Софія Олександрівна Налепинська-Бойчук – видатна українська художниця-графік, дружина Михайла Бойчука, за походженням французька полька.

Народилася Софія 30 липня 1884 року у місті Лодзь. Батько її був поляком, мати мала французьке походження. Мистецьку освіту здобула в художній школі Ціонглінського в Петербурзі. У 1908 році продовжила навчання у Мюнхенській художній школі. За рік виїхала до Парижа, удосконалюючи свої знання в Академії Рансона.

Саме у французькій столиці відбулася доленосна зустріч Софії з Михайлом Бойчуком. Закохалась чи не з першого погляду, і це почуття визначило її подальшу долю. Вони одружилися в Парижі. Під впливом чоловіка Софія, донька поляка і француженки, почала називати себе українкою.

У 1917 році родина Бойчуків під час революції перебралася до Києва й опинилася в епіцентрі українського державного відродження. Михайло став співзасновником Української академії мистецтв (сьогодні Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Займався закріпленням стародавніх фресок у Софійському соборі. Відкрив фрескові розписи Успенського собору Єлецького жіночого монастиря у Чернігові. У 1918 р. – у пари народився син Петрусь.

Софія з 1919 року була викладачкою у Миргородській школі, пропрацювала там три роки. У 1922 р. стала очільницею ксилографічної майстерні Київського інституту пластичних мистецтв. А також викладала до 1929 р. у Київському художньому інституті, де стала професоркою і заснувала школу гравюри.

Працювала в галузі станкової та книжкової графіки. Авторка живописних творів: «В. Еллан-Блакитний» (1920-і рр.), «Фабзаєць» (1925), «Мені тринадцятий минало…», «Молотьба», «На вакаціях» (усі – 1926), «Студентка», «Дівчата з книжкою», «Мелашка», «Перед наступом білих», «Голодні діти» (усі – 1927), «Викрили шкідника» (1930-і рр.), «Пацифікація Західної України» (1930), «Робітфаківки» (1931), «Виконали план», «Не дамо куркулям згноїти насіння» (обидва – 1932). Ілюструвала низку книжкових видань: “Катерина” Т.Шевченка, “Приймак” Д.Маміна-Сибіряка (1929). “Олив’яний перстень” С.Васильченка (1930), “Анна Кареніна” Л.Толстого (1935) та ін. Серед її учнів – К. Гаккебуш, В. Гнивенко, О. Рубан.

Софія Налепинська-Бойчук автор нереалізованих проектів паперових грошей та інших державних паперів доби української революції 1917–1921, які експонувалися на “Виставці сучасної української графіки” Асоціації незалежних українських митців (Львів, червень 1932): банкноти 25 карбованців з обох сторін; суд. пошлин 50 шагів, 3 гривні, 5 ескізів паперових грошей і цінних паперів.

У 1936 року Михайла Бойчука заарештували співробітники НКВС. У в’язниці вони вибили з нього “зізнання”. 13 липня 1937 року Михайла Бойчука розстріляли в Києві разом із учнями Іваном Падалкою, Василем Седляром, Іваном Липківським.

Саму Софію ув’язнили 12 червня 1937 р., таку постанову ухвалив IV відділ управління державної безпеки НКВС УРСР, який раніше загріб у свої лапи Остапа Вишню, Олеся Досвітнього, Костя Котка, Івана Лакизу, Олексу Слісаренка. Перший допит Софії відбувся в ніч її арешту. Півроку її мучили допитами, проте вона знайшла у собі сили вистояти. 6 грудня 1937 року Софію Олександрівну Налепинську-Бойчук засудили до розстрілу. Вирок виконаний 11 грудня. Нащадкам залишилася її мистецька спадщина – десятки гравюр на дереві, портретів, ілюстрацій до творів Тараса Шевченка, Степана Васильченка, Гі де Мопассана, Альфонса Доде. Реабілітували у 1988 році.

Джерела:

  1. Михайло Бойчук та його школа [Текст] : Монографія / Соколюк, Людмила. – Харків : Видавець Олександр Савчук, 2014. – 386 с.
  2. Софія Налепинська-Бойчук – українська мисткиня без жодної краплі української крові
  3. НАЛЕПИНСЬКА-БОЙЧУК СОФІЯ
  4. НАЛЕПИНСЬКА-БОЙЧУК СОФІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА