Вайнона Райдер

Самобутня американська актриса Вайнона Райдер має свою зірку на Алеї слави в Голлівуді. Вона двічі номінувалася на кінопремію «Оскар» і була лауреаткою премії «Золотий глобус». Вайнона має привабливу зовнішність, і в молодості вважалася справжньою «іконою стилю». Її називали «готичною принцесою» за любов до чорного кольору в гардеробі.

Вайнона Лора Горовіц (справжнє ім’я актриси) народилася 29 жовтня 1971 року в американському містечку Вінона в штаті Міннесота. Своїм ім’ям вона зобов’язана саме рідному місту. Середнє ім’я Лора їй дали на честь дружини письменника Олдоса Хакслі, з яким приятелював її батько. Батьки Вайнони займалися літературною діяльністю і були нащадками єврейських емігрантів з України (Харків) і Румунії. Коли дівчинці було 7 років, вона жила з родиною в сільськогосподарській комуні на півночі Каліфорнії, де на невеличкій ділянці землі також жили ще 7 сімей і паслися коні, не було електрики і телебачення. Тому Вайнона захопилася читанням. Її улюбленою книгою на багато років став «Ловець у житі» Джерома Селінджера. Коли Вайноні виповнилося 10 років, батьки переїхали в місто Петалума, де дівчинка пішла до школи. У перші шкільні дні її побили підлітки, які вирішили, що незграбна Вайнона з короткою стрижкою – хлопчик. Батьки вирішили, що дочці краще вчитися вдома, і Вайнона увесь рік була на домашньому навчанні. Дівчинка з дитинства мріяла про кар’єру актриси і з 12 років відвідувала акторські курси при Американській консерваторії в Сан-Франциско.

У 15 років дівчина зіграла у фільмі «Лукас». Під час зйомок вона вибрала собі сценічний псевдонім «Райдер», що походить від прізвища співака Мітча Райдера, якого любив слухати батько. Її гра в наступному фільмі «Кадриль» (1986), де актриса зіграла 13-річну дівчинку, що страждає від свавілля розпусної матері, яка змусила дочку переїхати з тихого ранчо в галасливий мегаполіс, отримала позитивні оцінки. А газета The Los Angeles Times назвала виконання ролі «чудовим дебютом». Згодом були помітні ролі Вайнони в комедії Тіма Бертона «Бітлджус» (1988), де вона грає «готичну» дівчину, здатну бачити привидів, і у фільмі «1969» (1988), де вона зіграла юну антивоєнну активістку. Уже наприкінці 80-х за Вайноною Райдер закріпилася репутація актриси, створеної для важких ролей: вона була здатна передавати глибокі емоції і створювала образи, що запам’ятовуються.

У 1990 році актриса виконала головну роль у фільмі «Едвард руки-ножиці» в дуеті з Джонні Деппом, що поклало початок їхньому 4-річному роману. Дивовижна акторська майстерність Вайнони дозволяла їй наділяти кожну свою героїню чарівністю, виразністю і незвичайно живим характером. У 1994 році вона знялася у фільмі за романом Луїзи Мей Олкотт «Маленькі жінки», у якому роль Джозефіни принесла актрисі одну з номінацій на премію «Оскар».

У грудні 2001 року у Вайнони Райдер почалася чорна смуга: вона була заарештована за крадіжку в магазині: у її сумочці виявили 20 речей на суму більше $ 4500. Пізніше актриса стверджувала, що готувалася до ролі (до якої, вона промовчала) і скоїла злочин за вказівкою режисера. Шанувальники виконавиці організували акцію на підтримку своєї улюблениці під назвою «Звільніть Вайнону». Через скандал актриса довго не з’являлася на людях, і її кар’єра призупинилася на кілька років. У 2000 році Вайнона знялася в мелодрамі «Осінь у Нью-Йорку» з Річардом Гіром. Актриса чудово впоралася з роллю хворої тендітної дівчини, що зустріла велике кохання, але картину розкритикували, а акторський дует був номінований на антинагороду «Золота малина» як «найгірша пара». Одним з останніх проєктів у фільмографії актриси стала головна роль у містичному серіалі «Дуже дивні справи», де Вайнона перевтілилася в маму зниклого хлопчика. Фільм, створений у стилістиці 80-х років, отримав високі рейтинги переглядів.

Мало хто знає, що насправді Вайнона Райдер – блондинка, яка з юності постійно перефарбовується в брюнетку. Як запевняє зірка екрану, в питаннях моди вона завжди діє всупереч загальноприйнятій думці. Вибираючи фасон одягу, виконавиця орієнтується на голлівудські фільми минулих років, це допомагає їй сприймати життя, як кінострічку.

Джерела:

1. https://kino-teatr.ua/uk/person/ryder-winona-1874.phtml – Вайнона Райдер
2. https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-vaynona-rayder.html – Вайнона Райдер
3. https://24smi.org/celebrity/1342-vajnona-rajder.html – Вайнона Райдер

Театр Колон в Буенос-Айресі

Театр Колон (Театр Колумба) оперний театр в Буенос-Айресі – один з найвідомійших оперних театрів у світі. Сучасна будівля театру, друга під цією назвою, була відкрита в 1908 році після 20 років будівництва. Зала для глядачів театру має форму підкови та має 2487 місць, біля 1000 стоячих місць та сцену розмірами 20 м завширшки, 15 м заввишки і 20 м завглибшки. Зал також відомий чудовою акустикою.

Театр знаходиться між дуже широким проспектом 9 липня, вулицею Лібертад (головний вхід), вулицею Артуро Тосканіні та вулицею Тукуман в центрі міста, на ділянці, де колись була розташована станція Західної залізниці Паркова Площа. До спорудження сучасної будівлі, оперні постанови проводилися в кількох інших театрах міста, серед яких найвідомійшими були перший театр Колумба та театр Опери (Teatro de la Ópera), трупи яких переїхали до нового театру у рік його відкриття. В театрі Колумба часто виступають й відомі іноземні трупи та співаки, а сам театр періодично виїжджає на гастролі, переважно до Монтевідео, Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро.

Театр Колон в Буенос-Айресі – один з найважливіших оперних театрів світу. Завдяки його багатому послужному списоку та винятковим акустичним та архітектурним особливостям будівлю театру ставлять на один рівень з такими театрами, як Ла Скала в Мілані, Паризька опера, Віденська державна опера, лондонський Ковент-Гарден та столичний Нью-Йорк.

У своїй першій будівлі Театр Колон функціонував з 1857 по 1888 рік. Розташований між вулицями Серріто, Віамонте, Тукуман та Лібертад, у самому центрі міста Буенос -Айрес, він була урочисто відкритий 25 травня 1908 р. оперою «Аїда» Джузеппе Верді. Ця будівля замінює старий Театр Колон, побудований перед площею Майо, де сьогодні стоїть Банко Насіон. Будівництво нової будівлі тривало близько 20 років. Початковий проект належав архітектору Франческо Тамбуріні, а після його смерті в 1891 році продовжив і змінив його партнер, архітектор Віктор Меано, автор палацу Національного Конгресу. У 1904 році, після смерті Меано, уряд доручив бельгійцю Жулю Дормалю завершити роботу. Дормаль вніс деякі структурні зміни і, безумовно, залишив свій відбиток на оздобленні у французькому стилі.

Театр Колон створює свої шоу з нуля у власних майстернях, розташованих у підвалах. У 1938 р. підвал був розширений під бічною площею на вулиці Артуро Тосканіні, і для сполучення майстерень був побудований тунель. Того ж року були створені такі майстерні: технічна, сценографії, реквізиту, пошиття одягу, взуття, гобелену, декоративної механіки, скульптури, фотографії, макіяжу та зачіски. У 1963 р. була створена майстерня з оздоблення та розпису костюмів. З 1968 по 1972 рік архітектором Маріо Роберто Альваресом під парком та вулицею Серріто було здійснено друге розширення. Саме тут функціонують сектори художнього виробництва, сценографічні майстерні, репетиційні зали, адміністративні кабінети та їдальня для персоналу. Пізніше були включені технічні напрямки виробничого проектування та технології освітлення, механічних спецефектів та аудіо- та відеоматеріалів.

Кількість артистів, які виступали в театрі з часу його відкриття в 1908 році, величезна. Їхні виступи на цій сцені сформували велику музичну традицію та всесвітньо відомий престиж. У списку є такі композитори, як Річард Штраус, Артур Хонеггер, Ігор Стравінський, Пол Хіндеміт, Каміль Сен-Санс, Мануель де Фалла, Аарон Копланд, Кшиштоф Пендерецький, Джан-Карло Менотті, Гектор Паніцца, Хуан Хосе Кастро, Герардо Гандіґоні. У цьому залі виступали різні покоління диригентів, такі як Артуро Тосканіні, Еріх Клейбер, Фріц Буш, Ернест Ансермет, Вільгельм Фуртвенглер, Герберт фон Караян, Туліо Серафін, Леонард Бернштейн, Мстислав Ростропович, Карл Бьом, Фернандо Превіталі, Лорін Маайнк, Беррін Зубін Мехта, Ріккардо Муті, Курт Масур, Мішель Корбоз, Ріккардо Шайлі, Саймон Реттл, Клаудіо Аббадо, Рене Якобс та аргентинці Даніель Баренбойм, Габріель Гаррідо та Мігель Анхель Велтрі.

Довгий список співаків включає імена тенорів Енріко Карузо, Беніаміно Гіглі, Лауріц Мельхіор, Маріо дель Монако, Річард Такер, Вольфганг Віндгассен, Альфредо Краус, Пласідо Домінго, Хосе Каррерас та Лучано Паваротті, сопрано Клаудія Муціо, Лілі Понс, Марія Каллас, Рената Тебальді, Кірстен Флагстад, Вікторія де лос Анхелес, Джоан Сазерленд, Біргіт Нільссон, Монтсеррат Кабальє, Єва Мартон, Кірі Те Канава, Катя Річчареллі, Мірелла Френі, Джун Андерсон та Рене Флемінг. Аргентинські артисти, такі як Делія Рігал, Луїс Ліма, Рауль Гіменес, Ана Марія Гонсалес, Ренато Чезарі, Рікардо Касінеллі, Джан-П’єро Мастромей, Анхель Маттіелло, Карло Коссутта, Карлос Гуїча Сесілія Діас, Паула Альмерарес, Марсело Альварес, Хосе Кура, Даріо Волонте та Вірджинія Тола.

Серед найбільшихвідомих танцюристів, які виступали в Колоні, виділяються Анна Павлова, Васлав Ніжинський, Рудольф Нурієв, Алісія Алонсо, Майя Плісецька, Марго Фонтейн, Михайло Барішников, Володимир Васильєв, Антоніо Гадес та аргентинці Марія Руанова, Ольга Феррі, Мішель Боровський, Хосе Неглія, Норма Фонтенла, Василь Тупін, Есмеральда Аглолья, Хорхе Донн, Хуліо Бокка, Максиміліано Герра та Палома Еррера.

У оперні сезони працювали такі престижні режисери, як Ернст Поеттген, Маргарита Валльман, Отто Ерхарт, Сесіліо Маданес, Роберто Освальд, Хорхе Лавеллі, Жильбер Дефло, Ніколас Джоель, П’єр Луїджі Піцці та Уго де Ана, а також видатні художники з костюмів та декорацій Ніколас Бенуа, Пол Вальтер, Анібал Лапіс, Хосе Лучано Варона, Рауль Солді, Гільєрмо Ру, Еціо Фріджеріо, Франка Скварпіапіно та Грасіела Галан.

У Театрі Колон виступали провідні оркестри світу, такі як Віденський філармонічний оркестр, Філадельфійський оркестр, Нью-Йоркський симфонічний оркестр, Берлінський філармонічний оркестр та Філармонійний оркестр Лондона. На сцені також сяяли видатні інструментальні солісти, такі як Марта Аржеріх, Альфред Брендель, Пако Де Лусія, Антоніо Де Рако, Нельсон Фрейре, Бруно Гельбер, Фрідріх Гульда, Гідон Кремер, Альберто Лісі, Девід Ойстрах, Мануель Рего, Нарцизо Йепес, Іцхак Перлман, Мідорі, Йо-Йо Ма, Пінхас Цукерман, Мстислав Ростропович, Ральф Вотапек та Міша Майскі та багато інших.

Джерела:

1. Театр Колон
2. Театр Колумба (Буенос-Айрес)