“Музика поза часом”: Амадей Моцарт

Сьогодні виповнюється 265 років від дня народження геніального австрійського композитора і музиканта Вольфгана Амадея Моцарта.

Вольфганг Амадей Моцарт народився 27 січня 1756 р. в Зальцбурзі (Австрія) в сім’ї Леопольда Моцарта, скрипаля і композитора при дворі зальцбургского архієпископа. Геніальна обдарованість дозволила Моцарту вже з чотирирічного віку складати музику, дуже швидко оволодіти мистецтвом гри на клавірі, скрипці, органі. Батько вміло керував заняттями сина. У 1762-1771 рр. він робив гастрольні поїздки, під час яких багато європейських дворів познайомилися з мистецтвом його дітей, всюди викликали захоплення. У віці 14 років Моцарт був нагороджений папським орденом «Золотий шпори», обраний членом Філармонічний академії в Болоньї.

У поїздках Вольфганг знайомився з музикою різних країн, освоюючи характерні для епохи жанри. Так, знайомство з І. К. Бахом, який жив у Лондоні, викликає до життя перші симфонії (1764), у Відні (1768) він отримує замовлення на опери в жанрі італійської опери-buffa ( «Удавана простачка») і німецького зингшпиля ( «Бастьєн і Бастьенна »; роком раніше в Зальцбурзькому університеті була поставлена ​​шкільна опера (латинська комедія) «Аполлон і Гіацинт». Особливо плідним було перебування в Італії, де Моцарт вдосконалюється в контрапункті (поліфонії) у Дж. Б. Мартіні (Болонья), ставить в Мілані оперу-seria «Мітрідат, цар понтійський» (1770), а в 1771 р – оперу «Луцій Сулла». Геніальний юнак менше цікавив меценатів, ніж чудо-дитина, і Л. Моцарту не вдалося знайти для нього місця при будь-якому столичному європейському дворі. Довелося повернутися в Зальцбург для виконання обов’язків придворного концертмейстера. Творчі прагнення Моцарта тепер обмежувалися замовленнями на твори духовної музики, а також розважальних п’єс – дивертисментів, касацій, серенад (сюїт з танцювальними частинами для різних інструментальних складів, які лунали не тільки на придворних вечорах, але і на вулицях, в будинках австрійських городян). Роботу в цій області Моцарт продовжив згодом і у Відні, де було створено його найвідоміший твір подібного роду – «Маленька нічна серенада» (1787), своєрідна мініатюрна симфонія, повна гумору і витонченості. Пише Моцарт і концерти для скрипки з оркестром, клавірні і скрипкові сонати та ін. Одна з вершин музики цього періоду – Симфонія соль мінор № 25, де відбилися характерні для епохи бунтівні «вертеровские» настрої, близькі по духу літературної течії «Бурі і натиску» .

Прекрасним віденським дебютом Моцарта став зингшпиль «Викрадення із сералю» (1782, Бургтеатр). Однак згодом оперні замовлення надходили не настільки часто. Придворний поет Л. Да Понте сприяв постановці на сцені Бургтеатра опер, написаних на його лібрето: двох центральних творінь Моцарта – «Весілля Фігаро” (1786) і «Дон Жуана» (1788), а також опери-buffа “Так чинять усі” (1790); в Шенбрунні (літній резиденції двору) була також поставлена ​​одноактна комедія з музикою «Директор театру» (1786). Перші роки у Відні Моцарт часто виступає, створюючи для своїх «академій» (концертів, організованих за передплатою серед меценатів) концерти для клавіру з оркестром. Виключне значення для творчості композитора мало вивчення творів І. С. Баха (а також Г. Ф. Генделя, Ф. Е. Баха), що направило його художні інтереси в область поліфонії, додало нової глибини і серйозності його задумам. Це дуже яскраво проявилося в Фантазії і сонаті до мінор (1784-85), в шести струнних квартетах, присвячених І. Гайдну, з яким Моцарта пов’язувала велика і творча дружба. Чим глибше проникала музика Моцарта в таємниці людського буття, чим індивидуальніше ставав вигляд його творів, тим меншим успіхом вони користувалися у Відні (отримана в 1787 р. посада придворного камерного музиканта зобов’язувала його лише до створення танців для маскарадів).

Набагато більше розуміння знайшов композитор в Празі, де в 1787 році було поставлено ​​«Весілля Фігаро», а незабаром відбулася прем’єра написаного для цього міста «Дон Жуана» (в 1791 р. Моцарт поставив в Празі ще одну оперу – «Милосердя Тита»). Такою ж сміливістю і новизною відзначені «Празька симфонія» ре мажор (1787) і три останні симфонії (№ 39 мі-бемоль мажор, № 40 соль мінор, № 41 до мажор – «Юпітер»; літо 1788), що дали надзвичайно яскраву і повну картину ідей і почуттів своєї епохи і проклали шляхи до симфонізму XIX ст. З трьох симфоній 1788 р. тільки Симфонія соль мінор прозвучала один раз у Відні. Останніми безсмертними творіннями моцартовського генія стали опера «Чарівна флейта» – гімн світла і розуму (1791 Театр у віденському передмісті) – і скорботний величний Реквієм, який не завершений композитором.

Творчий доробок Вольфганга Амадея Моцарта становить понад 600 творів: більш як 50 симфоній, понад 19 опер, велика кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Музика композитора стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми. До сьогодні Моцарт вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства.

Джерела:

1. Вольфганг Амадей Моцарт
2. Вольфганг Амадей Моцарт
3. Вольфганг Амадей Моцарт

Світло пейзажного живопису

Сьогодні виповнюється 180 років від дня народження українського живописця-пейзажиста і педагога грецького походження Архипа Куїнджі.

Архип Куїнджі – один із найнезвичайніших та найвидатніших пейзажистів другої половини XIX століття. Його називали «художником світла», а все тому, що він умів передати світлові потоки так, що вони «оживали» й мінилися на полотні.  Його роботи купували колекціонери та члени імператорської родини, а на виставках шикувалися черги, щоб побачити нові шедеври.

Архип Іванович Куїнджі народився 1841 року в селі Карасівка, передмісті Маріуполя. Його батько був шевцем на прізвище Єменджі, що татарською означає «трудова людина» (до речі, в родині говорили татарською). Це ж прізвище мав у метриці й Архип. Сім’я жила бідно. Рано втративши батьків, хлопчик мав працювати з раннього дитинства. Він захоплювався живописом і малював на всьому, що потрапляло під руку – на стінах, парканах і клаптиках паперу. Архип мріяв навчитися малювати професійно, тож відправився у Феодосію до відомого художника Івана Айвазовського. Куїнджі прибув до тихої Феодосії влітку 1855 року. Його вразило море, екзотична краса землі. Оскільки Айвазовського на той час у місті не було, з Архипом почав займатися його учень і копіїст Адольф Фесслер. Та до серйозних занять так і не дійшло, тож Архип повернувся додому. 

Юнак мріяв про вступ до Петербурзької Академії мистецтв, кілька разів складав іспит і, нарешті, став «вільним слухачем». У 27 років він отримав звання вільного художника і взяв собі прізвище «Куїнджі» («людина золота») – це данина сімейному переказу, за яким дід художника був ювеліром. Згодом Архип Куїнджі став дійсно ювеліром живопису. Слава прийшла до митця в 1876 році після демонстрації новаторського полотна «Українська ніч».  Нічний пейзаж з українськими хатками, що світяться в місячному сяйві, викликав захоплення у публіки.

Куїнджі увійшов до гурту «передвижників» і постійно шукав нових відтінків і нових способів перенести побачене на полотно. Ще однією новинкою митця стала незвичайна презентація полотен – моновиставки влаштовувалися в затемнених залах, а на картину спрямовувався потік світла, щоб робота переливалася кольорами. Роботи Архипа Куїнджі були виставлені на Всесвітній виставці в Парижі, де отримали чимало схвальних відгуків. Сенсацією в Петербурзі стала виставка однієї картини «Місячна ніч на Дніпрі». На дві години щонеділі художник відкривав бажаючим двері своєї майстерні, а петербурзька публіка займала чергу ще в суботу.  

Митець займав посаду викладача в Петербурзькій Академії мистецтв, був професором і дійсним членом Академії, керівником художньої майстерні. Незалежний і самостійний, твердий у своїх поглядах і переконаннях, він мав багато заздрісників. Уважний і доброзичливий до інших, Архип Іванович завжди прагнув допомогти кожному морально та матеріально. Коли студенти задумали створити Товариство імені А.Куїнджі, художник передав у його власність усі свої картини та гроші, а також землі в Криму, що належали йому.

У 40 років, коли слава Куїнджі досягла апогею, митець раптом замовк. Упродовж 20 років він не презентував жодного твору. Зачинившись у майстерні, художник нікого не пускав до себе, зробивши загадкою свою творчу діяльність. Лише в 1901 році митець уперше за багато років виставив свої нові полотна – «Вечір на Україні», «Христос у Гефсиманському саду», «Березова роща» та влаштував свою останню публічну виставку. Після цього ніхто не бачив нових робіт живописця до кінця його життя.   

Джерела:

1. Колекція “Великі художники”: в 30 т. Т. 5: Архип Куїнджі – К: ЗАТ “Комсомольська правда – Україна”, 2010. – 48 с.: іл.
2. https://uamodna.com/articles/arhyp-kuyindzhi-spravzhniy-yuvelir-zhyvopysu/ – Архип Куїнджі. Справжній ювелір живопису.
3. https://dovidka.biz.ua/arhip-kuyindzhi-korotka-biografiya-ta-tsikavi-fakti/ – Архип Куїнджі
4. https://calendate.com.ua/person/402 – Архип Куїнджі