Василь Дмитрович Єрмилов – український живописець, графік, монументаліст, художник-конструктор, представник українського авангарду. Один із видатних майстрів художнього авангарду, який проявив себе в багатьох областях мистецтва. 

Народився 21 березня 1894 року в Харкові. Спочатку навчався в церковноприходській школі, продовжив навчання в художньо-ремісничій майстерні. У 1910 році вступив до Міської школи малювання й живопису.  Деякий час займався в школі-студії видатних харківських художників Штейнберга і Грота. Паралельно займався розписами інтер’єрів, брав участь у розписі фасаду Харківського художнього училища.

Член об’єднань «Блакитна лінія», «Будяк» у 1913–1914 роках, харківської групи «Союз семи» з 1918 року, вступає разом із Давидом Бурлюком, Вадимом Меллером, Олександром Богомазовим і Віктором Пальмовим до Асоціації революційних митців України у 1927–1932 роках. Співпрацював із газеою «Доба конструкції», журналами «Мистецькі матеріали авангарду», «Нове мистецтво».

За рік після початку Першої світової війни Єрмилова мобілізували до армії. відзначившись у поході на Персію, отримав Георгіївського хреста 4-го ступеня. Повернувся до Харкова у 1918 році.

У 1920 роки Єрмилов працював у стилі конструктивізму. Займався промисловим дизайном, зокрема виготовляв ескізи обгорток, товарні знаки, займався книжковим і журнальним оздобленням, розробкою шрифтів, створював малюнки для тканин. У графіці йому також вдається позбутися всього зайвого, неважливого. У дизайні чи то журналів, плакатів чи обгорток сірників та логотипів – художник обмежує свою палітру до 2-3-ох кольорів, використовує здебільшого геометричні форми, власний кегль.

Василь Дмитрович ініціював створення Художньо-промислового інституту, в якому очолив майстерню графіки. Він багато експериментував з різними матеріялами – металом, фанерою, деревом, мотузками. Усередині 20-х рр. Єрмилов стає головним художником часопису «Авангард» і спільно з головним редактором видання Валеріаном Поліщуком пропагує ідеї авангардизму, як мистецтва без національних ознак, веде безкомпромісну боротьбу з прихильниками мистецтва і літератури, що спиралися на національні традиції.

Брав участь у міжнародних виставках. Найбільш знаковою стала виставка в Лейпцигу 1922 р., звідти художник привіз золоту медаль. За три роки його роботи можна було побачити на виставці художньо-декоративних мистецтв у Парижі. 1928 р. Єрмілову доручили оформити український відділ павільйону СРСР на міжнародній виставці “Преса”, що відбувалася в німецькому Кельні. Із цією метою він підготував два десятки альбомів під назвою “Ukraine”. 

Сталінські репресії кінця 1930-х років поставили хрест на творчій долі багатьох художників-авангардистів. Василя Єрмилова звинуватили у формалізмі, художнику довелося залишити посаду в інституті. У ці тяжкі роки забуття він не падав духом, працював вдома, після війни знову почав викладати. З осені 1943 р. митець керує художньою майстернею Худфонду СРСР і є заступником директора Харківського художнього інституту, очолює експериментальні художні майстерні і оформлює площі Харкова до тридцятої річниці Жовтня. Та у 1949 році почалися нові чистки, Єрмилову до формалізму “додали” космополітизм і виключили зі Спілки художників. Тільки під кінець 1960 року митця відновили у Спілці радянських художників.

У 1962 р. відбулася персональна виставка художника. За рік знову став викладачем в Харківському художньо-промисловому інституті. У свої сімдесят три роки художник ще отримує замовлення і оформлює площу Дзержинського у Харкові до 50-ї річниці Великого Жовтня та працює над «уявними замовленнями» — проектує монумент «Ленінська епоха», створює проект «Меморіального музею Пікассо».

Творчість: цикл офортів «Москва» (1912–13); монументальний розпис «Сільське господарство. Будівництво. Індустрія» (1920, Центр. червоноарм. клуб у Харкові); розпис вагона агітпоїзда «Червона Україна» (1921); серії – «Супрематичні композиції», «Графічні композиції» (обидві – 1920–30-і рр.); живопис – «Гітара» (1919; 1924), «Дама з віялом» (1919), «Кавун» (1920-і рр.), «Арлекін» (1923), «Хлопець у кепці» (1930-і рр.), «Весна» (1946), «Вечоріє» (1947), «Весна на Шатилівці» (1959), «Біля шостого ставка. Люботин» (1960), «Осінь» (1961), «На річці», «Бузкові далі» (обидва – 1962), «Весна. П’ятихатки» (1963).

Твори митця знаходяться у музеях і приватних колекціях України, Росії, США, Німеччини, Франції.

22 березня 2012 року в Харкові відкрився перший центр сучасного мистецтва, який отримав назву «ЄрміловЦентр».

Джерела:

  1. Єрмилов Василь Дмитрович
  2. Василь Єрмилов – зачинатель українського авангарду
  3. Василь Єрмилов. Новітній міф-культ митця
  4. У Харкові відкрили перший центр сучасного мистецтва