Скрипка в руках Паганіні – інструмент душі

27 жовтня виповнилося 240 років від дня народження видатного італійського скрипаля-віртуоза й композитора Нікколо Паганіні!

Нікколо Паганіні – один з найяскравіших особистостей музичної історії 18-19 століть. Музикант першим зі скрипалів виконував концертні програми напам’ять і сміливо вводив нові прийоми гри, розширивши сферу впливу скрипкового мистецтва. Деякі твори майстра настільки технічно складні, що після його смерті довгий час вважалися невиконуваними.

Нікколо Паганіні народився 1782 року в Генуї в родині власника портової лавки. Батько помітив талант сина до музики, коли тому виповнилося лише 5 років. Саме батько познайомив Нікколо з грою на мандоліні, а через рік став вчити грати на скрипці. Коли хлопчику виповнилося 8 років, він написав перші сонати для виконання на скрипці, а вже в 13 дав перший сольний концерт у театрі Сант-Агостіно. Після цього концерту на юного скрипаля звернув увагу відомий аристократ Джанкарло ді Негро, що став покровителем і справжнім другом талановитого музиканта й узяв на себе витрати на його навчання. Своєрідність манери гри, дивовижна легкість володіння інструментом незабаром принесли Нікколо популярність на теренах усієї Італії. Від 1828 до 1834 років він дав сотні концертів у найбільших містах Європи, заявивши про себе як про найдивнішого віртуоза цілої епохи. Паганіні грав у Німеччині, Франції, Австрії, Англії.

Нікколо Паганіні заклав основи сучасної техніки гри на скрипці. Він широко використовував весь діапазон інструмента, застосовував у грі розтяжку пальців, стрибки, різноманітну техніку подвійних нот, гру на одній струні. Майстер – також видатний композитор. У його творчій спадщині виділяються «24 каприччіо» для скрипки, концерти для скрипки з оркестром, варіації на оперні, балетні та народні теми. Чудово володіючи гітарою, Паганіні написав також близько 200 п’єс для цього інструмента. Власні твори композитора насичені дуже важкими пасажами, за якими можна судити про багатство технічних прийомів музиканта. Композитор мав чудову колекцію скрипок стародавніх майстрів Італії, серед яких були витвори Н. Аматі, Дж. Гварнері, А. Страдіварі, К. Бергонці. Особливо музикант виділяв скрипку роботи Дж. Гварнері, яку за його заповітом отримало рідне місто Генуя.

У свої 50 років майстер раптово перервав свій творчий шлях. Останні роки його життя були надзвичайно важкими: сухоти зруйнували голосові зв’язки і в Паганіні зовсім зник голос. Він міг вести діалог лише за допомогою сина, що перекладав батьківській шепіт. Після смерті Паганіні єпископ міста Ніцца, де лікувався музикант, оголосив його віровідступником. Тіло майстра забальзамували й кілька разів перевозили в різні схованки. Лише наприкінці ХІХ століття Папа Римський скасував це суворе рішення – музикант був похований у місті Парма.

Усе скрипкове мистецтво наступних епох розвивалося під впливом стилю великого музиканта. З 1954 року в Генуї щорічно проводиться Міжнародний конкурс скрипалів ім. Н. Паганіні. Обов’язковою умовою для конкурсантів є виконання творів композитора, а переможець отримує право грати на скрипці Паганіні, подарованій майстром рідному місту.

Джерела:

1. https://uk.perish.info/1555-niccolo-paganini-biography-interesting-facts-creativ.html – Нікколо Паганіні
2. https://muzabetka.com.ua/biograf_paganini.html – Ніколо Паганіні

Імре Кальман – король оперети

24 жовтня виповнилося140 років від дня народження видатного угорського композитора Імре Кальмана!

Про композитора ще за життя говорили, що він належить всьому світу. Його величали «королем оперети» й «імператором Відня». Меланхолік і песиміст, скромний чоловік, що не вмів веселитися, створив майже два десятки наповнених радістю, любов’ю і добром творів.

Імре Кальман (справжнє ім’я Еммеріх) народився 1882 року в родині єврейського комерсанта. Батьки, намагаючись різнобічно розвивати свого сина, у 8 років віддали його на навчання відразу у дві школи: звичайну й музичну. Хлопчик настільки захопився музикою, що кожну вільну хвилину проводив за роялем. Перший публічний виступ молодого музиканта відбувся в 15 років – публіка на цьому концерті вперше почула виступ Імре Кальмана (це угорське ім’я хлопчик придумав собі сам). Імре мріяв про кар’єру піаніста, та якось при підготовці до музичного конкурсу він пошкодив мізинець, який назавжди перестав розгинатися. Юнак зрозумів, що піаністом-віртуозом йому не стати, і почав писати симфонічні твори.

Після закінчення гімназії хлопець з волі батька змушений був вступити до університету на факультет юриспруденції, але через рік, не бажаючи розлучатися з музикою, вступив ще й до Музичної академії. Закінчивши університет, Імре так і не став юристом – він вирішив все своє життя присвятити музиці. Молодий композитор писав серйозні твори, та зрозумів, що вони нікому не потрібні, а ось легковажна музика, яку він складав для ресторанів, користувалася популярністю. Переживаючи складні життєві обставини, музикант вирішує написати оперету. І ось у 1908 році в театрі пройшла прем’єра його першої оперети «Осінні маневри». Успіх був настільки приголомшливий, що його назвали святом перемоги, але найприємніше було те, що вже наступного ранку все місто виспівувало мелодії з нової вистави. Після показу в Будапешті оперета захоплено була зустрінута у Відні, Лондоні, Берліні, Гамбурзі, Стокгольмі, а потім з тріумфом перетнула океан.

Більшість своїх запальних мелодій, просякнутих любов’ю і світлом, майстер створив у важкий для нього час. Померли його батько й люба дружина. Уривки з творів композитора швидко ставали шлягерами і виспівувалися в різних куточках земної кулі. Імре Кальман міцно зайняв місце провідного музиканта Відня, столиця музики вибрала собі нового короля.

З початком Другої світової війни Імре, у жилах якого текла єврейська кров, разом з родиною вирішив залишити Відень. Спочатку вони вирушили до швейцарського Цюриха, потім переїхали до Парижа, а згодом і до Сполучених Штатів. Тяжка розлука з батьківщиною, чужа культура незнайомої країни – усе це не надихало композитора на створення нових творів. Лише через дев’ять років він написав передостанню свою оперету «Маринку», а ще через вісім поставив крапку у своїй творчості, створивши «Аризонську леді» – твір, як говорив композитор, що є даниною континенту, який дав притулок його сім’ї у важкі часи.

Твори Імре Кальмана сьогодні відомі по всьому світу. Композитор створив усього 17 оперет, 9 з яких стали частиною репертуару багатьох музичних театрів не тільки Європи, а й США. Творам майстра властива мелодика, заснована на угорському та циганському фольклорі. Серед найкращих його шедеврів – «Королева Чардашу» («Сільва», 1915), «Баядера» (1921), «Маріца» (1924), «Принцеса цирку» (1926), «Фіалка Монмартру» (1930). Більшість творів композитора екранізовано. 

Джерела:

1. Кальман В. “Чи пам’ятаєш ти?..”: Життя Імре Кальмана. – М.: Райдуга, 1989. – 176 с.
2. Імре Кальман. – М.: Радянський композитор, 1980
3. https://uk.perish.info/1588-imre-kalman-biography-videos-interesting-facts-creat.html – Музична шкатулка. Імре Кальман
4. https://uk.hoboetc.com/iskusstvo-i-razvlecheniya/15989-imre-kalman-biografiya-i-interesnye-fakty.html – Імре Кальман

Пейзажний живопис і натюрморт

22 жовтня виповнюється 100 років від дня народження українського живописця Віктора Толочка!

Митець створив багато робіт на воєнну тематику, а також є одним із кращих майстрів кримського живопису ХХ століття.

Віктор Іванович Толочко народився 1922 року в Мелітополі в сім’ї простого робітника-шевця, а більшу половину свого життя провів у Криму. Ще з дитинства малював усе, що було навкруги. Згодом опанував фортепіано, скрипку, гітару, балалайку, мандоліну, домбру, баян. Музичне сприйняття згодом відбилося у його живописній творчості.

Віктор Толочко – учасник німецько-радянської війни. З кінця 1942 року митець воював на Центральному фронті. Віктор був розвідником і один захопив у бліндажі німецьких солдатів. У нього було кілька серйозних поранень. Після госпіталю повернувся до частини і літав на штурмовику стрільцем-радистом. За мужність та героїзм митець був нагороджений численними орденами та медалями.

Після війни Віктор закінчив Харківський художній інститут і був призначений директором Музею українського мистецтва в Ялті, який розміщувався на той час у залах Воронцовського палацу. У 1963 році митець почав будувати будинок-майстерню в Ялті й повернувся до творчої роботи. У 1970 році Віктор Толочко переїздить до Донецька, де очолює Донецьке відділення Спілки художників України. Незабаром повертається до рідного серцю Криму, де живе до кінця життя. Митець працював у галузі пейзажного живопису й натюрморту («Місячна ніч у Криму», «Тиша», «Пісня», «Чайки», «Херсонес», «Осінній натюрморт»). Був учасником численних виставок, у тому числі тридцяти персональних – у Києві, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Стамбулі та інших містах.

У творчості митця провідною є тема війни з німецькими загарбниками. Його дипломна робота була присвячена мужнім захисникам Берестейської фортеці, які першими прийняли на себе нищівний удар нацистської навали. Працюючи над картиною, митець п’ять місяців прожив у гарнізоні фортеці й створив понад п’ятдесят етюдів та ескізів. Саме це занурення в історичну атмосферу, уміння відчути психологізм ситуації та використання власних фронтових спогадів дали можливість із високою майстерністю втілити творчий задум.

Пензлю Віктора Толочка належать і численні дивовижні пейзажі його улюбленого Криму. Кримське узбережжя, море, барвиста природа просякнуті світлом, сонцем і чистотою.

Віктор Толочко був почесним академіком Кримської академії наук, лауреатом премії Кримської Автономної Республіки. У 1999 році був включений до альманаху «Життя чудових людей Криму».

Джерела:

1. http://oknasocrealisma.com/authors/tolochko-viktor-ivanovich/ – Галерея. Толочко Віктор Іванович
2. https://socrealizm.com.ua/gallery/artist/tolochko-vi-1922 – Донецький художник Віктор Толочко

Шлях удосконалення особистості

19 жовтня відзначається Всеукраїнський день відповідальності людини!

Цього дня ми вшановуваємо пам’ять Богдана Гаврилишина, відомого канадського, швейцарського економіста українського походження, якого називали найвпливовішим українцем світу. Проживши три чверті свого життя поза межами України, провідний економіст завжди і всюди представлявся: «Богдан Гаврилишин, українець». У 2014 році професор створив «Декларацію відповідальності людини», де в 15 пунктах відобразив різні рівні відповідальності, від особистої до відповідальності на рівні країни та світу, які можуть стати дороговказами до більш демократичного, інклюзивного та ефективного суспільства.

Під час Другої світової війни Богдана Гаврилишина вивезли до Німеччини. 1947 року він виїхав до Канади, де працював лісорубом. 1952 року він вступив до Торонського університету і здобув ступінь магістра за спеціальністю інженер-механік. Про нього написали в місцевій газеті: «Перший лісоруб, який вступив до університету». Майже тридцять років свого життя Богдан Гаврилишин присвятив Міжнародному інституту менеджменту в Женеві, де обіймав посади директора з навчання, директора Інституту, почесного науковця. За своє життя видатний економіст відвідав понад 90 країн на всіх континентах, крім Антарктиди, і зазначив, що «в кожній з країн я зробив щось корисне».

З 1988 року Богдан Гаврилишин працював на громадських засадах в Україні. З моменту здобуття Україною незалежності він виступав радником декількох президентів і прем’єр-міністрів. 1990 року професор заснував Міжнародний інститут менеджменту в місті Києві. У 2010 році українець заснував Благодійний Фонд «Богдана Гаврилишина», місією якого стала підготовка нової генерації молодих українців, здатних на власному досвіді осягнути особливості функціонування найкращих країн Європи та сформувати критичну масу українців, яка трансформує нашу державу.

У 2014 році під час Революції гідності Богдан Гаврилишин створив документ – «Декларацію відповідальності людини». Економіст був упевнений, що запорукою щасливого й досконалого суспільства є усвідомлення та прийняття кожним членом суспільства також й індивідуальної відповідальності на всіх рівнях. Кожна особистість має слідкувати як за своїм власним фізичним і моральним розвитком, так і мати обов’язки до свого народу й країни: говорити правду, підтримувати здоров’я, вчитися й розвивати таланти, поважати інших, виконувати обов’язки в сім’ї, розуміти й виконувати свої обов’язки до країни, світу, майбутніх поколінь.

І важливо пам’ятати, що кожен день – це день відповідальних дій! А 19 жовтня згадаємо про свої добрі вчинки, подякуємо рідним та близьким за їхні прояви відповідальності і рухаймося далі до особистісних та професійних змін!

І в наш нелегкий час ми як ніколи відчуваємо власну відповідальність перед своїм народом та країною і віддаєм усі сили для наближення нашої перемоги.

Джерела:

1. the UKRAINIANS: історії успіху. – Львів: Видавництво Старого Лева , 2015. – 256 с., с. 172 – 185
2. http://bhfoundation.com.ua/hawrylyshyn.html – «Вчитися, мріяти, діяти..». Богдан Гаврилишин
3. https://www.plast.org.ua/hawrylyshyn/ – Богдан Гаврилишин
4. https://bhfamily.org/human-responsibility-day/ – День відповідальності людини

Відчуття народної душі

15 жовтня виповнюється 120 років від дня народження українського композитора й педагога Андрія Штогаренка!

Митець організував ансамбль баяністів, викладав у Київській консерваторії – був професором і ректором. Його твори, в основу більшості яких покладено пісенний фольклор та історичні пісні, наповнені непереборною енергією і позитивом.

Андрій Якович Штогаренко народився 1902 року в передмісті Катеринослава (нині м. Дніпро) у селі Нових Кайдаках у робітничій родині. Батьки хлопчика були великими шанувальниками музики. Батько грав на багатьох народних інструментах, брав активну участь у театральних аматорських виставах. Мати добре співала народні пісні, а також мала акторські здібності. Відтак до музики Андрій долучився з дитинства. У шкільні роки відвідував класи Катеринославського музичного училища і за кілька років почав музичну самодіяльність, організувавши музично-інструментальний ансамбль з місцевих жителів. 1926 року композитор організував ансамбль баяністів. Митець мав на меті поширення народної творчості та творів українських композиторів у маси.

Музичну освіту Андрій Штогаренко здобув у Харківській консерваторії, з перших років навчання розпочавши писати власні хорові та вокально-симфонічні твори. Більшість творів майстра – монументальні. Композитор є автором численних симфоній, хорових творів, пісень, музики до драматичних вистав, загалом автором понад 100 робіт. Вони просякнуті патріотичним звучанням, внутрішньою міццю та нестримною життєдайністю.

З 1943 року життя та діяльність композитора пов’язані з Києвом. Митець розпочинає роботу в Київській консерваторії: з 1960 року –  професор, у 1968 – 1990 – завідувач кафедри композиції, у 1954 – 1968 – ректор консерваторії.

 Андрій Штогаренко був одружений на українській піаністці, заслуженій артистці України Аріадні Лисенко, онуці видатного композитора Миколи Лисенка. У 1962 році Андрій Якович виступив організатором Міжнародного музичного конкурсу ім. М. Лисенка.

Пам’ятаємо свій славетний рід і відомих українців, що зробили внесок у розвиток і піднесення національної культури!

Джерела:

1. Виноградов Г. С. Андрій Штогаренко. – К.: Муз. Україна, 1985. – 54 с.
2. Боровик М. К. Андрій Штогаренко: Життя, творчість, риси стилю. – К.: Муз. Україна, 1984. – 176 с., нот.
3. https://www.dnipro.libr.dp.ua/Andriy_Shtogarenko – Штогаренко Андрій Якович. Самобутній почерк композитора
4. https://composersukraine.org/index.php?id=2409 – Штогаренко Андрій Якович. Композитор, педагог

Нескорені

14 жовтня для нас, українців, особлива дата – День захисника та захисниць України, що в світлі розв’язаної рф повномасштабної кривавої війни набув особливого сенсу. Також цього дня ми відзначаємо й інші свята й події.

14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці – одне з найголовніших свят запорозьких козаків. Вони будували багато однойменних храмів та особливо шанували ікони Покрови. Збираючись у похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї покровительки, а повернувшись щасливо з походу, дякували Їй за збережене життя. Та в давнину цього дня чекали не лише козаки. Дівчата й парубки вірили, що саме на Покрову найкраще створювати сім’ю. А зрілі люди раділи, що нарешті завершувалися всі важкі роботи в полі і можна відпочити. До 14 жовтня прагнули закінчити будівництво будинків і справити веселе новосілля.

Цього дня також відзначається День українського козацтва. Ми згадуємо нашу звитяжну історію й відчайдушних воїнів, озброєних захисників України, що боронили волю, віру, гідність та звичаї нашого народу.

14 жовтня також вважається Днем заснування Української повстанської армії (1942 рік). А вже 30 травня 1947 року Українська повстанська армія оголосила свято Покрови своїм офіційним святом.

Тож сьогодні  ми згадуємо наших гордих предків, які вогнем і мечем, пером і словом виборювали право на незалежність рідної держави, це свято вшанування козацької доблесті та звитяги, свято вдячності ветеранам Другої світової, які також воювали за свою землю. І, нарешті, це день усіх героїв сьогодення, які хоробро боронять нашу землю від нападу сусіда-агресора, та усіх тих, хто поклав своє життя в ім’я суверенності та єдності нашої держави.

Сучасні захисники та захисниці України – наша гордість і сила! Завдяки їхній хоробрості ми маємо багато перемог над ненависним ворогом, звільнені міста й села, врятовані долі. Вони наша молитва й наша надія! Ми дякуємо нашим героям за вільну країну, за наші світанки й наші життя!

З вірою у світлу перемогу України!

Стрітартмистецтво на підтримку України

Весь цивілізований світ став на бік України та шукає будь-які шляхи, щоб допомогти в протистоянні «руському міру». Не залишається осторонь і мистецтво. Музиканти присвячують пісні українцям, режисери фільмують наслідки російського вторгнення, щоб донести правду світовій спільноті, актори надають своє житло біженцям і відвідують нашу країну під час війни. На підтримку України по всьому світу з’являються мурали – так художники з різних країн зображають спротив нашого народу.

Мурал у Чехії – символ зруйнованого дитинства. На ньому зображено дівчинку, що тримає український прапор та прикриває ним різних казкових і мультиплікаційних героїв, серед яких Міккі Маус, чеський кріт, мумі-троль та інші популярні образи. Робота також символізує головну роль України у війні з рф – не лише захист своїх територій, а й зупинку подальшого колоніального наступу рашистів на цивілізований світ.

На паризькому муралі зображено жінку з українським прапором. Поруч напис «Vive la résistance ukrainienne!» («Хай живе український спротив!»). Картина відсилає до відомого полотна Ежена Делакруа епохи романтизму «Свобода, що веде народ» і втілює незламність української нації.

Мурали в Польщі. На відомому муралі в Гданську зображено гітлера, сталіна та путіна. Очі диктаторів закриті стрічкою з написом «No more time». Авторство належить відомому місцевому художнику Петру Яворському. Це очевидний символ солідарності Польщі та України і зрозуміла паралель між трьома найкровожерливішими диктаторами в історії. Цікаві мурали з’явилися в Познані. Художник Kawu зобразив очільника кремля в образі темного мага – Лорда Волдеморта, а президента України Володимира Зеленського – в образі Гаррі Поттера.  

Мурал у Литві. У Вільнюсі художник Лінас Казюленіс обрав прообразом своєї роботи фото прощання українського прикордонника з дружиною на залізничному вокзалі. Світлина, яку зробили ще 27 лютого в українському Краматорську на Донеччині, облетіла світ і надихнула митця на створення власної роботи. 

Мурал у Німеччині. У центрі Франкфурта створено мурал, де зображений голуб миру, що тримає оливкову гілку в синьо-жовтих кольорах. Таке художнє висловлювання проти війни в Україні належить німецькому митцю Юстусу Беккеру.

Мурали у Великій Британії. У Лондоні на підтримку українців з’явився арт з дівчиною у синьо-жовтій шапці. Як розповів художник WOSKerski, мурал – найменше, що він міг зробити. Адже це моральний обов’язок кожного – допомагати людям, що страждають від несправедливості.

Українці вдячні багатьом світовим державам за величезну допомогу і моральну підтримку в такий важкий час для нас.

Російські фашисти можуть нищити наші будинки, міста. Але ніколи не випалять українську душу, гарячу й сміливу. І з кожним прильотом, з кожним руйнуванням збільшується наша ненависть до ворога і надає крила в боротьбі. Ми переможемо!

Джерела:

1. https://chas.news/current/strit-art-batalion-dobirka-muraliv-na-pidtrimku-ukraini-scho-zyavlyayutsya-po-vsomu-svitu – Стріт-арт-батальйон
2. https://thegard.city/articles/200667/murali-na-pidtrimku-ukraini – Мурали та графіті на підтримку України

«Я хочу бути піснею»

10 жовтня «золотий голос» України Ніна Матвієнко відзначила свій 75-ий день народження!

Чудова українська співачка наділена унікальним за тембром та виразністю ніжним чарівним голосом, за яким її спів пізнається відразу. Ніна Матвієнко – Народна артистка України й Герой України. На жаль, свято відомої на весь світ українки було затьмарене війною і масованою атакою ворога. Та співачка наголосила, що наш бойовий дух не зламати, він щоразу стає все міцнішим.

Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася 1947 року в селі Неділище на Житомирщині. Була п’ятою дитиною в селянській сім’ї, де було 11 дітей. «Я в такій сім’ї народилась,- зізнавалася співачка,- що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п’яним і вони з мамою співали…». Від мами дівчина перейняла співочий талант, адже мати могла співати в 3 і навіть у 4 голоси. Якби не важка жіноча доля, вона могла б стати видатною артисткою. У 11 років Ніну віддали до інтернату, щоб якось полегшити стан родини. Це було нелегке випробування: один із вихователів карав дівчинку за найменшу провину, годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу. Та дівчинка була внутрішньо сильною. Займалася легкою атлетикою й акробатикою, співала пісні. 

Після закінчення інтернату влаштувалася на коростенський завод «Хіммаш». Та бажання співати було таким сильним, що 1966 року дівчина записалася в студію Хору ім. Г. Верьовки і стала його солісткою. Саме в хорі відбулося її професійне становлення: Ніна Матвієнко перемогла на Всеукраїнському конкурсі «Молоді голоси» (1978), Всесоюзному телевізійному конкурсі «З піснею по життю» (1979), Всесвітньому конкурсі фольклорних пісень (Братислава, 1979), ХІІ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів (москва, 1985). Новий період у творчій долі артистки був пов’язаний з роботою в Національному ансамблі солістів «Київська камерата», солісткою якого вона стає з 1991 року. Яскраво виразний характер фольклорного співу виконавиці гармонійно поєднується з академічним стилем виконання «Камерати». Співачка веде активну концертно-гастрольну діяльність, почату ще з 1967 року. Проте в радянські часи артистці було заборонено залишати межі країни (заборона тривала з 1969 по 1986 роки). Ніна Матвієнко за свою творчу кар’єру з великим успіхом гастролювала в Мексиці, Канаді, США, Чехії, Польщі, Фінляндії, Кореї, Франції, країнах Латинської Америки. Голосом Ніни Матвієнко співає й плаче вся Україна.

Окрім яскравого співочого таланту Ніна Митрофанівна має і талант драматичної актриси. Вона зіграла в телевиставах («Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»), художніх фільмах («Солом’яні дзвони», «Пропала грамота»), в радіовиставах («Політ стріли», «Кларнети ніжності») та інш. Крім того, Ніна Матвієнко зіграла 16 вистав з американським театром La Mama E.T.C. (Нью-Йорк, США). Мало хто знає про ще одну дивовижну грань творчого обдарування Ніни Матвієнко – її закоханість в літературу. У 1975 році артистка закінчила філологічний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка й активно займається літературною творчістю. Вона написала історію народного хору ім. Г. Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань й есе. Її перу належить біографічна книга «Ой виорю нивку широкую» (2003), у якій подано пісенно-музичний матеріал із власного репертуару. Також співачка мріє написати художній роман про любов. 

У репертуарі артистки переважають українські народні пісні, також є багато творів сучасних українських композиторів. Її пісні – це виявлення чуйної й широкої української душі й незламного українського духу.

Від початку повномасштабного вторгнення рф Ніна Матвієнко залишається в Україні й попри весь жах, який коїться на рідній землі, не втрачає бойовий дух: «У мене стільки з’явилося сили, протесту! Ми не дозволимо! Ми молитвою сьогодні захищатимемо Київ. Любовʼю своєю і піснею». 

Джерела:

1. https://www.pisni.org.ua/persons/8.html – Українські виконавці. Ніна Матвієнко
2. http://www.lib.zt.ua/ua/outstanding/node/235 – Ім’я в історії краю. Матвієнко Ніна Митрофанівна
3. https://espreso.tv/miy-dukh-sogodni-shche-silnishiy-nina-matvienko-pislya-raketnikh-obstriliv-zvernulas-do-donki-yaka-viikhala-za-kordon – «Мій дух сьогодні ще сильніший»: Ніна Матвієнко

У полоні зіркової долі

7 жовтня виповнюється 90 років від дня народження української кіноактриси Маргарити Кринициної, яку ми пам’ятаємо й любимо за чудово зіграну роль Проні Прокопівни у фільмі «За двома зайцями»!

Маргарита Василівна Криницина народилася 1932 року в Новій Лялі на Уралі в сім’ї працівника МВС. Коли батько створив нову сім’ю, діти лишилися з батьком. Мачуха Маргариту не любила. Тож єдиною віддушиною для неї була самодіяльність. Дівчинка влаштовувала веселі розіграші, любила пародіювати. І по закінченню 10-го класу подружки порадили йти в артистки, хоча Маргарита мріяла бути юристом. Дівчина поїхала підкорювати Москву і вступила до Всесоюзного інституту кінематографії. А далі отримала розподіл в Московський театр кіноактора.

З 1959 року Маргарита жила в Києві. У кіно актриса почала зніматися з 1955 року, дебютувавши в картинах «Доброго ранку» і «Вольниця». Всесоюзну популярність отримала після виконання головної ролі в знаменитій комедії «За двома зайцями» режисера Віктора Іванова, у якій вона зіграла Проню Прокопівну Сірко. У Маргарити склалися прекрасні стосунки з Олегом Борисовим (виконавцем головної ролі Свирида Петровича Голохвостова): згодом вони довго підтримували дружній зв’язок. 1999 року біля Андріївської церкви в Києві урочисто було відкрито пам’ятник, який у бронзі увінчав героїв фільму «За двома зайцями» Проню та Свирида Голохвостого, під час відкриття якого була присутня Маргарита Василівна.

Та на долі актриси її зоряна роль позначилася неоднозначно. Донька сказала: «Мамо, ти така страшна!», а чоловік, український сценарист Євген Онопрієнко, обурювався: «Це треба було себе так знівечити!» –  і намагався більше цей фільм не дивитися. Крім того, за Маргаритою міцно закріпилося амплуа характерної комедійної актриси і вона стала, по суті, актрисою однієї ролі, хоча на її рахунку понад 70 образів! Пізніше артистка виконала лише одну головну роль у кіно – Олександру Безродню  в історико-соціальній драмі «Передвіщаючи перемогу» – фільмі про перший ударний недільник у травні 1921 року.

Маргарита Криницина зіграла багато ролей у кіно, проте в основному це були характерні персонажі другого плану або епізоду («Весілля в Малинівці», «Інспектор карного розшуку», «Бумбараш», «Дні Турбіних», «Зелений фургон», «Повернення «Броненосця»» та інш.) Артистка дуже переживала, що як актриса вона не затребувана.

Лише наприкінці 1990-х років гідно оцінили талант «королеви комедії», на неї посипалися нагороди, звання, її почали запрошувати в телешоу. Та на той час Маргарита Криницина була вже хворою людиною.

Дочка актриси Алла Суріна, як і батько, стала кіносценаристкою та кінорежисером.

Джерела:

1. Тримбач, Сергій Васильович. Кіно народжене Україною. Альбом антології українського кіно. – К.: Саміт-книга, 2019. – 384 с.: іл., с. 170 – 173
2. https://kyivpastfuture.com.ua/marharyta-krynytsyna-ta-sama-pronia-prokopivna/ – Маргарита Криницина: та сама Проня Прокопівна
3. https://megogo.net/ua/name/11038-margarita-krinicina.html – Маргарита Криницина

Одеські краєвиди

3 жовтня виповнилося 170 років від дня народження відомого українського художника й педагога Киріака Костанді!

Митець довгі роки працював в Одесі, з любов’ю змальовував одеські краєвиди й був чудовим викладачем місцевого художнього училища. Киріак Костанді був засновником Товариства південноросійських художників і директором першої Державної картинної галереї в Одесі!  

Киріак Костянтинович Костанді народився 1852 року в селищі Дофінівка на Одещині в родині рибалки. Хлопчик був шостою дитиною в сім’ї православних греків. Родина рано втратила батька, тож хлопчику з дитячих років прийшлося працювати: у бакалійній крамниці, у шинку, ретушером у майстерні. З 1870 року талановитий юнак розпочав навчання в безоплатному класі Одеської малювальної школи. Потім було навчання за сприяння Івана Айвазовського та завдяки матеріальній підтримці грецького консула в Одесі в Імператорській академії мистецтв. Серед наставників Киріака були Іван Крамський, Ілля Рєпін, Архип Куїнджі. За час навчання в академії талановитий студент  здобув кілька заохочувальних премій та срібних медалей. 

Ще навчаючись в академії, митець був запрошений викладати в Одеській школі малювання і 1885 року був зарахований старшим викладачем. Тут він пропрацював до кінця життя. Він був чудовим педагогом і передав свої знання багатьом молодим людям. Невдовзі Киріак Костанді зміг здійснити свою давню мрію – поїздку за кордон. Він відвідав Францію, Німеччину, Австрію, Італію. Потім будуть ще дві закордонні подорожі. Усюди митець знайомився з музеями та новітніми течіями в мистецтві, що допомагало йому удосконалювати власний художній стиль. 1900 року на Всесвітній виставці в Парижі картина майстра «Рання весна» була відзначена бронзовою медаллю. Киріак Костанді стає відомим. У 1902 році на виставці південноруських художників велике захоплення викликала його картина «Квітучий бузок».

За свою плідну творчість і педагогічну діяльність митець був визнаний гідним звання академіка. Він був одним із засновників Одеського музею мистецтв та його директором від 1917 року. За роки свого життя Киріак Костанді написав сотні картин і етюдів. Їхні сюжети не складні: одеські краєвиди, монастирі, родина, але кожну з них Ілля Рєпін називав «діамантовою». Кожна робота просякнута любов’ю до рідного краю і філософським осягненням життя.

Дивно, але за життя художника не було жодної його персональної виставки. Виставки відбулися в 1924, 1941 і 1952 роках в Одесі й у 1941 й 1977 роках у Києві. У 1996 році Одеський художній музей і Грецький фонд культури організували виставку «Киріак Костанді, його учні та інші художники-греки в Одесі».

Нині роботи чудового українського митця зберігаються в Національному художньому музеї України, в Одеському художньому музеї, в Миколаївському музеї, в Третьяковській галереї, а також багатьох приватних колекціях.

Джерела:

1. Шедеври українського живопису: альбом. – К.: Мистецтво, 2012. – 512 с.: іл, с. 248 – 253
2. https://antikvar.ua/100-rokiv-potomu-kyriak-kostandi/ – 100 років потому. Киріак Костанді
3. https://uamodna.com/articles/odesyt-hudozhnyk-yakyy-ne-malyuvav-more/ – Одесит-художник, який не малював море