Творець пластилінового світу

Одним із найвідоміших і найактивніших українських мультиплікаторів сьогодення є Степан Коваль, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка та Срібного Ведмедя Берлінського кінофестивалю. Значна частина творчості митця – анімації, створені в пластиліновій техніці, за що режисера називають «пластиліновим генієм».

Степан Миколайович Коваль народився 18 липня 1965 року в місті Новомосковську Дніпропетровської області. Закінчив архітектурний факультет Київської академії мистецтв і факультет анімаційного кіно театрального інституту ім. І.Карпенка-Карого. У 2005 році митець створив власну анімаційну студію «Новаторфільм», двері якої відкриті для молодих та перспективних творчих людей. Упродовж останніх років фільми Степана Коваля презентували Україну майже на півсотні престижних міжнародних кінофорумах.

Його короткометражна стрічка «Йшов трамвай 9-й номер» відзначена першим (і допоки останнім) в історії українського кінематографу Срібним Ведмедем Берлінале, одного з 3-х найпрестижніших фестивалів світу. Це 10-хвилинний мультфільм про наше життя-буття: забитий пластиліновими співвітчизниками трамвай рухається в невідомому напрямку. А у вагоні вирує життя: хтось переказує останній епізод серіалу, хтось згадує роки бойові… Люди загрузли у своєму побуті й уже навіть не думають про інше, світле життя. 

Після створення цього мультфільму до режисера почали активно звертатися з проханнями  створити рекламні ролики з пластиліну, приходили запрошення з інших країн взяти участь у проєктах. Та крім пластилінових Степан Коваль створював і тривимірні фільми, і мальовані. У творчому доробку майстра також мультфільми «Це ми!», «Ріпка», «2-2-2», «Злидні», «Бійка за печиво», «Глинька», «Стати твердим», «Моя країна ‑ Україна», «Професіонали» та ін. Режисер створив і кліп до «Щедрика» Олега Скрипки, який справив справжній фурор. У ньому один персонаж був мальований, а всі інші – дерев’яні ляльки. Це був експеримент з технологіями.

У 2009 році Степан Коваль згуртував команду молодих ентузіастів, професіоналів кіно, разом з якими започаткував амбітний багатосерійний проєкт «Моя країна – Україна». Це 26 коротких непересічних сюжетів, у яких розповідається про історію українських міст, сіл, місцевостей, а також про народні звичаї, видатних історичних персон тощо: від кримського міста Саки до села Легедзине на Черкащині, від міста Борщів на Львівщині до Чорного озера на Кіровоградщині, від київської історії про «Чашу Ярослава» до легенд і міфів про українську писанку… У проєкті історичні факти, легенди й казки були поєднані в єдине ціле під назвою «фільм». Автори вводять у свої історії образи мандрівників по країні Сашка Лірника та Кота (якого в українському фольклорі звати Кіт-воркіт). Є в цьому циклі міні-фільми: «Умань», «Петриківка», «Чорне озеро», «Сонячний камінь», «Писанкова історія».  У «Казочці про місто Борщів» глядачі дізнаються, як у кожної господарки з’явився свій оригінальний рецепт борщу. На весь серіал пішла сила-силенна пластиліну. Кілька разів з Іспанії приганяли міні-автобуси, ущерть заповнені пластиліном. Адже матеріал, із яким мультиплікатори працювали, – не токсичний, добре еластичний – саме такий, який потрібний для анімації. 

За серіал «Моя країна – Україна» Степан Коваль був нагороджений Національною премією України імені Т. Шевченка у номінації «Кіномистецтво». В історії України ця вища нагорода країни присуджується за всіма нами улюблені мультики вдруге. Шевченківську премію вже отримував мультиплікатор Володимир Дахно за серіал «Козаки». 

Джерела:

1. http://knpu.gov.ua/content/%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C-%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD-%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 – Коваль Степан
2. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9170 – Коваль Степан Миколайович
3. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2192100-stepan-koval-reziseranimator-laureat-sevcenkivskoi-premii2017.html – Степан Коваль, режисер-аніматор
4. https://zn.ua/ukr/ART/moya-krayina-ukrayina-geografiya-plyus-animaciya-_.html – «Моя країна – Україна»: географія плюс анімація

Жук Михайло

Жук Михайло Іванович – видатний український графік, майстер кераміки, поет і прозаїк, педагог, один із засновників Української академії мистецтв.

Народився 2 жовтня 1883 року у місті Каховці (тепер Херсонська область, Україна). Почав навчання в Києві, в Художній школі М. Мурашка (1896-1899), потім вступив до Московського училища живопису, скульптури та архітектури в майстерню В. Сєрова (1899). 1900 року він вступає до Краківської Академії красних мистецтв, і тут знайомиться з талановитою постаттю XIX століття – викладачем Академії – відомим польським поетом, драматургом і художником – паном Виспянським.

1905 року родина залишає Київ та переїздить до Чернігова. Відбувається знайомство з Коцюбинським. Художникові – початківцю – двадцять два. Поступово взаємини між Жуком і Коцюбинським переростають у міцну і щиру дружбу. Саме тут відкривається ще один його талант, талант учителя – наставника. Михайло Іванович викладає у приватній жіночій гімназії. 1912 року Михайло Михайлович Коцюбинський пропонує Жуку намалювати обкладинку до „Тіней забутих предків” для шведського видавництва Альфреда Єнсена в Стокгольмі. На цьому серія замальовок для обкладинок не закінчується. 29 листопада 1912 року Коцюбинський просить Жука зробити віньєтку до збірки своїх оповідань.

У Чернігові Жук виконав алегоричний малюнок для обкладинки першого тому „Ліричних поезій” Миколи Вороного, за що автор був йому дуже вдячний. У 1917-1919 роки Михайло Жук професор Української академії мистецтв. 1925-1964 рр. – професор і проректор Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв, глава факультету кераміки.

Особливе місце в творах М. Жука займають квіти. Ця тендітна і поетична тема надихала майстри протягом усього життя. Художник присвячував їм окремі панно, віртуозно передаючи найдрібніші деталі ніжних рослин. Квіткові композиції є також важливим елементом в його портретах, оформленні книг і кераміки. У своїх знаменитих серіях портретів сучасників Михайло Жук зобразив таких видатних діячів як М. Коцюбинський, П. Тичина, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, О. Мурашко та багатьох інших.

Викладаючи в Українській академії мистецтв, М. Жук мав можливість спілкуватися з багатьма відомими українськими художниками, знайомитися з їх творчими розробками. У цей період життя його графічна манера трансформується і набуває рис нових пластичних методів. Протягом усього життя Михайло Жук активно займався художнім оформленням книжок. Він прагнув поєднати зміст текстів і зображень в єдиний гармонійний ансамбль.

Твори: «Яр на околиці Чернігова» (1895), «Пейзаж з озером» (1899), «Дівчина у кріслі», «Гуцул» (обидва – 1902), «Дівчина в польському костюмі» (1903); портрети – М. Біляшівського, Б. Лепкого (обидва – 1903), М. Коцюбинського (1907; 1909; 1925; 1929), М. Вороного (1917), Леся Курбаса (1918; 1919), М. Лисенка, П. Тичини, Д. Загула, Ю. Меженка, В. Чумака (усі – 1919), Г. Сковороди, Лесі Українки (обидва – 1920), М. Хвильового, Є. Єфремова, В. Сосюри, М. Зерова, І. Нечуя-Левицького, П. Куліша, Г. Сковороди, Марка Вовчка (усі – 1925), І. Франка (1925; 1927), Н. Ужвій (1926), В. Винниченка, В. Василька (обидва – 1928), В. Блакитного (1929), Т. Шевченка (1931), О. Новаківського, Ф. Кричевського, Г. Нарбута, В. Пальмова, М. Бурачека, М. Бойчука, Ю. Михайлова, М. Пимоненка, М. Ґе (усі – 1932), «Автопортрети» (1932; 1940-і рр.), О. Федулова (1937); серія портретів-плакатів укр. письменників (1920–30); панно – «Гвоздика», «Каштан», «Лілеї» (усі – 1908), «Біле та чорне» (1912–14), «Чорнобривці», «Хризантеми», «Квіти» (усі – 1929); ескізи розписів кераміки (1930–52).

Твори Михайла Жука зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, Чернігівському літературно-меморіальному музеї ім. М. Коцюбинського, Чернігівському художньому музеї, Одеському державному літературному музеї і в інших музейних і приватних зібраннях України.

2011 року в галереї НЮ АРТ відбулася виставка “Графіка та живопис Михайла Жука”. До неї був випущений альбом: Всевладність Краси. Графіка та живопис Михайла Жука: альбом. – Київ: ТОВ “Галерея НЮ АРТ”, 2011. – 149 с. 2017 – 2018 року галерея НЮ АРТ провела виставку “Михайло Жук. Solus eritis”.

Джерела:

1. Жук Михайло Іванович
2. Жук Михайло Iванович
3. Жук Михайло Iванович