Сьогодні виповнюється 85 років талановитому самобутньому українському живописцю Івану Степановичу Марчуку.

Митець є одним із найтитулованіших художників сучасності. Його шанують в багатьох країнах і навіть порівнюють із Пабло Пікассо, Сальвадором Далі, Павлом Філоновим, називаючи «маестро найвищого престижу» та «Рембрандтом наших днів». У 2007 році ім’я митця потрапило до рейтингу «100 геніїв сучасності», який уклала британська газета «Дейлі телеграф». У день народження митця згадаємо яскраві сторінки його біографії і творчості.

Іван Марчук народився 1936 року в селі Москалівці на Тернопільщині в родині відомого на весь регіон ткача. За словами митця, зростав він «у кольорах»: три рідні сестри прикрашали хату квітами, за вікном духмяно хвилювали вишні. І з часом Іван упевнився, що Україна – то улюблений мольберт Всевишнього. Родина художника була дуже бідною, де навіть коштів для придбання фарб не було. Тож маленький Іван використовував для малювання природні пігменти яскравих рослин – малював квітами й плодами, які збирав на клумбі, в саду та городі. Уже в студентські часи митець дізнався, що аналогічну технологію свого часу використовував Рабіндранат Тагор. Власного паперу в хлопця також не було, тож він крадькома діставав папір зі скрині батька, який колись займався різного роду невиробничою діяльністю. Нарешті в одне з новорічних свят хлопчик отримав у подарунок альбом для малювання, що стало величезною радістю для сільської дитини. Після закінчення семирічної школи юнак вступив до Львівського училища прикладного мистецтва. А потім було навчання у Львівському інституті прикладного мистецтва.

Іван Марчук є засновником нового стилю в мистецтві, який називається «пльонтанізм». Таку назву живописець жартома сам дав своєму стилю — від слів «плести», «пльонтати»: його картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток. Кожна робота складається з величезної кількості мазків і штрихів. Митець упевнений: так ніхто ніколи не робив і не робитиме, бо для того треба мати неабиякі терплячість та вміння. Завдяки нанесенню фарб тонкими кольоровими лініями, їх переплетенню під різними кутами досягається ефект об’ємності й світіння. Майстер показує на полотнах навколишній світ таким, яким бачить його сам – у вигляді символів і емоцій, властивих усьому живому навколо.

У 1979 році роботи Івана Степановича були представлені на перших виставках українських художників-нонконформістів, організованих молодими представниками української діаспори, у Парижі, Мюнхені, Нью-Йорку, Лондоні, де на своєрідний стиль картин художника звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пікассо. Проте в Радянській державі небуденну творчість митця не визнавали. Тривалий час він не міг офіційно виставляти свої твори, перебуваючи в андеграунді, зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ: «Мене нікуди не брали, нікуди не випускали. Я жив у повному вакуумі. Життя було нестерпне, і я був просто на межі». Лише в 1988 році Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.

У 1989 році митець на довгі 12 років виїхав за кордон. Мешкав у Австралії, Канаді й США, де продовжував малювати українські пейзажі з дивовижною точністю, адже Україна завжди жила в його душі. Під впливом туги за рідною землею художник створив цілу серію пейзажів з українськими ночами. У Манхеттені майстер на власні очі побачив зруйнування веж-близнюків – картина викликала у живописця асоціації з Хіросімою і останнім днем Помпеї. За кілька днів він повернувся в Україну. Сьогодні Іван Марчук живе та працює в Києві. Сам художник до місцевості особливо не прив’язується і називає себе мандрівником, а своїм будинком – мольберт.

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Майстер провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою його картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І» і «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Свою високу продуктивність він пояснює дуже просто – говорить, що працює і багато років зберігає вірність «чорному календарю», у якому немає свят і вихідних. День за днем митець прикутий до мольберта. Художник переконаний: якби в його розпорядженні була тисяча років життя – він міг би розмалювати все небо і не повторити однаковий візерунок на жодному зі шматочків. Та ще невтомний митець скаржиться, що у нього… лише дві руки.

У 2006 році Міжнародна Академія сучасного мистецтва прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом Наукової ради Академії. Сьогодні «Золоту гільдію» складають 64 художники світу.

Джерела:

  1. http://heroes.profi-forex.org/ua/marchuk-ivan-stepanovich – Визнаний світом геній з Тернопільщини
  2. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2696453-ivan-marcuk-svitotvorec-klaptikiv-na-75-sm.html – Іван Марчук. Світотворець клаптиків на 75 см
  3. http://www.library.tnpu.edu.ua/index.php/exhibitions/1754-marcuk2016 – Іван Марчук – жива легенда нашого часу