Українська співачка, композиторка й поетеса TAYANNA відома своїми запальними виступами, яскравими українськими хітами й стильними образами, а також чуттєвими піснями, у яких поєднуються джаз і фанк, танцювальний ритм і народне звучання.
Тетяна Михайлівна Решетняк ( справжнє ім’я співачки) народилася 29 вересня 1984 року в Чернівцях. Побачивши потяг дівчинки до музики, батьки у 8 років віддали її до музичної школи за класом акордеона, але за рік Тетяна покинула навчання, зненавидівши цей музичний інструмент. Уже згодом у 13 років Тетяна почала займатися вокалом, спочатку в ансамблі, потім брала індивідуальні уроки. У 2001 році дівчині випала честь виступати разом зі своїм ансамблем перед Папою Римським Іоанном Павлом II під час його візиту до Львова.
Першою знаменною подією для співачки була поїздка до Скадовська на фестиваль «Чорноморські ігри», де вона посіла третє місце. У 2008—2011 роках Тетяна входила до складу гурту «Гарячий шоколад». Проєкт виявився досить успішним. Разом із продюсером групи Дмитром Клімашенком артистка написала багато пісень, у тому числі і для найвідоміших виконавців: Ані Лорак, Тіни Кароль та інших. Та в якийсь момент своєї кар’єрної і музичної гонитви дівчина запитала себе: «А що ти зробила для себе? Навіщо ти взагалі живеш?» – і прийняла рішення зайнятися власною кар’єрою. У 2014 році Тетяна взяла участь у програмі «Голос країни» з піснею «Одинокая», але тоді до неї жоден із тренерів не повернувся. Та співачка була наполегливою і вже наступного року повернулася на «Голос країни», де, виконавши пісню «Край, мій рідний край» повернула до себе всі тренерські крісла. Співачка дійшла до кінця проєкту і посіла почесне друге місце. З 2016 року Тетяна обирає сценічний псевдонім і стає відомою в творчих колах як TAYANNA.
2017 рік став дуже успішним у кар’єрі артистки. Альбом «Тримай мене» був названий музичними критиками «найкращим українським релізом року», а сингл «Шкода» увірвався в теле- і радіохітпаради. Tayanna отримала перемогу в номінації «Прорив року» на найпрестижнішій українській премії «M1 Music Awards 2017». Тоді ж виконавиця взяла участь у національному відборі на конкурс Євробачення. Отримала найвищі оцінки від журі, але від глядачів, на жаль, мала невисоку кількість балів, тож зайняла друге місце. Наступного року Таянна відправилася в тур Україною. Отримала статуетки «Кліп року» і «Співачка року» на відновленій церемонії «Золота Жар-птиця». У 2018 році знову вирішила взяти участь у конкурсному відборі Євробачення з піснею «Леля», але знову посіла друге місце.
Таянна спробувала себе і в ролі телеведучої, ставши обличчям програми «Життя відомих людей» на каналі «1+1».
Зараз співачка займається своєю сольною кар’єрою, активно гастролює і радує численних шанувальників своїми музичними роботами. А енергію і натхнення для створення нових музичних робіт артистка черпає з духовних практик, якими почала цікавитися.
Леопольд Левицький – один з найбільш виразних представників українського мистецтва ХХ століття й авангарду зокрема. Передусім Леопольда Левицького знаємо як художника – графіка та живописця, але водночас він ще й скульптор та ілюстратор, співавтор гербу Львова 1967 року. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1970).
Народився Леопольд Іванович Левицький 7 серпня 1906 року у селі Бурдяківцях на Тернопільщині. Батько Ян Левицький, поляк, працював спершу ковалем, а після переїзду до Чорткова – залізничником. Мати Ольга Блюс, українка, була донькою дяка і традиційно займалась домашнім господарством. Леопольд Левицький – єдина дитина у сім’ї, де його любили, усіляко опікувались та вважали найважливішим пріоритетом дати добру освіту. У 1925 році, після закінчення Чортківської польської гімназії, Леопольд Левицький втілив прагнення батька, який бачив його адвокатом, і подав документи для вступу в Ягеллонський університет на факультет права. Тоді й туди ж подаються його гімназійні друзі Олександр Блондер і Роберт Штерн. На превелике розчарування Яна Левицького, вже через місяць Леопольд забрав документи і склав іспити для навчання в Краківській Академії Красних Мистецтв. Довгий час батько не міг змиритись з розбитою мрією, але все ж любов до сина і повага до його наміру стати художником взяли гору.
Розпочав науку Леопольд Левицький на кафедрі скульптури, яку очолював Ксаверій Дуніковський – людина з дуже непростим характером, що разом із молодечим запалом і впертістю студента склали вибухову суміш. Врешті непорозуміння спровокували перехід Левицького на відділ живопису, а на третьому курсі розпочалось його захоплення графікою. Графіка Леопольда Левицького, зокрема станкова, є цілою епохою в історії українського мистецтва. Багато робіт цього періоду позначені виразною експресіоністичністю, частина створена у реалістичній, навіть романтичній манері, навіяній українськими сільськими мотивами. Першою графічною станковою технікою, освоєною Левицьким, були офорти.
Особливий вплив на Леопольда Левицького справила поїздка у Париж разом із Олександром Блондером. Там він провчився один семестр, захоплюючись легендарними Пабло Пікассо, Фернаном Леже та іншими. Звідти помітні впливи кубізму в роботах Левицького. У ранній творчості 1930-х років Леопольд Левицький часто звертається до політичних тем. Ще студентом він захопився лівими ідеями, вступив до Товариства «Живі», що підготувало ґрунт для створення мистецького об’єднання «Краківська група». У 1932 році Левицький виставив значну частину політично заангажованих творів на підсумковій студентській виставці в Академії. За порушення академічного регламенту деяких студентів, у тому числі й Левицького, арештували. Ув’язнення потривало три тижні без права здобуття диплому впродовж найближчого року. Диплом Леопольд Левицький отримав лише через тридцять років, відвідуючи колегу в Академії.
У 1934 Левицький мусив повернутися до Чорткова. За кілька років оселився у Львові. В ті часи роботи майстра експонувалися у Львові, Кракові та Варшаві. У 1937 році Леопольд Левицький одружився з Євгенією Надлер. Їхню історію кохання мешканці Чорткова згадували як своєрідну версію «Ромео та Джульєтти» з щасливою кінцівкою. Дружина стала для Леопольда Левицького музою, моделлю, вірною подругою і першим критиком усіх творів. Другу світову війну Льольо і Ґєня перебули в Узбекистані, куди втекли після розстрілу нацистами її батька. Разом із братом Ґєні чотири роки вони прожили на еміграції. Навіть у цей тяжкий час Леопольд Левицький не покинув творчості. Малюючи найдоступнішими засобами, він створив серію графічних полотен на азійські мотиви, що стали не лише засобом заробітку, а й підставою для вступу в Спілку художників УРСР.
В 1946 році Левицькі оселяються у Львові в квартирі на вулиці Устияновича, 10, де зараз знаходиться музей. Від 18 лютого 1948 до липня 1949 Л. Левицький був головою Львівської спілки художників.
Леопольд Левицький своєї школи не мав, але було дуже багато художників, які вважали себе його учнями. Найбільше про Леопольда Левицького міг розповісти Євген Безніско. Також серед близьких друзів і однодумців була скульпторка Теодозія Бриж, яка стала авторкою модерного пам’ятника на могилі художника на Личаківському кладовищі. Ще одним скульптором, якого дуже цінував Леопольд Левицький, був Еммануїл Мисько, автор портрету митця.
Не менш цікавою, але малознаною сторінкою творчої біографії Леопольда Левицького є книжкова ілюстрація. У 1950-60-х роках він співпрацював з різноманітними видавництвами, створюючи обкладинки, суперобкладинки, ілюструючи твори світових і українських класиків, казки та дитячі оповідання. В останні три роки життя Леопольд Левицький захопився літографією. У цій техніці було створені чи не найкращі полотна з автобіографічними мотивами. Наприклад, «Годинникар» є історією майстра, що довго не повертав художнику його годинника, у «Бабі Парасці» виразно проступає хвилювання з приводу самотньої старості.
Без сумніву, найбільш численною групою робіт Леопольда Левицького є твори, виконані у станковій техніці лінориту. Теми, яких торкається художник, тут мають найширший діапазон – це і портрети, і сільські пейзажі, і урбаністичні краєвиди, і анімалістичні мотиви, і жартівливі життєві сюжети. У цій техніці Леопольд Левицький часто створював листівки, які надсилав друзям, щоб поінформувати про важливі події їхньої сім’ї чи просто привітати з нагоди свята.
Понад 2000 живописних і графічних робіт лишив по собі Леопольд Левицький. Багато ранніх творів загинули у роки воєнного лихоліття. Твори зберігаються у Львівському національного музеї ім. А. Шептицького та у приватних збірках.
Джерела:
Леопольд Левицький [Текст] : Альбом / Передм. О.Голубця; Вступ. ст. М.Бесаги. – Кн. в суперобкл. – К. : Родовід, 2006. – 288 с.
