, надаючи предметам подібність із тремтячими крилами метеликів, з вібруючою струною; статичний мотив набуває драматичної виразності сюжетної картини («Більярд», 1944, Париж, Національний музей сучасного мистецтва).

У 1934 році вийшла друком перша монографія про художника – книга Карла Ейнштейна. Брак тяжко пережив ІІ Світову війну, у 1945 році тривалий час хворів. У 1949-56 рр. Брак створив цикл з восьми великих полотен «Майстерні», що став вершиною його творчості. У 1950-х рр. виконував ряд декораторських замовлень: займався церковними вітражами, оформив розпис стелі в Етруській залі Лувра тощо. Провідною темою пізньої творчості Брака є «птах, що розправив крила у польоті». Жорж Брак створив чимало рисунків, гравюр і скульптур, але головне місце в його творчості завжди посідав живопис.

Джерела:

1. Жорж Брак
2. Жорж Брак
   

Бруно Карузо

Бруно Карузо – впливовий італійський художник, графічний дизайнер та письменник. Робота Карузо була зосереджена на моральних, політичних та етичних вадах ХХ століття. Він боровся проти впливу сицилійської мафії в італійській політиці, протестував проти війни у ​​В’єтнамі, агітував проти використання туалетів у психіатричних палатах та відстоював права сицилійських фермерів у їхній битві за володіння землею після Другої світової війни. За свою кар’єру він створив понад 25 колекцій малюнків, заснував відомі сицилійські культурні журнали, Сицилія та Циклопа, та ілюстровані твори Макіавеллі, Кафки, Леонардо Скіасії, Джованні Арпіно та Джузеппе Унгаретті серед багатьох інших.

Бруно Карузо народився в Палермо в сім’ї Джузеппе Карузо та Марії Кукко. У дитинстві він навчився малювати під керівництвом свого батька, в основному копіюючи роботи майстрів класики, таких як Леонардо да Вінчі, Пісанелло та Андреа Мантенья. Його перша колекція малюнків була завершена у 5 років (1931-32); бестіарій із зображенням «Il Cane» (1932), ретельно виготовленого малюнка собаки, текстурованого голкою.

Першими впливом Карузо були знамениті Орто Ботаніко-ді-Палермо та Собор Монреале, але коли почалася Друга італо-ефіопська війна, Громадянська війна в Іспанії та врешті Друга світова війна, він звернув увагу на зображення жаху та ізоляції війни. У 19 років він вдруге виїхав з Італії, щоб відвідати Мюнхен та Художньо-історичний музей у Відні, де на нього сильно вплинули роботи Густава Клімта та Джорджа Гроша.

Відразу після закінчення Другої світової війни Карузо записався на вивчення права в Університеті Палермо. Він заробляв на життя, написавши дисертації для студентів з обміну, і стверджував, що за час навчання в університеті він подав понад 100 успішних робіт. У 1948 році Карузо здійснив свою першу поїздку до Праги, де, зіткнувшись з нацистськими звірствами Другої світової війни, він закінчив свою першу офіційну колекцію під назвою “Deutschland über alles”, після Джорджа Гроша.

У 1948-1953 роках він відвідує найбільші художні музеї Парижа, Відня, Лондона, Праги, Берліна, знайомиться із європейськими зборами графіки. У низці ранніх малюнків 1948-1953 рр. таких, як «Дівчина на обертовому стільці» (1948), «Жінка, що кричить з вікна» (1949), видно захопленість Карузо малюнками Леонардо, Мантеньї, Пікассо, Енгра. Ці роботи були показані на перших персональних виставках у Палермо (1952) та Римі (1953).

Карузо не довелося брати участь у боях за визволення Італії, але ненависть до фашизму назавжди стає основою його політичних та творчих переконань. У 1949 р. їм було виконано серію з дванадцяти акварелей «Німеччина – понад усе». У цьому циклі розповідається про жахіття, яке приніс фашизм Німеччини та всьому людству.

Карузо співпрацював із кількома італійськими газетами – «Уніта», «Рінашита», «Віє нуове», «Січілія», – охоче відгукуючись на події політичного та культурного життя країни гострою карикатурою чи злободенним шаржем. У 60-х роках. він брав активну участь у виданні журналу “Time”. Карузо щедро наділений літературним даром. Він автор текстів та малюнків до політичних памфлетів, критичних статей про проблеми мистецтва Італії. Карузо чудово знає історію Італії, її культуру та звичаї. Його багатогранна творча індивідуальність не обмежується лише сферою образотворчого мистецтва.

У 1955-1960-х роках. Карузо здійснює подорож до країн Західної Європи, Латинської Америки та Близького Сходу. Його роздуми та почуття втілюються у графічних серіях «Залізний кулак» (1963), «Паперові тигри» (1963), «Світ землі» (1963), «Рука людини» (1964). На основі цих малюнків він створює чотири книги, жваво та дотепно написавши до них текст. Серія «Залізний кулак» складається з шістдесяти п’яти малюнків аквареллю та тушшю. У ній розповідається про долю італійського народу та народів капіталістичних країн.

Враженнями від поїздки до Сполучених Штатів Америки навіяні малюнки «Бомбовий план» та «Нью-Йорк». Джерело творів Бруно Карузо – дійсність, що оточує художника. За складом таланту йому найближче область комічного, причому у його мистецтві знаходять вираз різні грані комічного: і гумор, і сатира, і іронія. Публіцистичний характер мистецтва Бруно Карузо розкривається і в гостросюжетних мальовничих полотнах «Відпочинок фавна» (1967), «Метаморфози» (1972), «Буря» (1972), «Вільна боротьба» (1975), графічних аркушах «Останній карнавал» , “Натюрморт” (1971).

Його твори демонструвалися на виставках у багатьох містах світу: у Празі, Братиславі, Брно, Берліні, Токіо, Парижі, Лондоні. Роботи Карузо потрапили до колекцій відомих меценатів ХХ століття, включаючи Хелену Рубенштейн, Артура Джеффресса та Ірен Брін. За свою діяльність Бруно Карузо був удостоєний багатьох нагород в Італії та за кордоном. У 1993 році він був призначений «командиром» ордена «За заслуги перед Італійською Республікою», а в 2001 році він отримав золоту медаль «За заслуги перед культурою та мистецтвом» від Президента Італії. Він був членом престижної Академії Сан-Лука. Університет міста Палермо присвоїв Карузо почесний ступінь у галузі літератури та філософії у 1986 р.

Джерела:

1. Бруно Карузо = Книга рассказывает о итальянском графике Бруно Карузо, знакомит с работами художника : Альбом / Авт.-сост. Е.Д.Федотова; Худож. И.Б.Кравцов. – М. : Изобразительное искусство, 1986. – 56 с.
2. Бруно Карузо

Марк Шагал

Марк Шагал – талановитий живописець і графік, сценограф, яскравий представник художнього авангарду ХХ століття. 

Народився в містечку Ліознова тоді Вітебська губернія Російської імперії, нині – територія Білорусі. З 1900 – 1905 рр. Шагал навчався в міському училищі. У Вітебську художник познайомився зі своєю майбутньою дружиною, своєю єдиною музою – Беллою Розенфельд. У 1906 р. він вступив у вітебську Школу малювання і живопису відомого художника Ю. Пена.

У 1907 р. майбутній художник виїхав до Петербурга. Два сезони він займався у Художній школі Імператорського товариства заохочення мистецтв, очолюваної М. Реріхом. У 1910-1911 рр. Шагал навчався в художній школі Е. Званцевої. Його вчителями були Л. Бакст і М. Добужинський. У цей період художником були створені живописні полотна, що принесли йому популярність – “Похорон” і “Народження”.

У ранніх роботах Марка Шагала зображений Вітебськ з його вуличками, площами, будинками (“Мертвий”, 1908, Центр Помпіду, Париж). У пейзажах, сценах із життя були присутні риси гротеску, нагадуючи театральні мізансцени. Відомий російський юрист і громадський діяч М. Вінавер придбав твори художника і надав йому стипендію для подальшого навчання в Парижі.

У 1911 р. Шагал поїхав в Париж, де зняв майстерню в знаменитій художній колонії “La Ruche” (“Вулик”) на Монпарнас. Він швидко увійшов в коло паризького літературно-художнього авангарду: познайомився з А. Модільяні, О. Цадкіним, X. Сутін, Г. Аполлінером, М. Жакобом, Б. Сандраром та ін.

У 1911-1913 рр. його роботи експонувалися в “Осінньому салоні” і “Салоні Незалежних” в Парижі. Марк Шагал брав участь і у виставках російських художніх об’єднань (“Світ мистецтва”, 1912, Санкт-Петербург; “Хвіст пінгвіна”, 1912, Москва; “Мішень”, 1913, Москва). У травні 1914 р. в галереї “Дер штурм” в Берліні відбулася перша персональна виставка художника. Після її відкриття Шагал поїхав в Росію, в рідний Вітебськ.

Події Першої світової війни не дозволили художнику повернутися в Париж до 1922 р. Весь цей час він займався живописом, підтримував стосунки з художниками і поетами, брав участь у виставках (“Бубновий валет”, 1916, Москва; “Весняна виставка сучасного російського живопису”, 1916, Петербург; “Виставка Єврейського товариства заохочення мистецтв”, 1916, Москва). Після революції Шагала направили уповноваженим комісаром у справах мистецтв в Вітебську губернію. Повернувшись до рідного міста, в 1918-1919 рр. він організував народне Художнє училище. У 1920 р. художник разом з родиною виїхав до Москви. У Москві за рекомендацією А. Ефроса він влаштувався працювати в Єврейський камерний театр. У 1921 р. Шагал викладав живопис в єврейському сирітському будинку-колонії в Малаховці, недалеко від Москви.

Кубізм, футуризм і сама атмосфера паризького періоду, безперечно, вплинули на творчість художника. Тоді склалися основні принципи мистецтва Марка Шагала, визначилися символічні типи і персонажі.

У 1922 році разом з сім’єю Шагал поїхав спочатку в Литву (в Каунасі проходить його виставка), а потім до Німеччини. Тут він познайомився з власником картинної галереї і видавцем П. Кассирер, який вирішив видати мемуари художника, ілюстровані автором. Через затримки з перекладом на німецьку мову в 1923 р. Кассирер видав тільки ілюстрації у вигляді окремого альбому. Автобіографічна повість художника “Моє життя”, перекладена Белою Шагал на французьку мову, була видана в повному обсязі в 1931 р. паризьким видавництвом “Сток”. Восени 1923 р. на запрошення А. Воллара, мецената і видавця, сім’я художника переїхала в Париж. Шагал познайомився з багатьма поетами і художниками–авангардистами – П. Елюара, А. Мальро, М. Ернстом та ін.

З роками Шагал перейшов на монументальні види мистецтва – мозаїки, вітражі, шпалери, а також захопився скульптурою і керамікою. На замовлення уряду Ізраїлю Шагал створив мозаїки й шпалери для будівлі парламенту в Єрусалимі. Після цього успіху він отримав безліч замовлень на оформлення католицьких і лютеранських храмів, а також синагог по всій Європі й Америці та в Ізраїлі. Шагал на замовлення президента Франції Шарля де Голля розписав плафон паризької Гранд-опера, створив два панно для Метрополітен-опера в Нью-Йорку, а в Чикаго прикрасив будівлю Національного банку мозаїкою «Чотири пори року». У 1945 р. він розробив декорації і костюми для балету Стравінського «Жар -Птиця».

Більшість робіт автора виконані з видатною винахідливістю , майстерністю. Крім того Шагал ілюстрував безліч книг, включаючи «Мертві душі» Гоголя, «Fables» Лафотена , а також Біблію (1956). У 1973 році в Ніцці відкрито музей його робіт. Згодом Шагал переїхав у Сен-Поль-де-Вансе, у побудований спеціально для нього будинок, який слугував одночасно і житлом, і майстернею.

Джерела:

1. Марк Шагал. Колер у чорна-белым [Текст] : Альбом / Под ред. В.Л.Дубойски. – Минск : Юніпак, 2005. – 88 с.
2. Як розмовляти з дітьми про мистецтво [Текст] : Літературно-художнє видання / Барб-Галль, Франсуаза ; Пер. з фр. С.Рябчук. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2014. – 192 с.
3. Мандрівні зорі в Україні. Сторінки історії єврейського театру [Текст] : Науково-популярне видання / Мелешкіна, Ірина. – К. : Дух і літера, 2019. – 304 с.
4. Марк Шагал [Текст] = Альбом посвящен творчеству выдающегося художника современности Марка Шагала, его графике, живописи : Графика: Альбом / Апчинская, Наталья Вячеславовна ; Под ред. Г.П.Конечной; Худож. ред. Н.Г.Дреничева; Пер. на анг. Д. Крауфута. – М. : Советский художник, 1990. – 224 с.
5. ШАГАЛ МАРК
6. Марк Шагал