Охрім Севастьянович Кравченко – український художник-монументаліст і живописець, графік, педагог, яскравий представник школи Михайла Бойчука.
Народився Охрім Кравченко 10 лютого 1903 року в селі Кищенці на Київщині. Навчався у робітничо-селянській художній студії в Білій Церкві та в театральній студії Л. Курбаса (1920), в Київському художньо-індустріальному технікумі (1921–1924). Педагоги з фаху – М. Козик, К. Єлева, Ю. Михайлів. Продовжив освіту на художньому факультеті Київського художнього інституту, де був зарахований до групи професора М. Бойчука, також вчився у М. Крамаренка.
Вже у перших творах художника, які дійшли до нашого часу — станкових роботах «Хата мого дитинства» (1924), «Біля терниці» (1929), «Старий млин» (1930), дипломному розписі на стіні КХІ «Копання картоплі» (чудом зберігся ескіз роботи, датований 1930 роком) та ряді рисунків вуглем із серії зарисовок 1927 — 1930 років, — відчувається, що саме в монументальному малярстві, зверненому до широкого кола глядачів, бачив Охрім Кравченко основний напрямок розвитку української художньої культури нового типу.
Після закінчення Київського художнього інституту в 1930 р. Охріма Кравченка несподівано заарештували і «за систематичну антирадянську діяльність» засудили на заслання до Котласа, що на Північній Двіні. З того часу збереглися низка рисунків вуглиною та олівцем, в яких дуже вдало схоплено типаж портретованих, — «Жебрак. Розкуркулений», «За пивом», серія малюнків клеєвою фарбою — «Вантажник», «Дівчина» та акварель «Безпритульні. Шпана». У 1940 р. повернувся на батьківщину – в м.Кривий Ріг. Залишившись в окупації, працював художником у журналі «Дзвін», оформляє збірку поезій М. Пронченка «Кобза» та роман А. Кащенка «Під Корсунем». Влітку 1943 перебирається до Києва. Працював у майстерні монументального розпису церков, в червні 1943 взяв участь у Другій художній виставці українських художників (акварель «Кам’яна гора в Чигирині» і малюнок «Портрет бандуриста»).
Уникаючи можливих повоєнних переслідувань і репресій, Охрім Кравченко як методист Центрального будинку народної творчості в руслі політики «ефективного й швидкого впровадження постулатів найпередовішого мистецтва» в 1946 році переїжджає до Львова. Тут був запрошений викладачем стінної поліхромії в училище прикладного та декоративного мистецтва. Згодом був звинувачений у формалізмі і звільнений. Працював старшим лаборантом кафедри оформлення книги Українського поліграфічного інституту. Звільнений за формалізм. У 1956–1959 рр. займався стінописом і створював іконостаси для церков у Золочеві, Оброшині, Сихові, Соколівці, Яворові. Доля та ідентичні переконання зводять його з Оленою Кульчицькою, Миколою Федюком, звільненою із заслання ученицею Михайла Бойчука «львівського періоду» Ярославою Музикою, Олексою Шатківським, Володимиром Островським та іншими.
До робітні художника, яка тоді займала кут у двокімнатному помешканні на вул. Лисенка, 26 (2008 року на стіні будинку було встановлено меморіальну дошку, автором якої став львівський скульптор Володимир Ропецький), заходили Іван Дзюба та Микола Холодний, Лесь Танюк та Микола Світличний, Алла Горська та Галина Севрук, Люба Панченко та Людмила Семикіна (в архіві художника дбайливо збережені, переписані від руки «антирадянські» тексти та вірші, привезені в ті часи киянами). Стимульований процесом національного відродження, Охрім Кравченко зайняв у художньому житті Львова власне місце, переконливо і послідовно стверджуючи на своїх полотнах принципи монументалізму. Саме в них вбачав художник вияв великої національної художньої традиції, засвоївши у свого Вчителя потяг до національної тематики, «вічних тем» народного буття, виражених у «цільній лаконічній формі монументального, ніби понадчасового образу-символу».
Кравченко працював у старовинній техніці яєчної темпери, не використовуючи у своїй палітрі фарб фабричного виробництва (як це було і в майстерні Бойчука), завдяки чому живописна фактура його полотен нагадує древні фрески. Художники Микола Кристопчук та Іван Остафійчук, Вадим Черкес та Володимир Федько, Леся Крип’якевич та Стефанія Шабатура, Володимир Уріщенко та Володимир Моргун, Іван Крислач та Богдан Романець були частими гостями мистця, бо «зацікавлення інтерпретацією ідей школи, якою довгий час нехтували, поступово позначається на живописі сімдесятників». Вдячними учнями-слухачами, яким «не чужою була доля українського малярства», стали львівські мистецтвознавці Богдан Горинь та Василь Глинчак, Олег Сидор та Любов Волошина, що зафіксували свої враження від цих розмов у літературно-мистецьких публікаціях.
Персональні виставки відбулися в Києві (1967) та Львові (1968, 1969, 1974). Член Національної спілки художників України з 1972. Автор портретів, історичних і тематичних полотен. До теперішнього часу збереглося близько 170 художніх творів, 140 малюнків, акварелей і пастелей, альбомів ескізів і замальовок.
Джерела:
