Метр української анімації

Відомий український художник-аніматор і режисер Євген Сивокінь віддав багато творчих років улюбленій справі створення мультфільмів. Його роботи зроблені в різній техніці – мальовані, комп’ютерні, із сипучих матеріалів, пластиліну. Багато мультиків митця представляли українську анімацію на різних внутрішніх і міжнародних фестивалях – в Болгарії, Польщі, Японії, Хорватії, Франції, Італії, Португалії, Греції, Німеччині та інших країнах і  були відзначені призами та дипломами.

Євген Якович Сивокінь народився 7 травня 1937 року в родині архітектора. Його захоплення мультфільмами почалося ще в дитинстві, а малювати хлопчик почав практично тоді ж, коли почав читати. Закінчивши графічний факультет Київського державного художнього інституту, почав працювати на студії «Київнаукфільм», потім — на студії «Укранімафільм». Майстер працював у художній анімації як художник, режисер, сценарист (робота у понад 50 мультфільмах).  Як художник-мультиплікатор брав участь у створенні фільмів: «Пригоди Перця», «Непосида, М’якуш і Нетак», «Мишко + Машка», «Микита Кожум’яка», «Колумб пристає до берега», «Як козаки куліш варили», «Пригоди козака Енея», «Була у слона мрія», «Парасолька і автомобіль», «Компромікс» та ін.  Як режисер створив більше 20 анімаційних стрічок, серед яких: «Людина і слово» (1972) — приз на БКФ в Баку, диплом МКФ у Загребі, «Ненаписаний лист» (1985) — диплом на МКФ у Франції, Японії, «Вікно» (1987) — номінація на премію «Ніка».

2006-го року анімаційна стрічка «Засипле сніг дороги…» отримала нагороду на Міжнародному фестивалі короткометражного кіно в Клермон-Феррані у Франції та на Міжнародному кінофестівалі в Дебріо в Італії.  Журі його роботу розцінило як оригінальну і складну за виконанням. Фільм знятий із застосуванням техніки піску. Євген Сивокінь вважає цей свій мультфільм найбільш відвертим, адже він заснований на особистих почуттях та набутому досвіді. Це філософський мультфільм, фільм-ностальгія, фільм-спогад. Наші спогади зберігаються в пам’яті певними шарами, часом їх «засипає сніг», натомість з’являються все нові й нові. Звідси і сценарій: літня людина згадує прожите життя, і поступово в пам’яті спливають якісь епізоди… За роботу над цією стрічкою режисер став лауреатом Мистецької премії «Київ» імені Івана Миколайчука.

Євген Сивокінь також брав участь у створенні серіалу «Моя країна – Україна». Кожна серія цієї стрічки «проходила» через нього – майстер був тут редактор і консультант. Євген Якович активно займався педагогічною діяльністю, вкладаючи набуті знання в талановиту молодь – майбутнє української анімації. Викладав на кафедрі кінорежисури та кінодраматургії Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Був доцентом.

До останнього режисер навчав своїх студентів різних технік анімації, та переваги надавав саме мальованому мистецтву: « Вірю, що художники награються в комп’ютерні технології і повернуться до ручної праці. У мене навіть зі студентами виникають суперечки, коли вони кажуть: мовляв, натисну кілька клавіш – і комп’ютер зробить усе. Нічого він не зробить – це лише машина. Ідеальний варіант, коли художник добре володіє комп’ютерною технологією, але разом із тим залишається чудовим майстром».

Джерела:

1. https://kino-teatr.ua/uk/person/sivokn-vgen-21607.phtml – Євген Сивокінь
2. http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/syvokin-yevgen/ – Євген Сивокінь
3. http://www.ukrkino.com.ua/people/?id=7817 – Персоналії. Сивокінь Євген
4. https://ukurier.gov.ua/uk/articles/rezhiser-animator-yevgen-sivokinyaksho-pobachu-sho/ – Режисер-аніматор Євген Сивокінь

Адамович Сергій

Сергій Тадейович Адамович — художник, графік, Заслужений діяч мистецтв України (1985), Член Національної спілки художників України (1950). Його ім’я належить до плеяди тих молодих зухвалих митців, чиї книжкові ілюстрації кінця 50-х – початку 70-х привели до оновлення і справжнього тріумфу української графіки.

Адамович Сергій Тадейович народився 2 квітня 1922 р. у с. Рубіжне (тепер у складі м. Лисичанськ) в робітничій родині. Під час Другої світової війни Адамович воював на Західному, Південно-Західному та Прибалтійському фронтах; у хвилини затишшя малював картини. Був тяжко поранений на фронті, став інвалідом. 1950 р. закінчив живописний факультет Київського художнього інституту (тепер — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) у О. Шовкуненка).

Працював в галузі книжкової та станкової графіки. Композиції, виконані у різних жанрах (фігуральні композиції, пейзажі), різноманітними техніками (ліногравюра, монотопія, автолітографія, офорт), свідчать про постійний творчий пошук.

Перша персональна виставка С. Адамовича відбулася 1944 у м. Самарканді (тепер — Узбекистан). Її основою стали твори, написані на фронті.

У графіці Адамовича відчутний вплив живопису. Художник мислить як живописець, тому активно включає у свої графічні твори колір та його декоративні можливості, постійно шукає нові засоби створення образів. Зокрема, він одним із перших, ще наприкінці 1950-х, звертається до ліногравюри в створенні ілюстрацій – а у 1960-ті лінорит вже стає улюбленою технікою українських книжкових ілюстраторів.

Як наслідок творчих пошуків Сергія Адамовича виник цикл ілюстрацій до повісті Ольги Кобилянської «Земля», що приніс художнику справжній успіх і визнання. Книга видавництва «Дніпро» вийшла 1960-го як подарункове видання до Декади української літератури і мистецтва у Москві, а 1971-го її перевидали з деякими правками та доповненнями ілюстративного ряду.

Гарна робота молодого митця не залишилась непоміченою, і у 1961 р. на третьому Всесоюзному конкурсі художнього оформлення книг була удостоєна диплома І ступеня і отримала схвальну оцінку. І досі ілюстрації до повісті Ольги Кобилянської «Земля» вважаються одними з кращих робіт у творчості Сергія Адамовича.

Ілюстрації до видань творів художньої літератури:

• повісті І. Франка «Борислав сміється» (1952);
• поем Т. Шевченка «Сова», «І мертвим, і живим…» (обидві — 1954) та «Наймичка» (1955), видання поеми «Гайдамаки» латиською мовою (1964);
• роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» (1957);
• книги М. Коцюбинського «Вибрані твори» (1958)
• роману О. Кобилянської «Земля» (1960, 1971);
• повістей М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1961);
• повістей М. Шолохова «Доля людини» (1968) і «Вони воювали за Батьківщину» (1975);
• роману М. Стельмаха «Кров людська — не водиця» (1971);
• «Поезій» В. Маяковського (1967);
• «Ста поезій» Ш. Петефі (1973).

Станкова графіка представлена серіями естампів: «Африка буде вільною» (1961), «Дореволюційний Донбас» (1962), «Новий Донбас» (1967-1984), «Завжди разом» (1965), «Латиські рибалки», «Дорогами Великої Вітчизняної війни (1984 – 1985), «Гнізда лелек» (1987), «Козацькі вежі» (1989-1991). Пейзажам С. Адамовича властиве широке поетичне узагальнення – «Верховина», «Донецький краєвид», «Україна Гоголя», «Зима в Карпатах», «Вишенька», «Яблуня», «Дуб», «Липа Тараса Шевченка».

Роботи Адамовича експонувалися на понад 50 міжнародних, всесоюзних, республіканських і персональних виставках. Твори зберігаються у Національному художньому музеї та інших музеях України, а також за кордоном (у США, Канаді, РФ та інших країнах).

Джерела:

1. Графіка Сергія Адамовича [Текст] : Нарис / Владич, Леонід Володимирович ; Під ред. Л.І.Масловської; Худож. С.Т.Адамович. – К. : Мистецтво, 1977. – 96 с.
2. Адамович Сергій Тадейович
3. «Книжковий організм» Сергія Адамовича в ілюстраціях до «Землі» Ольги Кобилянської
4. Адамович Сергій Тадейович