Піскорський Костянтин Володимирович – український художник-авангардист, графік.

Костянтин народився 18 травня 1892 року в Києві. Його батько, Володимир Костянтинович, відомий історик і професор Київського університету Святого Володимира (нині університет імені Тараса Шевченка), походив зі старовинного роду польських шляхтичів й українських дворян Соханських. Мати, Зінаїда Захарівна, вчителька, також була зі знаті, її предки – українські козаки – отримали дворянство за участь у Полтавській битві 1709 року. Батьки багато уваги приділяли вихованню сина, з раннього дитинства він вивчав польську, іспанську, французьку мови. Суміш станів, спілкування з підлітками — сільськими і городянами, життя у великих містах вдома і за кордоном, занурення в сільський побут, зустрічі з розумними та освіченими людьми, читання Діккенса й Толстого, Шіллера та братів Грімм, класична музика, знайомство з трудами Канта та стародавньою філософією, міфами, космогонією, картинами Білібіна etc формували внутрішній світ і смаки юного Піскорського.

У 1902 р. Костянтина віддали до чоловічої гімназії при Історико-філологічному інституті князя Безбородька в Ніжині. За три роки хлопчина продовжив навчання в Першій Імператорській Олександрівській чоловічій гімназії у Києві (нині “жовтий корпус” Київського університету на бульварі Шевченка). Це був примусовий переїзд родини Піскорських, адже Володимир Костянтинович підтримував революційні виступи студентів, окрім того рятував євреїв від погромів і брав участь у визволенні політв’язнів. За це чорносотенці погрожували вбити не тільки самого вченого, а і його родину. Довелося спішно залишити місто. У Києві теж перебували не довго, близько року, а далі подалися в Казань, куди Піскорський-старший отримав запрошення й обійняв посаду професора в Казанському виші. Костянтин вступив до місцевої гімназії.

У 1910 р. Костянтин став студентом юридичного факультету Казанського університету. Юнакові було цікаво все, він захоплювався філософією і математикою, мистецтвом, соціологією, а ще літературою, музикою тощо. У тому ж році трагічно загинув батько (потрапив під поїзд на станції), тому родина повернулася до Києва. Навчання хлопець продовжив у Київському університеті Святого Володимира. У 1914 році Піскорський закінчив навчання, отримавши лише посвідчення – диплом не дали через “неблагонадійність”. Невдовзі одружився, його обраницею стала Ніна Калашнікова, студентка Вищих жіночих курсів.

Друг покійного батька Афанасьєв, директор Державного банку, взяв Костянтина до себе на службу, але розпочалася Перша світова війна. Молодого чоловіка одразу ж призвали до армії, та за станом здоров’я на фронт не відправили. Костянтин працював санітаром у шпиталі. У 1916-му він служив в інтендантському управлінні Південно-Західного фронту в Бердичеві, у 1917 року – в Управлінні зв’язку в Кам’янці-Подільському. Водночас з’являються графічні роботи К.Піскорського. У лис­тах тих років відчувається туга, усвідомлення жаху, безглуздості війни й відчуття того, що це війна не остання, що наступна буде ще страшнішою. Все це відбивалося в його картинах. Проте уважне око художника помічало й кра­су навколишньої природи.

1917 р. ознаменувався створенням великої кількості композицій, назви й зміст яких свідчать про вагання духу художника. Тут радість сусідить із медитацією і скорботою, зіставленням світів, надією на краще, але в якомусь іншому світі («Мрія»), і сподіван­ням на Бога. Тоді ж було створено знакову роботу «Цивілізація» («Техніка»), яка ввійшла в багато каталогів зарубіжних виставок українського авангарду (знаходиться в зібраннях Націо­нального музею українського мистецтва). Тут у колі, яке символізує земну кулю, розміщено птаха — символ людини, яка поглинається молохом технократії (на зад­ньому плані — рейсшини, вишки), перебуває в ланцюгах неволі. Зауважимо, що композицію створила людина, яка не мала спеціальної художньої освіти, — самородок, який блискуче опанував графічну техніку. Картина «Мечі» (1918 р.) символізує криваву битву різних сил, «Тривога» (1919 р.) — стан звичайної людини, яка прагне врятуватися, вижити в цьому жаху. У 1919 р. з’являються картини «Україна поневолена» і «Пливе човен, води повен» (що тривалі роки трактувалася як гімн революції). В обох композиціях червоне небо, а в човні червона вода. Коли зважити, що в тому самому році з’явилися роботи «Козак» і без назви (пізніше названа вдовою художника «Біла гвардія»)

У 1918 році Піскорський повернувся в банк. До цього часу в нього вже було троє діток, тому щоб прогодувати родину брався за будь-який підзаробіток. Вчителював, читав освітні лекції для селян, був редактором рукописного журналу, заснував аматорський театр.

У живопис Костянтин прийшов у 26 років, але одразу ж проявив себе справжнім майстром. Коли він вступив до київської Академії мистецтв у клас Георгія Нарбута – уже був відомий як сформований і самобутній митець. Картини 28-річного Піскорського експонувалися на 1-й київській виставці професійної спілки художників. Молодий живописець працював у різних, популярних у той час художніх напрямках – сецесія, авангард, футуризм. Це було яскравим підтвердженням того, що українське мистецтво у своєму розвитку не відставало від найпередовіших европейських тенденцій. Водночас Піскорський писав українські пейзажі, ілюстрації до творів Тараса Шевченка, розписував писанки. Але він був не тільки художником, але й мислителем – розробив систему поглядів, яка поєднувала філософію, науку та релігію.

У 1918 р. художник записав до щоденника завдання — створити «Карту індивідуального людсь­кого життя». За цим пішла теоретична філософська роз­робка про співвідношення переживань, станів і творчості людини з буттям — «Біометр життя». Тут багато поживи для розуму тим, хто цікавиться розвитком інтелектуальної думки початку ХХ ст. Костянтин Володимирович писав: «У незбагненній живій нескінченності буття суть незбагненні центри. Людська особистість подібна тому центру — серед єдиної речовини, що рухається»…

На початку 1920-х років – повоєнних, кризових, голодних – на теренах України вирував тиф, який тисячами косив людей. Не вберігся від цієї хвороби й Піскорський. У лютому 1922 року Костянтин підхопив хворобу й уже 9 березня відійшов у засвіти. Йому було лише 29 років.

Творча спадщина художника налічує майже сто графічних композицій, а ще ілюстрації до творів і розписи по дереву. Родина Піскорських трепетно оберігала вдома всі праці Костянтина. Саме це врятувало їх від більшовицьких можновладців і нацистських окупантів.

Лише у 1970-х роках твори художника почали повертатися до нащадків. Їх експонували не лише на Батьківщині, а й на міжнародних виставках. Нині роботи Піскорського зберігаються в музеях Києва та в родинному архіві.

Джерела:

  1. Костянтин Піскорський [Текст] : Альбом / Упор. О.Новікова; Передм. Д.Горбачов, В.Рубан. – К. : Родовід, 2006. – 136 с.
  2. Костянтин Піскорський: Бути художником – означає служити красі
  3. «Скільки до Сіріуса? — Недалеко…» Півстоліття сім’я київського художника Костянтина Піскорського берегла в «підпіллі» його картини, далекі від канонів соцреалізму