Іван Падалка – генiальний графiк i стиліст, найкращий учень Михайла Бойчука, в 1920-х його ім’я було внесено до сотні найкращих художників Європи ХХ століття.

Іван Іванович Падалка (1894 — 1937) походив з багатодітної селянської родини з села Жорнокльови Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер Драбівський район Черкаської області).  Іван навчався в церковно-парафіяльній і дворічній міністерській школах, потім у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, але був виключений за поширювання української преси.

Завдяки О. Сластьону влаштувався працювати у майстернях при Полтавському етнографічному музеї. У Івана Cелезньова він упродовж чотирьох років навчався в Київській художній школі, у 1917—1920 рр. — в Українській державній академії мистецтв (під керівництвом В. Кричевського та М. Бойчука).  Разом з М. Бойчуком брав участь у розписах Луцьких казарм у Києві (1919), де створив композицію повернення селянської родини з косовиці.

Ще навчаючись в Академії, Падалка співпрацював з різними видавництвами. Разом з Тимком Бойчуком ілюстрував збірник оповідань «Барвінок». Суто народне замилування орнаментикою проглядає у віньєтці на обкладинці до повісті І. Франка «Великий шум», виконаній Падалкою того ж 1919 року для видавництва «Сіяч» у Черкасах, філія якого знаходилася в Києві.

У 1922 році Іван Іванович одружився з художницею Марією Пасько, родом із Миргорода. У тому ж році народився син Євген.

У жовтні 1922 року Падалка у складі першого і єдиного випуску Української Академії мистецтва отримав диплом художника. Цього ж року його було призначено завідувачем художнього виховання та виробничої частини Миргородського керамічного технікуму. Але тут він пробув недовго і переїхав до Межигір’я, де працювали його друзі-бойчукісти – В. Седляр і О. Павленко. Викладаючи в Межигірському керамічному технікумі, займався агітаційною порцеляною, такою незвичною для всього європейського мистецтва, де показав себе як художник високої художньої культури.

З січня 1925 року Падалка почав працювати у Харківському художньому технікумі. Створено його було на базі Харківського художнього училища, відкритого 1912 року. Технікум переживав період становлення. Згідно з намірами НКО він повинен був формуватись як художньотехнічний заклад вищого типу. Одним із нововведень було відкриття графічної майстерні. До призначення сюди Падалки, визнаного на той час «знавця у країнського с тилю», навчання вів відомий представник українського авангарду В. Єрмілов. З 1925 року вони працювали разом. Учнями І. Падалки тут були такі відомі потім українські гравери, як О. Довгаль, М. Котляревська, Б. Бланк, М. Фрадкін, І. Хотінок, а також М. Зубарев (Зубар), В. Вовченко, Й. Дайц, С. Йоффе, С. Узунова та ін.

Cтворив картини «Збирають баклажани», «Молочниці», «Cіножать», «У колгоспному саду», «Фотограф на селі», «Шахтарі» та ін., портрети М. Коцюбинського, П. Панча, Г. Cковороди; гравюри і графічні цикли «Атака червоної кінноти», «Вантажник», «Дніпрельстан» «Криворіжжя», «Несуть товариша», «Полільниця», «Яблучко» та ін. Його картини експонувалися та успішно продавалися на виставках у Голландії, Данії, Італії, Німеччині, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Франції, Японії.

Падалка разом з іншими бойчукістами брав участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові (найбільший на той час монументальний комплекс в Україні).

29 вересня 1936 року І. І. Падалку було заарештовано. До 10 жовтня, незважаючи на безперервну обробку досвідчених слідчих, він мужньо тримався на допитах, заперечував всі надумані звинувачення. Потім не витримав. Зламався. Наче уві сні проходили перед ним друзі, колишні учні, ті, з ким ще вчора його єднала велика дружба. Розчавлений морально і фізично, підписував не читаючи все, що підносили йому слідчі. Не думав про майбутнє, впевнений в тому, що життя скінчилось.

13 липня 1937 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила І. І. Падалку як “учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СРСР та реставрацію капіталізму” до вищої міри покарання – розстрілу. В той же день вирок було виконаний.

Через два десятиріччя, 1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР знову повертається до справи І. І. Падалки і визнає її від початку до кінця сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника буде повністю реабілітовано. Добре ім’я повернеться і до дружини І. І. Палалки – Марії Яківни Пасько, що за постановою особливої Наради при НКВС СРСР в 1937-1945 роках як “соціально-небезпечний елемент” відбувала покарання далеко від рідної домівки.

Джерела:

  1. Михайло Бойчук та його школа [Текст] : Монографія / Соколюк, Людмила. – Харків : Видавець Олександр Савчук, 2014. – 386 с.
  2. Іван Падалка — геніальний графік і стиліст, закатований НКВС
  3. 15 листопада 1894 року народився український художник –«бойчукіст» Іван Падалка
  4. В. А. ВОЙНАЛОВИЧ ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА