Сьогодні виповнюється 275 років від дня народження Франсіско Хосе де Гойї видатного іспанського живописця і графіка.
Франсіско Хосе де Гойя народився 30 березня 1746 у місті Фуендетодос, що в провінції Сарагоса. Він походив з родини ремісника-позолотника. У віці 14 років Франсіско вступив на навчання до художника Хосе Лухана у Сарагосі, пізніше, переховуючись від інквізиції та переїхавши у Мадрид, навчався у Антона Рафаеля Менгса, художника, популярного при іспанському королівському дворі. Гойя намагався вступити до Королівської академії художніх мистецтв у 1763 та 1766 роках, але йому було відмовлено у вступі.
У 1771 році, переїхавши до Італії, Франсіско виборов друге місце в художньому конкурсі, організованому містом Парма. Пізніше цього ж року він повернувся до Сарагоси, де намалював фрески в кількох храмах міста. Він навчався у Франсіско Байєу-і-Субіас і у його малюнках почали з’являтись ознаки витонченої тональності, які пізніше зробили його відомим.
У 1774 році Гойя одружився. Цей шлюб та членство (з 1765 року) у Королівській академії художніх мистецтв допомогли йому отримати замовлення від Королівської гобеленової майстерні. Там, протягом п’яти років, він створив 42 зразки (картони), багато з яких були використані, щоб декорувати голі кам’яні стіни в новозбудованих резиденціях іспанських монархів. Це привернуло до його художнього таланту увагу королівського двору. Він також намалював полотна для вівтаря в церкві San Francisco El Grande, що призвело до його призначення членом Королівської академії художніх мистецтв.
Гойя створює безліч історичних і жанрових картин, малюнків і картонів для Королівської мануфактури Санта Барбара у Мадриді. Його картони відрізнялися надзвичайним різноманітністю, багатством фантазії, оригінальністю задумів і майстерністю виконання. Цей декоративний у своїй основі живопис, зображував вуличні сценки, святкування, прогулянки, ігри міської молоді, художник збагатив новими композиціями, укрупненням фігур, барвистістю колористичних знахідок, безпосереднім відчуттям національного життя, сприйнятої ним як би зсередини: «Сніданок на березі Мансанарес» (1776), «Маха і її шанувальники» (1777), «Парасолька» (1777), «Сліпий гітарист» (1778 ), «Продавець посуду» (1779), «Гра в Пелота» (1779), «Поранений муляр» (1786), «Сільська весілля», (1787), «Травневий свято в долині Сан Ісідоро», 1788), «Гра в піжмурки »(1791).
Одночасно з роботою для королівської мануфактури Гойя пише численні портрети. Серед них – «Карл III на полюванні» (бл. 1782), «Прем’єр-міністр граф Флорідабланка» (1783), «Маркіза Ганна Понтехос (бл. 1787),« Сім’я герцога Осуна »(1787).
Після смерті Карлоса ІІІ у 1788 році та революції у Франції в 1789 році, під час царювання Карлоса IV, Гойя досяг вершин своєї популярності серед королівського оточення: у 1786 році він був призначений художником при дворі Карлоса ІІІ, а у 1789 році — художником при дворі Карлоса IV. У 1799 році його призначено Першим придворним художником. У той же час митець страждав від важкого захворювання, що почалося посередині його творчої кар’єри. Хвороба вплинула на його творчість як на ранньому, так і на пізньому етапі. Як художник він дуже залежав від зору, і тому втрата останнього спричинила за собою серйозний психологічний стрес — протягом багатьох місяців Гойя не міг творити взагалі. Він намагався навчати учнів живопису, але повинен був залишити цю діяльність через нездатність ефективно передати власні навички учням. Згодом художник поринув у свій внутрішній світ. Якщо його ранній стиль малювання концентрувався в світлих, ліричних композиціях, то ближче до кінця життя багато які з написаних ним картин були в темних тонах, мали похмурі та жахливі сюжети.
Нове бачення художником дійсності, його критичний підхід до неї знаходять також вираз у невеликих композиціях – «Суд інквізиції», «Дім божевільних», «Процесія флагеллантів» (1790 роки). У 1800 році Гойя створив «Портрет королівської сім’ї». Вступивший на престол Карл IV з дружиною, дітьми та близькими зображений з великою реалістичною вірогідністю.
У будь-якому разі, незважаючи на фізичні страждання, Гойя продовжував творити до останніх днів життя. Він продовжував неперервно працювати над портретами, картинами, літографіями та іншими творами. Переживши страшні роки окупації країни наполеонівськими військами, опинившись свідком звірячих розправ інтервентів з мирним населенням, майстер створив справді трагічні твори – «Повстання 2 травня на Пуерта дель Соль» і «Розстріл у ніч з 2 на 3 травня 1808» (1808-1814). У 1810 році Гойя створює графічний цикл, присвячений тореадорам під назвою «Тореадорство з часів Сіда», що складається з 30 аркушів. Наступний цикл, «Прислів’я», що складається з 18 аркушів, був своєрідним продовженням «Капрічос». Війна з Наполеоном закінчується ганебною поразкою. Пристрасний патріот, Гойя відгукується на це ще однією серією офортів – «Лиха війни», створеної в 1810-1815 роках на 80 аркушах. Разом з тим у картинах, написаних у цей час: «Похорон сардінкі», серія офортів «Тавромахія», – Гойя зберіг властивий йому динамізм, чітке композиційне рішення, любов до життя.
Щоб ізолюватися від людей, Гойя купив будинок біля Мансанареса, який став відомий як «Будинок глухого». Саме там він створив свої «Чорні картини». Між 1820 і 1823 роками Гойя прикрасив 2 найбільших кімнати цього будинку серією 14 картин, які отримали назву «чорних» за свій похмурий колорит і сюжети, що навівають спогади про нічні кошмари. Ці твори не мають аналогів у стародавньому живописі. Деякі з них написані на релігійні, інші на міфологічні сюжети — як, наприклад, «Сатурн, який пожирає своїх дітей». Втім, здебільшого це трагічні породження фантазії художника. Для цих сцен характерна сувора і відважна манера послання; все в них нагадує про смерть і марність людського життя. «Чорні картини» прикрашали стіни «Будинку глухого» до 1870 років, після чого їх придбав барон Еміль Ерлангер, німецький банкір і колекціонер живопису. Картини перенесли зі стін на полотно і виставили в 1878 році в Парижі. У 1881 році вони були подаровані мадридському музею Прадо.
Неспокійний та незадоволений, у травні 1824 року Гойя виїхав з Іспанії до Франції. Він оселився в Бордо. Під час свого добровільного вигнання він малював портрети своїх друзів-емігрантів, оволодів новою тоді технікою літографії (серія «Бордоські бики», 1826), створив повну оптимізму картину «Молочниця із Бордо» (1827—1828, Прадо). У цей час вплив Гойї на художню культуру починає набувати загальноєвропейського значення. Повернувся Гойя до Іспанії у 1826 році після чергового періоду хвороб. Незважаючи на теплий прийом, він знову поїхав у Бордо, де й помер в 1828 році у 82-річному віці.
Джерела:
Library Art Blog 