«Божественна комедія» Сальвадора Далі

Поціновувачі творчості іспанського художника Сальвадора Далі нині мають чудову нагоду ознайомитися з книжковою графікою митця. У Національному музеї «Київська картинна галерея» проходить виставка унікальних ілюстрацій художника до «Божественної комедії» Данте.

Ім’я Сальвадора Далі неодмінно асоціюється із сюрреалізмом. Митець застосовував сюрреалізм практично в усіх видах мистецтва: живописі, скульптурі, архітектурі, кінематографі, театрі, книжковій ілюстрації, дизайні логотипів, одягу й оформленні вітрин. Власною епатажністю, а також яскравим і впізнаваним стилем робіт С. Далі здобув шалену славу та фінансовий успіх. І не лише в Європі, а й у США.

Сальвадор Далі народився 11 травня 1904 року у Фігерасі, Іспанія. Здібності до малювання виявилися дуже рано: першу свою картину, невеличкий імпресіоністичний пейзаж, хлопчик намалював у 6 років. Вищу мистецьку освіту здобував у Мадридській художній академії, та школа живопису поступово розчарувала його – і митець покинув заклад. Він відправився до Парижа, намагаючись знайти там щось до душі. Захоплювався роботами футуристів, кубізмом Пабло Пікассо, та вирішив винайти свій власний стиль у живописі. Так стали народжуватися з-під пензля майстра перші сюрреалістичні роботи. А згодом епатажний митець упевнено заявив: «Сюрреалізм – це я!»

Незмінними темами творінь С. Далі були руйнування, тлінність, світ сексуальних переживань людини. Художник зі своєю епатажністю постає в центрі уваги. Його картини купувалися за величезні гроші шанувальниками та любителями розкоші. Величезні полотна оцінювалися у величезні суми. У багатьох мільйонерів вважалося шиком мати в колекції картини митця.

У 1957 році італійська влада звернулася до Сальвадора Далі з проханням створити серію зі 101-єї акварелі для нового видання «Божественної комедії», приуроченого до 700-річчя від дня народження Данте Аліг’єрі. Далі завзято взявся за роботу, але коли перші з акварелей художника були виставлені для огляду в римському палаці, італійська публіка залишилася незадоволеною. Італійське суспільство вибухнуло по-справжньому, ситуацію обговорювали навіть парламентарії. Національна бібліотека Італії, яка вже уклала контракт із Далі, опинилася перед ви­бором між репутаційним скандалом та відмовою від співпраці з відомим сюрреалістом. І… обрала останнє. Але Далі це не збентежило, і він закінчив роботу над ілюстраціями. А тоді запропонував французькому видавцеві Жозефу Форе зробити нове видання поеми Данте Аліг’єрі з його ілюстраціями. Видавець з ентузіазмом поставився до такого проєкту і реалізував його.

Ілюстрації майстра до «Божественної комедії» створюють сюрреалістичну інтерпретацію пекла і всіх його покарань. Тут проглядається неперевершена фантазія майстра, що змушує нас по-новому, «по-Сальвадорівськи» подивитися на літературну класику, наблизити її до сприйняття сучасного глядача.

Під час війни в нашій країні, коли ми часто почуваємося знесиленими, знайомство з творчістю відомого іспанця, ковток зі спадщини світового мистецтва будуть приємними й живильними для нас.

Джерела:

1. Кетрін Інґрем. Це Далі. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. – 80 с.: іл.
2. Рохас К. Міфічний і магічний світ Сальвадора Далі. – М.: Республіка, 1998. – 303 с.: іл.
3. https://www.legaltechnique.org/articles/kultura/kak-salvador-dali-spustilsya-v-ad-dante-bull-novosti-v-fotografiyah.html – Сальвадор Далі
4. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3558430-magia-imeni-dali-i-100litta-kiivskoi-kartinnoi-galerei.html – Магія імені Далі

Найвідоміша меценатка Києва

9 серпня виповнилося 170 років від дня народження видатної українки, меценатки, засновниці Національного музею мистецтв Варвари Ханенко.

Це єдине жіноче ім’я у видатній когорті тих, хто започаткував музейну справу в Києві. Силами найвідомішої родини колекціонерів Варвари та Богдана Ханенків була зібрана колекція творів мистецтва, що стала основою 5-и музеїв. Проте імена меценатів на довгі роки були забуті. І тільки в 1999 році Національному музею мистецтв повернули імена його засновників.

Варвара Миколаївна Ханенко народилася 1852 року в Глухові в родинному маєтку Терещенків. Варвара була старшою донькою у великій сім’ї найзаможнішого українського цукрозаводчика й видатного філантропа Миколи Терещенка. Лише в Києві на рахунку родини – левова частка закладів соціальної та культурної сфери: лікарні, притулки, університети, училища, гімназії, музеї, храми… Коштом Терещенків постали нинішній Охматдит та Політехнічний інститут, будівлі Національного художнього музею та Театру оперети, Театрального та Транспортного університетів, розписи й іконостас Володимирського собору, відбулося заснування художньої школи й консерваторії…

Варвара одержала домашню освіту і, як і батько, цікавилася мистецтвом. Щасливим благословенням для Києва став її шлюбний союз із молодим промисловцем, колекціонером творів мистецтва, археологом і меценатом Богданом Ханенком. У 1881 році подружжя переїжджає до Києва. Саме тут розпочалися роботи зі створення музею. Батько Варвари Миколаївни подарував подружжю особняк по вулиці Терещенківській, 15, у якому весь другий поверх був відведений під чималу колекцію. Понад 40 років подружжя збирало найрізноманітніші твори мистецтва європейських і східних народів. До їхнього зібрання увійшли кращі полотна Рембрандта, Д.-Р. Веласкеса, А. ван Дейка, П.-П. Рубенса та інших художників, скіфські, слов’янські та давньоруські археологічні артефакти, вироби українського народного мистецтва, ікони тощо.

У своєму маєтку в селі Оленівці Варвара Ханенко відкрила кустарну майстерню, при якій діяла школа, де майстри передавали свої вміння молоді. А продукція майстринь продавалася в Лондоні, де Варвара відкрила спеціалізований магазин українських тканин! 

У 1917 році помер Богдан Ханенко – і Варвара у віці 65-и років залишилася сама. За заповітом чоловіка вона мала завершити упорядкування колекції, створити музей і подарувати його киянам. У неспокійний революційний час меценатка могла зберегти безцінне зібрання мистецтва і виїхати за кордон з неспокійного Києва, та вона залишилася і мусила рятувати шедеври. У бурхливу добу вона відправила частину зібрань у Москву і лише в 1921 році змогла повернути її до Києва. При цьому три десятки картин безслідно зникли, повністю було пограбовано квартиру в Санкт-Петербурзі, де зберігалися чудові твори мистецтва.  

Варвара змогла відкрити музей в 1919 році. А вже в 1924 році ім’я Ханенків на довгі роки зникає з назви музею і з’явиться знову лише в 1999 році. З цього моменту справа життя романтичної пари – їхній музей буде називатися «Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків».

Джерела:

1. Ковалинський В. В. Меценати Києва. – К.: Кий, 1998. – 528 с., 246 – 383
2. Музей західного та східного мистецтва в Києві: Альбом. – К.: Мистецтво, 1983. – 311 с., іл.
3. https://bigkyiv.com.ua/varvara-hanenko-ukrayinska-vyshyvka-u-londoni-i-svitovi-shedevry-u-kyyevi/ – Варвара Ханенко: українська вишивка в Лондоні і світові шедеври в Києві
4. https://www.istpravda.com.ua/articles/2013/07/31/132434/ – Варвара Ханенко. Вона зробила зі свого дому музей мистецтв

Міжнародний день музеїв в Україні

18 травня відзначається Міжнародний день музеїв! Це свято відзначається з 1977 року. Цього дня більшість музеїв працюють безкоштовно і радо відкривають свої виставкові зали для відвідувачів.

В Україні діють багато різноманітних музеїв. З-поміж них є надзвичайно цікаві, такі, що здатні здивувати. Так, в Одесі є Музей звуку, де представлено найбільше в Україні зібрання раритетної апаратури та приголомшливої колекції звукових носіїв різних поколінь, які, звісно, доступні для прослуховування. У Карпатах, на Верховині, розташований Музей гуцульської магії. Тут можна ознайомитися з магічними знаками і предметами стародавньої України, дізнатися про класифікації духів природи та історії про людей з надприродними можливостями.

На Полтавщині є Музей українського весілля, у якому відразу з порогу потрапляєш у минуле. Тут зберігаються давні весільні атрибути, а також можна самому взяти участь у весільному дійстві. У Харкові розташований Музей дитинства. Ностальгія тут гарантована, адже ви зможете побачити іграшки зі свого дитинства, а також ті, якими бавилися діти в XIX-XX століттях. А в Музеї ідей у Львові створюються та реалізуються найсміливіші проєкти!

Зараз важкі часи для України. Триває повномасштабна війна росії проти нашого народу. Російська імперія протягом століть привласнювала наші шедеври культури, історії – загалом все те, що, на думку їхніх правителів, демонструвало «велич великої росії». Наприклад, за часів правління Петра І у 1709 році до Москви й Петербурга відправили козацькі клейноди і навіть шаблю Івана Мазепи. У 1922 році з храмів Центральної України вилучили близько 46-и тисяч кілограмів срібла, не забувши при цьому поповнити російські музеї новими експонатами. Зокрема, лише в Москві й Петербурзі опинилися приватні колекції, які налічували майже 200 тисяч предметів. У 30-і роки після знищення Михайлівського Золотоверхого собору більшість реліквій вивезли до Москви, які й досі знаходяться в Третяковській галереї. А в Оружейній палаті можна побачити прапори й булави багатьох українських гетьманів, зокрема, Івана Мазепи, Івана Виговського, Івана Самойловича й навіть князя Костянтина Острозького. Усе це подається теж як «символи російського воїнства».

Від самого початку вторгнення московитська орда в Україні почала нищити й музеї. Через постійні обстріли росіян руйнувалися музеї й пам’ятки древнього Чернігова. Зокрема, повністю згорів Храм святителя Феодосія, у підвалі якого ховалися люди. Окупанти розбомбили також будинок Музею українських старожитностей Василя Тарновського, побудований наприкінці ХІХ ст. Останні півстоліття там була розташована Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва. У березні була суттєво пошкоджена будівля Харківського художнього музею, колекція якого – одна з найбільших в Україні. Тут є твори А. Дюрера, І. Рєпіна, Г. Семирадського, оригінальна голландська графіка тощо.

В Іванкові, що на Київщині, російськими нацистами було зруйновано й пограбовано Музей Марії Приймаченко. А з Мелітопольського краєзнавчого музею рашистські нелюди викрали історико-культурні цінності, зокрема й колекцію скіфського золота, знайдену українськими археологами. Зазнав руйнувань і Національний музей Григорія Сковороди в Харківській області. Ворожий снаряд фактично знищив будівлю, де останні роки життя творив український філософ.

Московити пограбували й зруйнували сотні музеїв, історичних пам’яток та інших «стратегічних об’єктів». Робити так можуть лише варвари.

Ми не пробачимо. Ми переможемо!

Джерела:

1. https://armyinform.com.ua/2022/05/18/sogodni-v-ukrayini-vidznachayut-mizhnarodnyj-den-muzeyiv/ – Міжнародний день музеїв
2. https://suspilne.media/239759-u-kropivnickomu-poprosalisa-iz-zasluzenim-hudoznikom-ukraini-feliksom-polonskim/ – Дивовижні музеї України

Мистецька слава у вогні

Щороку 18 квітня людство відзначає Міжнародний день пам’яток і визначних місць. Відзначення цієї дати було прийнято Генеральною Асамблеєю ЮНЕСКО в 1983 році і спрямоване на підвищення обізнаності громадськості з різноманіттям культурної спадщини та необхідністю збереження її для подальших поколінь.

Україна – одна з найкрасивіших країн світу, що дивує великою кількістю архітектурних, мистецьких шедеврів. Та зараз під час війни російські варвари свідомо нищать наше культурне надбання. Війська країни-агресора ціляться в унікальні споруди й символи міст, намагаючись стерти будь-які прояви української ідентичності з лиця землі. Руйнуються старовинні храми, численні музеї, театри, бібліотеки…

Від авіаударів ворожих військ сильно постраждала Свято-Успенська лавра у Святогірську. Це одна з трьох православних лавр в Україні. Перші згадки про неї датуються XVI ст., однак поселення монахів у ній зафіксовані ще за часів Київської Русі. Монастир неодноразово був пограбований російськими чиновниками ще за часів російської імперії, а після 1917 року – більшовиками. Лавра була відроджена в 1990-х роках, та знов відчула на собі російське лихо…

Також унаслідок обстрілів постраждали церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі В’язівка (1862) на Житомирщині, Свято-Георгіївська церква в селі Заворичі (1873 р.), Вознесенська церква в селі Бобрик (1998 р.), Петро-Павлівська церква в місті Буча (ХХ ст.) та інш.

У селищі Іванків окупанти спалили Історико-краєзнавчий музей, де зберігалося близько 2,5 десятків робіт однієї з найвизначніших українських художниць у жанрі наївного мистецтва – Марії Приймаченко. На щастя, мешканці селища встигли врятувати та зберегти принаймні частину картин мисткині.

Суттєво пошкоджена була будівля Харківського художнього музею, колекція якого – одна з найбільших в Україні, одна з найцінніших. Тут зберігалися твори А. Дюрера, І. Рєпіна, Г. Семирадського, є Полєнови. Це іронія долі, що ми повинні картини російських художників рятувати від їхнього ж народу.

Прямим попаданням російської авіабомби був знищений Маріупольський художній музей ім. А. Куїнджі. Значна частина експонатів стосувалася життя та творчості самого А. Куїнджі, та у фонді музею були також роботи І. Айвазовського, Т. Яблонської, М. Глущенка, М. Дерегуса та інш. На щастя, під час обстрілу оригіналів робіт А. Куїнджі в музеї не було.

Також був обстріляний і розграбований Музей-заповідник «Садиба Попова» у Василівці (1894) Запорізької області. До нашого часу від оригінальної споруди замку збереглися зубчасті стіни з брамою, кілька флігелів, оглядова вежа і стайня. Родина графів Попових мешкала в маєтку до Жовтневого перевороту, а після 1917 року палац неодноразово грабувався більшовиками. Сучасні російські варвари винесли з музею все, що могли, у тому числі і мармуровий унітаз часів графів Попових.

Снаряд ворога пошкодив і будинок «Слово» в Харкові (1926-1927). Назва споруди пов’язана з формою будинку, що з висоти нагадує літеру «С». На початку 1930-х років у цей будинок заселили українських митців, які згодом стали представниками Розстріляного Відродження. Серед них – М. Хвильовий, І. Багряний, М. Яловий, Л. Курбас та інш. З 66-и квартир будинку до 1938 року було репресовано мешканців 40-ка з них.

16 березня російські окупанти скинули бомбу на Маріупольський драматичний театр, де переховувалися сотні людей, чимало з яких – із маленькими дітьми. Це один із найстаріших театрів Лівобережної України (1956—1960), який став символом гуманітарної катастрофи, заподіяної росією. Відновити будівлю після закінчення війни пообіцяв уряд Італії.

Це лише короткий список пам’яток української культури з-поміж зруйнованих та пошкоджених діями російських варварів. Міністерство культури України нині збирає свідчення злочинів військ рф проти нашої національної спадщини. Ми не подаруємо ворогу жодного страченого життя, жодного зруйнованого храму. За пролиття крові невинних тисяч людей та руйнацію мирних міст недолюдків чекає належна розплата! Ми переможемо!

Джерела:

1. https://ukrainer.net/rosiia-pamyatky/ – Як росія нищить пам’ятки культури
2. https://birdinflight.com/uk/architectura-uk/20220317-great-russian-destruction.html – Велике російське руйнівництво
3. https://nv.ua/ukr/art/kulturni-pam-yatki-yaki-zruynuvali-rosiyski-okupanti-pid-chas-viyni-v-ukrajini-spisok-z-foto-50226298.html – Драмтеатр у Маріуполі і не тільки

Перший віртуальний NFT – музей війни

В Україні створено перший NFT-музей російсько-української війни! NFT-художники разом із Міністерством цифрової трансформації запустили проєкт, що поєднує блокчейн-технологію, мистецтво та фіксацію історичних фактів.

Місія музею – зберегти пам’ять про реальні події цього часу, розповсюдити правдиву інформацію у світі та зібрати благодійні внески на підтримку України. Музей допоможе поширити правду про російські воєнні злочини щодо українців. Усі твори представлені в цифровому вигляді як NFT-токени, і їх може придбати будь-хто. Кошти з продажу колекції будуть перераховані на офіційний Ethereum-гаманець для Мінцифри на гуманітарні потреби для України.

NFT створюватимуться в хронологічній послідовності – таким чином, буде максимально збережено конкретний перебіг подій. Художники відображатимуть воєнні події, пережиті мирним населенням України – від самого початку російської агресії і до моменту святкування нашої перемоги. Випуск першої частини колекції NFT-творів містить твори українських художників. До наступних випусків увійдуть твори художників зі всього світу, відібрані світовими дизайнерами та митцями, серед яких – Стефан Загмайстер, Девід Карсон, Даніель Ашрам.

Продаж експонатів стартував увечері 29 березня, і вже за перший день NFT-музей війни зібрав понад $600 тис. на підтримку України! Лише за один день роботи музею було придбано 1282 цифрові мистецькі твори. Це потужна допомога нашій армії і людям.

В Україні також запустили дитячий мистецький проєкт Mom, I see war, щоб зібрати дитячі малюнки про війну. З них планується зробити маніфест-колаж, який продадуть на NFT-аукціоні, а кошти пожертвують дітям, які постраждали внаслідок війни. 

Наша нація, згуртована, творча й звитяжна, наполегливо прямує до перемоги. Ми не подаруємо жодного клаптика своєї землі й не пробачимо страчені життя! Україна – непереможна!

Джерела:

1. https://vechirniy.kyiv.ua/news/63724/ – В Україні запустили першиий NFT – музей війни
2. https://life.pravda.com.ua/culture/2022/03/25/247971/ – Перший NFT – музей війни

Меценатське подвижництво Катерини Скаржинської

Сьогодні  виповнюється 170 років від дня народження Катерини Скаржинської – жінки, яка поклала все своє життя на вівтар науки й благодійності. Меценатка стала фундаторкою першого загальнодоступного приватного краєзнавчого музею Лівобережної України. 

Катерина Миколаївна фон Райзер народилася 1852 року в місті Лубни, на Полтавщині, в родині великого землевласника. По батьківській лінії походила зі старовинного дворянського роду німецького походження, представники якого перебралися до Російської імперії у XVII столітті. Дівчина здобула домашнє виховання, мала доступ до великої батьківської бібліотеки, опанувала французьку та німецьку мови. У 10 років, після смерті батька, Катерина з матір’ю і бабусею перебралася в родовий маєток у Тверській губернії. На зимовий час вона виїжджала до Москви та Санкт-Петербургу, де навчалася у найкращих професорів. Бабуся Варвара, у минулому фрейліна російських імператорів, прагнула бачити внучку також при царському дворі. Утім Катерина вже в 12 років вирішила присвятити своє життя допомозі бідним.

Першу свою благодійну справу Катерина Скаржинська зробила в 14 років, відкривши в селі Нікольському Тверської губернії народне училище, де викладала спеціально запрошена з Петербурга вчителька. А через кілька років у Нікольському відкрилася ще й народна лікарня – теж завдяки її зусиллям. 1869 року Катерина одружилася з великим землевласником і кіннозаводчиком, майбутнім генерал-майором Миколою Скаржинським. У подружжя народилося п’ятеро дітей. Чоловік надихнув Катерину продовжити навчання. Тож вона здобула екстерном освіту в жіночій гімназії в Лубнах, а потім навчалася на Бестужевських вищих курсах у Петербурзі.

1879 року сім’я повернулася в Україну, на Полтавщину. Катерина захопилася колекціонуванням пам’яток місцевої старовини, фінансово підтримувала археологічні дослідження краю і сама брала участь в окремих розкопках. На основі зібраних матеріалів у 1880-ті роки меценатка заснувала за активної участі відомого лубенського археолога Ф. Камінського у своєму маєтку в с. Круглик приватний музей, вхід до якого був безкоштовним. До складу зібрання, що налічувало близько 20 тисяч одиниць зберігання, входили цінні археологічні, етнографічні, нумізматичні, природничі колекції, збірка козацьких старожитностей, автографи видатних історичних осіб, стародруки та ін. Дивовижною була колекція українських писанок з різних губерній. Більшість з них була розписана народними майстринями, кілька були зроблені в монастирях. 1898 року колекція великодніх яєць нараховувала 2123 одиниці.

Якщо на початку музейна колекція містилася в житловому будинку Скаржинських, то вже 1885 року розширилася до двоповерхової будівлі з просторим вестибюлем та шістьма виставковими залами, поєднаними з парком та оранжереями. Також у с. Круглик Катерина заснувала народну школу, бібліотеку, аматорський український театр. Ім’я видатної меценатки було внесено до списків найвизначніших уродженців дворянського стану Полтавської губернії. Після смерті чоловіка Катерина передала безцінну колекцію в дар Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства, що був реорганізований у Полтавський краєзнавчий музей.

1905 року меценатка виїхала до Італії, згодом до Швейцарії, де оселилася в Лозанні. За кордоном вона продовжувала займатися доброчинністю: матеріально підтримувала політемігрантів, утримувала притулок для співвітчизників, відкрила друкарні в Парижі, Брюсселі та Лондоні, у Давосі видавала літературно-науковий журнал «За кордоном». Після початку Першої світової війни К. Скаржинська повернулася до України. Її устремлінь Радянська влада не оцінила. Меценатка померла на 80-ому році життя в цілковитих злиднях і всіма забута 1932 року.

Добра справа, розпочата Катериною Скаржинською, продовжує жити. Під час Другої світової її музейна колекція зазнала значних втрат, але та частка, що залишилася, і досі має величезну історичну цінність: укази та маніфести російських царів, універсали гетьманів України Івана Мазепи, Данила Апостола, листи відомих українських поетів та вчених. За її малюнками й досі розписують писанки.

Джерела:

1. https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3182040-katerina-skarzinska-selanska-rozradnica.html – Катерина Скаржинська. Селянська розрадниця
2. https://povaha.org.ua/doslidnytsya-i-metsenatka-kateryna-skarzhynska-zhyttya-nache-ruh-proty-vitru/ – Дослідниця і меценатка Катерина Скаржинська: Життя – наче рух проти вітру
3. http://www.nbuv.gov.ua/node/4656 – Катерина Скаржинська

Одеський Сад скульптур

Сад скульптур Одеського літературного музею – неповторна візитівка, «діамантовий вінець» сонячного міста. Іншого подібного місця немає ніде у світі. Він розташувався в типовому італійському дворику з клумбами та водограєм. Автор проєкту створення Саду – заслужений діяч культури України Леонід Ліптуга. Фігури почали заселяти сад з 1995 року. Щорічно 1 квітня, на день відкриття традиційної Одеської гуморини, з’являлися одна за одною нові скульптури, кожна з яких викликає у відвідувачів теплу посмішку. Усі бронзові мініатюри створені майстрами в різних техніках та художніх стилях і зображують найвідоміших літературних, фольклорних та історичних особистостей, чиї імена пов’язані з історією міста.

Подивитися тут, дійсно, є на що. Ряд скульптур символізують не лише традиційний одеський гумор, але і сповнені глибокого філософського звучання. Першою з’явилася фігура героя незліченних одеських анекдотів – єврея Рабиновича в образі старого годинникаря, подарована Одесі грузинським скульптором Резо Габріадзе. Це прізвище поширене в місті і, до речі, справжнє прізвище Шолом-Алейхема –  саме Рабинович. Також в експозиції є Пам’ятник прийдешньому генієві: на скульптурній композиції птахи – Пушкін, Гоголь і Бабель – з надією дивляться на золоте яйце, з якого має народитися новий геній, що прославить Одесу. Скульптура «Одеса-мама» зображує дорідну жінку, яка тримає на руках своїх дітей – засновників міста: адмірала Дерібаса, інженера Де Волана, графа Де Ланджерона, герцога Рішельє і князя Воронцова. Уся композиція спирається на 3-ьох китів: медицину, торгівлю й мистецтво.

Скульптура Джинсовий Дюк, як стверджують співробітники музею, встановлює історичну справедливість, а саме говорить про те, що винахідником джинсів був одесит Лев Штраус, ставши згодом Леві Штраусом і навіть Левайсом. Можна тут побачити і пам’ятник Володимиру Висоцькому. Співак зображений в оточенні сатирів і муз, а сам він віддає своє серце людям. В.Висоцький знімався на Одеській кіностудії в одному з перших його фільмів , що зробив його водночас відомим і улюбленим багатьма, – кінострічці «Вертикаль».  Тут актор знявся і в останній його картині – «Місце зустрічі змінити не можна». У Саду скульптур ви побачите і пам’ятник Михайлу Жванецькому, і музикантові Сашці, герою повісті Купріна,  красуні-рибачці Соні й морякові Кості, одеському читачеві, Ільфу і Петрову, Гоголю. Костянтин Паустовський зображений у вигляді загадкового й мудрого сфінкса, а поетеси Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва постають в образі єгипетських принцес, що граційно напівлежать на леопардах.

Представлена тут і гумористична композиція, присвячена співробітникам музею: три пацюки тримають у лапках піраміду, а поміж них сидить мишеня. Музейні співробітники, може , й ображаються, але скульптура стоїть непорушно. У Саду скульптур експонується також постійно діюча виставка з фондів Одеського археологічного музею «Давня скульптура Північного Причорномор’я», на якій представлені славетні половецькі баби.

Якщо Ви плануєте відпочинок в Одесі, обов’язково відвідайте Сад скульптур у літературному музеї. Його атмосфера як ні що інше  передає неповторний вигляд сонячного міста, його характер і настрій.

Джерела:

1. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/62300_sad-skulptur-literaturnogo-geroya.htm – Сад скульптур, Одеса
2. http://museum-literature.odessa.ua/museum/sculpture-garden/ – Сад скульптур
3. https://odessa.dobroedelo.com.ua/sad-skulptur-literaturnogo-muzeya – Сад скульптур літературного музею

Музей циркового мистецтва

Слово «цирк» несе в собі атмосферу казки, чарів і таємниць. Адже в цирку живуть акробати, клоуни, розумні звірі – те, що заворожує в ранньому дитинстві і не відпускає все життя. Ми, навіть будучи дорослими, продовжуємо вірити в дива.

У Києві є музей, присвячений найулюбленішому мистецтву дитинства. А музеїв таких у світі небагато. Є в Монако диво-лікар, який відкрив приватну виставку на першому поверсі своєї приморської вілли, та  є в Москві музей при нікулінському Шапіто. У Києві такий музей створив Микола Кобзов, голова однойменного цирку та президент Всеукраїнської організації «Циркова спілка Кобзова». Музей було відкрито 2007 року. Розташований він на території мальовничого парку Нивки. Цей красивий природний куточок було вибрано не випадково, адже організатори хотіли, аби відвідувачі відразу потрапляли в атмосферу прекрасного. Ми входимо до циркового намету – і потрапляємо в атмосферу «за лаштунками», у ту таємницю, про яку колись мріяли дізнатися.

Колекція музею знайомить відвідувачів з багатовіковими традиціями циркового мистецтва, що виросло з вуличних балаганів,  і розповідає про досягнення наших сучасників та про історію українського та, зокрема, київського цирку. Тут представлені всі види циркового мистецтва. Колекція нараховує більше 2 тисяч експонатів і постійно поповнюється як за рахунок придбань, так і за рахунок предметів, переданих у дар цирковими династіями, колекціонерами і окремими поціновувачами циркового мистецтва. У числі раритетних експонатів перші афіші, костюми артистів, рідкісні фотографії з автографами, картини, малюнки, скульптури. До уваги відвідувачів пропонуються рецензії та статті журналістів різних поколінь та образотворчі матеріали, пов’язані з цирком. І головне – цирковий реквізит. Капелюхи, з яких діставали зайців ще сто років тому, і клоунські штани, що веселили в дитинстві наших дідусів і бабусь… 

Центром експозиції є цирк-шапіто в мініатюрі й діючий паровоз 1926 року випуску, на якому цирковими аренами їздили тваринки легендарного Михайла Золло. Видатний дресирувальник ХХ ст. возив на ньому собачок, а у дзвін у вагоні дзвонила мавпочка. Сам Микола ІІ нагородив актора цирку за майстерність золотим годинником. Гордістю музею циркового мистецтва є фестивальні нагороди Михайла Золло, Олени Гринь, Миколи Кобзова, Ірини Кащеєвої, Михайла Рибакова та багатьох інших зірок. А ось цирковий «Оскар» – «Золотий Клоун» – мрія всіх циркових артистів. Нагорода, унікальна для України. Її привіз до Києва в 1999 році Анатолій Залевський із Міжнародного циркового фестивалю в Монте-Карло. 
Завітайте до музею – і перед вами відкриється завіса циркових скарбів і таємниць!

Джерела:

1. https://glavcom.ua/kyiv/publications/277871-kievljanam-predlagajut-okunutsja-v-volshebnyj-mir-tsirka.html – Киянам пропонують поринути в чарівний світ цирку
2. http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-tsirkovogo-iskusstva.html – Музеї Києва. Музей циркового мистецтва
3. https://www.wikiwand.com/uk/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D1%86%D0%B8%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 – Музей циркового мистецтва

Підводний історичний музей в Одесі

 В Одесі в акваторії центрального пляжу Ланжерон у 300 метрах від берега знаходиться незвичайний історичний музей під водою, який був створений насамперед для гостей міста та одеситів, небайдужих до дайвінгу. Музей порівняно молодий: його відкрив у 2012 році ентузіаст- водолаз, офіцер МНС Сергій Зятиков. Сергій цікавився багатьма підводними музеями у світі, особливе враження на нього справив музей у Мексиці. Тож вирішив організувати подібне і в Одесі, адже дуже хотів, аби гості міста крім красивої архітектури ще побачили головне одеське багатство – море. В Україні подібні експозиції є ще на Тарханкуті та в Дніпрі.

Сергій встановив на морському дні статуї в античному стилі, амфори. Є тут скульптури й артефакти Кримської і Другої світової війни, якоря, протидесантні їжаки і литі ядра, що затонули у воєнний час у Чорному морі. В експозиції музею знаходяться різні скульптури і бюсти політиків радянських часів (Леніна, Сталіна, Жукова, «залізного» Фелікса та ін.), є велика собака-охоронець і навіть робоче місце комп’ютерщиків з монітором і клавіатурою. Залишилося тільки провести інтернет, як шуткує засновник. Сьогодні драйвер навіть сам навчився ліпити різноманітні фігури з бетону, щоб поповнювати колекцію. Додалися герої з грецької міфології. Попереду ще багато експонатів чекають на своє занурення.

Музей розташований у незвично красивому місці серед мальовничих підводних скель, де можна побачити багатьох представників флори і фауни Чорного моря: тут ростуть чудернацькі водорості, деінде пробіжить краб, пропливе риба-ігла чи морський коник, трохи вглиб – цілі поля мідій, на яких полює морський хижак рапана. На зиму більшість експонатів водолази дістають і очищають для того, щоб наступного літа під водою вони виглядали для відвідувачів так само вражаюче. Подивитися на підводні експонати можна не лише вдень, але і вночі. Кажуть, при світлі ліхтаря відчуття просто космічні.

Вхід до музею вільний. Експонати ніким не охороняються. Музей відкритий протягом усього літнього сезону і доступний не тільки досвідченим дайверам, але і новачкам. Тут надається спорядження для підводного плавання, і досвідчений дайвінг-інструктор проводить обов’язковий інструктаж з дайвінгу, допомагає зробити успішне занурення і показує всі підводні експонати. Максимальна глибина занурення – 10 метрів, тож прогулянки по музею доступні для всіх. І незвичайні емоції й відчуття вам гарантовані!

Джерела:

1. https://aquaparkodessa.com.ua/uk/otdih-v-odesse/Podvodnyiy_muzey_v_Odesse.htm – Підводний музей в Одесі – найнезвичайніший музей у місті
2. https://omore.city/read/miscya/96126/pidvodnij-muzej-v-odesi-yak-znajti-scho-podivitisya-ta-skilki-platiti – Підводний музей в Одесі
3. http://www.odessatourism.org/ua/do/museums/odesskij-podvodnyj-muzej – Одеський підводний історичний музей

Львівська національна галерея мистецтв

Львівська національна галерея мистецтв – це найбільший і один із найбагатших художніх музеїв в Україні, у якому зібрані унікальні твори живопису, скульптури, графіки та декоративно-ужиткового мистецтва країн Західної та Східної Європи з давніх часів до сучасності. 

Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято міським магістратом у 1897 році. Першими експонатами стали твори художників В.Леопольського, Я.Стики, Ф.Вигживальського, Я.Матейка, Е.Окуня. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва українського цукрового магната з села Ситківці на Поділлі Івана Яковича, до якої входило близько 2000 експонатів. У Ситківцях довгий час працювали відомі художники, запрошені родиною Потоцьких та робили численні копіювання відомих творів мистецтва. Можливо, свою колекцію поміщик Якович отримав саме від Потоцьких. Сьогодні Львівська національна галерея мистецтв носить ім’я відомого мистецтвознавця і її директора Бориса Возницького. Нині музейне зібрання налічує понад 62 тисячі творів світового та національного мистецтва від античності до наших днів. До найбільш вартісних належать колекції європейського мистецтва, львівської скульптури, українського портрету ХVI-XІХ ст., ікон та меблів.

24 зали основної будівлі галереї представляють близько 400 експонатів, що висвітлюють основні напрямки європейського мистецтва ХІХ-ХХ ст. Тут є зали ампіру та романтизму і презентовані твори випускників Віденської, Мюнхенської та Паризької академій мистецтв. Також відвідувачі мають можливість оглянути твори, які демонструють розвиток академічного пейзажу в Німеччині, Австрії та Росії. Тут можна ознайомитися з творами львівських художників, які працювали в стилі бідермаєр. Мистецтво цього періоду мало за мету відволікти глядача від проблем і перенести його чи то в світ античності, чи в екзотичні країни. Шанувальникам імпресіонізму та символізму буде цікаво оглянути зали, де представлені роботи Н.Діаза де ла Пеньє, К.Коровіна, А.Цорна, Я.Мальчевського.

Наступні зали присвячені творам російських, угорських та польських художників початку ХХ ст., які працювали в стилі модерн та різних його напрямках. Цікавими для відвідувачів будуть зали, де експонуються унікальні твори М.Бойчука та його послідовників, а також полотна, які знайомлять з мистецькими об’єднаннями Львова 1920-1930-х років. Окрему частину експозиції становлять зали, у яких показане становлення львівського портрету. Вони презентовані творами художників з родини Рейханів, Машковських, Мартина Яблонського. Тут представлені кілька портретів Артура Гротгера, «Потрет доньки» Генриха Родаковського та ін.

Львівську галерею мистецтв називають по праву «музеєм музеїв», адже до складу галереї входять 16 більших та менших музейних комплексів, окремих невеликих музеїв, які працюють як окремі відділи або сектори: «Європейське мистецтво ХІV-XVІІІ ст.», «Каплиця Боїмів», музей «Мистецтво давньої української книги», «Музей найдавніших пам’яток Львова», “Музей модерної скульптури М.Дзиндри“, музеї-заповідники «Олеський замок», «Золочівський замок», «Підгорецький замок» та ін.

Джерела:

1. Николишин Ю.І. Віч-на-віч зі Львовом. – Львів: Апріорі. 2017 – 184 с. : іл., с. 148 -159
2. https://www.karpaty.info/ua/uk/lv/lw/lviv/museums/art/ – Львівська національна галерея мистецтв
3. https://afisha.lviv.ua/museum/lvivska-nacionalna-galereya-mystectv-imeni-borysa-voznyckogo – Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького
4. https://lviv-online.com/ua/places/museum/lvivska-kartynna-halereya/  – Львівська національна галерея мистецтв