Лебедина пісня Франца Шуберта

31січня народився видатний австрійський композитор Франц Шуберт!

За своє коротке життя (прожив лише 31 рік) композитор встиг сказати нове слово в музиці, ставши одним із родоначальників нового напряму – романтизму. Твори митця відомі в усьому світі. Хто хоча б не знає його дивовижної «Аве Марія»?

Франц Петер Шуберт народився 1797 року в передмісті Відня в багатодітній родині шкільного вчителя. Сім’я була музичною – у свята в їхньому домі збирався гурток музикантів-любителів, а сам батько навчав Франца грі на скрипці. З 7 років хлопчик брав уроки гри на органі і згодом вже співав в імператорській придворній капелі під керівництвом видатного віденського композитора Антоніо Сальєрі, який, звернувши увагу на талант хлопчика, почав навчати його основам композиції. У 13-річному віці Франц пише свій перший твір. Пристрасть до музики охоплювала його все більше й більше і поступово витиснула всі інші інтереси. І вже до 17 років юнак був автором фортепіанних п’єс, вокальних мініатюр, струнних квартетів, симфонії і опери «Замок диявола».

Поступаючись бажанню батька, митець пішов до вчительської семінарії і виконував обов’язки помічника вчителя в школі. Та бажання повністю присвятити себе музиці було непереможним. Тож митець залишає роботу в школі, що призвело до розриву відносин з батьком, який по суті залишив сина без засобів на існування. Франц переселяється у Відень. Його заробіток – приватні уроки й видання творів.

Франц Шуберт – автор численних вокальних композицій, 9 симфоній, а також великої кількості камерної та сольної фортепіанної музики. Основою творчості композитора стали пісні для голосу та фортепіано – їх він написав близько 600 на вірші більше 100 авторів, зокрема Й. Гете, Ф. Шиллера, В. Мюллера, Г. Гейне та інш. Першу популярність композитор відчув у 19 років після написання балади «Лісовий цар». Подальша творчість майстра ще більше розкрила його мелодійний талант. Особливо відомими стали також «Серенада» зі збірки «Лебедина пісня», пісні «Притулок», «Біля моря», симфонії зі збірок «Прекрасна мельничиха» та «Зимовий шлях». Автор створив понад 400 танців, з-поміж яких написано багато вальсів. Та, незважаючи на це, майже все життя композитор відчував брак коштів.

Навколо Франца Шуберта у Відні сформувався гурток творчої молоді, душею якого став він сам. У цей час проводяться знамениті «шубертіади» – вечори, присвячені виключно музиці митця. Учасники «шубертіад» ставали першими слухачами, а часто і співавторами геніальних пісень композитора. Бесіди та палкі суперечки про мистецтво, філософію, політику чергувалися з танцями, до яких Ф. Шуберт писав музику, а часто просто її імпровізував.

Один-єдиний концерт творчості митця відбувся в 1828 році, у річницю смерті Л. В. Бетховена. Франц влаштував вечір пам’яті великого композитора. То був єдиний випадок в його житті, коли він вийшов у величезний зал і виконував свою музику, присвячену кумиру, для слухачів. Уперше майстер тоді відчув овації і вперше заробив дуже багато грошей – їх вистачило, щоб купити (перший в його житті) рояль!

Видатний австрійський композитор привніс у музику глибокі особисті переживання. Так зароджувався романтизм. На зміну суворим класичним правилам: зразковій стриманості й спокою – прийшли протестні, вибухові ритми, виразні, повні справжніх почуттів мелодії.

Справжні, живі почуття, виражені в музиці Франца Шуберта, становлять основу людського життя. Тому навіть через століття після життя композитора його твори так само близькі нам і співзвучні нашій душі.

Джерела:

1. Вудфорд, Пеггі. Шуберт. – Челябинськ: “Урал LTD”, 1999. – 192 с.
2. Хохлов Ю. Шуберт. – Москва: “Музика”, 1972. – 414 с.
3. https://uk.perish.info/1556-franz-schubert-biography-interesting-facts-videos-cr.html – Франц Шуберт
4. https://muzabetka.com.ua/biograf_schubert.html – Франц Шуберт

Магічні звуки саксофона

28 січня виповнюється 100 років від дня народження видатного італійського саксофоніста Фаусто Папетті!

Важко знайти більш романтичного італійця. Найвідоміші мелодії цього композитора завжди впізнавані за чуттєвою гармонією та легкою меланхолією, що нагадують щасливі, пронизані любов’ю моменти життя.

Фаусто Папетті народився 1923 року в маленькому ломбардському містечку Віджу. Музикою Фаусто захоплювався з дитинства. Удома був старий кларнет, на якому іноді відводив душу батько. Якось і хлопчику захотілося спробувати зіграти на цьому інструменті: «Я взяв його, і все вийшло як за помахом чарівної палички – ноти народжувалися самі собою!» У дитинстві Фаусто вставав щоранку о 5-й годині, щоб пройти пішки 9 кілометрів у провінційний центр Варезі на урок музики. Він мріяв стати піаністом. Опанував багато різних інструментів. Створив із друзями музичний гурт. Коли у хлопця з’явився саксофон, він захопився цим інструментом і почав грати в оркестрі на всіх міських святах і церемоніях.

З початком Другої світової війни Фаусто був призвний до армії. Але й там він займався музикою, і одного разу це його врятувало. Коли його частину мали відправити до Греції, меломан-полковник перевів музиканта до іншого підрозділу. Невдовзі з’ясувалося, що корабель, яким вирушили всі його товариші, затонув і ніхто не вижив.

Музичну кар’єру композитор розпочав у 1955 році в гурті «Менестрелі джазу» (I Menestrelli del Jazz). Згодом був солістом на саксофоні в Оркестрі для танців, що здобув велику популярність у 1960-1980-і роки. Оркестр виконував легку музику і випускав велику кількість записів на грамофонних платівках, аудіокасетах та компакт-дисках.

У 60-70-і роки Фаусто Папетті був на вершині слави. Кожен новий його альбом досягав вершин хіт-парадів. Його диски багаторазово перевидавалися не лише в Італії, але й у Латинській Америці, Іспанії, Німеччині, де музикант мав безліч вірних шанувальників. У цей час Фаусто Папетті випускав по два альбоми на рік. Найбільший успіх мала двадцята збірка. Відомою рисою цих альбомів були красиві розкуті дівчата, зображені на обкладинках. Італійський саксофоніст віднайшов свій неповторний стиль у створенні власних версій відомих хітів, аранжуючи їх у неокласичній манері. У 1970-их роках з’явилося багато послідовників музиканта, з-поміж яких Джонні Сакс і П’єрджорджіо Фаріна.

Фаусто Папетті залишив нам у спадок понад 50 альбомів дововижної музики. І досі його творіння є популярними. Їх із задоволенням і натхненням слухають закохані та романтики різного віку, усі, хто цінує зіграні з душею чарівні мелодії.

Джерела:

1. https://www.last.fm/ru/music/Fausto+Papetti/+wiki – Фаусто Папетті
2. https://partner.biz.ua/biograf/326/fausto-papetti – Геніальний італійський саксофоніст Фаусто Папетті

Творець модерної української опери

28 січня виповнюється 120 років від дня народження відомого українського композитора Юрія Мейтуса, керівника одного з перших джаз-бендів України!

Юрій (Юлій) Сергійович Мейтус народився 1903 року в Єлисаветграді (нині Кропивницький) у родині відомого лікаря. Батько майбутнього композитора був великим поціновувачем опери, відвідував усі оперні прем’єри, неодмінно беручи з собою сина й доньку. Мама хлопчика чудово грала на роялі й щовечора виконувала для рідних музичні твори. Юрій ходив до музичної школи і навчався грі на фортепіано. Перший концерт відбувся, коли хлопцеві виповнилося 11 років: він акомпанував гімназійному хорові, що виконував твори М. Лисенка та українські народні пісні. Під час навчання в гімназії Юрій почав і сам писати музику – романси та балади на твори улюблених поетів. 

У 1924 році Юрій Мейтус створив один із перших в СРСР джаз-бендів. З 1926 року він співпрацював зі славетним театром «Березіль» Леся Курбаса, для якого створив музику до 13-ти вистав, зокрема до «Мини Мазайла», «Народного Малахію», «Диктатури», «Чотирьох Чемберленів». У театрі композитор зустрів молоду актрису Олександру Васильєву, з якою невдовзі одружився. Це було не лише кохання всього життя, а й творча співпраця: дружина писала  лібрето до опер композитора. Розгром театру «Березіль» та розстріл Леся Курбаса в 1937 році за наказом радянської влади загрожували репресіями і молодому музиканту. Щоб мати можливість жити і творити, митець мусив створювати поруч із неповторними авторськими композиціями «ідеологічно правильні» твори.

Юрій Мейтус вважається фундатором модерної української опери. Він є автором 17 різноманітних за жанрами опер: побутових («Украдене щастя»), історико-епічних («Ярослав Мудрий»), романтично-казкових («Донька вітру», «Лейлі і Меджнун»), героїчних («Молода гвардія», «Абакан»). Значне місце в його творчості займає вокальна музика – він є автором близько 300 романсів на слова Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка, В. Сосюри, А. Малишка, П. Тичини, Д. Павличка, О. Пушкіна та інших. Багато інструментальних та хорових творів написано для дітей.

Пам’ять про українського митця жива, а його ім’я вписано в історію української музики. Твори Юрія Мейтуса і сьогодні часто звучать у виконанні музикантів та співаків.

1985 року в рідному місті композитора відкрився його музей, де зібрано понад 200 експонатів, з-поміж яких рукописи, світлини, ноти, листи, книги, особисті речі митця. А в Кропивницькому за мирних часів проходив конкурс молодих композиторів імені Юрія Мейтуса. У Києві на честь композитора названа вулиця.

Джерела:

1. Л. Бас. Юлій Мейтус. – К.: Музична Україна, 1973. – 57 с.
2. Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття. – К.: Муз. Україна, 2018. – 364 с.
3. https://ridna.ua/2021/01/28-sichnia-1903-roku-narodyvsia-vidomyy-ukrains-kyy-kompozytor-yuriy-yuliy-meytus/ – Відомий український композитор Юрій Мейтус
4. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=66167 – Мейтус Юрій Сергійович

Фундатор українського відродження

24 січня виповнилося 160 років від дня народження українського композитора, диригента, священника УГКЦ Остапа Нижанківського!

Остап Нижанківський був організатором музичного руху в Галичині. Брав активну участь в організації та проведенні шевченківських концертів. Входив до складу Української Національної Ради ЗУНР. Тож згадаємо сьогодні сторінки життя видатного українця.

Остап Йосипович Нижанківський народився 1863 року в селі Малі Дідушичі на Львівщині в родині, де кілька поколінь чоловіків приймали священницький сан. Навчався в Дрогобицькій та Львівській гімназіях. Із самого дитинства хлопець марив музикою: умів грати на фортепіано та флейті, вчився ночами писати ноти. У 7 класі Остап створив гурток із друзів, щоб таємно від москвофілів і поляків співати пісень. Саме тоді він написав першу пісню на слова Кобзаря «Вітер в гаї нагинає». У 18 років він уже збирав і записував музичну народну творчість. 

Закінчивши Львівську духовну семінарію, Остап став працювати священником у галицьких селах. У 1897 році він склав іспит на вчителя музики у Празькій консерваторії. Маючи прогресивні погляди, композитор жив і працював на користь рідної землі, задля розвитку незалежної української думки, українського слова й мистецтва. У 1885 році він заснував музичне видавництво «Музикальна Бібліотека», де оприлюднив заборонені цензурою композиції Миколи Лисенка, Михайла Вербицького, Анатоля Вахнянина та інш. Композитор став засновником і диригентом музичного товариства «Боян» у Бережанах, згодом у Львові та Стрию, концерти якого перетворилися на свята української пісні.

Як музикант, Остап Нижанківський найповніше реалізував себе в традиційних для галицької музики жанрах: духовних і світських хорах, солоспівах, вокальних ансамблях, обробках народних пісень, які збирав в окремі «В’язанки». Особливо йому були близькими вірші Тараса Шевченка, на які він створив справжні вокальні «перлини», – солоспіви «Вітер в гаю», «Минули літа молодії» та інш. Іншим поетом, винятково співзвучним внутрішньому світові митця, був Юрій Федькович, «буковинський соловей», що надихнув його на створення хорових сцен.

У 1918–1919 роках о. Остап Нижанківський входив до складу Української Національної Ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат Стрийщини. 1 листопада 1918 року на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Та вже за кілька місяців Стрий окупувало польське військо, почалися розстріли, репресії. Першою жертвою став о. Остап Нижанківський. Після арешту польською окупаційною владою він був розстріляний без суду. Крім того окупанти відібрали 800 000 корон «задаткової каси», які йому були довірені на зберігання. Донос на священника з абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї написав один із провідників польського підпілля і політичний в’язень Ян Веркштайн, якому саме нова українська влада подарувала волю.

Іменем Остапа Нижанківського нині названа вулиця у Львові, на якій розташована Львівська музична академія, а також вулиця і парк у Стрию.

Пам’ятаймо своє коріння! Видатних українців, що боролися за ідею українського відродження.

Джерела:

1. Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття. – К.: Муз. Україна, 2018. – 364 с., с. 197 – 242
2. https://mubis.com.ua/index.php/composers?view=person&id[]=242 – Музична бібліотека. Остап Нижанківський
3. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/traven/22/1919-zagynuv-ostap-nyzhankivskyy-svyashchenyk-kompozytor – Остап Нижанківський, священник, композитор

З піснею в серці

22 січня виповнилося 90 років від дня народження українського оперного співака Анатолія Мокренка!

Сцені Київського оперного театру видатний виконавець віддав понад 50 років свого життя, виконавши понад 40 провідних партій! Анатолій Мокренко був не просто співаком. Він був справжнім патріотом своєї країни. Ще задовго до проголошення незалежності України артист брав участь у всіх масових заходах щодо боротьби за незалежність. А в 1990 році виступив ініціатором святкування 500-річчя від дня заснування Чортомлицької Січі (поблизу Нікополя), яке пройшло з величезним успіхом.

Анатолій Юрійович Мокренко народився 1933 року в селищі Терни на Сумщині в робітничій родині. На його дитинство випали війна, окупація, розруха, голод. Він знав важку працю на землі. Утім, попри все, дуже любив співати, танцювати й читати вірші. Анатолій закінчив школу із золотою медаллю і вступив до Київського політехнічного інституту за спеціальністю гірничий інженер-технолог. Але з піснею юнак не розлучився – став солістом хорової капели КПІ. Зрозумівши, що геологія – не його справа, Анатолій вступив до Київської консерваторії у клас вокалу. З 1965 року співак зайняв посаду викладача в цьому музичному закладі, був професором.

З 1968 року Анатолій Мокренко став солістом Київського оперного театру. У 90-і роки був його генеральним директором і художнім керівником. У репертуарі артиста понад 40 провідних партій для баритона вітчизняної та зарубіжної оперної класики. Серед них – Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Микола («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Остап («Тарас Бульба» М. Лисенка), Онєгін («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Тугар Вовк («Золотий обруч» Б. Лятошинського) та інш.

У репертуарі майстра сцени також велика кількість творів українських композиторів та народні пісні. Особливе місце у творчості співака займають пісні Олександра Білаша, найвідоміші з яких – «Два кольори», «Дзвенить у зорях небо чисте», «Віконце», «Соняшник», «Цвітуть осінні тихі небеса» та інш. Анатолія Юрійовича приймали з оплесками і на оперних та концертних сценах інших країн: США, Франції, Німеччини, Англії, Іспанії, Швеції, Канади…

Анатолій Мокренко також знявся в кінофільмах: «Тигролови», «Чорна рада», «Поет і княжна», «Богдан Хмельницький» та інш. Видав книги спогадів: «У серці-рідна Україна» (1994), «Знайти себе» (2008). Співак дбав і про музичний розвиток молодого покоління. Упродовж років у своєму рідному селі він проводив регіональний фестиваль хорового співу серед дитячих колективів «Співаймо разом!»

За мистецькі і творчі здобутки Анатолій Мокренко був удостоєний звання народного артиста України, був лауреатом Національної премії України ім. Т. Шевченка. Серед його високих нагород – орден Ярослава Мудрого, орден рівноапостольного Володимира Великого.

Пам’ятаймо своє коріння! Українців, що заявили про себе у світі, зробивши внесок у вітчизняне та світове мистецтво!

Джерела:

1. Лисенко І. М. Співаки України. – К.: Знання, 2011. – 629 с., с. 376 – 377
2. http://www.uaestrada.org/spivaki/mokrenko-anatolij/ – Золотий фонд української естради. Анатолій Мокренко
3. https://www.pisni.org.ua/persons/907.html – Українські виконавці. Анатолій Мокренко

Ми з’єднаємо руки в ланцюг

22 січня Україна відзначає День Соборності! Це одне із найважливіших свят нашої країни, що символізує єдність українських земель і відіграє значну роль в історії. Саме цього дня в 1919 році було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Це було перше проголошення незалежності України!

Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 1999 року.

22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки. День видався погідний та гарний, з легким морозом. Київ був прикрашений національними синьо-жовтими прапорами, гербами. О 9-ій годині ранку в усіх церквах відправляли богослужіння.

Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки. На масовому вічі посол ЗНР Л. Цегельський зачитав та передав грамоту Національної Ради «Про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною» голові Директорії Володимиру Винниченку.  «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України… Віднині український народ має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу». Після цього відбувся молебень та урочистий парад українських військ. Єдиним державним гербом став Тризуб. 

Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України – чехословацької автономії. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулася тридцятитисячна маніфестація населення, яке з’їхалося до столиці Карпатської України з усіх куточків краю на згадку про події 20-річної давнини. Головною традицією у День соборності є утворення «живого ланцюга» єднання. Уперше така масова акція відбулася 22 січня 1990 року – у 71-у річницю Акта злуки. Тоді понад мільйон людей, узявшись за руки, утворили безперервний ланцюг від Києва до Львова! Акція стала яскравим проявом єдності, прагненням українського народу до свободи. Відтоді в Україні «живі ланцюги» створювалися неодноразово. З 2000-х років щорічно влаштовується «живий ланцюг» і в Києві, уздовж мосту Патона, який пролягає між правим та лівим берегами столиці. Такі ж акції проходять і в різних містах України, а всі охочі долучаються до дійства, беручи із собою державні синьо-жовті прапори та стаючи частинкою ланцюга.

Особливо важливий і знаковий День Соборності України нині, під час воєнної російської агресії. Століттями наш народ виборював незалежність, і доводться її захищати в наш час, у 21 столітті. Наше прагнення до волі – незламне й незнищенне! Як і наша нація, наша сила духу.

З вірою в перемогу України!

Джерела:

1. https://www.vinrda.gov.ua/news/ostanni-novyny/den-sobornosti-ukrainy-2021-koly-vidznachaiemo-istoriia-ta-tradytsii – День Соборності України. Історія та традиції
2. https://tsn.ua/ukrayina/den-sobornosti-ukrayini-istoriya-svyata-tradiciyi-ta-privitannya-2245738.html – Святкування в Україні Дня Соборності

«Нова радість стала»

Іде перший місяць нового року, насичений святами. Новий рік, Різдво, Маланки й Василя, Йордан…

У відділі мистецтв зберігається чудова книга видавництва А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га «Нова радість стала. Улюблені колядки та щедрівки» з нотами, живим звучанням та розкішними ілюстраціями!

На жаль, у нашій історії були часи, коли колядки та щедрівки заборонялися, але нині народні традиції активно відроджуються. Більшість людей і сьогодні мало знають зимових обрядових пісень, тож у цій книжці можна відкрити для себе нові красиві композиції. Чудово, що це видання можна ще й послухати за допомогою QR-коду в безкоштовному музичному додатку, у якому подано записи відомих виконавців та нових музичних колективів, а також уривки «Різдвяних симфоній» Мирослава Скорика та Івана Небесного.

Пісні мають свою енергетику. І найбільша енергетика в найдавніших піснях – саме в колядок і щедрівок! Хоча колядки виникли дуже давно й, за однією з версій, їх співали на честь язичницького бога Коляди, та з появою християнства їх почали виконувати на Різдво у Святвечір, аби привітати людей із народженням Сина Божого й уславити його. Щедрують же на Старий Новий рік (цей день ще називають святом Маланки й Василя). Головна відмінність – у колядках прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту родині, господарю, багатого врожаю.

До XV століття Новий рік святкувався в березні, і щедрівки виконували функції веснянок, тому в них є згадки про ластівок, зозуль та обов’язкового щедрика, малесеньку пташку. «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…» – тепер це вже всесвітньо відома народна пісня, яка була покладена на музику українським композитором Миколою Леонтовичем. Її мелодія звучить навіть у відомому голлівудському фільмі «Один удома». Цю пісню із нотами Ви також побачите в цьому виданні.

Милують око й створюють святкову атмосферу чудові ілюстрації українських художників Андрія Потурайла, Ростислава Попського, Владислава Єрка. Малюнки нагадують «український різдвяний рай», де всюди світло й затишно, а з димарів в’ються дими, єднаючи небо й землю.

Різдвяний цикл тривав від Святого вечора аж до Йордана. І лунали над Україною давні обрядові співи, що мають магічну силу, здатні творити дива й витравлювати усіляку скверну.

Джерела:

1. Нова радість стала. Улюблені українські народні колядки та щедрівки. – Київ: Видавництво “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”, 2021. – 37 с.: іл.
2. https://ranok-school.com/2020/01/08/koliadky-ta-shchedrivky-tradytsii-j-sohodennia/ – Колядки та щедрівки: традиції й сьогодення

Стрибок через неможливе

18 січня народилася українська балерина й дивовижна скульпторка Поліна Горенштейн (Ліна По)!

Багато з нас навіть ніколи не чули про цю дивовижну жінку, яка є прикладом сили людського духу. Утративши зір після хвороби, вона продовжувала творити й досягла мистецьких висот у скульптурі.

Поліна Михайлівна Горенштейн, відома також під псевдонімом Ліна По, народилася 1899 року в Катеринославі (нині м. Дніпро). Дівчинка з дитинства захоплювалася музикою і танцями, писала вірші, малювала, ліпила. І в усьому виявлявся яскравий талант. Не залишили байдужою маленьку Поліну відвідування театрів танцю та нові зірки балету. На той час у Катеринославі діяли кілька приватних шкіл, серед яких мала великий попит балетна студія К. Воронкова. У програмі викладання студії крім школи класичного танцю були міміка рухів тіла, стиль, теорія музики й танцю, бесіди про мистецтво та творчість. Саме у цій балетній студії зробила свої перші кроки на пуантах чотирнадцятилітня Поліна. Одночасно із заняттями в хореографічній студії дівчина брала уроки в скульптора-професіонала Шредера. Біля мольберта її завжди чекала свіжа м’яка глина та мрія зробити щось неперевершене своїми руками.

Згодом було навчання в Харкові у відомій балетній школі Наталії Тальорі й відвідування студії скульпторки Елеонори Блох, відомої учениці Огюста Родена. Бажання самовдосконалюватися у творчості спонукало 20-річну балерину перебратися до Москви та вступити до Вищих хореографічних майстерень при Великому театрі. Однак пристрасть до образотворчого мистецтва знову дала про себе знати, тож дівчина вступила ще й на відділення скульптури у Вищі художньо-технічні майстерні. Отримавши диплом режисера-постановника танців, Поліна почала виступати в театрах Києва та Харкова, ставити танці в театрі Маріуполя. У творчості цієї дивовижної артистки дивним чином переплелися балетне мистецтво динамічної пластики та скульптурне мистецтво пластики статичної. Це був дивовижний час для Ліни По – радість життя і творчості.

Та в житті бувають печальні моменти. У 35 років Поліна захворіла на енцефаліт – вона переборола важку хворобу, але осліпла й була деякий час паралізована. Пізніше, коли змогла рухатися, за підтримки лікаря продовжила творити і працювала як скульптор. Її роботи високо оцінив відомий художник М. Нестеров, допоміг повірити в себе й повернутися до життя. У майстрині після втрати зору розвинулася особливо гостро здатність бачити предмети в усіх тонкощах у її уяві. Її роботи народжувалися під враженням або прослуханої книги, або музики. У 1938 році народилася одна з найвідоміших робіт Поліни – скульптура «Стрибок», яка була показана на виставці живопису, графіки та скульптури жінок-художниць. Високо над землею, закинувши голову, піднявши руки-крила в плавному і легкому русі, летить тендітна жінка. Ця робота – справжній гімн вільному й прекрасному, що є в людині.

Під час Другої світової війни скульпторка створила 120 робіт на воєнну тематику, які були презентовані на багатьох виставках. Також Поліна – авторка чудових ста­туеток на хореогра­фічні теми («Танок з покривалом», «Танцю­вальна сюїта» та інш.) Не маючи змоги танцювати на сцені, вона танцювала в уяві і створила цикл скульптур танцівниць. Тут як окремі фігури, так і складні композиції, у яких приваблюють точність передачі рухів, ліризм, одухотвореність образів, відчуття свята. Створила майстриня і серію портретів відомих особистостей.

Пам’ятаймо відомих українців, гордість нашої нації, що творили й збагачували вітчизняне та світове мистецтво!

Джерела:

1. https://www.dnipro.libr.dp.ua/Lina_Po_Polina_Gorenshteyn – Висота людського духу. Поліна Горенштейн
2. https://chtoby-pomnili.net/656-656.html – Горенштейн Поліна Михайлівна. Балерина і скульптор

Мої роки – моє багатство

15 січня пішов у кращі світи легендарний грузинський артист Вахтанг Кікабідзе. Його пісні вже давно є улюбленими для мільйонів слухачів, а фільми стали справжньою класикою світового кіно. Артист був завжди вірним другом України і всім серцем підтримував наш народ.

Згадаємо основні сторінки життя і творчості видатного грузинського виконавця.

Вахтанг Костянтинович Кікабідзе народився 19 липня 1938 року в Тбілісі. Його батько походив із дворянського роду, працював журналістом, пропав безвісти 1942 року. Мати артиста, відома грузинська співачка, походила з грузинського князівського роду Багратіоні-Давітішвілі, що був гілкою грузинської царської династії Багратіоні. Після закінчення школи Вахтанг навчався в Тбіліському університеті, згодом у Тбіліському інституті іноземних мов. Працював не один рік у Тбіліській філармонії. З 1986 по 1990 роки очолював Державний естрадний оркестр Грузії «Реро». Вахтанг Кікабідзе – виконавець великої кількості популярних пісень («Чіто Гвріто», «Мої роки — моє багатство» й інші). Він багато гастролював, об’їздив з концертами п’ять континентів і всюди збирав великі зали.

Вахтанг Костянтинович був яскравий актор. У 1966 році він дебютував у кіно у стрічці «Зустріч в горах». Потім знявся у Г. Данелії у фільмі «Не журись!» – і отримав приз за кращу чоловічу роль Міжнародного кінофестивалю в Картахені (1970). У 1977 році вийшов фільм Г. Данелії «Міміно», що став візитною карткою актора. Артист відзначився і як режисер. За власними сценаріями він зняв комедію «Будь здоровий, дорогий!» (Гран-Прі Габрово-83) і фільм «Чоловіки і всі інші». Останньою акторською роботою артиста стали зйомки в 2021 році в одній із серій сьомого сезону серіалу «Свати».

 

Вахтанг Кікабідзе має численні заслуги за свої мистецькі таланти й високі людські якості. У 2006 році «засяяла» його «грузинська зірка» на площі перед будівлею Тбіліської філармонії. У 2013 році грузинський артист отримав звання Народного артиста України і є кавалером Міжнародного ордена Миколи Чудотворця.

Щасливим артист був і в особистому житті. Його дружина Ірина була примою-балериною Тбіліського оперного театру, заслуженою артисткою Грузії. Діти Марина й  Костянтин стали видатними діячами мистецтва своєї країни.

Вахтанг Кікабідзе завжди займав чітку політичну позицію, засуджуючи агресію і жорстокість. Із 2008 року він не відвідував росію у зв’язку з її вторгненням у Грузію і відмовився від російського ордену дружби. Артист завжди співчував і вболівав за долю нашого народу. У 2014 році він заявив, що, якби був молодим, теж пішов би в АТО і чинив опір, захищаючи честь незалежної країни, а президента путіна назвав «політиком чорної сили» і «загарбником». У 2015 році Вахтанг Кікабідзе в рамках всеукраїнського туру дав сольний концерт у Києві. Свій двогодинний виступ артист присвятив пам’яті Небесної сотні. А влітку 2019 року дав концерти в містах українського Донбасу. На початку повномасштабної війни артист жорстко засудив вторгнення росії в Україну і вірив у нашу перемогу. Кошти від концерту в Батумі він спрямував на допомогу українським військовим.

Спогад про Вахтанга Кікабідзе, його яскраву творчість і високу людяність залишиться в серці кожного українця.

Сумуємо й пам’ятаємо!

Джерела:

1. https://showbiz.24tv.ua/pomer-vahtang-kikabidze-yak-gruzin-pidtrimuvav-ukrayinu_n2236896 – Пішла легенда…
2. https://www.unian.ua/lite/stars/vahtang-kikabidze-pomer-legendarniy-gruzinskiy-aktor-12110160.html – Лети, Міміно

Основоположник українського модерну

12 січня виповнилося 150 років від дня народження одного з найталановитіших майстрів українського мистецтва початку ХХ століття Василя Григоровича Кричевського! Він був творцем національного архітектурного стилю та найкращим представником ліричного «українського імпресіонізму». До того ж митець створив проєкт прийнятого Центральною Радою в 1918 році Державного Герба УНР.

Василь Григорович Кричевський народився1873 року в селі Ворожба на Слобожанщині в родині повітового фельдшера і був найстаршим з 8 дітей. Після закінчення Харківського залізничного училища працював у відомих архітекторів і досяг високого ступеню майстерності. Роботи Василя, подані на вступний іспит до Петербурзької академії мистецтв, наукова рада визнала за твори майстра, який має підготовку, рівну академічному курсу. Навчаючись в Академії, митець створює живописні роботи аквареллю й олійними фарбами. І чимало подорожує. Мандруючи містами та селами, майстер робить замальовки різних будиночків, церков, цікавиться й народною архітектурою.

У 1903 році Василь одержав першу нагороду на конкурсі за будинок Полтавського земства, який був побудований за його планом і став зразком нового архітектурного стилю (український архітектурний модерн), основою якого стали спадщина та традиції української народної архітектури. Згодом постала ціла низка стилістично вдалих будов, з-поміж яких будинок Грушевських та школа ім. С. Грушевського в Києві, проєкт відновлення будинку Т. Шевченка, будинок письменників «Роліт» у Києві, меморіальний музей Т. Шевченка в Каневі та інш. Від Центральної Ради митець також отримав замовлення на художній проєкт паперових грошей, зокрема, для купюри номіналом 2 гривні.

Від 1922 року Василь Кричевський звертається до викладання. Він став ініціатором створення Українського (Київського) архітектурного інституту, де зайняв посаду завідувача кафедрою, мав звання професора, згодом доктора мистецтвознавства. Майстер керував мистецькою частиною у виробництві українських фільмів: «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «Звенигора», «Назар Стодоля», а в 1937 році оформив перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». У 1940 році в Києві пройшла велика індивідуальна виставка робіт майстра, яка охоплювала 1055 експонатів.

Захоплений народним мистецтвом майстер багато років  збирав предмети української народної творчості і зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що зберігалася в будинку Михайла Грушевського, згоріла в 1918 році під час артилерійського обстрілу більшовиків.

Під час ІІ світової війни Василь Кричевський з родиною покинув Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої образотворчої студії. Пізніше переїхав до Німеччини, а 1949 року – на постійне місце проживання до Каракаса (Венесуела).

Нині частина робіт художника знаходиться за кордоном, найбільша зберігається в Українському музеї Нью-Йорка. У 2003 році онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт митця в дарунок українським музеям у Харкові, Полтаві, Лебедині, Києві. Зокрема, до 40 творів містяться в колекції Харківського художнього музею. Унікальна колекція картин художника зберігається і в Музеї української діаспори в Києві. 

Джерела:

1. https://ostrohcastle.com.ua/ya-zrobyv-use-shho-mig-nehaj-zrobyt-krashhe-toj-hto-mozhe/ – «Я зробив усе, що міг…»
2. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=1645 – Кричевський Василь Григорович