Найстаріший парк Львова

Львів славиться не лише старовинною архітектурою та затишними кав’ярнями, а й розмаїттям чудових парків – зелених клаптиків на тлі урбаністичного пейзажу. Один із найстаріших та найгарніших парків міста – Стрийський парк. Він вважався найкрасивішим парком міжвоєнної Польщі.

Облаштування парку було розпочато в 1879 році за ініціативи міського радника Станіслава Немчиновського.

Як і більшість міських парків, Стрийський парк був спроєктований видатним майстром ландшафтного дизайну Арнольдом Рьорінґом на території колишнього Стрийського кладовища. Арнольд Рьорінґ розпланував парк, використовуючи природні властивості ландшафту цієї частини міста. Було висаджено 40 тис. різноманітних дерев. У 1894 році на нижній терасі парку встановили пам‘ятник одному з керівників повстання під проводом Тадеуша Костюшка Яну Кілінському, польському повстанцю, що боровся проти російського поневолення. Після встановлення і до 1939 року парк називали ім’ям Кілінського, однак назва «Парк Кілінського» не прижилася, а назва «Стрийський парк» виявилась популярнішою та пройшла випробовування часом.

У 1894 pоці верхня тераса стала місцем проведення грандіозної, як на галицькі масштаби, Крайової виставки (загальна кількість відвідувачів досягла 1 млн. 150 тис. осіб), де кожна поважна фірма Галичини виставляла власну продукцію. Тоді на території парку було споруджено більше сотні павільйонів у різних історичних стилях (і, крім того, маленький скансен та інші об’єкти). До початку ХХІ ст. від цього комплексу збереглися лише поодинокі будівлі. 

Під час І-ої світової війни в Стрийському парку загинув австрійський летун, а в 1918 році тут були поховані українські стрільці. З 1921 року на території Галицької крайової виставки стали проводити щорічні міжнародні ярмарки – «Східні торги», участь у яких брали близько 23 країн. У 2008 році у верхній частині Стрийського парку було відкрито перший в Україні скейт-парк.

У Стрийському парку налічується понад 200 видів дерев і рослин, є оранжерея, альпінарій, платанова і липова алеї. Тут ростуть червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія, сосна Веймутова, японський бузок, маньчжурська аралія. Серед екзотів та декоративних насаджень є й реліктова рослина — гінкго дволопатеве. У палеогеновий період вона була поширена в Європі та Азії, а тепер зустрічається тільки в парках і ботанічних садах. Поруч озера з лебедями та скульптурою русалки з 1961 року тут росте верба Т.Шевченка. Гілка, з якої виросло дерево, була привезена делегацією українських письменників з казаських степів.

Нещодавно на центральній липовій алеї парку було відновлено функціонування водограю «Івасик-телесик». Він є гордістю львів’ян і візитівкою Стрийського парку. Після реконструкції фонтан озвучений і має освітлення, тепер він ще краще відтворює казкову атмосферу відомої однойменної казки. 

Джерело, над яким встановлено барельєф Котигорошка, який бореться зі змієм (виготовлений у 1950-х роках студентами Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва), є подякою Арнольду Рьорінґу, про що свідчить відповідна таблиця: «Арнольду Рьорінґу — засновнику львівських парків».

Джерела:

1. https://photo-lviv.in.ua/najharnishyj-park-evropy-abo-20-tsikavyh-faktiv-pro-stryjskyj-park/ – Найгарніший парк Європи
2. https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/park-stryiskyi/ – Стрийський парк
3. https://www.032.ua/news/2051171/10-misc-u-strijskomu-parku-aki-mae-pobaciti-kozen – 10 місць у Стрийському парку, які має побачити кожен

Високий замок – найвища точка Львова

Більш повно дізнатися про історію та культуру Львова можна, відвідавши парк «Високий замок». З цим місцем пов’язано безліч історій і легенд. Сюди приїжджають, щоб відпочити душею, надихнутися історією, насолодитися незабутніми пейзажами околиць. Замкова гора Львова є серцем унікального міста. Усе місто, немов на долоні, відкривається звідси.

У ХІХ ст. на Замковій горі було створено міський парк, який отримав назву завдяки фортеці, залишки якої збереглися на цій території. Перша фортеця тут існувала ще за часів князя Данила Галицького та його спадкоємців. Згодом Високий замок розбудували за наказом польського короля Казимира ІІІ, а гора стала називатись «Замковою». В різні часи фортеця належала монголо-татарам, полякам, литовцям, шведам, австрійцям. Вона слугувала резиденцією королівського старости, а ще використовувалася як в’язниця. Відомо, що в замку було ув’язнено лицарів Тевтонського ордену, узятих у полон під час битви під Грюнвальдом, а також у стінах фортеці тримали красуню-княжну Гальшку Острозьку, яка втекла від нелюба. Протягом ХVІІ – ХVІІІ ст. замок поступово застарівав, втрачав військове значення і руйнувався. Українцям дісталася вже гора без замку. Більшу його частину розібрали на початку 19 ст. австрійці. До нашого часу збереглися лише залишки колись могутньої фортеці.

На початку ХІХ ст. з гори, на якій стояли руїни замку, на місто в суху погоду спадали хмари куряви й піску, а в дощ стікали потоки мулу. Тому голу височину вирішили засадити деревами і створити на місці замкових укріплень парк. Парк був розпланований головним міським садівником Бауером. Дерева та кущі на схилах Замкової гори почали насаджувати 1835 року, і за кілька років основні роботи зі створення парку були завершені. Його затишні алеї приваблювали чудовими панорамами, що відкривалися на розташоване в долині місто.

Після того, як у 1851 році тут побував цісар, Замкову гору почали називати «горою Франца Йосифа». У парку облаштовано нижню та верхню тераси. На верхній терасі розташований штучний курган з оглядовим майданчиком, насипаний у 1869–1900 роках польською громадою міста на честь 300-ліття Люблінської Унії. На Високому замку встановили пам’ятний камінь, на якому було викарбовано напис: «Вільні з вільними, рівні з рівними – Польща, Литва і Русь». Таким чином Львів одержав чудовий оглядовий майданчик, краєвиди з якого не можуть залишити байдужим жодного, хто наважився сюди піднятися. А щоб дістатися сюди, потрібно подолати понад 123 метри вгору. Кожна сходинка символізує окреме місто України. Так туристи з усіх куточків нашої держави намагаються залишити згадку про себе, роблячи написи з назвою рідного міста.

У 1883 році на нижній терасі парку біля північного схилу поставили пам’ятний камінь на честь перемоги короля Яна III Собеського над татарським військом у 1675 році. Неподалік на алеї у 1948 році був встановлений ще один меморіальний знак — на честь переможного штурму замку під проводом козацького полковника Максима Кривоноса в 1648 році.

Для прикраси парку в середині XIX століття встановили штучну печеру, вхід до якої охороняють два кам’яні леви XVII століття зі старої Ратуші. Вони тримають щити з гербами львівських патриціанських родин. Колись цю печеру називали «печерою самогубців», бо тут накладали на себе руки закохані, яким життєві обставини перешкоджали поєднатися.

Окрасою парку є ясенева та каштанова алеї на нижній терасі, які зберігають таємничу середньовічну атмосферу. Каштанова алея веде до загадкового будиночка садівника, збудованого 1892 року,  порослого незвичайними екзотичними рослинами.

Джерела:

1. Николишин Ю. І. Віч-на-віч зі Львовом. – Львів: Апріорі. 2017 – 184 с.: іл., с. 10 – 13
2. . https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/park-vysokyi-zamok/ – Парк «Високий замок»
3. https://inlviv.in.ua/lviv/desyat-tsikavyh-faktiv-z-istoriyi-vysokogo-zamku – Десять цікавих фактів з історії Високого замку
4. https://velukuy.blogspot.com/2016/10/blog-post.html – Подорожі і не тільки

Корсунь-Шевченківське диво

З 1780 року місто Корсунь стало власністю князя Станіслава Понятовського– племінника останнього польського короля. Місто фактично було наново закладено в 1784 році, мало 25 мурованих будинків. Станіслав Понятовський заклав тут фабрики сукна, замші, селітри, плантації шовковиці, розводив расових коней. 1783 року архітектор Ян Генрик Мюнц почав будувати для власника земель палац та парк на березі річки Рось, але під кінець захворів, і палац добудовував польський архітектор Джон Ліндсей. 

У 1799 році Корсунський палац і парк викупив цар Павло І і подарував князю Петру Лопухіну.

Палацовий ансамбль за часів нового власника зазнав кардинальних змін. Після закінчення перебудови він набув рис російського романтизму з елементами неоготики й класицизму. У другій половині ХІХ ст. палацовий ансамбль був одним із найбагатших в Європі.  По кутах споруду було надбудовано кілеподібними кокошниками, над якими височіли башточки-бельведери. Обабіч головного входу були розташовані відкриті тераси, що виконували функції зимового саду. Сьогодні в приміщенні  будівлі на першому поверсі знаходиться музей історії Корсунь-Шевченківської битви.

Ландшафтий парк розташовується на декількох островах річки Рось і «материку». Численні алеї, доріжки відкривають відвідувачам нові краєвиди, що нагадують навіть сьогодні різні країни світу. Корсунський парк – це парк, створений самою природою. Парк сформовано шляхом використання мотивів первісного ландшафту: могутніх груп обкатаного каміння, численних річкових протоків, спокійних заводей, перекатів, гранитних скель, існуючих насаджень дерев.

У 1787 – 1789 роках на території парку з’явилися малі архітектурні форми – турецька та китайська альтанки, давньогрецький храм, тріумфальна арка, єгипетський храм та висічений в скелі грот. Після 1799 року парк набув рис романтизму: густа липова алея, малі архітектурні форми, символи, пов’язані з історією роду князів Лопухіних. Затишні куточки парку прикрашали павільйони для павичів і фазанів, скульптури. У 1960 році парк оголошений пам’яткою садово-паркового мистецтва і віднесений до Списку пам’яток національного значення.

Сьогодні в парку росте близько 300 видів рослин, близько 250 видів є лікарськими рослинами. Рідкісними є гінкго дволопатеве, катальпа, робінія клейка, сосна Веймутова, ялиця біла, туя західна, ялівець звичайний, софора японська, ялина колюча, самшит вічнозелений та буз угорський (останні два занесені до Червоної Книги України). Збереглась вікова алея ялин зі стрункими стовбурами, так звана «Князівська алея». У парку зберігся каштан, під яким любив відпочивати Т.Шевченко.

Джерела:

1. http://andy-travel.com.ua/korsun-shevchenkivskiy – Корсунь-Шевченківський
2. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/67483_korsun-shevchenkovskiy-landshaftnyy-park.htm – Корсунь-Шевченківський ландшафтний парк
3. https://travel.tochka.net/ua/11912-korsun-shevchenkovskiy-chto-smotret-v-nebolshom-gorodke-na-cherkashchine/ – Корсунь-Шевченківський: що подивитися в невеличкому місці на Черкащині

Веселі Боковеньки

На правому березі річки Боковеньки Долинського району чумаки колись зупинялися на нічний спочинок, вечеряли і весело рего­тали. З тих часів це місце й отримало назву «Веселих Боковеньок», а закладений понад 100 років тому парк став у наші часи Державним дендрологічним парком «Веселі Боковень­ки».

Парк був закладений 1893 року любителем і великим знавцем паркового діла Миколою Львовичем Давидовим. Микола Львович походив із відомої дворянської родини.

Ще будучи студентом юридичного факультету, він уважно вивчав садово-паркове мистецтво. Створити свій унікальний парк було метою його життя.  Можливо, спонукала до цього романтична натура, успадкована від славного предка поета Дениса Давидова, можливо, — нерозділена любов до доньки сусідського поміщика Ганни Бурдзункевич, доля якої склалася трагічно: вона вийшла заміж за іншого і загинула молодою. До кінця життя Микола Давидов так і не одружився. Микола Львович мандрував різними країнами (Англія, Франція, Італія, Данія), маючи на меті ознайомитися з устроєм парків та садів. Протягом багатьох років він скуповував і завозив саджанці й насіння цінних деревних та ча­гарникових порід з усього світу. У ті часи на території парку були голі, з поганим ґрунтом схили балки з невеликим ліском. Сім’я Давидова була проти захоплення й ідеї сина. Та це все не спиняло Миколу Львовича на шляху до мрії, і він оголосив конкурс на кращий проєкт парку. Його виграв український художник-пейзажист Іполит Владиславський-Падалка. На основні роботи по закладці пішли десятиліття. Щоб виплекати парк своєї мрії, М.Давидову довелося продати частину свого маєтку.

У 1916 році парк був подарований М.Давидовим Російському географічному товариству. З 1960 року  парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва. Головною композиційною віссю є річка Боковенька та балка Скотувата, на яких споруджено систему мальовничих ставків. Створено 5 основних краєвидів, кожний з яких відтворює в мініатюрі природний ландшафт певної географічної зони. Перед відвідувачами постають сувора кра­са півночі, пейзаж середньоруських рівнин з традиційною білою берізкою, український пейзаж із затишним ставком та вербами…

У лісових балках розкинувся цілий каскад мальов­ничих ставків. Є тут і озеро «Кит», назва якого пов’язана з його формою та з тим, що в той час у його головній частині бив водограй висотою 21 м. У парку вперше в Україні було майстерно викорис­тано прийом гри світла й тіні. Та сама карти­на в різний час доби виглядає по-різному.

Ботанічна колекція парку представляє флору всіх континентів земної кулі. На кож­ному кроці постають перед вами екзотичні рослини. Ось єдине на Кіровоградщині гінкго дволопатеве – реліктове дерево доісторич­ної епохи, яке з’явилося на нашій планеті 350 млн років тому, далекий родич сосни та ялини. У висоту гінкго досягає 30-40 м, а в діаметрі 4,5 м. Ось яловець ірландський, окремі гілки якого ростуть вгору. А ось виходець з Північної Америки, зараз уже 109-річний, – дуб великоплідний. Добре почуває себе тут також платан західний, завезений на Україну ще в 1809 році. Побачите ви тут і болотний кипарис, і тюльпанове дерево, зіновать австралійську, дуб північний, кедр європей­ський, софору японську, оцтове дерево…

По всьому парку встановлені різні скульптури. Їх можна побачити і на деревах, і на клумбах. Тут можна перенестися в дитинство на «галявині казок» та потрапити на «острів кохання».

1993 року парку було присвоєно ім’я Миколи Да­видова, на його честь на адміністра­тивному будинку відкрито меморіальну дошку.

Джерела:

1. http://kokm.kr.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=586:veseli-bokovenki-oaza-v-pivdennomu-stepu&catid=61&Itemid=199&lang=ua – Веселі Боковеньки – оаза в південному степу
2. https://gre4ka.info/mandry/11895-veseli-bokovenky-kirovohradska-sofiivka-foto – Веселі Боковеньки – кіровоградська Софіївка?
3. https://zn.ua/ukr/ECOLOGY/veseli_bokovenki_neproste_povernennya_do_sebe.html – «Веселі Боковеньки»: непросте повернення до себе

Зелена казка Полтави

З-поміж 10 найкрасивіших дендропарків України, які варто відвідати, чільне місце посідає Полтавський дендропарк. Цікаво, що одна з його перших назв – «Парк на Полі Полтавської битви». Адже парк справді розкинувся на історичній місцевості.

За часів Полтавської битви територія, на якій розташований сучасний дендропарк, являла собою густий незайманий ліс — Яківчанський ліс переходив у діброву на Монастирській горі. Під час німецької окупації цей ліс був знищений загарбниками з тактичних міркувань. Після цього майже голі схили балок на північних околицях Полтави поступово почала вражати ерозія. Закладення дендропарку розпочалося 1962 року, а вже з 1977 року він став пам’яткою садово-паркового мистецтва і входить до числа показових парків України.

Ініціаторами проєкту створення парку були головний архітектор міста Лев Вайнгорт та дендролог Яніна Яценко, яка віддала парку 40 років свого життя. У 1987 році відбувся Всесоюзний конкурс парків, де Полтавський міський парк посів друге місце після Ізмайлівського парку міста Москви. Парк був задуманий не тільки як парк відпочинку, передбачалося зібрати колекцію цінних деревних порід. Посадочний матеріал надали колеги з «Тростянця», «Софіївки» й «Олександрії». На сьогодні тут росте майже 240 видів та форм кущів і дерев.

На території парку – чудові ландшафти, на основі яких розбудований каскад штучних озер.  За участю полтавців були створені ділянки «Лісостеп» та «Українська діброва», «Російський ліс», «Кавказ», а на схилах західної балки був висаджений бузок. Частиною парку став старий Яківчанський ліс — єдиний живий свідок Полтавської битви. Парк багатий джерелами, по усіх балках течуть річечки. Розкішний килим різнотрав’я в поєднанні з водою, заростями очерету, деревами різної форми i кольору створюють незабутній ефект.

Біля греблі другого ставка стоїть двоповерховий дерев’яний будиночок — колишня дача першого російського нейрохірурга Миколи Скліфосовського. У його маєтку був промисловий сад, виноградник, плантація тутових дерев, пасіка, хмільник. По косогорах і ярах проводилися насадження дуба, клена, берези, сосни, ялини, акації, шовковиці. За виняткову красу цей мальовничий куточок називали «Полтавською Швейцарією».

У дендропарку є дерева, вирощені з одного живця «верби Тараса», отриманого в Київському ботанічному саду Академії наук. Перебуваючи на засланні в Мангишлацькому степу, Т.Шевченко збудував собі справжню українську хату, викопав криницю. В Оренбурзі на ринку він знайшов вербовий кілок, який привіз і посадив біля криниці у своєму дворі. «Тепер у мене є українська верба», — писав поет у листі до своїх друзів. Співробітник Київського ботанічного саду професор С.Івченко в 1964 році, побувавши в Мангишлаці, побачив вербу, яка збереглася з Тарасових часів, і привіз живці до України. З них виросли красиві дерева на батьківщині поета.

Джерела:

1. https://poltava.to/dovidka/92/ – Полтавський дендропарк
2. https://zs7.com.ua/pro-yedinij-landshaftnij-park-poltavi/ – Про єдиний ландшафтний парк Полтави
3. https://tonkosti.ru/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%8B – Дендропарк Полтави

Сторінки історії в Древлянському парку

Парк «Древлянський» – справжня перлина Коростеня, що вражає своєю красою. «Древлянський» парк входить у десятку найкращих парків України. Він розташований на обох мальовничих берегах річки Уж. На території парку знаходиться древлянське городище, яке віднесене до археологічної пам’ятки. Через зовнішню схожість парк порівнюють зі знаменитою уманською «Софіївкою», але, на відміну від неї, всі ландшафти тут мають природне походження.

Історія парку сягає давніх часів, коли Іскоростень (з 1917 року Коростень) був столицею союзу племен древлян. У 945 році під керівництвом древлянського князя Мала спалахнуло повстання проти великих поборів київського князя Ігоря. Тож древляни перебили його військо, а самого князя Ігоря прив’язали до дерев і розірвали навпіл. У 946 році княгиня Ольга помстилася за смерть чоловіка, вбила всю верхівку древлян та спалила місто. До речі, відома з підручників історія про спалення Коростеня за допомогою птахів не знаходить офіційного підтвердження в документах. Основною версією вважається, що місто було спалено під час облоги, оскільки воно було дерев’яним («Іскоростень» –  тобто, зроблений з кори). Та й експерименти, проведені в наш час, показали, що птах з прив’язаною до лапи палаючою гілкою не летить додому, а, навпаки, намагається полетіти подалі, щоб захистити гніздо. Щодо історії Коростеня також є цікавим факт, що саме в цьому місті в 1918 році під час засідання Малої Ради було прийнято закон про затвердження тризуба гербом УНР та запровадження григоріанського календаря.

У «Древлянському» парку зібрані пам’ятники найвідомішим в історії древлянам. Правий і лівий береги Ужа поєднує підвісний міст, один із найбільших у Європі. З нього відкриваються гарні краєвиди на обидва береги річки та на гранітний каньйон, що потопає в зелені. Течію річки перегороджують кам’яні валуни, які в народі називають «баранячими лобами» або «плечами Перуна». Вкриті мохом природні виступи овіяні легендами.

Крім неповторної природи на території парку є альтанки, містки, водограї, унікальний військовий музей «Скеля» та багато пам’ятників. Парк у центрі Коростеня почали активно облаштовувати в 2005 році, коли тут з’явився перший пам’ятник князю Малу, якого древляни поважали і називали «пастухом землі древлянської». Він найвищий з усіх і височіє на городищі, ніби оглядаючи місто. У 2008 році встановили пам’ятник княгині Ользі, який постав біля пам’ятки природи «Ольжині купальні». За легендою, княгиня Ольга, прийнявши християнство, розкаялася у вчиненому над древлянами, приїжджала сюди, вибачилася, омилася в річці Уж і збудувала храм. Так з’явилася церква Святої Ольги.

Далі на майданчику встановлено пам’ятник сину князя Мала – Добрині Микитичу. Жителі Коростеня вважають його своїм земляком. І дійсно, у цій місцевості проживають сім’ї з прізвищем Микитичі, які вважають себе прямими нащадками билинного богатиря.

Трохи вище від нього зустрічаємо  Малушу із сином – майбутнім хрестителем Київської Русі князем Володимиром. З історії відомо, що Ольга після спалення Коростеня забрала Малушу з собою, і та стала ключницею княгині. До речі, пам’ятник князю Володимиру є також при центральному вході до парку.

Візитною карткою Коростеня є також деруни. Деруни на Поліссі – священна страва. У кожної господині є близько десятка рецептів приготування дерунів та стільки ж секретів. На початку вересня щороку в парку проходить масштабний фестиваль дерунів, на який з’їжджаються туристи з різних куточків України. У 2008 році на 1-ому фестивалі дерунів було зафіксовано рекорд, який внесено до Книги рекордів України. Місцеві умільці приготували дерун вагою понад 100 кг і довжиною 2 м.  У «Деревлянському” парку є пам’ятник цій традиційній поліській страві. На постаменті над горщиком підноситься ароматний і смачний дерун.

Джерела:

1. https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2562456-tisacolitnij-korosten-istoria-drevlan-taemnica-skela-i-deruni.html – Коростень: історія древлян
2. http://travelforfun.org/uk/2018/park-ostrovskogo-drevlyanskij-v-korosteni/ – Парк Древлянський в Коростені
3. http://korosten-rada.gov.ua/korosten-istoriko-turistichniy-tsentr/viznachni-fakti-podiyi-mistsya/ – Коростень

Відпочинок у Радомислі

У мальовничому місті Радомишль на Житомирщині між найчистішим озером Поліського краю і річкою Мика розташувався унікальний історико-культурний комплекс. Велично підноситься на гранітній скелі оточений хвойними лісами середньовічний замок Радомисль, який не так давно було реконструйовано.

У 2007-2011 роках за відновлення історико-культурної пам’ятки взялася лікар і політик Ольга Богомолець, яка на місці давнього звалища змогла звести «Замок-музей Радомисль». Варто згадати про те, що основою для цього замку послужив старий млин, відкритий у 1902 році. При зведенні історико-культурного комплексу було встановлено, що млин знаходиться на залишках більш давньої споруди. Як з’ясувалося, це була паперова фабрика, побудована в 1612 році. Засновником цієї «папірні» був відомий релігійний і громадський діяч того часу, просвітник, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький. Монахи дуже ретельно вибирали місце для зведення фабрики. Особлива увага приділялася ландшафту, щоб у разі нападу зуміти захиститися. Таку відповідну територію знайшли в Радомишлі. Це була скеля, з усіх боків оточена водою. За кілька десятків років нікому не вдавалося захопити паперову фабрику, та через роки це зробили свої ж, під проводом Богдана Хмельницького.  Фабрика була зруйнована і простояла пусткою протягом кількох століть. На початку 20 ст. споруда змінила кваліфікацію і стала млином. Останню партію борошна тут виготовили в 1989 році. А протягом наступних десятиліть колишня папірня перетворювалася на сміттєзвалище, а її прилегла територія – на занедбаний чагарник, допоки не почалася реконструкція. Тоді були відтворені інтер’єри XVII–XIX ст., а до основного об’єму споруди була добудована башта 35 м заввишки, на якій був встановлений дзвін. Замок Радомисль – прихисток для тисяч домашніх ікон. Таку неймовірну колекцію образів 17-20 ст. Ольга Богомолець збирала понад 15 років. Сьогодні це найбільший музей домашніх ікон у світі, а також найбільша колекція образів у східній Європі.

Поруч із замком розмістився чудовий ландшафтний парк, який приваблює тих, хто втомився від галасу великих міст і хоче відчути єднання з природою. За своєю красою та унікальним ландшафтом він стоїть в одному ряду з найкрасивішими та найвідомішими парками України. Ландшафтний парк складається з кількох островів, з’єднаних містками. Тут все збережено у своєму первісному вигляді, як тисячу років тому, коли деревляни облюбували це місце для своїх святилищ. Ландшафтний парк знаходиться між двома природними водоспадами. Повітря парку, оточеного хвойними лісами, має лікувальні властивості, адже насичене ефірними оліями. На невеличкому просторі розташовані дерева та скелі, річки та водоспади, протоки та озера. Як і в давнину, тут б’ють джерела, ростуть десятки видів рідкісних рослин, живуть видри, норки, бобри, лелеки, співають солов’ї. Тут можна побачити окремі рідкісні види рослин – це десятки унікальних сортів ірисів, виведених і подарованих парку українським селекціонером Ігорем Хорошем, рожеві та білі водяні лілії, англійські духмяні паркові троянди, магнолії, а також занесений до Червоної книги України водяний горіх.

Найбільший острів парку – Острів любові. Він має форму серця. За легендою, якщо на нього подивитися з вежі замку та вдарити у дзвін – збудеться будь-яке бажання, особливо, коли ти мрієш про кохання.

У багатьох куточках парку можна побачити старовинні скульптури. Серед них – янголи і святі. На острові стоїть кам’яний воїн, якому більше двох тисяч років. Якому народу він належить – невідомо, адже за багато століть через ці землі проходило багато давніх племен – кельти, скіфи, готи. У парку «Замку Радомисль» знаходиться також єдиний у світі пам’ятник на течії ріки, споруджений на честь Єлисея Плетенецького, засновника радомишльської папірні. Скульптура виконана українським скульптором Владом Волосенко і зображує монаха, що, схиливши голову, пливе в човні. Перед ним лежить розкрита книга, а в руці він тримає свічу, що горить вдень і вночі. Ріка символізує плинність часу, човен – наше життя, книга – знання, за якими ми приходимо в цей світ, свіча – служіння людям.

Має парк і власні дива. Наприклад, камінь, що плаче. Протягом року, незважаючи на погодні умови – дощ чи сніг, спеку чи лютий холод, на цій скелі волога виступає на поверхню і сльозами стікає до землі.

Джерела:

1. http://www.radozamok.com.ua/about/landshaftnij-park-divna-kazka-prirodi.html – Ландшафтний парк – дивна казка природи
2. http://andy-travel.com.ua/zamok-radomysl – Замок Радомисль
3. https://etnosvit.com/uk/castle-radomysl/ – Замок Радомисль – історія та сучасність

Зелені скульптури Клесова

У невеличкому містечку Клесів у Рівненський області є райський куточок Полісся – Клесівський дендропарк – надзвичайно позитивне місце, яке приємно зачаровує кожного відвідувача.  Дендропарк молодий (1997рік заснування), невеликий, але надзвичайно миловидний.

Тут ростуть різноманітні лісові породи, зібрані з багатьох куточків земної кулі. Наприклад, туя західна (батьківщина – Північна Америка), ялина канадська конічна, бересклет японський і туєвик японський, ялівець віргінський (США) та ін. Загалом тут налічується близько 100 екзотичних дерев та кущів. На території парку красуються рукотворні озерця, що по дну з’єднані між собою. Їх обступають білокорі берізки та інші насадження. На території дендропарку створений «Острів любові», декоративна гірка з оглядовим майданчиком, «Міст кохання, дружби і єднання». Є тут і каштанова алея завдовжки 200 м, яку щороку досаджують. Вона простягається вздовж ставків і кріпить береги річки Любоньки.

А ще тут можна побачити композиції з дерев’яних скульптур: русалку, Лукаша й Мавку з «Лісової пісні», павільйон «Капітанський місток», чорних лелек, поліські грибки й інше.

Клесівський парк відомий також своїми «зеленими скульптурами», створеними лише за допомогою ножиць та уяви автора. Їхньої краси неможливо передати через фото, їх треба побачити. Краса завжди чарує, окрилює душу. Вважається, що найкращий митець – сама природа, яка створює ідеальні, унікальні форми. Та вона дає і шанс людині, закоханій у неї, втручатися й змінювати первісне уявлення про красу. Кажуть, що таких людей природа наділяє магією творчої енергії, яку ті, у свою чергу, роздаровують усім. Творцем найрізноманітніших фігур у парку є Олексій Ворон – геніальний дизайнер-самоук. Сама природа навчила майстра секретам улюбленої справи. Поліщуки називають свого героя по-різному: хто «королем Поліського Версалю», хто «людиною – ножицями»,  хто поетом, хто художником, а хто ботаніком. Серед найскладніших зелених скульптур майстра – Свічка Діви Марії, Олімпійська чаша, Кубок Богдана Хмельницького.

А біля входу відвідувачів зустрічає величезний герб України з кулястих туй. Кілька років тому на цій ділянці, де нічого не росло через поганий ґрунт, насипали п’ятиметрову гірку. Олексій Федорович вирішив створити на її схилі красивого тризуба з туй. За один день він посадив 240 рослин, але вночі хтось вкрав майже 200. Грабіжників не знайшли,  тому довелося висаджувати нові.

Присісти відпочити відвідувачі парку можуть на «зелені дивани» з туї. Туя знищує всі мікроби біля себе, тому 15 хвилин на такому «дивані» замінюють добове перебування в сосновому лісі. А всього в парку –  двадцять один диван.

Зелені архітектурні форми декоративних живоплотів, різноманітних композицій живої природи забезпечують психологічну розрядку. Тож зелене царство «Версальського Полісся» – найкращі ліки природи. Коли знайомишся із цими зеленими володіннями, пригадуєш рядки Ліни Костенко: «Самі не себе дивляться ліси, розгублені од власної краси». Такими їх творять люди, тому й ліси тут пишаються власною красою.

Джерела:

1. http://vodospad.com/articles/design-articles/klesiv.html – Клесівський дендропарк
2. https://demarcos.livejournal.com/190437.html – Клесівський дендропарк
3. https://zruchno.travel/ObjectEntity/ObjectEntity?idCrm=d2e111c0-2fe2-3f07-efc9-58a4666ff44c&lang=ua – Клесівський дендропарк

Душа Карпат

В Українських Карпатах міститься Національний парк «Синевир». Унікальність природи цього дивовижного куточка полягає в її неповторності й естетичній цінності. Це буково-ялинові праліси та вікові ліси, що претендують на статус Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО, озера Синевир і Озірце, що є найвищим еталоном якості природної води в Україні. Тут мальовничі краєвиди, високогірні полонини, дзюркотливі потічки, бурхливі водоспади – усе, що, наче магнетичною силою, притягує туристів не лише з України, але й з усього світу.

Природний парк розкинувся в західній частині Ґорґан. На території Закарпаття розташовано 32 озера, але найпривабливішим і найчарівнішим вважається Синевир, яке одночасно є найбільшим і найглибшим високогірним озером України. Воно є одним із семи природних чудес України й однією з візитних карток Українських Карпат. Водойма розташована на висоті 989 м над рівнем моря. За легендою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь на місці, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито кам’яною брилою за наказом підступного графа.Насправді ж Синевирське озеро утворилося в післяльодовиковий період, близько 10 тисяч років тому внаслідок перекриття річкової долини зсувами.Рівень води в озері змінюється в залежності від сезону: знижується взимку і підвищується навесні та влітку, відтак знов спадає восени. Поетично озеро назване в народі Морським оком. З висоти пташиного льоту воно нагадує око. Посередині – острівець, як зіниця, а довге віття смерек — наче казкові вії.

Люди своєю творчою фантазією намагаються доповнити красу природи. Архітектори вдало вписують оглядові майданчики в навколишній ландшафт. А на одному з півостровків на металевій основі височіє 13 метровий монумент «Синь та Вир», вирізаний з червоного дерева скульпторами Іваном Бровді та Михайлом Саничем. Відображаючись у воді, він сприймається символічно, як чудова казка про безсмертне кохання.

У кришталево-чистих водах озера розвелося багато форелі, і вона так нахабно себе поводить, що буде буквально хапати хлібні крихти з ваших рук. Озеро є популярним місцем не тільки для любительських відео, а й для повноцінних фільмів. Воно настільки вабить усіх своєю містичністю, що про нього зняли однойменний фільм жахів, який вийшов у прокат у 2013 році. Також Синевир згадувався у таких кінострічках, як «Трагедія Карпатської України», «Червона рута», «Урсус». А у 2018 році тут знімали українсько-французький фільм «Останній крок» з Жаном Рено в головній ролі.

Інше невелике озеро — Озірце (Дике озеро), усередині якого є унікальний острівець, що фактично перебуває на плаву і ніколи не тоне. На ньому ростуть невеличкі смерічки та різноманітні трави. Серед особливо цінного біологічного різноманіття в парку виявлено близько 100 видів рослин і тварин Червоної книги України. Територія парку є фрагментом міграційних коридорів та осередком проживання великих карпатських хижаків, таких як бурий ведмідь, вовк, рись. Якщо поталанить, тут можна зустріти гірську козулю, оленя, борсука, горностая та інших тварин.

У грудні 2011 року на території парку відкрили Реабілітаційний центр бурих ведмедів. Тут проходять реабілітацію особини бурого ведмедя, які зазнали травм внаслідок жорстокого поводження чи утримання в неналежних умовах. Це єдиний центр реабілітації такого типу в Європі.

Джерела:

1. http://snpa.in.ua/natsionalnyy-pryrodnyy-park-synevyr/ – Національний природний парк «Синевир»
2. https://7chudes.in.ua/nominaciyi/ozero-synevyr/ – Озеро Синевир
3. https://www.karpaty.info/ua/uk/zk/mg/synevyr/sights/park/ – Національний природний парк «Синевир»

Австро-угорська казка серед Карпат

Справжня австро-угорська казка серед мальовничих Карпат, де відчувається дух аристократизму, вишуканості і європейський шарм – все це про парк Шенборна, який розташувався в урочищі Воєводино села Тур’я Пасіка.

Один із найкрасивіших парків Закарпаття був відкритий у 2013 році. Це копія знаменитого австрійського парку XVII століття.

У ті далекі часи закарпатськими землями правили представники старовинного аристократичного німецько-австрійського роду Шенборнів. Вони любили розкіш, імперський шик, цінували красу, мали вишуканий смак. Представник п’ятого покоління роду Шенборнів – граф Ервін Фрідріх Бухейм-Шенборн захоплювався астрономією, календарями й гороскопами, що не дивно, адже на той час це було захопленням багатьох статусних осіб Європи. Саме за астрономічним принципом був створений його замок в урочищі Берегвар і навколишній парк.

Роботи зі створення нового сучасного парку розпочалися з ініціативи місцевого мецената Сергія Мошака, який поставив собі за мету відродити сторінку прекрасної історії. Парк облаштовували три роки, і відкриття було присвячене 285-й річниці передачі імператором Австро-Угорської Імперії закарпатських земель у дар роду Шенборнів. У процесі створення парку брали участь скульптори, митці та реставратори.

Побудований за астрономічним принципом парк Шенборна переносить своїх відвідувачів у романтику середньовіччя. Саме тому цю казкову локацію включили до списку 5 парків, у яких варто обов’язково побувати. Тут є чимало цікавинок. Головний вхід являє собою в’їзну браму, на двох баштах якої майорять державні герби й прапори Австрії та Угорщини, а також своєрідні макети охоронців – солдатів інсбрукського піхотного полку та дебреценського гусарського полку. На території парку є лави, на яких встановлені герби держав, у складі яких перебувало нинішнє Закарпаття.

Астрономічний принцип відтворений майже у всіх деталях парку. Справжньою окрасою парку Шенборна у Воєводино є мальовниче озеро Тур, посеред якого розмістився невеликий острівець. Його форма – це точна копія контурів Австро-Угорської імперії за часів Габсбургів, і викладені ці межі 365 кам’яними брилами, символізуючи 365 днів року. Ще 1 камінь  доправляють на острів у високосний рік. Увечері навколо озера запалюються 24 ліхтарі – стільки ж, скільки годин у добі. Неподалік від озера знаходиться кельтський сад і календар друїдів. Тут ростуть 12 дерев, відповідні датам народження людей. Кажуть, що варто тільки доторкнутися до свого дерева – і відразу ж відчуєте енергію природи. А нещодавно тут оселився кельтський друїд– міні-скульптурка відомого закарпатського скульптора Михайла Колодка, чиї мініатюрки стали своєрідним брендом Ужгорода. На території є 12 місточків, що символізують 12 знаків зодіаку.

Одне з найкрасивіших місць парку – міст Чотирьох Євангелістів, збудований у бароковому стилі. Міст прикрашають скульптури чотирьох євангелістів: Луки, Іоанна, Марка та Матвія. Техніка виконання скульптур дещо нагадує роботи на Карловому мості в Празі.

У парку Шенборна діє старовинний водяний млин, у приміщенні якого відвідувачі можуть скуштувати традиційні шутемені та ординарні вина, виготовлені з австрійських сортів винограду.

У парку Шенборна можна повернутися в часи графів і прекрасних дам, покататися на конях і скуштувати дивовижну форель по-закарпатськи.

Джерела:

1. https://www.discoverukraine.com.ua/park-shenborna/ – Парк Шенборна
2. https://prokarpaty-tour.info/uk/park-shenborna-v-voievodyno/ – Аристократичний парк Шенборна. Воєводино
3. https://www.ukraine-is.com/uk/nejmovirnij-park-shenborna-v-karpatax-foto-ta-video/ – Неймовірний парк Шенборна в Карпатах