День українського кіно

День українського кіно – національне професійне свято працівників кінематографії, яке відзначається в Україні щорічно у другу суботу вересня.

«День українського кіно» отримав статус офіційного державного професійного свята в 1996 році. 12 січня 1996 року в Києві, другий Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 52/96 «Про день українського кіно», який наказував відзначати цю дату щорічно у другу суботу вересня місяця. В указі йдеться, що нове професійне свято в країні вводиться «на підтримку ініціативи працівників кінематографії України».

Український кінематограф бере початок ще з кінця ХІХ століття, коли в 1893 році механік Одеського університету Йосип Тимченко на три місяці раніше за Едісона й більше ніж за рік раніше братів Люм’єрів сконструював кінознімальний та кінопроєкційний апарати. Кілька років по тому, в Харкові Альфред Федецький зняв кілька короткометражних картин і 2 грудня 1896 року у приміщенні Харківського оперного театру (тепер обласна філармонія) провів перший в Україні публічний кіносеанс.

З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.

У 1922 році було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а в 1928 році ввести в дію Київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О. Довженка). У 1930 році в Україні з’являється перший звуковий фільм – документальна стрічка Д. Вертова «Симфонія Донбасу». Українські митці впродовж минулого століття створили власну яскраву кіношколу, яка гідно збагатила світове кіно. Імена Олександра Довженка і Івана Кавалерідзе, Марка Донського, Сергія Параджанова, Леоніда Бикова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука і багатьох їх талановитих творчих послідовників назавжди вписані в історію світового кінематографу. Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців.

У 2003 році був прийнятий Закон України «Про загальнодержавну програму розвитку кіноіндустрії», завданням якого є створення належних умов для розвитку кінематографії України, відновлення ролі і впливу національного кінематографу у культурній, соціальній і духовній сферах життя українського народу, відновлення кінематографії як конкурентоспроможної галузі, вдосконалення механізмів позабюджетного фінансування та залучення в кінематографію України інвестицій.

У новітній час, попри всі перешкоди, наше кіно набирає обертів світового масштабу. Варто згадати хоча б фільми Сергія Лозниці, Мирослава Слабошпицького, Марини Вроди, Олеся Саніна, Михайла Іллєнка, Ахтема Сеітаблаєва.

Джерела:

1. День українського кіно
2. Сьогодні – День українського кіно

«Мої ролі – як діти. Ні від кого не відмовлюся»: Богдан Ступка

Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження Богдана Сильвестровича Ступки – видатного українського актора театру і кіно, лауреата Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель», за Шолом-Алейхемом), Народного артиста УРСР (1980), Народного артиста СРСР (1991), Героя України (2011).

Народився 27 серпня 1941, смт Куликів, Львівська область. Ступка закінчив Львівську СШ № 4 (тепер Львівська лінгвістична гімназія). Богдан хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. По тому влаштувався в обсерваторію.

1961 року Ступка закінчив студію при Театрі ім. М. Заньковецької, на цій сцені дебютував, як актор і там же до нього прийшла популярність.

Його творчим наставником був Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драматичний театр імені Івана Франка. Того ж року на запрошення свого наставника Богдан Ступка перейшов до цього театру. 1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

Ступка дебютував у кіно у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971 р.) – роль Ореста Дзвонаря. Серед ролей Богдана Ступки було багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»), «Тарас Бульба», «Дім», «Одного разу в Ростові» та «Безодня» та інші.

Протягом 1999 – 2001 років Богдан Ступка був міністром культури і мистецтв України.

2001 року очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.

Загалом у Ступки – близько 100 ролей у кіно та понад 50 на сцені.

У 2004 році Богдан Ступка знявся в українській версії телевізійної гри «Форт Буайяр» (телеканал «1+1») у ролі Мудрого Мольфара, який задавав загадки гравцям.

Відзнаки:

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (23 серпня 2011) 
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (27 січня 2010), V ст. (4 листопада 2006)
• Орден «За заслуги» I ст. (21 серпня 2001), II ст. (21 серпня 1999)
• Почесна відзнака Президента України (23 серпня 1994)
• Державна премія України імені Т. Шевченка 1993 року у галузі театрального мистецтва 
• Державна премія України імені Олександра Довженка 2012 року (посмертно) 

2008 року, на 67 день народження Ступки, працівники Андрушівської астрономічної обсерваторії назвали в його честь астероїд, який відкрили в ніч на 27 серпня. Офіційна назва астероїда – «269 252 Богданступка».

Джерела:

1. Ступка Богдан Сильвестрович
2. Ступка Богдан
3. Богдан Ступка [Текст] : Митець і людина: Літературно-художнє видання / Авт.-упор. М.Лабінський. – К. : Книга, 2008. – 240 с.
4. Національний Академічний Драматичний Театр імені І.Франка [Текст] : Фотоальбом / Авт.-упор. Н.Пономаренко, В.Гайдабура; Худож. О.Ктиторчук. – К. : ТОВ “Партнер-Україна”, 2016. – 60 с.
5. Богдан Ступка [Текст] : Науково-популярне видання / Загребельний, Михайло Павлович ; Худож. О.Д.Кононученко. – Харків : Фоліо, 2017. – 120 с.

«Робін був комедійною грозою, а наш сміх – громом, який його підтримував»

21 липня виповнюється 70 років з дня народження Робіна Вільямса – американського актора, коміка, лауреат декількох «Еммі» та «Греммі», кінопремії Золотий глобус, Сатурн, премія Гільдії кіноакторів США. Починав як комік розмовного жанру, але згодом здобув славу виконуючи комічні, а з часом і драматичні ролі на телебаченні та в кіно. Зокрема, 1998 р. отримав «Оскара» як актор другого плану.

Робін Вільямс народився в Чикаго, в родині фотомоделі та одного з керівних працівників автомобільної компанії Ford. Сім’я часто подорожувала. Спочатку вони мешкали у штаті Іллінойс, потім у Мічигані і нарешті у Каліфорнії. За його власним визнанням, бажання стати актором у Вільямса виникло після перегляду кінофільму Стенлі Кубрика – «Доктор Стрейнджлав».

Ще у школі він пішов на курси акторського мистецтва, вивчав драму у школі. Вступивши на курси зварювальника на вимогу батька, Вільямс почав готуватися до своєї справжньої кар’єри актора. Не закінчивши курси зварювання, після батькової смерті, за результатами прослуховування, 1973 року його одразу взяли на старші курси Джульярдської школи — однієї з елітних драматичних шкіл країни. Найбільшого успіху Вільямс досяг у копіюванні численних діалектів та акцентів, що пізніше стало йому в пригоді в акторській кар’єрі.

Перші виступи Вільямса були комічні монологи, спочатку він виступав у клубах Сан-Франциско. Першою роллю на телебаченні став епізодичний образ інопланетянина Морка в одній із програм Ен-Бі-Сі. Цей персонаж став настільки популярним серед глядачів, що компанія започаткувала новий сітком «Морк і Мінді», який виходив у 1978–1982 рр. Успіх Робіна Вільямса у цій програмі зробив його дуже відомим в Америці, серед молодого покоління почали поширюватися вислови та кліше започатковані Робіном на екрані.

Незважаючи на успіх на телебаченні, Робін продовжував виступати з комічними монологами. З часом його успішні виступи на естраді зажили йому значної слави у США, його шоу з’являлися на Бродвеї, виходили окремими дисками. Під час багатьох зі своїх виступів, велику частину займала щира імпровізація, коли він вживав непідготовлений матеріал і спирався на смаки та реакцію аудиторії.

З початку 1980-х Вільямс мав декілька епізодичних ролей у кіно, але найбільшої слави зажив своєю участю у фільмі «Доброго ранку, В’єтнаме!», за яку його було вперше номіновано на «Оскара». Ця роль зробила Вільямса відомим не тільки як комічного, але й драматичного актора. Втім, найуспішнішими для нього були комічні ролі в таких фільмах як «Місіс Даутфайр», де його гра і майстерність стали легендарними. У стрічці «Король-рибалка» Робін з’явився в образі бродяги Перрі. Ця роль і наступні за нею центральні образи в картинах «Джуманджі», «Розумниця Уілл Хантінг» і «Куди приводять мрії» остаточно затвердили актора в одному ряду з зірками Голлівуду першої величини. Фільм «Розумниця Уілл Хантінг» хоча і дав невеликі збори, зате приніс артисту премію «Оскар».

Окрім численних ролей у кіно, Вільямса також запрошували на озвучування повнометражних мультфільмів. З-поміж озвучених ним мультфільмів критики відзначають «Аладдін», де він озвучив роль джина. Як зізнався актор, більшість діалогів він вигадав спонтанно, користуючись феноменальною можливістю пародіювати та копіювати акценти з великою швидкістю. Успішними також стали його ролі у «Роботах», «Двохсотлітній людині» та інші.

Попри славу комічного актора, Робін Вільямс не полишав зніматися й у драматичних картинах. Його талант драматичного актора не лишився невідзначеним кінокритиками  — він номінувався на «Оскара» за ролі у фільмах «Товариство мертвих поетів» (1989), «Якоб — брехун» (1999) та інші. 1997 року за роль психолога у фільмі «Розумник Вілл Хантінг» Вільямса нагороджено премією Американської кіноакадемії як найкращого актора другого плану.

В кінці 1990-х актор не втомлювався дивувати новими гранями свого таланту. Найбільш яскравими роботами цього періоду були фільми «Фото за годину», «Вбити Смучі», «Безсоння» і «Таємниці минулого». Ці стрічки вийшли на початку 2000-х і відразу ж стали улюбленими кінохітами.

Джерела:

1. РОБІН ВІЛЬЯМС
2. Робін Вільямс

«Незнятий кадр незіграної ролі» : Іван Миколайчук

Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження Івана Миколайчука – українського актора, режисера, сценариста. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно).

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий.

Народився 1941 р. в с. Чортория Чернівецької області. У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961р. — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. 1965 р. — закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).

В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики “Двоє”. Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка “Тіні забутих предків”, яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам’ятовувався в більшості картинах.

У фільмі «Комісари» він зіграв комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражав глядачів, примушував співпереживати і вірити.

• 

• 

• 

У яскравому фільмі Бориса Івченка “Пропала грамота” Іван не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Саме тут з’являється знамените колись тріо «Золоті ключі», в яке свого часу об’єднав Миколайчук свою Марічку, Ніну Матвієнко та Валентину Ковальську. В “Пропалій грамоті” Іван Миколайчук дав нове життя звучанню бандури, — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кіноматографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана. В 1968 р. під час зйомок “Аннички” хтось звинуватив його у націоналізмі. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму “Білий птах з чорною ознакою” життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та “органах”. Він відчував себе зацькованим та обкладеним з усіх боків. Поклали на полицю і “Тіні забутих предків”.

Так поступово Івана Миколайчука починають відлучати від творчого процесу. Протягом п’яти років чиновницька рука за вказівкою партійних “босів” викреслювавла його прізвище з усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своєму майбутньому фільмі.

• 

• 

Й досі залишається загадкою, як у 1979 р. Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію — зняти свій фільм. “Вавілон ХХ” прозвучав як вибух в українському кіноматографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор. Зрештою такого оригінального фільму на кіностудії імені Довженка не з’являлося дуже давно. У 1980 р. картина завойовує приз “За кращу режисуру” на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як “націоналістичний ухил” у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі. Однак, його стрічка “Така пізня, така тепла осінь” вже не мала такого успіху як “Вавілон ХХ”. У 1983-му були написані “Небилиці про Івана”, а у 1984-му режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку “Небилиць…” було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.

Джерела:

1. Миколайчук Іван 
2. Миколайчук Іван 
3. Іван Миколайчук
4. Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання [Текст] : Збірка наукових статей. – К. : Кіно-Театр; АРТ-КНИГА, 2010. – 252 с.
5. Фільм “Тіні забутих предків” [Текст] : Погляд через півстоліття: Збірник наукових статей / Упоряд., наук. ред. Л.Брюховецька. – К. : Редакція журналу “Кіно-Театр”; Києво-Могилянська академія, 2018. – 252 с.

«Чорний лебідь»: Наталі Портман

Сьогодні виповнюється 40 років Наталі Портман американській акторці театру й кіно ізраїльського походження, сценаристці, кінорежисерці, продюсерці. Біографія Наталі налічує десятки робіт у фільмах, багато з яких стали культовими картинами відразу після прем’єри і увійшли в списки класики кіно.

Народилася 9 червня 1981 року в Єрусалимі, Ізраїль. Справжнє ім’я – Наталі Хершлаг. Коли Наталі були три роки, родина переїхала в США до Вашингтона, а потім в Нью-Йорк. З чотирьох років Наталі займалася танцями і виступала з місцевими групами. Актриса відвідувала єврейську початкову денну школу Соломона Шехтера в містечку Глен-Коув, штат Нью-Йорк і закінчила середню школу Сіоссет. Всі свої канікули Портман проводила в театральному таборі “Stagedoor Manor Performing Arts Camp”.

В 1994 році Наталі пройшла кастинг на участь у  фільмі Люка Бессона “Леон”, де зіграла свою першу головну роль, дівчинку на ім’я Матильда, яка дружить з найманим вбивцею Леоном (Жан Рено). У тому ж році Наталі з’явилася в короткометражному телевізійному фільмі “Developing”. В 1995 році Портман зіграла у фільмі “Сутичка” з Аль Пачино і Робертом Де Ніро. Хоча фільм не отримав жодних винагород, він був відмічений критиками і став комерційно успішним. В 1996 році на екрани вийшли одразу три фільми за участю Наталі: “Красиві дівчата”, “Всі говорять, що я люблю тебе”, “Марс, атакує!”. У 1998 році, під час навчання в середній школі, актриса стала співавтором дослідницької роботи на тему “Ферментативне вироблення водню”, яке дала їй можливість брати участь в наукових змаганнях Intel, де вона дійшла до півфіналу. В 2003 році актриса закінчила Гарвард з дипломом бакалавра в області психології, а в 2004 році Портман проходила навчання в Єврейському університеті в Єрусалимі.  Крім двох рідних мов – івриту та англійської – Наталі вивчала французьку, німецьку, японську і арабську.

У травні 1999 року на екрани вийшов фільм Джорджа Лукаса “Зоряні війни. Прихована загроза” з Портман в ролі королеви планети Набу. За сюжетом у персонажа Наталі працювала служниця-двійник, грати яку випала честь нікому не відомої на той момент Кірі Найтлі, стараннями гримерів стала точною копією Наталі. У вересні того ж року Наталі з’явилася в драмі “Де завгодно, лише не тут”, за цю роль Портман була номінована на премії “Молодий актор” і “Золотий глобус” (краща жіноча роль другого плану). Наталі також зіграла у фільмі “Там, де серце” (2000). Наступною сходинкою в кар’єрі голлівудської діви стала роль у фільмі «Близькість», де вона опинилася на одному знімальному майданчику з Джулією Робертс. За свою роботу Портман отримала перший «Золотий глобус» і номінацію на премію «Оскар». З червня до вересня 2000 року Наталі брала участь в зйомках фільму “Зоряні війни. Епізод II. Атака клонів”, що проходили в Сіднеї, а також в Іспанії, Італії та Тунісі. У 2004 році на екрани вийшла комедійна мелодрама Зака Браффа «Країна садів».

15 травня 2005 року на Каннському кінофестивалі відбулася прем’єра останнього з приквелів до “Зоряних воєн” під назвою “Зоряні війни. Епізод III. Помста ситхів”. В кінці 2005 року відбулася прем’єра фільму “V – значить вендета” з Портман у головній жіночій ролі. Стрічка поставлена за однойменним антиутопічним графічним романом Алана Мура. Лютий 2008 року відзначився виходом в прокат історичної драми “Ще одна з роду Болейн” про епоху правління короля Генріха VIII і суперництво сестер Анни (Наталі Портман) і Марії (Скарлетт Йоханссон) Болейн за його серце.

У 2010 році Портман зіграла балерину в гучній драмі «Чорний лебідь». Роль балерини-суперниці виконала Міла Куніс. У січні 2011 року Наталі отримала премію “Золотий Глобус” як краща актриса за роль в цьому фільмі. А в лютому 2011 року отримала “Оскар” в тій же номінації. Також у 2011 році Наталі приєдналася до кіновсесвіту «Марвел». Американка зіграла головну жіночу роль в «Торі». Портман представила героїню Джейн Фостер, вчену і кохану бога грому. У 2013 році зірка повернулася до образу Джейн в продовженні «Тор 2: Царство темряви». За цей час Наталі Портман встигла взяти участь і в музичному проекті. Вона знялася в кліпі на пісню Пола Маккартні “My Valentine” разом з Джонні Деппом. Цей хіт увійшов в 15-й студійний альбом музиканта “Kisses on the Bottom”.

У 2016 році на екрани вийшли 3 стрічки, в яких Наталі Портман зіграла центральні образи. У березні відбулася прем’єра вестерну «Джейн бере рушницю». У вересні 2016 на екрани вийшла драматична біографія «Джекі». На наступний день після прем’єрного показу «Джекі» була презентована французько-бельгійська драма «Планетаріум».

У 2018 році за участю Портман в прокаті стартували 3 картини, в яких актрисі блискуче вдалося втілити на екрані головних героїнь. У науково-фантастичному трилері «Анігіляція» вона зіграла біолога Ліну, що побувала в аномальній зоні. На міжнародному кінофестивалі в Торонто була представлена ​​драма «Смерть і життя Джона Ф. Донована», в якій зірка зіграла героїню Сем Тернер. На Венеціанському фестивалі стартував показ драми «Голос люкс», в якій Портман приміряла на себе образ співачки Селести. Стрічка була тепло прийнята кінокритиками, які відзначили не тільки яскраву гру головної виконавиці, але і її партнерів – Джуда Лоу і Стейсі Мартіна. У квітні 2019 року в Лос-Анджелесі пройшов перший показ супергеройський картини «Месники: Фінал». У тому ж році відбулася прем’єра науково-фантастичної драми «Бліда синя точка».

Джерела:

1. Наталі Портман
2. Наталі Портман
3. Наталі Портман

«Іронія долі»: Барбара Брильська

Сьогодні відзначає свій 80-й день народження відома польська акторка театру та кіно Барбара Брильська. 

Майбутня актриса народилася в 1941 році в містечку Скотники біля міста Лодзь. У віці 15 років уперше зіграла епізодичну роль у фільмі «Калоші щастя». У 1967 році закінчила акторське відділення Державної вищої школи кіно, телебачення і театру у Лодзі.

В молодості Брильська активно знімалася, граючи в польському кіно. Популярність прийшла до актриси в 1966 році, після того як на екрани вийшла драма «Фараон» режисера Єжи Кавалеровича. У тому ж році виконавиця вперше постала перед глядачами в головній ролі. У картині «Бумеранг» вона зіграла польку Еву Ліхосік, в яку закохався німець, який приїхав до польського міста Вроцлав.

Актриса також знімалася у фільмах радянських, чехословацьких і болгарських кінорежисерів. 1968 рік ознаменувався виходом вестерна «Слід сокола», де Брильська зіграла красуню Кетрін Емерсон, що стала зразком наслідування для багатьох жінок. У цій же ролі вона з’явилася у фільмі «Білі вовки». На майданчику її партнерами стали Гойко Мітіч і Слободан Дмитрович.

Запам’ятали глядачі і переконливу гру артистки в драмі Єжи Гоффмана «Пан Володиєвський». У наступні роки фільмографія зірки продовжувала поповнюватися новими проєктами, в яких вона виконувала переважно головні ролі. Нова хвиля популярності прийшла до Брильської з виходом мелодрами «Анатомія кохання».

В СРСР стала популярною після ролі Наді у фільмі «Іронія долі». Картина вийшла на екрани в 1976 році. За цю роль вона була нагороджена Державною премією СРСР. Після «Іронії долі» зірка продовжувала активно зніматися, але головні ролі їй пропонували все рідше. Отримувала вона запрошення і від режисерів з СРСР. У 1991 році вийшов фільм «Ау! Пограбування поїзда », в якому Барбара зіграла Ядвігу.

Коли Радянський Союз розпався, глядачі побачили артистку і в українських проектах. Так, вона знялася в мелодрамі «Дивне Різдво» за п’єсою Джона Патріка «Дивна місіс Севідж». У 2008 році Брильська грала в серіалі «Адмірал». У 2014 році скарбничка робіт зірки поповнилася сімейною картиною «Таємниця чотирьох принцес». Там вона постала в образі феї. Після цього Барбара вирішила взяти перерву в кар’єрі, щоб присвятити себе сім’ї.

Джерела:

1. Барбара Брильська
2. Барбара Брильська
3. Барбара Брильська

«Бібліотекар світу»: Ноа Уайлі

Сьогодні святкує своє 50-річчя американський актор Ноа Уайлі. Найбільш відомий за ролями доктора Джона Картера в телесеріалі «Швидка допомога» (1994-2009) і Тома Мейсона в телесеріалі «Коли падають небеса» (2011-2015). Він також зіграв Стіва Джобса в документальній драмі «Пірати Силіконової долини» (1999) і Флінна Карсена в серії фільмів «Бібліотекар».

Ноа Уайлі народився 4 червня 1971 року в Голлівуді, штат Каліфорнія. Юний Уайлі навчався в школі Течер, закінчив її в 1989 році. Потім юнак почав відвідувати курс з театрального мистецтва в Північно-Західному університеті. Ще будучи студентом, почав писати п’єси і навіть отримував нагороди за свою творчість. Отриманої освіти Ноа було недостатньо, і він продовжує навчання вже приватно, бере уроки акторської майстерності у Ларрі Мосса і паралельно шукає перші ролі, оббиваючи пороги кастинг-агентств в Каліфорнії.

Перші ролі були крихітними. У 1990-1991 роках він знявся у фільмах «Сліпа віра», «Нечесні серця», «Кілька хороших хлопців». Остання картина була номінована на «Оскар» і мала успіх в прокаті, завдяки чому Уайлі помітили і в 1994 році запросили в новий серіал «Швидка допомога». Проект про трудові будні окружної лікарні міста Чикаго запускав телеканал NBC. Уайлі запропонували роль студента-медика Джона Картера. Каліфорнієць став наймолодшим учасником акторського складу. Він настільки вжився в роль свого велелюбного героя, що його гра неодноразово була номінована на телевізійні премії «Еммі», «Золотий глобус». А в 1996-1999 роках він отримав нагороду «Кращий акторський склад драматичного серіалу» від Гільдії акторів.

За 12 років безперервної роботи на знімальному майданчику «Швидкої допомоги» актор знявся в понад двох десятках фільмів і серіалів. У 1994 році відзначився в комедії «Моя красуня», а в 1995 році зіграв в епізоді культового серіалу «Друзі». У 1999 році режисер Мартін Берк запрошує Ноа в свій фільм «Пірати Силіконової долини» про історію створення компанії «Майкрософт» та виникненні першого персонального комп’ютера. Уайлі зіграв одну з головних ролей – засновника Apple Стіва Джобса. Два роки по тому в фільмографії актора з’являється перший касовий фільм «Донні Дарко» з Джейком Джилленхолом в головній ролі. Уайлі грає роль другого плану – доктора Кеннета Моннітоффа.

Негативна роль у Ноа в трилері «З мене досить» (2002). Головні ролі в картині зіграли Дженніфер Лопес (Слім) і Білл Кемпбелл (Мітч). У 2004 році в творчій скарбничці актора з’являється проект «Бібліотекар», в якому у нього перша головна роль. Герой Уайлі – Флінн Карсен, який настільки любить вчитися, що має вже 22 вищих освіти. Але одного разу його виганяють з університету, і необхідність шукати роботу приводить його в бібліотеку, де Флінна чекає небезпечна і захоплююча посада зберігача. До 2008 року актор знімається в 3 частинах телепроекту, який опинився дуже рейтинговим і популярним.

У 2008 році на екрани виходить фільм Олівера Стоуна «Буш», присвячений біографії Джорджа Буша – молодшого. Уайлі вдруге після Стіва Джобса в «Піратах Силіконової долини» грає реального історичного персонажа – Дональда Еванса, 34-го міністра торгівлі США і близького друга президента. У 2011-2015 роках в список найбільш рейтингових фентезі-серіалів увійшов проект «Коли падають небеса». Ноа Уайлі зіграв головного героя сюжету – професора історії Тома Мейсона, який приймає на себе важливу місію – врятувати Землю від інопланетних павукоподібних загарбників. За цю роль артист номінувався на премію «Сатурн».

2017 рік відзначився головною роллю в повному метрі. Уайлі зіграв звукооператора Марка Ньюмана в незалежній драмі Джеремі Кагана. У 2018 році Ноа Уайлі зіграв в серіалі «Романови», що розповідає про людей, які живуть в різних куточках світу і називають себе нащадками вінценосної сім’ї. У 2019 шанувальники Ноа Уайлі спостерігали за його грою в проекті «Червона лінія».

Джерела:

1. Ноа Уайлі
2. Ноа Уайлі
3. Ноа Уайлі

“Швидка допомога Джорджа Клуні”

Сьогодні святкує своє 60-річчя американський актор, режисер, продюсер та сценарист Джордж Клуні. Лауреат премій “Оскар” і “Золотий глобус” в номінації “Краща чоловіча роль другого плану” за фільм “Сіріана”. Вдруге отримав “Оскар” як продюсер в номінації “Кращий фільм” за фільм “Операція “Арго”.

Джордж Тімоті Клуні народився у Лексінгтоні, штат Кентуккі, у родині людей, чиє життя було тісно пов’язано зі сценою. Його батько – відомий телеведучий, у ток-шоу якого Джордж частенько брав участь із п’яти років. Провчившись кілька років в університеті Північного Кентуккі, Клуні отримав невелику роль у фільмі свого двоюрідного брата Мігеля. Джордж Клуні провів на майданчику картини близько трьох місяців. Незважаючи на те, що проект так і не вийшов на екрани, актор отримав відмінний досвід і підзаробив. Саме Мігель запропонував Клуні переїхати до Лос-Анджелеса і професійно зайнятися акторською кар’єрою. Поступово Джордж одержував свої ролі, хоча і не ті, про які він мріяв. Він грав у популярному молодіжному серіалі “Факти життя” з 1985 по 1987 рік. Також Клуні іноді з’являвся в ситкомі “Розанна”. У 1992 році він взяв участь у зйомках нетривалого серіалу “Bodies of Evidence”, де грав детектива. Роль подібного персонажа йому дісталася і в драматичному серіалі “Сестри”. Крім телевізійних проектів, актор також з’являвся в художніх фільмах, але епізодично. Так, у трилері “Врожай” з Мігелем Феррером Клуні зіграв трансвестита. Він мав стабільну роботу в Голлівуді, але ніяких значних проривів у кар’єрі не відбувалося. Джорджу доводилося важко, актор відчував, що завжди хотів чогось більшого. Він непогано заробляв, але мріяв про кращі проекти, не сподіваючись отримати свій шанс.

Все змінилося в 1994 році, коли Клуні взяли на роль доктора Дага Росса в драму про лікарню від NBC “Швидка допомога”. Цей серіал зробив актора зіркою, привертаючи увагу впливових осіб кіноіндустрії. Його класична приваблива зовнішність і легкий шарм були чарівні і виглядали природно на екрані. Джордж працював у гарячковому темпі, встигаючи зіграти в декількох картинах, паралельно серіалу. Він боровся з вампірами у фільмі Родрігеса і Тарантіно “Від заходу до світанку”, грав розведеного батька в романтичній комедії “Один прекрасний день” з Мішель Пфайффер, і приміряв костюм комікс-героя в “Бетмені і Робіні” Тіма Бертона.

У 1998 році Джордж Клуні знявся в картині Стівена Содерберга “Поза увагою” з Дженніфер Лопез. Фільм двічі номінувався на Оскар. У цьому ж році у нього була невелика роль у військовій драмі Терренса Маліка “Тонка червона лінія”. Щоб повністю присвятити себе великому кіно, Клуні пішов із “Швидкої допомоги” в 1999 році. Він зіграв чарівного афериста у стрічці братів Коенів “О брате, де ти?”, і отримав Золотий глобус. Актор, який довго не був упевнений у своєму майбутньому, почав займати своє місце в перших рядах зірок Голлівуду.

У 2001 році Джордж Клуні взяв участь у зйомках ремейка “11 друзів Оушена” Стівена Содерберга. Він зіграв Денні Оушена, в оригінальній стрічці ним був Френк Сінатра. Комедійна стрічка про пограбування зібрала зірковий склад: Бред Пітт, Джулія Робертс, Метт Деймон. Успіх ремейка спричинив продовження: “12 друзів Оушена” і “13 друзів Оушена”.

Режисерський дебют Клуні відбувся в 2002 році, з виходом біографічної драми “Зізнання небезпечної людини”. Незважаючи на скромний успіх і слабкі відгуки, Джордж Клуні продовжував працювати за лаштунками кінематографа. Він спродюсував фільм Крістофера Нолана “Безсоння”, драму “Піджак” з Едріаном Броуді, екранізацію повісті Філіпа К. Діка “Помутніння” Річарда Лінклейтера і багато інших. За роль у трилері “Сіріана” Джордж Клуні отримав Оскар у номінації Найкраща чоловіча роль другого плану. У цьому ж 2005 році на екрани вийшов фільм “Доброї ночі та удачі”, ще одна режисерська робота Клуні, де він також взяв участь і в написанні сценарію. Цей проект приніс йому перші номінації в категорії Кращий режисер і Кращий оригінальний сценарій.

Клуні також отримав “Нагороду Американського Кінематографу” у жовтні 2006, якою нагороджуються актори, які зробили “значний внесок у мистецтво кіно”. 22 січня 2008, Клуні був номінований як “Найкращий актор” за його роль у фільмі “Майкл Клейтон”, але програв Деніелу Дей-Льюїсу за роль останнього у фільмі “Нафта”. Джордж Клуні зіграв кілера і виступив у ролі продюсера драми голландського режисера і фотографа Антона Корбейна “Американець”. А в 2011 році він поставив, знявся і написав сценарій для політичної драми “Березневі іди” з Райаном Гослінгом. У цьому ж році Клуні показав вражаючу гру в сімейній драмі Олександра Пейна “Нащадки”. Фільм отримав два Золотих Глобуса, один із яких дістався акторові. Потім були “Гравітація” Альфонсо Куарона, “Мисливці за скарбами” і “Земля майбутнього: світ за межами” в 2015 році. Джордж Клуні на Золотому глобусі отримав Премію Сесіля Б. Де Мілля – престижну нагороду Голлівудської асоціації іноземної преси.

Джерела:

1. Джордж Клуні
2. Джордж Клуні
3. Джордж Клуні

“Курт завжди Курт”

17 березня святкує свій 70 день народження відомий американський актор, сценарист і продюсер Курт Рассел.

Народився 17 березня 1951 року в місті Спрінгфілд (штат Массачусетс, США). Повне ім’я – Курт Фогель Рассел (Kurt Vogel Russell). Завдяки батькові він уклав контракт з кіностудією Уолта Діснея і брав участь у великій кількості телевізійних фільмів, що виходили на власному студійному каналі.

Першим фільмом на великому екрані для 12-річного Рассела стала екранізація бродвейського мюзиклу «Це сталося на Всесвітній виставці”, головну роль в якому грає прославлений Елвіс Преслі. У 1979 році знявся в головній ролі в біографічному телефільмі Джона Карпентера “Елвіс”, що приніс акторові номінацію на “Еммі”. Велика популярність до актора прийшла в 1981 році, коли на екрани вийшов фантастичний бойовик «Втеча з Нью-Йорка», знятий в стилі кіберпанк.

Цікава доля очікувала інший фантастичний фільм за участю актора. Апокаліптичний фільм жахів «Щось» вийшов на екрани в 1982 році і досить невдало показав себе в прокаті, ледь окупивши витрачені кошти. Але коли в кінці 80-х картина була перевипущена на відеокасетах, почався справжній бум, і сьогодні «Щось» входить в сотню кращих «страшилок» 20-го століття. У 1997 році за участю Курта виходить трилер «Аварія», в якому герою актора довелося битися з бандою зловмисників. У 1998 році фільмографія голлівудського актора поповнилася роботою в фантастичному бойовику «Солдат», в якому Рассел виконав головну роль сержанта Тодда, воїна майбутнього.

Курт Рассел у багатьох кіноглядачів стійко асоціюється з бойовиками і фантастичними блокбастерами, але актор грав також в комедійних фільмах і мелодрамах. У картині «Силквуд», де колегами Рассела по майданчику стали зірки Голлівуду Меріл Стріп і Шер, артист створив образ мужнього, цілеспрямованого, але душевного персонажа. А в фільмі Гаррі Маршалла «За бортом» Курт не тільки перетворився на закоханого героя Діна Проффітта, а й подав персонажа в іскрометному комедійному стилі. Партнеркою по знімальному майданчику цього разу стала його цивільна дружина, зірка американського кінематографа Голді Хоун.

З 2007 року артист почав співпрацю з легендарним голлівудським режисером Квентіном Тарантіно. Він зіграв у фільмі жахів «Доказ смерті» маніяка на прізвисько Каскадер Майк, а через 12 років знявся в детективному вестерні «Мерзенна вісімка». У 2016 році Курт Рассел разом з Марком Уолбергом, Джоном Малковичем, Джиною Родрігес і дочкою Кейт Хадсон знявся у фільмі-катастрофі Пітера Берга «Глибоководний горизонт». У трилері, в якому мова йшла про аварію на нафтовій платформі, акторові дісталася роль Джиммі Харрелл, нафтовика, який проявив мужність у порятунку колег.

На початку 2017 року на екрани кінотеатрів вийшов 8-й фільм франшизи «Форсаж», де Рассел перевтілився в агента секретної урядової служби Містера Ніхто. Навесні того ж року відбулася світова прем’єра фантастичного бойовика «Вартові галактики. Частина 2 », створеного Джеймсом Ганном за мотивами коміксів Marvel. У фільмі Рассел виконав роль Его, батька головного героя Пітера Квилл (Кріс Претт). Також у 2017 році в родині Рассела і Хоун відбулася знаменна подія – обоє з подружжя удостоїлися персональних зірок на «Алеї слави» в Голлівуді в день 34-ї річниці їхнього спільного життя.

Зараз Курт Рассел продовжує з’являтися в знакових проектах «фабрики мрій». Актор знявся в сімейній комедії «Різдвяні хроніки», де перевтілився в Санта-Клауса. У квітні 2019 року на американські кіноекрани вийшов кримінальний трилер «Crypto», в якому Курт з’явився в основному акторському кладі разом з Люком Хемсвортом і Алексіс Бледел. Рассел також зіграв в третьому спільному проекті з Квентіном Тарантіно, в останньому трилері режисера «Одного разу в Голлівуді». На одному знімальному майданчику постановник зібрав увесь цвіт «імперії мрій», головні ролі дісталися Леонардо Ді Капріо, Бреду Пітта, Аль Пачіно, Дакоті Феннінг.

Джерела:

1. Курт Рассел
2. КУРТ РАССЕЛЛ
3. Курт Рассел

«Актор з біографією, вартою екранізації»

14 березня виповнюється 130 років від дня народження Бучми Амвросія Максиміліановича українського актора, режисера, педагога. Народний артист СРСР, лауреат двох Державних (Сталінських) премій, професор, орденоносець, знаний у світі, занесений до енциклопедій, улюблений глядачами, герой численних публікацій, монографій та акторських байок.

Народився 14 березня 1891 року у Львові в родині залізничника і пралі. Був останнім з дев’яти дітей бідної родини, де живими залишився лише він і старша сестра Ольга, яка і вивела його потім на сцену. Вона була гарною співачкою і актрисою театру товариства «Руська бесіда», прозивали її «галицьким соловейком». Батько Максиміліан Петрович, людина крутої вдачі, покладав на єдиного сина великі надії, намагався вивчити його як слід, віддав до гімназії. Але з неї відмінника Бронека виключили з «вовчим квитком» (тобто без права продовжувати освіту будь-де) за артистичні карикатури на вчителів.

1905 року Бучма став актором театру «Руська бесіда», де, зокрема, грав у першій постановці «Украденого щастя» того завзятого парубка, який був ватажком сільської молоді й на святі Пущення, біля корчми гострим словом дошкуляв жандарму. 

Під час Першої Світової війни воює у складі австрійської армії, потрапляє до російського полону, а згодом і на заслання в Середню Азію – будувати Турксиб, звідки тікає і вертається в Україну. Протягом 1917–1919 років грає в трупі Садовського і паралельно відвідує заняття в Київському музично-драматичному училищі Лисенка. 

Потім утворює в Дрогобичі «Новий львівський театр», який у 1920 році, об’єднавшись у Вінниці з трупою Гната Юри, отримує назву Театр ім. Франка. Керівництво театром віддають Гнату Юрі, як більш підкутому адміністратору.

В 1922 р. приєднується до «Березолю», де стає провідним актором театру. Разом із Курбасом долучається до роботи на Одеській кіностудії ВУФКУ. Якщо у першому фільмі режисера «Вендетта» (1924) він виконує лише другорядну роль і приміряється до гри на камеру, то в другому фільмі «МакДональд» (1924) грає головну роль. 

Завдяки розвиненій акторській пластиці, вродженому артистизму і харизматичності Бучмі вдається стати зіркою фільмів ВУФКУ. Протягом 1926–1930 років він практично припиняє грати в театрі, а весь свій час віддає кінозйомкам.

Серед найбільш успішних його головних ролей в кіно цього періоду – «Тарас Трясило», «Тарас Шевченко» (обидва – 1926 року), «Нічний візник», «Проданий апетит», «Напередодні», «Джиммі Гіґґінс» (усі – 1928 року), «П’ять наречених» (1930).

Але хрестоматійною вважається його епізодична роль у фільмі Олександра Довженка «Арсенал» (1929), де Бучма зіграв отруєного газом німецького солдата, який екстатично сміється прямісінько в камеру. 

У 1928 році Бучма вирішує перевірити свої сили в ролі кінорежисера та за власним сценарієм знімає перший і єдиний фільм «За стіною»(1928), в якому виконує і головну роль, фільм вважається втраченим. 

У 1930 році актор повертається до «Березолю», а після розгрому театру і арешту Курбаса, вимушено переходить до Театру ім. Франка, проте не полишає і роботу в кіно. У кінокар’єрі актора майже тридцять успішних ролей, але обидві Сталінські премії, які він отримав – за роботу в театрі.

Джерела:

1. Перерваний політ. Українське кіно часів ВУФКУ. Спроба реконструкції [Текст] : Монографія. Науково-популярне видання / Брюховецька, Лариса Іванівна. – К. : Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2018. – 570 с.
2. Амвросій Бучма [Текст] = Життя і творчість видатного українського актора, великого майстра української сцени / Заболотна, Валентина Ігорівна ; Під ред.В.М.Кордун; Худож. А.В. Косяк. – К. : Мистецтво, 1984. – 166 с.
3. Амвросій Бучма [Текст] : Біографічна повість / Ю. А. Косач ; Під ред. Н.Б.Мурченко; Худож. Є.В.Попов. – К. : Молодь, 1978. – 224 с.
4. АМВРОСІЙ БУЧМА
5. Бучма Амвросій