Лозовський Лесь (справж Олександр Кирилович) – художник-графік, учень В. Кричевського, Г. Нарбута, М. Бойчука, В. Меллера.

Народився 1900 р. у Погребищенському повіті на Київщині. Син акторки й молочаря. 1910 р. вступає до Київського вищого початкового училища й водночас пізнає ази живопису в художньому училищі, де викладав «добрий майстер» Михайло Козик. Ймовірно, за порадою останнього, Лозовський продовжує навчання у Строгановському училищі в Москві.

22 листопада 1917 року в Києві урочисто відкрито Українську академію мистецтва. Серед перших трьох учнів майстерні Г. Нарбута знаходимо ім’я Л. Лозовського (крім О. Адамської та М. Бурк). Від свого першого вчителя юнак перейняв педантично-точну манеру композиції, виробив свій лаконічно-монументальний стиль письма, створивши власний «шрифт Лозовського» (обкладинки до збірки П. Тичини «Плуг», творів С. Васильченка, численних видань альбомів нот). Водночас Л. Лозовський бере активну участь у виданні «самвидавчого» гумористичного журналу «Елеас», створивши низку акварелей, серед яких у фондах Національного художнього музею України збереглися малюнки «чим повинен бути футурист» та «Портрет моєї душі».

31 серпня 1919 року владу в Києві захопили денікінці. Не визнаючи академію за державну установу, вони виселили її із займаної будівлі. 10 березня 1920 року, в новому приміщенні у Георгіївському провулку, було відкрито Першу звітну виставку студентів академії, на яку Л. Лозовський представив станкові листи «Малахіт» та «Мементо морі» (оригінали цих творів у 1980-х роках виявив історик С. Білокінь).

У травні цього самого року, після смерті свого вчителя, Лозовський переходить до майстерні монументального мистецтва професора Михайла Бойчука. Так у творчості молодого графіка наступає новий період. Лозовський сприйняв думку Бойчука про необхідність об’єднувати елементи композиції в струнке ціле, розробляючи їх за обраною схемою. Його твори останніх двох років призначалися для книжки, їх важко уявляти в іншому контексті. Вони монументальні, з чіткою лаконічною лінією шрифту. Обкладинки книжок та журналів, створені Л. Лозовським, відзначаються ясністю побудови, красою і чіткістю шрифтів, декоративністю кольорових рішень. Найцікавішими є його обкладинки до збірок Павла Тичини «Замість кларнетів і октав» та «Соняшні кларнети» (1920).

Восени 1921 року в академії відкрилася Друга звітна виставка, на якій Л. Лозовський експонував вісім творів. Крім обкладинки до книжки Я. Тугендхольда «Французьке мистецтво XIX століття», нот до пісні «Ой на горі ромен цвіте» та трьох збірок П. Тичини, мистець виставив два станкові твори, виконані на дошці темперними фарбами: портрети Григорія Сковороди та Володимира Леніна. Рецензуючи цю виставку, критик Лев Дінцес наголосив багатогранність таланту Л. Лозовського і виявив у його творах «тендітну ніжність і разом з тим якусь особливу урочистість новгородської ікони».

Оскільки за статутом академії студенти мали право записуватися одночасно до двох професорів, Л. Лозовський, не полишаючи навчання у М. Бойчука, почав відвідувати майстерню театрального мистецтва Вадима Меллера.

Його творчість високо оцінювали мистецтвознавці 1920-х рр. М.Бурачек, Ф.Ернст, М.Голубець, Д.Зубар, Д.Чукин, А.Новак. Він вважався одним з найобдарованіших послідовників Г. Нарбута.

В ніч на 22 березня 1922 року його було задушено у власному помешканні за досі нез’ясованих обставин.

Твори експонувалися посмертно на виставках у Празі (1924, 1933) й Берліні (1933), зберігаються у Національному художньому музеї України та інших музейних і приватних зібраннях.

Джерела:

  1. Лозовський Лесь
  2. Лозовський Лесь
  3. Невідомий Лесь Лозовський