Найбільша кінна статуя у світі

Немає у світі людини, яка б не чула ім’я жорстокого монгольського завойовника Чингісхана, який підкорив у 13 столітті велику частину світу, воїна, який сіяв навколо себе руїну та смерть. Але далеко не всі знають, яку важливу роль відіграв Чингісхан у долі Монголії, адже саме він був засновником Монгольської імперії, колосальнішої за яку людство не знало за всю свою історію.

У сучасній Монголії Чингісхан дивиться на вас, здається, з будь-якої точки країни. Аеропорт Улан-Батора названо іменем Чингісхана. Будь-яка велика гуманітарна установа починається з Чингісхана. Суворий монгол дивитиметься на вас з усіх сувенірних магнітів, календарів, брошур, путівників. Але всі ці локальні Чингісхани – дитячі забавки порівняно з головною статуєю великого завойовника. 

За 40 км від Улан-Батора, поруч із селищем Цонджин-Болдог, посеред степу в місці, де, згідно з усними переказами, Чингісхан знайшов золотий батіг, вдячний монгольський народ звів 50-метрову статую (сама статуя – 40 м, ще 10 м – постамент). Це найбільший з пам’ятників Чингісхану в Монголії і найбільша кінна статуя у світі. Цей монумент вважають одним із дев’яти чудес країни та головним символом держави. Суцільнометалевий хан виблискує на сонці, під яким він творив свою велику імперію, і пильно вдивляється на захід, немов прикидаючи, які ще території лишилися незавойованими. Щоправда, гордість монгольського народу тримає меч опущеним, що трохи заспокоює та підкреслює його мирний настрій. Очі зроблені так, що кожному здається, ніби він дивиться лише на нього.

Автор проєкту статуї – скульптор Д. Ерденебілег, архітектор – Ж. Енхжаргал. Офіційне відкриття монумента відбулося 26 вересня 2008 року. Статую покрито нержавіючою сталлю вагою 250 тонн і оточено 36-ма колонами, що уособлюють 36 ханів, які очолювали імперію вже після Чингісхана. У гриві коня є сходинки, що ведуть до маківки, на якій розміщено оглядовий майданчик. Піднятися до голови коня можна ліфтом. У постаменті скульптури чого тільки немає! Тут є музей, у якому зберігається чобіт-рекордсмен – найбільший монгольський чобіт-­гутул із задертим догори носом. У залах виставки зібрана експозиція зі зброї, обладунків, прикрас, предметів побуту тієї епохи. У постаменті також є конференц-зал, художня галерея, сувенірні крамниці, кафе, більярдна, магазини дорогого одягу, де продаються переважно шкіра й кашемір, якими славиться Монголія. 

Статуя за задумом монгольської влади має стати головним туристичним об’єктом країни. Плани щодо облаштування навколишньої місцевості, напевне, грандіозніші, ніж найсміливіші завойовницькі наміри Чингісхана. Наприклад, буде збудовано 200 туристичних юрт як міні-готелів. Буде театр просто неба, штучне озеро, поле для гольфу й тематичний парк, розділений на шість секцій, присвячених монгольському побуту XIII століття: військову, ремісничу, шаманську, книжкову, ханську і скотарську секції.

Але головною фішкою всієї цієї розкоші стане кіннота Чингісхана. За спиною статуї просто неба встановлять 10 тис. бронзових вершників. Усі вони будуть різні. Більшість з них повторюватимуть обличчя відомих монгольських акторів і спортсменів, а в майбутньому будь-яка людина зможе заплатити певну суму, щоб один із вершників навіки застигнув із її обличчям.

Джерела:

1. https://tyzhden.ua/Travel/225784 – Танго в Улан-Баторі
2. https://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_podorozhnij-iz-dalekih-krayiv-ce-bog-scho-vvijshov-u-domivku-mongola/549260 – Подорожній із далеких країв…
3. https://tonkosti.ru/%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%A7%D0%B8%D0%BD%D0%B3%D0%B8%D1%81%D1%85%D0%B0%D0%BD%D1%83 – Монумент Чингісхану

“Сніданок на траві”: Едуард Мане

23 січня виповнюється 190 років від дня народження Едуарда Мане видатного французького художника-імпресіоніста. Він був одним із перших художників XIX століття, що зобразив сучасне життя, й ключовою фігурою на шляху переходу від реалізму до імпресіонізму. Художник створив протягом життя 430 олійних картин, 89 пастелей і більше 400 робіт на папері.

Едуард Мане народився в сім’ї великого чиновника 23 січня 1832 року в Парижі. Малювати він почав ще в коледжі. На початку 1850 року Мане навчається в Школі витончених мистецтв в Парижі. Багато подорожує, відвідує Нідерланди, Австрію, Італію, а пізніше Німеччину, Іспанію та Англію. Його цікавлять «секрети» живопису старих майстрів – Рембрандта, Рубенса, Ван Дейка, Гойї, Ель Греко, Веласкеса, Халса, Ватто і Шардена, а серед нових – Делакруа. Мане часто робить копії з вподобаних йому творів, інколи досить довільні.

Повернувшись в Париж, він багато часу провів у Луврі, вивчаючи старих майстрів. У 1859 р. Мане спробував виставитися в Салоні. Запропоноване ним полотно «Любитель абсенту» (1858-1859 рр.) було відкинуто журі. Не розраховуючи більше на прихильність офіційної критики, художник показав у 1863 р. серію своїх робіт в приватній галереї. Танцівниця Лола стоїть біля краю сцени, горда, прекрасна («Лола з Валенсії», 1862 р.); сумна вулична співачка їсть вишні, її задумливі прекрасні очі дивляться повз глядача, а думки далеко («Вулична співачка», 1862 р.); дами й кавалери гуляють в саду Тюїльрі («Музика в Тюїльрі»,1860 р.). Цей калейдоскоп людського життя викликав у критиків роздратоване визначення – «строката мішанина фарб».

У 1863 і 1865 рр. Мане представив в Салон дві картини – «Сніданок на траві» і «Олімпія» (обидві 1863 р.). «Сніданок на траві», виставлений в «Салоні Знедолених», навіяний «Концертом» італійського живописця епохи Відродження Тіціана. На лісовій галявині розташувалися чоловіки в сучасних костюмах. Вони про щось розмовляють, не звертаючи уваги на жінок – оголену, що сидить поруч, і іншу, що купалася в струмку. Картина викликала бурхливе обурення публіки, не оцінивши новизни, з якою художник вирішував суто живописні завдання – зображення людських фігур (у тому числі оголеною) в пейзажі, передача яскравих фарб сонячного дня.

«Олімпія» – варіація на тему багатьох старих композицій майстрів, присвячених красі жіночого тіла. Оголена дівчина лежить, спершись ліктем на подушку, і сміливо, без тіні збентеження, дивиться на глядача. Виставлена в Салоні 1865 р. картина викликала скандал. Письменник Еміль Золя виступив на захист Мане: «Коли наші художники дають нам Венер, вони виправляють натуру, вони брешуть. Едуард Мане запитав себе… чому не сказати правду: він познайомив нас з Олімпією, дівчиною наших днів…».

У 1867 р. Мане відкрив власну виставку в павільйоні на площі Альма – свого роду звіт про десятирічний період творчості. Тут була представлена, зокрема, картина «Флейтист» (1866 р.). Місто стало постійним мотивом творів Мане. Паризький натовп, вулиці, майстерні художників, кафе та театри – скрізь і у всьому він бачив життя, гідне втілення на полотні. На «Портреті Еміля Золя» (1868 р.) письменник, зайнятий проблемами сучасного мистецтва, постає перед глядачем оточений численними предметами – японськими гравюрами, репродукціями з картин, паперами і книжками. У композиції «Сніданок у майстерні» (1868 р.) представлені три персонажі: жінка з срібним кавником, чоловік, який сидить за столом, і хлопець на передньому плані. Він дивиться вдалину, занурений в якісь прекрасні мрії. Фікус у східній вазі, екзотичний шолом і крива шабля, що лежать на кріслі в напівтемряві кімнати, здаються втіленням його думок. Полотно «Балкон» (1868 р.) зображує рідних і друзів майстра; сидить жінка в білому – його учениця, художниця Берта Морізо.

В кінці 60-х рр. творчість Мане привернула увагу молодих художників-імпресіоністів – Едгара Дега, Клода Моне, Огюста Ренуара та ін. Його майстерня на деякий час стала центром художнього життя. Вплив імпресіоністів змусило Мане малювати на пленері і зробити палітру світліше. Але він не приєднався до їх руху і продовжив власні творчі пошуки. В рік відкриття першої виставки імпресіоністів (1874 р.) художник працював з Клодом Моне в Аржантеї на березі Сени. Тут були написані його найяскравіші, сонячні картини – «Аржантей», «У човні» (обидві створені в 1874 р.). Мане писав великими мазками, прагнув до чіткої структури композиції, ясності зображення.

У 1872 р. торговець картинами Поль Дюран-Рюель, який підтримав раніше Каміля Коро, Теодора Руссо і Жана Франсуа Мілле, купив у Мане двадцять чотири роботи і на наступний рік влаштував виставку в Лондоні. В кінці 70-х рр. Салон перестав відкидати картини Мане. Офіційне визнання Едуард Мане одержав в 1882 році, коли йому був вручений орден Почесного Легіону – головна нагорода Франції.

За рік до смерті Мане виставив один зі своїх найбільш досконалих творів – «Бар у Фолі-Бержер» (1882 р.). За стійкою бару, над натюрмортом з пляшок і фруктів, піднімається трохи сумна, чарівна дівчина, слухаючи клієнта, який відображається в дзеркалі. Дивовижний ефект подвійного зображення додає картині містичний характер – вона ніби притягує погляд глядача. У творчості Мане об’єднані досягнення як старих майстрів, так і сучасників та визначено одне з напрямків розвитку нового мистецтва. У роботах художника друга половина XIX століття постала в усьому різноманітті своїх проявів.

Джерела:

1. Едуард Мане
2. От Мане до Лотрека / Вентури, Лионелло ; Пер. с ит. Ц.Кин. – СПб. : Азбука-классика, 2007. – 352 с.
3. Импресионистите [Текст] : Енциклопедичен справочник. – : Алианс-97, 2000. – 256 с.
4. Юнацтву про мистецтво. Книга шоста [Текст] : Альбом. Науково-популярне видання (для дітей та юнацтва) / Кублицький, Віктор. – Кн.6. – К. : Мистецтво, 2020. – 55 с.
5. Энциклопедия импрессионизма: мастера, предшественники и последователи. : Энциклопедия / Грицак, Елена Николаевна. – М. : Эксмо, 2003. – 224 с.
6. Мане : Альбом / Пер.с итал. Т.Евсеевой. – М. : Белый город, 2000. – 64 с.
7. Мистецтво суперництва. Чотири історії про дружбу, зраду й подвиги в мистецтві [Текст] = The Art of Rivalry: Four Friendships, Betrayals, and Break-throuhs in Modern Art : Науково-популярне видання / Смі, Себастіан ; Пер. з англ. Г.Лелів. – К. : ArtHuss, 2020. – 292 с.