Фред Астер

Фред Астер – американський актор, танцівник, хореограф, співак. Один із основоположників музично-танцювального жанру в кінематографі. Його кар’єра в кіно та на телебаченні тривала загалом 76 років. Він знявся у більш ніж 10 мюзиклах на Бродвеї та Вест-Енді, зняв 31 музичний фільм, чотири телевізійні спецвипуски.

 Виконав ролі в музичних фільмах («Танцююча леді», «Ритм свінгу», «Потанцюймо», «Великодній хід» (1948), «Смішне обличчя» (1957), у театрі («На останньому березі»), в драматичних фільмах, («На березі», 1959.) Знявся в 10 фільмах зі своєю найпопулярнішою партнеркою в танцях, Джинджер Роджерс. У списку 100 найкращих акторів усіх часів, складеному Американським інститутом кіномистецтва, Астер зайняв п’яте місце.

Народився в родині емігрантів з Австрії. Почав танцювати з 6 років разом із старшою сестрою Адель. Згодом вони виступали разом у кабаре, мюзик-холі, в оперетах і мюзиклах на Бродвеї та в Лондоні («На вершині», 1917; «Леді, будьте хорошою», 1924 та ін.).

1933–1939 рр. знявся у низці фільмів («Політ у Ріо», 1933; «Весела розлучена», 1934; «Роберта», 1935; «Безтурботний», 1938 та ін.), де танцював у дуеті разом із Дж. Роджерс (вони стали найпопулярнішим танцювальним дуетом на кіноекрані). У цих фільмах Астер виступав не лише танцівником, а й хореографом. Його танцювальні імпровізації продовжували сюжет фільму, були втіленням вишуканості, елегантності, вирізнялися відчуттям стилю. Він майстерно будував танцювальні сцени, відчуваючи специфіку кінематографу.

Фред Астер поєднував різні форми танцю – степ, джазовий, бальний, елементи класичного балету. Швидкість і точність його чечітки викликала захоплення афро-американських фахівців із цієї техніки.

У 1949 р. дует Астера і Роджерс востаннє грав разом у фільмі «Родина Берклі з Бродвею». Він грав і танцював також разом з іншими акторками: Е. Пауелл («Бродвейська мелодія», 1940; «Королівське весілля», 1951), Р. Гейворд («Ти ніколи не будеш багатою», 1941), С. Ландфілд («О ти, моя чарівна!», 1942), С. Чарріс («Фургон з оркестром», 1953), Л. Курон («Довгоногий татко», 1955) та ін.

Астер вважався також талановитим співаком, виконував пісні у кінофільмах. Завдяки його манері виконання багато пісень стали шлягерами. У 1960-1970 рр. зіграв кілька драматичних ролей у фільмах: «На останньому березі» (1959), «Задоволення від його присутності»(1961); «Хазяйка з поганою репутацією» (1962), «Пекло у піднебессі», «Бузкове таксі» (обидва -1977).

Написав мемуари «Кроки у часі» (1949).

Нагороджений почесною премією «Оскар» за творчу діяльність і внесок у розвиток музичної комедії (1950).

Серед інших нагород – «Золотий глобус» (1951, 1961, 1975), премія «Еммі» (1959,1961, 1978).

Удостоєний Зірки на Голлівудській алеї слави (1960).

Джерела:

1. Фред Астер
2. Фред Астер
3. Фред Астер

Валентіно Гаравані

Ім’я Валентіно Гаравані стало уособленням італійського стилю. Валентіно – один із королів італійської моди. Він першим з італійців взяв «цитадель» Високої моди – Париж – і вже більше 40 років вважається одним із найрозкішніших модельєрів світу. Одяг від Valentino знаходиться в 12 світових музейних колекціях, а сам модельєр обраний членом-кореспондентом паризького Синдикату Високої моди.

Валентіно Клементе Людовіко Гаравані народився 11 травня 1932 року в невеличкому провінційному містечку Вогера на півночі Італії. Хлопчик змалку цікавився одягом. Він просив батьків шити йому вбрання на замовлення, виконуючи всі його вимоги, навіть до розташування ґудзиків на блейзері і смужок на светрах. А якось Валентіно побачив двоюрідну сестру в бальній сукні з рожевого тюлю і зрозумів, що хоче стати кутюр’є. Батьки підтримали його – і згодом юнак закінчив Міланську академію мистецтв, а в 17 років переїхав на навчання до Парижа. Тут він здобував освіту в найпрестижніших дизайнерських навчальних закладах — Школі витончених мистецтв і Палаті високої моди.

Водночас хлопець дістав роботу у відомого дизайнера Жана Дессе. Учитель наставляв: «Жінка, яку ти збираєшся одягнути, повинна виглядати спокусливо». Саме тоді сформувалося творче кредо Валентіно – підкреслити жіночу красу, зробити представниць прекрасної половини людства чарівними й спокусливими. У його моделях переплітається прославлений паризький шик із таємничою сексуальністю. Перший успіх до майстра прийшов на конкурсі, організованому Міжнародним секретаріатом з шерсті, де його дебютна колекція перемогла. У своїх роботах дизайнер запропонував облягаючий силует, тонкі тканини, чудову вишивку. Створена ним жінка була чуттєва, витончена й вишукана.

Згодом був показ, на який Валентіно запросив моделей із Парижа і продемонстрував гостям елегантні червоні сукні. Вони дістали назву «Червоний Валентіно». У 1960 році кутюр’є відкрив власне ательє в Римі і бутік. Першим відвідувачем, а потім і покупцем у новому бутіку стала відома голлівудська актриса Елізабет Тейлор. І вже незабаром його постійними й відданими клієнтками стали Одрі Хепберн, Грейс Келлі, Софі Лорен, Шарон Стоун, Кортні Лав. У майстра також одягалася і Жаклін Кеннеді. У 1968 році вона замовила весільну сукню у Valentino для вінчання з грецьким мільярдером Арістотелем Онассісом. Якраз відтоді завдяки журналістам за Гаравані закріпилося прізвисько «шейх шику». Адже його одяг стає символом розкоші. Визначною була «Біла колекція» (1968), яку автор присвятив Жаклін Кеннеді. Цю колекцію цінителі називають вершиною творчості модельєра. Тоді ж уперше на його моделях з’являється емблема Будинку моди Valentino – латинська буква V. Тепер цей логотип знають модниці й модники в усьому світі.

Але з усього різноманіття кольорів для одягу модельєр найчастіше обирав червоний. Адже майстер був упевнений: «Червоний – найкращий колір. Він підходить будь-якій жінці, просто потрібно пам’ятати, що існує більше 30 різних відтінків червоного. Життя, пристрасть, кращий спосіб покінчити з тугою – ось що таке червоне. Від жінки в червоному не можна відірвати погляду». Ательє Валентіно Гаравані виросло в цілу імперію моди. Магазини знаменитого кутюр’є стали з’являтися в Європі, США, Японії. Та й всі його бутіки більше схожі на палаци, ніж на магазини. Валентіно вважає, що жінки, відвідуючи їх, повинні відчувати себе королевами. Так у римському бутіку клієнтці запропонують каву в срібній чашці, примірку вона чекатиме на дивані XVIII століття, потім її проводять до примірювальної з ліпною стелею.

Якщо говорити про почерк майстра, то слід зазначити простоту його крою. Модельєр – не прихильник особливих складнощів. Він по можливості уникає будь-яких підрізів, складочок, виточок. Саме тому, напевно, навіть у найвишуканішому одязі від Valentino жінки відчувають себе зручно й невимушено.

У 1998 році Гаравані продав свій Дім моди міланському холдингу.  Але сам дизайнер продовжив працювати в Будинку моди. Концерн на творчість модельєра не зазіхає, і Будинок моди Valentino в усьому дотримується своїх традицій.

У 2007 році Валентіно Гаравані оголосив, що завершує свою кар’єру. Але відкритий ним бренд успішно функціонує і сьогодні, радуючи модників новими цікавими рішеннями.

Джерела:

1. http://www.people.su/ua/26079 – Валентіно Гаравані
2. https://www.peoples.ru/art/fashion/designer/clothes/valentino_garavani/ – Валентіно Гаравані
3. https://www.buro247.ru/stars/valentino-garavani – Валентіно Гаравані

Майкл Флетлі

Майкл Флетлі – ірландсько-американський танцюрист, хореограф, музикант та продюсер, відомий постановкою танцювальних шоу Lord of the Dance та Feet of Flames. Двічі ставав рекордсменом Книги Гіннесса як найшвидший танцюрист чечітки в світі (у 1989 році – 28 ударів на секунду, у 1998 році 35 ударів на секунду).

Майкл Флетлі вперше вийшов на світову сцену, коли гастролював з The Chieftains. У 1994 році він назавжди змінив обличчя ірландського танцю своїм захоплюючим творінням Riverdance. Він продовжив створення Lord of the Dance, який дебютував у театрі «Пойнт» у Дубліні в 1996 році.

Його ім’я та бренд Lord of the Dance («Володар танцю») стали синонімом вражаючого артистизму та масштабних постановок, які заворожували публіку по всьому світу.

Майкл змінив форму традиційних ірландських танців, включивши рух верхньої частини тіла та створивши різкі ритм-моделі, що відрізнялись від традиційних. Він створив, поставив та продюсував кілька успішних шоу, включаючи Lord of the Dance, Feet of Flames та Celtic Tiger («Кельтський тигр»).

Його шоу Lord of the Dance побило рекорди прокатів у всьому світі. У 1998 році Lord of the Dance встановив рекордну серію з 21 послідовного шоу на легендарній лондонській «Арені Уемблі». Це рекорд, який зберігається донині. Продажі відео у всьому світі перевищили 12 мільйонів примірників.

Feet of Flamesу – це перше шоу, яке було здійснено на історичному лондонському “Route of Kings” у Гайд парку. Celtic Tiger дебютував у 2005 році і розпочав нову еру танцю. У шоу постала історія Ірландії та давні ірландські легенди, від глибокої давнини до наших днів. Майкл Флетлі також майстер-флейтист, його альбом On a Different Note поєднує традиційну музику з сучасною.

Майкл Флетлі отримав незліченну кількість нагород за свій внесок у індустрію розваг, популяризацію та збагачення Ірландії, ірландського танцю та музики. У 2010 році він повторив свою роль у Lord of the Dance, яка вперше була знята в новаторському 3D. Шоу знімали протягом 3 днів на аренах O2 у Дубліні, Лондоні та Берліні. У 2014 році відбулася прем’єра Майкла Флетлі Lord of the Dance: Dangerous Games у знаменитому театрі “Палладіум” на лондонському Вест-Енді, а в 2015 році у театрі “Домініон” він з’явився на сцені “Вест-Енд”, перш ніж знову відвідати “Арену Уемблі” для свого фінального виступу у Великобританії.

11 грудня Майкл відбулося відкриття його портрета, який прикрашав знамениті стіни театрального округу “Sardi’s”. Майкл розпочав свій останній тур 19 лютого 2016 року і востаннє виступав на сцені в Колізеї Цезаря у Лас -Вегасі, штат Невада, 17 березня 2016 року, але продовжує бути творцем, продюсером та хореографом шоу.

Джерела:

1. Майкл Флетлі
2. Майкл Флетлі

Кельвін Кляйн

Фірмовий стиль Кельвіна Кляйна поставив американську моду нарівні з паризькою. Він закохав світ у дизайнерські джинси і став головним революціонером у модній рекламі. Кельвіну Кляйну вдалося з нуля побудувати імперію моди і надалі прикрасити своїм ім’ям багато речей: від білизни до парфумерії.

Кельвін Річард Кляйн народився 19 листопада 1942 року в Бронксі, окрузі Нью-Йорка, у єврейській родині. Хлопчику любов до моди прищеплювала мама: у той час, як інші діти грали з м’ячем, Кельвін із задоволенням супроводжував маму під час шопінгу. Також хлопчик любив пильно спостерігати за роботою бабусі, яка була швачкою. Згодом він сам навчився малювати і шити, і вирішив, що хоче стати модельєром. Кельвін Кляйн здобув професійну освіту: закінчив нью-йоркську Вищу школу мистецтв і дизайну, а потім два роки навчався в Технологічному інституті моди. У 1960-х роках працював у різних модних будинках Нью-Йорка, час від часу підробляючи вуличним художником. Захоплений справою, він день і ніч працював над своїми власними проєктами.

У 1968 році разом із другом дитинства Баррі Шварцем Кельвін заснував у Нью-Йорку фірму Calvin Klein, Ltd. Спочатку компанія виготовляла плащі (до того ж, їх шила одна-єдина швачка). Своє перше велике замовлення дизайнер отримав просто випадково, коли покупець універмагу зійшов не на тому поверсі і забрів у його майстерню. Під враженням від його тренчей покупець зробив замовлення на 50 000 доларів! Незабаром після цього замовлення виробам майстра вдалося потрапити на сторінки Vogue, що зробило ім’я дизайнера популярним. Три роки поспіль (1973-1975) його колекції завойовували премії Коті.

На початку 80-х років стартувала рекламна кампанія джинсів від Кляйна. До цього джинси вважалися одягом, не вартим уваги модельєрів. Кельвін змінив думку публіки про цей елемент гардеробу. Його джинси просувалися за допомогою агресивної і сміливою рекламної кампанії, яку реалізувала модель Брук Шилдс. Відомо, що в перший тиждень після запуску рекламної кампанії було продано 200 тисяч пар джинсів! Модельєр створив безліч виробничих ліній, у тому числі більш доступну лінію одягу під назвою CK, і ліцензував своє ім’я на сонцезахисні окуляри, годинники, сумки і багато чого іншого, запустив перші у світі унісекс-духи – «CK One».

Рекламні кампанії Кельвіна Кляйна були настільки неординарні, що нерідко оберталися скандалом. Один з них пов’язаний з провокаційним рекламним плакатом «Таємна вечеря від Кляйна», який нагадував знамениту фреску Леонардо да Вінчі, але з напівоголеними дівчатами й хлопцями в джинсах. У ході судових розглядів Кельвіну довелося виплатити церкві мільйон доларів. Цнотлива американська публіка виступала і проти його реклам із оголеними дівчатами, вважаючи їх надто еротичними й аморальними. І в результаті в 1995 році рекламні постери й ролики Кляйна були заборонені для подальшої демонстрації.

У 2003 році Кельвін Кляйн продав свою фірму компанії Phillips-Van Heusen Corporation. У руках нового господаря Модний будинок отримав друге дихання і досить успішно функціонує і до сьогоднішнього дня. Модельєр же продовжив займатися дизайном, проте від процесів управління здебільшого відійшов.

Проте в XXI столітті в історію Кельвін Кляйн увійшов як один із провідних світових дизайнерів, що популяризував джинси й лінію зручного американського одягу.

Джерела:

1. https://vogue.ua/article/vogueman/brend/kak-kelvin-klyayn-stal-odnim-iz-samyh-vydayushchihsya-dizaynerov.html – Як Кельвін Кляйн став одним із найвідоміших дизайнерів
2. https://24smi.org/celebrity/5447-kelvin-kliain.html – Кельвін Кляйн
3. https://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/1519200 – Кельвін Кляйн
4. https://www.peoples.ru/art/fashion/cutur/klein/ – Кельвін Кляйн

«Мої ролі – як діти. Ні від кого не відмовлюся»: Богдан Ступка

Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження Богдана Сильвестровича Ступки – видатного українського актора театру і кіно, лауреата Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель», за Шолом-Алейхемом), Народного артиста УРСР (1980), Народного артиста СРСР (1991), Героя України (2011).

Народився 27 серпня 1941, смт Куликів, Львівська область. Ступка закінчив Львівську СШ № 4 (тепер Львівська лінгвістична гімназія). Богдан хотів вступити на хімічний факультет Львівського університету, але іспити склав невдало. По тому влаштувався в обсерваторію.

1961 року Ступка закінчив студію при Театрі ім. М. Заньковецької, на цій сцені дебютував, як актор і там же до нього прийшла популярність.

Його творчим наставником був Сергій Данченко, який 1978 року очолив Київський академічний драматичний театр імені Івана Франка. Того ж року на запрошення свого наставника Богдан Ступка перейшов до цього театру. 1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.

Ступка дебютував у кіно у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971 р.) – роль Ореста Дзвонаря. Серед ролей Богдана Ступки було багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»), «Тарас Бульба», «Дім», «Одного разу в Ростові» та «Безодня» та інші.

Протягом 1999 – 2001 років Богдан Ступка був міністром культури і мистецтв України.

2001 року очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.

Загалом у Ступки – близько 100 ролей у кіно та понад 50 на сцені.

У 2004 році Богдан Ступка знявся в українській версії телевізійної гри «Форт Буайяр» (телеканал «1+1») у ролі Мудрого Мольфара, який задавав загадки гравцям.

Відзнаки:

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (23 серпня 2011) 
• Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (27 січня 2010), V ст. (4 листопада 2006)
• Орден «За заслуги» I ст. (21 серпня 2001), II ст. (21 серпня 1999)
• Почесна відзнака Президента України (23 серпня 1994)
• Державна премія України імені Т. Шевченка 1993 року у галузі театрального мистецтва 
• Державна премія України імені Олександра Довженка 2012 року (посмертно) 

2008 року, на 67 день народження Ступки, працівники Андрушівської астрономічної обсерваторії назвали в його честь астероїд, який відкрили в ніч на 27 серпня. Офіційна назва астероїда – «269 252 Богданступка».

Джерела:

1. Ступка Богдан Сильвестрович
2. Ступка Богдан
3. Богдан Ступка [Текст] : Митець і людина: Літературно-художнє видання / Авт.-упор. М.Лабінський. – К. : Книга, 2008. – 240 с.
4. Національний Академічний Драматичний Театр імені І.Франка [Текст] : Фотоальбом / Авт.-упор. Н.Пономаренко, В.Гайдабура; Худож. О.Ктиторчук. – К. : ТОВ “Партнер-Україна”, 2016. – 60 с.
5. Богдан Ступка [Текст] : Науково-популярне видання / Загребельний, Михайло Павлович ; Худож. О.Д.Кононученко. – Харків : Фоліо, 2017. – 120 с.

Віра Вонг

Американська дизайнерка Віра Вонг здобула всесвітню популярність завдяки колекціям весільних та вечірніх суконь. На сьогоднішній день бренд Vera Wang в індустрії весільної моди займає приблизно ту ж позицію, що і «ягуар» в автомобільній – сукні Vera Wang стали об’єктом культу декількох поколінь американських наречених. 

Віра Еллен Вонг народилася 27 червня 1949 року в Нью-Йорку в родині вихідців із Китаю. Її мати працювала перекладачем в ООН, а батько володів медичною компанією. Дівчинка з дитинства цікавилася модою. Мама Віри часто відвідувала модні покази, куди завжди брала маленьку дочку. Вищу освіту дівчина отримала в престижному нью-йоркському коледжі Сари Лоренс на факультеті історії мистецтв і ще два роки провчилася в паризькій Сорбонні. З дитинства Віра займалася фігурним катанням. Вона змагалася на Чемпіонаті США з фігурного катання 1968 року і стала обличчям обкладинки «Sport illustrated». Коли їй не вдалося увійти до олімпійської команди США, вона пішла до індустрії моди. Але її зв’язок зі спортом триває все життя: вже будучи дизайнером, Віра розробляла костюми для титулованих фігуристів і увійшла до Залу слави США з фігурного катання.

У 23 роки дівчина стала наймолодшим редактором розділу моди за всю історію журналу Vogue. За 17 років, проведених у Vogue, Віра відкрила для світу чимало талановитих дизайнерів, та й сама відбулася як модельєр. У 40 років вона звільнилася і стала незалежним дизайнером весільного одягу. До створення колекції весільних суконь майстриню підштовхнуло її власне одруження. Готуючись до весілля, Віра не змогла знайти сукню до смаку. Тому модельєр особисто зробила ескіз сукні своєї мрії і найняла кравця.

Сукні Vera Wang – це завжди ідеальний крій, дуже ретельне опрацювання деталей, складні драпірування, якісні тканини і, звичайно ж, новизна і трендовість моделі. Дизайнерка виготовила весільні сукні для багатьох відомих людей: для доньки Білла Клінтона – Челсі, для Іванки Трамп, Мераї Кері, Вікторії Бекхем, Кім Кардаш’ян та інш. Вечірній одяг Вонг також носила Мішель Обама. Незабаром про сукню від дизайнера мріяла кожна жінка. Популярність підігрівала і поява її робіт в кінематографі. Весільні сукні від Віри Вонг з’явилися в серіалі «Секс у великому місті», в молодіжних серіалах «Пліткарка» і «Баффі – винищувачка вампірів». Убрання майстрині – сміливі й зухвалі, а ідеї – революційні. Дизайнерка навіть запропонувала нареченим повністю чорні сукні, а для тих, кому таке не до душі, створила сукні з чорними акцентами і декором. Були створені ще повітряно-рожеві колекції.

Згодом майстриня розширила свій бренд, створивши власний аромат, ювелірні вироби, окуляри, взуття та предмети побуту. Дизайнерські салони модельєра відкриті в містах різних країн: у Нью-Йорку, Лондоні, Токіо і Сіднеї.

Сьогодні Віра Вонг має так само багато ідей для реалізації, як і в молодості. У свої 72 роки дизайнерка виглядає просто дивовижно! Вона має чудову фігуру, носить високі підбори, одяг, що обтягує, і впевнена, що жінка прекрасна в будь-якому віці. Її образ – довге розпущене волосся й великі темні окуляри. Віра активно тренується: підтримувати таку фігуру потребує зусиль.

Джерела:

1. https://24smi.org/celebrity/5494-vera-vong.html – Віра Вонг
2. https://vogue.ua/article/fashion/persona/vera-vong-70-eto-novye-30.html – З днем народження, Віро Вонг!
3. https://tsn.ua/ru/lady/news/show-biznes/vere-vong-71-interesnye-fakty-iz-zhizni-znamenito-modelera-1574575.html – Віра Вонг
4. https://spacemag.com.ua/fashion/this-is-vera-wang-istoriya-brendu/ – This is Vera Wang: історія бренду

Хоакін Кортес

 Хоакін Кортес – відомий іспанський танцюрист фламенко, хореограф та актор.

Він почав танцювати, коли йому було дванадцять років, під впливом свого дядька Крістобаля Рейєса. Через три роки він уже був частиною Національного балету Іспанії, подорожуючи по всьому світу.

Кортес працював з такими майстрами як Майя Плісецька, Сільві Гіллем та Пітер Шауффус. У 1992 році Хоакін Кортес заснував власну компанію «Балет фламенко Хоакіна Кортеса», перше шоу якої «Cibayí» виступало в Японії, Франції, Італії, Венесуелі та США.

У 1995 році Кортес поставив своє друге шоу — Pasión Gitana («Циганська пристрасть»), його побачили понад мільйон глядачів по всьому світу. В тому ж році він дебютував у кіно, знявшись у фільмі «Квітка моєї таємниці» режисера Педро Альмодовара.

Потім він повторив цей досвід, працюючи під керівництвом Карлоса Саури у “Фламенко”, де він танцює фарруку. У 1999 році він виступив на церемонії відкриття чемпіонату світу з легкої атлетики в Севільї. У 2000 році відбувся прем’єрний показ фільму Мануеля Паласіоса “Гітано”, в якому він знімається разом із моделлю Летицією Каста.

У 2001 році він також виступив в якості гостя на концерті Дженніфер Лопес у Пуерто -Ріко.

Хоакін Кортес виступив як постановник ряду танцювальних шоу:

• Cibayí (1992)
• Pasión Gitana / Gipsy Passion (1995)
• Soul (1999)
• Live (2001)
• Amor y Odio (2004)
• Mi Soledad (2005)
• Calé (2009)
• Unleashed (2009)
• Gitano (2014)
• Esencia (2017)

Джерела:

1. Хоакін Кортес
2. Хоакін Кортес
3. Хоакін Кортес

Жан-Поль Готьє

Видатний французький модельєр Жан-Поль Готьє стоїть в одному ряду з найвпливовішими кутюр’є світу і вже майже півсторіччя вражає модний бомонд своєю космічною фантазією, яка знаходить вихід у його творчості.

Жан-Поль Готьє народився 24 квітня 1952 року в передмісті Парижа в родині банківських працівників. У дитинстві він часто проводив час із бабусею, яка задовольняла всі його бажання (будь то малювання або перегляд журналів), і цілими днями дивився з нею телевізор. По телевізору ж часто проходили трансляції з паризького вар’єте і кабаре «Фолі-Бержер». Так Готьє знайшов своє перше джерело натхнення і відкрив для себе екстравагантний світ вистави й танців. У дитинстві Жан-Поль вигадував костюми своїм іграшкам, у юності – розсилав свої ескізи видатним паризьким модельєрам, і у 18-річному віці став помічником у Будинку моди П’єра Кардена. 

У 1976 році дизайнер уперше створив власну колекцію із серветок і біжутерії, поклавши початок оригінальному стилю, який підірвав французьку моду та завоював світ. Саме провокаційність принесла Готьє визнання. Майстра називають «хуліганом моди», адже він відійшов від витонченості та аристократизму. Одна з найгучніших епатажних його колекцій – «Хай-тек» (1981). Його моделі дефілювали в убранні зі сміттєвих відер, консервних банок, в аксесуарах з кошачого корму. У 1980-х роках Жан-Поль Готьє очолив власний дім моди «Jean Paul Gaultier SA».

Митець має таку фантазію, що черпати натхнення він може будь з чого. Тож він надихається людьми на вулицях, телебаченням, художньою культурою, витворами живопису. Важлива риса роботи дизайнера – експерименти. Революціонер і майстер винаходів, він стер межі між чоловіком і жінкою, представивши у 80-х провокаційну чоловічу спідницю як повсякденний елемент чоловічого гардеробу. У той час як у моді правили піджаки та костюми, витончені моделі дизайнера часто з’являлися на подіумі в атласній чорній білизні і панчохах, викликаючи обурення громадськості, яка звинувачувала його у вульгарщини. Але Готьє так відчував і бачив.

У 1993 році Жан-Поль відкрив власну парфумерну лінію. Готьє є автором відомого корсету Мадонни з конічним бюстом. Він створював сценічні концерти для Меріліна Менсона та Кончіти Вурст. Він створив екстравагантні костюми для фільмів Педро Альмодовара («Кіка»), Жан-П’єра Жене («Місто загублених дітей») та Люка Бессона («П’ятий елемент»).

Жан-Поль Готьє привніс у кутюр вуличну моду (косухи змішував зі спідницями з кріноліну і кросівками). У той же час він вивів на подіум нестандартних моделей (літніх, з татуюваннями, повних). І ще один експеримент дизайнера – проста французька тільняшка, у яку він одягнув весь світ – сьогодні цей предмет гардеробу вважається класикою і базовою річчю.

Джерела:

1. https://espreso.tv/article/2015/04/24/zhan_pol_hotye_pro_krasu__mystectvo_buty_pryvablyvym_ta_tvorchist – Жан-Поль Готьє про красу, мистецтво бути привабливим та творчість
2. https://bykvu.com/ru/mysli/vklad-zhan-polja-gote-v-modu-za-50-let-i-ego-provokacionnye-citaty-o-mode-i-krasote/ – Внесок Жан-Поля Готьє в моду
3. https://24smi.org/celebrity/5969-zhan-pol-gote.html – Жан-Поль Готьє

Луї Віттон

Назва бренду Louis Vuitton відома, мабуть, навіть тим, хто далекий від світу моди. Дорогі речі цієї компанії вже стали символом розкоші й гарного смаку. Під назвою бренду випускається модний одяг, усілякі аксесуари, але особливо ця марка знаменита своїми сумками, валізами й іншими саквояжами. Історія бренду нерозривно пов’язана з біографією талановитого модельєра Луї Віттона, засновника однойменної компанії.

Луї Віттон народився 4 серпня 1821 року в місті Юра на сході Франції. Батько хлопчика працював теслею і прищепив сину любов до роботи руками. У той час у країні прокладалися нові залізниці, і подорожувати поїздами стало модно. Тому великим попитом користувалися і професії, пов’язані з вокзалами і залізницями, і речі, які знадобляться в далекій дорозі. Пошиття валіз стало вельми прибутковим заняттям. Це і надихнуло Луї Віттона в 14 років на подорож у Париж. Підліток планував навчитися кравецької майстерності й пошиття валіз. Складність полягала в тому, що батько Луї не міг дати синові на дорогу грошей, тож Луї відправився до столиці пішки (довелося подолати 400 км!). У Парижі хлопець став учнем майстра з виготовлення скринь і навчився виготовляти дорожні валізи. Це стало справою всього його життя.

У 1854 році Луї Віттон відкрив власний торговий дім у французькій столиці. Основним товаром компанії були розкішні валізи й саквояжі зі шкіри й тканини, які відрізнялися високою якістю й стали символом багатства й розкоші. Слава дизайнера як майстра зростала, і цьому активно посприяла імператриця Євгенія де Монхіто, дружина Наполеона ІІІ – Віттон став особистим майстром Її Величності. Відтоді до модельєра та його творінь була привернута увага всього паризького бомонду. Зіграла роль і ретельність, з якою дизайнер підходив до справи, виконуючи роботу сумлінно й майстерно. У 1869 році придбати валізу Віттона захотів навіть правитель Єгипту. У 1854 році відкрився перший магазин Луї Віттона під назвою «Луї Віттон: шкіряні валізи Парижа». Перша табличка з назвою магазину збереглася досі, і ця будівля й дотепер приваблює туристів і любителів моди з усього світу.

Головним досягненням Віттона знавці моди вважають прямокутну валізу. Раніше використовувалися абсолютно незручні сумки з опуклими боками. Транспортування викликало масу складнощів, крім того, не представлялося можливим скласти такі сумки одну на іншу: валізи постійно зісковзували й падали. Модельєр же винайшов валізу Trianon з пласкою кришкою і міцними застібками. Також майстер здогадався обтягнути деревину, з якої зроблено валізу, непромокальним матеріалом. Це робило нову модель зручною та довговічною. А ще Луї Віттон вирішив допомогти своїм клієнтам надійно захистити вміст багажа. У 1886 році разом зі своїм сином Жоржем він винайшов унікальний замок з двома пружинами, який був запатентований після декількох років доробок та вдосконалень. Ця революційна система виявилася настільки ефективною, що Жорж надрукував у газеті виклик знаменитому американському ілюзіоністові Гаррі Гудіні, запропонувавши спробувати тому вивільнитися із закритої на замок валізи Vuitton. Гудіні так і не прийняв виклику, тож надійність замка з того часу не викликає ніяких сумнівів, і він з успіхом використовується і донині.

Багатьом «підприємцям-піратам» кортіло підробити валізи Луї Віттона, тож майстер змінив колір оббивки: з однотонних його сумки стали «в шашечку». Однак «піратів» це не зупинило. І тоді в 1896 році фірма «Віттон» придумала принципово новий, революційний для того часу спосіб боротьби: кожну вироблену валізу стали позначати монограмою LV (Louis Vuitton) із зіркою та квіткою. Так з’явилася перша офіційно зареєстрована торгова марка.

Справу батька продовжили його діти. Компанія вдало розросталася. У 1998 році було запроваджено лінію модного одягу, взуття й аксесуарів, є в Louis Vuitton також і ювелірна лінія. Кожна колекція бренду ставала радісною подією для модників і модниць будь-якого віку і національностей. У різний час рекламні кампанії Луї Віттон представляли Анджеліна Джолі, Катрін Деньов, Шон Коннері, Мадонна та інші зірки.

Пройшло багато років з моменту заснування компанії, але технологія виготовлення продукції Louis Vuitton за 150 років особливо не змінилася: навіть під час комп’ютерних технологій більше половини операцій виконується вручну.

Джерела:

1. https://itstatti.in.ua/17-biohrafiia-biznesmeniv/414-luji-vitton.html – Луї Віттон
2. https://dovidnyk.info/index.php/Brand/373 – Луї Віттон
3. https://ru.louisvuitton.com/rus-ru/magazine/articles/a-legendary-history#centennial – Легендарна історія

Крістіан Лакруа

Французький модельєр Крістіан Лакруа – одна з найяскравіших фігур у світі моди. Завдяки здатності поєднувати непоєднувані відтінки кольорів і отримувати неймовірний результат, кутюр’є отримав прізвисько «майстер з чарівним пензлем».

Крістіан Марі Марк Лакруа народився 16 травня 1951 року в містечку Арль на півдні Франції. Батьки-інженери обожнювали сина. Батько і бабуся з дитинства прищепили йому любов до моди: вони були великими модниками у своєму місті. Можливо, саме тому, коли в дитинстві хлопчика запитали, ким він хоче стати, він відповів: «Крістіаном Діором». Освіту Крістіан Лакруа отримав в університеті в Монпельє, де вивчав історію мистецтва. А згодом продовжив навчання в одному з найбільших університетських центрів світу – Сорбонні.

На творчий шлях дизайнера вплинула доленосна зустріч із майбутньою дружиною Франсуазою Розантіель. Нова знайома діяла рішуче: навіть не перегорнувши всі альбоми Крістіана із замальовками, вона вже знала, як йому жити далі. Дівчина відправила його до визнаних авторитетів у галузі моди – Карла Лагерфельда та П’єра Берже. Кар’єра Крістіана в індустрії моди розпочалася в 1978 році, коли він прийшов на роботу в знаменитий Дім моди «Hermes». За часи своєї роботи він увів у моду короткі пишні спідниці. У манекенниці запрошував худорлявих моделей з похилими плечима, сформувавши образ тендітної красуні в мініспідниці, затиснутої в корсет. Пишні мережива, капелюшки у вигляді квітів і раковин, а також яскраві аксесуари підкреслювали легковажність і волелюбність жінки, яка обирає одяг цієї марки.

У 1987 році Крістіан Лакруа відкриває свій власний Дім моди. Уже наприкінці 80-х публіка побачила кілька його колекцій, які завдяки непередбачуваності колірних рішень носили художньо-модерністський характер. Театральний, сюрреалістичний стиль майстра змінив світ високої моди. У нарядах від дизайнера на публіці регулярно почали з’являтися світові знаменитості. Його моделі носили Палома Пікассо і Мірей Матьє. У його сукнях ходила принцеса Діана, з якою модельєра пов’язувала тепла дружба. У 1990 році Крістіан Лакруа випустив свої перші парфуми. Згодом запустив лінію молодіжного одягу «Bazar», а потім ще й лінію джинсового одягу. У той же час Дім моди випускає і лінію аксесуарів, зокрема взуття, окуляри, капелюхи, сумки, біжутерію, шарфи і ремені, а також посуд.

У 2005 році кутюр’є оголосив свій Будинок моди банкрутом і передав дітище в управління американським бізнесменам. Згодом власники марки, сім’я Фалік, запросили модельєра повернутися і зайняти пост художнього директора, оскільки позиція Крістіана повністю відповідала їхнім баченням бренду. На сьогодні у світі відкрито більше тисячі бутиків Крістіана Лакруа. 

Одяг від Lacroix легко впізнати за неординарним кольоровим рішенням. Буяння фарб у творіннях майстра – данина природі і яскравому сонцю його рідного Провансу. Колірна палітра модельєра виражена зухвалими співвідношеннями помаранчевого, жовтого, червоного, пурпурного, рожевого, синього і зеленого кольорів. Найчастіше кутюр’є використовує пірамідальний і трапецієподібний силуети, тому його наряди довгі й просторі, легкі й невагомі. Також маестро часто використовує штучні й натуральні квіти, щоб привернути увагу до вирізу декольте, і робить акцент на капелюхах. Творіння Лакруа рясніють рюшами, мереживними комірами та манжетами, воланами й жабо. Невід’ємною складовою його фірмового стилю є і вишивка, яка часто поєднується з коштовностями. 

Джерела:

1. https://24smi.org/celebrity/24069-kristian-lakrua.html – Крістіан Лакруа
2. http://www.piplz.ru/page-id-1842.html – Крістіан Лакруа
3. https://interesnyefakty.org/kristian-lakrua/ – Крістіан Лакруа