Севрук Галина Сильвестрівна – скульптор-монументаліст, кераміст, графік, живописець. Член Спілки художників України (поновлена 1989). Заслужена художниця України (2005). Її творчість репрезентує глибинну течію сучасного українського мистецтва, якій властиве філософське сприйняття світу, органічний розвиток художнього мислення в історико-культурному контексті.

Народилася 18 травня 1929 р. у Самарканді (Узбекистан). Батько, Сильвестр Севрук, походив з родини польських переселенців, мати, Ірина Григорович-Барська, — нащадок відомого роду Барських, до якого належав один з фундаторів школи українського бароко Іван Григорович-Барський. У 1930 році родина Севруків переїздить до Харкова, де залишається до початку війни. Переживши важкі роки окупації, у 1944 році Галина разом з батьками та сестрою оселяється у Києві. Бере уроки малювання у відомого художника Григорія Світлицького (1946 р.). 1947–1950 рр. – навчається у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення школи відвідує майстерню Юрія Киянченка, готуючись до вступу в художній інститут. 1952–1959 рр. – навчається у Київському державному художньому інституті.

Справжню підтримку своїм настроям Севрук знайшла у Клубі творчої молоді «Сучасник», де на початку 1960-х згуртувався цвіт української творчої інтелігенції. Знайомиться з відомим археологом та істориком Михайлом Брайчевським, якого все подальше життя вважатиме своїм вчителем і другом. 1964 р. виконує мозаїку «Лілея», яка також демонструється на виставці. Шукаючи нові художні засоби для втілення своїх монументальних задумів, звертається до кераміки, яка згодом принесе їй справжнє визнання.

Разом з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко створює для червоного корпусу Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка вітраж «Шевченко. Мати», який був знищений одразу після монтажу. 1965 р. знайомиться з Іваном Марчуком, який щойно приїхав до Києва після закінчення Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. Разом починають працювати над оформленням крамниці одягу на площі Калініна (нині Майдан Незалежності). Але невдовзі комісія Спілки художників України з незрозумілих причин забороняє вже майже готову роботу.

Створює цикл ілюстрацій до поезій Ф. Г. Лорки, що друкуються у часописах «Дніпро» та «Зміна». Їхній лаконічний образний стиль і скупу графічну мову, обмежену пером і тушшю, художниця застосує і в інших ілюстраціях, зокрема до поезій Б. Олійника (1965), Д. Павличка (1967), В. Коломійця (1968) та  ін.

У малярстві цього періоду остаточно долаються залишки академічної школи, натомість з’являються складні, глибоко символічні образи, втілені у характерних монументально-декоративних, нерідко експресивних формах: «Дух предків» (1965), «Одна у Всесвіті» (1966), «Поламані крила», «Привид», «Страждання», «Пожирач світла» (усі 1967), «Тіні забутих предків» (1968).

1968 р. підписує так званий лист 139-ти, спрямований проти ресталінізізації в країні. За цей лист її виключили зі Спілки художників. На 20 років Спілка зачинила перед нами двері. На виставки також не допускали. 1970 р. створює монументальну композицію з армованого бетону «Дерево життя». Формальне рішення твору не відповідало офіційним естетичним канонам, внаслідок чого у 1976 році стелу заввишки 5 м, встановлену неподалік Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, було знищено.

У полотнах початку 1970-х відчутні нові стилістичні пошуки, але незмінним залишається символізм образів. Більшість із них присвячена людям, з якими Севрук пов’язана духовно: «Пам’яті А. Горської. Трембіти» (1971), «Пролісок. Надія Світлична» (1972), «На цвинтарі» (1973). Продовжує вдосконалювати техніку кераміки, експериментуючи з глиною, поливами, емалями. Серед улюблених образів — історичні, народні, казкові.

1980-ті виконує низку монументальних замовлень, зокрема для київських готелів «Русь» (1980, керамічне панно знищене у 2004 році), «Золотий колос» (1982, композиція «Весна» знищена у 2007 році), «Турист» (1980–1987) та для чернігівського готелю «Градецький» (1981–1982). Застосовуючи техніку збірної кераміки, художниця створює ефектні декоративні композиції, які надзвичайно пасують до інтер’єрів тогочасних громадських будівель.

1984 р. у Києві проходить перша персональна виставка Галини Севрук, влаштована у Меморіальному будинку-музеї Григорія Світлицького. 1986 р. полишає керамічну майстерню, де працювала понад двадцять років. Згодом влаштовується на роботу до кооперативу «Гончарі» на Андріївському узвозі та на завод «Керамік».

1987 р. у київському Музеї Подолу проходить друга персональна виставка художниці. 1989 р. художницю поновлюють у Спілці художників України. 1990-ті керує керамічною студією при Дитячому центрі у Києві. Багато виставляється. Персональні виставки художниці проходять у Торонто (1991) та Києві (1991–1998, 1999). 1991 р. здобуває премію ім. Василя Стуса. 1994 р. – премію ім. Андрея Шептицького.

Роботи Галини Севрук зберігаються в Києві в Національному музеї історії України, музеї Лесі Українки, Державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному заповіднику «Софія Київська», музеї Гетьманства, музеї Булгакова, музеї Шестидесятництва, Національному художньому музеї України в Києві, у Львові в Національному художньому музеї, у Чернігівському історико-архітектурному заповіднику та в приватних колекціях України, Росії, Польщі, Чехії, Болгарії, Канади та США.

Джерела:

  1. Галина Севрук [Текст] : Альбом-монографія: Наукове видання / Мисюга, Богдан ; Під ред. В.Романюк. – К.; Львів : Смолоскип, 2011. – 240 с.
  2. Українки в історії: нові сторінки [Текст] : Нариси / Відп. ред. В.Борисенко і кол. авт. А.Атаманенко, Л.Тарнашинська та ін.; Вст. ст. П.Кононенко, В.Борисенко; Худож.-оформ. О.Григір. – К. : Либiдь, 2010. – 264 с.
  3. СЕВРУК ГАЛИНА
  4. СЕВРУК ГАЛИНА СИЛЬВЕСТРІВНА
  5. Севрук Галина Сильвестрівна