Відомий український художник-аніматор і режисер Євген Сивокінь віддав багато творчих років улюбленій справі створення мультфільмів. Його роботи зроблені в різній техніці – мальовані, комп’ютерні, із сипучих матеріалів, пластиліну. Багато мультиків митця представляли українську анімацію на різних внутрішніх і міжнародних фестивалях – в Болгарії, Польщі, Японії, Хорватії, Франції, Італії, Португалії, Греції, Німеччині та інших країнах і  були відзначені призами та дипломами.

Євген Якович Сивокінь народився 7 травня 1937 року в родині архітектора. Його захоплення мультфільмами почалося ще в дитинстві, а малювати хлопчик почав практично тоді ж, коли почав читати. Закінчивши графічний факультет Київського державного художнього інституту, почав працювати на студії «Київнаукфільм», потім — на студії «Укранімафільм». Майстер працював у художній анімації як художник, режисер, сценарист (робота у понад 50 мультфільмах).  Як художник-мультиплікатор брав участь у створенні фільмів: «Пригоди Перця», «Непосида, М’якуш і Нетак», «Мишко + Машка», «Микита Кожум’яка», «Колумб пристає до берега», «Як козаки куліш варили», «Пригоди козака Енея», «Була у слона мрія», «Парасолька і автомобіль», «Компромікс» та ін.  Як режисер створив більше 20 анімаційних стрічок, серед яких: «Людина і слово» (1972) — приз на БКФ в Баку, диплом МКФ у Загребі, «Ненаписаний лист» (1985) — диплом на МКФ у Франції, Японії, «Вікно» (1987) — номінація на премію «Ніка».

2006-го року анімаційна стрічка «Засипле сніг дороги…» отримала нагороду на Міжнародному фестивалі короткометражного кіно в Клермон-Феррані у Франції та на Міжнародному кінофестівалі в Дебріо в Італії.  Журі його роботу розцінило як оригінальну і складну за виконанням. Фільм знятий із застосуванням техніки піску. Євген Сивокінь вважає цей свій мультфільм найбільш відвертим, адже він заснований на особистих почуттях та набутому досвіді. Це філософський мультфільм, фільм-ностальгія, фільм-спогад. Наші спогади зберігаються в пам’яті певними шарами, часом їх «засипає сніг», натомість з’являються все нові й нові. Звідси і сценарій: літня людина згадує прожите життя, і поступово в пам’яті спливають якісь епізоди… За роботу над цією стрічкою режисер став лауреатом Мистецької премії «Київ» імені Івана Миколайчука.

Євген Сивокінь також брав участь у створенні серіалу «Моя країна – Україна». Кожна серія цієї стрічки «проходила» через нього – майстер був тут редактор і консультант. Євген Якович активно займався педагогічною діяльністю, вкладаючи набуті знання в талановиту молодь – майбутнє української анімації. Викладав на кафедрі кінорежисури та кінодраматургії Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Був доцентом.

До останнього режисер навчав своїх студентів різних технік анімації, та переваги надавав саме мальованому мистецтву: « Вірю, що художники награються в комп’ютерні технології і повернуться до ручної праці. У мене навіть зі студентами виникають суперечки, коли вони кажуть: мовляв, натисну кілька клавіш – і комп’ютер зробить усе. Нічого він не зробить – це лише машина. Ідеальний варіант, коли художник добре володіє комп’ютерною технологією, але разом із тим залишається чудовим майстром».

Джерела:

  1. https://kino-teatr.ua/uk/person/sivokn-vgen-21607.phtml – Євген Сивокінь
  2. http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/syvokin-yevgen/ – Євген Сивокінь
  3. http://www.ukrkino.com.ua/people/?id=7817 – Персоналії. Сивокінь Євген
  4. https://ukurier.gov.ua/uk/articles/rezhiser-animator-yevgen-sivokinyaksho-pobachu-sho/ – Режисер-аніматор Євген Сивокінь