Віктор Бронюк – відомий український музикант, лідер гурту ТіК, а ще до того почесний громадянин Вінниці. Його пісні, більшою мірою жартівливі й легкі, завжди дарують посмішку і створюють гарний настрій.
Віктор Володимирович Бронюк народився 24 березня 1979 року в с. Соколова на Вінниччині. Після закінчення школи музикант навчався в Барському педагогічному училищі, тож за фахом Віктор – художник-дизайнер і вчитель праці. З роками він не забув про своє захоплення і досі продовжує малювати: вдома співак облаштував майстерню, де завжди може поринути у творчість. Крім того Віктор ще навчався у Вінницькому державному педагогічному університеті на історичному факультеті і був одним із найактивніших студентів: брав участь у всіх молодіжних концертах й очолював студентський театр естрадних мініатюр.
У 2005 році Віктор створює гурт, який невдовзі стає відомим під назвою ТіК (Тверезість і Культура). У своїй творчості артист звернувся до нового стилю, не схожого на загальноприйняті музично-стильові шаблони. У 2006 році ТіК записує дует із гуртом «Ляпис Трубецькой». Композиція «Олені», автором якої є Віктор Бронюк, піднялася на найвищі сходинки українських радіостанцій і принесла справжню популярність гурту, а ще стала його візитівкою. Музичний колектив відрізнявся феноменальною працездатністю: було таке, що музиканти відіграли 35 концертів упродовж 2-ох місяців! У 2012 році ТіК та Ірина Білик потрапили до Книги рекордів України за те, що дали 24 концерти за один місяць. Усього на рахунку групи Віктора Бронюка 4 альбоми. Найпопулярніші пісні – «Вчителька», «Олені», «Не цілуй», «Біла хмара», «Сірожине пірожине». Крім того ТіК записав кілька пісень, присвячених воєнним подіям на Донбасі. Це сингли «ІсторіЯ» і «Запах війни». Сьогодні гурт виступає на найвідоміших фестивалях України, а також за кордоном, дає концерти в прифронтових зонах.
За характером Віктор – доброзичливий, з усіма легко знаходить спільну мову, завжди готовий допомогти і дати цінну пораду. А ще він дуже кмітливий. Удома рідні називають його «вікіпедією-енциклопедією», оскільки він знає відповіді на всі питання. У 2012 році Віктор навіть став гравцем інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?» – і тричі його визнавали найкращим гравцем. А ще у тому ж році співак був посвячений у козаки.
У 2015-му році талановитий мешканець Вінниці був нагороджений титулом «Почесний громадянин Вінниці».
А ще музикант – найкращий радник у будь-яких кулінарних питаннях! Бо любить і, головне, вміє надзвичайно смачно готувати! Тож і став ведучим у шоу «Перше, друге і компот» на телеканалі ICTV. Як видно з назви, у кожному випуску Віктор готує повноцінній обід або вечерю з трьох страв, разом з тим розповідаючи цікавинки з життя. Страви дуже прості в приготуванні, тож легко можуть бути приготовлені на домашній кухні.
Саєнко Олександр Ферапонтович – митець-декоратор, Народний художник України, працював у техніці вибійки, килимарства, інкрустації соломою, живопису, графіки. Найбільш відомими є твори митця з використанням соломки.
У 1999 році 100-та річниця від дня народження славетного представника монументального мистецтва ХХ століття відзначалася за рішенням та участю Міжнародної організації ЮНЕСКО, а його ім’я внесено до списку видатних діячів світової культури. З 1996 року в мальовничому містечку Борзні, на малій батьківщині митця, за адресою: вул. Партизанська, 58, працює Державний художньо-меморіальний музей “Садиба народного художника України Олександра Саєнка”.
Народився Олександр Саєнко 20 серпня 1899 р. в Борзні на Чернігівщині. У дитинстві Олександр Саєнко перехворів скарлатиною, що спричинило втрату слуху та мови. Та незважаючи на жахливі гримаси немилосердної долі, Олександр Саєнко врешті отримав блискучу фахову освіту. Першим його вчителем з малювання став Андроник Лазарчук, керівник художньої студії в Борзні. Згодом, завдяки підтримці друзів родини – Олександри Бєлозерської (більше відомої як письменниця Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша) і Петра Ге (сина видатного живописця Миколи Ге), вступив до Петербурзького імператорського училища глухонімих, яке не лише з успіхом закінчив, але й певний час сам викладав у ньому композицію та народно-декоративне мистецтво. Потім навчався в Київському художньому училищі, Миргородському керамічно-промисловому інституті. Здобув диплом з відзнакою – Української Академії мистецтва. Був студентом видатних педагогів, чиї імена стали надбанням світової культури, – художників Михайла Бойчука, Сергія Колоса та Василя Кричевського. Спеціалізувався в майстерні оформлення інтер’єрів, згодом – у новоствореній килимарській. Серед безлічі мистецьких напрямів, течій, що стихійно виникали на той час, Олександр Саєнко віднаходить власну.
У 1920-ті роки Олександр Саєнко мав можливість вільно виражати свій неабиякий талант. Знайшов себе в поєднанні досягнень новітніх течій світової образотворчості з принципами національної естетики. Знайшов він і свій матеріал, свою техніку: інкрустування, або мозаїку, соломою. То був плідний час. Як монументаліст Олександр Саєнко оформлює Всеукраїнську Академію наук. Працює художником-мультиплікатором дитячих казок на Київській кінофабриці, згодом – керамістом у науково-дослідному інституті мінералогії. Його роботи купують картинні галереї та музеї. Художник веде активну виставкову діяльність. Він – у вирі мистецького життя 1920-х – першої половини 1930-х років. Створює серію тканин у техніці вибійки, призначених для показу за межами України. З групою художників формує й розписує керамічний посуд. Невдовзі відбуваються гучні міжнародні виставки в Берліні, Парижі, Таллінні. Про Олександра Саєнка дізнається світ.
Та настає страшне пекло для всіх небайдужих, талановитих, творчих людей – роки безжальних сталінських репресій. Хоч Олександр Саєнко й уник арешту, але ж і на його долю випало чимало біди. Безробіття, безгрошів’я, неможливість представити свої роботи публіці, забуття… Друга Світова війна. Новими гранями творчості постає Олександр Саєнко в повоєнні роки, працюючи над циклом “Дума про Україну”. Митець звертається до історичної теми (“Іван Сірко”, “Козак Мамай”, “Семен Палій із люлькою”), створює панно “Дума про хліб”, “Золота Україна”, “Квітуча земля”, що прославляють Людину, її працю на землі, поповнює Шевченкіану, до якої звертався постійно, ще зі студентських років (“Невільники”, “Реве та стогне Дніпр широкий”). Народжується серія з трьох десятків акварелей, присвячених перебуванню Тараса Шевченка на Борзнянщині – у Ганни Барвінок і Пантелеймона Куліша, Василя Бєлозерського, Віктора Забіли.
Перша персональна експозиція Олександра Саєнка відбулася 1962 року, у виставковій залі Спілки художників. 1960-ті – початок 1970-х відкрили друге дихання. На жаль, зір художника катастрофічно погіршувався. У роботі багато допомагала дочка Ніна – творила батьків солом’яний дивосвіт, а згодом – і власний. Соломинка до соломинки, і колір потрібно було дібрати, і розмір, до найтонших нюансів вивірити динаміку твору, його ритм і форму.
Ретроспективна виставка 1984 року підбила підсумки шістдесятирічного творчого шляху художника. Твори, зібрані з музейних і приватних колекцій, давали досить повне уявлення про широкий діапазон напрямів творчої діяльності майстра, про його вагомий внесок до надбань монументально-декоративного мистецтва, української культури в цілому. Експонуються вибійки, гобелени “Диво-Сад”, “Щедра осінь”, відомі у світі, знакові монументальні панно з використанням мозаїки соломою – “Козак Мамай” і “Реве та стогне Дніпр широкий” (за мотивами творчості Тараса Шевченка), полиці-фризи “Колгоспний достаток”, “Свято врожаю”, керамічні тарелі.
За серії “Дума про Україну” та “Шевченкіана”, над якими працював півстоліття, Олександра Саєнка було представлено на Шевченківську премію.
Мистецька спадщина Олександра Саєнка, яка нараховує понад 500 творів малярства, графіки і монументально-декоративного мистецтва, дістала широке визнання української та міжнародної громадськості, а його ім’я з плином часу набирає все більшої значущості.
Джерела:
Шевченкіана Олександра Саєнка [Текст] : Книга-альбом / Саєнко, Ніна. – Харків : Видавництво “НТМТ”, 2014. – 192 с.
Олександр Саєнко. Мистецька спадщина і сучасність [Текст] : Книга-альбом / Саєнко, Ніна Олександрівна. – К. : Компанія ЛІК, 2009. – 320 с.
