Одеський Сад скульптур

Сад скульптур Одеського літературного музею – неповторна візитівка, «діамантовий вінець» сонячного міста. Іншого подібного місця немає ніде у світі. Він розташувався в типовому італійському дворику з клумбами та водограєм. Автор проєкту створення Саду – заслужений діяч культури України Леонід Ліптуга. Фігури почали заселяти сад з 1995 року. Щорічно 1 квітня, на день відкриття традиційної Одеської гуморини, з’являлися одна за одною нові скульптури, кожна з яких викликає у відвідувачів теплу посмішку. Усі бронзові мініатюри створені майстрами в різних техніках та художніх стилях і зображують найвідоміших літературних, фольклорних та історичних особистостей, чиї імена пов’язані з історією міста.

Подивитися тут, дійсно, є на що. Ряд скульптур символізують не лише традиційний одеський гумор, але і сповнені глибокого філософського звучання. Першою з’явилася фігура героя незліченних одеських анекдотів – єврея Рабиновича в образі старого годинникаря, подарована Одесі грузинським скульптором Резо Габріадзе. Це прізвище поширене в місті і, до речі, справжнє прізвище Шолом-Алейхема –  саме Рабинович. Також в експозиції є Пам’ятник прийдешньому генієві: на скульптурній композиції птахи – Пушкін, Гоголь і Бабель – з надією дивляться на золоте яйце, з якого має народитися новий геній, що прославить Одесу. Скульптура «Одеса-мама» зображує дорідну жінку, яка тримає на руках своїх дітей – засновників міста: адмірала Дерібаса, інженера Де Волана, графа Де Ланджерона, герцога Рішельє і князя Воронцова. Уся композиція спирається на 3-ьох китів: медицину, торгівлю й мистецтво.

Скульптура Джинсовий Дюк, як стверджують співробітники музею, встановлює історичну справедливість, а саме говорить про те, що винахідником джинсів був одесит Лев Штраус, ставши згодом Леві Штраусом і навіть Левайсом. Можна тут побачити і пам’ятник Володимиру Висоцькому. Співак зображений в оточенні сатирів і муз, а сам він віддає своє серце людям. В.Висоцький знімався на Одеській кіностудії в одному з перших його фільмів , що зробив його водночас відомим і улюбленим багатьма, – кінострічці «Вертикаль».  Тут актор знявся і в останній його картині – «Місце зустрічі змінити не можна». У Саду скульптур ви побачите і пам’ятник Михайлу Жванецькому, і музикантові Сашці, герою повісті Купріна,  красуні-рибачці Соні й морякові Кості, одеському читачеві, Ільфу і Петрову, Гоголю. Костянтин Паустовський зображений у вигляді загадкового й мудрого сфінкса, а поетеси Анна Ахматова і Марина Цвєтаєва постають в образі єгипетських принцес, що граційно напівлежать на леопардах.

Представлена тут і гумористична композиція, присвячена співробітникам музею: три пацюки тримають у лапках піраміду, а поміж них сидить мишеня. Музейні співробітники, може , й ображаються, але скульптура стоїть непорушно. У Саду скульптур експонується також постійно діюча виставка з фондів Одеського археологічного музею «Давня скульптура Північного Причорномор’я», на якій представлені славетні половецькі баби.

Якщо Ви плануєте відпочинок в Одесі, обов’язково відвідайте Сад скульптур у літературному музеї. Його атмосфера як ні що інше  передає неповторний вигляд сонячного міста, його характер і настрій.

Джерела:

1. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/62300_sad-skulptur-literaturnogo-geroya.htm – Сад скульптур, Одеса
2. http://museum-literature.odessa.ua/museum/sculpture-garden/ – Сад скульптур
3. https://odessa.dobroedelo.com.ua/sad-skulptur-literaturnogo-muzeya – Сад скульптур літературного музею

Музей циркового мистецтва

Слово «цирк» несе в собі атмосферу казки, чарів і таємниць. Адже в цирку живуть акробати, клоуни, розумні звірі – те, що заворожує в ранньому дитинстві і не відпускає все життя. Ми, навіть будучи дорослими, продовжуємо вірити в дива.

У Києві є музей, присвячений найулюбленішому мистецтву дитинства. А музеїв таких у світі небагато. Є в Монако диво-лікар, який відкрив приватну виставку на першому поверсі своєї приморської вілли, та  є в Москві музей при нікулінському Шапіто. У Києві такий музей створив Микола Кобзов, голова однойменного цирку та президент Всеукраїнської організації «Циркова спілка Кобзова». Музей було відкрито 2007 року. Розташований він на території мальовничого парку Нивки. Цей красивий природний куточок було вибрано не випадково, адже організатори хотіли, аби відвідувачі відразу потрапляли в атмосферу прекрасного. Ми входимо до циркового намету – і потрапляємо в атмосферу «за лаштунками», у ту таємницю, про яку колись мріяли дізнатися.

Колекція музею знайомить відвідувачів з багатовіковими традиціями циркового мистецтва, що виросло з вуличних балаганів,  і розповідає про досягнення наших сучасників та про історію українського та, зокрема, київського цирку. Тут представлені всі види циркового мистецтва. Колекція нараховує більше 2 тисяч експонатів і постійно поповнюється як за рахунок придбань, так і за рахунок предметів, переданих у дар цирковими династіями, колекціонерами і окремими поціновувачами циркового мистецтва. У числі раритетних експонатів перші афіші, костюми артистів, рідкісні фотографії з автографами, картини, малюнки, скульптури. До уваги відвідувачів пропонуються рецензії та статті журналістів різних поколінь та образотворчі матеріали, пов’язані з цирком. І головне – цирковий реквізит. Капелюхи, з яких діставали зайців ще сто років тому, і клоунські штани, що веселили в дитинстві наших дідусів і бабусь… 

Центром експозиції є цирк-шапіто в мініатюрі й діючий паровоз 1926 року випуску, на якому цирковими аренами їздили тваринки легендарного Михайла Золло. Видатний дресирувальник ХХ ст. возив на ньому собачок, а у дзвін у вагоні дзвонила мавпочка. Сам Микола ІІ нагородив актора цирку за майстерність золотим годинником. Гордістю музею циркового мистецтва є фестивальні нагороди Михайла Золло, Олени Гринь, Миколи Кобзова, Ірини Кащеєвої, Михайла Рибакова та багатьох інших зірок. А ось цирковий «Оскар» – «Золотий Клоун» – мрія всіх циркових артистів. Нагорода, унікальна для України. Її привіз до Києва в 1999 році Анатолій Залевський із Міжнародного циркового фестивалю в Монте-Карло. 
Завітайте до музею – і перед вами відкриється завіса циркових скарбів і таємниць!

Джерела:

1. https://glavcom.ua/kyiv/publications/277871-kievljanam-predlagajut-okunutsja-v-volshebnyj-mir-tsirka.html – Киянам пропонують поринути в чарівний світ цирку
2. http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-tsirkovogo-iskusstva.html – Музеї Києва. Музей циркового мистецтва
3. https://www.wikiwand.com/uk/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D1%86%D0%B8%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BC%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 – Музей циркового мистецтва

Підводний історичний музей в Одесі

 В Одесі в акваторії центрального пляжу Ланжерон у 300 метрах від берега знаходиться незвичайний історичний музей під водою, який був створений насамперед для гостей міста та одеситів, небайдужих до дайвінгу. Музей порівняно молодий: його відкрив у 2012 році ентузіаст- водолаз, офіцер МНС Сергій Зятиков. Сергій цікавився багатьма підводними музеями у світі, особливе враження на нього справив музей у Мексиці. Тож вирішив організувати подібне і в Одесі, адже дуже хотів, аби гості міста крім красивої архітектури ще побачили головне одеське багатство – море. В Україні подібні експозиції є ще на Тарханкуті та в Дніпрі.

Сергій встановив на морському дні статуї в античному стилі, амфори. Є тут скульптури й артефакти Кримської і Другої світової війни, якоря, протидесантні їжаки і литі ядра, що затонули у воєнний час у Чорному морі. В експозиції музею знаходяться різні скульптури і бюсти політиків радянських часів (Леніна, Сталіна, Жукова, «залізного» Фелікса та ін.), є велика собака-охоронець і навіть робоче місце комп’ютерщиків з монітором і клавіатурою. Залишилося тільки провести інтернет, як шуткує засновник. Сьогодні драйвер навіть сам навчився ліпити різноманітні фігури з бетону, щоб поповнювати колекцію. Додалися герої з грецької міфології. Попереду ще багато експонатів чекають на своє занурення.

Музей розташований у незвично красивому місці серед мальовничих підводних скель, де можна побачити багатьох представників флори і фауни Чорного моря: тут ростуть чудернацькі водорості, деінде пробіжить краб, пропливе риба-ігла чи морський коник, трохи вглиб – цілі поля мідій, на яких полює морський хижак рапана. На зиму більшість експонатів водолази дістають і очищають для того, щоб наступного літа під водою вони виглядали для відвідувачів так само вражаюче. Подивитися на підводні експонати можна не лише вдень, але і вночі. Кажуть, при світлі ліхтаря відчуття просто космічні.

Вхід до музею вільний. Експонати ніким не охороняються. Музей відкритий протягом усього літнього сезону і доступний не тільки досвідченим дайверам, але і новачкам. Тут надається спорядження для підводного плавання, і досвідчений дайвінг-інструктор проводить обов’язковий інструктаж з дайвінгу, допомагає зробити успішне занурення і показує всі підводні експонати. Максимальна глибина занурення – 10 метрів, тож прогулянки по музею доступні для всіх. І незвичайні емоції й відчуття вам гарантовані!

Джерела:

1. https://aquaparkodessa.com.ua/uk/otdih-v-odesse/Podvodnyiy_muzey_v_Odesse.htm – Підводний музей в Одесі – найнезвичайніший музей у місті
2. https://omore.city/read/miscya/96126/pidvodnij-muzej-v-odesi-yak-znajti-scho-podivitisya-ta-skilki-platiti – Підводний музей в Одесі
3. http://www.odessatourism.org/ua/do/museums/odesskij-podvodnyj-muzej – Одеський підводний історичний музей

Львівська національна галерея мистецтв

Львівська національна галерея мистецтв – це найбільший і один із найбагатших художніх музеїв в Україні, у якому зібрані унікальні твори живопису, скульптури, графіки та декоративно-ужиткового мистецтва країн Західної та Східної Європи з давніх часів до сучасності. 

Рішення про створення у Львові галереї європейського мистецтва було прийнято міським магістратом у 1897 році. Першими експонатами стали твори художників В.Леопольського, Я.Стики, Ф.Вигживальського, Я.Матейка, Е.Окуня. На початку 1907 року на кошти магістрату була придбана колекція західноєвропейського мистецтва українського цукрового магната з села Ситківці на Поділлі Івана Яковича, до якої входило близько 2000 експонатів. У Ситківцях довгий час працювали відомі художники, запрошені родиною Потоцьких та робили численні копіювання відомих творів мистецтва. Можливо, свою колекцію поміщик Якович отримав саме від Потоцьких. Сьогодні Львівська національна галерея мистецтв носить ім’я відомого мистецтвознавця і її директора Бориса Возницького. Нині музейне зібрання налічує понад 62 тисячі творів світового та національного мистецтва від античності до наших днів. До найбільш вартісних належать колекції європейського мистецтва, львівської скульптури, українського портрету ХVI-XІХ ст., ікон та меблів.

24 зали основної будівлі галереї представляють близько 400 експонатів, що висвітлюють основні напрямки європейського мистецтва ХІХ-ХХ ст. Тут є зали ампіру та романтизму і презентовані твори випускників Віденської, Мюнхенської та Паризької академій мистецтв. Також відвідувачі мають можливість оглянути твори, які демонструють розвиток академічного пейзажу в Німеччині, Австрії та Росії. Тут можна ознайомитися з творами львівських художників, які працювали в стилі бідермаєр. Мистецтво цього періоду мало за мету відволікти глядача від проблем і перенести його чи то в світ античності, чи в екзотичні країни. Шанувальникам імпресіонізму та символізму буде цікаво оглянути зали, де представлені роботи Н.Діаза де ла Пеньє, К.Коровіна, А.Цорна, Я.Мальчевського.

Наступні зали присвячені творам російських, угорських та польських художників початку ХХ ст., які працювали в стилі модерн та різних його напрямках. Цікавими для відвідувачів будуть зали, де експонуються унікальні твори М.Бойчука та його послідовників, а також полотна, які знайомлять з мистецькими об’єднаннями Львова 1920-1930-х років. Окрему частину експозиції становлять зали, у яких показане становлення львівського портрету. Вони презентовані творами художників з родини Рейханів, Машковських, Мартина Яблонського. Тут представлені кілька портретів Артура Гротгера, «Потрет доньки» Генриха Родаковського та ін.

Львівську галерею мистецтв називають по праву «музеєм музеїв», адже до складу галереї входять 16 більших та менших музейних комплексів, окремих невеликих музеїв, які працюють як окремі відділи або сектори: «Європейське мистецтво ХІV-XVІІІ ст.», «Каплиця Боїмів», музей «Мистецтво давньої української книги», «Музей найдавніших пам’яток Львова», “Музей модерної скульптури М.Дзиндри“, музеї-заповідники «Олеський замок», «Золочівський замок», «Підгорецький замок» та ін.

Джерела:

1. Николишин Ю.І. Віч-на-віч зі Львовом. – Львів: Апріорі. 2017 – 184 с. : іл., с. 148 -159
2. https://www.karpaty.info/ua/uk/lv/lw/lviv/museums/art/ – Львівська національна галерея мистецтв
3. https://afisha.lviv.ua/museum/lvivska-nacionalna-galereya-mystectv-imeni-borysa-voznyckogo – Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького
4. https://lviv-online.com/ua/places/museum/lvivska-kartynna-halereya/  – Львівська національна галерея мистецтв

 

Музей історії релігії

Сьогодні Музей історії релігії у Львові — єдиний в Україні та один з небагатьох у світі, де зібрано матеріали з історії світових і національних релігій. Музей засновано в 1973 році, і тоді він називався «Музей історії релігії та атеїзму». Під цією назвою музей проіснував до 1991 року, поки з назви не забрали слово «атеїзм». Однак частинку атеїстичної експозиції можна побачити тут і нині. Експозиція музею розташована в будівлі колишнього Домініканського монастиря ХІV – XVIII ст. Костел споруджений за проєктом австрійського інженера Яна де Вітте і належить до кращих зразків барокової архітектури міста. Колись на площі перед цим костелом у далекому 1559 році розігралася справжня війна за наречену із застосуванням усіх тонкощів військової стратегії. Магнат Лукаш Ґурка упродовж кількох тижнів добивався видачі з монастиря своєї дружини Гальшки Острозької, яка втекла від нього і переховувалася за міцними стінами. Тільки коли магнату вдалося припинити монахам постачання води, вони здалися й видали Гальшку. Споруду храму люблять знімати кінематографісти.

Нині у фон­дах музею зберігається понад 90 тис. експонатів. На початку експозиції можна побачити пам’ятки трипільської культури, у яких помітна яскрава перевага трьох культів: солярного, водяного та культу рослин. У цій частині експозиції можна довідатися про фетишизм, анімізм, тотемізм, демоністичні вірування та етнічні релігії Давнього Єгипту, Греції, Риму. У вітрині з експонатами, що стосуються релігії Давнього Єгипту, можна побачити мумію кота, датовану ІІ тис. до н. е. Поруч зберігається також фрагмент саркофага, у якому він був похований. З котами пов’язана одна досить цікава історія. Один з перських царів, намагаючись захопити Єгипет та знаючи про релігійні традиції країни, наказав своїм воїнам замість зброї взяти в руки котів. Єгиптяни не стали стріляти, і таким чином перси захопили єгипетські міста. У музеї також зберігається одна з найбагатших колекцій юдаїки України. Серед експонатів варто звернути увагу на Тору. Тут кілька свитків, кожен з яких прикрашений зіркою Давида.

У наступній вітрині зберігаються експонати, що стосуються раннього християнства. До автентичних експонатів, що датуються цим періодом, належать давні монети, а також світильник ІV-VІ ст. н. е., що був виготовлений для християнської сім’ї. Відвідувачі дізнаються про Вірменську церкву, православну, греко-католицьку та римо-католицьку церкви. У залі, присвяченій православній церкві, можна побачити понад десяток давніх ікон. Увагу привертає фрагмент дерев’яної ікони «Страшний суд» XVI  – XVII ст. невідомого майстра. Автор зобразив представників тих народів чи національностей, які, на його думку, мали потрапити на Страшний суд. Серед них, зокрема, є турки, татари, німці. У музеї представлена чимала колекція Біблій (у тому числі Острозька Біблія 1581 року та видана у Парижі 1563 року), зберігається релікварій св. Аронтія ХІ ст. тощо.

Завершує експозицію зала з експонатами, що стосуються східних релігій, де відвідувачам пропонують познайомитися з буддизмом та ісламом. Тут можна побачити, зокрема, Коран XVII ст. та коло Сансари.

Тут можна спуститися в монастирське підземелля, дізнатися про князівську в’язницю та інші його таємниці. У великій виставковій залі, колишній трапезній монастиря, проходять концерти органної музики. А ще музей займається реставрацією старовинних органів.

Джерела:

1. Николишин Ю. І. Віч-на-віч зі Львовом. – Львів: Апріорі. 2017 – 184 с.:іл., с. 88-91
2. https://zaxid.net/dlya_viruyuchih_i_ne_duzhe_n1472416 – Для віруючих і не дуже
3. http://www.museum.lviv.ua/pro-muzei/82-pro-lvivskyi-muzei-istorii-relihii – Львівський музей історії релігії
4. https://lviv.travel/ua/places/museums/lvivskii-muzei-istoriyi-religiyi – Львівський музей історії релігії

Музей однієї вулиці

Андріївський узвіз – одна з найдавніших і найколоритніших вулиць Києва, «найбільш київська з усіх київських вулиць», як називав її письменник Віктор Некрасов. Свого часу тут мешкало багато відомих людей. Зокрема, і Булгаков, і Гоголь, і Жуковський. Історії Андріївського узвозу та його видатним мешканцям присвячений Музей однієї вулиці. Відкритий у 1991 році, він є одним із найцікавіших, найбільш «атмосферних», найбільш творчих і оригінальних музеїв міста. Він є першим приватним музеєм в Україні і єдиним, присвяченим конкретній вулиці.

Музей однієї вулиці – величезна антикварна крамниця, повна міськими історіями і байками, що на власні очі демонструє побут минулих епох. Експозиція побудована таким чином, що дає можливість гостям музею здійснити подорож вулицею в часі і просторі — від апостола Андрія до наших днів і від Андріївської церкви до Контрактової площі. У двох залах постійної експозиції представлені сотні справжніх предметів старовини – книги, картини, предмети меблів та одяг, фотографії та документи, які розповідають про історичні події, пов’язані з Андріївським узвозом, і його відомих мешканців. Перед вами відкриється царство повсякденних речей: парасольок, посуду, суконь і фраків, мундирів і портретів, подушок і пенсне епохи, віддаленої від нас всього чотирма-п’ятьма поколіннями, але яка вже стала міфологізованою. Ви поринете у світ будинків і світ ремесел, служби та розваг, театру і будинку розпусти, побачите інтер’єр лікарського кабінету та крамниці кондитера, будуар з предметами дамського туалету, столову кімнату.

Уже зовнішні вітрини музею, сам інтер’єр вестибюля розпочинають експозицію. Тут працює подільський кравець, панянка розучує популярний романс, а замовник костюма мирно читає газету. Просто зі стіни на вас мчить екіпаж, двірник незмінно мете сміття, дама з кавалером прогулюються уздовж вестибюльної стіни – і не зрозумієш: ти вже в музеї або ще на вулиці. Дзеркало відкриває світ в задзеркалля – і ми проходимо на сотні років в минуле, ми чуємо музику давніх літ і розчиняємося в атмосфері узвозу, в аурі міста тих часів, коли, кажучи словами М.Булгакова, у ньому «жило беспечальное юное поколение».  І далі біжить, закручуючись спіраллю музейних залів, ріка часу – і ось ми вже в тривожних 1930-х, грізних 1940-х та у період «відлиги» 1960-х.

Перед вами відкриється галерея чудових споруд: Андріївська церква, замок Ричарда, будинок Булгакових… Експозиція розповідає про письменників В. Некрасова та Г. Тютюнника, філолога П. Житецького, сходознавця Т. Кезму, художників Ф. Красицького, Г. Дядченка та І. Макушенка, скульптора Ф. Балавенського, публіциста В. Савенка, диригента О. Кошиця, лікаря Ф. Яновського, археологів і істориків А. Муравйова та К. Лохвицького. Ми дізнаємося, де на Андріївському узвозі було житло тієї самої Проні Прокопівни, і які таємниці зберігає той самий Ричардів замок. У 2002 році Музей однієї вулиці став номінантом Європейського музейного форуму – міжнародної організації під егідою Ради Європи та під патронажем королеви Бельгії Фабіоли. Музей був першим та єдиним з-поміж українських музеїв, що брав участь у цьому форумі.
Зазирніть до Музею однієї вулиці! Не побувавши в ньому, ви не відчуєте Душу міста, не зрозумієте повністю Київ.

Джерела:

1. http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-odnoy-ulitsyi.html – Музеї Києва. Музей однієї вулиці
2. https://onestreet.kiev.ua/about-museum-ukr/ – Музей однієї вулиці
3. https://stezhkamu.com/places/264_muzey_odniei_vulyci_%E2%80%93_istorija_andriivskoho_uzvozu – Музей однієї вулиці – історія Андріївського узвозу

Золоті ворота

Один із символів Києва, найстаріша збережена оборонна споруда Русі, головний в’їзд до древнього міста – такими є Золоті ворота, одна з головних пам’яток української столиці.

 За літописом Нестора Літописця, дата завершення будівництва воріт – 1037 рік. Їх основним завданням була оборона головного в’їзду в місто від монголо-татар. Тому ворота були укріплені, виготовлялися із застосуванням каменю та обпаленої глини. За новітніми дослідженнями архітектурної пам’ятки будівництво  київських укріплень  із Золотими воротами було розпочате ще Володимиром Великим, а завершене його сином Ярославом Мудрим.

Ярослав звів на них церкву Благовіщення, освячену в 1022 році. Її маківка була позолочена, а про багате оздоблення стін церкви свідчать знайдені археологами залишки фресок і уламки смальти. «Місто Ярослава», розташоване на Старокиївській горі, вражало своєю величчю і було найбільшим населеним пунктом тогочасної Європи. Територія площею понад 60 га була огороджена валом висотою у 16 м заввишки і шириною біля основи до 30 м. Зовні місто захищав величезний рів. Фортифікація, що загальною довжиною була приблизно 3,5 км, мала три брами, через які можна було потрапити до столиці. На заході і сході було споруджено дерев’яні ворота, що називались Львівські та Лядські. Парадний же вхід до столиці Київської Русі вражав гостей своєю міццю й розкішшю. Золоті ворота отримали свою назву за аналогією із константинопольськими, адже вони виконували не тільки оборонну функцію, а й уособлювали незалежність і могутність країни. Володіти ними – означало взяти Київ. Ворота захищали стольне місто протягом восьми століть, і за цей час з їхнього боку Київ жодного разу не був узятий.  У 1240 році під час нападу монголо-татар біля Золотих воріт відбулися бої, про які свідчать археологічні розкопки. Дослідники знайшли велику кількість скелетів, метальних ядер. Але все ж взяти захисну споруду завойовники не змогли. Протягом століть через Золоті ворота в місто в’їжджали купці та посли, звідси урочисто відправлялися в похід князівські дружини і їхали в далекі країни великокнязівські дочки – майбутні королеви європейських країн. Біля Золотих воріт в 1648 році кияни зустрічали гетьмана Богдана Хмельницького, що повернувся з перемогою після битви під Жовтими Водами.

З плином часу споруда руйнувалася, і вже у ХVІІІ сторіччі являла собою руїни. Було прийнято рішення засипати їх землею, для збереження. І так вони пролежали понад 80 років. У 1832 році, при знесенні валів, ворота були розкопані, і почалося їх археологічне дослідження. Цар Микола І, оглядаючи відкриті руїни, зауважив, що «пам’ятник вартий збереження». У 1834 році на день народження імператора відбулося урочисте відкриття і освячення  воріт. З того часу Золоті ворота стали для киян та гостей міста однією з улюблених пам’яток старовини, візитною карткою Києва. Ворота з тих часів кілька разів зміцнювалися, але руйнування старих стін ішло невблаганно – і через півтора століття було вирішено відтворити початковий вигляд воріт, накривши їх спеціальним павільйоном, який імітує стародавню споруду. При будівництві максимально відтворювали технології тисячолітньої давності.

Зараз у триярусному павільйоні воріт розташований музей, присвячений видатній будівлі та загалом фортифікації стародавнього Києва. Центральною частиною експозиції є фрагменти справжніх стін воріт. Є можливість піднятися на оглядові майданчики, а також до церкви Благовіщення, аби зрозуміти архітектурний задум давніх зодчих. У залах представлені експозиції давньоруського зброї та реконструйованого древнього одягу. У павільйоні відмінна акустика, тож тут проводяться концерти та драматичні вистави. На західному торці споруди можна побачити пам’ятник Ярославу Мудрому з моделлю Софії Київської в руках – збільшену копію статуетки-ескізу І. Кавалерідзе.

Джерела:

1. http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey–Zolotyie-Vorota-.html – Музеї Києва. Музей «Золоті ворота»
2. https://st-sophia.org.ua/uk/muzeyi/zoloti-vorota/zoloti-vorota/ – Золоті ворота
3. https://gazeta.ua/articles/history/_zoloti-vorota-8-najcikavishih-faktiv/789451 – Золоті ворота: 8 найцікавіших фактів

«Шоколадний будинок»

Один із найулюбленіших киянами особняків, справжня перлина в намисті старовинних будівель Липок – «Шоколадний будинок». Милуючись зовнішнім виглядом будівлі, неважко здогадатися про походження її назви. Увесь будинок оформлений у різних відтінках коричневого кольору. Особняк облицьований рустом, немов плитками шоколаду, а декоративні завитки, рослинні орнаменти й леви на фасаді неначе зійшли з величезного торта.

Будівля була споруджена у 80-і роки ХІХ століття для київського купця першої гільдії Семена Семеновича Могильовцева відомим архітектором Володимиром Ніколаєвим. 

У пишних залах тут влаштовувалися прийоми, бали, проводилися важливі переговори. Купцеві цей будинок обійшовся в пів мільйона рублів. Майже стільки ж місту коштував оперний театр.  С.Могильовцев був заможною людиною і щедро жертвував на спорудження різних будівель у Києві, зокрема повністю на його кошти було збудовано Педагогічний музей на Володимирській вулиці. У післявоєнний час у «Шоколадному будинку» спочатку розміщувався ЗАГС, а з 1986 року працювала Дитяча картинна галерея. У 2009 році будівлю було передано Київському музею російського мистецтва і було зроблено масштабну реставрацію. Милують око дивовижні розписи, дерев’яна інкрустація, які вдалося зберегти. Кожна зала тут виконана в своєму стилі. На одному поверсі, за принципом художнього дивертисменту, розміщуються французький, візантійський і східний стилі, модерн і ренесанс.

Найбільшою в будинку є Біла зала, виконана в стилі французького бароко. На великій стіні посередині зали розміщено велике венеційське дзеркало, яке збереглося з початку XX століття. Дзеркало оздоблене ліпленими гірляндами та парними купідонами, овнами, голубами і чашами. Голуб та овен — елементи герба Могильовцева. Зала в стилі модерн прикрашена українськими етнічними орнаментальними мотивами, де напівфантастичні сині «модернові» квіти поєднуються з червоними та блакитними маками. На вітражах півники(улюблені квіти модерністів) межують із українським барвінком. Російську залу виконано в новоросійському стилі. Ключовим елементом орнаментів стелі є зображення Жар-птиці.

Візантійську залу облямовують великі гірлянди, на яких зображено різноманітні фрукти та ягоди, зокрема яблука та виноград. У невеликій за розмірами Мавританській залі стіни, що нині зафарбовані в синій колір, попередньо мали орнамент із п’яти, шести та десятикутних зірок. Невелика ділянка зали, на щастя, збереглася незафарбованою. Сьогодні приміщення працює як філія Київського національного музею російського мистецтва «Творчий центр « Шоколадний будинок». Тут проводяться художні виставки, концерти класичної музики, дитячі свята, лекторії з історії мистецтва для дітей і дорослих та інші культурні заходи.

Джерела:

1.  http://www.primetour.ua/uk/excursions/museum/SHOKOLADNYIY-DOMIK–filial-Kievskogo-muzeya-russkogo-iskusstva—.html – Музеї Києва. «Шоколадний будиночок»
2. http://www.kmrm.com.ua/ukr/muzey/struktura/21.html – Мистецький центр «Шоколадний будинок»
3. http://toursdekiev.com.ua/uk/chokolate-house-kiev – Шоколадний будиночок

Музей українського весілля

Єдиний в Україні Музей українського весілля знаходиться в селі Великі Будища недалеко від знаменитої Диканьки на Полтавщині. Тут можна побачити весільне вбрання минулих часів, меблі та предмети побуту, безліч вишитих сорочок і рушників та навіть скриню нареченої. Довгі 5 років всі мешканці села по частинці збирали експонати для свого музею. Кожен приносив те, що знаходив у себе в оселі. Музей відкрили в жовтні 2008 року на свято Покрови і одразу ж зіграли в ньому перше весілля.

У світлиці все відображає справжній побут наших предків, і ми можемо уявити, як вони жили сто років тому. Це цілком фантастичний заклад, що ламає музейні канони. Тут експонати не лише можна чіпати руками – ними можна користуватися за прямим призначенням. Наприклад, спробувати витягнути з печі спеціальним рогачем горщик-казанок. Відвідувачі з музею ідуть з подарунками. Тут екскурсантам дають в дорогу пиріжки. Пиріжки, до речі, гарячі, прямо з печі.

У музеї наче переносишся в минуле. Тут можна не тільки побачити стародавню весільну церемонію, а й самому стати учасником обряду і приміряти на себе виставлені експонати. Якщо вірити легендам, одяг тут «чарівний». Якщо дівчина бажає вийти швидше заміж, вона повинна приміряти весільну сукню – і незабаром її бажання здійсниться. У світлиці відтворена обстановка побуту столітньої давнини. Учасники неймовірного дійства інколи плутають реальність із нереальністю. Як і належить, на весіллі п’ють за здоров’я і щастя молодих. Напої – справжні. Закуски на столі – стародавні українські страви, приготовлені за технологією прабабусь. Є тут і величний весільний коровай, і шишки з медяниками.

Зазвичай колоритне українське весілля триває кілька днів. Виконується багато обрядів, довгих весільних пісень, звучить безліч побажань. Працівники музею зуміли вибрати найсуттєвіше, найцікавіше і вкласти це в півтори години часу. Більше ж ніяк не можна. Надто багато охочих. Фактично весь весільний обряд проводить народний ансамбль «Берегиня». Музей користується неабияким попитом серед туристів. Багато молодих пар приїжджає сюди, щоб провести обряд одруження зі старовинним українським колоритом.

Джерела:

1. https://kolokray.com/uk/f/velikie-budishcha-muzey-svadby.html – Великі Будища. Музей українського весілля
2. https://dikanka-turism.wixsite.com/turism/muzej-ukrayinskogo-vesillya – Музей українського весілля
3. https://anga.ua/sights/muzey_ves_llya.html – Музей весілля

Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Національний музей українського народного декоративного мистецтва — один із найбільших художніх музеїв України. Розташований він на території Києво-Печерського заповідника в приміщеннях колишніх митрополичих покоїв і прилеглої до них Благовіщенської церкви, які є пам′ятками архітектури ХVІІІ – поч. ХХ ст.

Колекція музею була започаткована в 1899 році як одна зі складових зібрання Міського музею старожитностей і мистецтв. Фундаторами колекції були видатні вчені академік Микола Біляшівський та етнограф Данило Щербаківський, які здійснили безліч експедицій по Україні, і завдяки яким зібрання народного мистецтва музею постійно зростало. Нині музейну збірку складають понад 78 тисяч творів традиційного народного та професійного декоративного мистецтва України від XV століття до наших днів. Це різноманітні за матеріалом, формою, декоруванням і призначенням предмети домашнього вжитку, перетворені руками талановитих майстрів у високохудожні мистецькі твори. В експозиції музею представлені всі види народного мистецтва України: килимарство, ткацтво, вибійка, вишивка, кераміка, різьблення та розпис по дереву, художня обробка шкіри, рогу та металу, скло, фарфор, писанкарство, народний живопис та іконопис. Гордістю та окрасою колекції є українське народне вбрання ХІХ — поч. ХХ ст. всіх регіонів України, де в єдиному художньому ансамблі поєдналися мистецтво крою, ткання, вишивки, аплікації, вибійки, плетіння, обробки шкіри та металу. Привертають увагу традиційні жіночі прикраси: дукачі, коралі, венеціанське намисто, вироби з бісеру.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва має велику колекцію вишитих сорочок, рушників, фартухів та хусток. Кожен етнографічний регіон плекав свою вишивку. Ця експозиція – своєрідна мандрівка різними куточками України, знайомство з традиціями. Дуже цінні вишиті рушники різних регіонів України. Пристосовані для християнських культових потреб, вони ведуть своє коріння від сплаву язичницької і християнської символіки. Справжнім скарбом музею є дерев’яний різьблений хрест 1576 року – найстаріший у колекції  датований предмет.  Тут можна побачити глиняні кахлі ХV — ХVІІІ ст., козацькі люльки та порохівниці, шовкові ткані пояси ХVІІІ ст., гаптовані золотими та срібними нитками предмети церковного шитва, гутне скло ХVІ — ХVІІІ ст., вироби провідних порцелянових і фаянсових підприємств України.

Чим експонат давніший, тим більше енергії в ньому накопичено, тим цікавіший він для вивчення і ціннішим є. У музеї зберігається багато предметів зі старих поміщицьких садиб, виготовлених українськими народними майстрами, здебільшого кріпаками. Ось, наприклад, оббивки сидінь дивана й стільця, вишиті бісером понад 200 років тому для знаменитої чернігівської садиби Качанівка роду Тарновських. А ось скатертина, вишита з нагоди приїзду до Глухова останнього українського гетьмана Кирила Розумовського 1760 року – свідок цілого періоду в українській історії.
Музей володіє найбільшою в Україні збіркою творів народного художника України Марії Примаченко. В окремій залі представлені живописні полотна  Катерини Білокур. Вони по праву вважаються перлиною музейної колекції і належать до скарбниці світового мистецтва.

Джерела:

1. Київ – місто-музей. Київ – місто музеїв. – Київ: Кий. 2007 – 190 с.: іл., с. 102 – 119
2. http://www.mundm.kiev.ua/ABOUT/MUSEUM.HTML – Національний музей українського народного декоративного мистецтва
3. https://kpi.ua/mundm – Київ. Музей українського народного декоративного мистецтва