Борис Едер

Ім’я Бориса Едера записано в літопис циркового мистецтва. Багато років він виступав на манежі, спочатку як гімнаст і акробат, а потім як приборкувач хижаків. Він започаткував новий гуманний напрямок в області дресирування хижих звірів.

Борис Опанасович Едер народився в цирковій сім’ї 24 липня 1894 року під час гастролей батьків у місті Батумі. З чотирнадцяти років хлопець уже виступав на манежі, як акробат, вольтіжер, а потім – як повітряний гімнаст. У 1932 році прийняв групу левів, придбаних у німецького приборкувача Карла Зембаха, і в рекордний термін, не маючи наставника і ніякої попередньої спеціальної підготовки, розпочав роботу з ними і в тому ж році вже виступав на манежі. Б.Едер виробив оригінальну методику дресирування хижаків, що лягла в основу радянської школи циркової дресури і поширилися після 1950-х років за кордоном, і продовжує застосовуватися в усьому світі до теперішнього часу. Артист докорінно змінив систему поводження з дикими звірами, відмовившись від залякування і побиття левів, як це робили багато іноземних приборкувачів.

Він намагався ласкою і смаковим заохоченням підпорядкувати хижака, зробити його слухняним виконавцем своєї волі. Артист виступав з хижаками, як правило, у незвичайному для приборкувача вбранні: звичайному костюмі з краваткою чи метеликом, без револьвера й батога, з маленьким стеком у руці. Він називав кожного зі своїх вихованців по імені, жестом руки запрошував звіра виконати трюк. Лише в крайньому випадку, коли лев виявляв непокору, дресирувальник підштовхував його стеком, щоб змусити виконати завдання.

Номер вибудовувався як гармонійна взаємодія дресирувальника з хижаками, причому небезпека перебування дресирувальника поруч зі звіром глядачами не сприймалася зовсім або здавалася їм набагато меншою, ніж насправді (в дійсності Б.Едер переніс безліч травм від своїх тварин і багато разів був госпіталізований). М’яка, невимушена манера роботи створювала у глядачів враження, що перед ними в клітці не грізні царі пустелі, а величезні, прекрасно вимуштрувані кішки. Артист виступав також із тиграми, леопардами, зі слонами і страусами.

Згодом Бориса Опанасовича зацікавили білі ведмеді. Видресирувавши їх, він створив виставу «У льодах Арктики». Борис Едер вирушав на «дрейфуючу крижину», зустрічався там з білими мешканцями мовчазної крижаної пустелі і розігрував з ними кілька веселих, оригінальних за трюками сцен. Артист підготував новий атракціон і з бурими ведмедями, у якому тварини виконували складні трюки на канаті під наметом цирку. У світовій цирковий практиці ще не було подібного номера. Аби позбавити ведмедів інстинктивного страху висоти, дресирувальник водив клишоногих на дах триповерхового будинку, де проводив із ними кілька годин. Борис Едер просто обожнював свою небезпечну професію. У нього ніколи навіть не виникало думки, щоб повернутися до колишнього більш спокійного гімнастичного номеру. Артист брав активну участь у створенні кінофільмів, у яких знімалися хижаки – «Цирк», «Небезпечні стежки», «Приборкувач тигрів», «Дон Кіхот». У фільмі «Приборкувач тигрів» (1954) в ролі Антона Опанасовича Телегіна артист зіграв самого себе. Про багатий досвід роботи з хижаками в цирку і в кіно Борис Опанасович написав захоплюючу книгу «Мої вихованці».

Джерела:

1. http://www.ruscircus.ru/eder – Легенда цирку Борис Едер
2. http://www.ruscircus.ru/zhizn_v_poiskah_132 – Життя в пошуках
3. https://www.peoplelife.ru/335187 – Едер Борис Опанасович

Жоголь Людмила

Жоголь Людмила Євгенівна  — художниця декоративного текстилю, майстриня гобеленів. Член Національної спілки художників України (1960), заслужений художник України (1974) Народний художник України(1994), академік Національної академії архітектури України (2000), володарка ордена Княгині Ольги ІІІ ступеня (2000), Лауреат Премії «Жінка ІІІ тисячоліття» (2006), лауреат Премії ім. К.Білокур(2007).

Твори мисткині, які продовжують традиції українського народного килима – це майстерне відтворення багатобарвного оточуючого світу, їх відзначає висока культура, блискуча майстерність, оригінальність втілення мистецьких ідей, унікальність технологічних розробок.

Людмила Жоголь народилась у Києві, у 1948 – 1954 роках навчалась спочатку у Київському художньому інституті, а потім у Львівському державному інституті декоративного і прикладного мистецтва. Далі було навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР. Довгий час після закінчення аспірантури художниця працювала в системі Академії архітектури, після її реорганізації в Академії будівництва та архітектури УРСР. Людмила Євгенівна обиралась на високі посади у Спілці Художників України та Київській організації Спілки художників України.

Найважливішим внеском художниці у розвиток українського мистецтва другої половини ХХ – початку ХХІ ст. є розроблена нею система синтетичної взаємодії архітектурного інтер’єру та художньої тканини. Вона є автором книг: «Тканини в інтер’єрі» (1968), «Декоративне мистецтво в інтер’єрі житла» (1973), «Декоративно-прикладне мистецтво Української УРСР» (у співавторстві, 1986) та понад 100 статей з питань синтезу мистецтв.

1970-80 роках Людмила Євгеніївна Жоголь завідувала відділом Лабораторії монументального мистецтва текстилю та кераміки при Київському зональному інституті типового та експериментального проектування житлових і громадських споруд. Під її керівництвом було здійснено ряд найбільших розробок інтер’єрів унікальних споруд Києва: Будинку кіно, готелів «Київ», «Русь», «Україна», «Національний», Бориспільського аеропорту. Завідувала кафедрою в Інституті декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука. 

З 1954 – учасниця республіканських, всесоюзних, всеукраїнських, та міжнародних художніх виставок. Відбулось 39 персональних виставок художниці, зокрема у Єревані (1978), Одесі (1980), Києві (1980, 1982, 1988, 1991, 1994–95, 2005, 2010), Львові, Дніпропетровську (обидві – 1983), Баку (1987), Мінську (1988), Афінах (1996), Скоп’є (2000), Москві (2000, 2003, 2005, 2009), Парижі (2007).

Найвідомішими «станковими» роботами художниці стали вибивні і жакардові тканини: «Київські каштани» (1961), панно, виконані у техніці батик: «Оранта» (1969), «Квіти» (1970), тематичні килими («Весна», 1971; «Весняний сад», 1972; «Вічний вогонь», 1975; «Планета», 1976; «Журавлі Гамзатова», 1978), гобелени («Земле моя, всеплодющая мати», 1979; «Стельмахові роси», 1981; «Болдинська осінь», 1985; триптих «Як не любити таку землю», 1986; «Весна», 1993; «Зимовий ранок», триптих «Симфонія квітів», обидва – 1994), строкаті верети, наповнені образним звучанням ліжники. Але найбільш відома Людмила Євгеніївна в Україні та поза її межами як видатний майстер мистецтва українського гобелену. Твори мисткині розповідають про красу української землі, її щирість і багатство, про любов художниці до своєї Батьківщини.

Твори Людмили Жоголь прикрашають представницькі приміщення Кабінету Міністрів України, Рахункової Палати, Київської міської Ради, Посольств України в Греції, Австрії, Бразилії, інших офіційних та громадських установ, зберігаються у багатьох музеях України та інших країн.

• 

• 

• 

Джерела:

1. Декоративне мистецтво України кінця XX століття. 200 імен [Текст] : Альбом-каталог / Чегусова, Зоя; Худож. Н.П.Бондаренко. – В суперобкладинці. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2002. – 511 с.
2. Жоголь Людмила Євгенівна
3. Людмила Жоголь. Виставка творів
4. Людмила Жоголь
5. Людмила Жоголь і український гобелен. До 85-річчя з дня народження художниці