Вадим Меллер – художник-авангардист, графік, театральний художник, ілюстратор й архітектор, професор Академії мистецтв України, водночас – співорганізатор театру “Березіль”. А ще став першим українським художником, який отримав золоту медаль на Міжнародній Виставці Сучасного Індустріального й Декоративного Мистецтва в Парижі.

Народився 26 квітня 1884 року у Санкт-Петербурзі у заможній аристократичній родині зі шведським, італійським, грецьким корінням. До Києва потрапляє у 1903 році, у 1905-1908 рр. вчиться у Київському художньому училищі. За кілька років його карикатури публікували в газеті “Кіевская мысль”. У 1905 році Меллер поїхав до Швейцарії. У Женеві відвідував приватну школу художника Франца Рубо. Саме він порадив Вадиму продовжити навчання в Мюнхенській королівській Академії мистецтв та приватній школі графіки й малювання Гайнріха Кніра. Закінчивши академію у 1912 році, Вадим подався у Париж. По приїзді став займатися у студії французького скульптора Антуана Бурделя.

У Парижі Меллер почав експонувати свої роботи. У 1912-1914 роках разом із Казимиром Малевичем, Сонею Делоне, Олександром Архипенком, Олександрою Екстер він брав участь у низці виставок (Салон де Індепендант, Весняний салон і Салон Д’Автоне). Його роботи виставляли поруч із Пабло Пікассо, Жоржем Бреке та Андре Дереном. Влітку 1914 року Меллер відвідав Київ, приїхав у гості до матері, далі планував подорож до Мадрида, але вибухнула Перша світова війна, і художник залишився. Його твори мюнхенсько-паризького періоду, на жаль, були повністю втрачені. Буремні події тих років не давали можливості творити, тому лише в 1917 р. художник повернувся до мольберта.

Водночас, Вадим почав співпрацювати з Броніславою Ніжинською. Він створював костюми для її балетної студії. Починаючи з 1920 року Меллер заглибився у громадську та педагогічну діяльність його обрали професором академії образотворчого мистецтва й архітектури. У 1922 р. Лесь Курбас залучив Меллера до оформлення постановок у Київському державному театрі “Березіль”. Серед численних робіт художника для цього театру виділяється сценографія вистав “Джиммі Хіггінс” (1922), “Мікадо” (1927) і “Загибель ескадри” (1933). Окрім того, Вадим співпрацював і з іншими театрами Києва, зокрема театром Гната Михайличенка.

У 1924-1925 рр. працював як художник кіно та книжковий ілюстратор. У 1925 р. отримав золоту медаль на Міжнародній виставці сучасного індустріального й декоративного мистецтва в Парижі. У тому ж році взяв участь у Міжнародній виставці театрального мистецтва в Нью-Йорку. Став членом Асоціації революційних художників України. Коли в 1926 р. трупа театру “Березіль” перебралася до Харкова, Меллер поїхав із нею.

У 1928 році Вадим Меллер взяв участь у Міжнародній виставці преси в Кельні. За два роки художник на виставці “Мистецтво Радянської України” експонував низку малюнків олівцем – анімалістичні зарисовки. Із 1934 р. до 1936 р. було створено серію картонів, присвячених життю робітників. У той же період із-під пензля художника з’явилися акварелі, у яких майстер зумів передати красу сільської природи, міські пейзажі, натюрморти тощо.

Із початком німецько-радянської війни евакуювався до Середньої Азії, де продовжив займатися мистецтвом, зокрема оздобив місцеві будинки культури й оформив вистави. У 1944 р. Меллер повернувся до Києва, а за два роки очолив Інститут монументального живопису Академії архітектури УРСР. Ця установа займалася відновленням та відбудовою зруйнованих споруд міста, а також художнім оформленням новобудов. Водночас, Меллер продовжує співпрацювати з театрами.

У 1948 році Меллер став головним художником Київського театру музичної комедії, а з 1953 р. до 1959 р. – головним художником Театру імені Франка. У ньому створив етапні для українського театрально-декораційного мистецтва твори, що відрізняються ідейною цілеспрямованістю, пластичною виразністю, різноманітністю образотворчих засобів. Оформив вистави: “Єгор Буличов та інші” (1953), “Крила” (1954), “Король Лір” (1959), “Фауст і Смерть” (1961).

Джерела:

  1. Меллер Вадим Георгійович
  2. Вадим Меллер – майстер українського авангарду
  3. Вадим Меллер