Сьогодні відзначаємо 150 років від дня народження талановитого живописця й мистецтвознавця Ігоря Грабаря.

Роботи художника нікого не залишать байдужим. Вони вражають чистотою і яскравістю фарб і  наче випромінюють внутрішнє світло. Сучасники називали митця «людиною-оркестром». Художник, реставратор, музейний діяч, мистецтвознавець, педагог – він умів робити практично все. 

Ігор Еммануїлович Грабар народився 1871 року в Будапешті (Австро-Угорщина). Родина митця була відома на Закарпатті та в Галичині як така, що дотримувалася слов’янських ідей та вважала себе русинами. Це йшло врозріз із політикою Австро-Угорської монархії, тож, рятуючись від переслідувань, сім’я змушена була переїхати до Росії. Навчаючись у московському ліцеї, Ігор марить мистецтвом: відвідує виставки, вивчає картини Третьяковської галереї, робить копії портретів зі старовинних журналів. Мрія стати художником здійснилася в 23 роки – юнак вступає до Петербурзької академії мистецтв, де його примічає сам Ілля Рєпін. Будучи студентом, Ігор, задля знайомства зі світовим мистецтвом, відвідує Берлін, Париж, Венецію, Неаполь, Рим, Мюнхен. Повернувшись у 1901 році до Росії, почав активно малювати.

Живописні пейзажі, натюрморти майстра наскрізь просякнуті духом імпресіонізму, світяться внутрішнім світлом. Найбільше митець полюбив морозну зиму. На полотнах майстра повітря особливо прозоре, а сонячні промені виграють на гілках дерев, припорошених філігранно змальованим інеєм. Чи не найвідоміша картина І.Грабаря – «Лютнева блакить». Незважаючи на сильний мороз, художник писав цю роботу у виритій їм траншеї зі снігу, тому срібні дерева на ній тягнуться знизу до неба.

У період із 1913 по 1925 роки Ігор Грабар очолював всесвітньо відому Третьяковську галерею у Москві. Початок цієї діяльності викликав неабиякий скандальний резонанс, оскільки митець пішов проти волі, викладеної в заповіті засновника галереї Павла Третьякова стосовно недоторканності зібрання та наважився перепланувати експозицію. В основу його перепланувань лягли історико-хронологічний та монографічний принципи формування. У 1918 році Ігор Еммануїлович створив у Москві Центральні реставраційні майстерні, які очолював до 1930-го року. Саме завдяки його зусиллям були врятовані від неминучого знищення численні живописні полотна, ікони, монументальні роботи, унікальні взірці сакрального мистецтва, зокрема, розписи Андрія Рубльова.

Блискуча освіта, знання кількох європейських мов та здатність до масштабного мислення дозволили митцю створити низку фундаментальних наукових мистецтвознавчих праць. Ігор Грабар став творцем першої наукової 5-томної «Історії російського мистецтва» (1909-1914), до якої було включено розділ про «українське бароко». Проявом любові до своєї батьківщини, про яку він завжди пам’ятав, стала праця «Дерев’яне зодчество Підкарпатської Русі». У 30-і роки митець залишає громадсько-мистецьку діяльність і повністю віддається живопису,  особливу увагу приділяючи портрету («Портрет матері», «Світлана», «Портрет доньки на тлі зимового пейзажу», «Портрет сина», «Автопортрет в шубі» та інш.). Його портрети реалістичні, прописані до дрібниць.

Вже у поважному 88-річному віці митець відвідав рідне Закарпаття і подарував художній галереї Ужгорода підбірку з 50 власних творів живопису та графіки. Нині найвідоміші картини майстра зберігаються в Третьяковській картинній галереї (Москва), у музеї Санкт-Петербурга, а також у Закарпатському обласному музеї ім. Й.Бокшая (Ужгород).

Джерела:

  1. https://zakarpat.brovdi.art/publication/igor-grabar-10-najcikavishih-faktiv-iz-zhittya-vidomogo-hudozhnika-muzeye-ta-mistectvoznavcya – Ігор Грабар – художник та мистецтвознавець
  2. https://zakarpat.brovdi.art/khudozhnyky/myttsi-zakarpattia/grabar-igor#parentHorizontalTab1 – Грабар Ігор
  3. http://ounb.km.ua/vistavki/kivshenko/index.php – Ігор Еммануїлович Грабар
  4. http://poradu.pp.ua/nauka/51045-grabar-gor-emmanuyilovich-bografya-kartini-hudozhnika-z-nazvami-ckav-fakti.html – Грабар Ігор Еммануїлович. Картини художника