Шедеври оперного мистецва

29 листопада виповнилося 225 років від дня народження видатного італійського композитора Гаетано Доніцетті!

Володіючи гострим драматичним почуттям, митець зіграв центральну роль у створенні романтичної музичної мелодрами. Поряд із В. Белліні та Д. Россіні композитор сприяв розквіту італійської опери.

Доменіко Гаетано Марія Доніцетті народився 1797 року в італійському місті Бергамо в бідній сім’ї сторожа і ткалі. З 9-и років вчився в Благодійній музичній школі для хлопчиків, яку очолював німецький музикант і композитор Симон Майр. Викладач відзначив талановитого хлопчика і забезпечив його стипендією. У 18 років Гаетано вступив до Болонського музичного ліцею – і в цей період пише кілька камерних і духовних творів і три одноактні опери.

Батько Гаетано сподівався, що син стане духовним композитором, та справжнім покликанням митця був театр. Коли Г. Доніцетті був 21 рік, уперше була поставлена його ​​опера – «Енріко ді Боргоньо» в театрі Сан-Лука у Венеції. Театр був настільки вражений цією роботою, що відразу запросив від автора ще кілька творів. З цього моменту почалося сходження юного композитора до вершин слави й успіху. Натхнення митця досягає свого апогею. Він пише одночасно для Риму, Мілана й Неаполя. Композитор досягає і світової популярності – його вистави ставляться по всій Європі. Він займає посаду придворного композитора австрійського імператора у Відні, а з 1828 до 1838 року стає директором королівських театрів Неаполя.

У цей період були написані опери «Всесвітній потоп» і «Римський вигнанець», що мали приголомшливий успіх і незабаром були поставлені в «Ла Скала». Найуспішнішою оперою митця стала «Анна Болейн», написана в 1830 році, завдяки якій Г. Доніцетті був визнаний одним із кращих оперних композиторів. У розпал своєї кар’єри композитор продовжує писати з неймовірною швидкістю.

На відміну від блискучої кар’єри особисте життя Гаетано Доніцетті склалося невдало. Він втратив 3-ьох своїх дітей і молоду дружину Вірджинію. Наприкінці життя митець мав багато фізичних недугів і психічні розлади – у результаті припинив створювати музику.

Гаетано Доніцетті був надзвичайно плідним композитором. За 51 рік свого життя він написав близько 75 опер, 16 симфоній, 19 струнних квартетів, 193 пісні, 45 дуетів, 3 ораторії, 28 кантат, інструментальні концерти, сонати та інші твори. Багато з них і зараз продовжують своє життя у виконанні видатних музикантів. Опери «Анна Болейн», «Любовний напій», «Марія Стюарт» і нині ідуть на сценах відомих світових театрів.

Джерела:

1. Донаті-Петтені Дж. Гаетано Доніцетті. – Л.: Музика, 1980. – 192 с.
2. 100 великих композиторів. – М.: Віче, 1999. – 624 с., с. 159 – 164
3. https://uk.perish.info/1540-gaetano-donizetti-biography-interesting-facts-videos.html – Гаетано Доніцетті. Творчість
4. https://mykniga.com.ua/biograph/biografiya-gaetano-donicetti-biografiya-donicetti-d-r-m-foto-video.html – Гаетано Доніцетті

Телебачення – відчинене вікно у світ

21 листопада відзначається Всесвітній день телебачення.

Цього дня 1996 року відбувся перший Всесвітній телевізійний форум, і Організація Об’єднаних Націй вирішила проголосити цей день Всесвітнім днем телебачення.

Усе почалося з маленьких чорно-білих телевізорів, але прогрес не стоїть на місці – і мільйони людей сьогодні дивляться телепередачі на ноутбуках, планшетах, смартфонах та величезних екранах сучасних телевізорів. І, незважаючи на приголомшливий розвиток інтернету та соціальних мереж, телебачення все ще залишається для людей основним джерелом інформації.

Хоча саме свято стали відзначати не так давно, історія телебачення почалася приблизно 100 років тому. Перші експерименти з використанням електронних променів для передачі і прийому зображення на певні відстані проводилися ще на початку 20-х років XX століття в США, Японії і Радянському Союзі. Наприкінці 1920-х років американський інженер російського походження Володимир Зворикін сконструював телевізійну систему на основі електронно-променевих трубок. Завдяки винаходу В. Зворикіна вже в 1936 році було розпочато регулярні телепередачі у Великій Британії та Німеччині, а в 1941 році – і в США. Проте лише в 50-і роки телемовлення отримало масове поширення в Європі. У більшості країн, що розвиваються, власні державні та приватні телекомпанії виникли ще пізніше, у 60-х – на початку 70-х років. В Україні телебачення з’явилося в 1951 році. Нині українське ТБ налічує 101 канал, зокрема 65 регіональних телекомпаній.

Першим новинним каналом, який розпочав цілодобове мовлення, був телеканал CNN (Cable News Network). Старт його мовлення відбувся 1 червня 1980 року.

Колись на телебаченні не було жодної реклами. Перша реклама з’явилася в США 1 липня 1941 року під час трансляції бейсбольного матчу. Рекламувалися годинники Bulova. Рекламний ролик тривав 20 секунд і коштував лише 9 доларів.

У середньому кожна людина витрачає 15 років життя на перегляд телебачення! Найбільшими телеманами вважають японців – вони проводять перед екранами телевізорів близько дев’яти години на добу. Українців щодня дивляться телевізор – 70%. В Африці телебачення «підкорило» навіть братів наших менших. У Беніні в 1997 році за крадіжку телевізійної антени заарештували мавпу.

Телевізори бувають дуже коштовні. Один з таких був виготовлений із 28 кілограмів 18-каратного рожевого золота, а поверхня його інкрустована 72-ма діамантами.

Джерела:

1. https://1-tv.com.ua/zhyttia/vsesvitniy-den-telebachennia-istoriia-u-tsikavykh-faktakh/ – Всесвітній день телебачення. Історія в цікавих фактах
2. https://pracyakremen.com.ua/novyny/431-vsesvitnii-den-telebachennia-tsikavi-fakty.html – Всесвітній день телебачення
3. https://www.factday.net/2-6-cikavi-fakty-pro-telebachennya.html – Цікаві факти про телебачення

Яскравий актор перевтілень

17 листопада виповнилося 135 років від дня народження визначного українського актора, театрального режисера й педагога Юрія Шумського!

У творчому доробку майстра сцени були різнопланові ролі, зіграні з однаковою майстерністю і старанністю. Актор з легкістю грав старих у юнацькому віці і палких юнаків, коли йому вже було глибоко за п’ятдесят. 

Юрій Васильович Шумський (справжнє ім’я Григорій Шомін) народився 1887 року в Тирасполі в робітничій родині. Дитинство хлопчика було щасливим до того часу, поки не загинув, рятуючи чужу дитину від вогню, батько. У 1900 році родина переїхала до Херсона, де Григорій вступив до трикласного міського училища. Та був відрахований за революційну діяльність. Від цього часу життя юнака проходило в херсонському порту, де він працював вантажником, матросом, конторником, але душу відводив на сцені, граючи в аматорських театрах. 1917 року Григорій організував у Херсоні самодіяльний український драматичний театр і студію. У цьому театрі він був і актором, і режисером, ставлячи п’єси  А. Чехова, М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, М. Старицького тощо. Тоді ж актор узяв собі псевдонім – Юрій Шумський.

У 1925 році актора запросили до одеської «Держдрами», а згодом до Київського театру ім. І. Франка. За 30 років своєї творчості в київському театрі актором було зіграно 22 ролі. Начебто і небагато, але ж які це були ролі, і, головне, всі вони увійшли до скарбниці українського театрального мистецтва: Борис Годунов, Платон Кречет, Городничий, Богдан Хмельницький… Юрій Шумський дуже серйозно ставився до сцени, продумував роль до дрібниць, до найменших психологічних деталей – і став яскравим символом театру. Митець брав участь і в радіовиставах та радіочитаннях. Його декламування поезій П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, А. Малишка, оповідань О. Довженка, Ю. Яновського, записані на платівках, добре знайомі слухачам. На додачу, Юрій Васильович і сам був неабияким майстром художнього слова – складав байки, писав прозу.

Юрій Шумський знімався і в кіно («Нічний візник», «Напередодні», «Беня Крик», «Третій удар», «Калиновий гай») і неодноразово за свою гру був удостоєний звання лауреата Державної премії. Та актор зізнавався, що не любив кіно через те, що «створений у ньому образ назавжди залишиться однаковим, а ось у театрі життя персонажа щоразу переживається по-новому».

Крім того актор захоплювався образотворчим мистецтвом і сам займався живописом. У Тираспольському музеї навіть зберігається малюнок рідної хати, зроблений рукою актора. Мав він також чудовий музичний слух і голос (баритон) рідкісної краси.

На честь Юрія Шумського названо вулиці в Києві та Львові.

Пам’ятаймо своє коріння, видатних українців, що своєю творчістю збагатили скарбницю українського й світового мистецтва!

Джерела:

1. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. – Київ. – 76 с.
2. Мистецтво франківців. – Київ: “Мистецтво”, 1970. – 180 с.
3. https://uahistory.co/book/100-great-figures-of-ukrainian-culture/94.php – Великі діячі культури України. Шумський Юрій Васильович
4. http://ft.org.ua/ua/frankivtsi/history/shumskiy-yuriy – Шумський Юрій

Засновник монументального мистецтва України

30 жовтня виповнилося 140 років від дня народження українського художника Михайла Бойчука, одного із засновників монументального мистецтва України XX століття, заснованого на національних традиціях.

Михайло Бойчук – засновник самобутньої школи українського мистецтва «бойчукізм». Належить до групи представників «Розстріляного відродження».

Михайло Львович Бойчук народився 1882 року в селі Романівка на Галичині в родині рільника. Хлопчик був найстаршим з-поміж дев’яти дітей. Надзвичайно талановитий юнак отримав європейську освіту. На кошти Наукового товариства ім. Т. Шевченка на чолі з Михайлом Грушевським і митрополита Андрея Шептицького  він навчався у Віденській академії мистецтв, потім – у Краківській. Згодом були Мюнхенська академія і Паризька. Вивчаючи досягнення світової культури, художник водночас заглибився в народне примітивне мистецтво. Студіюючи в Парижі історію мистецтв, Михайло Бойчук невдовзі прийшов до орієнтації на мистецтво Візантії та Київської Русі, вбачаючи в ньому вершинні явища художньої творчості. У 1909 році він засновує майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи. Група митців, так званих «бойчукістів», що утворилася під його началом, свідомо пішла на авторське самозречення, працюючи колективно.

Михайло Бойчук проводив велику творчу роботу. Він ілюстрував книги, провадив реставраційні роботи у Львові, в усипальниці родини Розумовських, відновлював фрески Софійського собору в Києві та Успенського в Чернігові, створював нові фрескові ансамблі, працював над художнім оформленням вистав Леся Курбаса, разом з учнями здійснив розписи Луцьких казарм у Києві та інш. А коли в Києві організовували Українську академію мистецтв (1917), Михайла Бойчука запросили на посаду професора. Митець реставрував кілька творів у збірці Богдана Ханенка, декорував Київський оперний театр, оформив приміщення Харківського оперного театру.

Наприкінці 1925 року в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об’єднувала бойчукістів. Художники прагнули до національної своєрідності українського мистецтва. Вони були самобутніми, тож їхній керівник був небезпечним для влади. Ідейно-художні принципи Михайла Бойчука не вкладалися в канонізовані рамки «радянського мистецтва», викликали з боку «войовничих соціалістів» звинувачення у спотворенні образів соціалістичної дійсності. 

У 1926 – 1927 роках митець разом із дружиною Софією та учнями мав творчу подорож до Німеччини, Франції та Італії. Поїздка за кордон стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації». 1936 року Михайло Львович був заарештований і 13 липня 1937 року в Києві разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром був розстріляний. Дружину митця стратили 11 грудня 1937 року також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.

Усі фрески художника були терміново заштукатурені після його арешту і вже 1952 року були вилучені з Національного музею Львова і знищені. Проте вдалося зберегти деякі твори митця завдяки львівській художниці Ярославі Музиці, яка з 1914 року зберігала твори Михайла Бойчука та його невеликий, але високої наукової вартості архів. У 2000 році Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва й дизайну було названо іменем Михайла Бойчука.

Пам’ятаємо свій рід і великих українців, яким радянська влада перервала життя й творчу долю. Не забудемо й не пробачимо біль минулого й сучасного.

Усе буде Україна!

Джерела:

1. Білокінь С. І. Бойчук та його школа. – К.: Мистецтво, 2017. – 256 с.: іл.
2. Соколюк Л. М. Бойчук та його школа. – Х.: Видавець Савчук О. О., 2014. – 386 с.: іл.
3. https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/30/1882-narodyvsya-myhaylo-boychuk-hudozhnyk-monumentalist – Михайло Бойчук, художник-монументаліст
4. https://dovidka.biz.ua/mihaylo-boychuk-b-ograf-ya-skorocheno-ta-ts-kav-fakti/ – Михайло Бойчук