“У музиці – і лагідність, і пристрасть”

Євген Станкович народився у місті Свалява 19 вересня 1942 року, в сім’ї вчителів. Український композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист УРСР , Герой України, Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання, голова Національної спілки композиторів України. Його постать є однією з центральних у сучасному музичному житті України.

З перших композицій  Євген Станкович проголосив себе композитором драматичного спрямування. Його емоційно-заряджені твори відображають виклик і проголошують оптимізм. Композитор використовує музику як засіб для вираження власних філософських та драматичних думок. Кожен новий твір Майстра стає справжньою подією в культурному житті нашої держави. Його творчий доробок представлений усіма музичними жанрами: фольк-опера «Коли цвіте папороть», опера «Rustici», 6 балетів («Княгиня Ольга», «Прометей», «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом», «Вікінги», «Володар Борисфену»), 6 великих симфоній (Симфонія № 3 «Я стверджуюсь» на слова П. Тичини відзначена Національною премію України імені Тараса Шевченка), 10 камерних симфоній, велика кількість вокально-симфонічних, інструментальних і хорових полотен («До Тебе, Господи взиваю»), а також окрема сфера камерних творів, музика до 6 драматичних вистав і більш ніж до 100 художніх та документальних фільмів («Легенда про княгиню Ольгу», «Ярослав Мудрий», «Роксолана», «Ізгой» тощо. У композиторському доробку Є. Станковича – твори, присвячені трагічним сторінкам історії України: «Панахида за померлими з голоду» («Жертвам голодомору»), «Каддиш-Реквієм» («Бабин Яр»), «Поема скорботи», «Музика Рудого лісу» (на тему Чорнобильської трагедії). Творчість Станковича надзвичайна щодо емоційної свободи, мелодійної майстерності та гнучкості форми. Його композиторська техніка, з детальною поліфонічною фактурою, є досконалою, а пост-романтична оркестровка додає музичному полотну теплоту та експресію. Унікальність музики митця полягає в поєднанні фольклору з найскладнішою багатопластовою поліфонією, в сполученні народної інтонації з сучасними оркестровими барвами.

Твори композитора звучать у концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Англії, Швейцарії, Югославії, Китаю, Філіппін та країн постсоціалістичного об’єднання. В 1992 році Євген Станкович очолював журі першого Міжнародного фестивалю сучасної музики у м. Вінніпег (Канада). У 1996 році, на запрошення уряду Швейцарії, був композитором в резиденції кантона Берн (Швейцарія). Його Третя камерна симфонія увійшла в десятку найкращих творів світу організації ЮНЕСКО за 1985 рік. Він переможець низки вітчизняних та міжнародних мистецьких оглядів, конкурсів, фестивалів. Станкович як педагог, в першу чергу, скеровує молодих композиторів до традицій української музичної культури. Євген Станкович – глибоко національний композитор світового рівня: український, бо національна константа (чи то фольклор, чи то вітчизняна професійна традиція) є найважливішим джерелом його наснаги; світовий – бо творчі досягнення Майстра вийшли за межі українського виміру і стали загальнолюдським надбанням.

Джерела:

• Лісецький, С.Й. Євген Станкович: Нарис / С. Й. Лісецький ; Під ред. Л.В.Мокрицької; Худож. Б.Й.Бродський. – К. : Музична Україна, 1987. – 64 с. : іл. – (Творчі портрети українських композиторів). – Список основних творів Є.Станковича: с.62.
• Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття: Науково-популярне видання / Корній, Лідія Пилипівна ; Передм. авт. – К. : Музична Україна, 2018. – 364 с. – Література: с.350. – Передмова: с.5; Іменний покажчик: с.354.
• Станкович, Євген Федорович. Камерно-інструментальні твори: Нотне видання / Станкович, Євген Федорович ; Під ред. О.А.Голинської; Муз. ред. Б.Л.Кривопуст, Р.Є.Станкович, А.І.Баженов; Вст. сл. А.Луніна. – К. : Музична Україна, 2013. – 304 с.

Мелодія переживе епохи

17 червня виповнюється 140 років від дня народження відомого на весь світ композитора й диригента українського козацького походження Ігоря Стравінського!

Ігор Стравінський увійшов у світову музичну культуру як представник модернізму. Значну частину своїх творів композитор писав на українській землі, а їхні джерела знаходив в українському фольклорі. Райським куточком для своєї творчості митець називав містечко Устилуг на Волині. Сюди він приїжджав до родини і тут зустрів своє перше  кохання.

Ігор Федорович Стравінський народився 1882 року неподалік від Петербурга. Рід Стравінських має родові зв’язки з гетьманом Іваном Сулимою, і представники роду мали подвійне прізвище – Сулима-Стравінські. Батько композитора був співаком, виступав на сценах Київського оперного театру та Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі. Мати композитора була киянкою, чудовою піаністкою і співачкою. Ігор навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету, та долю свою пов’язав із музикою. Кілька років він брав уроки композиції у М. Римського-Корсакова, а потім почав писати і свої перші значні твори. З-під пера композитора народилися балети й опери, оркестрові й фортепіанні твори.

У 1906 році Ігор Стравінський одружився зі своєю двоюрідною сестрою, випускницею Київського інституту шляхетних дівчат Катериною Носенко. У подружжя було четверо дітей. У 1909 році Ігор Федорович познайомився з імпресаріо Сергієм Дягілевим і згодом на його замовлення написав низку балетів, які були поставлені в Парижі. Також композитор написав опери «Мавра», «Пригоди гульвіси», «Цар Едип», «Персефона» та інш. Щоліта впродовж 1907 – 1914 років митець приїжджав у родовий маєток на Волині – у містечко Устилуг. Чарівна українська природа і звичаї нашого народу чарували й надихали на творчість. Тут композитор створив свої блискучі балети «Жар-птиця», «Петрушка», «Весна священна», які принесли йому світову славу. В Устилузі Ігор Стравінський розробив проєкт, за яким на околицях міста був побудований його власний дім на зразок швейцарського шале. Разом з братом композитор посадив поруч липову алею, яка й нині милує око відвідувачів музею композитора і вихованців музичної школи, розміщеної в його будинку.

У музиці Ігор Стравінський виступив новатором. Його твори були сміливими й оригінальними в звучанні й постановці, і не завжди публіка це розуміла й схвалювала. Так, його балет «Весна священна» у 1913 році в паризькому театрі наробив чимало галасу. Глядачі під час прем’єри розділилися на два табори: одні вітали оригінальну постановку, а інші були обурені неоднозначним танцем і сміливою музикою. Люди свистіли, паплюжили артистів і композитора, кричали, сміялися. С. Дягілев, щоб втихомирити публіку, кілька разів вимикав світло в залі, але це не допомогло і виставу перервали. Довелося чекати роки, поки глядач зрозуміє «Весну священну».

З 1910 року Ігор Стравінський з сім’єю виїхав за кордон. Спочатку родина оселилася в Швейцарії. Тут значною роботою композитора стала «Історія солдата», поставлена на сцені Женевської опери. Згодом родина переїхала до Франції, а в 1939 році – до Америки. Композитор прийняв американське громадянство, вів широку концертну діяльність і читав лекції в Гарвардському університеті. Ігорю Стравінському приписують таємничий любовний роман із Коко Шанель. 37-літня Мадам Елегантність відчула таке натхнення, що винайшла свої знамениті «Шанель № 5» і подарувала їх дружині композитора. Коли родина митця була в матеріальній скруті, Коко віддала їм свою віллу і два роки утримувала їх, а пізніше, упродовж 13 років, день у день відправляла чималу суму на підтримку творчості І. Стравінського.

На честь видатного композитора названий кратер на Меркурії, фонтан на площі Стравінського перед Центром Жоржа Помпіду в Парижі. А в Луцьку з 2005 року проводився щорічний музичний фестиваль імені Ігоря Стравінського.

Джерела:

1. Стравінський І. Хроніка. Поетика. – М.: «Російська енциклопедія», 2004. – 368 с.
2. Ярустовський Б. М. Ігор Стравінський. – М.: Радянський композитор, 1963. – 295 с.
3. https://uain.press/blogs/igor-stravynskyj-melodiya-yedyne-shho-perezhylo-vsi-muzychni-epohy-1268834 – Ігор Стравінський
4. https://uamodna.com/articles/denj-pam-yati-igorya-stravinsjkogo/ – Ігор Стравінський: Музика, парфуми, кохання

Музичний геній Жуля Массне

12 травня виповнюється 180 років від дня народження видатного французького композитора Жуля Массне – одного з найвизначніших представників ліричної опери та французького романсу.

Жуль Еміль Фредерік Массне народився 1842 року у французькому містечку Монто в родині директора заводу. В 11 років талановитий хлопчик вступив до Паризької консерваторії за класом фортепіано. Незабаром після закінчення консерваторії Жуль здобув Римську премію за кантату «Давид Ріцціо», а в 1878 році за рекомендацією композитора Каміля Сен-Санса був обраний членом Академії образотворчих мистецтв. Массне став наймолодшим (36 років) академіком, який колись обирався до складу цієї академії.

Французький композитор написав понад 30 опер, найвідоміші з яких – «Дон Сезар де Базан» (1872),  «Сід» (1885), «Таїс» (1894), «Сафо» (1897), «Дон Кіхот» (1910), «Манон» (1884), «Вертер» (1886), що міцно увійшли до світового оперного репертуару. Найсильніша сторона його музики – мелодія, яскрава, прониклива, яка поєднує декламаційність зі співучістю. Крім опер Жуль Массне написав 3 балети, ораторії, симфонії, фортепіанні твори, близько 200 романсів і пісень та інш.

Опери французького композитора часто звучали і на українській театральній сцені. У лютому, незадовго до початку повномасштабної війни, відбулася прем’єра опери Жуля Массне «Попелюшка» в Харківському національному академічному театрі опери та балету ім. М. Лисенка, також відомому як Схід Опера. Оперу поставлено в новому форматі сучасних театральних технологій, де за задумом сценографа та художника з освітлення було створено унікальні сценічні динамічні декорації та понад 200 авторських костюмів, що завдяки підсвітці вигравали кольорами та світлом в унісон музиці.

Ми переможемо і обов’язково повернемося до мирного щасливого життя! І світ українського театрального мистецтва знову широко відкриватиме глядачам двері і захоплюватиме своєю яскравістю.

Джерела:

1. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3402592-u-harkovi-vperse-pokazali-operu-popeluska-massne-u-formati-novih-tehnologij.html – Опера «Попелюшка» Массне у форматі нових технологій
2. https://www.last.fm/ru/music/Jules+Massenet/+wiki – Жуль Массне

У полоні музики

31 березня виповнюється 290 років від дня народження одного з найбільших композиторів усіх часів – Франца Йозефа Гайдна!

Австрійський композитор є одним із основоположників таких музичних жанрів, як симфонія і струнний квартет. А також є автором музики гімну колишньої Австро-Угорщини і гімну сучасної Німеччини.

Йозеф Гайдн народився 1732 року в австрійському містечку Рорау в багатодітній сім’ї каретного майстра. Цікаво, що в свідоцтві музиканта вказана зовсім інша дата – 1 квітня. Згідно з особистими щоденниками Гайдна, він свідомо змінив дату, щоб не відзначати день народження в «день дурня»! Неабиякі здібності до музики в хлопчика почали проявлятися ще в дитинстві. На 8-річного Йозефа звернув увагу Георг фон Ройттер, директор капели віденського собору св. Стефана, і взяв талановитого хлопчика в капелу. Упродовж 9-и років Йозеф співав у хорі та навчався грі на скрипці й клавішних музичних інструментах.

У 17 років юнак пішов з хору. Він брався за різну роботу, у тому числі був слугою італійського композитора Ніколи Порпори. Маестро платив Йозефу не грошима, а безкоштовно займався з юним даруванням теорією музики і гармонією, заповнюючи прогалини юнака в музиці. І згодом на Йозефа звернув увагу багатий угорський магнат, покровитель мистецтв князь Пал Антал Естерхазі. Композитор зайняв посаду капельмейстера в князівській капелі. За досить-таки тривалу кар’єру при дворі Естерхазі (майже 30 років) Йозеф створив багато опер, квартетів і симфоній. Він стає відомим не тільки в себе на батьківщині, але і в Англії, Франції, Росії. Твори композитора з успіхом виконувалися в найбільших музичних столицях. У 1781 році Гайдн знайомиться з Моцартом, який стає його близьким другом. У 1792 році знайомиться з молодим Бетховеном і бере його в учні.

Йозеф Гайдн написав величезну кількість творів різних жанрів. Він є автором 104 симфоній, 83 квартетів, 52 фортепіанних сонат, а також ораторій, мес і 24 опер. У майстра є чудова симфонія з ударами литавр, яку ще називають «Сюрприз». Цікава історія створення цієї симфонії. Якось під час одного з концертів у Лондоні композитор помітив, як деякі глядачі під його музику засинають. Й. Гайдн припустив, що британська інтелігенція не звикла слухати класичну музику. Тож веселун-маестро вирішив вчинити хитро – він написав спеціальну симфонію для англійської публіки. Твір складався з тихих, плавних, мелодійних звуків, та раптово в процесі звучання лунав барабанний удар і грім литавр. І так траплялося не один раз. Так лондонці більше не засинали на концертах, де диригував Гайдн!

За біографією Йозефа Гайдна знято багато документальних фільмів. А чудова музика композитора і досі звучить у концертних залах, а також ми нею насолоджуємося, переглядаючи улюблені фільми («Шерлок Холмс» Гайя Річі (2009), «Спіймай мене, якщо зможеш» Стівена Спілберга, «Наречена, що втекла» (продовження відомого фільму «Красуня»), «Щоденники вампіра» 1994 року з Бредом Піттом у головній ролі, «Піаніст» – чудовій стрічці, що отримала 3 Оскари).

Джерела:

1. https://muzabetka.com.ua/biograf_haydn.html – Музична абетка. Франц Йозеф Гайдн
2. https://uk.perish.info/1551-joseph-haydn-biography-interesting-facts-creativity.html – Йозеф Гайдн
3. https://dovidka.biz.ua/yozef-gaydn-biografiya-skorocheno/ – Йозеф Гайдн

Вічний романтик

31 січня виповнилося 225 років від дня народження великого австрійського композитора Франца Петера Шуберта – одного з основоположників романтизму в музиці!

У творах майстра ви відчуєте і поетичну любов, і чисту радість життя, відчай і холод самотності, жагу мандрів і безвихідь поневірянь. Зацікавлення публіки музикою Франца Шуберта за його життя було помірним, але значно зросло після смерті композитора й витримало випробування часом – твори Шуберта досі не втратили популярності й належать до найвідоміших зразків класичної музики.

Франц Петер Шуберт народився 31 січня 1797 року в передмісті Відня Ліхтенталь в багатодітній родині шкільного вчителя. Хлопчик з дитинства захоплювався музикою: батько навчив його грати на скрипці й фортепіано. З 7-и років Франц брав уроки гри на органі в капельмейстера Ліхтентальської церкви. Коли хлопчику виповнилося 11 років, його віддали в церковно-співочу школу – конвікт. Там був учнівський оркестр, де Франц виконував партію першої скрипки, а іноді навіть диригував. Юнак рано почав писати і власні твори. До 17 років він уже був автором фортепіанних п’єс, вокальних мініатюр, струнних квартетів, симфонії і опери. Після закінчення вчительської семінарії Франц почав викладати в школі, де служив його батько. У вільний від роботи час він написав свою першу месу і поклав на музику вірш Ґете «Гретхен за прядкою». Це був перший шедевр Шуберта. Подальша творчість композитора ще більше розкрила його талант. Особливо популярними стали пісні й симфонії майстра зі збірок «Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях», балада «Лісовий цар».

Бажаючи повністю присвятити себе музиці, Франц у 21 рік залишає роботу в школі, що призводить до розриву відносин з батьком, який, по суті, залишає сина без засобів на існування. Юнак переселяється до Відня. Композитору залишився такий непостійний заробіток, як приватні уроки та видання творів. Важливою у творчому житті Шуберта стала його зустріч з відомим баритоном Йоганом Міхаелем Фоглем. Завдяки натхненному виконанню пісень композитора цим співаком, вони завоювали популярність у віденських салонах.

Навколо Франца формується гурток творчої молоді. Влаштовуються знамениті «Шубертіади» – вечори, присвячені виключно музиці Шуберта. Учасники «Шубертіад» ставали першими слухачами, а часто і співавторами геніальних пісень лідера їхнього гуртка. Під час бесід та палких суперечок про мистецтво, філософію, політику майстер писав і численні танці – менуети, полонези, лендлери, польки, галопи, і, звичайно ж, вальси. Та основою творчості майстра завжди була пісня для голосу та фортепіано – їх він написав близько 600 на вірші більше ста авторів.

Незважаючи на це, Шуберт написав близько 20 творів для театру: опери, зінгшпілі, музику до вистав. Він створював і духовні твори, і музику в камерних жанрах. Його експромти й музичні моменти поклали початок романтичній фортепіанній мініатюрі. 26 березня 1828 року Франц Шуберт дав свій єдиний публічний концерт, який мав великий успіх. Нарешті його музика, перш за все пісні, починає швидко поширюватися по всій Європі.

Та прижиттєві визнання й слава були досить короткими. Франц Шуберт прожив дуже мало – 31 рік, померши від тифу. Був похований на Віденському кладовищі поряд з могилою свого кумира Людвига ван Бетховена.

Джерела:

1. Вудфорд Пеггі. Шуберт. – Челябинськ: “Урал LTD”, 1999. – 191 с.: іл.
2. 100 великих композиторів / Автор-укладач Д. К. Самін. – М.: Віче, 1999. – 624 с. (100 великих), с. 152 – 159
3. Вульфіус П. Франц Шуберт: Монографія. – М.: Музика, 1983. – 447 с.: іл., нот.
4. https://muzabetka.com.ua/biograf_schubert.html – Франц Шуберт
5. https://ru.osvita.ua/vnz/reports/biograf/23859/ – Франц Шуберт

Філіпенко Аркадій

Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження видатного українського композитора Філіпенка Аркадія. Лауреат Державної премії СРСР (1949 р.), народний артист УРСР (1969 р.).

Народився в невеликому селищі Пуща-Водиця, сьогодні – частина Києва. Змалку захоплювався грою на сопілці діда пастуха. Цей інструмент і став першим, на якому Аркадій навчився грати. У гімназії він опанував гру на гітарі, мандоліні і балалайці, грав у шкільному оркестрі.

У 1926 році Філіпенко вступив до професійно-технічного училища на факультет річкового транспорту. Після закінчення почав працювати на суднобудівному заводі. У вільний час він грав і ставив аматорські вистави. В той час на Аркадія звертає увагу композитор Ілля Віленський, який був директором місцевої музичної школи. Віленський запропонував Філіппенку відвідувати школу. Там майбутній композитор вчився грати на фортепіано і вивчав теорію музики і композицію, в той же час працюючи токарем на суднобудівному заводі. Зважаючи на успіхи Філіпенка, Віленський відправляє талановитого учня до Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (сучасна консерваторія). Почавши заочником, Філіппенко згодом отримує дозвіл на денну форму навчання. Його головними вчителями були Л. Ревуцький, В. Косенко і Б. Лятошинський.

У 1939 р. народжується син, майбутній український композитор, Народний артист України Віталій Філіпенко. Та Аркадієві не судилося насолодитися батьківством. Того ж року, після закінчення інституту, він був покликаний в Червону армію, де залишився у військовому оркестрі до закінчення Другої світової війни.

Після перемоги Філіпенко повернувся до Києва, де продовжує кар’єру в якості композитора. У повоєнні часи стає лауреатом Сталінської премії (1943 р.) та Державної премії СРСР (1949 р.). Філіпенко бере участь у створенні Спілки композиторів України, де в середині 1950-х років обіймав посаду секретаря, з 1968 р. – члена президії, а з 1973 р. – заступника голови. З 1968 р. – секретар правління Спілки композиторів СРСР. З 1969 р. – народний артист УРСР. Писав у жанрі масової пісні (зокрема, для дітей), камерної музики. Його музику відрізняє мелодизм та національний колорит.

Твори: опера для дітей «У зеленому саду» (1967); музичні комедії «Голий президент» (1967), «Сто перша дружина султана» (1971), вокально-симфонічна поема «Дума про безсмертного Кобзаря» (на слова П. Тичини, 1960), симфонія «Героїчна поема» (1947), «Концертний вальс» (1957), п’ять струнних квартетів (1939, 1949, 1971, 1977, 1979); твори для хору з оркестром «Мати Вітчизна» (1966), «Ти прекрасна, Батьківщино моя» (1973), «Слава народу» (1975) та ін.; музика до драматичних вистав «Калиновий час», «Чому усміхалися зорі» та ін.; музика до театральних і кіноспектаклів, радіо і телебачення «Урок життя», «Є такий хлопець», «Якщо любиш», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Королівство кривих дзеркал», «Варвара Краса – дівоча коса», «Золоті ночі»; “Є такий хлопець” (1956), “Чарівна ніч” (1958), “Мрії збуваються” (1959), “Світло у вікні” (1960), “З днем народження” (1962), “Сторінка життя” (1964), “Чому посміхаються зорі” (1966). А ще струнні квартети, солоспіви, численні дитячі пісні, хори та пісні, романси.

Джерела:

1. Філіпенко Аркадій
2. Філіпенко Аркадій Дмитрович
3. Філіпенко Аркадій Дмитрович
4. Катрусина пісня [Ноти] : Пісенник для малят. Вип. 1 / Упор. О.А.Грицюк; Худож. В.І.Анікін. – К. : Музична Україна, 1988. – 104 с.
5. Катрусина пісня [Ноти] : Пісенник для малят / Упор. І.М.Муратової; Худож. А.Паливода; Під ред. Н.В.Петішкіна. – Вип.3. – К. : Музична Україна, 1990. – 104 с.
6. Пісні з дитячих кінофільмів [Текст] : Для дітей середнього та старшого шкільного віку. Вип.5 / Під ред. Н.В.Петішкіної; Худож. В.А.Потієвський; Упор. П.Мережин. – К. : Музична Україна , 1985. – 50 с.
7. Пісні з дитячих кінофільмів [Текст] : Для дітей середнього та старшого шкільного віку. Вип.6 / Під ред. Н.В.Петішкіної; Худож. В.А.Потієвський; Упор. П.Мережин. – К. : Музична Україна , 1986. – 40 с.
8. Серце матері [Ноти] : Вокальні твори на слова українських поетів / Ющенко, Олекса Якович ; Під ред. Г.Я.Гембери; Худож. Н.М.Кононова. – Київ : Музична Україна, 1987. – 112 с.
9. Музичні вечори 88 [Ноти] : Співає український народний хор. Вип.2 / Упор. К.І.Котенко; Під ред. В.М.Пономаренко; Худож. Б.Й.Бродський. – К. : Музична Україна, 1988. – 48 с.

“З рюкзаком за спиною і валізами напоготові”: Джаред Лето

26 грудня святкує свій 50-й день народження оскароносний американський актор, музикант, режиссер, сценарист, продюсер, фронтмен популярного рок-гурту 30 Seconds to Mars Джаред Лето. Відомий за ролями в таких фільмах як «Реквієм за мрією», «Американський психопат», «Перерване життя», «Далласький клуб покупців», «Загін самогубців», «Той, хто біжить по лезу 2049», «Пан ніхто».

Джаред Джозеф Лето народився 26 грудня 1971 року у штаті Луїзіана. У дитинстві сім’я актора багато переїжджала. Маленький Лето встиг пожити у кількох штатах США, зокрема на Гаїті. Джаред ріс ініціативною і впевненою в собі дитиною. В 12 років він отримав першу роботу – мийник посуду в невеликій закусочній у Вірджинії, а в 16 років підробляв швейцаром. Після закінчення школи він подав свої документи до Університету мистецтв у Філадельфії, і був прийнятий.

Пізніше перевівся до Університету образотворчих мистецтв до неофіційної столиці Америки Нью-Йорка. Саме там Лето, будучи ще студентом, написав сценарій і знявся в першому своєму фільмі «Crying Joy». Після закінчення університету він переїхав до Лос-Анджелеса, де вирішив стати професійним актором. До того часу він вже накопичив певний акторський досвід, а справді знаменитим його зробила роль Джордана Каталано в серіалі «Моє Так Зване Життя», в якому він грав разом з Клер Дейнс.

Після зйомок з Алісією Сільверстоун у 1994 році в незалежному фільмі «Круті і божевільні», його першою значною роллю на широкому екрані стала роль у фільмі «Клаптикова ковдра» (1995) разом з Вайноною Райдер. У 1997 році Джаред зіграв роль, яка передбачалась для Тома Круза, у фільмі «Префонтейн», історії життя легендарного спортсмена-бігуна Стіва Префонтейна. 1998 рік був успішним для Джареда, який з’явився в стрічці Теренса Маліка «Тонка червона лінія» як частина сильного акторського складу, що включав Ніка Нолті, Джорджа Клуні і Шона Пенна. Крім того він зіграв головну роль в «Міських легендах», досить вдалій екранізації жанру жахів. 

Джаред повернувся на великий екран у 1999 році з роботами в «Бійцівському клубі» і «Перерваному житті». 2000 рік для актора став роком драм і психологічних трилерів – «Американський психопат» і «Реквієм за мрією» (ця картина миттєво стала культовою). І, якщо в першому фільмі Джаред був затверджений на роль другого плану, то в «Реквіємі за мрією» йому дісталася головна роль. Граючи молодого бруклінського хлопця, що бореться з пристрастю до героїну, Джаред мав можливість грати в одному складі з Еллен Берстін, а також з майбутнім лауреатом премії «Оскар» Дженніфер Коннеллі. Джаред відмінно вписався в два найвідоміші фільми режисера Девіда Фінчера: в гучний «Бійцівський клуб» і «Кімнату страху» (2002). В останньому він зіграв найбалакучішого і найнезграбнішого з трьох грабіжників, які тероризували героїню Джоді Фостер.

Окремо від кінокар’єри, Джаред Лето є вокалістом, гітаристом і автором пісень гурту 30 Seconds to Mars, який у 1998 році заснували Джаред і Шеннон Лето, який є барабанщиком. Також учасником групи є хорватський скрипаль і гітарист Томо Мілічевіч. Гурт випустив 5 студійних альбомів: 30 Seconds to Mars (16 серпня 2003); A Beautiful Lie (30 серпня 2005); This is War (8 грудня 2009); Love, Lust, Faith and Dreams (дата релізу 17 травня 2013); America (6 квітня 2018). Свій перший тур Forever Night Never Day вони розпочали у 2006 році.

Серед інших проектів Лето – епопея Олівера Стоуна «Олександр», міжнародний трилер «Збройний барон» і тонка драма «Розділ 27», яка розповідає про вбивцю Джона Леннона – Марка Чепмена. Заради цієї ролі він набрав 24 кілограми ваги, при тому, що є вегетаріанцем. В цьому фільмі Джаред виступив не лише як актор, але і як продюсер. У 2010 році вийшла стрічка «Пан Ніхто» за участю Даяни Крюгер, у якій Лето грає роль Немо Ніхто. На Венеціанському кінофестивалі 2009 року фільм отримав «Золоті Озелла за найкраще технічне сприяння» і нагороду за найкращий ігровий біографічний фільм. Крім того, Mr. Nobody був номінований на «Золотого лева».

У 2011 році знявся в рекламі аромату Just Different від Hugo Boss. У 2013 році на світові екрани вийшов фільм за участі Джареда Лето, під назвою «Далласький клуб покупців». У ньому актор зіграв одну з головних ролей – трансвестита Района, за яку здобув премію «Оскар» у номінації Найкраща чоловіча роль другого плану. У 2016 році Джаред з’явився у фільмі «Загін самогубців», де зіграв Джокера. Фільм отримав загалом негативні відгуки від критиків, але гра Лето була високо оцінена, незважаючи на обмежений час його персонажа на екрані. У 2017 році Джаред отримав роль лиходія Ніандера Уоллеса у фільмі «Той, хто біжить по лезу 2049».

З травня по вересень 2017 року Thirty Seconds to Mars провели турне по Північній Америці. Потім Thirty Seconds to Mars виступили на церемонії вручення нагород MTV Video Music Awards 2017 за участі спеціального гостя Тревіса Скотта. 6 квітня 2018 року Thirty Seconds to Mars представили п’ятий студійний альбом “America“.

У березні 2021 року на екрани вийшов фільм “Ліга справедливості” Зака Снайдера, у якому Джаред повторив свою роль Джокера. Він також зіграв підозрюваного в серійних убивствах Альберта Спарму у фільмі Джона Лі Хенкока «Дрібниці» 2021 року, який приніс Лето номінації на премію «Золотий глобус» і премію Гільдії кіноакторів – обидві за найкращу чоловічу роль другого плану.

Лето зобразив модельєра та бізнес-магната Паоло Гуччі в біографічній кримінальній драмі Рідлі Скотта «Будинок Гуччі», який отримав номінацію на премію Satellite Award за найкращу чоловічу роль другого плану – кінофільм і премію «Вибір кінокритиків» за найкращу чоловічу роль другого плану.

Джерела:

1. Джаред Лето
2. Джаред Лето
3. Thirty Seconds to Mars

Вінченцо Белліні

23 листопада виповнилося 220 років від дня народження італійського композитора Вінченцо Белліні. Він увійшов в історію музичної культури як видатний майстер бельканто.

Вінченцо побачив світ на Сицилії в родині музикантів. Його батько Розаріо грав на органі і викладав музику. Про дитинство композитора відомо небагато. Перші уроки музики майбутньому композиторові дав його дід. В юності Вінченцо вирішив піти по стопах батька-органіста і почав навчання в неаполітанській консерваторії. Як і багато видатних людей, він з ранньої юності мав яскраво виражений музичний талант. Це дозволило йому стати одним із стипендіатів консерваторії.

У 24 роки Вінченцо представив перший твір в оперному жанрі. Прем’єра «Адельсон та Сальвіні» відбулася на сцені зали рідної консерваторії в 1825 році. Після її успіху італійські театри звернули увагу на молодого композитора і стали звертатися до нього із замовленнями. Кар’єра стрімко стала розвиватися, даючи громадськості привід обговорення нового феноменального таланту у сфері оперного мистецтва. Із захопленням публіка сприйняла витвір «Б’янка та Джернандо». Оперу, що оповідає про придворну боротьбу за владу, інтриги та кохання всупереч забобонам, включив до репертуару театр «Сан-Карло» в Неаполі. Знамениті сучасники, такі як французький композитор Гектор Берліоз, тепло відгукувалися про творчість Белліні.

Через рік на право поставити на сцені нову оперну виставу Белліні претендував іменитий театр у Мілані «Ла-Скала». Для легендарної трупи автор до 1827 написав оперу за текстом романтичної трагедії Ч. Метьюріна «Пірат». У 1829 році успіх закріпила «Чужоземка». Піком його творчості напевно можна назвати оперу «Сомнамбула». Незважаючи на ліризм творів, опери Вінченцо пробуджували в його одноплемінниках самі патріотичні почуття. Вагнер пізніше розповідав, що опера «Норма» справила на нього сильне враження і стала поштовхом до написання власних творів. 1833 рік став роком переїзду Белліні в Париж, де він написав свою останню оперу «Пуритани». Сюжет був написаний за романом Ст. Скотта.

Джерела:

1. Беллини [Текст] / Пастура, Франческо ; Пер. с итал. И.Константиновой; Худож. Ю.Арндт. – М. : Молодая гвардия, 1989. – 341 с.
2. Винченцо Беллини [Текст] = В книге рассказыватся о жизненном и творческом пути выдающегося итальянского композитора В.Беллини : Популярная монография / Крутяева, Татьяна Семеновна ; Под ред. Г.А.Соловьевой; Худож. А.А.Кармацкий, И.М.Чернов. – Л. : Музыка, 1984. – 80 с.
3. История зарубежной музыки [Текст] = Учебное пособие по курсу истории зарубежной музыки посвящено жизни и творчеству композиторов Германии, Австрии, Италии, Франции, Польши с 1789 года до середины XIX века : Германия, Австрия, Италия, Франция, Польша с 1789 года до середины XIX века. Вып.3 / Конен, Валентина Джозефовна ; Под ред. С.Катоминой. – 5-е изд. – М. : Музыка, 1981. – 536 с.
4. 100 оперных либретто [Текст] / Под ред. Н.Ф.Болдырева; Худож. А.Ю.Данилов. – Челябинск : “Урал LTD”, “Урал-книга”, 1998. – 592 с.
5. Біографія Вінченцо Белліні

Зі злетів рук народжений оркестр

Сьогодні виповнюється 210 років від дня народження видатного угорського композитора, піаніста, педагога й диригента Ференца Ліста – представника музичного романтизму й засновника угорської композиторської школи.

Ференц Ліст – перший піаніст, що виступав із сольними концертами, завдяки яким заслужив визнання професіоналів і публіки. Попри те, що немає жодного звукозапису гри віртуоза, його визнано одним із найвпливовіших піаністів його епохи. 

Ференц Ліст народився в 1811 році в селищі Добор’ян в Угорщині. Його батько служив у князя Естергазі доглядачем поголів’я овець. Він був музикантом-аматором і у вільний від основної роботи час грав в оркестрі князя. Побачивши талант Ференца, батько сам почав учити сина музики. У церкві хлопчика вчили співу, а місцевий органіст – грі на органі. Після трирічних занять хлопчик у восьмирічному віці вперше виступив на публічному концерті. Батько все робив для музичної освіти сина. З 10 років Ференц навчався у Відні грі на фортепіано у Карла Черні, який погодився вчити хлопчика безкоштовно. Теорією Ференц займався з Антоніо Сальєрі. Виступаючи на концертах, хлопчик став сенсацією для віденської публіки. Під час одного з виступів Л. Бетховен поцілував його. Ліст про це згадував протягом усього життя.

У 1823 році сім’я Лістів виїхала до Парижа. Метою була Паризька консерваторія, але хлопчика туди не взяли, тому що приймали тільки французів. Тож Ференц займається індивідуально з педагогами з консерваторії і підкорює своїми виступами Париж – і цей тріумф остаточно закріпив за Лістом славу нового Моцарта. У цей час хлопець пише і власні музичні твори. У 14 років він створює оперу «Дон Санчо, або Замок любові», що навіть була поставлена в Гранд-Опера в 1825 році. На початку 1830-х років композитор познайомився із графинею Марі д’Агу, подругою Жорж Санд. Графиня мала деякі літературні здібності й друкувалася під псевдонімом Данієль Стерн. Марі та Ференц покохали одне одного. Графиня пішла від свого чоловіка і разом з Лістом поїхала до Швейцарії. У пари народилося троє дітей, та згодом подружжя розлучилося.

Композитор багато подорожував. За десять років (1837-1847) він об’їхав всю Європу – від Лісабона до Москви, від Гетеборга до Афін. Свою майстерність піаніста він довів до досконалості. Ференц Ліст міг майстерно відтворювати на роялі звучність повного оркестру, а в читанні нот з листа йому не було рівних. У 1847 році композитор побував у багатьох містах України – Києві, Львові, Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Одесі, Миколаєві. Саме тут народжуються його фортепіанні п’єси «Українська балада» та «Думка» на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні», твори, присвячені Іванові Мазепі. У Києві Ференц познайомився з княгинею Кароліною Сайн-Вігенштайн, яка стала його музою впродовж усього його наступного життя. Згодом саме їй він присвятить усі свої симфонічні поеми.

Ференц Ліст багато зробив для розвитку музичного мистецтва в різних країнах. За його ініціативою в 1875 році в Будапешті відкрилася Музична академія, у якій композитор став першим професором і президентом. У Веймарі він безкоштовно займався з численними учнями з різних країн, а у Відні славилися «Лістівські тижні», програми яких складалися з його симфонічних та фортепіанних творів. Часто музиканта можна було побачити на естраді разом із його учнями.

Ференц Ліст – композитор широкого спектру. Він був автором хорової, вокальної та симфонічної музики, а його органні твори посіли чільне місце в репертуарі органістів. Багато з фортепіанних творів композитора увійшли до «традиційного репертуару» –  зокрема, «Угорські рапсодії», «Соната сі-мінор» та два фортепіанні концерти. Імператор Франц Йосиф в 1859 році звів Ференца Ліста в лицарі.

Також композитор був відомий через свою благодійність: він допомагав жертвам стихійних лих, сиротам, навчав безкоштовно талановитих студентів, сприяв фонду пам’яті Бетховена.

Джерела:

1. Мільштейн Я. Ференц Ліст. – М.: Музика, 1999. – 654 с., нот., іл., с. 75 – 219
2. https://lib.oa.edu.ua/funds/music/romantyzm/franz-liszt – Ліст, Ференц
3. https://dovidka.biz.ua/ferents-list-biografiya-skorocheno-ta-tsikavi-fakti/ – Ференц Ліст
4. https://muzabetka.com.ua/biograf_list.html – Ференц Ліст

“Історія однієї пісні”: Стінг

2 жовтня британському рок-музикантові, акторові, автору пісень і лідерові групи The Police в 1976-84 роках Стінгу виповнюється 70 років. Сімнадцятикратний лауреат премії «Греммі», володар Еммі і Золотого глобуса, іменної Зірки на Алеї слави Голлівуду, 4-х кратний номінант на премію «Оскар» в категорії найкраща пісня. У 2020 році музичне видання The Rolling Store помістило Стінга в топ-50 кращих басистів в історії (на 32 сходинку).

Народився 2 жовтня 1951 року народження, в містечку Воллсенд північній Англії. При народженні первісток Ернеста Метью і Одрі Самнер отримав ім’я Гордон Меттью Томас Самнер. Отримавши вчительський диплом, юнак влаштувався на роботу в місцеву школу. Під час викладацької роботи Гордон остаточно зміцнився в бажанні виступати на сцені з власною музикою. Він влаштовується бас-гітаристом в джаз-бенд «Newcastle Big Band», а потім переходить в інший джазовий колектив «Phoeniх Jazzmen», де набирається професійного досвіду.

З легкої руки колег Гордон отримує прізвисько – Стінг, яке стає не тільки його творчим псевдонімом, але і другим ім’ям. У перекладі з англійської «Стінг» означає «жало», «оса». На початку 70-х років музикант вперше створив власну рок-групу під назвою «Last Exit». Колектив отримав велику популярність в рідному місті, а пісня «I Burn for You» була записана в столиці Великобританії.

Коли Стінгу було 26 років, йому надійшла пропозиція від іменитого лондонського музиканта Стюарта Коупленда і його партнeра Енді Саммерса увійти до складу колективу «The Police». Група представляла з себе тріо, і перші версії треків «Fall Out» і «Roxanne» не користувалися популярністю серед молоді. Але незабаром, після укладення контракту з лейблом A & M, на базі якого був випущений диск «Outlandos d’Amour», рейтинги рок-команди підвищилися. Професійний менеджер Майлз Коупленд розумно підійшов до розкручування синглів альбому, і вже в кінці 1979 року «Roxanne» увійшла до першої двадцятки британського хіт-параду. Завдяки випуску альбомів «Zenyattà Mondatta», «Reggatta de Blanc» популярність музикантів досягла піку. Уже в 1980 році гурт вирушив у перше світове турне, а пісні нових альбомів регулярно потрапляли в англійські хіт-паради і не покидали радіостанцій Великобританії.

Після гастролей Стінг пише музику для незалежних проектів, залишаючись як і раніше учасником колективу «The Police». Але організатора рок-групи Стюарта Коупленда такий стан справ не влаштовував. Навіть незважаючи на те, що четвeртий альбом «Ghost in the Machine» увійшов до числа найкращих альбомів століття за версією видання «Rolling Stone», розпад групи виявився неминучий. Останній альбом «Synchronicity» з’явився в 1983 році, після чого музиканти вирушили в заключний світовий тур, під час якого оголосили про завершення спільної діяльності.

Сольна кар’єра Стінга відкрила нову сторінку в його творчій біографії і відразу ж почалася з великого успіху – альбом «Dream of the Blue Turtles» розійшовся мільйонними тиражами в Європі і за океаном. У 1987 році музикант вирушає на міжнародні гастролі, під час яких створює другий сольний збірник «Nothing Like The Sun». Для запису нових хітів співак співпрацює із зірками світової величини: Еріка Клептона, Марка Нопфлера і Енді Саммерса. Альбоми початку 90-х років «Soul Cages» і «Ten Summoner’s Tales», представлені хітами «All This Time», «If I Ever Lose My Faith In You» і «Fields Of Gold», помістили ім’я Стінга на верхні рядки світових музичних таблоїдів.

Альбоми другої половини 90-х років «Mercury Falling» і «Brand New Day» в черговий раз стали платиновими на батьківщині співака і в США. Пісня з другого альбому «Роза пустелі» була виконана Стінгом спільно з музикантом з Алжиру Шеба Мами, а кліп, створений на цей сингл, став свого роду рекламним роликом джипа Jaguar S-type, на якому в кадрі музиканти пересувалися по піщаних дюнах пустелі.

Голос Стінга стає пізнаваний у всьому світі, а на батьківщині музиканта нагороджують орденом Британської імперії. Своєю творчістю Стінг завжди намагається висловити активну громадську позицію. Після гучних терактів 11 вересня 2001 співак випускає збірку «Sacred Love», в якому висловив біль і співпереживання загиблим і їх родичам. Протягом 2000-х років в світ виходить ще три альбоми «Songs from the Labyrinth», «If On a Winter’s Night …», «Symphonicities». Популярність альбомів спадає в порівнянні з першими сольними проектами виконавця. У другій половині 2000-х група «The Police» об’єднується для проведення концертів.

У 2007-2008 роках проходить 150 виступів, найпопулярніший з яких на рок-фестивалі «Isle of Wight» збирає 70 тисяч шанувальників. У 2013 році з’являється студійний альбом музиканта «The Last Ship». Через два роки спільно з французькою поп-зіркою Мілен Фармер Стінг випускає хіт «Stolen Car», кавер-версію пісні зі збірки 2003 року «Sacred Love». У липні 2016 року музикант оголосив про вихід нового рок-альбому 57th & 9th, названого в честь двох вулиць, що перетинаються, повз яких Стінг проходить до звукозаписної студії. У січні 2018 року було оголошено про вихід нового альбому музиканта 44/876, який був записаний разом з його другом, реггі-співаком Шеггі. Альбом отримав свою назву завдяки телефонним кодами Великобританії (44) і Ямайки (876). У травні 2019 року вийшов його 13-й студійний альбом My Songs з переробленими версіями його старих пісень. У 2021 році він готував до випуску 15-й студійний альбом «The Bridge». Вихід альбому був запланований на 19 листопада, а сингл «If It’s Love» вийшов 1 вересня.

Пісні Стінга часто використовувалися в кінематографі. 1993 рік ознаменувався створенням шлягера «All For Love», який був виконаний спільно з Брайаном Адамсом і Родом Стюартом. Легендарне тріо потрапляє в перший рядок американських чартів, а також стає саундтреком до фільму «Три мушкетери». Інший сингл «Shape», написаний Стінгом спільно з гітаристом Домініком Міллером і джазовим музикантом Ларрі Адлером, використовувався Люком Бессоном в драмі «Леон». Пісня «Desert Rose», яка також відома під назвою «Роза пустелі» 1999 року випуску, стала основним треком бразильського серіалу «Клон». Вона прозвучала також в японському і індійському художніх фільмах.

Джерела

1. Стінг
2. Стінг