Лобода Віктор Миколайович– художник, графік. Його творчість виходить поза контекст «наївного малярства», це – радше інтелектуально осмислена творчість містянина, котрий «синтезує» свій культурний досвід, своє ставлення до фольклору, традицій, тисячолітньої історії своєї землі. Хата на його картинах – пам’ятник гармонії, вітряк, могила, соняшник, криниця – немов би нагадування – це моя земля! Хмари на його картинах – храми, що воскресають із тих, котрі були знищені у часи його молодості. Живописне письмо Лободи дуже делікатне, лаконічне, точне. Ця дивовижна творчість ще потребує осмислення, інтерпретації, контексту з українським і світовим мистецтвом.

«Хай буде завжди над нашою Батьківщиною таке блакитне небо, як на моїх картинах!» В. Лобода 

Віктор Лобода народився 20 вересня 1911 р. в Катеринославі (нині – Дніпро). Рід Лободи походить з давніх козацьких коренів. Наприкінці XVII ст. його предки, які займалися чумакуванням, були переселені з Наддніпрянщини на Донецький кряж, поблизу нинішнього Бахмута. У часи індустріалізації Подніпров’я родина повернулася на свої рідні придніпровські землі. Батько Віктора Лободи Микола був підприємцем – будував парові млини. На початку 1920-х років Віктор малим хлопцем вперше помандрував через степи у гості до тітки, котра мешкала на селі. Він був зачарований синім небом і безкрайнім степом, які потім не раз відтворюватиме на своїх картинах.

У 1933-1936 рр. Віктор Лобода служив на радянсько-фінському кордоні. Цей період життя митець відтворить на схилку літ у своїх картинах, які на противагу сонячній Україні, дихають північним холодом, проте випромінюють таку ж любов і гармонію. 1939 р. одружується з Ганною, яка походила із знаменитого полтавського роду Квіток. 1941 р. однорічним помирає його перший син, а 1943 р. народжується Володимир, якого називають на честь первістка. Втечі з рідної хати, перехід через лінію фронту з немовлям, переховування у чужих людей – усе це через багато років відобразить у своїй творчості син митця – видатний український художник Володимир Лобода. 1943 року Віктор Лобода був мобілізований і зв’язківцем дійшов до Відня. Родина Лободи по війні, до 1956 року, жила у пивниці власного будинку, оскільки їхню квартиру зайняли «нові господарі життя» – НКВДисти.

Впродовж довгих років Віктор Лобода працював електриком на пошті, не полишаючи мрії зайнятися своєю улюбленою справою – малюванням (у доробку художника на той час вже були малюнки). По-справжньому зайнятися творчістю Віктору Лободі судилося тоді, коли він вийшов на пенсію. «Не забувай свою рідну Україну!» – дав він настанову своїм дітям у загрозливо-німі шістдесяті роки та подарував їм щемливу  картину-заповіт з хатиною, річкою, млином, тополями, мальвами, чумаками. 

Серед невеликої кількості творів (178 графічних аркушів і 109 живописних робіт) є й Кримський цикл, який він створив, перебуваючи з сином Володимиром у будинку творчості в Гурзуфі. Наприкінці 1980-х років в парку ім. Тараса Шевченка в Дніпрі відбулася перша і єдина прижиттєва (одноденна) виставка художника.

У 1980-х рр. написав «Спогади городянина», де, з особливою увагою до деталей, описав найважливіші події свого життя. Впорядковував альбоми «Україна в людях», де підшивав вирізки з газет та журналів, записував власні роздуми про те, що стосувалося України. 2009 року побачив світ альбом «Віктор Миколайович Лобода», Львів, видавництво «Манускрипт-Львів» . 

Джерела:

  1. Віктор Миколайович Лобода [Текст] : Альбом / Упор. В.Лобода, О.Молодий; Пер. англ. О.Мочернюк, Н.Помірко-Лах; Передм. В.Лободи, В.Соловйова. – Львів : Манускрипт-Львів, 2009. – 240 с.
  2. У Музеї Івана Гончара вперше демонструють живопис Віктора Лободи
  3. «Віктор Лобода. Повернення до рідного міста».