Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження української майстрині декоративної вишивки Стефанії Кульчицької!
У своїй творчості мисткиня використовувала й розвивала традиції класичної спадщини народного одягу, прикрашаючи його декоративною вишивкою, аплікацією, шнуруванням та металевими оздобами.
Стефанія Василівна Кульчицька народилася 13 січня 1912 року в селі Великі Чорнокінці на Тернопільщині. Після навчання в хутряно-кушнірній майстерні працювала у Львові в приватній кравецькій майстерні, а також в міських салонах. Майстриня також займалася викладацькою діяльністю: викладала швейну справу та художню вишивку на вищих курсах прикладного мистецтва, а пізніше навчала малюванню, кресленню та швейній справі школярів.
Стефанія Кульчицька – учасниця багатьох республіканських та закордонних виставок. У 1970 році відбулася її персональна виставка у Львові. Згодом були виставки в Івано-Франківську, Києві, Ризі, Ленінграді, Москві, Кишиневі та інших містах.
Мисткиня створювала оригінальний сучасний одяг на основі вивчення й розвитку народних традицій. Вишивала жіночі та чоловічі сорочки, сукні, наволочки, скатертини, рушники, застосовуючи кілька технік: низь, стебнівку, хрестик. Вироби Стефанії Василівни відзначалися самобутністю, яскравістю й довершеністю, високою культурою технічного виконання. Вишивка кожної її моделі перебуває в нерозривному зв’язку з кроєм вироба, підкреслюючи його конструкцію.
Стефанія Кульчицька була членом Спілки художників України і носила звання Заслуженого майстра народної творчості УРСР (1987).
Окремі роботи майстрині сьогодні можна побачити в Музеї народної архітектури та побуту України, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Національному музеї Тараса Шевченка.
Джерела:
Стефанія Кульчицька: Альбом / Авт.-упоряд. А. В. Савчук; Худож. І. І. Литвин. – К.: Мистецтво, 1986. – 96 с.: іл.
Елліотт Ервітт – фотограф, відомий в сфері реклами і фотожурналістики. Найбільшого успіху досягнув завдяки серії кумедних, іронічних, деколи абсурдних, чорно-білих світлин з повсякденного життя. Елліотт Ервітт вважається найіронічнішим фотографом XXI століття. Він підкорив індустрію знімком Ніксона і Хрущова, який став частиною рекламної кампанії майбутнього президента Америки.
Елліотт народився 26 липня 1928 року в сім’ї Бориса та Євгенії Ервітт. Батько був архітектором і проходив навчання у Мілані, через що перші десять років життя хлопчика пройшли в Італії. Початок Другої Світової Війни змусив сім’ю переїхати до Америки, якнайдалі від фашистського режиму італійського вождя Беніто Муссоліні.
У 1941 році батьки Ервітта розлучилися, хлопчик переїхав з батьком до Лос-Анджелеса. Тут він і почав захоплюватись фотографією. Через три роки батько поїхав жити до Нового Орлеану, залишивши 16-річного підлітка одного. Завдяки замовленням, які він брав, з’явилася можливість придбати фотоапарат набагато серйозніший за його перший антикварний Argus, – Rolleiflex. Цю камеру Ервітт вважає своєю першою. Вже в цей час він розрізняв, які фотографії він робить собі, а які – заради заробітку.
У 50-х роках Ервітт сам переїхав до Нью-Йорка і вступив до Нової школи громадських досліджень для вивчення кінематографії. Незважаючи на здобуту освіту фотограф досі вважає її формальною і дотримується такої філософії: «Фотографувати це дуже просто. Немає жодного великого секрету. Фотошколи – марнування часу. Потрібна практика, практичне застосування ваших знань. Я переконаний: якщо у вас щось виходить, єдина важлива річ – не припиняти працювати. І не має значення, чи отримуєте ви за це гроші.»
У 50-х роках почалася Корейська війна і Ервітта закликали служити зенітником, але оскільки був перенабір кадрів у підрозділі, його призначили фотографом у Франції та Німеччині. Еліотт знімав будні солдатів у казармах, їхні реалії життя та настрій. Кадр Bed and Boredom посів друге місце у конкурсі журналу life. За знімок Ервітт отримав грошову винагороду у розмірі 1000 $.
У Нью-Йорку Елліот познайомився з такими відомими фотографами як Едвард Стайхен, Роберт Капа та Рой Страйкер. Ще перед виходом Ервітта на фронт Роберт Капа попросив знайти його в Парижі та пообіцяв надати його роботи шановним фотокореспондентам. Обіцянка була стримана, співзасновник Magnum Photo допоміг фотографу-початківцю встановити корисні зв’язки, які вплинули на майбутню кар’єру. Після повернення до Нью-Йорка в 1953 році Елліотт Ервітт став офіційним резидентом міжнародного фотоагенства Magnum. Через рік він отримав перший серйозний контракт для журналу Holiday і вирушив до Вайомінгу. Пізніше він познайомився з багатьма знаменитостями того часу і відобразив їх у себе в об’єктиві. Серед них були Джек Керуак, Роальд Даль, Грейс Келлі, Фідель Кастро, Че Гевара. Але найбільше фотограф виділяв Мерилін Монро.
У 1959 році Ервітт вирушив до Радянського Союзу на промислову виставку знімати холодильники Westinghouse, але обставини збіглися так, що в цей час із державним візитом приїхав віце-президент Америки. Ервітт терміново поїхав до Сокільників, щоб бути присутнім на зустрічі Ніксона з Хрущовим. Тут він зробив свій найзнаменитіший знімок, який прозвали «кухонною суперечкою». На кадрі віце-президент тицяє пальцем у лацкан піджака першого секретаря КПРС. Однак Елліотт бував у Москві і раніше, у 1957 році від журналу Holiday. Він був одним із небагатьох західних фотографів, кому дозволили знімати парад на честь Жовтневої революції. На ньому вперше було представлено міжконтинентальні ракети. Фотограф усвідомлював, наскільки важливі кадри у нього в руках, тому проявив їх одразу в номері готелю. Ці роботи стали справжньою сенсацією: вони потрапили на обкладинку журналу Times, їх друкували у Life, Holiday та інших популярних виданнях.
У середині 60-х президент Франції Шарль Де Голль здійснив дружній візит до Москви. Метою поїздки політика було укладання договору про розширення політичних, економічних та культурних зв’язків. Візит президента, на якому був присутній Елліотт Ервітт, швидко набриднув фотографу своїм офіціозом. Він навіть покинув його, але почуття, що щось втрачає, змусило його повернутися. На момент, коли репортер знову опинився в переговорній, ситуація перейшла в неофіційну приятельську зустріч політиків. Саме цю атмосферу Ервіт передав своїми знімками, один з яких став обкладинкою журналу Paris Match.
У 1968 році Елліотта Ервітта призначили президентом Magnum Photo, на посаді якого він залишався три терміни. Незважаючи на престижний пост, майстер продовжував розрізняти професійні фото та аматорські, пов’язуючи останні зі словом «любити», анітрохи не соромлячись. Елліот активно виступав проти цифри та ретуші, ніколи не давав назви своїм роботам, він вважає, що це рівносильно поясненню жарту: відразу після пояснення вона вмирає.
Крім фотографії Елліотт не забував про кінематографічну освіту і зняв три фільми: Beauty knows no pain (1971), Red, White and Bluegrass (1973), Glass makers of heart, Afghanistan (1977). Крім цього видано понад 15 книг з роботами фотографа: Son of bitch (1974), Personal exposures (1988), On the beach (1991), Dogs, dogs (1999), Snaps (2001) та багато інших.
Ервітт подорожував Японією, Пакистаном, Мексикою, Нікарагуа та Кубою. З далеких країн він привозив фотографії, на яких відображав іноді зворушливі, іноді комічні та смішні моменти з життя людей.
На даний момент Елліотту Ервітту 93 роки, він продовжує жити та фотографувати у Нью-Йорку. Вже довгі роки його увага сконцентрована на собаках. Чоловік говорить про те, що собаки – це чуйні істоти, яких можна зустріти будь-де, і вони зовсім як люди, тільки не запитують, коли будуть готові фотографії. Він настільки любить чотирилапих, що у 2016 році привіз із собою собаку з Куби, яка там ув’язалася за ним і довго переслідувала. До цього дня фотограф зберіг у собі любов і доброту до світу, продовжує бути іронічним життєлюбом. Його майстер-класи проходять у невимушеній атмосфері, чоловік багато жартує. Ервітт ніколи не пояснює своїх робіт, а швидше дає коментарі або розповідає їхню передісторію.
Library Art Blog 