«Я прийшов у цей світ, щоб співати…»

25 вересня виповнюється 90 років від дня народження всесвітньо відомого українського співака Анатолія Солов’яненка!

Артиста називали українським соловейком і одним з найкращих тенорів у світі. Він виступав на сценах «Метрополітен-опера» та «Ла Скала». Йому пропонували залишитися в Італії і росії, але серце українського співака назавжди було віддане рідній землі. 30 років він прослужив у Національному театрі опери і балету.

Анатолій Борисович Солов’яненко народився 1932 року в Донецьку в шахтарській сім’ї. Змалку захоплювався музикою і виступав в аматорських виставах українських опер. Після закінчення школи вступив до Донецького політехнічного інституту, закінчив аспірантуру й працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Та всі ці роки продовжував удосконалювати свою вокальну майстерність, беручи уроки у видатного тенора Олександра Коробейченка і виступаючи в концертах художньої самодіяльності. Київську консерваторію співак закінчить у 1978 році, вже будучи народним артистом СРСР. Перемога в конкурсі молодих вокалістів у 1962 році дала право Анатолію стажуватися в міланському театрі «Ла Скала», де співак став лауреатом конкурсу «Неаполь проти всіх». З 1965 року Анатолій Солов’яненко став солістом Київської опери.

У репертуарі видатного виконавця – 17 оперних партій, багато арій, романсів, народних пісень. Анатолій Борисович співав у найкращих театрах світу. Йому аплодували в міланському «Ла Скала» та в нью-йоркському «Метрополітен-опера». Тріумфальні виступи були і в Болгарії, Румунії, НДР, Японії, Австралії, Канаді та багатьох інших країнах. Співак вільно володів італійською мовою. Пласідо Домінго і Лучано Паваротті вважали, що майстерність українського співака не поступалася їхній власній.

Анатолій Борисович був одним із небагатьох українських співаків, таких як Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу. І де б український виконавець не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, –  казав митець, – я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання…»

Видатний українець був високоморальний і чесний і досягнув найвищих світових вершин завдяки своєму таланту й праці. Він ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. Заради української сцени пожертвував спокусливими пропозиціями з «великого театру» (москва), не емігрував за кордон, хоча йому й обіцяли фантастичні гонорари.

У 2008 році Анатолію Солов’яненку посмертно присвоєно звання «Герой України». На честь українського співака названо малу планету. У 1999 році ім’я артиста було присвоєно Донецькому державному академічному театру опери та балету.

Пишаємося великим українцем, творчість якого належить до золотої мистецької спадщини нашого народу! Наша нація творча, сильна й непереможна!

Джерела:

1. Терещенко, А. К. Анатолій Солов’яненко. Творчий шлях. – К.: Либідь, 2009. – 352 с.: іл.
2. https://gazeta.ua/articles/necrology/_skromnogo-ukrayinskogo-spivaka-viznali-odnim-iz-najkraschih-tenoriv-svitu/785471 – Один з найкращих тенорів світу
3. https://www.pisni.org.ua/persons/14.html – Анатолій Солов’яненко

Неперевершена й неповторна

23 вересня виповнюється 150 років від дня народження відомої української співачки Соломії Крушельницької!

Ще за життя вона визнавана найвидатнішою співачкою світу і входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Співати з українкою на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін… А італійський композитор Джакомо Пуччіні після приголомшливого виступу Соломії в його опері подарував їй свій портрет із написом «найпрекраснішій і найчарівнішій «Баттерфляй».

Соломія прославила Україну та нашу пісню на весь світ, адже завжди в її репертуарі, де б вона не виступала, були українські пісні.

Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 1872 року в селі Білявинці на Галичині в сім’ї греко-католицького священника. Уже з юних років дівчина вирізнялася сильним чистим голосом з-поміж дівчат, що співали в садку чи на майдані. У 1891 році Соломія вступила до Львівської консерваторії. Ще під час навчання отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте вона прагнула української опери. Восени 1893 року співачка їде до Мілану, аби продовжити музичну освіту. Своїм голосом і артистизмом Соломія відразу ж звернула на себе увагу педагогів і заслужила звання «найталановитішої та найбільш вихованої» з-поміж усіх учениць міланської школи бельканто.

Через рік молода вокалістка вже виконувала провідні партії в оперних театрах Італії, де швидко завоювала любов і вдячність публіки. А згодом на неї чекали тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Іспанії, Франції, Португалії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі – в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших. Видатна українська співачка завжди включала у свої програми українські народні пісні, які безмірно любила, а також твори українських композиторів: М. Лисенка, С. Людкевича, А. Вахнянина, Д. Січинського.

1910 року Соломія Крушельницька одружилася з відомим італійським адвокатом, мером міста В’яреджо Чезаре Річчоні – тонким знавцем музики, ерудованим аристократом. Подружжя оселилися у В’яреджо, в італійській Тоскані, де співачка купила віллу, яку назвала «Саломеа». Триповерхова вілла з видом на Тірренське море і розкішним садом давала Соломії відчуття спокою і щастя. Тут оперна діва влаштовувала музичні вечори, співала українських пісень і навіть власноруч готувала українські страви.

Соломія продовжувала гастролювати, виконуючи свої пісні вісьмома мовами. Протягом 1894 –1923 років майже щороку виступала з концертами в Україні: у Львові, Тернополі, Стрию, Збаражі, Чернівцях та інших містах Галичини. У 1928 році Соломія на запрошення «Союзу українок» Америки прибула до Нью-Йорка. Вона стала першою українською оперною співачкою, яка відвідала з гастрольним туром США та Канаду. 4 лютого в концертному залі «Мекка Темпл» відбувся її перший виступ. Соломія співала шедеври світової музики і українські пісні. Вечір завершився співом пісні «Многая літа» та «Ще не вмерла Україна».

Після смерті чоловіка в 1939 році Соломія Крушельницька відвідала рідну Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися до Італії. До Західної України прийшли «совєти», і велика артистка, яку знав весь світ, стала «заручницею» нової влади. Радянська влада націоналізувала будинок співачки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. Розкішну італійську віллу їй також прийшлося передати державі. Аби отримати радянське громадянство. У післявоєнний період співачка викладала у Львівській державній консерваторії. Востаннє співала у Львівській філармонії в 77-річному віці. Мало хто знав, що на той час Соломія мала вже важку хворобу.

Пам’ятаємо й пишаємося великою українкою!

Сьогодні ім’я української співачки мають Тернопільське музичне училище (де виходить газета «Соломія») і Львівський оперний театр. У Львові в мирний для України час проводилися Міжнародний конкурс оперних виконавців і Всеукраїнський конкурс вокальних і аматорських колективів імені Соломії Крушельницької.  

Джерела:

1. Топська Н. Неперевершена. Соломія Крушельницька. – К.: ТОВ “КТБ “Альфа”, 2020. – 64 с.
2. Оперний світ Соломії Крушельницької . – Львів: Апріорі, 2018. – 184 с.
3. https://etnosvit.com/uk/solomiya-krushelnicka/ – Соломія Крушельницька
4. https://www.radiosvoboda.org/a/desyat-faktiv-pro-solomiyu-krushelnytsku/31474241.html – Співачка, якій аплодував світ

“У музиці – і лагідність, і пристрасть”

Євген Станкович народився у місті Свалява 19 вересня 1942 року, в сім’ї вчителів. Український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР , Герой України, Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, голова Національної спілки композиторів України. Його постать є однією з центральних у сучасному музичному житті України.

З перших композицій  Євген Станкович проголосив себе композитором драматичного спрямування. Його емоційно-заряджені твори відображають виклик і проголошують оптимізм. Композитор використовує музику як засіб для вираження власних філософських та драматичних думок. Кожен новий твір Майстра стає справжньою подією в культурному житті нашої держави. Його творчий доробок представлений усіма музичними жанрами: фольк-опера «Коли цвіте папороть», опера «Rustici», 6 балетів («Княгиня Ольга», «Прометей», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Вікінги», «Володар Борисфену»), 6 великих симфоній (Симфонія № 3 «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини відзначена Національною премію України імені Тараса Шевченка), 10 камерних симфоній, велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен («До Тебе, Господи взиваю»), а також окрема сфера камерних творів, музика до 6 драматичних вистав і більш ніж до 100 художніх та документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» тощо. У композиторському доробку Є. Станковича – твори, присвячені трагічним сторінкам історії України: «Панахида за померлими з голоду» («Жертвам голодомору»), «Каддиш-Реквієм» («Бабин Яр»), «Поема скорботи», «Музика Рудого лісу» (на тему Чорнобильської трагедії). Творчість Станковича надзвичайна щодо емоційної свободи, мелодійної майстерності та гнучкості форми. Його композиторська техніка, з детальною поліфонічною фактурою, є досконалою, а пост-романтична оркестровка додає музичному полотну теплоту та експресію. Унікальність музики митця полягає в поєднанні фольклору з найскладнішою багатопластовою поліфонією, в сполученні народної інтонації з сучасними оркестровими барвами.

Твори композитора звучать у концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Англії, Швейцарії, Югославії, Китаю, Філіппін та країн постсоціалістичного об’єднання. В 1992 році Євген Станкович очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада). У 1996 році, на запрошення уряду Швейцарії, був композитором в резиденції кантона Берн (Швейцарія). Його Третя камерна симфонія увійшла в десятку найкращих творів світу організації ЮНЕСКО за 1985 рік. Він переможець низки вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів. Станкович як педагог, в першу чергу, скеровує молодих композиторів до традицій української музичної культури. Євген Станкович – глибоко національний композитор світового рівня: український, бо національна константа (чи то фольклор, чи то вітчизняна професійна традиція) є найважливішим джерелом його наснаги; світовий – бо творчі досягнення Майстра вийшли за межі українського виміру і стали загальнолюдським надбанням.

Джерела:

• Лісецький, С.Й. Євген Станкович: Нарис / С. Й. Лісецький ; Під ред. Л.В.Мокрицької; Худож. Б.Й.Бродський. – К. : Музична Україна, 1987. – 64 с. : іл. – (Творчі портрети українських композиторів). – Список основних творів Є.Станковича: с.62.
• Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття: Науково-популярне видання / Корній, Лідія Пилипівна ; Передм. авт. – К. : Музична Україна, 2018. – 364 с. – Література: с.350. – Передмова: с.5; Іменний покажчик: с.354.
• Станкович, Євген Федорович. Камерно-інструментальні твори: Нотне видання / Станкович, Євген Федорович ; Під ред. О.А.Голинської; Муз. ред. Б.Л.Кривопуст, Р.Є.Станкович, А.І.Баженов; Вст. сл. А.Луніна. – К. : Музична Україна, 2013. – 304 с.

“На крилах “Лісової пісні”

Скорульський Михайло Адамович

 «Лісова пісня» — балет на 3 дії українського композитора Михайла Скорульського, створений у 1936 році. Лібрето Наталії Скорульської за мотивами однойменної драми-феєрії Лесі Українки.

Лібрето до балету було написане дочкою композитора — Наталією Скорульською. В той час вона була балериною Київської опери, зго́дом стала балетмейстеркою. Автори балету намагались як найточніше передати зміст драми-феєрії, відтворити в музиці та хореографії емоційний колорит, зберегти головні образи та сюжетні ситуації, логіку та послідовність драматичного розвитку, в якому реальне переплітається з казковим.

Після написання у 1936 балет було прийнято до постановки Київським театром опери і балету, проте Друга світова війна завадила закінченню робіт. Прем’єра відбулась лише у лютому 1946 під час святкування 75-річчя від дня народження Лесі Українки. Постановку вистави здійснили балетмейстер Сергій Сергєєв, диригент Борис Чистяков, художник Олександр Хвостенко-Хвостов. Першими виконавцями партій Лукаша та Мавки стали Олександр Бердовський і Антоніна Васильєва. Постановка в хореографічному плані поєднувала елементи класичного і українського народного танців, реалістичних і фантастичних образів. Балет увійшов до золотого фонду української музичної культури. Провідні партії у ньому виконали найкращі українські танцівники.

Джерела:

1. Михаил Скорульский :Воспоминания. Письма. Материалы / Сост. Р.Н.Скорульская. – К. : Музична Україна, 1988. – 326 с. – (іл.). – Список статей М.А.Скорульського: с.302; Список творів М.А.Скорульського: с.304; Іменний покажчик: с.307. – Примітки: с.276.

2. Станішевський, Юрій Олександрович: Український радянський балет [Текст] / Станішевський, Юрій Олександрович ; Передм. авт. – К. : Мистецтво, 1963. – 211 с.

Майстер кобзарської справи

15 липня виповнюється 130 років від дня народження Володимира Кабачка – українського бандуриста, диригента, організатора Зразкової капели бандуристів України та засновника першого жіночого тріо бандуристок!

Володимир Кабачок зробив дуже великий внесок у розвиток національної музики. За свою творчу діяльність українець був заарештований і провів роки в таборах. Та не зламався, а далі гідно продовжував свою справу. 

Володимир Андрійович Кабачок народився 1892 року на Полтавщині. У 7 років талановитий хлопчик співав у Полтавському архієрейському хорі. Навчався в Полтавському музичному училищі, а потім вступив до Московської консерваторії за класом контрабаса. Володимир професійно грав на тромбоні, контрабасі та ударних інструментах. Та перша світова все обірвала: юнака забрали до війська. До консерваторії шляхи були відтепер закриті, після війни довелося повернутися до Полтави. Володимир Кабачок став регентом полтавського собору. У 30 років зацікавився бандурою настільки серйозно, що став основоположником та керівником Полтавської капели бандуристів, яка спочатку збиралася в нього вдома, потім – у залі трудової школи. За чотири роки капела успішно виступила в Харкові, згодом отримала назву Зразкова капела бандуристів Української РСР.

У 1934 році Володимир за свою творчу діяльність був заарештований, але після 4-ьох місяців утримання під вартою «за недостатньою кількістю доказів» його звільнили. Найбільше слідчі дорікали бандуристу «шевченківськими» вусами – інших обвинувачень не висунули. У ті часи стало вже зрозумілим, що йде полювання на українців. В. Кабачок виїхав до Ленінграда, де влаштувався в театральний оркестр. Музикант мав і підробітки: грав у паркових оркестрах, а для душі при клубі підприємства «Експортліс» організував український хор, а згодом – капелу бандуристів, для роботи якої Володимир їздив на Полтавщину та привіз 12 бандур. За цю «націоналістичну діяльність» українець отримав 10 років Колими! Та доля виявилася прихильною до митця. На золотомийному промислі один із чекістів виявився колишнім учнем В. Кабачка – і в 1942 році музиканта звільнили.

У 1942-1943 роках Володимир працював солістом-бандуристом Ташкентської філармонії, а тоді повернувся в Україну. Він викладав у Київському музичному училищі, а згодом – у консерваторії. Керував оркестром хору Григорія Верьовки. Наприкінці 1940-х років у музиканта виникла ідея – створити перше тріо бандуристок. Це була цілком новаторська думка, адже бандура на той час вважалася чоловічим інструментом. В. Кабачок збирав у себе вдома трьох 15-літніх студенток-безбатченків – Ніну Павленко, Валентину Третьякову й Тамару Поліщук і створив перше тріо, у якому дівчата співали на три голоси й акомпанували собі на бандурі. Учитель і підгодовував дівчаток, і купував їм одяг для виступів. А згодом почалися подорожі тріо Європою. На Варшавському фестивалі молоді 1955 року дівчата вибороли «золото»! А ще Володимир Кабачок написав самовчитель «Школа гри на бандурі», що став важливою справою його життя.

Україна шанує ім’я свого славетного бандуриста. Бандура Володимира Кабачка знаходиться в Музеї театрального мистецтва Печерської Лаври. А на Полтавщині щороку за мирних для нашої країни часів проводився регіональний Огляд-конкурс бандуристів імені Володимира Кабачка.

Ми переможемо й повернемося до мирного життя! До спокою, піднесення й відродження своєї країни.

Джерела:

1. Бандуристе, орле сизий: Віночок спогадів про Володимира Кабачка. – К.: Муз. Україна, 1995. 136 с.: іл.
2. https://uahistory.com/topics/famous_people/2040 – Видатні люди. Кабачок Володимир
3. https://galinfo.com.ua/news/den_v_istorii__narodyvsya_zasnovnyk_pershogo_zhinochogo_trio_bandurystok_volodymyr_kabachok_322435.html – День в історії. Володимир Кабачок

Лірична сповідь душі

15 червня виповнюється 105 років від дня народження українського композитора та педагога, автора першого концерту для бандури Миколи Дремлюги!

Микола Васильович Дремлюга народився 1917 року в селі Бутурлинівці Воронезької області в родині вчителів (батько викладав математику, а мати – літературу). Коли хлопчику виповнилося 6 років, родина переїхала до Києва. Син вчителів отримав неабияке виховання в сім’ї: змалку вчився грати на фортепіано, малював, опановував іноземні мови. Композитор досконало оволодів французькою і німецькою мовами, читав в оригіналі Ф. Шиллера, І. Гете, К. Віланда, В. Гауфа та ін. Також Микола брав уроки гри на фортепіано у відомого піаніста Г. Беклемішева і став віртуозом у цій справі. Проте, за наполяганням батька, юнак вступив на факультет машинобудування КПІ. Та любов до музики не залишає студента – він виступає на концертах, створює власні композиції і згодом вступає до Київської консерваторії, де навчається відразу на двох факультетах – композиторському та історико-теоретичному. Закінчивши аспірантуру, Микола Васильович стає викладачем консерваторії, а згодом доцентом і професором.

Микола Дремлюга – різноплановий композитор. Він створив монументальні симфонічні твори, яким притаманні філософська глибина, ліризм і патетична піднесеність, звернення до народно-пісенних джерел (цикл поем «Батьківщина», «Життя», «Україна – мати рідна», «Болгарська поема», «Лірична поема», «Щедрівки» та інш.), кантати, ораторії, концерти для фортепіано, труби, бандури, скрипки, гобоя. Композитор відомий своєю драматичною симфонією «Пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр.», за яку в 1998 році отримав найвищу нагороду – Державну премію України імені Т. Шевченка.

Також композитор написав понад 80 романсів та поем на вірші І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Буніна. Композитор органічно поєднав світові зразки європейської та східної поезії з українською мелодикою в романсах на слова В. Шекспіра, Ф. Петрарки, А. Міцкевича, Омара Хаяма. А його понад 100 концертних обробок народних пісень (українських, болгарських, чеських, словацьких, польських, угорських, албанських!) відзначаються вишуканою красою й художньою витонченістю мелодій.

Музика Миколи Дремлюги напоєна й одухотворена рідною землею, її величною історією та красою. Останній незавершений твір композитора – «Сьома симфонія», що теж була присвячена Україні і має назву «Слава Україні!»

Джерела:

1. https://parafia.org.ua/person/dremliuha-mykola/ – Одухотворений Україною. Микола Дремлюга
2. http://ukrnotes.in.ua/biografi_Dremliuha.php – Микола Дремлюга

Гордість українського хорового мистецтва

24 травня виповнилося 140 років від дня народження відомого українського композитора, хорового диригента й священника Кирила Стеценка!

Композитор працював в урядах С. Петлюри, П. Скоропадського і Директорії. Тоді і заснував Національну нотозбірню, розробив статут Національного симфонічного оркестру, який існує і дотепер, створив оркестр народних інструментів України, Державну хорову капелу. Його вважають одним із фундаторів української автокефальної церкви. Як священник митець організував українські парафії з рідною мовою богослужіння.

Кирило Григорович Стеценко народився 1882 року в селі Квітках на Київщині в родині сільського маляра-самоука, що розписував храми, писав ікони. Саме від нього син успадкував хист до пензля, а від матері – любов до музики. Здібний хлопець навчався в Київській художній школі М. Мурашка і паралельно в бурсі при Софійському соборі. У 13 років Кирило був не просто провідним хористом, а диригентом учнівського хору. Самотужки опанував гру на фортепіано та на слух підбирав почуті мелодії. У 1899 році Кирило Григорович знайомиться з Миколою Лисенком та подорожує по Україні з його капелою як учасник хору та помічник диригента. Після закінчення Київської духовної семінарії та Музично-драматичної школи М. Лисенка композитор поринає в педагогічну діяльність. Він працює вчителем музики й співу в Київській церковно-учительській школі, а згодом у білоцерківській гімназії. За його авторства з’являються шкільні пісенні збірки «Луна» та «Шкільний співаник» у 3-х частинах.

Від 1917 року Кирило Стеценко працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти УНР, де займався розробкою нових освітніх проєктів, активною організаційною діяльністю, піклувався про створення хорових колективів. Він створив капели, на основі яких згодом виникла видатна капела «Думка», з якою композитор подорожував по Україні. 22 січня 1919 року під час урочистостей з нагоди проголошення Акту Злуки Кирило Стеценко диригував хором. Тоді були виконані «Молитва за Україну», «Вічний революціонер» та інші твори. У своїй музичній творчості Кирило Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, започаткованого Миколою Лисенком. Його опери «Полонянка», «Кармелюк», «Іфігенія в Тавриді», дитячі опери, кантати, музика до вистав «Сватаня на Гончарівці», «Гайдамаки», хорові твори увійшли до скарбниці української класичної музики.

Останні роки життя Кирило Стеценко провів у селі Веприк на Київщині, де мав свою парафію. Там композитор організував театр і хор. І сам грав на сцені. Парафіяни називали його «світлим батюшкою». Кирило Стеценко прожив всього 40 років – захворів на тиф, сповідуючи у своєму селі хворого, і не зміг подолати хворобу.

Композитора вважають реформатором української духовної музики. Він створював церковні мелодії на основі народної пісні. Хор духовної музики «Фрески Києва» був одним із перших, хто звернувся до музичної спадщини Кирила Стеценка, забороненої за радянських часів.

1.    https://uain.press/blogs/kyrylo-stetsenko-rytm-dusha-muzyky-1246374 – Кирило Стеценко: Ритм – душа музики
2.    https://www.ar25.org/article/kyrylo-grygorovych-stecenko-kompozytor-dyrygent-svyashchenyk-gromadskyy-diyach.html – Кирило Григорович Стеценко – композитор, диригент, священник, громадський діяч
3.    https://www.pisni.org.ua/persons/326.html – Видатний український композитор Кирило Стеценко

В моєму серці – пісня України

22 квітня виповнюється 115 років від дня народження українського композитора і диригента, музично-культурного діяча Галичини Євгена Козака!

Євген Козак був у числі небагатьох, хто розвинув традиції Львівської хорової школи. З його ініціативи відбувалися різні мистецькі заходи, конкурси, концерти, огляди хорів Галичини. Особливий успіх і визнання принесли композитору пісні «Вівчарик», «Верховино, мій ти краю», численні обробки буковинських і галицьких народних пісень, а пісенні композиції майстра «Львівський вальс» та «Львів’янки» і в наш час залишаються музичною візитівкою міста Львова.

Євген Теодорович Козак народився в 1907 році у Львові в сім’ї священника. Музичні здібності стали проявлятися в Євгена дуже рано – жодне родинне свято чи місцеві концерти не обходилися без участі здібного до співу голосистого хлопця. Закінчивши консерваторію Польського музичного товариства у Львові, юнак розпочав свою музичну кар’єру. Євген організував та очолив чоловічий вокальний квартет «Ревелєрси Євгена (1928 – 1939). Для свого колективу композитор створював обробки українських народних пісень і писав оригінальні твори легкого жанру. Поступово слава «Ревелєрсів Євгена» зростала, і квартет став відомим у Галичині. До речі, у складі квартету піаністом був Роман Шухевич, майбутній головнокомандувач УПА, а солістом – його рідний брат Юрій. Квартет виступав у кінотеатрах перед сеансами, а також на Львівському радіо, активно просуваючи українську естрадну музику, що базувалася на відомих пісенних хітах у поєднанні з елементами джазової гармонії та специфічної манери виконання.

Євген Козак активно займався і педагогічною діяльністю. Він викладав у Львівському музичному училищі, у Педагогічному інституті, а від 1959 року був викладачем Львівської консерваторії, а згодом став і її проректором.

У своїй пісенній творчості Євген Теодорович часто звертався до народних пісень західного регіону України – гуцульських, лемківських, бойківських, а також закарпатських та буковинських народних пісень. Цей фольклор оригінальний і своєрідний щодо мелодики, ритміки, гармонії. Опрацьовуючи ці пісні, композитор залишав у них діалектизми, зумівши передати дотепні й жваві українські інтонації: «Здалека-сме приїхали», «Юш мелем», «Ой верше, мій верше».

Серед обробок пісень літературного походження у творчості галицького майстра – «Думи мої, думи», «Реве та стогне Дніпр широкий», «По діброві вітер виє», «Садок вишневий коло хати» (на слова Т. Шевченка), «Стоїть гора високая» (на слова Л. Глібова), «Ніч яка, Господи, зоряна, ясная» (на слова М. Старицького) та ряд аранжувань стрілецьких пісень.

 Євген Козак не уявляв свого життя без Галичини та рідного серцю Львова. І його творчість сповнена глибокої любові до рідної землі, просякнута її пахощами, величною красою, волелюбною енергією української нескоримої нації.

Наша історія – в наших серцях! Все буде Україна!

Джерела:

1. https://www.pisni.org.ua/persons/899.html – Євген Козак
2. https://100krokiv.info/2017/04/kozak-evhen-kompozytor-horovyj-dyryhent-hromadskyj-diyach/ – Козак Євген – композитор, диригент, громадський діяч
3. https://ridna.ua/2020/04/22-kvitnya-1907-roku-narodyvsya-vidomyj-ukrajinskyj-kompozytor-evhen-kozak/ – Український композитор Євген Козак

«Забирайся, війна!»

У страшні для нашої країни дні війни в кожного – своя зброя! Не стоять осторонь і артисти. Вони ідуть у тероборону, волонтерять, створюють нові пісні. Створив нову композицію «Забирайся, війна!» і Павло Табаков – український співак, композитор, мультиінструменталіст (грає на роялі, гітарі, акордеоні), володар голосу в три октави.

Павло Табаков – випускник Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка, переможець телепроєктів «Шанс» та «Голос країни», учасник національного добору на конкурс «Євробачення» 2011 року. Співак є солістом та аранжувальником львівського октету «Орфей». У репертуарі виконавця – пісні українською, російською, англійською, французькою, італійською, іспанською мовами. Павло – різноплановий артист: він працює в жанрах поп, поп-рок, джаз, академічна класика…  2013 року Павло Табаков разом із Тарасом Чубаєм, «Піккардійською терцією», Оксаною Мухою та хоровою капелою «Трембіта» створили музичний проєкт «Проєкт Івасюк», в рамках якого провели тур по Україні.

Нова пісня Павла Табакова «Забирайся, війна!» народжена «з великого болю і великої боротьби, які переживає український народ. І водночас – з віри в перемогу України». «На нашу землю прийшов антихрист. Такого жаху, такої жорстокості, таких страждань українці й уявити не могли. Це геноцид росії проти українського народу. Але перемога – за нами, бо правда на нашому боці і з нами Бог», – упевнений артист.

Джерела:

1. https://www.volynnews.com/news/all/i-muzyka-mozhe-staty-zbroyeiu-yak-ukrayinska-liut-pid-chas-viyny-peretvorylasia-na-pisniu/ – І музика може стати зброєю
2. http://ukrainka.org.ua/pavlo-tabakov – Павло Табаков. Співак, композитор, мультиінструменталіст

І музика може стати зброєю

Можливо, хтось помилково вважає, що війна – не час для пісень. Але, насправді, часто саме пісні вели в бій, допомагали впоратися з емоціями в найскрутніші часи та піднімали бойовий дух. А українці – одна із найспівочіших націй у світі, тож не дивно, що наші виконавці та музиканти не лише пішли боронити країну зі зброєю в руках, а й отримали новий поштовх для творчості.

Біль, лють, страх за майбутнє, ненависть до ворогів і любов до своєї країни та рідних – усе це відчуває кожен українець. І доволі часто внутрішні переживання виливаються у творчість. Багато хто з виконавців у своїй творчості використовував військову тематику усі вісім років – відколи в Україні розпочалася війна. Та в дні відкритого протистояння і боротьби з російським окупантом в українському музичному мистецтві стався справжній сплеск патріотичного духу.

У перші дні війни презентувала свою пісню на підтримку народові і українська співачка Христина Соловій. Ми пам’ятаємо її ліричні твори «Тримай», «Синя пісня» та композицію «Стежечка», що стала офіційним саундтреком до фільму «Крути 1918». Нова пісня – це версія італійської народної пісні Bella Ciao. Пісня, що перекладається як «Бувай, красуне», набула розголосу серед учасників італійського Руху Опору за часів Другої світової війни і стала гімном у 60-х роках. Христина Соловій вирішила створили україномовну версію італійської пісні, поклавши в її основу події днів війни росії з Україною. Пісня тепер має назву «Українська лють». Співачка присвятила її «нашим героям, ЗСУ і всім, хто зараз бореться за рідну землю».

Джерела:

1. https://www.volynnews.com/news/all/i-muzyka-mozhe-staty-zbroyeiu-yak-ukrayinska-liut-pid-chas-viyny-peretvorylasia-na-pisniu/ – Українська лють перетворилася на пісню
2. https://armyinform.com.ua/2022/03/08/i-dzhaveliny-i-bajraktary-za-ukrayinu-byut-rusnyu-hrystyna-solovij-zapysala-pisnyu-pro-ukrayinsku-lyut/ – Пісня про українську лють