Станіслав Колокольніков – український актор театру і кіно, заслужений артист України.

Освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. По закінченні працював у Черкаському музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка (1984–1987), в Експериментальному театрі-студії під керівництвом Володимира Пилипенка (1987–1989), у Київському театрі-студії «Драм-Антре» (1989–1993). З 1993 року – в Київському театрі «Колесо».

За цей час створив 18 ролей, серед яких Давід в «Азалії» Іва Жаміака, Гриценко-Перепелиця у «Пристрастях дому пана Г.-П.» за п’єсою «Сужена – не огужена» Олени Пчілки, Цилі Вебер і Шиканедер у «Жінках Моцарта» Фелікса Міттерера, Чоловік і Жінка у «Золотому драконі» Роланда Шіммельпфенніґа, Саватій Гуска у виставі «Блаженний острів, або Отак загинув Гуска» Миколи Куліша та ін.

Водночас Станіслав встигав працювати в Київському драматичному театрі «Браво» (2001–2005), а також у Київській майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». (2007–2008). Знявся у понад 20 серіалах: «П’ять зірок» (2004), «Утьосов. Пісня довжиною в життя» (2006), «По закону» (2009), «Чудо за розкладом» (2016), «Невиправні» (2017), «Догори дриґом» (2017), «Що робить твоя дружина?» (2017), а також у фільмі Кшиштофа Зануссі «Ефір» (2018).

За роль у виставі «Жінки Моцарта» Фелікса Міттерера Колокольников отримав дві премії – у номінації «за кращу жіночу роль» Незалежного інтерактивного містичного фестивалю «Німфа» (2007) та «за кращу чоловічу роль» Першого міжнародного театрального фестивалю «Подія» (2008). Актор став дипломантом фестивалів «Слов’янські зустрічі» (1994), «Театр без кордонів» (1995), «Чорне море» (2000), «Брянські зустрічі» (2003), «Перперикон» (2004), а також учасником зарубіжних мистецьких форумів у Франції, Болгарії, Албанії, Македонії, США, Росії, Білорусі й Туреччині. Водночас».

Фільм «Ефір» став дебютом Станіслава Колокольнікова в ігровому кіно. Він знявся в ролі католицького псевдосвященика, частково причетного до експериментів лікаря. Зйомки відбувалися в Україні, Угорщині, Польщі та Італії. Не менш цікавою і теж містично-драматичною вийшла роль Тіресія у трагедії «Антігона» за Софоклом у Театрі «Колесо» (згадана вистава – Міжнародний театральний проект «Колеса» та афінської компанії Art Syndicate). Режисери – Ірина Кліщевська та Еммануїл Куцуреліс (Греція), художники – Марія Каламара (Греція), Світлана Заїкіна, Валерій Софронов і Світлана Павліченко – створили постановку відомої давньогрецької п’єси позачасовою і позаземною. Тіресій Колокольнікова – сліпий мудрець-провидець, який віщує людям волю богів, дозволяє собі давати поради царям, сперечатися і навіть засуджувати їх.

Тіресію передувала ще одна таємнича, однак більш реалістична постать – Містер Паравічіні у детективі «Мишоловка» за Агатою Крісті (режисери Ірина Кліщевська та Марія Грунічева). У Театрі «Колесо», де він працює вже 26 років, є ціла колекція ролей комедійного жанру: ласий до грошей, випивки та жінок актор провінційної трупи Жук («Шантрапа» Панаса Саксаганського), змучений і втомлений від лікування і процедур, люблячий батько і до безтями закоханий у власну дружину Арган («Уявно хворий» Жана-Батиста Мольєра), хитрий і потішний єврей Хаїм («У Києві, на Подолі…, або «Гдє ві сохнітє бєльйо» Миколи Янчука) тощо.

Джерела:

  1. Станіслав Колокольніков: “Це своєрідна плата за право бути на сцені” [Текст] / Вікторія, Котенок // Кіно театр. – 2019. – №3. – С. 32-33.
  2. Станіслав Колокольніков
  3. Станіслав Колокольніков