Свято новорічних мрій

Зовсім скоро в кожному будинку відчуватиметься дух Нового року. Але новорічний настрій із присмаком болю, адже в нашій країні війна і усвідомлюєш, як багато українців не зустрінуть це свято. Та з нами в цей день будуть бажання й мрії – про перемогу, мир і злагоду, процвітання в нашій країні.

А щоб покращити настрій, згадаємо новорічні цікавинки:

-Достеменно невідомо, коли саме людство почало відзначати настання нового року як свято. Найдавнішим згадкам про це близько 4000 років і відносяться вони до Месопотамії.

-На Русі Новий рік раніше відзначали 1 березня, а не 1 січня. Уперше святкування переніс на 1 січня Петро I, але в Стародавньому Римі прихід Нового року відзначали саме першого січня ще дві з гаком тисячі років тому, за наказом Цезаря.

– У деяких країнах закінчення старого року і настання нового святкують не тоді ж, коли і ми. У Китаї, в залежності від місячного календаря, його відзначають в один з днів з 21 січня по 21 лютого, та й у В’єтнамі склалася схожа традиція. У країнах з переважно буддійським населенням Новий рік називають Сонгкран. Традиційно він відзначається у квітні, і теж випадає на різні дні.

– Перші згадки про прикрашання ялинок на Різдво датуються XVII століттям. Судячи з усього, ця традиція прийшла з Ельзасу, який тоді був частиною Німеччини (нині це Франція). Довгий час існувала традиція прикрашати новорічну ялинку яблуками та солодощами. Але одного разу рік видався неврожайним на яблука, і були придумані їх замінники. Так з’явилися ялинкові іграшки.

– Зараз багато людей прикрашають свої будинки на Новий рік гірляндами. Ця традиція зародилася в 1895 році, коли вперше гірляндою був прикрашений Білий дім в США.

– Першу у світі новорічну листівку надрукували в Лондоні в 1843 році. З тих пір традиція обмінюватися новорічними та різдвяними листівками стала набирати популярність.

– А ось традиція підривати на Новий рік хлопавки та феєрверки прийшла з країн Азії. Там вважається, що гучні звуки й спалахи світла відлякують злих духів.

– Красуня-Снігуронька з’явилася в 1873 році, коли знаменитий письменник О. Островський написав однойменну п’єсу. Та в сучасному вигляді образи Снігуроньки і Діда Мороза були придумані в СРСР і з’явилися на публіці в 1937 році.

-У кожної країни свої традиції, свої правила святкування Нового року. Італійці в новорічну ніч люблять викидати з вікон старі речі, тому в ці години ходити по вулицях там небезпечно: на голову може прилетіти навіть старе крісло. А ось у Греції голова сім’ї розбиває об стіну гранат. Якщо він розлетиться в різні боки, удача гарантована на цілий рік. Жителі Мікронезії кожен раз в новорічну ніч вигадують собі нові імена, які пошепки повідомляють лише членам родини. Робиться це для того, щоб заплутати злих духів – така традиція. А ось в Японії існує кумедна традиція купувати перед Новим роком граблі, хоча б декоративні – усе для того, щоб нагребти собі побільше щастя. Цікаво святкують Новий Рік і на Кубі. Весь посуд наповнюють водою, а в новорічну ніч воду виливають на вулицю. Кубинці вірять, що вода змиє всі гріхи.

Джерела:

1. https://interes-fakti.com/cikavi-fakti-pro-novij-rik/ – Цікаві факти про новий рік
2. https://styk.com.ua/blog/15_tsikavih_faktiv_pro_noviy_rik – Новий рік. Цікаве
   
   

«Кобзар у фраку»

27 грудня народився український бандурист-віртуоз Василь Ємець!

Його називали «кобзарем у фраку». Музикант народився на Харківщині, а помер у Лос-Анджелесі і був єдиним, хто грав на бандурі в Імператорському театрі. Його відправив у еміграцію Іван Огієнко – щоб зберегти для України талант. На своїй бандурі митець виконував транскрипції творів Бетховена, Чайковського, Дворжака і мріяв поставити бандуру поруч з арфою, скрипкою, піаніно. Музикант співав «Вже воскресла Україна…», а створена ним у Києві капела бандуристів стала сьогодні Національною заслуженою.

Василь Костьович Ємець народився 1890 року в селі Шарівка на Харківщині. Хлопець виростав серед народних мелодій, особливо його захоплювала гра сліпих кобзарів. Навчаючись у старших класах гімназії, Василь на власноруч зароблені гроші купив собі інструмент і почав навчатися гри в кобзаря. Перший публічний виступ музиканта відбувся в 21 рік у чоловічій гімназії і ледве не завершився виключенням Василя з закладу, бо він співав «Розриту могилу» Т. Шевченка. У 1911 році Василь Ємець вступив до Харківського університету на фізико-математичного факультет. У вільний від навчань час створює кобзарську групу і навчає грі на бандурі студентів. У 1913 році в Катеринодарі організував «Першу кубанську кобзарську школу», заклавши основу для майбутнього розквіту кобзарської музики на Кубані.

У 1914 році після участі в демонстрації проти заборони вшанування пам’яті Т. Шевченка Василь Ємець змушений був виїхати до Москви, де продовжив навчання в місцевому університеті. Згодом він виступив у Великому імператорському театрі – і найбільша на той час московська газета «Руське слово» вперше назвала музиканта віртуозом. У часи громадянської війни Василь Ємець у складі бойового куреня УНР брав участь в обороні Києва від червоних військ Муравйова, служив у полку ім. гетьмана Петра Дорошенка. За сприяння гетьмана Павла Скоропадського організував колектив бандуристів, який називався Кобзарський хор. Цей колектив став основою Київської капели бандуристів.

У 1920 році музикант емігрував до Європи. Берлін, Прага, Париж… У Празі організував Другу капелу бандуристів. Під його ініціативою була також закладена майстерня для серійного виробництва бандури, яка перетворилася на філію фірми з виробництва музичних інструментів. Василь Ємець стає відомим на весь світ. Його концерти з аншлагом проходять на Закарпатті, у Бельгії, Франції, у північній Америці. 1940 року музикант переїхав до Голлівуду. Нарешті він здійснив свою давню мрію – зробити наш національний інструмент спроможним для гри класичної музики. Майстер винайшов першу хроматичну концертну бандуру на 56 струн, а згодом власними руками змайстрував другу так звану «подвійну бандуру» на 62 струни. Визнані професіонали не вірили, що таку бандуру міг зробити аматор. Також Василь Ємець – автор десятків статей про бандуру та історію кобзарського мистецтва, виданих українською, англійською, французькою, чеською мовами. 

Український бандурист своєю творчістю поширив рідну пісню континентами, змушуючи кожного, хто бодай хоч раз чув його гру, вклонитися силі й глибині української музики. Шануймо й пам’ятаймо видатних українців, що пронесли вірну синівську любов та безмежну відданість Батьківщині упродовж свого життя.

Джерела:

1. Хоткевич Г. М. Музичні інструменти українського народу. – Харків: Видавець Олександр Савчук, 2018. – 512 с., іл.
2. Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття. – К.: Муз. Україна, 2018. – 364 с.
3. https://www.istpravda.com.ua/articles/2012/12/27/105611/ – Василь Ємець. Кобзар у фраку
4. https://www.pisni.org.ua/persons/666.html – Василь Ємець. Бандурист-віртуоз

Продовжене у музиці життя

24 грудня народився видатний український композитор і піаніст Костянтин Данькевич, автор відомих опер «Богдан Хмельницький», «Назар Стодоля», балету «Лілея».

Митцю випала нелегка доля творити за радянських часів, коли він зазнав принижень у ганебних процесах розправи з творчою інтелігенцією кінця 1940 – початку 1950-х. Його твори неодноразово піддавалися нищівній критиці. І треба було вистояти й продовжувати справу свого життя.

Костянтин Федорович Данькевич народився 1905 року в Одесі. Вищу освіту здобув в Одеській консерваторії за класом фортепіано та композиції. 1929 року на випускному публічному концерті Костянтин виступив як піаніст і композитор, виконавши романси на вірші І. Франка та С. Руданського, а також три частини струнного квартету. За рішенням вченої ради талановитий випускник був відразу прийнятий викладачем теоретичних дисциплін вищого музичного закладу. Після Другої світової війни Костянтин Данькевич обіймав посаду ректора Одеської консерваторії (1944–1951), а від 1953 року став професором Київської консерваторії. Понад 10 років був головою правління Спілки композиторів України.

Музична творчість Костянтина Данькевича пов’язана з українським фольклором. Для його композицій характерні героїчний пафос, драматична напруга, вольовий рух музичного висловлювання. Одним із перших великих злетів митця був його балет «Лілея» (1940), який постав у витоків національного класичного балету і приніс автору заслужене визнання. Однак невдовзі по тому К. Данькевич – авторитетний композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч, директор Одеської консерваторії – зазнав тиску від радянських органів. Найбільше творче досягнення майстра в оперному жанрі – оперу «Богдан Хмельницький» (1951) – було піддано нищівній критиці. У відповідь композитор створив другу редакцію опери, яка, незважаючи на зміщення політичних та історичних акцентів, набула значного поширення. Компроміс із владою дозволив митцеві продовжити свою творчу кар’єру.

На українському грунті була створена й опера «Назар Стодоля» за однойменним твором Т. Шевченка (1959). Опера була поставлена в Харкові, Львові, Києві, Одесі і включена в програми святкування 150-річчя від дня народження Кобзаря. Музичний твір було висунуто на присудження щойно започаткованої премії імені Т. Шевченка, але урядовий комітет зняв оперу з обговорення без пояснення причин. Це стало важким ударом для композитора, спричинило його гостру й тривалу творчу кризу.

Крім музики до опер та балетів Костянтин Данькевич також писав твори для симфонічного оркестру, камерно-інструментальних ансамблів, хори, музику для фортепіано, для кінофільмів та театральних вистав. Також романси на слова Т. Шевченка, М. Рильського, В. Сосюри, П. Тичини, О. Пушкіна й обробки українських народних пісень.

Пам’ять про Костянтина Данькевича жива. Твори українського композитора і сьогодні звучать у виконанні музикантів. Ім’я митця присвоєно Одеському музичному училищу. Засновано спеціальну стипендію імені К. Данькевича для студентів-відмінників теоретично-композиторського факультету Одеської консерваторії. У Києві іменем майстра названо вулицю.

Джерела:

1. Корній, Лідія Пилипівна. Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття. – К.: Муз. Україна, 2018. – 364 с.
2. https://parafia.org.ua/person/dankevych-kostyantyn/ – Українські композитори. Костянтин Данькевич
3. https://revolution.allbest.ru/music/00922313_0.html – Костянтин Данькевич. Парадокси творчої біографії

Життя і війна крізь призму мистецтва

Наші митці продовжують привертати увагу світової громадськості до подій в Україні!

У Нью-Йорку на Мангеттені у галереї міського університету відкрилася виставка сучасних українських художників, роботи яких презентуються за допомогою проєкторів та екранів. На виставці представлені майже сорок творів відомих українських митців, серед яких Алла Горська, Олег Тістол, Олександр Ройтбурд, Олег Голосій, Микола Маценко, Алевтіна Кахідзе та інші. Частина робіт присвячена сучасній російській війні.

Виставка спланована таким чином, щоб відвідувачі могли глибоко відчути українське мистецтво й навіть стати його частиною. За задумом організаторів проєктори розташовані так, щоб глядачі, рухаючись по залу, перекривали потоки світла, які відтворюють зображення на стінах. Як пояснила авторка ідеї Тетяна Ходаківська, таке «мерехтіння проєкцій створює враження, що роботи ніби одночасно присутні та відсутні в залі, що передає ідею екзистенційності – існування на межі в умовах війни». Глядачі відкидають тіні, проходячи між проєкторами, та стають учасниками виставки: частина зображень відбивається на них самих.

Організатори нью-йоркської виставки також мали на меті передати єдність та спадкоємність української художньої школи в останні півсотні років – від сімдесятих до воєнного сьогодення.

Виставка триватиме до 10 лютого.

Джерела:

1. https://www.ukrinform.ua/rubric-diaspora/3635202-u-nujorku-vidkrilasa-vistavka-sucasnogo-ukrainskogo-mistectva-na-akij-roboti-odnocasno-prisutni-i-vidsutni.html – Новини. Сучасне українське мистецтво
2. https://meta.ua/uk/news/society/61870-u-nyuiorku-vidkrili-vistavku-suchasnih-ukrayinskih-hudozhnikiv-foto/ – Виставка сучасних українських художників у Нью-Йорку

Берегиня чудотворної ікони

19 грудня виповнилося 100 років від дня народження талановитої майстрині української художньої вишивки, берегині чудотворної ікони Холмської Богородиці, щирої патріотки рідного краю Надії Гаврилівни Горлицької.

Надія Горлицька народилася 1922 року в селі Кульно на Холмщині в сім’ї православного священника Гавриїла Коробчука. Дівчинка росла в атмосфері високої духовності й патріотизму. Трагічна доля українців Холмщини своїм чорним крилом зачепила і родину Надії. Серед інших вона була в 1945 році депортована до Луцька. Саме на Волині мисткиня стала знаменитою вишивальницею. Хоча свої перші хрестики зробила на рідній Холмщині ще у шестирічному віці. Особлива заслуга майстрині в тому, що вона взялася відроджувати унікальну, але на той час маловідому техніку волинської вишивки – занизування.

З 1975 року Надія Горлицька постійно брала участь в обласних, всеукраїнських і всесоюзних виставках народного декоративно-ужиткового мистецтва. Її роботи відзначені багатьма нагородами. Вишивки майстрині стали окрасою музеїв Волині, Львова, Києва та багатьох приватних колекцій, у тому числі й за кордоном. Майстриня передавала свій творчий досвід молоді – проводила заняття з народознавства у Волинському державному університеті імені Лесі Українки.

Ще одна благородна справа, пов’язана з родиною Коробчуків та безпосередньо з ім’ям Надії Горлицької, – таємне збереження протягом десятиліть і безкоштовна передача чудотворної ікони Холмської Божої Матері до музею. На сьогодні це найдавніша з відомих нам в Україні ікон Богородиці з Дитям. За легендами, ця ікона була в числі посагу візантійської царівни Анни, що стала дружиною князя Володимира Великого. Першу письмову згадку про Холмську Богородицю знаходимо в Галицько-Волинському літописі при описі подій за 1259 рік. Цю ікону князь Данило Галицький привіз орієнтовно в 1223 – 1237 роках з Києва в засноване ним місто Холм. За радянських часів образ Богородиці переховували в приватних помешканнях віруючих християн. У 1942 році професор мистецтв Микола Прахов здійснив реставрацію ікони.

З 1944 року батько Надії Горлицької о. Гавриїл Коробчук зберігав чудотворну ікону в себе. Пізніше її зберігала його донька Надія. У 2000 році відбулася офіційна передача ікони Холмської Богородиці до Волинського краєзнавчого музею. Мисткиня казала, що таким був заповіт її батька – передати ікону до музею, коли Україна здобуде незалежність.

Ікона рятувала українську землю від татарської навали, у битві з поляками. Сподіваємося, чудотворний образ захищатиме наш народ і в боротьбі з російським ворогом.

Джерела:

1. https://www.volyn.com.ua/news/39173-pani-nadiya-znovu-dae-nadiyu.html – Пані Надія знову дає надію
2. https://esu.com.ua/search_articles.php?id=31303 – Горлицька Надія Гаврилівна
3. https://risu.ua/ikona-holmskoyi-bogorodici-najstarsha-zberezhena-ikona-v-ukrayini_n113431 – Найстарша збережена ікона в Україні

“Майстер хорового мистецтва”

Микола Дмитрович Леонтович – один із найвідоміших українських композиторів, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Його авторству належать відомі хорові обробки українських народних пісень “Щедрик”, “Козака несуть”, “Дударик” та інші.

“Леонтович – композитор неповторний. Сприйнявши й глибоко засвоївши традиції, він упевнено пішов своїм шляхом, склавши власним доробком цілий етап у розвитку української хорової музики”.

“Основу музичної спадщини Леонтовича становлять хорові мініатюри — обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними і їх виконують всі українські хори в Україні й діаспорі. Це позначені великим талантом композитора перлини народного мелосу «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та багато інших. На основі українських народних мелодій Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання”.

Народився 13 грудня 1877 р. в с. Селевинці (нині Монастирок Вінницької області) в родині священика. Освіту здобув у Шаргородському духовному училищі де співав в хорі Ляторовського. Закінчивши у 1899 р. Кам’янець-Подільську духовну семінарію (з 1897 р. очолював семінарський хор), вчителював у Чукові, Тиврові, Летичеві, Вінниці (вів класи хоровий, оркестровий; викладав арифметику, географію, історію). 1904—1906 pp. — працював учителем співу на ст. Гришино (нині Красноармійське Донецької області). З 1906 р. працював у Тульчинському жіночому єпархіальному училищі. Водночас закінчив регентські курси у Придворній співацькій капелі в Петербурзі, брав приватні уроки з композиції та контрапункту в Б. Яворського. 1918—1919 pp. — жив і працював у Києві інструктором мистецтв, організовував хорові гуртки на підприємствах та навчальних закладах, викладав на різних курсах в семінарії, народній консерваторії, Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, брав участь в організації Першої української державної капели, виступав у концертах хорової музики як диригент та акомпаніатор. 1919 р. перебував у Кам’янці-Подільському, потім повернувся до Тульчина, де викладав співи та українську мову в жіночому училищі, організував там першу музичну школу, активно виступав за розбудову української національної музичної культури.

Автор низки методичних статей для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл, підручника «Практичний курс співу в школах України». Важливим внеском митця у музичне мистецтво були нові підходи до обробки народних пісень і музики. Він розкрив широкі можливості і засоби для їх нового використання.

В ніч з 22 на 23 січня 1921 р. трагічно загинув у домі свого батька (вбитий бандитом) у с. Марківка Вінницької області.

Джерела:

• Коляда, Ігор Анатолійович.   Микола Леонтович [Текст] : Науково-популярне видання / Коляда, Ігор Анатолійович ; Худож.-оформ. О.А.Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2021. – 120 с.
• Гордійчук, Микола Максимович .   Микола Леонтович : Творчі портреты українських композиторів / Гордійчук, Микола Максимович ; Під ред.Л.М.Мокрицької. – К. : Музична Україна, 1972. – 56 с.
• Корній, Лідія Пилипівна.  Історія української музичної культури від давнини до початку ХХ століття [Текст] : Науково-популярне видання / Корній, Лідія Пилипівна ; Передм. авт. – К. : Музична Україна, 2018. – 364 с. – Література: с.350. – Передмова: с.5; Іменний покажчик: с.354.