Христина Гайдамака

Христина Гайдамака – художниця за фахом та за покликанням. З особливим захопленням і професійним баченням Христина також реалізується в області архітектури і предметного дизайну.

Народилася в Києві в родині художників-монументалістів. Зі студентських років активно брала участь в різних творчих проектах, виставках в Україні та за кордоном. Живопис, графіка, батик. З 1996 року стала членом Спілки художників України.

У 1993 році Христина почала кар’єру дизайнера. Потім стала арт директором в рекламних компаніях і великих дизайн студіях. Власний бренд арт-дизайну та декору художниця заснувала в 2016 році Аrt&design by Kristina Gaidamaka . Компанія займалася проектами та дизайном громадських приміщень, банків, офісів, ресторанів, церков, меморіалів і музеїв, і приватних інтер’єрів. Дизайном для поліграфічної та рекламної продукції, корпоративні стилі, веб сайти. А також розробляли для власних об’єктів мозаїку, ліплення, ковку, каміни, світильники, меблі.

Було кілька персональних виставок з арт проектом «Український щоденник на рушнику». З 2016 р. видала альбом майже всіх своїх картин з 1989-2016 (графіка, живопис, батік) і зробила велику виставку своїх робіт з різних періодів творчості. У 2016 р. і 2017 р.- 2 персональні виставки з арт проектом «Простори душі».

Бренд Art & Design by Kristina Gaidamaka представив на Maison & Objet колекцію килимів «Острови». Ручна робота в техніці тафтінга, м’який і пружний ворс, авторська піксельна графіка в теплих імпресіоністських кольорах. Ідея колекції – створити зону комфорту, домашній затишок, зібрати коло найближчих людей.

Основні монументальні і архітектурно дизайнерські роботи:
Проект і розпис в банкетному залі Національного банку України (м. Київ)
Проект і розпис для дизайн студії Італійських меблів IBN UA (м. Київ)
Проект і реалізація дизайну інтер’єру РК «NRG» м. Київ
Проект і реалізація дизайну інтер’єру центрального відділення Альфа банку (м. Київ)
Проект підлоги із флорентійської мозаїки в церкві Апостола Андрія Первозванного (Сумська обл.) І церкви Іоанна Богослова (м. Харків)
Архітектурно дизайнерські проекти приватних будинків і квартир преміум класу.
Член творчої групи і співавтор з Гайдамака Анатолієм Васильовичем, таких проектів:
-Дизайн-проект виставки та інсталяції, присвячена 25-річчю від дня трагедії в Чорнобилі (м. Віченцa, Італія)
-дизайн-проект оформлення виставкового павільйону України на «Експо 2010» (м. Шанхай, Китай)
-Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні “Свічка пам’яті” (м. Київ 2008)

Більше 25 років художниця бере участь в національних та міжнародних персональних і колективних виставках. Її роботи представлені в галереях і приватних колекціях України, США, Канади, Італії, Македонії, Хорватії, Голландії, Франції, ОАЕ.

Джерела:

1. Христина Гайдамака
2. ХРИСТИНА ГАЙДАМАКА. ПРО ПОШУК СЕБЕ В МИСТЕЦТВІ, ТВОРЧОСТІ

Жан-Луї Деніо

Жан-Луї Деніо – французький архітектор і дизайнер, входить в сотню кращих сучасних дизайнерів на думку світових видань про дизайн та інтер’єр.

Декоратор Жан-Луї Деніо народився в 1974 році в Парижі. Займається різними роботами – від косметичного ремонту до будівництва під ключ. Проектує меблі для Pouenat, Jean de Merry, George Smith, Baker. Здійснив десятки проектів по всьому світу від Франції до Індії.

Рішучий і амбітний, він став найуспішнішим випускником знаменитого паризького художнього училища École Camondo. До моменту закінчення навчання (а це було 2000 року) він відкрив власне дизайн-бюро і вже міг пишатися кількома самостійними проектами.

Одним з перших проектів декоратора в стилі «від А до Я» була квартира на набережній Сени в районі Saint-Germain-des-Prés. Сьогодні географія його робіт давно не обмежується рідною Францією. Деніо паралельно веде близько 20 проектів в Монако, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Нью-Делі. Серед найбільш відомих – сьют Коко Шанель в паризькому готелі «Рітц», бутик і квартира модельєра Michel Klein, веранда Виставкового залу Трампа, будинок Карлайл. Кращі роботи декоратора зібрані в книзі «JEAN-LOUIS DENIOT INTERIORS» (Rizzoli International Publications).

Симетрія. Правильні лінії. Баланс і гармонія. Це відмінні риси молодого майстра. Затишними і благородними інтер’єри Деніо робить специфічна палітра кольорів: в роботах майстра домінують шоколад, беж, какао, бірюза, золото. Ексклюзивність забезпечує віртуозне вкраплення кришталю і бронзи, шкіри та шовку, мармуру і малахіту.

Він створює клієнтам неповторні інтер’єри, його проекти відомі далеко за межами Франції, в його роботах є риси неокласики, еклектики, французького шику і американського комфорту, його авторська манера – мікс з антикварних, вантажних і дизайнерських речей.

Джерела:

1. Жан-Луї Деніо
2. Портрет: декоратор Жан-Луї Деніо
3. Ікона дизайну: котедж декоратора Жана-Луї Деніо в Хемптонс

Келлі Уірстлер

Келлі Уірстлер – американська дизайнерка, засновниця однойменного бренду жіночого одягу, аксесуарів, предметів домашнього декору.

Келлі Уірстлер народилася 21 листопада 1967 в США, Міртл Біч, Південна Каліфорнія. Вона є не тільки модельєром одягу, але і популярним дизайнером інтер’єру на території США. Келлі займає також посаду головного дизайнера проектів будівельної корпорації Kor Realty Group. Крім цього, модельєр має і свою власну дизайнерську студію під назвою Kelly Wearstler Interior Design. Батько Келлі все своє життя працював інженером, а мати займалася продажем антикваріату. Любов до дизайну будинку дівчині прищепила мама: в дитячі роки кімната Келлі постійно змінювала свій вигляд, так як мама любила проводити експерименти. Її завжди оточували красиві речі, предмети.

Свою майбутню професію Келлі почала освоювати в Массачусетському коледжі мистецтв (Massachusetts College of Arts). Тут вона отримала диплом бакалавра в галузі дизайну інтер’єру та графічного дизайну. Стажувалася спочатку в архітектурній фірмі Cambridge Seven Associates в Бостоні, а потім – у графічного дизайнера Мілтона Глейзера в Нью-Йорку. Але мрією майбутнього модельєра була робота в області кіноіндустрії. У 1993 році дівчина відправилася за своєю мрією в Лос-Анджелес. Спробувавши себе в ролі асистента на зйомках однієї з комедій «Я одружився на вбивці з сокирою», Келлі Уірстлер змінила свою думку про кіно, залишивши свою мрію. Для подальшого існування необхідні були кошти, також у дівчини накопичилися борги за навчання. Фінанси потрібні були для здійснення іншої вже мрії – відкриття своєї власної справи. Тому в 1994 році Келлі прийняла рішення знятися для журналу Playboy, взявши собі псевдонім Kelly Gallagher. Вона навіть стала дівчиною місяця у випуску за вересень місяць.

У 1995 році Уірстлер все-таки відкриває свою дизайнерську компанію, назвавши її Kelly Wearstler Interior Design, скорочено Kwid. Значне замовлення у своїй кар’єрі дівчина отримала в кінці 90-х років. Їй надійшла пропозиція зайнятися оформленням інтер’єру будинку, чиїм власником був Бред Корзо – великий забудовник і власник будівельної компанії з найменуванням Kor Realty Group. Корзену сподобалася робота Келлі і він їй запропонував стати головним дизайнером проектів корпорації. Дівчина прийняла пропозицію. Ще однією значущою роботою в кар’єрі дизайнера був проект інтер’єру для відомого готелю на території Беверлі-Хіллз – Avalon. Цей престижний готель, який побудували ще в 40-х роках 20-го століття, був викуплений все тим же Бредом Корзеном. Келлі оформила його в стилі ретро. Цю роботу дизайнера відзначили багато видань, також Келлі отримала статус самого затребуваного дизайнера інтер’єрів на заході США.

У 2000 році Уестлер також розробила дизайн невеликого готелю Maison 140, виразний червоно-чорний інтер’єр якого вона доповнила кількістю шинуазрі. У 2002 році вона робить інтер’єри для звукозаписної компанії Mercury Records, акторів Бена Стіллера і Джинн Тріпплхорн, а в 2006 розробляє дизайн ресторанів і барів в легендарному універмазі «Бергдорф Гудман» на Манхеттені. Також зробила дизайн семи готелів для мережі Viceroy: в Майамі, Мексиці, на Карибах і у В’єтнамі.

У 2007 році Vogue включив дизайнерку в список десяти найстильніших знаменитостей року, а Time – в сотню найвидатніших представників творчих професій в світі. У 2008 році Келлі запустила власну лінію аксесуарів для дому. Продаж цих аксесуарів здійснювався в знаменитому універмазі Bergdorf Goodman. Крім цього, Келлі випустила дві власні книги під назвою «Modern Glamour», що в перекладі означає Модний гламур і «Hue» – Відтінок.

Весна 2011 року ознаменувалася тим, що Келлі почала випуск лінії одягу під власною торговою маркою з однойменною назвою. Для створення дебютної колекції Уірстлер знадобилося 4 роки. Ця колекція складалася з сумок, одягу та біжутерії. Її продажі велися в універмазі Bergdorf Goodman. В даний час вироби представлені в таких магазинах як Holt Renfrew, Neiman Marcus і on-line в Net-a-Porter.

Головними відмінними рисами стилю Келлі Уірстлер є функціональність і універсальність. Чималий акцент відводиться деталям, тому багато виробів ніби виконані вручну. У числі її клієнтів актор Бен Стіллер та інші знаменитості. Келлі «засвітилася» на телебаченні, ставши суддею реаліті-шоу Top Design разом з головним редактором американського ELLE DECOR. У 2014 році Уірстлер попрацювала над дизайном упаковки для кондитерського бренду Compartés. Вона зробила серію «примхливих» шоколадних обгорток, натхнених особливостями районів Лос-Анджелеса. У 2016 році Elle Decor поставив Келлі Уестлер першою в списку найвидатніших дизайнерів світу – другий рік поспіль.

Джерела:

1. Келлі Уірстлер
2. В гостях у декоратора Келлі Уестлер
3. Келлі Уестлер: становлення «королеви американського гламуру»
4. Голлівудський шик Келлі Уестлер

Мистецтво музики – священне

22 травня виповнюється 100 років від дня народження українського композитора, диригента й педагога Олександра Олександровича Левицького, автора багатьох пісень і романсів.

Олександр Левицький народився в 1921 році на Харківщині. Здобув вищу музичну освіту, закінчивши теоретично-композиторський факультет  Київської консерваторії. Під час 2-ї світової вій­ни керував різними військовими ансамблями. Був художнім керівником музичних колективів Українського телебачення і радіо. Олександр Олександрович займався і викладацькою діяльністю. Упродовж 1967–81-го років займав посаду викладача музично-теоретичних дисциплін Київського інституту театрального мистецтва.

Композитор є автором камерно-вокальних циклів на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Бровченка, П. Тичини та М. Руденка. Написав багато пісень, що стали відомими. Зокрема, у співдружності з поетом Володимиром Морданем написав «Пісню-думу про Київ» та «Ой поле-поле». Олександр Левицький є творцем і симфонічної музики: автором опер («Червона шапочка» – за мотивами п’єси Євгена Шварца, «Різдвяна казка», «Собака на сіні» – за п’єсою Лопе де Вега), численних сюїт та увертюр («Молодіжна святкова увертюра», «Дума про Дніпро», «Танцювальна сюїта»), творів для скрипки й фортепіано, музики до драматичних спектаклів, радіовистав та фільмів.

Його епічні твори сповнені масштабної сили й величності звучання, а пісні й романси – тонкого ліризму й ніжності почуттів.

Джерела:

1. https://www.pisni.org.ua/persons/2724.html – Олександр Олександрович Левицький
2. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=53797 – Левицький Олександр Олександрович

Девід Боуї

Один із найяскравіших і найцікавіших співаків, які коли-небудь з’являлися на світ, – Девід Боуї. Його образ потужно вплинув на поп-культуру, на моду і навіть на уподобання суспільства в музиці. Виконавець займався творчістю понад 50 років, і весь цей час йому вдавалося бути новатором. За свою музичну кар’єру артист встиг попрацювати в тринадцяти жанрах, часто змінював імідж, за що отримав прізвисько «хамелеон рок-музики».

Девід Роберт Джонс народився 8 січня 1947 року в Лондоні. Його мати працювала білетеркою в кіно, а батько – клерком у відділі кадрів. У шкільні роки Девід був страшним бешкетником і хуліганом, з яким ледве справлялися вчителі, та, на подив, показував блискучі результати в навчанні і мав талант до співу. У юності майбутній співак познайомився з творчістю Елвіса Преслі, яка йому сподобалася настільки, що він попросив батька купити укулеле й почав грати на бас-гітарі. Захопленість музикою вплинула на навчання –  Девід провалив випускний іспит. Прийшлося вступати до технічного коледжу і поєднувати навчання з музикою. До закінчення закладу Девід Боуї вже міг грати на багатьох музичних інструментах, буквально ставши людиною-оркестром! Він умів грати на саксофоні, гітарі, клавесині, губній гармошці, фортепіано, стілофоні, укулеле, ксилофоні, кото, вібрафоні, ударних інструментах і перкусії.

У 15 років співак серйозно постраждав у бійці зі своїм кращим другом Джорджем Андервудом через дівчину. Протягом 4-ьох місяців юнак переніс ряд операцій – медики зробили все можливе, щоб хлопчик не осліп на ліве око. Однак допомогти Девіду лікарям не вдалося – він втратив сприйняття кольору: лівим оком бачив все навколо в коричневих тонах. Також цей дефект проявився і візуально – зовні створювалася ілюзія гетерохромії. Та, незважаючи на це, з другом стосунки не припинилися – Джордж ілюстрував ранні альбоми Девіда. Серйозно займатися творчістю юнак починає в 15 років: разом із друзями він створює групу «The Kon-rads», яка виступає на весіллях і вечірках, граючи переважно рок-н-рол. Уже через рік амбітний і цілеспрямований Девід залишає колектив і приєднується до «The King Bees». Він пише лист мільйонерові Джону Блуму, запропонувавши укласти з групою контракт. І контракт дійсно укладено! Тоді ж Девід бере псевдонім і стає Девідом Боуї. Та лише через 7 років від початку творчої кар’єри музиканту вдалося завойовувати серця слухачів.

У 1969 році, коли Ніл Армстронг висадився на Місяць, Девід випустив сингл «Space Oddity», який увійшов до п’ятірки кращих хітів Англії і супроводжував всі репортажі про польоти «Аполлона-13». А незабаром вийшла платівка «The Man Who Sold The World», яка була названа початком ери глем-року. У 1972 році відбувся перший великий концерт Боуї, що викликав справжній фурор, і артист поїхав у концертний тур країною, а потім і по США. Його альбоми потрапляють у десятку британських та американських чартів. У 1996 році в рамках світового турне артист уперше відвідав Японію, Росію й Ісландію. У 2006 році його нагороджують Греммі за творчі досягнення. Авторитет Девіда Боуї у світі рок-музики і взагалі в музичному співтоваристві вважається беззаперечним: музиканта поважають і цінують його роботи. Музика артиста – яскрава і новаторська, що поєднує різні стилі й напрямки. Так альбом 2016 року «Blackstar» наповнений довгими джазовими імпровізаціями, пульсуючими битами і шикарним поєднанням електроніки й григоріанського хору.

Також артист пробував себе в кіномистецтві. Серед знакових ролей співака у фільмах – образ інопланетянина у фантастичній стрічці «Людина, яка впала на землю», короля гоблінів в картині «Лабіринт» і двохсотлітнього вампіра в хоррорі «Голод». Вельми значущою для себе Девід вважав також і роль Понтія Пілата в драмі «Остання спокуса Христа».

Маючи успіх і славу, Девід Боуї мав також і високий матеріальний статус. За звітом газети «Sunday Express» 2003 року співак був другим після Пола Маккартні найбагатшим музикантом Великої Британії.

1996 року його ім’я було занесене до Зали слави рок-н-ролу.

Джерела:

1. https://liza.ua/stars/biografii/devid-boui-biografiya-muzykalnaya-i-kinokarera-lichnaya-zhizn/ – Девід Боуї. Музична і кінокар’єра
2. https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-devid-boui.html – Девід Боуї
3. https://24smi.org/celebrity/1555-devid-boui.html – Девід Боуї

Елвіс Преслі

Славнозвісний американський співак Елвіс Преслі є одним із головних символів світу музику. Він установив чимало досі не перевершених рекордів у царині звукозапису і став настільки популярним, що його називали «королем рок-н-ролу». Артист був одним із перших музикантів, включених до «Зали слави рок-н-ролу».

Елвіс Аарон Преслі народився 8 січня 1935 року в місті Тупело (штат Міссісіпі), в бідній сім’ї. Він ріс  сором’язливим хлопчиком і був дуже близький з матір’ю. Елвіс виховувався в оточенні музики й релігії: неодмінно відвідував церкву та співав у церковному хорі. Мати особливо стежила за манерами сина, прищепивши йому на все життя виняткову ввічливість і пошану до старших. На своє 11-річчя Елвіс отримав замість омріяного велосипеда, який сім’я не могла собі дозволити, – гітару. Хлопець полюбив інструмент, навчився грати на ньому. Він ніколи не отримував професійних уроків співу та уроків гри на гітарі, а просто дивився, як інші люди співають і грають, і вчив пісні на слух. Особливо захоплювало блюзове виконання чорношкірих сусідів і кантрі по радіо. Коли Елвісу було 14 років, родина переїхала до Мемфіса, батьківщини блюзу. Тут життя юнака почало змінюватися. Він обзавівся друзями, став зустрічатися з дівчатами і працювати над своїм зовнішнім виглядом: відростив баки і змінив сірий гардероб на яскравий. Загалом, зовні він став нагадувати типового афроамериканця, чим викликав здивування оточуючих. Здивував Елвіс усіх і на випускному вечорі. Ніхто не очікував почути його спів, а він підкорив публіку і став шкільної знаменитістю.

У 18 років юнак уперше пішов до студії звукозапису, щоб записати пісню до дня народження мами. Через деякий час власник студії йому передзвонив, запропонувавши співпрацю. З цього моменту почалося нове життя під знаком рок-н-ролу. У Елвіса був свій унікальний стиль музики і виконання: у нього чудово виходило подавати старий блюз у незвичному ритмі – і публіка не могла повірити, що білий зможе так виконати «чорну музику». У липні 1954 року на прилавках з’являється перший сингл Елвіса «That is all right, Ma», який отримав великий комерційний успіх. 19-річний юнак почав виступати в місцевих барах, підкоряючи серця молодих дівчат не тільки своїм голосом, а й незвичайними танцями з провокаційним обертанням стегнами. У той час дорослі були шоковані такими відвертими рухами на сцені, а молодь була в захваті – Елвіс Преслі став їхнім ідолом. У 1956 році виконавець став уже яскравою зіркою, записавши свій сингл «Heartbreak Hotel» і перший альбом «Elvis Presley».

Крім музичної, артист почав займатися і кінокар’єрою. Його дебютний фільм «Люби мене ніжно», де він також виконав головну пісню, вийшов на екрани в 1956 році і став справжнім хітом в кінотеатрах. Протягом наступних 15 років виконавець знявся в понад 30-и фільмах, включаючи найвідоміші «Тюремний рок», «Блакитні Гаваї», «Віва Лас-Вегас» і «Подвійні неприємності».

У житті співак мав багато зацікавлень. Захоплювався футболом і карате. Йому подобалися красиві автомобілі, які він дарував друзям та знайомим. Також любив тварин: собак, коней. Життя «короля рок-н-ролу» було насиченим і яскравим, але коротким. Він помер від серцевої недостатності в 42 роки. Його дочка Ліза Марі була одружена з Майклом Джексоном.

Протягом своєї кар’єри Елвіс Преслі допоміг популяризувати рок-н-рол в Америці. Його 18 пісень, найвідоміші з яких «Don’t Be Cruel», «Good Luck Charm», «Suspicious Minds», займали перші місця в рейтингах.

Про життя й творчість талановитого музиканта знято безліч фільмів. Будинок, у якому жив артист, відкритий для відвідувань, і щороку його відвідують фанати з усього світу.

Джерела:

1. https://dovidka.biz.ua/elvis-presli-korotka-biohrafiia-ta-tsikavi-fakty/ – Елвіс Преслі
2. https://mykniga.com.ua/biograph/biografiya-elvisa-presli.html – Елвіс Преслі
3. https://uk.perish.info/1047-elvis-presley-interesting-facts-best-songs-biography.html – Елвіс Преслі. Кращі пісні.
4. https://bestfacts.com.ua/znamenitosti/elvis-presli-foto-biografiya.html – Елвіс Преслі

Бьорк

Культова ісландська співачка, композитор та актриса Бьорк – володарка численних премій. Її творчість відбувається відразу в кількох напрямках і жанрах: альтернативному року, інді-попу, IDM, тріп-попу, електроніці та modern classic. За визнанням критиків, артистка створила неповторний стиль виконання, який зробив її найнеординарнішою представницею свого покоління музикантів.

Бьорк Гвюдмюндсдоуттір народилася 21 листопада 1965 року в столиці Ісландії – місті Рейк’явіку в родині електрика та викладачки айкідо в спортивній школі. Батьки розлучилися, коли дівчинці було 3 роки. Мати одружилася вдруге, і вітчим-хіпі сильно вплинув на формування Бьорк як особистості. Виконавиця неодноразово довела, що є справжнім нащадком вікінгів: вона має норовливий характер  і ніяких комплексів. Внутрішнє «наповнення» довершує відповідна зовнішність: зріст ельфа (163 см) і злегка розкосі очі ескімоса. У 6 років дівчинку віддали до музичної школи, де вона із задоволенням навчалася гри на фортепіано, арфі та флейті. Перший публічний виступ Бьорк відбувся на шкільній сцені. Тоді дівчинка чудово виконала пісню «I Love To Love» з репертуару легендарної Тіни Чарльз. Після виступу її вчителька відправила запис дівчини до єдиної в країні ісландської радіостанції «RÚV» – у результаті запис транслювався на всю Ісландію. Незабаром із сім’єю Бьорк зв’язалися представники звукозаписної компанії і уклали з дівчинкою контракт. У 1977 році вийшов дебютний альбом 12-річної співачки. В Ісландії він отримав «платиновий» статус. Вітчим і мати брали участь у записі пісень і розробці дизайну диска. Гроші, отримані від продажу альбому, були витрачені на покупку піаніно для майбутньої зірки. Відтоді дівчинка серйозно зайнялася написанням пісень.

У 14 років Бьорк пофарбувала волосся в отруйний оранжевий колір і зібрала панк-групу «Слина і соплі». Вчитися їй було нецікаво, тому школу дівчина кинула. У 1981 році вона разом із басистом Якобом Магнуссон формує новий гурт  — «Jam-80», що пізніше стає відомим під назвою «Tappi Tíkarrass». Бьорк була солісткою, автором пісень і аранжувальником у колективі. Невдовзі в продажу з’явився перший альбом групи, який називався «Miranda». 

Через кілька років Бьорк вирішила розпочати розвиток сольної кар’єри і переїхала до Лондона. Вона записала свій перший світовий хіт «Human Behaviour», а потім сольний диск «Debut», який став альбомом року за версією New Musical Express і приніс співачці дві нагороди BRIT Awards у номінаціях «Найкраща молода співачка» і «Найкраща міжнародна сольна артистка». Виконавиця перетворюється в зірку світової величини. Та слава і визнання приносили і прикрі моменти. Одного разу неврівноважений прихильник співачки зняв на відео процес приготування бомби для неї, а потім застрелився. Відео фанат відправив артистці на пошту, а в той час бомба була вже в дорозі. На щастя, поліції вдалося виявити бомбу до того, як вона потрапила до будинку Бьорк. Інцидент справив на співачку серйозне враження. Свої почуття вона висловила у творчості, випустивши альбом «Homogenic».

Артистка давала концерти і в інших країнах. Так виступала з гренландським хором і малим складом симфонічного оркестру в оперних театрах Європи та Північної Америки.

Крім музичної кар’єри Бьорк випробувала себе і в ролі актриси. З її участю вийшли фільми «Розбите скло», «Ялівцеве дерево». Світова слава Бьорк помножилася вдвічі після виходу в 2000 році картини Ларса фон Трієра «Та, що танцює в темряві». Стрічка стала знаковою роботою в фільмографії виконавиці. Головна роль у фільмі і написаний до нього саундтрек винесли зірку на вершину популярності.

Нині творче життя співачки б’є ключем. У 2019 вона випустила кліп на пісню «Tabula Rasa», створений німецьким художником Тобіасом Греммлером. У кадрі Бьорк зазнає постійних фантастичних трансформацій, перетворюючись то в химерні квіти, то в дивовижних казкових тварин. Артистка і сьогодні здійснює часті гастролі по світу, але в інтерв’ю не перестає повторювати, що найкращий час для неї – перебувати вдома в Рейк’явіку і писати музику. Згадуючи свою бабусю-художницю, яка в 60 років надовго виїжджала на пленер, співачка впевнена, що розквіт її творчості ще попереду.

Бьорк посідає 36 місце серед «100 найвидатніших жінок рок-н-ролу» та 8 місце серед «22-х найвидатніших голосів у музиці». У 2000 році уряд Ісландії хотів подарувати виконавиці безлюдний острів Еллідаей за її внесок у популяризацію країни, але співачка відмовилася.

У своєму житті і в творчості ісландська зірка намагається бути спонтанною і нічого ніколи не планувати, що радить робити і іншим. Тоді життя виявляється непередбачуваним і багатим на яскраві барви.

Джерела:

1. https://karlmorgans.com/uk/iskusstvo-i-razvlecheniya/52427-bork-pevica-biografiya-karera-i-semya.html – Бьорк, співачка
2. https://24smi.org/celebrity/5-bork.html – Бьорк
3. https://rockcult.ru/po/bjork-facts-quotes/ – Бьорк у фактах та цитатах
4. https://kanalukraina.tv/news/tancuyushchaya-v-temnote-5-neozhidannyh-faktov-ob-imeninnice-bork – Та, що танцює в темряві

Своя теорія брехні

Сьогодні відзначає своє 60-річчя талановитий британський актор і режисер Тім Рот, найбільше відомий своєю дружбою та багаторічним співробітництвом із кінорежисером Квентіном Тарантіно, у якого він зіграв свої найзнаменитіші ролі в майже всіх стрічках режисера. Актора часто запрошують на ролі лиходіїв, адже він володіє неповторною «негативною харизмою», і такі образи йому даються найкраще. Шанувальники і критики називають артиста «великим хамелеоном» світового кінематографу, а сам Тім Рот жартома називає себе «професійним обманщиком».

Тімоті Саймон Рот народився 1961 року в Лондоні. Його мати була художницею і вчителькою, а батько – журналістом. Батьки серйозно займалися вихованням сина, прищеплюючи йому художній смак: водили в театр і на виставки. Та, незважаючи на таке виховання, хлопець ріс бешкетником. Одного разу за погану поведінку йому навіть довелося переночувати в поліцейській дільниці. Першим виступом Тіма на сцені була роль Дракули в шкільному театрі. Юнак мріяв стати скульптором, тому після закінчення школи вступив до лондонського коледжу мистецтв Кембервелл. Проте, довчитися йому не судилося – Тім кинув навчання, коли сцена стала йому набагато цікавішою за гіпс та глину, і вступив до драматичного гуртка при театрі «Oval House».

Першою серйозною роллю актора стала участь у фільмі «Зроблено в Британії», де він виступив в ролі скінхеда-расиста, яку отримав досить неочікувано. Режисер Алан Кларк зустрів бритого наголо 20-річного Тіма просто посеред дороги і запросив на проби. Стрічка мала успіх у критиків, і після виходу фільму Тім отримав деяку популярність. І нехай ранні фільми актора не стали касовими, йому випав шанс спробувати себе в найрізноманітніших ролях: від загальмованого, по вуха закоханого юнака в комедійній драмі «Тим часом» (1983) до суворого найманого вбивці в картині Стівена Фрірза «Стукач» (1984), за яку отримав нагороду Evening Standard Award за найкращий дебют. А в 1990 році актор відзначився в ролі Вінсента Ван Гога в стрічці «Вінсент і Тео».

Та мрією Тімоті залишався неприступний Голлівуд – і удача знову посміхнулася артисту. Британця помітив американський режисер Квентін Тарантіно, який довірив артисту одну з головних ролей у фільмі «Скажені пси», а через 2 роки Тім Рот постав у стрічці «Кримінальне чтиво» разом із Джоном Траволтою, Семюелем Л. Джексоном, Брюсом Уїллісом та Умою Турман. Обидва фільми стали культовими. А вже в 1995 році видатний режисер та Тім Рот працювали над фільмом «Чотири кімнати», де виявився неординарний комічний талант актора. Закріпити свої позиції в Голлівуді зірці вдалося завдяки ролі в стрічці «Роб Рой» (1995), де британський виконавець постав в образі незаконнонародженого аристократа, що пішов на службу до дворянина. Завдяки своїй спортивній і яскравій зовнішності молодий актор легко міг впоратися з будь-якими навантаженнями на знімальному майданчику. За цю роль артист був номінований на Оскар як найкращий актор другого плану, на Золотий глобус і отримав нагороду Британської кіноакадемії.

В арсеналі актора є й ролі у фантастичних фільмах. У 2001 році він зіграв генерала Тейде в картині «Планета мавп» Тіма Бертона. Щодня на артиста накладали грим по кілька годин (як і на інших акторів, які виконували ролі мавп). Заради цього проєкту Тім Рот відмовився від пропозиції знятися в ролі професора Северуса Снейпа в серії фільмів про чарівника Гаррі Поттера. І не прогадав: і фільм, і його гра отримали найвищі оцінки і любов глядачів.

Нині актор активно продовжує свою кар’єру. Щороку його фільмографія поповнюється рядом нових робіт. Артист зіграв у фільмі «Легенда про піаніста», в серіалі «Твін Пікс», знявся в спортивній драмі «Життя на цих швидкостях» та в кримінальній драмі «Сталева зірка», де постав в образі начальника відділу поліції провінційного містечка. А в 2019 році взяв участь у черговому шедеврі від Квентіна Тарантіно «Одного разу в Голлівуді», де, крім Тіма Рота, зіграли Леонардо Ді Капріо, Бред Пітт, Марго Роббі.

Джерела:

1. https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-tim-rot.html – Тім Рот
2. https://24smi.org/celebrity/1469-tim-rot.html – Тім Рот
3. https://pikabu.ru/story/tim_rot_interesnyie_faktyi_i_luchshie_roli_5905165 – Тім Рот. Найкращі ролі

Пол Маккартні

Рицар Її Величності сер Пол Джеймс Маккартні здобув всесвітню популярність як один із засновників і учасників рок-гурту «The Beatles». Разом із Джоном Ленноном він сформував один із найвпливовіших і найуспішніших творчих тандемів, що створив найпопулярніші пісні в історії рок-музики. Співак є 16-разовим володарем премії «Греммі» і занесений у Книгу рекордів Гіннеса як найуспішніший музикант і композитор-пісняр усіх часів.

Пол Маккартні народився 18 червня 1942 року в Ліверпулі. У домі Маккартні завжди звучала класична музика й джаз. Батько Пола вмів грати на трубі й фортепіано і свою любов до музики намагався прищепити двом своїм синам. У школі Пол був одним із найкращих учнів. Він мав особливу схильність до англійської літератури і в 1953 році одержав спеціальну премію за твір. Коли Полу було 14 років – померла мати, відтоді батько сам виховував двох синів. Під впливом батька Хлопчик навчався грі на фортепіано, але це навчання його не зацікавило. У 12 років він отримав у подарунок на день народження трубу, яку згодом виміняв у музичному магазині на гітару. Гітара і стала його головним захопленням — він міг грати на ній цілодобово, розучуючи хіти Елвіса Преслі, Літла Річарда і братів Еверлі. Юнак почав одягатися за останньою модою, відростив волосся і робив зачіску, як у Тоні Кертіса.

У 1957 році відбулася знаменна перша зустріч майбутніх творців групи «The Beatles». Шкільний друг Пола Маккартні запросив його спробувати себе в молодіжному колективі під назвою «The Quarrymen», засновником якого був Джон Леннон. У ті часи Джон ще погано володів технікою гри на гітарі, і Пол з радістю поділився з новим другом своїми знаннями. А згодом до колективу додалися Джордж Харрісон та Рінго Старр. До 1960 року молодий музичний колектив уже виступав на майданчиках Ліверпуля, Пол і Джон змінили колишню назву на більш звучну «The Beatles». Група мала численну армію шанувальників, серед яких почалася «бітломанія». Протягом двох років з’явилися перші хіти групи «Love Me Do» і «How Do You Do It?», авторство яких цілком належало Полу Маккартні. Музиканти вирушили в гастролі по Європі, а потім поїхали в США. Усюди квартет зустрічали натовпи шанувальників, які влаштовували на концертах справжні істерики. У цей час Пол Маккартні пише свою легендарну пісню «Yesterday», яка найчастіше виконується іншими музикантами (існує приблизно 2500 різноманітних версій пісні) і звучала тільки на американському радіо й телебаченні понад 7 мільйонів разів. Музикант стверджує, що мелодія «Yesterday» явилася йому уві сні, і, прокинувшись, він був упевнений, що десь чув її, а не склав самостійно.

З часом співак став усе більше віддалятися від інших учасників групи. Він захопився живописом, авангардизмом, симфонічною музикою і філософією і все більше переконувався, що варто обрати інший шлях для творчості й самовираження. Напередодні свого виходу з «The Beatles» він створив кілька безсмертних синглів: «Hey Jude», «Back in the U.S.S.R.» і «Helter Skelter», які увійшли до списку пісень «Білого альбому». У 1971 році єдина група, яка зайняла перше місце в числі 50-и найбільших світових виконавців, яка завоювала «Оскар» і безліч інших нагород, припинила своє існування.

А Пол розпочав сольну кар’єру, заснувавши разом з дружиною гурт «Wings». Окрім поп- і рок-музики він писав електронну й класичну музику, а також музику для кінофільмів та створював саундтреки до мультфільмів. Вершиною класичного творчості британського музиканта вважається його балет-казка «Океанське царство». 1999 рік став для музиканта роком визнання його сольного таланту: виконавця ввели до Зали слави рок-н-ролу. Музикант давав концерти в багатьох країнах. У 2008 році він виступав у Києві.

Співак випробував себе і в живописі. Він регулярно виставлявся в галереях Нью-Йорка. Його перу належить більше 500 картин.

Пол Маккартні також відомій як філантроп, вегетаріанець і гуманіст у ставленні до тварин. Він неодноразово виступав із концертами проти хутряного одягу, вважаючи, що невинні тварини несправедливо страждають через забаганки людини.

Джерела:

1. Клейсон А. Пол Маккартні. – М.: Вид-во Ексмо, 2005. – 320 с.
2. https://24smi.org/celebrity/3943-pol-makkartni.html – Пол Маккартні
3.  https://uznayvse.ru/znamenitosti/biografiya-pol-makkartni.html – Пол Маккартні
4. https://salvemusic.com.ua/paul-mccartney-pol-makkartni-biografiya-artista/ – Пол Маккартні

«Дайте мені тисячу років – і я розмалюю небо»

Сьогодні виповнюється 85 років талановитому самобутньому українському живописцю Івану Степановичу Марчуку.

Митець є одним із найтитулованіших художників сучасності. Його шанують в багатьох країнах і навіть порівнюють із Пабло Пікассо, Сальвадором Далі, Павлом Філоновим, називаючи «маестро найвищого престижу» та «Рембрандтом наших днів». У 2007 році ім’я митця потрапило до рейтингу «100 геніїв сучасності», який уклала британська газета «Дейлі телеграф». У день народження митця згадаємо яскраві сторінки його біографії і творчості.

Іван Марчук народився 1936 року в селі Москалівці на Тернопільщині в родині відомого на весь регіон ткача. За словами митця, зростав він «у кольорах»: три рідні сестри прикрашали хату квітами, за вікном духмяно хвилювали вишні. І з часом Іван упевнився, що Україна – то улюблений мольберт Всевишнього. Родина художника була дуже бідною, де навіть коштів для придбання фарб не було. Тож маленький Іван використовував для малювання природні пігменти яскравих рослин – малював квітами й плодами, які збирав на клумбі, в саду та городі. Уже в студентські часи митець дізнався, що аналогічну технологію свого часу використовував Рабіндранат Тагор. Власного паперу в хлопця також не було, тож він крадькома діставав папір зі скрині батька, який колись займався різного роду невиробничою діяльністю. Нарешті в одне з новорічних свят хлопчик отримав у подарунок альбом для малювання, що стало величезною радістю для сільської дитини. Після закінчення семирічної школи юнак вступив до Львівського училища прикладного мистецтва. А потім було навчання у Львівському інституті прикладного мистецтва.

Іван Марчук є засновником нового стилю в мистецтві, який називається «пльонтанізм». Таку назву живописець жартома сам дав своєму стилю — від слів «плести», «пльонтати»: його картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток. Кожна робота складається з величезної кількості мазків і штрихів. Митець упевнений: так ніхто ніколи не робив і не робитиме, бо для того треба мати неабиякі терплячість та вміння. Завдяки нанесенню фарб тонкими кольоровими лініями, їх переплетенню під різними кутами досягається ефект об’ємності й світіння. Майстер показує на полотнах навколишній світ таким, яким бачить його сам – у вигляді символів і емоцій, властивих усьому живому навколо.

У 1979 році роботи Івана Степановича були представлені на перших виставках українських художників-нонконформістів, організованих молодими представниками української діаспори, у Парижі, Мюнхені, Нью-Йорку, Лондоні, де на своєрідний стиль картин художника звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пікассо. Проте в Радянській державі небуденну творчість митця не визнавали. Тривалий час він не міг офіційно виставляти свої твори, перебуваючи в андеграунді, зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ: «Мене нікуди не брали, нікуди не випускали. Я жив у повному вакуумі. Життя було нестерпне, і я був просто на межі». Лише в 1988 році Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.

У 1989 році митець на довгі 12 років виїхав за кордон. Мешкав у Австралії, Канаді й США, де продовжував малювати українські пейзажі з дивовижною точністю, адже Україна завжди жила в його душі. Під впливом туги за рідною землею художник створив цілу серію пейзажів з українськими ночами. У Манхеттені майстер на власні очі побачив зруйнування веж-близнюків – картина викликала у живописця асоціації з Хіросімою і останнім днем Помпеї. За кілька днів він повернувся в Україну. Сьогодні Іван Марчук живе та працює в Києві. Сам художник до місцевості особливо не прив’язується і називає себе мандрівником, а своїм будинком – мольберт.

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Майстер провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою його картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І» і «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Свою високу продуктивність він пояснює дуже просто – говорить, що працює і багато років зберігає вірність «чорному календарю», у якому немає свят і вихідних. День за днем митець прикутий до мольберта. Художник переконаний: якби в його розпорядженні була тисяча років життя – він міг би розмалювати все небо і не повторити однаковий візерунок на жодному зі шматочків. Та ще невтомний митець скаржиться, що у нього… лише дві руки.

У 2006 році Міжнародна Академія сучасного мистецтва прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом Наукової ради Академії. Сьогодні «Золоту гільдію» складають 64 художники світу.

Джерела:

1. http://heroes.profi-forex.org/ua/marchuk-ivan-stepanovich – Визнаний світом геній з Тернопільщини
2. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2696453-ivan-marcuk-svitotvorec-klaptikiv-na-75-sm.html – Іван Марчук. Світотворець клаптиків на 75 см
3. http://www.library.tnpu.edu.ua/index.php/exhibitions/1754-marcuk2016 – Іван Марчук – жива легенда нашого часу