Державний символ України

15 січня виповнилося 30 років від дня затвердження Верховною Радою України Державного гімну України.

Державний гімн України – один із головних державних символів нашої країни, так само, як прапор і герб. Він ідентифікує нашу державу на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях. Державним гімном нашої країни є пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля» на слова Павла Чубинського й музику Михайла Вербицького.

Створення українського гімну бере початок з 1862 року. Фольклорист Павло Чубинський був яскравою фігурою серед київської богеми. У свої 23 роки він уже був доктором юридичних наук, журналістом, автором публікацій у модному та прогресивному журналі «Основа». Веселі сербські студенти, що завітали на гостини до молодого чоловіка, заспівали патріотичну пісню, у якій звучали рядки «срце бије и крв лије за своју слободу». Почувши ці слова, Павло схопив олівець та папір, пішов до своєї кімнати, і, за пів години повернувшись до товариства, тримав у руках майбутній гімн України. Пісню «Ще не вмерла Україна» тут же відразу й проспівали на сербський мотив. Вірш дуже швидко поширився серед українофільських гуртків – без інтернету, гаджетів, смартфонів. Чутки про нього докотилися до російської поліції. Павло Чубинський був звинувачений шефом поліції в авторстві «обурливих пісень і прокламацій» і «за шкідливий вплив на уми простолюдинів» був висланий на проживання під наглядом поліції в Архангельську губернію.

Уперше текст вірша «Ще не вмерла Україна» був надрукований у львівському журналі «Мета» в 1863 році. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло Вербицький, греко-католицький священник села Млини (Австро-Угорщина), знаний композитор свого часу був захоплений віршем Павла Чубинського і написав музику до нього. Михайло Вербицький був церковним композитором і в цю патріотичну пісню влив церковне звучання. У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: гімн, у якому є ознаки літургійного початку. Михайло Вербицький написав музику для пісні для виконання на гітарі. То був його улюблений інструмент, замолоду за «веселі пісні й гру на гітарі» його навіть двічі виключали з Львівської духовної семінарії. І тільки згодом композитор адаптував музику для хору.

Уперше твір з нотами був надрукований у 1865 році. Перше публічне виконання пісні відбулося 10 березня 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. Згодом пісня почала поширюватися не лише на західноукраїнських землях, а й на Наддніпрянщині й у місцях компактного проживання українців – у Канаді та США. Новий імпульс гімну і широке його поширення відбулося за часів УНР і ЗУНР. Його виконували різні хорові колективи та духові оркестри. А 15 березня 1939-го року пісня отримала статус офіційного гімну Карпатської України.

Але пісня мала й багато ненависників. Її нещадно знищували: восени 1919-го року, окупувавши Київ, денікінці спалили всі наявні примірники «Ще не вмерла Україна», випущені 1917 року. Однак такої лютої ненависті, якою палав до неї більшовицький режим, пісня не знала ніколи. Її оголосили буржуазно-націоналістичною, суворо заборонили, жорстоко переслідували, а за її виконання можна було поплатитися не лише свободою, а й життям.

Наприкінці 1980-их – початку 1990-их пісня почала набирати широкого розголосу серед українців. 15 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору та фортепіано) Державного гімну, що знайшло своє відображення в конституції України. У 2005 році введено ювілейну монету номіналом 10 гривень «Державний Гімн Украї́ни», присвячену державному символу і випущену на відзначення 140-ї річниці його першого публічного виконання. 

Джерела:

1. Чубинський Павло. “Ще не вмерла Україна”. – Київ: Акціонерне товариство “Обереги”, 1991. – 16 с.
2. https://provce.ck.ua/tsikavi-fakty-z-istorii/ – Цікаві факти з історії українського гімну
3. https://armyinform.com.ua/2021/03/10/10-bereznya-den-derzhavnogo-gimnu-ukrayiny/ – День державного гімну України
4. https://gazeta.ua/articles/history/_muziku-se-ne-vmerla-ukrayina-spershu-napisali-dlya-gitari-10-faktiv-pro-derzhavnij-gimn/671676 – 10 фактів про державний гімн
5. https://artefact.org.ua/history/gimn-ukrayini-tsifri-fakti-kontraversiyi.html – Гімн України. Цифри, факти, контраверсії

“Блискучий театр Мольєра”

400 років від дня народження Жана Батиста Мольєра (Поклена) – видатного комедіографа XVII століття, письменника, драматурга, актора театру, засновника французького театру комедії, жанру «високої комедії» і «комедії-балету». Його творчість мала величезний вплив на подальший розвиток світової драматургії. Написав безліч п’єс, багато з яких досі задіяні в кращих театрах світу, в тому числі такі шедеври, як «Тартюф», «Дон Жуан», «Міщанин у дворянстві», «Мізантроп».

Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім’ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, або стати юристом, але він вирішив стати актором. У червні 1643 року, коли йому вже виповнився 21 рік, Жан Батист Поклен покинув сім’ю і відкрив «Блискучий театр» в Парижі. Новому закладу не судилося стати знаменитим, через 2 роки він був закритий унаслідок боргів Мольєра, а сам він потрапив у в’язницю. Батько, дізнавшись про це, заборонив синові носити прізвище «Поклен», після чого Жан Батист став Мольєром.

Мольєр зайнявся улюбленою справою, організувавши мандрівну трупу, з якою подорожував з одного міста в інше. Репертуар був невеликий, тому він сам взявся за перо. Починав з написання одноактних п’єс. Так з’явилися «Літаючий доктор», «Ветреник», «Ревнощі Барбуйе». У 1658 році трупа Мольєра повернулася до Парижа. Вона зіграла перед Людовіком XIV і його двором трагедію Корнеля “Нікомед”. Знову трагедія – знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити становище, відразу ж показав свою комедію “Закоханий доктор” у дусі італійських комедій масок. Успіх був величезним. Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, виділив Мольєру щорічний пенсіон.

Першою п’єсою для нового театру стала одноактна комедія “Смішні манірниці” (1659). У ній висміювалися провінціалки, які захоплювалися преціозною культурою, мріяли про аристократичне життя, відмовивши своїм буржуазним нареченим. Комедія мала величезний успіх, але аристократки образилася на Мольєра, вважаючи, що він висміяв їх. Дійсно, Мольєр зі злістю висміяв наміри аристократії відгородитися від народу за допомогою умовної культури, химерної мови та манер. Вороги вирішили помститися драматургу. Трупу виселили з Пті-Бурбона, а будинок театру знесли так швидко, що в ньому загинули декорації й костюми. Актори опинилися на вулиці, але не покинули Мольєра, хоча їх запрошували в інші театри. Король виділив трупі нові приміщення – залу в палаці Пале-Ройяль. У цьому приміщенні Мольєр буде працювати до кінця свого життя. Король опікував молодий мольєрівський театр: з двадцяти восьми спектаклів половина була вперше показана саме королю, а багато з комедій були написані й зіграні за спеціальним велінням короля.

Мольєр своїм завданням у творчості бачив безжалісне викриття пороків – егоїзму, честолюбства, святенництва й користолюбства, що породжувалися суспільством, заснованим на дворянських привілеях і власницьких інстинктах. На 1664-1670 роки припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює свої кращі комедії: “Тартюф”, “Дон Жуан”, “Мізантроп”, “Скупий”, “Міщанин-шляхтич”. Найзначніша комедія Мольєра “Тартюф” мала найважчу долю. Постановка вперше відбулась у 1664 році під час грандіозного свята, що було влаштовано королем на честь своєї дружини й матері. Мольєр написав сатиричну п’єсу, в який викривав “Товариство святих дарів” – таємничу релігійну установу, що намагалася підкорити своїй владі всі сфери життя в країні. Королю комедія сподобалася, він побоювався посилення влади церковників. Але королева-мати Анна Австрійська була глибоко обурена сатирою, вона опікувалася цим товариством. Церковники вимагали, щоб автора спалили на вогнищі за неповагу до церкви. Комедія була заборонена, але Мольєр продовжував працювати над нею. Художня форма третього варіанта була найдосконалішою – її надрукували, її читають і виконують на сцені вже понад трьохсот років.

Мольєр помер у своєму театрі відразу ж після постановки останньої комедії “Удаваний хворий” (1673), де він виконував головну роль. Тільки після тривалих клопотань його удови й особистої вказівки короля Людовіка XIV змогли поховати тіло Мольєра за християнським обрядом, проти чого заперечувала церква. Мольєрівська трупа була указом короля об’єднана з трупою Бургундського готелю, внаслідок чого з’явився театр “Комеді Франсез” – “дім Мольєра”, як його й донині називають французи. Остання визначна комедія Мольєра “Міщанин-шляхтич” (1670) написана в жанрі “комедії балету”: за вказівкою короля до неї були включені турецькі танці. Мольєр зміг, вводячи танцювальні сцени в сюжет комедії, зберегти єдність її структури.

Спадщина Мольєра становить понад 32 драматичні твори, які написані в різних жанрах: дивертисмент, комедія-балет, фарс, пастораль, побутова комедія, комедія моралі, висока комедія і т.д. Кожен раз геній Мольєра створював щось нове і незвичайне, покращуючи й перевтілюючи старе. У його п’єсах має місце трагізм, неоднозначність, надмірність персонажів, що, зрештою, вказує на людську недосконалість. Більшість п’єс мають яскраві риси сценічного фарсу.

Джерела:

1. Жан Батист Мольєр
2. Жан Батист Мольєр
3. Жан Батист Мольєр
4. Комедии / Мольер, Жан-Батист ; Пер. с фр.; Предисл. Н.Калиничева; Худож. Т.Неклюдова. – Ростов-на Дону : Феникс, 1997. – 540 с.
5. Пьесы : Книга для учителя и учителя / Мольер, Жан-Батист ; Пер. с фр.; Предисл. Ж.Бордонов; Коммент., Справочн., методич. материалы Н.Мировой. – М. : АСТ, Олимп, 1997. – 765 с.
6. Пьесы [Текст] / Мольер, Жан-Батист ; Ред. Т.Н.Крачек; Худ. А.Д.Стеценко; Вст. ст. и прим. Б.Б.Бунич-Ремизова. – К. : Мыстецтво, 1989. – 202 с.
7. Избранное в 2-х т. [Текст] . Т.2 : Комедии, разные стихотворения / Мольер, Жан-Батист ; Пер. с фр.; Под ред. А.Смирнова, С.Москульского; Предисл. и коммент. С.Мокульского и др.; Худож. О.М.Рамодин. – Самара : АВС, 1997. – 592 с.
8. Избранное в 2-х т. [Текст] . Т.1 : Комедии / Мольер, Жан-Батист ; Пер. с фр.; Под ред. А.Смирнова, С.Москульского; Предисл. и коммент. С.Мокульского и др.; Худож. О.М.Рамодин. – Самара : АВС, 1997. – 592 с.