В’ячеслав Довженко

В’ячеслав Довженко – затребуваний український актор театру та кіно, улюбленець багатьох глядачів. Із березня 2019 року є Заслуженим артистом України.

В’ячеслав Валерійович Довженко народився 18 вересня 1976 року в Дніпропетровську. Коли хлопчикові було 1,5 роки, не стало мами. Вихованням його та старшого брата займалися батько та дідусь із бабусею. У 1995 році В’ячеслав закінчив Дніпропетровське театральне училище, відділення «актор театру ляльок» та «актор театру драми», а згодом і режисерське відділення Київського університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

Після закінчення вишу працював на театральних сценах у Дніпропетровському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка, у Київському вільному театрі, Київському театрі юного глядача, у Драматичному театрі на Подолі, де грав різноманітні ролі. За роль у виставі «Діалог самців» отримав призи міжнародних фестивалів «Добрий театр», «Підмосковні вечори» та на фестивалі в місті Враца (Болгарія).

У кіно В’ячеслав почав зніматися в середині 1990-х, зігравши роль Пантелеймона Куліша у фільмі «Тарас Шевченко. Заповіт». Популярність до актора прийшла в 2001 році після виконання ролі Петра Першого в скандальному артхаусному фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». У стрічці йдеться про події російсько-шведської війни початку XVIII століття. Мазепа (грає Богдан Ступка) укладає союз зі шведським королем Карлом XII проти Петра I. Після поразки шведів починається полювання на гетьмана. Прем’єра стрічки відбулася на Берлінському кінофестивалі. Та фільм був неоднозначно прийнятий критиками, адже він мало схожий на стандартне історичне полотно. У Росії його показ взагалі був заборонений.

В’ячеслав активно знімається і в телесеріалах. Відіграв головні ролі у стрічках «СБУ. Спецоперація», «Смертельно живий», «Клан ювелірів», «На лінії життя» та інш. Згодом зіграв помітні ролі в картинах «Хороший хлопець», «Райське місце», «Рідна кров», «Кохання під мікроскопом». В’ячеслав – багатогранний актор, якому легко даються різні ролі. У 2017 році він зіграв роль українського бійця з позивним «Серпень» у фільмі «Кіборги». Стрічка розповідає про бої за Донецький аеропорт 2014-2015 років. Герой В’ячеслава Довженка командує бійцями, які чергують у Новому терміналі. Йому важливо розуміти, чому люди прийшли на цю війну. За цю роль актор отримав призи «Золота Дзиґа» та «Кіноколо» в номінації «Найкраща чоловіча роль».

У 2019 році артист знявся в серіалі «З вовками жити», сюжет якого багато в чому перегукується із сюжетом книги Чарлза Дікенса «Пригоди Олівера Твіста». Якщо взяти лондонського злодюжку 19 століття, перенести його в сучасний Київ і зробити дівчиною – вийде «З вовками жити». В’ячеслав любить свою роботу і щоразу отримує задоволення від гарної гри, але свої фільми намагається не дивитися: «Я боюся не реакції глядача, а власного сприйняття, тому що в кіно вже нічого не можна переробити чи зіграти інакше».

В’ячеслав – щасливий тато. У нього двоє синів, Іван та Василь, які успадкували талант батька і з ранніх років грають у Театрі ім. І. Франка.

Джерела:

1. https://stuki-druki.com/authors/Dovzhenko-Vyacheslav.php – Знамениті люди. В’ячеслав Довженко
2. https://teleportal.ua/ua/person/vyacheslav-dovzhenko – В’ячеслав Довженко – актор театру та кіно
3. https://rustars.tv/biography/vyacheslav-dovzhenko.html – В’ячеслав Довженко

Станіслав Колокольніков

Станіслав Колокольніков – український актор театру і кіно, заслужений артист України.

Освіту здобув у Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. По закінченні працював у Черкаському музично-драматичному театрі ім. Тараса Шевченка (1984–1987), в Експериментальному театрі-студії під керівництвом Володимира Пилипенка (1987–1989), у Київському театрі-студії «Драм-Антре» (1989–1993). З 1993 року – в Київському театрі «Колесо».

За цей час створив 18 ролей, серед яких Давід в «Азалії» Іва Жаміака, Гриценко-Перепелиця у «Пристрастях дому пана Г.-П.» за п’єсою «Сужена – не огужена» Олени Пчілки, Цилі Вебер і Шиканедер у «Жінках Моцарта» Фелікса Міттерера, Чоловік і Жінка у «Золотому драконі» Роланда Шіммельпфенніґа, Саватій Гуска у виставі «Блаженний острів, або Отак загинув Гуска» Миколи Куліша та ін.

Водночас Станіслав встигав працювати в Київському драматичному театрі «Браво» (2001–2005), а також у Київській майстерні театрального мистецтва «Сузір’я». (2007–2008). Знявся у понад 20 серіалах: «П’ять зірок» (2004), «Утьосов. Пісня довжиною в життя» (2006), «По закону» (2009), «Чудо за розкладом» (2016), «Невиправні» (2017), «Догори дриґом» (2017), «Що робить твоя дружина?» (2017), а також у фільмі Кшиштофа Зануссі «Ефір» (2018).

За роль у виставі «Жінки Моцарта» Фелікса Міттерера Колокольников отримав дві премії – у номінації «за кращу жіночу роль» Незалежного інтерактивного містичного фестивалю «Німфа» (2007) та «за кращу чоловічу роль» Першого міжнародного театрального фестивалю «Подія» (2008). Актор став дипломантом фестивалів «Слов’янські зустрічі» (1994), «Театр без кордонів» (1995), «Чорне море» (2000), «Брянські зустрічі» (2003), «Перперикон» (2004), а також учасником зарубіжних мистецьких форумів у Франції, Болгарії, Албанії, Македонії, США, Росії, Білорусі й Туреччині. Водночас».

Фільм «Ефір» став дебютом Станіслава Колокольнікова в ігровому кіно. Він знявся в ролі католицького псевдосвященика, частково причетного до експериментів лікаря. Зйомки відбувалися в Україні, Угорщині, Польщі та Італії. Не менш цікавою і теж містично-драматичною вийшла роль Тіресія у трагедії «Антігона» за Софоклом у Театрі «Колесо» (згадана вистава – Міжнародний театральний проект «Колеса» та афінської компанії Art Syndicate). Режисери – Ірина Кліщевська та Еммануїл Куцуреліс (Греція), художники – Марія Каламара (Греція), Світлана Заїкіна, Валерій Софронов і Світлана Павліченко – створили постановку відомої давньогрецької п’єси позачасовою і позаземною. Тіресій Колокольнікова – сліпий мудрець-провидець, який віщує людям волю богів, дозволяє собі давати поради царям, сперечатися і навіть засуджувати їх.

Тіресію передувала ще одна таємнича, однак більш реалістична постать – Містер Паравічіні у детективі «Мишоловка» за Агатою Крісті (режисери Ірина Кліщевська та Марія Грунічева). У Театрі «Колесо», де він працює вже 26 років, є ціла колекція ролей комедійного жанру: ласий до грошей, випивки та жінок актор провінційної трупи Жук («Шантрапа» Панаса Саксаганського), змучений і втомлений від лікування і процедур, люблячий батько і до безтями закоханий у власну дружину Арган («Уявно хворий» Жана-Батиста Мольєра), хитрий і потішний єврей Хаїм («У Києві, на Подолі…, або «Гдє ві сохнітє бєльйо» Миколи Янчука) тощо.

Джерела:

1. Станіслав Колокольніков: “Це своєрідна плата за право бути на сцені” [Текст] / Вікторія, Котенок // Кіно театр. – 2019. – №3. – С. 32-33.
2. Станіслав Колокольніков
3. Станіслав Колокольніков