Федеріко Фелліні – знаменитий італійський кінорежисер та сценарист, володар премій «Оскар», «Золотий глобус», «Золота пальмова гілка», «Золотий лев». Федеріко Фелліні є визнаним класиком і новатором світового кінематографа, його ім’я ось уже понад півстоліття символізує неповторний стиль і високий професіоналізм.

Федеріко Фелліні народився 20 січня 1920 року в Ріміні, провінція Ріміні, регіон Емілія-Романья, Італія. У 7 років Федеріко пішов вчитися в школу при монастирі у Фао. Багата фантазія проявилася у Фелліні в ранньому віці: хлопчик любив вигадувати незвичайні історії, майстрував маски, ляльок, шив костюми для казкових героїв. Велике враження на Фелліні справила трупа циркових артистів, яка приїхала на гастролі. У 17 років Федеріко відправився у Флоренцію здобувати освіту журналіста. На новому місці юнак влаштувався на роботу карикатуристом у видавництво «Фебо». Через рік Фелліні переїжджає в Рим, де селиться в районі для бідних. Заробляв Федеріко на життя тим, що малював для газет, писав реклами та різні тексти.

У Римі Фелліні вступив на юридичний факультет Національного університету в основному для того, щоб отримати відстрочку від служби в армії італійського диктатора Муссоліні. З 1938 року гумористичні нариси Федеріко починають публікувати у виданні «Марк Аврелій». З 1942 року молодий карикатурист працює над сценаріями для кіно. В середині 40-х років Фелліні випадково знайомиться з режисером Роберто Росселліні, який запрошує сценариста взяти участь у створенні військової драми «Рим, відкрите місто». За кіносценарій в 1946 році Фелліні вперше в житті номінується на «Оскар». В цьому ж році на екрани виходить друга робота Фелліні-сценариста – фільм «Земляк», присвячений війні. І знову картина потрапляє в номінацію «Оскара» за кращий сценарій. У 1950 році Федеріко  ставить свій перший фільм «Вогні вар’єте» з співавтором Альберто Латтуада. Фелліні написав сценарій для нового фільму «Білий шейх», режисером якого повинен був стати Антоніоні, але той відмовився знімати за таким сценарієм. Кінокартина не отримала належного успіху серед глядачів, але вже з цього фільму Фелліні починає довгострокову співпрацю з композитором Ніно Рота.

Після картини «Мамині синочки», яка отримала премію «Срібний лев» на Венеціанському фестивалі в 1954 році Фелліні приступає до роботи над драмою «Дорога». Текст був написаний ще в 1949 році. На ролі сільської дівчини Джельсоміни і її друга силача Дзампано Фелліні запросив акторів Джульєтту Мазіну і Ентоні Куїнна. Фільм приніс творцям численні нагороди міжнародних кінофестивалів, в тому числі перший «Оскар» в номінації кращий іноземний фільм. У 1955 році виходить стрічка «Шахраї» з Бродеріком Кроуфордом, Річардом Бейсхартом і Джульєттою Мазіною в головних ролях. Через два роки режисер радує глядачів черговим шедевром «Ночі Кабірії». Режисер отримує «Оскар» і «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю, а виконавиця головної ролі Джульєтта Мазіна стає кращою актрисою.

У 1960 році фільмографія Фелліні поповнюється сатиричною трагікомедією «Солодке життя» з Марчелло Мастроянні в головній ролі. Картина, що оповідає про життя безтурботного публіциста Марчелло Рубіні, який так і не зміг знайти сенс свого життя, отримала «Оскар» за роботу художників по костюмах і кілька номінацій на премію BAFTA. Саме після цієї кінострічки в ужиток увійшов термін «папараці» на честь цікавого і всюдисущого героя – журналіста Папараццо. У 1963 році відбулася прем’єра трагікомедії Федеріко Фелліні «Вісім з половиною», фільму, який докорінно вплинув на кінематограф XX століття. Кінострічка принесла автору третього «Оскара» в номінації «кращий іноземний фільм».

В кінці 60-х Фелліні створює фільми «Джульєтта і духи», «Щоденник режисера», «Три кроки в маренні». У 1969 році на екрани виходить феєрична комедія-притча «Рим Фелліні», пронизана відчуттям свята і карнавалу, за яку в 1973 році режисер отримав премію «Золотий глобус». У 1973 році кінорежисер створює автобіографічну драму «Амаркорд», сюжет якої побудований за типом калейдоскопа і переносить глядачів на узбережжя Адріатики 30-х років XX століття. Картина принесла четверту статуетку «Оскар» своєму творцеві. У фільмі 1976 року «Казанова Федеріко Фелліні» головну роль виконав Дональд Сазерленд.

У 1979 році виходить стрічка «Репетиція оркестру», в якій режисер реалізував класичний театральний принцип єдності часу, місця і дії. Робота над картиною тривала лише 3 тижні. У 80-ті роки Фелліні створює ряд фільмів – «Місто жінок», «І корабель пливе …», «Джинджер і Фред», «Інтерв’ю» і «Голосу Місяця» – на теми, порушені в ранньому і зрілому періодах творчої біографії. На початку весни 1993 року Федеріко Фелліні був нагороджений «Оскаром» за внесок в кіномистецтво.

Джерела:

  1. Сто великих режиссеров [Текст] / Авт.-сост. И.А.Мусский. – М. : Вече, 2007. – 480 с.
  2. Премия “Оскар” : Популярная энциклопедия / Снегирев, Алексей Владимирович. – М. : ЭКСМО-Пресс, 2001. – 368 с.
  3. Кино: Фильмы, ставшие событиями / Бейли, Клод ; Пер. с фр. В.М.Кислова, Н.М.Фарфель. – СПб. : Академич. проект, 1998. – 396 с.
  4. Федеріко Фелліні
  5. Федеріко Фелліні