Леопольд Левицький – один з найбільш виразних представників українського мистецтва ХХ століття й авангарду зокрема. Передусім Леопольда Левицького знаємо як художника – графіка та живописця, але водночас він ще й скульптор та ілюстратор, співавтор гербу Львова 1967 року. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1970).

Народився Леопольд Іванович Левицький 7 серпня 1906 року у селі Бурдяківцях на Тернопільщині. Батько Ян Левицький, поляк, працював спершу ковалем, а після переїзду до Чорткова – залізничником. Мати Ольга Блюс, українка, була донькою дяка і традиційно займалась домашнім господарством. Леопольд Левицький – єдина дитина у сім’ї, де його любили, усіляко опікувались та вважали найважливішим пріоритетом дати добру освіту. У 1925 році, після закінчення Чортківської польської гімназії, Леопольд Левицький втілив прагнення батька, який бачив його адвокатом, і подав документи для вступу в Ягеллонський університет на факультет права. Тоді й туди ж подаються його гімназійні друзі Олександр Блондер і Роберт Штерн. На превелике розчарування Яна Левицького, вже через місяць Леопольд забрав документи і склав іспити для навчання в Краківській Академії Красних Мистецтв. Довгий час батько не міг змиритись з розбитою мрією, але все ж любов до сина і повага до його наміру стати художником взяли гору.


Розпочав науку Леопольд Левицький на кафедрі скульптури, яку очолював Ксаверій Дуніковський – людина з дуже непростим характером, що разом із молодечим запалом і впертістю студента склали вибухову суміш. Врешті непорозуміння спровокували перехід Левицького на відділ живопису, а на третьому курсі розпочалось його захоплення графікою. Графіка Леопольда Левицького, зокрема станкова, є цілою епохою в історії українського мистецтва. Багато робіт цього періоду позначені виразною експресіоністичністю, частина створена у реалістичній, навіть романтичній манері, навіяній українськими сільськими мотивами. Першою графічною станковою технікою, освоєною Левицьким, були офорти.

Особливий вплив на Леопольда Левицького справила поїздка у Париж разом із Олександром Блондером. Там він провчився один семестр, захоплюючись легендарними Пабло Пікассо, Фернаном Леже та іншими. Звідти помітні впливи кубізму в роботах Левицького. У ранній творчості 1930-х років Леопольд Левицький часто звертається до політичних тем. Ще студентом він захопився лівими ідеями, вступив до Товариства «Живі», що підготувало ґрунт для створення мистецького об’єднання «Краківська група». У 1932 році Левицький виставив значну частину політично заангажованих творів на підсумковій студентській виставці в Академії. За порушення академічного регламенту деяких студентів, у тому числі й Левицького, арештували. Ув’язнення потривало три тижні без права здобуття диплому впродовж найближчого року. Диплом Леопольд Левицький отримав лише через тридцять років, відвідуючи колегу в Академії.

У 1934 Левицький мусив повернутися до Чорткова. За кілька років оселився у Львові. В ті часи роботи майстра експонувалися у Львові, Кракові та Варшаві. У 1937 році Леопольд Левицький одружився з Євгенією Надлер. Їхню історію кохання мешканці Чорткова згадували як своєрідну версію «Ромео та Джульєтти» з щасливою кінцівкою. Дружина стала для Леопольда Левицького музою, моделлю, вірною подругою і першим критиком усіх творів. Другу світову війну Льольо і Ґєня перебули в Узбекистані, куди втекли після розстрілу нацистами її батька. Разом із братом Ґєні чотири роки вони прожили на еміграції. Навіть у цей тяжкий час Леопольд Левицький не покинув творчості. Малюючи найдоступнішими засобами, він створив серію графічних полотен на азійські мотиви, що стали не лише засобом заробітку, а й підставою для вступу в Спілку художників УРСР.

В 1946 році Левицькі оселяються у Львові в квартирі на вулиці Устияновича, 10, де зараз знаходиться музей. Від 18 лютого 1948 до липня 1949 Л. Левицький був головою Львівської спілки художників.

Леопольд Левицький своєї школи не мав, але було дуже багато художників, які вважали себе його учнями. Найбільше про Леопольда Левицького міг розповісти Євген Безніско. Також серед близьких друзів і однодумців була скульпторка Теодозія Бриж, яка стала авторкою модерного пам’ятника на могилі художника на Личаківському кладовищі. Ще одним скульптором, якого дуже цінував Леопольд Левицький, був Еммануїл Мисько, автор портрету митця.

Не менш цікавою, але малознаною сторінкою творчої біографії Леопольда Левицького є книжкова ілюстрація. У 1950-60-х роках він співпрацював з різноманітними видавництвами, створюючи обкладинки, суперобкладинки, ілюструючи твори світових і українських класиків, казки та  дитячі оповідання. В останні три роки життя Леопольд Левицький захопився літографією. У цій техніці було створені чи не найкращі полотна з автобіографічними мотивами. Наприклад, «Годинникар» є історією майстра, що довго не повертав художнику його годинника, у «Бабі Парасці» виразно проступає хвилювання з приводу самотньої старості.

Без сумніву, найбільш численною групою робіт Леопольда Левицького є твори, виконані у станковій техніці лінориту. Теми, яких торкається художник, тут мають найширший діапазон – це і портрети, і сільські пейзажі, і урбаністичні краєвиди, і анімалістичні мотиви, і жартівливі життєві сюжети. У цій техніці Леопольд Левицький часто створював листівки, які надсилав друзям, щоб поінформувати про важливі події їхньої сім’ї чи просто привітати з нагоди свята.

Понад 2000 живописних і графічних робіт лишив по собі Леопольд Левицький. Багато ранніх творів загинули у роки воєнного лихоліття. Твори зберігаються у Львівському національного музеї ім. А. Шептицького та у приватних збірках. 

Джерела:

  1. Леопольд Левицький [Текст] : Альбом / Передм. О.Голубця; Вступ. ст. М.Бесаги. – Кн. в суперобкл. – К. : Родовід, 2006. – 288 с.
  2. Леопольд Левицький, графік-модерніст з Чорткова
  3. Леопольд Левицький. Штрихи і барви життя
  4. Левицький Леопольд
  5. Левицький Леопольд Іванович