Алла Олександрівна Горська – українська художниця, чий доробок складається з монументальних, живописних та графічних творів. Її роботи виконувались у традиціях київської академічної школи, народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті. Її батько Олександр Горський був директором спочатку Ялтинської, Ленінградської, кiностудiї Алма-Ати, а потім десять років керував Київською кіностудією і вісім років – Одеською. Разом зі своєю матір’ю Алла пережила в оточеному нацистами Ленінграді дві блокадні зими. До Києва родина Горських переїхала наприкінці 1943 року.

Із 1946 року Алла Горська вчилася в Київській художній середній школі, закінчила її на відмінно, а потім вступила на живописний факультет Київського художнього інституту (майстерня Сергія Григор’єва). Дипломна робота — полотно «Санітарна комісія», створене у традиціях радянської реалістичної школи. У 1954 р. робота експонується на ІІІ Всесоюзній виставці дипломних робіт студентів художніх вузів СРСР, а наступного року репродукується на листівках, що видаються масовим накладом. 1952 року бере шлюб ізстудентом Віктором Зарецьким.

Після закінчення інституту бере активну участь у художньому житті країни: експонує твори на виставках (тільки у 1957 р. — на трьох, зокрема на Міжнародній виставці образотворчого і прикладного мистецтва в рамках VІ Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Москві); виконує замовлення Міністерства культури УРСР (у 1957 році — картина «Мій Донбас», у 1959-му — груповий портрет бригади комуністичної праці П. Польщикова).

Разом із чоловіком довгий час живе й працює на Донбасі, створюючи низку станкових і монументальних творів на робітничу тему. Розпочалися подорожі Україною. 1959 р. вступає до Спілки художників УРСР. 1960 р. Пише «Автопортрет з сином» (зберігається в Національному художньому музеї України), де крізь реалістичну манеру, властиву творам попередніх років, пробиваються паростки нового, декоративного стилю. 1960–1961 рр. Працює в селі Горностайпіль Чорнобильського (нині Іванківського) району Київської області, створює роботи «Портрет колгоспниці», «Гуси», «Прип’ять. Пором» (усі 1961). Сміливі видовжені композиції, монументальні, площинно вирішені форми, дзвінкий колорит свідчать про народження в українському мистецтві нового явища, яке суперечить офіційним соцреалістичним канонам.

На початку 60-х років Алла Горська разом із Віктором Зарецьким, Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним організували Клуб творчої молоді (КТМ) у Києві. Окрім них, туди увійшли Iван ДрачЄвген СверстюкIрина ЖиленкоМихайлина КоцюбинськаМикола ВiнграновськиийЛесь ТанюкIван Дзюба. Молоді митці проводили дискусії, мистецькі вечори, влаштовували виставки, займалися самвидавом, морально і матеріально підтримували одне одного.

1961–1963 рр. в рамках діяльності експериментальної театральної студії, заснованої Лесем Танюком при Клубі творчої молоді, Алла Горська виконує проекти декорацій та ескізи костюмів до вистав «Матінка Кураж та її діти» за п’єсою Бертольда Брехта, «Ніж у сонці» за поезією Івана Драча, «Патетична соната» за п’єсою Миколи Куліша. Також працює над оформленням вистав «Правда і кривда» за романом Михайла Стельмаха і «Отак загинув гуска» за п’єсою Миколи Куліша, які готувалися до постановок у державних театрах. Обидва спектаклі було заборонено, причому останній зняли з показу в день прем’єри.

1962 р. пише картини «Хліб» та «Абетка», в яких формальні знахідки попередніх творів поєднуються з виразними етнічними мотивами. У 1964 році Горська у співавторстві з Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко та Галиною Севрук, взялася робити у вестибюлі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Роботу замовив ректорат до 150-річчя Т. Г. Шевченка. Коли вже були затверджені ескізи та зроблений макет, керівництво університету різко змінило своє ставлення до роботи художників. Звісно, така зміна була спричинена вказівкою секретаря КПУ з ідеології Бойченка. Як наслідок – макет знищено, а роботу Алли Горської так і не побачили студенти університету.

1965 р. разом з Григорієм Синицею, Галиною Зубченко (за участі І. Кулика та О. Коровая) виконує для експериментальної школи № 5 у Донецьку 8 мозаїчних панно: «Життя», «Вогонь», «Космос», «Повітря», «Земля», «Сонце», «Надра», «Вода». У складі творчих груп, до яких також входили Григорій Синиця, Галина Зубченко, Віктор Зарецький, Борис Плаксій та деякі інші автори, бере участь у створенні низки монументальних робіт. Лише 1967 року з’являються мозаїчні панно «Дерево життя» і «Боривітер» (Маріуполь, кафе «Україна»), «Вітер» (Київ, ресторан «Вітряк») та розписи для київських ресторанів «Вітряк» і «Полтава».

1968 р. разом із В. Зарецьким, Б. Плаксієм, О. Смирновим, В. Смирновим та А. Лимарєвим, який долучився до групи згодом, розпочинає роботу над мозаїчним панно «Прапор перемоги» для музею «Молода гвардія» у Краснодоні (нині Сорокине). Цього ж року Горську вдруге виключають зі Спілки художників. Причиною стала її правозахисна діяльність, зокрема підтримка листа-протесту 139 діячів науки і культури, спрямованого проти незаконних арештів і закритих судів над дисидентами. 1970 р. – останньою монументальною роботою Алли Горської стає невелика мозаїка «Птах», виконана у співпраці з Віктором Зарецьким на фронтоні ресторану «Супій» у селі Гельмязів Черкаської області.

Джерела:

  1. Горська Алла Олександрівна
  2. Вона була «душею шістдесятництва» і її вбили. До ювілею Алли Горської
  3. МОНУМЕНТАЛЬНЕ ЖИТТЯ АЛЛИ ГОРСЬКОЇ
  4. ГОРСЬКА АЛЛА