Антоні Арола – відомий майстер дизайну в Іспанії. Він є володарем престижних премій, серед яких Red Dot Design Awards, IF Gold Award і BOY best of year. Його проекти охоплюють дуже різноманітні галузі, такі як освітлювальні проекти для різних дизайнерських фірм, предмети меблів та флакони для парфумів, а також дизайн інтер’єру та ефемерні інсталяції.
Антоні Арола народився в Таррагоні в 1960 році. Він навчався в школі Eina в Барселоні до 1984 року, після чого почав працювати в престижних професійних студіях. Він залишався протягом п’яти років в студії Lievore і Pensi, і ще чотири роки – в Associate Designers, AD, провідній фірмі з технологічного дизайну.
У 1994 році Арола покинув AD і заснував власну студію Estudi Arola. Студія працює в різних галузях дизайну: розробляє світильники для брендів Santa & Cole, Vibia, Simón і Viabizzuno, а також створює колекції меблів, флакони для парфумів, займається інтер’єрними і виставковими проектами. Крім цього Арола викладає, проводить дослідження в області світла, виступає з лекціями і бере участь в майстер-класах.
Перший досвід Арола в області освітлення був в 1994 році, коли він розробив серію ламп. У 1997 році він розробив лампу Nimba для Santa & Cole, лампи у формі ореолу світла, що отримала нагороду ADI-FAD.
Одними з його найпопулярніших проектів були дизайн інтер’єру магазину для гурманів Mos (удостоєний звання «Кращий магазин в світі» муніципалітетом Барселони в 1999 році); упаковка Arman Basi Frangancies (нагорода Міжнародного фонду ароматів, 1999); серія світильників Ishi-Doro для Metalarte (премія ADI-FAD Delta в 1999 році), лампа Pallucco (2000), представлена на Міланській ярмарці, яка об’єднала його в якості промислового дизайнера; підвісна система кольорових флуоресцентних ламп Sistema Flúor для Santa & Cole в 2001 р.; дизайн інтер’єру шоколадних магазинів Cacao Sampaka у 2000 р.; і успішна серія Moaré для Santa & Cole (2003).
Отримавши премію іспанського дизайну в 2003 році, Arola досяг творчої зрілості, про що свідчать, наприклад, його лампи для Santa & Cole, Tau (2005) або Cubrik (2006).
Арола знаходить символізм і спосіб розуміння всесвіту через іноземні культури, такі як африканська, японська, які він включає в свою роботу і повсякденне життя. Його роботи також показують його скульптурну майстерність, любов до малювання та інтерес до сучасного мистецтва.
Роботи дизайнера можна побачити на численних виставках, персональних і колективних, в Барселоні, Мадриді, Мілані, Нью-Йорку і Токіо.
Вернер Пантон – легендарний данський дизайнер і архітектор, революціонер дизайну меблів, один з найбільш передових дизайнерів XX століття.
Вернер Пантон закінчив технічну школу в Оденсе, а після і Королівську данську школу витончених мистецтв в Копенгагені. У студентські роки Пантон почав працювати в архітектурному бюро данського дизайнера Арне Якобсена. Проте більшою мірою все ж приділяв час своїм власним проектам. У 1955 році Вернер Пантон відкрив своє власне бюро в Копенгагені. Першими самостійними відомими роботами Пантона для промислового дизайну стали розроблені ним в 1955 році стільці BACHELOR CHAIR і TIVOLI CHAIR.
А вже в 1958 році він створив крісло Cone Chair. Саме це крісло прославило Пантона і стало його візитною карткою. Через рік в 1959 році було випущено крісло Heart Cone Chair як логічний розвиток задумки дизайнера. Таку назву крісло отримало через свою форми, яка нагадує форму серця. Крісло за рахунок своєї футуристичної форми відразу завоювало популярність і стало бажаним предметом інтер’єру в багатьох будинках.
Але найзнаменитішим стільцем, створеним Вернером став – Panton Chair. Концепція меблів «без ручок і ніжок» була революційною на той момент і технологічне рішення створити стілець з цільного шматка формованого пластика також не мало аналогів. Сьогодні стілець Panton Chair представлений в Музеї сучасного мистецтва на Манхеттені в Нью-Йорку.
Він приділяв особливу увагу грі кольору. При створенні своїх проектів, експериментував з такими матеріалами як пластик, органічне скло, склопластик, звичайне скло, пенорезіна, поліпропілен і синтетичні волокна.
Серед багатьох інших, надзвичайно успішних проектів Вернера Пантона були і лампи, які він створював на замовлення різних відомих фірм. У 1960 році Вернер Пантон створив лампу «Moon» з рухливими, взаємопов’язаними планками, за допомогою яких можна регулювати інтенсивність світла. У 1964 він створив лампи «Fun», які відрізнялися великою кількістю перламутрових раковин.
У 1968 він придумав лампи «Flower Pot», а в 1969 році, лампу «Ring-Leuchte», яка представляла собою кольоровий акриловий дифузор, встановлений на прямокутної пластині зі сталі. Вернер Пантон використовував свої лампи в інтер’єрах як елементи настінного і стельового декору. Пізніше він також створив лампи «Kugel-Lampe» (1969) і підвісний світильник, виконаний у футуристичному стилі «VP Globe», де сама лампа була повністю поміщена в акрилову кулю.
Пантона быльше цікавила розробка взаємодоповнюючих груп предметів меблів, проектування всього простору, а не окремих його частин. Він створював новаторські житлові приміщення, поєднуючи підлоги, стіни, меблі, освітлення і текст в єдині оригінальні і комплексні інтер’єри, які він сам називав «інтерактивними домашніми ландшафтами».
Діана Кулик – дизайнер-кераміст, яка в своїй творчості розкриває потенціал української культури, поєднуючи стародавні етнічні традиції з сучасним культурним контекстом.
Діана родом з Полтавщини. У своїй роботі прагне до переосмислення того середовища, в якому живе. Вона ставиться до своїх творів як до часу, який може показати картину певного персонажа, події чи періоду часу.
Всі твори мистецтва Діани зроблені вручну. Вона використовує старовинні методики, які полягали в тому, щоб відчути матеріал, зробити його майже живою істотою.
Дизайнерка вірить, що кожен виріб повинен бути нащадком землі, на якій він вироблявся, свого регіону. Тож використовує лише місцеві матеріали, щоб зобразити дух українськогї майстерності, колись відомий по всій Європі.
Ось, що Діана говорить про свою роботу та творчість:
Я навчалася дизайну у звичних речах, що формують наше повсякдення. Обрала цю професію, аби на власному прикладі довести, що кераміка досі може бути професією, попри всі стереотипи, пов’язані з цим традиційним, але давно забутим ремеслом.
В роботі виникають перепони, а труднощі бувають лише у тих, у кого очі не горять.
Мій робочий день триває навіть тоді, коли звичайний день вже закінчився.
Юлія Яланжи – українська дизайнерка, художниця, співзасновниця бренду YALANZHI OBJECTS. Він підкорив різні виставки, зокрема паризький Maison & Objet.
Українська художниця народилась в Одесі. Після отримання у 2005 році технічної освіти у Одеському Національному Політехнічному Університеті, працювала декілька років у сфері дизайну. Вирішивши тісніше пов’язати своє життя з традиційними видами візуального мистецтва та предметним дизайном, отримує другу освіту. До 2013 року Юлія вивчала живопис у одеському художньому училищі ім. Грекова. З 2009 року активно приймає участь у виставках.
Зараз працює в Києві. Близько 10 років Юлія займається дизайном інтер’єрів та предметів, а також традиційним образотворчим мистецтвом. Творчі дослідження в скульптурі спонукали Яланжи створювати арт-об’єкти та інсталяції. Навесні 2017 року світ мав шанс стати свідком проекту «Клітинна практика».
2017 рік для Юлії також особливий, відколи народився бренд YALANZHI OBJECTS. Юля розпочала це зі своїм чоловіком Євгеном Мельниченком. “Клітинна практика” – це масштабна скульптурна інсталяція. Це колекція тисяч сферичних об’єктів різного розміру та діаметру. Вона зробила все, щоб заповнити виставковий простір та візуально вразити глядача.
Кулі, створені з целюлози та виготовлені в авторській техніці, надихнули художника на створення лінії елементів освітлення та скульптурних панно. Юлія керувалася ідеєю створити продукт на межі мистецтва та дизайну для клієнтів, які розуміються на мистецтві та готові інвестувати в свою нерухомість. Утилітарність цих предметів інтер’єру була зумовлена міцністю та легкістю виробів, екологічністю матеріалу та можливістю трансформувати композиції завдяки їх модульним конструкціям.
У 2020 році бренд YALANZHI OBJECTS представив нову колекцію ламп з глини, яка настільки ж екологічна і близька за сприйняттям українському споживачеві. Керамічна лінія називається колекцією Makosh, і кількість її предметів постійно зростає.
Інго Маурер – німецький промисловий дизайнер, який зробив справжню революцію в світлодизайні, створюючи об’єкти і світлові інсталяції на межі сучасного мистецтва. Його ім’я вважається одним з найбільш значущих в історії дизайну світла.
Народився 12 травня 1932 року на острові Райхенау (Боденське озеро, Німеччина). Його батько був простим рибалкою. Навчався на стенографіста, потім вступив до Мюнхена на факультет графічного дизайну, працював в друкарнях Німеччини і Швейцарії. У 1960 році Маурер поїхав до США, де працював в Нью-Йорку і Сан-Франциско в якості графічного дизайнера. У 1963 році повернувся назад в Німеччину і заснував фірму Design M, що спеціалізується на випуску світильників за його власним дизайном, яка згодом була перейменована в Ingo Maurer GmbH.
Він застосовував методи графічного дизайну до предметного, завдяки чому його проекти відразу мали великий успіх. Одна з перших його робіт, світильник Bulb 1966 року , відразу ж увійшла в постійну колекцію нью-йоркського музею сучасного мистецтва МоМА. Під брендом Ingo Maurer працює не тільки сам лідер сучасного світового дизайну, а й ціла команда художників, які поділяють його естетичні уподобання і принципи роботи (всього штат студії близько 70 осіб). На рахунку компанії десятки проектів по світловому оформленню театрів, ресторанів, фасадів, шоу-румів і т.д. Кожен має власний характер і оригінальний профіль, неординарні технічні рішення і самобутній дизайн.
У 1980 роки Інго Маурер і його команда стали першими експериментувати над створенням не просто світильників, а цілих світлових систем. У 1984 році побачила світ їх інноваційна розробка YaYaHo, що складається із взаємозамінних горизонтальних (і іноді вертикальних) елементів з галогеновими лампочками. Система мала феноменальний успіх, і Маурера запросили створити аналогічні світлові системи для виставки Lumieres je pense a vous в паризькому Центрі Помпіду, Інституту французької архітектури в Парижі, Вілли Медічі в Римі.
В кінці 1980-х Маурер вперше починає створювати світлові інсталяції, не призначені для серійного виробництва, а представляють собою штучні твори світового мистецтва. Першим досвідом стала його виставка 1989 року в Фонді сучасного мистецтва Cartier (Fondation Cartier pour l’Art Contemporain) Ingo Maurer: Lumière Hasard Réflexion. З тих пір його світильники і світлові композиції регулярно брали участь у виставках, в тому числі персональних.
Маурера називали «поетом світла», він дійсно вмів надати суто функціональним освітлювальним приладам статус арт-об’єктів. Але при цьому робив це з великим гумором. Його дизайн часто був іронічний та самоіронічний, як, наприклад, знаменита люстра Porca Miseria! 1994 року. Його нонконформізм був добрим і веселим. Ще до настання ери LЕD Маурер першим став впроваджувати світлодіоди в свої об’єкти, представивши ще в далекому 1997 році перший прототип LЕD-світильника Bellissima Brutta. З того часу він не тільки продовжував активно експериментувати з новими світловими технологіями (наприклад, випускає в 2006 році світильник на органічних світлодіодах), але і став випускати штучні колекційні об’єкти світодизайну.
Одним з найвідоміших (і самих копійованих) світильників Маурера є його люстра Zettel’z 5 1997 року, що складається з металевих тримачів та прикріплених до них листків паперу формату A5 (31 з написами і 49 чистих). Це інтерактивний об’єкт: дизайнер як би запрошував усіх взяти участь у створенні об’єкта і залишити свій запис або малюнок. Японський папір, що використовується для світильника, дуже тонкий, він добре пропускає світло і служить відмінним відбивачем, так що світло від двох лампочок виходив досить яскравим.
За останні 20 років люстра зазнала кілька модифікацій, серед яких – Zettel’z Laughing Buddha 2018, в якій Маурер і його команда віддають данину поваги китайській культурі, і Zettel’z Munari з надрукованими на аркушах літерами алфавіту з абетки Бруно Мунари (Bruno Munari) «Bruno Munari’s ABC» 1960 р.
В останні роки Маурер багато працював з японським рисовим папером і створював світильники, навіяні японською культурою і мистецтвом, зокрема, традицією виготовлення паперових ліхтариків. У цьому він був близький до іншого майстра, Ісаму Ногучі (Isamu Noguchi), і багато в чому черпав натхнення в його «світлових скульптурах» Akari Light Sculptures. Паперові абажури створювалися у співавторстві з дизайнером Дагмар Момбо (Dagmar Mombach) в її студії, а самі світильники отримали назву MaMoNouchies (абревіатура від Маурер, Момбо і Ногучі).
З кінця 1990-х рр. Інго Маурер співпрацював з Мюнхенської транспортною компанією (MVG) з модернізації мюнхенського метро. Дизайнер отримав замовлення висвітлити станцію Westfriedhof лінії U1, яка до сих пір вважається найкрасивішою в усьому метрополітені. Рік по тому було ще одне замовлення – цього разу на розробку світлового дизайну для станції Moosfeld лінії U2. Третім етапом стала реконструкція і модернізація станції Münchner Freiheit в 2009 році, а в 2011-му він виграв разом з Allmann Sattler Wappner Architects тендер на редизайн станції Marienplatz, яка відкрилася для публіки 26 жовтня 2015 року.
Світлотехніка компанії «Ingo Maurer gmbh» представлена в багатьох музеях сучасного мистецтва, отримала безліч нагород за дизайн і продається по всьому світу.
Акілле Кастільйоні – відомий італійський дизайнер і проектувальник, автор більше 150 об’єктів, а також основоположник виставки Трієнале і премії «Золотий Циркуль. Він входить в список «Найвідоміші дизайнери інтер’єру XX століття».
Акілле Кастільйоні народився 1918 р. в Мілані. Вивчав архітектуру в політехнічному університеті Мілана і в 1944 році створив конструкторське бюро зі своїми братами, Лівіо і П’єром Джакомо. Їх спільний проєкт стане одним з найбільш дотепних, елегантних і новаторських об’єднань в світі сучасного дизайну. Вони працювали за принципами, які повинні перебудувати об’єкт функції, форму і виробничий процес, і застосовували ці тези до всіх робіт, які вони виробляли. Кастильйоні описав цей процес: «Почати з нуля. Дотримуватися здорового глузду. Знати свої цілі і засоби».
З 1950 року брати Кастильйоні стають публічними дизайнерами. Перші з їхніх творів, які зробили їх знаменитими – стілець «Mezzadro» – трансформований з сидіння для трактора і стілець «Sella» – Сідло – комбінований з велосипедного сідла і чавунної півсфери. З приводу «Sella» сам Акілле Кастільйоні говорив: «Коли я телефоную, я люблю рухатися, ходити навколо телефону, але я також хотів би сидіти, але не повністю». І Sella, і Mezzadro належать, за класифікацією самого Кастильйоні, до об’єктів Ready-made, тобто до об’єктів, створеним з готових предметів повсякденного життя. Дизайнер не міняв їх зовнішній вигляд, а лише дав уже звичним предметам нове життя.
Інша група об’єктів, створених Кастильйоні, це Redesigned Objects, тобто об’єкти, які були піддані змінам, і отримали завдяки новому дизайну незвичайне рішення. До цієї групи належить складаний кавовий столик Cumano (1979), що наочно демонструє прийом Кастильйоні: він вибирає об’єкт, який існує десятиліття, іноді століття, і змінює його відповідно до нових технологій і вимогам сучасного життя. Дизайнер модернізував класичний маленький кавовий стіл і зробив його складним за допомогою введення складного з’єднання. Він також пробиває отвір в стільниці так, щоб стіл було зручно брати при перенесенні або повісити на стіну в якості декоративного елемента.
До групи Minimalist відноситься, наприклад, підлогова лампа Luminator (1955), проста, як малюнок дитини. Основа лампи – труба, яку вінчає маленька цибулина. Труба спирається на триногу з тонких ніжок. Електричний дріт йде від підстави, як хвіст. До експресіоністських об’єктів належить пилосос Spalter (1956). Брати Кастильйоні перетворили пилосос в зразок органічної скульптури. Революційна модель Spalter легко котилася по підлозі. А прикріпивши ремені, її можна було повісити на спину і тоді вже робити прибирання практично гуляючи. У дизайні пилососа Акілле і П’єр Джакомо знайшли ту магічну формулу, завдяки якій предмет виглядав технічно вражаючим, що вселяє довіру, був зручний для споживача і одночасно легко вписувався в домашнє середовище. Кастильйоні була також розроблена «RR126» аудіосистема (1965) і вважалась одним з його «експресіоністських об’єктів».
У створених Кастильйоні об’єктах напрочуд вдало поєдналися їх функціональність і оригінальний дизайн. Перш за все дизайнер виходив зі споживчих якостей предмета, вважаючи, що: «Людина, що створює виріб, значить набагато менше, ніж та користь, яку він принесе. Головне, щоб виріб був потрібний людям і вийшов доступним всім». Кастільйоне показав, що форма і функціональність, хоча і є головними складовими успішного проекту, не можуть бути єдиними інтересами дизайнера. Майстер вважав, що «завдання дизайнера в тому, щоб викликати цікавість, доставляти радість і розбурхувати почуття».
Дизайнерські ідеї Кастильйоне використовують такі фірми як: Alessi, Bernini, Brionvega, Cassina, Danese, De Padova, Flos Fontana Arte, Fusital, Ideal Standard, Interflex, Kartell, Lancia, Marcatre, Olivetti, Up & Up, Vlm, Zanotta і інші. Чотирнадцять робіт Акілле Кастільйоні виставлені в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку. Є його роботи і в музеях Лондона, Монако, Праги, Єрусалима, Гамбурга, Денвера, Цюріха та інших містах світу.
Він є володарем дев’яти нагород премії «Compasso d’Oro» і безлічі інших міжнародних призів. Крім того, його особисті виставки проходили в різних музеях усього світу. У 1956 році Кастильйоні організовують Асоціацію Промислового Дизайну. У 1957 році проводять шоу під назвою «Forme e Colori nella Casa d’Oggi» на Olmo Villa в Комо, де виставили серії своїх конструкцій.
Свій досвід він щедро передавав молодим дизайнерам: спочатку в Політехнічному інституті в Турині, в 1969 році і потім вів клас промислового дизайну в архітектурно-політехнічному університеті Мілана; був почесним членом і консультантом в Коледжі мистецтва і дизайну в Пасадені і Монтре і почесним членом факультету дизайнерів в Королівській академії мистецтв Лондона.
Спільна робота братів Кастильйоні протягом двадцяти п’яти років справила серйозний вплив на італійський дизайн. Саме вони заснували в середині століття міланську виставку «Трієнале» і Асоціацію індустріального дизайну АDI, а в 1954 році заснували премію «Золотий циркуль», яка і зараз користується стійким авторитетом у всьому світі.
Павло Вєтров – український дизайнер, спеціалізується на предметному дизайні, володар премій Red Dot Award і German Design Award у категорії «Чудовий дизайн продукту: меблі».
Павло Вєтров народився в 1987 році в Україні. Закінчив курси 3D-графіки і моделювання. Кар’єру розпочав у 2010 році. Працював дизайнером інтер’єрів в Донецьку, виріс до арт-директора архітектурної компанії. Потім переїхав до Києва і став більш професійно займатися дизайном меблів, світла і декору.
Він є дипломованим дизайнером, який спеціалізується на дизайні меблів та інтер’єру з професійним досвідом, включаючи замовлені проекти відомих брендів, таких як Bolia, Missana, Temahome, Zegen та інших. Серед 70 плюс нагород у галузі дизайну, які він накопичив протягом своєї кар’єри, – це премія Red Dot, німецька премія за дизайн, нагорода Good Design.
Його роботи демонстрували, згадували та аналізували у найважливіших журналах по всьому світу, включаючи Forbes, Elle, Vogue, Le Figaro, серед інших, і він є старанним учасником усіх європейських дизайнерських шоу, а саме Imm Cologne, Salone del Mobile Мілано, Лондонський ярмарок дизайну, Паризький тиждень дизайну та Maison & Objet.
Юрій Ринтовт – український дизайнер який одним з перших почав працювати у популярному нині напрямку «екодизайн». У проектах Юрія дизайн невимушено й органічно «обростає» елементами природи.
Юрій Ринтовт народився в 1966 р., живе і працює в Харкові. Керівник творчої майстерні Ryntovt Design, що спеціалізується на архітектурному проектуванні, дизайні меблів і інтер’єрів.
У своїй творчості RYNTOVT DESIGN спирається на принципи екодизайну, які складаються в усвідомленні духовного змісту кожного предмета, основ певної культури виробництва, повазі до природи, а також в подяки до матеріалу.
Співзасновник і художній керівник театрально-концертного клубу “пологовий будинок”.
Найбільш резонансним проектом студії стало екологічне село під Харковом, будинки в якому були зроблені з глини і дерева за старовинними будівельними технологіями. В одному з будинків цього села прожив вісім років сам дизайнер.
Перемоги в архітектурних конкурсах:
Інтер’єр Року 2018 | 2 місце | “Інтер’єр приватного будинку в сучасному стилі” Waterline House 2018 Київ
IN practice | Переможець від України Eco – hotel “Friend House” 2016 Venice
САЛОНdesignawards | комерційний житловий інтер’єр | 1 місце Puzzle 90 2016 Київ
WAN 2012 | “Hotel of the year” | Longlist Friend House 2012 Лондон
Водопарад | “Хіт виставки” | Гран – при Water nature | XXI century 2012 Харків
“SIE SELECTION” | “Wood” | 2 місце Friend House 2010 Болонья
“ARCHI BAU AWARDS | ARCHI-EUROPE” | “Дизайн інтер’єру” | приз журі Friend House 2009 Мюнхен
“Водопарад” | Лауреат М2 2009 Харків
“Водопарад” | Лауреат Доброго ранку, Планета! 2008 Харьков
Міжнародний проектний семінар “Architectural Ambulance” | Учасник 2003 Харків
“Дзеркальний струмінь” | Переможець 2002 Харків
“Водопарад” | Лауреат Предмет№17 2002 Харків
Лауреат Міжнародного фестивалю архітектури і дизайну інтер’єру “Під дахом будинку” в номінаціях “Кращий житловий інтер’єр” (1999), “Кращий громадський інтер’єр” (2000), “Краще декорування інтер’єру” (2001).
Пітер Маріно – американський архітектор і дизайнер зі світовим ім’ям. Він є засновником Peter Marino Architect PLLC, всесвітньо відомої архітектурної та дизайнерської компанії, що працює головним чином в США починаючи з 1978 року. Організатор фірмового дизайнерського стилю офісів і меблів модних марок Fendi, Armani, Valentino, Chanel, Louis Vuitton, Dior.
Маріно виріс в Нью-Йорку, в Бронксі, але сім’я його родом з італійської регіону Кампанії, маленького гірського містечка. Пітер не приховує: його батько працював м’ясником. Що не завадило дати синові хорошу освіту: Маріно закінчив Корнельский університет за спеціальністю «Архітектура, мистецтво і планування».
Працював у відомій архітектурної компанії Skidmore, Owings & Merrill, а потім в бюро легенди сучасного дизайну Джорджа Нельсона. У 1978 році заснував власну фірму Peter Marino Architect PLLC, в якій сьогодні працюють 160 чоловік. Вона розташована в Нью-Йорку, філії відкриті в Філадельфії і Саус-Хемптоні. Свою репутацію Маріно заробив, коли в 1984 році під час оформлення магазину Barneys New York сформулював новий принцип: архітектура бутиків і головних офісів повинна бути ідеальним втіленням стилю модного Дому.
Пітер Маріно – лауреат численних архітектурних премій, в 2013 році увійшов до рейтингу «100 найкреативніших людей у світі бізнесу» за версією американського бізнес-журналу Fast Company, а також в BoF500 – рейтинг особистостей, що визначають сучасну фешн-індустрію. У 2012 році удостоївся Ордена мистецтв і літератури, заснованого французьким Міністерством культури, – за «значний внесок у розвиток мистецтва та культури».
Серед приватних клієнтів – грецькі судновласники, італійські промисловці, американські банкіри. Ну а першим замовником був Енді Уорхол. Тридцять вісім років тому він доручив Пітеру Маріно редизайн своєї студії The Factory. З тих пір Маріно включає сучасне мистецтво абсолютно в усі проекти – «як частина архітектурного концепту».
Архітектор відомий як меценат, що підтримує молодих художників, і навіть спонсор артбіеннале в Берліні. А також як пристрасний колекціонер. У його зібранні є твори Ансельма Кіфера, Сая Твомблі, Річарда Прінса, чудова бронза епохи Відродження і французький фарфор XVI-XVIII ст. Один з дуже цікавих проектів в портфоліо – сценографія експозиції порцеляни Августа Сильного, влаштованої в одній з галерей Цвінгера в Дрездені. 2010 рік ознаменувався для Маріно-сценографа ретроспективою Клод і Франсуа-Ксав’є Лаланна в паризькому Музеї декоративно-прикладних мистецтв.
У 2014 році в Bass Museum of Art, Mайамі, пройшла виставка One Way: Peter Marino. Вона включала як твори з колекції архітектора, так і його власні роботи в галузі дизайну. У січні 2016 року Маріно виступив куратором виставки Роберта Мапплторпа під назвою XYZ, що проходила в галереї Thaddaeus Ropac. У 2016 році випустив книгу Peter Marino: Art Architecturе. Автограф-сесію з автором організував у своїй галереї не хто інший, як Ларрі Гагосян.
В цілому ж Маріно називає свій стиль позачасовою розкішшю – timeless luxury. Він свідомо уникає модних трендів, вважаючи їх небезпечною пасткою, при цьому підкреслює, що його роботи сучасні. Архітектор не тільки проектує меблі для об’єктів, нерідко йому вдається вмовити іменитих художників зробити щось на замовлення спеціально для того чи іншого проекту.
Географія: Париж, Лондон, Нью-Йорк, Беверлі-Хіллз, Гонгконг, Шанхай, Сінгапур, Токіо. Модні бренди довіряють Маріно і зберігають йому вірність: тільки для Chanel реалізовано в цілому 12 магазинів в різних точках земної кулі.
Серед пам’ятних проектів в своєму портфоліо Маріно називає інтер’єри розкішних кондомініумів у Верхньому Іст-Сайді і Західному Челсі в Нью-Йорку, клуб-казино і спа в Санта-Барбарі, яхт-клуб в Сардинії, президентський номер в готелі Four Seasons в Нью-Йорку , готель Peninsula в Лондоні, готель Cheval Blanc в Парижі. А загальне число успішних люксових проектів обчислюється сотнями.
Келлі Хоппен – британська дизайнерка зі світовим ім’ям, володарка безлічі нагород, серед яких – Кавалер ордена Британської імперії за внесок в дизайн інтер’єрів.
Келлі Хоппен створює красиві і незвичайні інтер’єри. Вона придумала простий, але елегантний стиль, який вже охарактеризували як «нейтральна розкіш». На її рахунку 8 написаних книг і викладацька діяльність у власній школі дизайну.
Келлі Хоппен вважається одним з найвпливовіших дизайнерів Великобританії, серед її клієнтів – королівська сім’я, Хілларі Клінтон, Елтон Джон і подружжя Бекхем. Вона проектувала приватні резиденції, яхти і літаки, а також реалізовувала комерційні проекти, включаючи готелі, ресторани. Крім того, дизайнер випускає під власним брендом меблі і декор для дому.
Дизайнерка поєднує елементи старовини і прості сучасні предмети. Для оформлення вибирає нейтральну палітру: темно-сірий, слонова кістка, складні відтінки бежевого.
Келлі Хоппен відома як автор численних книг, в яких вона щедро ділиться з читачами своїм досвідом. Радить починати проект з планування, оскільки ніякі обробки не врятують ситуацію, якщо планування незручна. Поєднувати дорогі і бюджетні матеріали, в кожному приміщенні розташовувати акцентні предмети – такі, що виділяються кольором, формою, фактурою.
