Сьогодні виповнюється 80 років від дня народження Івана Миколайчука – українського актора, режисера, сценариста. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно).
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий.
Народився 1941 р. в с. Чортория Чернівецької області. У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961р. — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. 1965 р. — закінчив кіноакторський факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В.Івченка).
В кіно дебютував ще студентом, в курсовій режисерській роботі Леоніда Осики “Двоє”. Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка “Тіні забутих предків”, яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам’ятовувався в більшості картинах.
У фільмі «Комісари» він зіграв комісара Громова із загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Своєю індивідуальністю, дивовижною переконливістю, виправданням пропонованих обставин Миколайчук заражав глядачів, примушував співпереживати і вірити.
У яскравому фільмі Бориса Івченка “Пропала грамота” Іван не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Саме тут з’являється знамените колись тріо «Золоті ключі», в яке свого часу об’єднав Миколайчук свою Марічку, Ніну Матвієнко та Валентину Ковальську. В “Пропалій грамоті” Іван Миколайчук дав нове життя звучанню бандури, — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.
У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кіноматографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана. В 1968 р. під час зйомок “Аннички” хтось звинуватив його у націоналізмі. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму “Білий птах з чорною ознакою” життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та “органах”. Він відчував себе зацькованим та обкладеним з усіх боків. Поклали на полицю і “Тіні забутих предків”.
Так поступово Івана Миколайчука починають відлучати від творчого процесу. Протягом п’яти років чиновницька рука за вказівкою партійних “босів” викреслювавла його прізвище з усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своєму майбутньому фільмі.
Й досі залишається загадкою, як у 1979 р. Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію — зняти свій фільм. “Вавілон ХХ” прозвучав як вибух в українському кіноматографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор. Зрештою такого оригінального фільму на кіностудії імені Довженка не з’являлося дуже давно. У 1980 р. картина завойовує приз “За кращу режисуру” на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.
Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як “націоналістичний ухил” у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі. Однак, його стрічка “Така пізня, така тепла осінь” вже не мала такого успіху як “Вавілон ХХ”. У 1983-му були написані “Небилиці про Івана”, а у 1984-му режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку “Небилиць…” було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.
Джерела:
- Миколайчук Іван
- Миколайчук Іван
- Іван Миколайчук
- Українське кіно від 1960-х до сьогодні. Проблема виживання [Текст] : Збірка наукових статей. – К. : Кіно-Театр; АРТ-КНИГА, 2010. – 252 с.
- Фільм “Тіні забутих предків” [Текст] : Погляд через півстоліття: Збірник наукових статей / Упоряд., наук. ред. Л.Брюховецька. – К. : Редакція журналу “Кіно-Театр”; Києво-Могилянська академія, 2018. – 252 с.
Library Art Blog 