Примадонна Галичини

Співачка Ірина Федишин є найпопулярнішою виконавицею західної України й перлиною міста Лева. Артистку називають справжнім еталоном жіночності української естради та яскравою зіркою Галичини. 

Біографія Ірини нерозривно пов’язана зі Львовом. Тут співачка народилася 1 лютого 1987 року, виросла і живе. Ще в дитинстві дівчинка зрозуміла, що виконання пісень приносить їй неабияке задоволення, тож тоді і вирішила, що неодмінно буде співачкою. Батько, хоч був музикантом, ніколи не вважав музику серйозною професією і мріяв, щоб дитина займалася шахами. І Ірина досягла успіхів у цій справі, їй навіть пророкували кар’єру шахістки. Та любов до музики перемогла. Ірина вступила до музичної школи, часто була ведучою різноманітних концертних програм. Незабаром з’явилася перша її власна пісня «Перед образом Христа», з якою Ірина їздила на фестивалі й одержувала переможні місця. 

Дівчина здобула економічну освіту в Львівському національному університеті, одночасно приватно навчаючись музики й вокалу. Брала активну участь у юнацьких конкурсах і фестивалях. У 2005-му році співачка виступала в півфіналі національного конкурсу Євробачення, а в 2006-му та в 2009-му виступила в концертній програмі «Шлягер року». У 2018 році Ірина взяла участь у програмі «Голос країни». Творчість співачки розвивається у двох напрямках. Один із них – це український народний стиль, який частково перегукується з українським мелосом. А другий – популярна музика. Ірина завжди виступає зі своїм шоу-балетом, який визнають одним із найкращих балетів України. Тож кожен її виступ – неповторна яскрава й видовищна вистава.

В арсеналі творчості співачки – 4 альбоми, до яких увійшли перевірені часом хіти («Твій ангел» (2007), «Україна колядує», «Пароль» (2012), «Ти тільки мій» (2017)). Музику й слова до своїх пісень Ірина створює сама, тож кожний твір –  особливий й дорогий для співачки: «Несподівано наступає момент, коли хочеться виплеснути свої почуття і поділитися ними з іншими. Я сідаю за піаніно, і пальці самі починають бігати по клавішах…». Були навіть артисти, які хотіли взяти Іринині пісні до свого репертуару, але поки що артистка працює тільки для себе. 

Без яскравого виступу Ірини Федишин не обходиться жодна велика подія у Львові. Однак часто співачка буває за кордоном в Італії, Польщі, Канаді, куди її запрошують виступити для української діаспори.

Джерела:

1. https://www.pisni.org.ua/persons/316.html – Ірина Федишин
2. https://24smi.org/celebrity/47621-irina-fedishin.html – Ірина Федишин
3. https://salvemusic.com.ua/irina-fedishin-biografiya-peviczy/ – Ірина Федишин

“Настасья Кінскі – німецька Лоліта”

24 січня святкує свій 60-й день популярна німецька актриса Настасья Кінскі.

Настасья Аглая Накшиньски (це справжнє ім’я актриси) народилася 24 січня 1961 року в Берліні в сім’ї популярного німецького актора Клауса Кінскі і продавщиці Рут Бріджит Токи. Своє друге ім’я дівчинка отримала завдяки героїні відомого роману Федора Достоєвського «Ідіот». Коли їй було 7 років, батьки розлучилися – Настасья залишилася жити з матір’ю в Мюнхені до 1971 року, в 1971 році – в Каракасі, з 1972 року – знову в Мюнхені. У 1977 році Кінскі закінчила школу. Її життя змінилося в 14, коли струнку блондинку з чуттєвими губами на дискотеці в Мюнхені запримітила дружина знаменитого режисера Віма Вендерса. Вона запропонувала їй знятися в картині чоловіка «Помилковий рух» (1975). У цій знаменитій екранізації твору Гете 14-річна Настасья зіграла дівчинку-підлітка, мандрівну циркачку, замкнуту Міньйон, яку доля приводить в обійми немолодого письменника Вільгельма Мейстера. Дебют Настасії в кіно виявився більш ніж вдалим – за роль Міньйони в «Помилковий рух» вона удостоюється престижної німецької кінонагороди Deutscher Filmpreis в категорії «За видатні досягнення».

У своїй першій англомовній картині – фільмі жахів британської студії Hammer Film «Дочка Сатани» (1977) з Крістофером Лі Кінскі грала молоду черницю – жертву сатанинського культу. У 1978 році зіграла у фільмі «Залишайся собою», де її партнером був Марчелло Мастроянні. У 1976 році Кінскі познайомилася з кінорежисером Романом Поланскі, який запропонував їй пройти курси акторської майстерності в акторській студії Лі Страсберга. У 1976 році Кінскі знялася у фотосесії для французького журналу «Vogue», запрошеним редактором якого був Поланскі.

У 1979 році Поланскі почав екранізацію роману Томаса Харді «Тесс з роду д’Ербервіллей» і запросив Кінскі зіграти головну роль в картині «Тесс». Для підготовки до ролі Кінскі провела кілька місяців в англійському графстві Дорсет і в Національному театрі Лондона, щоб придбати правильну вимову і позбутися свого акценту. Роль Тесс, за яку Кінскі отримала премію «Золотий глобус» і номінацію на «Сезар», принесла їй популярність і вивела на світовий рівень. Хоча в 1981 році фільм був висунутий на кінопремію «Оскар» у шести номінаціях, проте, Поланскі премії не отримав.

Після «Тесс» Кінскі знялася у фільмі Френсіса Форда Копполи «Від щирого серця» (1982) в ролі циркової канатоходкі Лейли. У фільмі жахів режисера Пола Шредера «Люди-коти» (1982) Кінскі грала роль дівчини-перевертня, яка могла перетворюватися в леопарда. У 1983 році вийшла картина Джеймса Тобака «На очах», де Кінскі знімалася з Рудольфом Нурієвим. У фільмі «Весняна симфонія» вона грала піаністку Клару Вік – дружину німецького композитора Роберта Шумана, вдруге отримавши премію Deutscher Filmpreis в категорії «за видатні досягнення». У 1984 році Кінскі знялася в артхаусному фільмі «Париж, Техас» Вендерса і «Возлюблені Марії» Андрія Кончаловського. Фільми «Готель” Нью-Гемпшир “», «Нещиро ваш», «Революція» (з Аль Пачіно) не отримали успіху в американському кінопрокаті. У 1988 році була членом журі Каннського кінофестивалю.

В кінці 1980-х – початку 1990-х років знімалася в італійських фільмах. У 1989 році в Італії виконала роль в екранізації повісті Тургенєва «Весняні води». У 1991 році Кінскі знялася в радянсько-швейцарському фільмі «Принижені і ображені» за романом Достоєвського режисера Андрія Ешпая. У картині, продюсером якої був її чоловік Ібрагім Мусса, у Кінскі була роль Наташі Ихменевої. У 1993 році в третій раз зіграла у Віма Вендерса в картині «Так далеко, так близько!».

З середини 1990-х років часто знімалася в американських фільмах на кшталт «Швидкості падіння» з Чарлі Шином, екранізаціях романів Даніели Стіл «Кільце» і Лінди Ла Планте «Хрещена мати». У 1997 році на екрани вийшла драма режисера Майка Фіггса «Побачення на одну ніч». Тут в дуеті з актрисою знявся Уеслі Снайпс.

На початку «нульових» фільмографія артистки поповнилася новими яскравими роботами. Так, в 2001 році Настасья зіграла в еротичному проекті «Анатомія пороку». У 2004 році шанувальники побачили виконавицю в американському бойовику «Мадемуазель Мушкетер». Незабутніми ролями Кінскі також стали «Внутрішня імперія» Девіда Лінча і «Вночі з’являються зірки» Едоардо Понті. Також відомо, що Тарантіно кликав Настасію в «Безславні виродки», але не склалося. У 2011 році актриса отримала членство в Американській кіноакадемії і практично перестала зніматися. З 2015 року виконавиця була зайнята зйомками свого документального фільму «Немає нічого неможливого».

Джерела:

1. Настасья Кінскі
2. Настасья Кінскі
3. Настасья Кінскі