27 грудня виповнилося 120 років від дня народження однієї з найвидатніших актрис в історії світового кіно – Марлен Дітріх. Одягнути смокінг і залишитися в ньому спокусливою – цей сміливий крок вписав ім’я акторки Марлен Дітріх в історію і надихнув мільйони жінок наслідувати її приклад. 

Уроджена Марія Магдалена Дітріх народилася в передмісті Берліна в сім’ї середнього достатку. Про свою матір вона відгукувалася, як про сурову жінку, а батька, який помер, коли їй було 6 років, майже не пам’ятала. Ще в дитинстві Дітріх любила приміряти на себе чоловічі образи – після смерті Отто Дітріха вона нерідко вдавала чоловіка на ім’я Поль під час спілкування з матір’ю, яка не обмежувала дитину в цьому занятті.

У шкільні роки Дітріх з особливою ретельністю освоювала гру на скрипці. У 17 років, після закінчення Першої світової війни, мати відправила її до Веймара для навчання музики у професора Роберта Райца. В цей час там зароджувалася художня течія Баугаус, що тяжіла до строгих форм в архітектурі і колірних контрастів у живописі. Спілкування з художниками-авангардистами вплинуло на смакові вподобання юної Дітріх і надихнуло її на експерименти з власним зовнішнім виглядом.

Після повернення до Берліна Дітріх була змушеною заробляти гроші і першою її роботою стала гра в оркестрі, який акомпонував німим кінофільмам. Завдяки цьому вона мала можливість багаторазово переглядати найкращі стрічки прокату і саме тоді Марія Магдалена вирішує стати знаменитою, і для початку змінює подвійне ім’я на благозвучне Марлен.

Марлен Дітріх, коли їй було 22 роки, вийшла заміж за продюсера Рудольфа Зібера. У грудні 1924 року в них народилась донька Марія – єдина дитина Марлен Дітріх. Подружжя провело разом лише кілька років, але так ніколи офіційно й не розлучилось. З властивим їй завзяттям Дітріх починає прокладати шлях до своєї мети: танцює в музичних театрах, відвідує уроки вокалу і акторську школу. Поступово починає з’являтися в невеликих виставах і зніматися в епізодичних ролях в кіно. Першим її успіхом стає роль танцівниці кабаре Лоли-Лоли в стрічці “Блакитний ангел”, яка 1930 року відкрила їй двері до Голлівуду.

Однак Голлівуд не бажає приймати пишну німкеню з низьким голосом, що не засмучує Дітріх, а змушує її поглянути на себе по-новому. Після наполегливої роботи стилістів, перукарів і дизайнерів перед світом постає нова Марлен Дітріх – з ідеально укладеним волоссям, неприродно тонкими бровами і помадою відтінку бордо на губах, яка підкреслює тендітні риси її обличчя. Нова Дітріх тепер носить брючний костюм, хоч і має чудовий вигляд у шовкових сукнях зі шлейфом, доповнює образ чоловічими головними уборами і не соромиться позувати з мундштуком в руках. Поєднання навіть в найдрібніших деталях підкресленої елегантності з основами чоловічого гардероба привертали до неї увагу і викликали обговорення, створюючи образ холодної і неприступної красуні.

В історію кінематографа Дітріх увійшла як зірка серії фільмів режисера фон Штернберга, знятих на студії Paramount між 1930 та 1935: «Марокко», «Збезчещена», «Шанхайський експрес», «Білява Венера», «Кривава імператриця» та «Диявол – це жінка». Вона любила хутра і її часто можна було побачити в горжетках і хутряних накидках, а улюбленими дизайнерами вона називала Крістіана Діора, Крістобаля Баленсьяґу і, звичайно, Коко Шанель. Дітріх могла годинами вибирати капелюшок або вуаль, а на примірці сукні стояти більше 8 годин, лише змінювати цигарку. До деталей вона ставилася з особливим тремтінням – рукавички шили спеціально за зліпками її рук, а туфлі – на індивідуальне замовлення. Акторка бажала виключно закрите взуття, а відкриті пальці називала вульгарними.

В 1937 році Дітріх отримала американське громадянство. Під час Другої світової війни вона активно працювала у ролі фронтової естрадної акторки. Вона була не тільки талановитою акторкою, але й талановитою співачкою. У 1953 році у Лас-Вегасі Марлен Дітріх розпочала нову кар’єру як співачка та конферансьє. На екрані Марлен Дітріх з’являлася дедалі рідше. 1960 року вона приїхала на гастролі до ФРН. Її концерт у Західному Берліні відбувся з аншлагом. Після пісні “Ich hab noch einen Koffer in Berlin” (“У мене ще залишилась валіза в Берліні”) зал аплодував їй стоячки.

У 1999 році Американський інститут кіномистецтва в «Серії 100 найвеличніших зірок кіно за 100 років» відвів Дітріх дев’яте місце.

Джерела:

  1. Азбука моей жизни / Дитрих, Марлен ; Пер. с нем. Г.Краснова. – М. : Вагриус, 1997. – 384 с.
  2. Від Калігарі до Гітлера [Текст] : Психологічна історія німецького кіна / Кракауер, Зігфрід; Пер. з нім. І.Андрущенка. – К. : Грані-Т, 2009. – 384 с.
  3. Життя Марлен Дітріх [Текст] = Marlene Dietrich. The Lafe : Літературно-художнє видання / Ріва, Марія ; Пер. з англ. О.Татаренко. – Том 1. – Харків : Ранок; Фабула, 2019. – 448 с.
  4. Життя Марлен Дітріх [Текст] = Marlene Dietrich. The Lafe : Літературно-художнє видання / Ріва, Марія ; Пер. з англ. О.Татаренко. – Том 2. – Харків : Ранок; Фабула, 2019. – 368 с.
  5. Марлен Дітріх: як формувався стиль кінозірки