1 січня виповнилося 125 років від дня народження відомого українського художника, графіка Василя Ілліча Касіяна. Він жив і творив у нелегкі часи, та завжди провідним лейтмотивом його творчості була Україна, український народ, його історія, біль і страждання і попри все — надія на кращу долю.

Митець народився 1896 року в селі Микулинцях на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. З дитинства хлопчик виявив неабиякі здібності до малювання. Спочатку малював вуглиною по стінах, по свіжо вимащеній глиною землі, по запітнілих вікнах, пізніше — на папері й полотні. Одного разу вразив рідних, намалювавши на підлозі на всю хату Святого Миколая. У 1915 році 19-річного юнака забрали до австрійського війська на Першу світову війну. Василь три роки воював, був поранений, потрапив до полону в Італії. Після війни навчався в Празькій академії образотворчих мистецтв, а також був вільним слухачем філософського факультету Карлового університету. Студентом відгукнувся на голод 1921-1922 років в Україні: намалював плакат «Допоможіть голодуючим!», який виставив, щоб зібрати гроші на допомогу постраждалим. Празький період став одним із найяскравіших у творчості художника, приніс йому європейське визнання. Талановитий українець став дійсним членом Спілки чеських образотворчих академіків, обіймав добре оплачувану посаду викладача, мав гарну квартиру в центрі Праги, провадив світський спосіб життя, елегантно вдягався.

У 1923 році митець прийняв радянське громадянство і почав свою діяльність на посаді професора Київського художнього інституту. Художник, живучи в СРСР, повинен був відображати свою епоху, втілювати певні суспільні ідеали (гравюри «Страйк», «Артем», серія «Дніпробуд»). Та все-таки його душа належала рідному народу. Митець жив його життям, його болями й сподіваннями. Його ілюстрації та гравюри до творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника та інших класиків літератури характеризуються експресією штриха, романтичною піднесеністю образів. З болем переживши голодомор 1932-33 років, Василь Касіян насмілився експонувати на виставці 1936 року свій дереворит «Голод», за що мало не поплатився життям.

За творче життя художник створив близько 10 тисяч робіт: гравюри, офорти, ілюстрації до творів. Він став засновником цілої художньої школи української графіки. 40 років життя митець віддав Шевченкіані, проілюструвавши 6 видань «Кобзаря». Було ще в житті митця таке диво, як розписи на бетонній огорожі Феофанівської лікарні, де він час від часу перебував.

Василю Касіяну, першому з митців, присвоїли Шевченківську премію, він став головою Спілки художників України, депутатом Верховної Ради, академіком.

Нині впроважено щорічну Державну премію імені В. Касіяна, яка присуджується за кращий плакат та кращу художню листівку.

Джерела:

  1. Владич Леонід. Василь Касіян. П’ять етюдів про художника. – К.: Мистецтво, 1978. – 172 с., іл.
  2. Ольга Лагутенко. Українська графіка першої третини 20 століття. – К.: Грані-Т, 2006, – 240 с.
  3. https://uamodna.com/articles/vasylj-kasiyan/ – Василь Касіян
  4. http://chl.kiev.ua/default.aspx?id=6039 – Василь Ілліч Касіян